§ 2. Правове забезпечення використання рослинного світу

Рослинний світ як сукупність рослинних угруповань вкриває біль­шу частину поверхні суші та перебуває у водоймищах і становить важливий компонент біосфери Землі. Він безпосередньо пов’язаний із особливостями клімату, водного режиму, ґрунту, рельєфу, а також тва­ринним світом, разом із яким створює різноманітні біогеоценози. Правове регулювання його використання та охорони має надзвичайно важливе значення для підтримання екологічної рівноваги, забезпечен­ня екологічного збалансованого процесу експлуатації всіх природних ресурсів.

Відповідно до Закону «Про рослинний світ» використання при­родних рослинних ресурсів здійснюється в порядку загального або спеціального використання.

У порядку загального використання природних рослинних ресурсів громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях. Воно здійснюється громадянами з додержанням правил, що затверджуються центральним органом ви­конавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середови­ща, без надання їм відповідних дозволів та безплатно.

Загальне використання природних рослинних ресурсів у разі їх виснаження, різкого зменшення популяційної та ценотичної різнома­нітності може бути обмежене Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природно­го середовища, іншими спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійсню­ється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволен­ня їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки.

Видами спеціального використання природних рослинних ресурсів, що передбачені діючим флористичним законодавством, є: збирання лікарських рослин; заготівля деревини під час рубок головного корис­тування; заготівля живиці; заготівля кори, лубу, деревної зелені, дерев­них соків тощо; збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо; заготівля сіна; випасання худоби.

Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеці­ального використання природних рослинних ресурсів.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загально­державного значення здійснюється за дозволом, що видається в по­рядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, а природних рослинних ресурсів місцевого значення — за дозволом, що видається в порядку, який визначається Верховною Радою Автономної Республі­ки Крим та органами місцевого самоврядування.

Заготівля деревини під час рубок головного користування, живиці на земельних ділянках лісового фонду здійснюється в порядку, що встановлюється Лісовим кодексом України. Інші види спеціального ви­користання рослинних ресурсів на земельних ділянках лісового фонду здійснюються в порядку, що встановлюється Законом України «Про рослинний світ», Лісовим кодексом України та іншими нормативно- правовими актами.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів є плат­ним. Розмір збору за спеціальне використання природних рослинних ресурсів визначається з урахуванням природних запасів, поширення, цінності, можливості відтворення, продуктивності цих ресурсів.

Порядок визначення збору та нормативи плати за спеціальне ви­користання природних рослинних ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Природні рослинні ресурси використовуються з метою:

а) здійснен­ня природоохоронної, рекреаційної, оздоровчої, культурно-освітньої, виховної, науково-дослідної та господарської діяльності;

б) для забез­печення потреб населення у технічній, лікарській, пряно-ароматичній, харчовій сировині з дикорослих рослин;

в) для випасання худоби, для забезпечення інших потреб тваринництва;

г) для потреб бджільництва;

д) для потреб мисливського та рибного господарства.

Природні рос­линні ресурси можуть використовуватися з господарською метою і для інших потреб, передбачених законодавством.

Використання природних рослинних ресурсів з природоохоронною, рекреаційною, оздоровчою, культурно-освітньою метою здійснюється в порядку загального використання.

Для проведення науково-дослідних робіт, пов’язаних з використан­ням природних рослинних ресурсів, у встановленому земельним законодавством порядку можуть визначатися спеціальні земельні ді­лянки, на яких зростають об’єкти рослинного світу. Правила викорис­тання природних рослинних ресурсів з науково-дослідною метою затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середови­ща. У разі виявлення порушення законодавства про рослинний світ та використання природних рослинних ресурсів не з науково-дослідною метою у встановленому законодавством порядку може бути прийняте рішення про обмеження або заборону використання природних рос­линних ресурсів.

Промислове збирання технічної, лікарської, пряно-ароматичної, харчової сировини з дикорослих рослин провадиться з урахуванням принципів невиснаження природних рослинних ресурсів, збереження сприятливих умов для життя диких тварин та охорони довкілля.

Закупівля лікарської та технічної сировини з дикорослих рослин у юридичних або фізичних осіб здійснюється за умови наявності у них дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів.

Збирання технічної, лікарської, пряно-ароматичної, харчової сиро­вини з дикорослих рослин здійснюється відповідно до правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охо­рони навколишнього природного середовища.

Використання природних рослинних ресурсів для випасання худо­би та забезпечення інших потреб тваринництва здійснюється на зе­мельних ділянках, що визначаються в установленому земельним за­конодавством порядку. Цей порядок передбачено в ст. 34 Земельного кодексу України, відповідно до якого громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконав­чої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної гро­мади, громадські сіножаті і пасовища.

Використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняється, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відновленню.

Використання природних рослинних ресурсів для потреб бджіль­ництва здійснюється безоплатно і без отримання дозволу на спеціаль­не використання природних рослинних ресурсів шляхом розміщення пасік на відповідних земельних ділянках за погодженням із власником, користувачем (у тому числі орендарем) такої ділянки.

Розміщення пасік на земельних ділянках лісогосподарського при­значення здійснюється без права рубок дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісогосподарського призначення і спо­рудження на них будівель капітального типу. Місця розміщення пасік визначаються з урахуванням умов ведення лісового господарства і спе­ціального використання лісових ресурсів.

Використання природних рослинних ресурсів для потреб мислив­ського та рибного господарства здійснюється з урахуванням вимог Закону «Про рослинний світ», а також земельного, водного законодав­ства та законодавства про тваринний світ.

Юридичні або фізичні особи, які здійснюють ведення мисливсько­го і рибного господарства, зобов’язані здійснювати заходи щодо охо­рони природних рослинних угруповань на території закріплених за ними мисливських та рибогосподарських водойм. При цьому слід за­значити, що Законом України «Про тваринний світ» передбачена необ­хідність охорони середовища перебування, умов розмноження та шля­хів міграції тварин. Так, відповідно до ст. 39 Закону України «Про тваринний світ» підприємства, установи, організації і громадяни при здійсненні будь-якої діяльності, що впливає або може впливати на стан тваринного світу, зобов’язані забезпечувати охорону середовища іс­нування, умов розмноження і шляхів міграції тварин.