Поняття кредитних зобов'язань

Правова  природа  кредитного договору

Поняття, сторони  і форма кредитного договору

Відповідальність сторін за кредитним   договором

7.1. Поняття кредитних зобов'язань

У ринковій економіці товарно-грошові відносини обумовлю­ють існування зобов'язань, що пов'язані з наданням на умовах повернення грошей або майна, визначеного родовими ознаками. Це дає можливість поповнювати обігові кошти учасників товар­но-грошових відносин.

Зобов'язання, які виникають у зв'язку з наданням грошових кош­тів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах по­вернення, називають кредитними зобов'язаннями.

В юридичній літературі тривалий час ведеться дискусія про роль кредитних зобов'язань у цивільних правовідносинах. Одні ав­тори вважають, що кредитні зобов'язання виконують допоміжну функцію, яка пов'язана з обслуговуванням основного зобов'язан­ня щодо передачі майна, виконання робіт, надання послуг [12; 6], інші автори вважають кредитні зобов'язання автономними і виді­ляють їх у конкретні види договірних правовідносин [7; 9; 11; 15].

Зобов'язання щодо кредитування виникають не тільки тоді, коли є факт надання грошей або майна на умовах повернення, а й тоді, коли сторона основного зобов'язання (купівля-продаж, підряд та ін.) надала іншій стороні відстрочку виконання зо­бов'язання (сплатити грошові кошти, передати майно, виконати роботи, надати послуги).

Є дві основні форми кредиту — грошовий і комерційний [5, 421—422; 6, 322—323]. Грошовий кредит — це відносини щодо пе­редачі грошей або речей, які їх заміняють, у власність боржника із зобов'язанням останнього повернути еквівалентну кількість грошей або речей.

Комерційний кредит — це відстрочка виконання зобов 'язання за основним договором (купівля-продаж, підряд, надання юридичних по­слуг).

Відповідно до ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність» операції по залученню та розміщенню грошових вкладів і кредитів можуть здійснювати тільки банки. Але питан­ня про те, що тільки банки можуть надавати грошові кредити, на сьогодні є спірним і однозначно не вирішеним у законодавстві.

Право власника кредитувати інших за рахунок власного май­на або майна, що перебуває в його в повному господарському віданні (оперативному управлінні) випливає з його повноважень власника, які зазначені, зокрема, у статтях 2, 4, 19, ЗО, 37—39 За­кону України «Про власність». До майна юридичних осіб нале­жать основні фонди та обігові кошти в національній та інозем­них валютах. Це, зокрема, випливає зі статей 1, 22—29, 34, 35, 39 Закону України «Про власність», ст. 10 Закону України «Про під­приємства в Україні», ст. 12 Закону України «Про господарські товариства», ст. 13 Закону України «Про товарну біржу».

Отже, надавати грошові кредити в Україні, крім банків, мо­жуть підприємства та інші юридичні особи, незалежно від орга­нізаційно-правової форми їхньої діяльності і форми власності на їхнє майно.

Визначаючи кредитні відносини банків та інших суб'єктів, слід зазначити, що останні мають право кредитувати тільки за рахунок власних коштів, а банки мають виключне право надава­ти грошові кредити за рахунок як власних, так і залучених коштів (п. 1 ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Такий висновок випливає з тлумачення чинного законодавства.

Деякі фахівці пропонують віднести грошові кредити, які на­даються суб'єктами підприємницької діяльності за рахунок влас­них коштів, до комерційних кредитів [8, 176].

Підсумовує дискусію щодо форм кредиту проект Цивільного кодексу України, який визначає дві основні форми кредиту — банківський (ст. 1115) і комерційний (ст. 1118). Відповідно до за­значених норм банківське кредитування здійснюється спеціаль­ним суб'єктом — банком або іншою кредитною організацією.

Банківське кредитування як форма кредиту достатньо висвіт­лене в юридичній літературі [4, 191—212; 16, 232-235]. Ми спи­нимось на кредитних договорах, які опосередковують відносини банків та інших кредитних організацій по наданню грошових коштів позичальникам кредитів.