§ 3. Правове забезпечення раціонального використання земель як об’єкта природи

Забезпечення раціонального використання та охорони земель — це не тільки самостійна мета правового регулювання земельних від­носин (ст. 4 Земельного кодексу України), а й один з найважливіших принципів земельного та екологічного законодавства (ст. 5 ЗК Укра­їни; ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Проблема раціонального використання земель, як і інших природ­них ресурсів, важлива і актуальна. Встановлення порядку раціональ­ного використання земель — це прерогатива держави, її уповноважених органів. Організація раціонального використання земель як природно­го ресурсу, засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві і просторової основи, операційної бази для здійснення будь-якої ді­яльності неможливі без належної реалізації державою таких управлін­ських функцій щодо землі, як землеустрій, земельний кадастр, контроль за використанням земель та ін. Компетенція відповідних державних органів у зазначеній сфері закріплена нормами ЗК України та норма­тивними актами екологічного спрямування.

Раціональне використання земель — історична категорія, яка була відома і раніше діючому законодавству. Так, відповідно до ЗК УРСР (1970 р.) забезпечення раціонального землекористування визнавалося обов’язком землекористувачів.

Проблема раціонального землевикористання в умовах сьогодення наповнюється елементами якісно нового змісту, зокрема екологічними факторами.

Поширене свого часу розуміння раціонального використання зе­мель як «досягнення максимального ефекту (результату) в реалізації мети, для якої надана земля», сьогодні потребує уточнення. У сучасних умовах раціональність землевикористання вже не можна пов’язувати лише з досягненням економічного ефекту. Прискорене одержання власником економічного і фінансового ефекту не лише не може бути нині показником раціонального землевикористання, а й у ряді випадків може створювати певну екологічну небезпеку. Нині спостерігається посилення антропогенних факторів та активізація впливу людини на всі природні процеси. Це стосується і земельних ресурсів. За умов же, коли суттєво розширюється господарське використання земель, не за­повідний режим, а їх охорона саме в процесі виробничого використан­ня формують основний зміст проблеми раціонального землевикорис- тання.

Включення в процесі реалізації земельної і аграрної реформ певної частини земель в орбіту ринкових підприємницьких відносин створює певний конфлікт між економічними інтересами приватного власника на ці землі та загальносуспільними екологічними інтересами. Він мо­же бути вирішений лише за умов належної екологічної правосвідомос­ті таких власників землі.

У літературі слушно зазначається, що саме вимога раціональ­ності використання землі становить головну сутність земельного права. Ця обставина відрізняє його від цивільного права, за яким користування майном (навіть нерухомим) покладається на авто­номну волю суб’єкта права. Що ж до використання земель, напри­клад сільськогосподарського призначення, то воно означає не що інше, як трудову діяльність, яка є екологічно обґрунтованою і най­більш доцільною.

Конкретним змістом раціонального землевикористання виступає науково обґрунтований процес діяльності людини по використанню природних властивостей земель за цільовим призначенням при до­триманні всіх правил їх охорони.

Згідно з чинним законодавством усі суб’єкти мають право саме на раціональне використання відповідних земель. Водночас це предмет загальнодержавного та загальносуспільного інтересу.

Раціональність землевикористання передусім означає, що воно здійснюється суто за цільовим призначенням. Серед обов’ язків земле­користувачів та власників земельних ділянок головне місце посідає обов’язок забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням (статті 91, 94 ЗК України). Нецільове використання землі є не лише нераціональним, але й незаконним. Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням — це одна з підстав припинення права користування земельною ділянкою (ст. 140 ЗК Укра­їни). При цьому таке примусове припинення здійснюється відповідно до ст. 143 ЗК України в судовому порядку.

Невиконання вимог щодо використання земель за цільовим при­значенням визнане законом одним з порушень земельного законодав­ства, за які передбачена адміністративна відповідальність (ст. 54 Ко­дексу про адміністративне правопорушення України).

Кожний власник земельної ділянки та землекористувач зобов’ язаний якнайповніше використовувати всю закріплену за ним земельну ді­лянку.

Раціональне використання землі передбачає також ефективну її експлуатацію. Це означає, що земельна ділянка має використовувати­ся найбільш доцільно і з найбільшою віддачею.

При раціональному використанні землі її якість не повинна по­гіршуватися, а, навпаки, має поліпшуватися, тобто обов’язково повинен враховуватися екологічний фактор. На власників земельних ділянок та землекористувачів закон покладає обов’язок підвищувати родючість ґрунтів та зберігати корисні властивості землі (статті 91, 94 ЗК Украї­ни). Експлуатація землі, яка не передбачає відтворення її корисних властивостей або сприяє розвитку процесів, що погіршують стан зе­мельної ділянки, є хижацьким використанням землі. Таке використан­ня землі веде до її псування та тягне за собою негативні правові на­слідки у вигляді відповідальності (наприклад, ст. 239 Кримінального кодексу України).