§ 4. Юридична відповідальність за порушення водного законодавства

За порушення водного законодавства застосовуються традиційні види відповідальності: майнова, адміністративна, дисциплінарна, кримінальна. У цьому параграфі буде проаналізована тільки майнова відповідальність, оскільки інші види відповідальності вивчаються у відповідних навчальних дисциплінах.

Майнова відповідальність являє собою покладення на винну особу несприятливих для неї майнових наслідків за правопорушення в роз­мірах, визначених законодавством. Основною формою майнової від­повідальності є відшкодування збитків (ст. 111 ВК України).

За загальним правилом збитки відшкодовуються в повному обсязі. Однак можливі випадки, коли розмір збитків може бути зменшено за наявності певних поважних обставин, що безпосередньо випливає із ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного сере­довища». Збитки відшкодовуються, якщо вони завдані здоров’ю лю­дини, її майну, якості навколишнього природного середовища. Збитки, заподіяні здоров’ю людини, визначаються за правилами норм цивіль­ного законодавства. Якщо ж збитки спричинені природним ресурсам, тоді застосовуються відповідно норми екологічного законодавства (водного, лісового та ін.).

Слід зазначити, що при відшкодуванні збитків необхідно керува­тися водним та іншим екологічним законодавством, а за необхідності, коли відсутні норми для підрахунку збитків у водному законодавстві, слід у субсидіарному порядку залучати норми цивільного законодав­ства. При цьому збитки, завдані водним ресурсам, визначаються від­повідно до розроблених методик та такс. В Україні розроблено Мето­дику розрахунку відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, яка затверджена Міністерством екології і природних ресурсів України від 18 травня 1995 року¹.

Названа методика передбачає настання відповідальності у випадках: самовільного скиду зворотних вод з підприємств, суден та інших об’єктів; перевищення затверджених нормативів і норм скидів забруднюючих речовин; перевищення затверджених нормативів і норм витрати зворот­них вод; скидів забруднюючих речовин, не вказаних у дозволах на спецводокористування або нормах; самовільних скидів зворотних вод або сировини з морських або річкових суден, плавзасобів, надводних або підводних споруд; надходження зворотних вод або забруднюючих речовин у поверхневі, підземні і морські води внаслідок аварій на насос­них станціях, колекторах і інших спорудах, витоку таких вод або речовин через порушення технології, техніки безпеки, скиду сировини внаслідок аварій на нафтопродуктових терміналах; вимушених санкціонованих аварійних скидах, які не передбачені проектом, але здійснюються з ме­тою попередження аварійних ситуацій; скидів шкідливих речовин, які призвели до забруднення підземних вод як безпосередньо, так і внаслі­док забруднення поверхні землі і зони аерації ґрунтів.

Здійснення платежів за забруднення навколишнього природного середовища не звільняє від відшкодування збитків, заподіяних пору­шенням екологічного законодавства. Слід розрізняти відшкодування збитків як форму майнової відповідальності, від відшкодування пла­тежів за забруднення водних ресурсів. Збитки у всіх випадках відшко­довуються на користь потерпілої особи, а платежі за забруднення відшкодовуються в місцеві бюджети за викиди забруднюючих водні ресурси речовин як у межах встановлених нормативів, так і понад ці межі. У цьому разі платежі не можна розглядати як різновид майнової відповідальності, оскільки цей захід встановлений державою як форма економічного впливу і при правопорушенні, і при відсутності його (при забрудненні в межах нормативів).

Факти скидів зворотних вод і забруднюючих речовин, а також по­гіршення якості води водного об’єкта встановлюються інспекторами екологічної інспекції Мінприроди України, посадовими особами спе­ціально уповноважених органів інших міністерств і відомств, яким надані права держінспекторів з охорони навколишнього природного середовища, або громадськими інспекторами на підставі спеціальних досліджень, результатів лабораторного контролю або візуально, з оформленням актів і протоколів встановленої органами Мінприроди України форми. Позовні заяви про відшкодування збитків мають пра­во пред’ являти органи Мінприроди України, органи прокуратури, громадські організації, громадяни та ін.

Слід також зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1995 року були затверджені такси для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних підприємствами, установами, ор­ганізаціями і громадянами внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх вод України¹. Розмір відшкодування збитків обчислюється посадовими особами органів Мінприроди України. У разі відмови від добровільного від­шкодування збитків стягнення проводиться в судовому порядку за позовами відповідних державних органів.

Окрім того, при застосуванні заходів щодо майнової відповідаль­ності слід враховувати приписи таких нормативних актів:

-   Постанови Кабінету Міністрів від 26 квітня 2003 року № 631 «Про затвердження Методики обчислення розміру збитків від забруднення нафтою». Ця Методика визначає вимоги до обчислення розміру збитків, завданих державі внаслідок забруднення навколишнього природного середовища, що сталося у разі витоку або зливу нафти із суден, а також суб’єктам господарської діяльності, які зазнали збитків внаслідок ви­трат на попереджувальні заходи або заходи з відтворення природних ресурсів, які були фактично вжиті, чи внаслідок неодержаних через порушення господарської діяльності доходів, відповідно до Міжнарод­ної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1992 року;

-    наказу Держкомітету України по водному господарству від 29 грудня 2001 року № 290 «Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок пору­шення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, по­шкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації». Згідно з Методикою завдані збитки розраховуються органами Держводгоспу в тому випадку, якщо вони завдані суб’єктам господарювання, які використовують водні ресурси або виконують господарську діяльність на землях водного фонду (крім земель водно­го фонду, зайнятих морями та островами на них), а також суб’єктам, розташованим за межами земель водного фонду та визначеним зако­нодавством.

^[1] Постанова Кабінету Міністрів України від 12 червня 1996 року № 640 // ЗП України. - 1996. - № 13. - Ст. 364; Офіц. вісн. України. - 2002. - № 27. - Ст. 1259; Офіц. вісн. України. - 2003. - № 44. - Ст. 2310.

^[2] Постанова Кабінету Міністрів України від 22 травня 1996 року // ЗП України. - 1996. - № 12. - Ст. 343.

^[3] ЗП України. - 1996. - № 16. - Ст. 453; Офіц. вісн. України. - 2002. - № 4. - Ст. 136.

Контрольні питання

1. Дайте характеристику водам як об ’ єкта правової охорони та використання.
2. Назвіть заходи забезпечення правової охорони вод.
3. Охарактеризуйте поняття «право водокористування».
4. Назвіть види права водокористування.
5. Розкрийте сутність права орендного водокористування.
6. Визначте підстави і порядок виникнення права водокори­стування.
7. Охарактеризуйте права та обов’ язки водокористувачів.
8. Визначте підстави та порядок припинення права спеціаль­ного водокористування.
9. Охарактеризуйте види юридичної відповідальності за по­рушення водного законодавства.