§ 5. Служба безпеки України

Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну без­пеку України, конституційний лад, територіальну цілісність і державний суверенітет.

Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому ре­гіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а та­кож навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби без­пеки України. Організаційна структура Служби безпеки Украї­ни визначається Президентом України.

Центральне управління Служби безпеки України, інші орга­ни та установи, що входять до системи Служби безпеки Украї­ни, є юридичними особами, мають печатку із зображенням дер­жавного герба України та своїм найменуванням, інші печатки та штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.

Організація і порядок діяльності Служби безпеки регулю­ються Законом України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 p.¹ Цим Законом регулюються: загальні поло­ження цього органу; система та організація діяльності Служби безпеки України; вимоги щодо кадрів, порядок їх зарахування та звільнення; повноваження Служби безпеки України; гарантії соціального та правового захисту військовослужбовців і праці­вників Служби безпеки України; порядок здійснення контро­лю й нагляду за діяльністю Служби безпеки України; відпові­дальність за правопорушення у сфері її діяльності. Основними завданнями Служби безпеки України є:

—захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, державних інтересів і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб;

—попередження, виявлення, припинення й розкриття зло­чинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та еко­номіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Служба безпеки України підпорядкована Президентові Ук­раїни та підконтрольна Верховній Раді України.

Вона будує свою діяльність на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України.

В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки Украї­ни дотримується принципів поєднання єдиноначальності та колегіальності, гласності та конспірації.

Основним у діяльності Служби безпеки України є дотриман­ня прав і свобод людини у поєднанні з інтересами держави. Не­правомірне обмеження законних прав і свобод людини є непри­пустимим і тягне за собою відповідальність згідно із законодав­ством. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права і свободи можуть бути тимча­сово обмежені в порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.

Служба безпеки України на вимогу громадян України в місячний термін зобов'язана дати їм письмові пояснення з при­воду обмеження їхніх прав або свобод. Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових (службових) осіб і органів Служби безпеки України.

Діяльність партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі, у Службі безпеки України забороняється.

§ 6. Інші правоохоронні органи України

До правоохоронних органів належать також інші органи дер­жавної виконавчої влади, на які законом покладено здійснення однієї чи кількох із таких правоохоронних функцій, як:

а) охорона державної безпеки, громадського порядку, майна фізичних і юридичних осіб;

б) контроль за дотриманням нормативних актів в окремих сферах державного управління;

в) виявлення фактів вчинення злочинів і адміністративних правопорушень та інформування про них державних органів, уповноважених порушувати кримінальні справи, вести дізнан­ня та попереднє розслідування, а також виносити рішення про застосування заходів адміністративного стягнення;

г) припинення злочинів і адміністративних правопорушень, затримання за наявності підстав осіб, що їх учинили;

ґ) розгляд матеріалів про адміністративні правопорушен­ня, винесення рішення про застосування до осіб, винних у вчиненні їх, адміністративного стягнення і виконання рішень про накладення адміністративних стягнень. Відмітною рисою цих органів є те, що поряд із правоохоронними вони викону­ють також суто управлінські та контрольно-перевірочні функції.

Митні органи України становлять систему органів управ­ління митною справою (митну систему). До неї входять Дер­жавний митний комітет України, територіальні митні управлі­ння, митниці та інші митні установи України. Посадовим осо­бам митних органів України присвоюються спеціальні звання, що встановлюються законами України.

Вони виконують такі правоохоронні функції:

—контроль за додержанням законодавства України про мит­ну справу та виявлення фактів порушення митних правил і чинного законодавства під час перетинання митного кордону зав­дяки проведенню огляду речей, особистого огляду тощо;

—припинення правопорушень і злочинів (контрабанди тощо), затримання винних осіб;

—провадження адміністративних справ, накладення адміні­ стративних стягнень.

Діяльність митних органів регулюється Митним кодексом України.

Прикордонні війська України є державним правоохоронним органом, що має забезпечувати недоторканність державного кордону України на суходолі, морі, річках, озерах та інших во­доймах України, а також охороняти виключну (морську) еко­номічну зону України. Правову основу діяльності Прикордон­них військ України становить Закон України «Про Державну Прикордонну службу України» від 3.04.2003 р.

Центральним органом управління Прикордонних військ України є Державний комітет у справах охорони державного кордону України, який підпорядковується Кабінету Міністрів України. Голова Державного комітету є командувачем Прикор­донних військ України. Він призначається і звільняється з по­сади Президентом України.

Органи охорони державного кордону мають право застосо­вувати зброю, бойову техніку та спеціальні засоби під час охо­рони державного кордону України і виключної (морської) еко­номічної зони.

Антимонопольний комітет України є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції дер­жавний контроль за дотриманням антимонопольного законодав­ства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень.

У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпо­рядкований Кабінету Міністрів України і утворює територіальні відділення.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених, з яких признача­ються перший заступник та два заступники Голови Антимоно­польного комітету України.

Діяльність Антимонопольного комітету України регулюєть­ся Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р.

