Вимоги до існування банків та кредитних установ повинні відповідати банківським стандартам, які розробляються Міжна­родною організацією із стандартизації (180), до якої на правах комітетів-членів входять аналогічні національні організації. Це важливо для того, щоб терміни «банк» та «кредитна установа» ро­зумілися однаково всіма учасниками внутрішніх і міжнародно-правових відносин незалежно від того, де вони знаходяться і за яким національним законодавством створені і функціонують.

За європейськими стандартами кредитними установами вважа­ються:

—  банки;

—  ощадні банки;

—  інвестиційні компанії;

—  фінансові лізингові компанії;

—  факторингові компанії;

—  кредитно-закупівельні компанії.

Крім того, міжнародна банківська класифікація виділяє ос­новні види фінансових компаній:

—  дилери;

—  брокери;

—  зовнішньообмінні та грошово-ринкові торгові компанії;

—  компанії, які керують інвестиційними фондами;

—  компанії, які видають кредитні картки;

—  компанії, які керують майном;

—  компанії з ризиковим капіталом;

—  обмінні пункти.

Виходячи із змісту поняття «банк» та «кредитна установа», важливо назвати види банківської діяльності, які відповідно до Єдиної банківської ліцензії, що існує як стандарт у європейській банківській системі, могли б бути дозволеними з метою розши­рення фінансових послуг в Україні. Міжнародно-правові норми, зокрема Друга координаційна банківська директива (норма Євро­пейського Союзу), зумовлюють такі види банківської діяльності:

—  прийняття депозитів та інших сум, які виплачуються з гро­мадських фондів;

— надання в борг (кредитів споживачу, закладних кредитів, фак­торингу, фінансові та комерційні операції);

—  фінансова оренда;

—  послуги по переведенню грошових сум;

—  видача та управління платіжними засобами (наприклад, кре­дитні картки, дорожні чеки, банківські документи);

—  гарантії та зобов'язання;

—  торговельна діяльність за свій власний рахунок або за раху­нок замовників з допомогою:

а)  грошових ринкових документів (чеків, рахунків та інших);

б)  зовнішнього обміну;

в)  фінансових ф'ючерсних операцій та опціонів;

г)  обміну та документів відсоткових ставок;

д)  цінних паперів, які можуть продаватись;

—  надання банками та фінансово-кредитними установами послуг з таких питань:

а)  консультації для підприємств щодо основної фінансово-економічної діяльності, виробничої стратегії та поради стосовно об'єднання та придбання підприємств;

б)  маклерські та брокерські операції;

в)  управління та консультації стосовно цінних паперів;

г)  зберігання та управління цінними паперами;

д)  кредитні довідкові послуги;

є) опікунські послуги.

Зазначені види банківської діяльності вважаються дозволени­ми, якщо вони підтверджуються відповідною ліцензією (дозвіль­не право) і компетентний орган (Національний банк України) впевнений, що кредитна установа відповідає встановленим зако­нодавством критеріям: щодо статутного капіталу, відповідності керівництва та банківського персоналу вимогам професійності (особливо голова правління та головний бухгалтер) тощо. Отже, сутність поняття «банк», що відіграє особливу роль у забезпечен­ні обігу грошей, які є невід'ємним чинником суспільного життя, безпосередньо відображає банківська діяльність.

Таким чином, банківська діяльність — це визначене законодавчими актами України право банків та кредитних установ реалізувати статутні функції та повноваження, здійснювати банківські операції в інтересах юридичних та фізичних осіб, надавати їм на підставі отриманих ліцензій банківські послуги, а також здійсню­вати в межах наданої компетенції іншу дозволену діяльність від свого імені та за власний рахунок.

Банківська діяльність відповідно до основних цілей, завдань, функцій та операцій може розглядатися як виключна, оскільки не може поєднуватись з іншими видами підприємницької діяль­ності, наприклад, торгівлею об'єктами нерухомості. Водночас не можна вважати банківську діяльність забороненою, якщо діяль­ність банку проводиться від імені, наприклад, товариства, про­мислово-фінансової групи, які створені за участю банку або кре­дитної установи. Це означає, що власне банк не може займати­ся торгівлею, але, створивши дочірню фірму, може реалізувати через цю фірму закладне майно тощо.

