Підприємницька діяльність в Україні не є стихійною і некерованою. За умов удосконалення ринкових відносин вона відчуває на собі сильний керуючий вплив з боку держави.

Державне регулювання підприємництва забезпечується за допомо­гою спеціального державно-правового механізму, який складається, по-перше, з організаційно-структурних формувань, по-друге, з адміністра­тивно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в цій сфері.

Організаційно-структурні формування — це виконавчо-розпорядчі органи держави та місцевого самоврядування, наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. На практиці відомі два такі органи: а) спеціально створені для реалізації державної політики у сфері підприємництва, наприклад, Державний комітет України з питань регу­ляторної політики та підприємництва; б) що виконують регулюючі функ­ції у сфері підприємництва поряд з іншими функціями державного уп­равління, наприклад, МВС України здійснює видачу ліцензій на такі ви­ди підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої дії; виготовлення, ре­монт та реалізацію спортивної вогнепальної зброї.

Адміністративно-правові засоби — це перш за все акти управління, призначені для регулювання відносин у сфері підприємництва. До них належать: Конституція України, закони України, укази та інші акти Пре­зидента України, нормативні документи Кабінету Міністрів, акти мініс­терств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністра­цій, органів місцевого самоврядування.

Особливе місце серед органів управління у сфері підприємництва по­сідає Державний комітет України з питань регуляторної політики та під­приємництва. Він створений Указом Президента України від 25 травня 2000 р. для забезпечення реалізації державної політики у сфері підпри­ємництва та є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензу­вання.

До основних функцій Комітету належать:

— участь у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері підприємництва, зокрема регуляторної політики, державної політи­ки щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстра­ції підприємництва;

—     координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з роз­
робленням та реалізацією заходів щодо проведення єдиної державної ре­
гуляторної політики у сфері підприємництва, ліцензування підприєм­
ницької діяльності, державної реєстрації підприємництва;

—сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консульта­
тивної та інформаційної підтримки підприємництва.

Центральне місце в системі правових актів, що регламентують під­приємницьку діяльність та розвивають і конкретизують відповідні поло­ження Конституції України, належить Закону України «Про підприєм­ництво» від 26 лютого 1991 р. (з наступними змінами та доповненнями). Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює конкретні га­рантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

Цим Законом зафіксовано, що правове регулювання підприємни­цької діяльності здійснюється з метою забезпечення свободи конкуренції між підприємцями, недопущення монополізму та захисту прав спожи­вачів.

Держава взяла на себе обов'язок підтримувати і гарантувати розви­ток підприємництва незалежно від його організаційно-правових форм, проголосила рівність усіх форм власності, а також рівні можливості до­ступу підприємців до матеріально-технічних, фінансових, трудових, ін­формаційних, природних та інших ресурсів.

Держава заявила про свою готовність створити інфраструктуру під­приємництва, надавати підприємцям на умовах і в порядку, передбачено­му законодавством, земельні ділянки, державне майно і цільові кредити, а також сприяти їх матеріально-технічному й інформаційному обслуго­вуванню, підготовці та перепідготовці відповідних кадрів.

Визначено також основи, на яких грунтуються відносини органів державного управління з підприємцями. У цьому Законі йдеться, що ор­гани державного управління будують свої взаємини з підприємцями, за­стосовуючи податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи вста­новлення ставок податків і відсотків за державними кредитами, податко­вих пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного кур­су, розмірів економічних санкцій. Крім того, вони використовують дер­жавне майно і систему резервів; ліцензії, патенти, концесії, лізинг; соці­альні, економічні та інші нормативи; республіканські та регіональні про­грами; угоди на виконання робіт і поставок для державних потреб. Разом з тим вони не втручаються у господарську діяльність підприємців, якщо вона не зачіпає прав державних органів у здійсненні контролю за нею.

Важливе значення для розвитку підприємництва мають правила і по­рядок реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки саме в результаті державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набуваються права та обов'язки у цій сфері, встановлюється відповідний правовий статус.

Реєстрація проводиться відповідно до Положення про державну ре­єстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

Це Положення визначає порядок державної реєстрації та перереєст­рації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організацій­но-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації (наприклад, банківські устано­ви), а також порядок її скасування.

Проводиться державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяль­ності органами державної реєстрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Такими орга­нами є: а) виконавчий комітет міської ради; б) виконавчий комітет ра­йонної у місті ради; в) районна державна адміністрація; г) районна міст Києва і Севастополя державна адміністрація.

Забороняється реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, у найменуваннях яких використовуються повні або скорочені найменуван­ня органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідні від цих найменувань, а також найменування, тотожні найменуванням ін­ших суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб чи об'єд­нань громадян, внесених до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації дає змогу попередньо здійснити перевір­ку заявленого найменування суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи на тотожність найменуванню вже зареєстрованого суб'­єкта, внесеного до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації може зарезервувати терміном на один мі­сяць (для відкритих акціонерних товариств — на дев'ять місяців) найме­нування суб'єкта підприємницької діяльності, яке включається до окре­мого переліку зарезервованих найменувань та враховується під час пере­вірки на тотожність поряд з найменуванням уже зареєстрованих суб'єк­тів. Перелік зарезервованих найменувань є складовою частиною Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Положення про порядок резерву­вання найменувань суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб затверджується Державним комітетом України з питань регулятор­ної політики та підприємництва.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи до органу державної реєстрації подають:

а) установчі документи в повному обсязі, що передбачені законодав­ством для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта. До таких документів належать, по-перше, рішенігя власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ни­ми • . ганів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених за­коном; по-друге, статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

б) реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою
про державну реєстрацію;

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

г) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до
статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, перед­
баченому законом.

Місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності — юридич­ної особи на час державної реєстрації може бути місцезнаходження (міс­це проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою. Інша адреса підтверджується договором, що передбачає переда­чу засновникові у власність або користування приміщення, частини при­міщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, без­платного користування майном, про спільну діяльність, установчий дого­вір тощо).

Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, державна реєстрація її підтверджується сві­доцтвом про державну реєстрацію.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банків­ського або судового реєстру тощо). Цей документ має бути засвідчений згідно із законодавством країни його видання, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України, якщо міжна­родними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчено у посольстві відповід­ної держави в Україні та легалізовано в МЗС.

У разі якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької ді­яльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих до­кументах засвідчується нотаріусом.

Установчі документи подаються до органу державної реєстрації у трьох примірниках (з них два — оригінали), оформлених у встановлено­му порядку.

Відповідальність за відповідність установчих документів законодав­ству несе власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, які подають документи для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Фізична особа (заявник), яка має намір проводити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної ре­єстрації:

а) реєстраційну картку, яка є водночас заявою про державну реєстра­цію суб'єкта підприємницької діяльності;

б) дві фотокартки,

в) довідку (чи її копію) про включення до Державного реєстру фі­
зичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;

г) документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію.
Вона також пред'являє документ, що посвідчує особу.

За наявності всіх зазначених документів орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів від дня їх надхо­дження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприєм­ницької діяльності (автоматизованої системи збирання, накопичення, об­робки та оперативного надання інформації про суб'єкти підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів.

Заявникові видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію з трьома його копіями, а також оригінал та копія поданих ним установчих документів з відміткою органу державної реєстрації.

Безпосередньо орган державної реєстрації подає у п'ятиденний строк від дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності:

а) до органу державної статистики — копію реєстраційної картки з
відміткою про державну реєстрацію,

б) до органу державної податкової служби — копію реєстраційної
картки з відміткою про державну реєстрацію,

в) до органів Пенсійного фонду — інформаційне повідомлення,

г)  до органів Фонду соціального страхування — інформаційне пові­
домлення.

Крім того, у п'ятиденний строк по закінченні календарного місяця він подає до органу державної статистики відомості про державну реєст­рацію суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб.

Підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік в органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, сві­доцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи).

Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органа­ми державної податкової служби, за наявності цих документів, не пови­нен перевищувати двох днів.

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб'єкт підприємницької діяльності (уповноважена ним особа) подає відповідно­му органу внутрішніх справ копію свідоцтва про державну реєстрацію, два примірники зразків печаток і штампів, які затверджуються власни­ком (додаткового погодження не потребують), а також документ, що під­тверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів.

Протягом п'яти робочих днів від дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову із зазначенням причин, які обумовлюють­ся законодавством України.

На печатках і штампах повинен зазначатись ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи або ідентифіка­ційний номер фізичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяль­ності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органі державної податкової служби, е підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках у встановленому порядку.

Підрозділи суб'єкта підприємницької діяльності (філії, відділення, представництва), що функціонують без створення юридичної особи, дер­жавної реєстрації не потребують.

Про їх створення та ліквідацію суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний зробити повідомлення за місцем своєї державної реєстрації. Повідомлення здійснюється шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації зобов'язаний у 10-денний строк подати відомості щодо створення та ліквідації зазначених підрозділів відповід­ному органу державної статистики та органу державної податкової служ­би за місцезнаходженням цих підрозділів.

Зміни (доповнення) в установчих документах суб'єкта підприєм­ницької діяльності підлягають державній реєстрації у 5-денний строк від дня надходження відповідної інформації до органу державної реєстрації за наявності документа, що підтверджує внесення плати за державну ре­єстрацію змін (доповнень) до установчих документів.

Внесення змін (доповнень) оформляється у вигляді окремих додатків або шляхом викладення установчих документів у новій редакції з додер­жанням вимог, визначених цим Положенням. На титульному аркуші оригіналу статуту чи установчого договору робиться відмітка про внесен­ня змін (доповнень), а на титульних аркушах додатків до установчих до­кументів щодо того, що зазначені документи є невід'ємною частиною від­повідних установчих документів. У разі подання установчих документів у новій редакції на титульному аркуші робиться відповідна відмітка.

У разі зміни а) назви, б) організаційно-правової форми, в) форми власності здійснюється перереєстрація суб'єкта підприємницької діяль­ності, її термін — один місяць з моменту настання зазначених змін.

Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у порядку, встановленому для його державної реєстрації.

