§ 3. Управління державним внутрішнім боргом

Безпосереднім напрямком зростання державної заборгованості є організація системи управління державним боргом. Під управлінням державним боргом розуміється сукупність заходів держави з виплати доходів кредиторам і погашення позик, визначення умов і випуску нових державних цінних паперів.

Відповідно до Закону України «Про державний внутрішній борг України» управління державним внутрішнім боргом України здійсню­ється Міністерством фінансів України в порядку, погодженому з На­ціональним банком України. Граничні розміри державного внутріш­нього боргу України, його структура, джерела і терміни погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно з прийняттям Державного бюджету України на наступний рік. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутріш­нього боргу України.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійсню­ється Міністерством фінансів України через банківську систему Укра­їни шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашення і виплаті до­ходу по них у вигляді відсотків та в іншій формі. Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу по погашенню боргових зобов’язань Уряду України в складі Державного бюджету України створений фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. У цей фонд зараховуються кошти в розмірі 50 %, отри­маних від приватизації майна державних підприємств.

Серед заходів щодо управління й обслуговування державного бор­гу найбільш розповсюдженими у світовій практиці є: рефінансування, конверсія, консолідація, уніфікація, уніфікування, новація, відстрочен­ня, анулювання.

Рефінансування — це випуск нових позик з метою покриття раніше випущених боргових зобов’язань. Цей механізм використовується звичайно при недостатності коштів централізованого грошового фон­ду (бюджету).

Держава має право уточнювати первинні умови позики. Зміна первинних умов позики, що стосуються прибутковості, називається конверсією. Зміна прибутковості може приводити як до зниження, так і до підвищення процентної ставки доходу, який виплачується пози­чальником — державою своїм кредиторам. Існує кілька методів про­ведення конверсій, головними з яких є примусові, добровільні та фа­культативні. При примусовій конверсії кредитор зобов’язаний обміня­ти облігації старої позики на облігації нової зі зниженою процентною ставкою. При добровільній конверсії кредитор має право погодитися на нові умови або одержати дану в борг суму назад, при факультатив­ній — погодитися чи відмовитися від змін умов позики. Щоб заціка­вити власників облігацій у конверсії, держава, як правило, звичайно надає пільги по новій позиці.

Консолідація — це зміна термінів дії раніше випущених позик. Якщо виникає необхідність змінити термін державної позики, то дер­жава правомочна скоротити або збільшити терміни повернення борго­вих зобов’язань тільки за узгодженням із кредиторами, тобто з юри­дичними і фізичними особами, що є власниками державних обліга­цій.

Унифікування позики — це об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації но­вої позики. така міра передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, які є у обігу одночасно, що спрощує роботу і скорочує витра­ти держави по системі державної позики.

Новація — це угода між позичальником і позивачем з заміни зобов’ язання за зазначеною фінансовою позикою іншим зобов’язанням.

Відстрочення погашення позики чи усіх раніше випущених позик проводиться в умовах, коли подальший активний розвиток операцій з випуску нових позик не має фінансової ефективності для держави. це відбувається в момент, коли уряд уже випустив занадто багато позик і умови їх емісії не були досить вигідні для держави. У таких випадках велика частина надходжень від реалізації облігацій нових позик спря­мовується на виплату відсотків і погашень по раніше випущених по­зиках. Щоб розірвати це порочне коло, держава повідомляє про від­строчення погашення позик, яка відрізняється від консолідації тим, що при відстроченні не тільки відсуваються терміни погашення, але і при­пиняється виплата доходів. Під час консолідації позик власники об­лігацій продовжують одержувати за ними свій дохід.

Анулювання — це повна відмова держави від своїх боргових зобов’язань (внутрішніх, зовнішніх, по всьому державному боргу в цілому). Анулювання може здійснюватися через дві причини. По- перше, через анулювання державного боргу може бути застосоване у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства. По-друге, анулювання заборгованості може бути наслідком приходу до влади нових політичних сил, що з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов’язання попередньої влади.

Конверсія, консолідація, уніфікація державних позик звичайно здійснюються відносно тільки внутрішніх позик. Що стосується нова­ції і відстрочення погашення зобов’язань, то ці міри можливі і стосов­но нової заборгованості. Відстрочення погашення позик, як правило, проводиться за узгодженням із кредиторами. При цьому відстрочення погашення боргу може і не спричинити припинення виплати відсотків по ньому.

Державні позики характеризуються тим, що тимчасово вільні ко­шти населення, підприємств і організацій залучаються для фінансу­вання дефіциту державного бюджету шляхом випуску і реалізації різних видів державних цінних паперів. Відповідно до Закону України «Про державний внутрішній борг України» боргові зобов’язання Уря­ду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов’язань України. В окремих випадках мо­жуть бути й інші форми урядових боргових зобов’язань. Характер і умови таких зобов’язань у кожному окремому випадку визначаються Урядом України за погодженням з Національним банком України.

^[1] Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К. ; Ірпінь; ВТФ «Перун», 2002. - С. 835.

^[2] Див.: Финансовое право : учебник / отв. ред. Н. И. Химичева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Юристь, 2001. - С. 445.

^[3] Див.: Воронова Л. К. Финансовое право : учеб. пособие / Л. К. Воронова, Н. П. Кучерявенко. - Харьков : Легас, 2003. - С. 236-237.

^[4] В юридичній літературі крім державної виділяють банківську позику. Але даний інститут не є предметом вивчення галузі фінансового права. Між даними видами позик існують принципові відмінності, які полягають у методі правового регулювання (див. детальніше: Державні фінанси : навч. посіб. / В. М. Федосов, Л. Д. Буряк, Д. Д. Бутаков та ін. / за ред. В. М. Федосова, С. Я. Огородника та В. А. Суторміної. - К. : Либідь, 1991. - С. 220-221).

^[5] Див.: Брайчева Т. В. Государственньїе финансьі / Т. В. Брайчева. - СПб. : Питер, 2001. - С. 183.

^[6] Див.: Финансовое право : учебник / отв. ред. Н. И. Химичева. - М. : Юристь, 2001. - С. 450.

Контрольні питання

1.  Розкрийте сутність державної позики.2.  Вкажіть види державної позики.3.  Що являє собою державний борг?4.  Як управляють державним боргом?5.  Вкажіть форми державної позики.