Державна контрольно-ревізійна служба — це орган дер­жавної виконавчої влади, що здійснює контроль у формі ревізій і перевірок за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, дер­жавних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів. Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управ­ління України і територіальних контрольно-ревізійних уп­равлінь, відділів, груп.

На державну контрольно-ревізійну службу покладено здійснення таких завдань:

а) проведення ревізії та перевірок фінансової діяльності, ста­ну збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних ком­ітетах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах,у бюджетних установах, а також на підприємствах і в організац­іях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;

б)    розгляд листів, заяв і скарг громадян про факти порушен­ня законодавства з фінансових питань, інформування про фак­ти крадіжок, розтрат, нецільового використання бюджетних коштів прокуратури та податкової міліції;

в) стягування в дохід держави коштів, одержаних міністер­ствами, відомствами, державними комітетами, державними фон­дами, підприємствами, установами й організаціями за незакон­ними угодами, без установлених законом підстав і з порушен­ням чинного законодавства;

г) накладення у випадках, передбачених законодавчими акта­ми, на керівників та інших службових осіб підприємств, установі організацій адміністративних стягнень і фінансових санкцій.

Діяльність державної контрольно-ревізійної служби регу­люється Законом України «Про державну контрольно-ревізій­ну службу в Україні» від 26 січня 1993 р.

Управління державної охорони — це правоохоронний орган спеціального призначення, що здійснює систему організаційно-правових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-тех­нічних та інших заходів з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки по­садових осіб і об'єктів державного значення. Управління дер­жавної охорони підпорядковане Президентові України та підконтрольне Верховній Раді України.

Правовий статус і компетенцію Управління державної охо­рони визначено Законом України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 бе­резня 1998 р.

Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів (далі — рішень) відповідно до законів Украї­ни. До системи органів державної виконавчої служби входять: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юс­тиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції, Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного зна­чення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Державними виконавцями є начальник, заступник началь­ника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби. Державні виконавці є державними службовцями.

Діяльність з виконання судових рішень регулюється кримі­нально-процесуальним і цивільним процесуальним законодав­ством України.

Правовий статус державної виконавчої служби регулюється Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 бе­резня 1998 р.

Державний департамент України з питань виконання пока­рань є центральним органом виконавчої влади, який безпосе­редньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Статус цього органу визначений Положенням про Державний департамент України з питань вико­нання покарань, затвердженим Указом Президента України.

Органи захисту прав споживачів — це система органів дер­жавної виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав спожи­вачів у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади та суб'єктами господарювання — підприємствами (їх об'єднаннями), установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами-підприємцями та іноземними юридич­ними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, забезпечують реалізацію державної політи­ки щодо захисту прав споживачів.

Повноваження органів захисту прав споживачів регламен­туються Законом України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. та Положенням про Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держ-комспоживстандарт), затвердженим Указом Президента Украї­ни. Цей державний орган наділено повноваженнями конт­рольно-інспекційного характеру, а саме:

а) давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконан­ня приписи про припинення порушень прав споживачів;

б)    перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі, гро­мадського харчування і послуг якість товарів (робіт, послуг),додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт,послуг), а також додержання правил торгівлі та надання послуг;

в)  припиняти відвантаження і реалізацію товарів, які не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення суб'єктами господарювання виявлених вад;

г) забороняти суб'єктам господарювання реалізацію спожи­вачам товарів (виконання робіт, надання послуг) у випадках,передбачених законом, вилучати неякісні товари, документи,інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів;

ґ) подавати до суду позови про захист прав споживачів;

д) передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять оз­наки злочину, органам дізнання чи попереднього слідства;

є) накладати на винних осіб у випадках, передбачених зако­нодавством, фінансові й адміністративні стягнення.

Окрему групу правоохоронних органів складають спеціалі­зовані підрозділи галузевих органів державної виконавчої влади (міністерств і державних комітетів), на які покладено здійснення правоохоронних функцій в окремій галузі народно­го господарства.

До них належать: Державна інспекція рибоохорони Голов-рибводгоспу (Державного комітету рибного господарства); Дер­жавна лісова охорона системи Державного комітету України з деревообробної промисловості, Державна екологічна інспекція Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державна санітарно-епідеміологіч­на служба Міністерства охорони здоров'я України, Державна архітектурно-будівельна інспекція у складі Держкоммістобуду-вання та деякі інші.

Хоча усі ці органи діють у різних сферах народного госпо­дарства, правоохоронні функції їх значною мірою збігаються — вони здійснюють державний контроль за дотриманням законо­давства, встановлених норм і правил у своїй сфері; виявляють правопорушення і злочини, припиняють їх, затримують право­порушників, інформують про них компетентні правоохоронні органи, застосовують примусові заходи впливу щодо правопо­рушників (складають протоколи і розглядають справи про адм­іністративні правопорушення, накладають адміністративні стяг­нення, призупиняють діяльність тощо); подають позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних через порушення за­конодавства.