Розділ 3. Фінансово-правові норми і фінансові правовідносини

§ 1. Поняття та види фінансово-правових норм 

§ 2. Фінансові правовідносини: поняття, особливості та структура 

§ 3. Види фінансових правовідносин

§ 1. Поняття та види фінансово-правових норм

Фінансово-правова норма — це встановлене державою та забез­печене її примусовою силою загальнообов’язкове правило поведінки суб’єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються в про­цесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралі­зованих фондів коштів, яке встановлює права та обов’язки їх учасників і має імперативний характер.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, — це загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів суспільних відносин, що встановлені державою та забезпечені її примусовою силою, тому їм властиві загальні риси правової норми, а саме: вони є правилом по­ведінки суб’єктів, владним приписом держави та мають регулятивний, формально визначений і загальнообов’язковий характер. Але при цьо­му вони мають й особливості, притаманні виключно цій галузі права, обумовлені специфікою предмета правового регулювання: їх змістом є правила поведінки учасників особливого виду суспільних зв’язків саме у процесі фінансової діяльності держави. Ці правила виявляють­ся в наданні суб’єктам таких відносин суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, здійснення яких забезпечує планомірну мобілізацію, розподіл та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів фінансових ресурсів відповідно до потреб і інтересів держави та суспільства.

Саме те, що фінансово-правові норми регулюють відносини в га­лузі фінансової діяльності держави і виступають засобом реалізації публічних інтересів, надає їм імперативного характеру. Такі норми вміщують державне веління щодо поведінки посадових осіб органів держави, підприємств й організацій, а також окремих громадян з при­воду створення відповідних грошових фондів, розподілу й перерозпо­ділу коштів, що містяться в них, а також їх належного і доцільного використання.

Імперативний характер фінансово-правових норм означає:

1)  що в таких нормах містяться категоричні приписи (дозволи, за­борони та ін.) щодо виконання відповідних дій у сфері фінансів, обу­мовлені перш за все імперативним методом правового регулювання фінансових відносин;

2)  категорична форма припису виключає зміну умов та обставин, що містяться в фінансово-правових нормах, самими учасниками від­носин, тобто виключає можливість зміни положень норм за волевияв­ленням будь-якої зі сторін;

3)  імперативність таких норм поширюється не тільки на суб’єктів, які повинні слідувати їм, але й на суб’єктів, які видають такі приписи. Державні органи, уповноважені видавати такі веління, теж пов’язані вимогами фінансово-правових норм;

4)  такий імператив передбачає додержання моделі поведінки, яка за­кріплена нормою, незалежно від згоди учасників цих відносин. Причому порушення приписів, що містяться в фінансово-правовій нормі, є пору­шенням фінансової дисципліни та тягне за собою відповідні санкції.

Сучасний етап характеризується посиленням імперативного харак­теру фінансово-правових норм у зв’язку з підсиленням фінансового контролю за діяльністю суб’єктів у фінансовій сфері.

!мперативність фінансово-правових норм виявляється в усіх видах таких норм (щодо засобу впливу на суб’єктів відносин, який визначає характер їх юридичних прав та обов’язків), як у зобов’язуючих і за­бороняючих, так і в уповноважуючих. Так, зобов ’язуючі фінансово- правові норми вимагають від учасників відносин здійснення відповід­них позитивних дій у напрямках мобілізації, розподілу або витрачання фінансових ресурсів, наприклад, зобов’язують відповідних суб’єктів сплачувати податки, здійснювати податкову звітність; Нацбанк Украї­ни внести суми грошових коштів у разі перевищення кошторисних доходів над видатками, тощо. Такі норми містяться у всіх нормативних актах (законах), що регулюють здійснення фінансової діяльності.

Забороняючі фінансово-правові норми вимагають стримуватися від відповідних дій з метою дотримання фінансової дисципліни, приміром, заборонено здійснювати суб’єктами валютні операції без придбання ліцензій Нацбанку; безпірно списувати кошти з рахунків, на яких об­ліковуються кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів у ра­хунок погашення зобов’язань бюджетних установ, нецільове викорис­тання бюджетних коштів тощо.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах імперативність ви­являється дещо своєрідно. Такі норми надають суб’єктам права на здійснення відповідних позитивних дій, але у чітко передбачених нор­мою межах. При застосуванні таких норм певні права сполучаються з імперативністю велінь, коли встановлюються суворі межі здійснення таких прав, наприклад, бюджетна установа має право використовувати надані кошти з бюджету, але у чіткій відповідності з бюджетним при­значенням та кошторисом; кредитна установа наділена правом нада­вати кредити, але за умов, закріплених у законодавстві. Тобто управо- мочений орган повинен приймати найбільш доцільне рішення відпо­відно до законодавства і конкретних умов, але у межах, які чітко ви­значені й закріплені такою нормою.

Залежно від змісту фінансово-правові норми розподіляються на:

1)  матеріальні, такі, що закріплюють види й обсяг доходів і ви­датків відповідних фондів. Такі норми визначають матеріальний зміст юридичних прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин;

2)   процесуальні, такі, що закріплюють порядок (процедуру) дій у напрямках мобілізації, розподілу та витрачання фондів коштів. Фінан­сове право, на відміну від інших галузей права, поєднує у собі матері­альні й процесуальні норми.

Внутрішня будова, тобто структура фінансово-правової норми така ж, як і в інших норм права, але в її складових частинах відбива­ються особливості фінансових відносин, які нею регулюються. Гіпо­теза фінансово-правової норми вказує умови, за наявності яких діє норма та у суб’єктів виникають передбачені нормою права і обов’язки у сфері фінансів. Вона встановлює типові фактичні обставини, з якими пов’язується виникнення правовідносин. Причому ці обставини чітко і конкретно виражаються нормою. Виходячи з цього, гіпотеза фінансово- правової норми має безумовно визначений характер. Диспозиція роз­криває зміст правила поведінки, вказує, якою саме має бути поведінка учасників відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин, вимагає відповідної поведінки сторін фінансових відносин та не допускає відхилення від неї.

Санкція фінансово-правової норми передбачає наслідки за неви­конання чи неналежне виконання приписів норми, визначає вид та міру юридичної (адміністративної, кримінальної, фінансово-правової тощо) відповідальності порушникам. Але фінансово-правові санкції мають певні особливості, а саме:

1)  мають, як правило, грошовий характер та застосовуються у ви­гляді штрафу, пені, примусового списання коштів, припинення фінан­сування тощо;

2)  поширюються на всіх учасників фінансових правовідносин;

3)  сполучають у собі правовідновлювальні й карні (штрафні) еле­менти, тобто здійснюється не лише покарання винної особи, але й забезпечується належне виконання її фінансового обов’язку;

4)  відбивають безпосередній зв’язок з фінансово-правовою відпо­відальністю.