Банківську діяльність можна розглядати з позицій внутріш­ньої та зовнішньої реалізації функцій та повноважень банку або кредитної установи. Наприклад, проведення ряду фактичних дій, які пов'язані з бухгалтерським оформленням угод, слід відноси­ти до внутрішньої банківської діяльності, оскільки це пов'язано з балансом банку. Але надання консультаційних та брокерських послуг, здійснення лізингових операцій означає проведення зов­нішньої банківської діяльності, яка має підтверджуватись прий­няттям угод з резидентами або нерезидентами.

Щоб з'ясувати роль банку (кредитної установи) як суб'єкта банківського права, необхідно звернути увагу на ще одне важли­ве поняття — «банківська справа». Воно означає організацію внутрішньої банківської діяльності, яка забезпечується банківсь­кою управлінською структурою і банківським персоналом. Струк­тура внутрішніх підрозділів у кожному банку може бути організо­вана за окремою схемою забезпечення банківських операцій, які належать до виключної компетенції банку (кредитної установи). За певними винятками розподіл функцій у більшості банків є ти­повим. Принципи розподілу робіт передбачають утворення таких підрозділів, як каси, каси купонів та іноземної валюти, відділу цінних паперів, кредитного відділу, відділу кореспонденції, юри­дичної групи і бухгалтерії та допоміжних підрозділів.

Практика структурної організації банків у зарубіжних країнах вже закладена в концепцію «Ьеап Вапк» (організований банк), яку можна схематично подати так (див. схему 2).

Результатом ефективної банківської справи в «організованих банках» є налагоджений сервіс, який відповідає потребам клієн­тів банку, підвищує якість консультацій, забезпечує бездоганну юридичну форму всіх кредитно-фінансових відносин, які прово­дяться банком, і головне — обумовлює скорочення витрат. Роз­рахункові операції, обробка заявок на кредити та інші банківські справи можуть здійснюватись за допомогою автоматів (електрон­на пошта), що дешевше, оперативніше і з меншою кількістю по­милок. Гнучке використання банківського персоналу дає змогу організованим банкам скоротити простої, а показники продук­тивності праці аналізуються керівництвом банку за даними від­ділу контролінгу [2, 140].

Таким чином, визначаючи банк та фінансово-кредитну уста­нову суб'єктами грошово-фінансових та кредитних відносин, які наділені законодавчими актами України функціями та повнова­женнями здійснювати банківську діяльність, необхідно підкреслити їх провідну роль у забезпеченні ринкового механізму, еко­номічних зв'язків світового виробництва, збуту і споживання. Але в кожній країні створена і функціонує власна банківська си­стема з притаманними їй структурною організацією, правовим статусом державних і комерційних банків та фінансово-кредит­них установ, діяльність яких грунтується на національній норма­тивно-правовій базі.

Структурні ознаки організованого банку

1)       колонка таблици

Орієнтація на клієнта

Організація відповід­но

до основних ринків;

організація у вигляді Ргойї-Сепіег;

орієнтація послуг на попит за рахунок об'єднання завдань

2)

Пропозиція послуг,які відповідають попиту

Розподіл клієнтів на сегменти відповід­но до вимог ринку;

оформлення орієнто­ваних на попит ком­плектів документів;

стандартизація та автоматизація послуг;

гнучке використання персоналу

3)

Орієнтація співробітників на результат

Прийняття угод від­повідно до визначе­них інтересів;

зосередження відпові­дальності на керівни­ках підрозділів бан­ківської структури та його філій;

постійне підвищення

кваліфікації

персоналу

Схема 2. Структурні ознаки організованого банку

Просуваючись вперед сходинками науки банківського права, звернемо особливу увагу на правовий статус банків в Україні.

Література

1.  Агарков М. М. Основи банкового права: Учение о ценньїх бумагах: Курс лекций. Изд. 2-е. — М., 1994.

2.  Заутер В., Усоскин В., Шваб Т. Банковская система и рьшки креди-та. — Франкфурт-на-Майне, 1996.

3.  Олейник О. М. Основи банковского права: Курс лекций. — М., 1997.

4.  Поллард А. М., Пассейк Ж. Г., Зллис К. X., Дейли Ж. П. Банковское право США. - М., 1996.

5.  Слуцкий М. И. Популярньїе лекций по финансовому праву. — СПб.₍ 1992.

6.  Финансовое право. — М., 1995.