Облігація — цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

Емітент у порядку, встановленому ДКЦПФР, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації — облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Цільові облігації — облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації — облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їхня номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить дохід (дисконт) за облігацією.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.

Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій — в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою, ніж одна копійка.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.

У сертифікаті облігації зазначаються назва виду цінного папера, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного папера, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та но-мер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.

У сертифікаті іменної облігації обов'язково зазначається ім'я власника.

До сертифіката відсоткової облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування і місцезнаходження емітента, строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.

Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, — в іноземній валюті.

Облігації підприємств розміщуються юридичними особами лише після повної сплати свого статутного капіталу. Вони підтверджують зобов'язання емітента за ними та не дають право на участь в управлінні емітентом.

Облігації місцевих позик поділяються на облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик. Відповідно рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, встановлених бюджетним законодавством.

Державні облігації України поділяються на довгострокові (понад п'ять років), середньострокові (від одного до п'яти років), короткострокові (до одного року).

Розрізняють облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України — державні ЦП, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Цільові облігації внутрішніх державних позик України —- облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу. Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів, які використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів мають відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим встановленням дати обслуговування та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

Облігації зовнішніх державних позик України — державні боргові ЦП, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і регулюється законом про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу.

Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з БКУ. Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Казначейське зобов'язання України — державний ЦП, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та по-гашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України.

Казначейські зобов'язання України поділяються на довгострокові (понад п'ять років), середньострокові (від одного до п'яти років), короткострокові (до одного року).

Емітентом казначейських зобов'язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням КМУ.

Казначейські зобов'язання України можуть бути іменними або на пред'явника.

Казначейські зобов'язання розміщуються у документарній або бездокументарній формі.

У разі розміщення казначейських зобов'язань України у документарній формі видається сертифікат, у якому зазначаються вид цінного папера, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, у якому має бути здійснено погашення, дата і місце видачі казначейського зобов'язання України, серія та номер сертифіката, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов'язання України також зазначається ім'я власника.

Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов'язаннями України визначаються умовами їх розміщення.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів. Він засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника.

Інвестиційний сертифікат містить такі реквізити: фірмове найменування інвестиційного фонду; його місцезнаходження; найменування цінного папера ("інвестиційний сертифікат") та його порядковий номер; дата випуску; вид інвестиційного сертифіката, його номінальна вартість; ім'я власника (для іменного інвестиційного сертифіката); строк виплати дивідендів; підпис посадової особи — інвестиційного керуючого чи іншої уповноваженої особи; печатка інвестиційного фонду.

Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката має дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.

Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Проспект емісії інвестиційних сертифікатів — це прилюдна або приватна пропозиція (оферта) з умовами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду.

Прийняття (акцепт) пропозиції (укладення з компанією з управління активами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду) здійснюється інвестором шляхом придбання інвестиційного сертифіката пайового інвестиційного фонду за грошові кошти.

Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та відсотків за ним. Отже, це ЦП, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання із закінченням встановленого строку суми вкладу та відсотків, установлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на певний строк (під відсотки, передбачені умовами їх розміщення). Такі сертифікати можуть бути іменними або на пред'явника.

Іменні ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред'явника — у документарній.

В ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються вид цінного папера, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката" дата випуску, сума депозиту, відсоткова ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку.

Емітентом сертифікатів виступає банк, який від свого імені випускає сертифікати і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Реєстрація випуску сертифікатів та інформації про їх випуск, що здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, не може розглядатися як гарантія вартості цих сертифікатів.

Вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя.

Векселі можуть бути простими або переказними та наявні виключно у документарній формі.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань і стягнення за векселями визначаються законом.

Сертифікат ФОН — цінний папір, що засвідчує право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю.

Фінансова установа відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19 червня 2003 р. № 978-ІV може за власною ініціативою створювати ФОН. ФОН не є юридичною особою.

Власником сертифікатів ФОН може бути будь-яка юридична або фізична особа.

Власник сертифікатів ФОН доручає управителю здійснювати управління ФОН на його розсуд в інтересах власників сертифікатів ФОН шляхом спрямування коштів ФОН на цілі, визначені в Правилах ФОН та інвестиційній декларації ФОН.

Власники сертифікатів ФОН виступають установниками управління ФОН.

Заставна — це борговий цінний папір, який засвідчує без* умовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором.

Після державної реєстрації іпотеки оригінал заставної передається іпотекодержателю, якщо інший порядок передачі заставної не встановлено іпотечним договором. Заставна не є емісійним цінним папером. Першим власником заставної є особа, яка на момент видачі заставної відповідно до умов іпотечного договору має статус іпотекодержателя. Якщо інше не передбачено іпотечним договором, оригінал заставної передається такому іпотекодержателю.

Заставні можуть забезпечувати випуск іпотечних ЦП — іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів.

Емітентом іпотечних ЦП можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на провадження такого виду діяльності відповідно до закону.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних ЦП, які засвідчують право власника на безоплатне отримання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Найбільш характерні особливості приватизаційних паперів в Україні такі: вони є виключно іменними, можуть бути використані лише в період здійснення державної програми приватизації. Використання приватизаційних паперів здійснюється виключно шляхом їх обміну на паї, акції, чи інші документи, які свідчать про право власності на частку державного майна, розмір якого дорівнює розміру номінальної вартості приватизаційного папера. Вони не підлягають вільному обігу, їхнє відчуження будь-яким іншим шляхом недійсне. За приватизаційними паперами не вилучаються ні дивіденди, ні будь-які інші доходи. їх не можна використовувати як платіж чи забезпечення зобов'язань.

Товаророзпорядчі ЦП — цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, зазначеним у цих документах.

До товаророзпорядчих ЦП належать, зокрема, складські документи, а саме: просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво, яке у свою чергу складається з двох документів, що також окремо мають статус ЦП — складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта).

Наявність цих ЦП випливає з таких НПА:

• ЦКУ визначає функції складського свідоцтва шляхом встановлення прав його володільця. Зокрема, відповідно до ст. 964 ЦКУ володілець складського та заставного свідоцтва, на право розпоряджатися товаром, що зберігається на товарному складі. Згідно зі ст. 962 ЦКУ подвійне складське свідоцтво складається з двох частин — складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного. Відповідно до ст. 963 ЦКУ складське та заставне свідоцтва можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами;

• Закон України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", у ст. 1 якого складські свідоцтва визначаються як товаророзпорядчі складські документи на пред'явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, що зберігається на сертифікованому складі;

• Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні", у ст. 1 якого складські документи на зерно визначаються як товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Відповідно до ст. 37 цього Закону видами складських документів на зерно є подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво і складська квитанція. Відповідно до ст. 26 цього Закону зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва;

• Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відповідно до ст. 16 якого заставні, складські свідоцтва прямо визначені як цінні папери;

• Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", відповідно до ст. 1 якого варанти визначені як "інші" види ЦП.

З огляду на викладене вище кожен із наведених документів (просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво, яке у свою чергу складається зі складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта)) окремо визначений законами України як ЦП.