Розділ VII. Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки населення та територій

 

 

§ 1. Поняття, суб’єкти та об’єкти екологічної безпеки

§ 2. Види екологічної безпеки

§ 3. Правові заходи щодо забезпечення вимог екологічної безпеки

§ 4. Правове забезпечення ризику в галузі екологічних правовідносин

§ 5. Юридична відповідальність за правопорушення в галузі забезпечення екологічної безпеки

§ 6. Поняття надзвичайних екологічних ситуацій, їх ознаки та класифікація

§ 7. Поняття, правовий режим зон НЕС

§ 8. Правові заходи щодо забезпечення захисту населення та територій, запобігання та ліквідації наслідків НЕС

 

§ 1. Поняття, суб’єкти та об’єкти екологічної безпеки

Правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки різнома­нітні за своїм змістом, спрямованістю та закріплені в різноманітних нормативно-правових приписах держави^[1]. У сучасних умовах навіть не існує такого виду діяльності, нормативно-правове регулювання якого не торкнулося б забезпечення вимог екологічної безпеки.

Екологічна безпека являє собою соціоприродну та наукову реаль­ність, є об’єктом дослідження різних наук (природничих, соціальних, юридичних та ін.), оскільки охоплює складний комплекс взаємозв’язків людини з навколишнім природним середовищем.

Екобезпека — кате­горія соціальна, притаманна людському суспільству, формується в ме­жах суспільних відносин. Це поняття належить до складних, неправо- вого характеру, хоча відносини, що виникають у сфері екологічної безпеки, регулюються правом. Таким чином, екобезпека має певні правові форми.

Зазначена категорія характеризується, по-перше, як вічна цінність людського суспільства, що ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти. По-третє, екобезпека здійсню­ється під контролем держави, яка утворює систему спеціальних орга­нів. По-четверте, основною правовою формою є екологічне право як самостійна правова галузь.

Визначення екологічної безпеки як правової категорії має різно­манітне тлумачення в еколого-правовій науці. Вона розглядається як захист людини і навколишнього природного середовища від шкідли­вого впливу; умова збереження здоров’я людей і забезпечення сталого соціально-економічного розвитку; баланс розвитку екосистем; діяль­ність по захисту життєво важливих екологічних інтересів; складова частина міжнародної екологічної безпеки тощо.

Законодавець визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження по­гіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взаємо­пов’язаних екологічних, політичних, економічних, технічних, органі­заційних, державно-правових та інших заходів (ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Таке визна­чення характеризується великою ємністю змісту.

Відносини по забезпеченню екологічної безпеки тісно пов’язані з раціональним і ефективним використанням природних ресурсів, охороною природного середовища, з використанням екологічно небез­печних територій та об’єктів, що обумовлює комплексність змісту поняття екологічної безпеки, яке включає в себе: а) певний стан при­родного об’ єкта (безпека природи) і б) систему гарантій держави громадянам по забезпеченню нормальної життєдіяльності людини.

Екологічна безпека може розглядатися в двох аспектах. По-перше, як суб’єктивна категорія, зокрема у процесі реалізації суб’єктивного права громадян на екологічну безпеку шляхом регулятивного та охо­ронного методів. По-друге, як об’єктивно існуюча система право­вого забезпечення екологічної безпеки, за допомогою якої регламен­тується екологічно небезпечна діяльність, режим використання при­родних ресурсів, охорона довкілля, попередження погіршення еко­логічного стану та виникнення небезпеки для природних об’ єктів і населення.

Навколишнє природне середовище вважається безпечним, коли його стан відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стан­дартам, лімітам і нормативам, які стосуються його чистоти (незабруд- неності), ресурсоємності (невиснаженості), екологічної стійкості, са­нітарним вимогам, видовому різноманіттю, здатності задовольняти інтереси громадян.

Об’єктами екологічної безпеки відповідно до ст. 3 Закону «Про основи національної безпеки України» є: людина і громадянин (їх конституційні права та свободи, перелік яких відповідно до Основно­го Закону (ст. 22) не є вичерпним); суспільство (його духовні, морально- етичні, культурні, історичні, інтелектуальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси); держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недотор­канність). Таким чином, об’єктами екологічної безпеки є життєво важливі інтереси суб’єктів безпеки: права, матеріальні та духовні по­треби особи; природні ресурси та навколишнє природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку. Людина ви­ступає не тільки суб’єктом відносин по забезпеченню екобезпеки, а й об’єктом, який на собі відчуває негативний вплив і потребує право­вого захисту.

Суб’єктами забезпечення екологічної безпеки є: Президент Украї­ни, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада Націо­нальної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба без­пеки України, Державна прикордонна служба України та інші військо­ві формування, утворені відповідно до законів України, громадяни України, об’ єднання громадян.