Положенням регламентовано скасування державної реєстрації суб'­єкта підприємницької діяльності. Воно здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Визначено два види підстав скасування державної реєстрації: а) за заявою власника (власників), якщо йдеться про юридичну особу, і за зая­вою підприємця-громадянина; б) на підставі рішення господарського суду.

Рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприєм­ницької діяльності суд може прийняти у разі:

—визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству,
установчих документів;

—провадження діяльності, що суперечить установчим документам та
законодавству;

—несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності
про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місце­
знаходження;

—визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у ви­
падках, передбачених законодавством);

—неподання протягом року до органів державної податкової служби
податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із за­
конодавством.

Процедура скасування державної реєстрації суб'єкта підприємни­цької діяльності — юридичної особи включає проведення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта та подання до органу державної реєстрації таких документів:

—заяви (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним
(ними) органу чи рішення господарського суду у випадках, передбачених
законодавством;

—акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого
органом, що призначив ліквідаційну комісію;

—довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законо­
давства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

—довідки установ банків про закриття рахунків;

—довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

—підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової ін­
формації оголошення про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності;

—довідки архіву про прийняття документів, які підлягають довго­
строковому зберіганню;

—довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;

—оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);

—свідоцтва про державну реєстрацію.

Для скасування державної реєстрації підприємця-громадянина необ­хідна наявність таких документів:

—особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (госпо­
дарського суду) у випадках, передбачених законодавством;

—довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

—довідки установ банків про закриття рахунків;

—     довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;

—оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний строк повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасу­вання державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Реєст­раційна справа суб'єкта підприємницької діяльності, державну реєстра­цію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до місце­вої державної архівної установи у встановленому порядку.

Важливу роль у адміністративно-правовому регулюванні підприєм­ництва відіграє ліцензування підприємницької діяльності. У Концепції розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, зазначено, що ліцензування є складовою частиною державного регулювання підприємництва в Україні. Воно спрямоване на забезпечен­ня єдиної державної політики у цій сфері та впроваджується відповідно до Конституції України щодо права кожного на здійснення підприєм­ницької діяльності, не забороненої законом.

Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших ін­тересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави пев­них умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

Важливим напрямом організаційно-правового забезпечення держа­вою підприємницької діяльності стало вжиття заходів щодо ліквідації різного роду обмежень і бар'єрів. Найхарактернішими у цьому розумінні є укази Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 р. і «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р.

Указ «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприєм­ницької діяльності» прийнятий з метою зменшення втручання держав­них органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністра­тивних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприєм­ництва, запровадження нових підходів до державного регулювання під­приємництва, забезпечення економічного зростання України.

У ньому наголошується, що дерегулювання є одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою, та визна­чається, що дерегулювання є сукупність заходів, спрямованих на змен­шення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усу­нення правових, адміністративних, економічних та організаційних пере­шкод у розвитку підприємництва. До цих заходів включаються:

— спрощення порядку створення, реєстрації  та ліквідації суб'єктів
підприємницької діяльності;

— скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підля­
гають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів
і будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

— лімітування перевірок і контролю за діяльністю суб'єктів підпри­
ємництва;

— спрощення процедури митного оформлення вантажів при здій­
сненні експортно-імпортних операцій;

— забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового
регулювання підприємницької діяльності.

Важливою рисою Указу є визначення шляхів, якими забезпечується дерегулювання. Такими шляхами є:

а)  аналіз законодавства України з питань регулювання підприєм­
ницької діяльності з метою підготовки пропозицій щодо внесення до
нього відповідних змін та доповнень;

б) експертиза проектів нормативно-правових актів з питань підпри­
ємницької діяльності щодо відповідності їх основним принципам дерегу­
лювання;

в)  систематичний контроль за належним виконанням відповідних
нормативно-правових актів щодо дерегулювання.

У нормах Указу, адресованих Кабінету Міністрів України, міністер­ствам та іншим центральним органам виконавчої влади, викладено кон­кретні завдання щодо забезпечення дерегулювання:

— максимальне скорочення витрат суб'єктів підприємницької діяль­
ності, пов'язаних з виконанням нормативно-правових актів;

— створення рівних умов захисту суб'єктів підприємницької діяль­
ності всіх форм власності;

— спрощення змісту нормативно-правових актів, механізму їх впро­
вадження та прозорості контролю за їх виконанням;

— адекватність відповідальності суб'єктів підприємництва характеру
вчинених правопорушень та розміру заподіяної шкоди;

— відповідальність органів державної влади, їх посадових і службо­
вих осіб за прийняття незаконних рішень, дії чи бездіяльність, що при­
звели до заподіяння шкоди суб'єктам підприємницької діяльності, пору­
шення прав підприємців, встановлених законами.

У цьому зв'язку особливими функціями наділяється Державний ко­мітет України з питань регуляторної політики та підприємництва:

по-перше, це забезпечення реалізації заходів щодо дерегулювання;

по-друге, це забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері;

по-третє, це аналіз нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, рішень голів місцевих державних адміністрацій норма­тивно-правового характеру з питань підприємницької діяльності з метою зменшення надмірного державного регулювання.