Під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм.

Відомо, що за своїм змістом адміністративно-правова норма відрізня­ється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлін­ського характеру.

Нормами адміністративного права визначаються межі відповідної по­ведінки органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

За допомогою адміністративно-правових норм органи управління, державні органи, громадяни, громадські організації наділяються певними повноваженнями.

У цих нормах встановлюються також гарантії реалізації прав і до­держання обов'язків.

Таким чином, внаслідок дії адміністративно-правових норм створю­ється відповідний правовий режим управлінської діяльності.

Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції, законодавчих актах, постановах уряду, нормативних наказах, інших нор­мативних актах державних структур, а також у рішеннях місцевих рад та їхніх виконавчих органів. Усі вони є джерелами адміністративного права.

До джерел адміністративного права належать не тільки нормативні акти, а й затверджені ними кодекси, статути, правила і т. ін., що регулю­ють управлінську діяльність.

Таким чином, джерело адміністративного права — це акт суб'єкта публічного управління, що регулює виконавчо-розпорядчу діяльність і складається з адміністративно-правових норм.

Якщо такий акт, поряд з нормами адміністративного права, містить норми інших галузей права (фінансового, цивільного й ін.), для адмініст­ративного права він буде джерелом лише в частині, що містить адмініст­ративно-правові норми.

Усі джерела адміністративного права мають свої особливості й різ­няться між собою. Ці відмінності найчастіше зумовлені такими обстави­нами: а) цільовою спрямованістю і змістом норм; б) їх юридичною чин­ністю; в) масштабом дії норм; г) правовим статусом адресатів та ін.

Вчені-адміністративісти давно помітили, що кількість джерел адмі­ністративного права просто не піддається підрахункам. І дійсно, адмініст­ративно-правові акти Президента і Кабінету Міністрів публікуються майже в кожному номері газет «Голос України» і «Урядовий кур'єр», ве­лика їх кількість приймається центральними та місцевими органами ви­конавчої влади, численними структурними підрозділами.

Розмаїтість джерел адміністративного права обумовлює необхідність виділення у цьому масиві окремих видів. Найдоцільнішою є така класи­фікація:

1.     Конституція України (Основний Закон).

2.     Законодавчі акти України:

а) закони України;

б) кодифіковані акти управлінського характеру (кодекси, положення,
статути).

3.     Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно-
правові норми.

4.     Укази і розпорядження Президента України.

5.     Нормативні акти, що приймаються органами виконавчої влади:

а) нормативні постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

б) положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені
Кабінетом Міністрів України;

в) нормативні накази, інструкції керівників центральних органів ви­
конавчої влади;

г) нормативні акти урядових органів управління.

6.     Нормативні накази керівників державних підприємств, об'єднань,
установ і організацій.

7.     Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їх голів).

8.     Нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів (наприклад,
рішення, що передбачають у разі порушення їх, адміністративну відпові­
дальність).

9.     Міжурядові угоди України з іншими державами і міжнародно-пра­
вові акти, ратифіковані та визнані нашою державою.

10. Акти судових органів.

Сукупність джерел адміністративного права є специфічною систе­мою, компоненти якої пов'язані між собою. Ознаки системи джерел ад­міністративного права такі:

а)  усі вони основані на нормах Конституції та законів, що мають
юридичну чинність;

б)  нормативні акти вищих органів слугують юридичною базою для
нормативних актів органів нижчого підпорядкування, що також є джере­
лами адміністративного права;

в)  нормативні акти вищих органів, як джерела адміністративного
права, мають більшу юридичну силу і масштаб дії порівняно з актами, що
приймаються суб'єктами нижчого підпорядкування.