§ 3. Органи внутрішніх справ України

Міністерство внутрішніх справ України (далі — МВС) як головний (провідний) орган у системі центральних органів ви­конавчої влади та його органи на місцях спрямовують свою діяльність на реалізацію державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від про­типравних посягань; вони ведуть боротьбу зі злочинністю, охо­роняють громадський порядок, забезпечують громадську безпе­ку, безпеку дорожнього руху та пожежну безпеку, здійснюють охорону та оборону особливо важливих державних об'єктів.

Відповідно до законодавства України, МВС створює не­обхідні умови безпеки працівників суду і правоохоронних органів, їх близьких родичів та осіб, які беруть участь у кримі­нальному судочинстві.

На МВС покладено також забезпечення законності у діяль­ності серед органів внутрішніх справ.

Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ (далі — ОВС) є досить різнобічною і здійснюється водночас на трьох рівнях — центральному, регіональному та місцевому¹. Держава, як і суспільство, заінтересована у громадянському спокої, у впо­рядкованості внутрішніх державних відносин.

Органи внутрішніх справ України виконують і специфічні завдання, які випливають, по-перше, із загальнодержавної кон­цепції боротьби зі злочинністю. У зв'язку з цим ОВС виконують завдання з реалізації державної політики у боротьбі зі злочинні­стю, охорони громадського порядку на вулицях, майданах, у пар­ках, скверах та в інших громадських місцях, запобігають та по­кладають край адміністративним правопорушенням і здійснюють провадження у справах, розгляд яких законом покладено на орга­ни внутрішніх справ. По-друге, у цій правоохоронній діяльності акцент робиться на запобіжні заходи. Тому ОВС здійснюють профілактичні й оперативно-розшукові заходи щодо запобіган­ня, виявлення, припинення та розкриття злочинів.

Крім того, в ОВС проводять дізнання і попереднє слідство у справах про злочини, розслідування яких покладено на них за­коном.

Для профілактики правопорушень МВС та його підрозділи на місцях вносять до центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, організують проведення серед населення роз'яс­нювальної роботи з питань охорони громадського порядку.

ОВС організують проведення наукових, кримінологічних і соціологічних досліджень, розробляють на їх основі програми боротьби зі злочинністю та охорони правопорядку, вживають разом з іншими державними органами заходів щодо запобіган­ня дитячій безпритульності та правопорушенням серед непов­нолітніх.

Органи внутрішніх справ проводять паспортизацію населен­ня країни, а також здійснюють паспортний контроль за інозем­ними громадянами й особами без громадянства, використовую­чи накопичену інформацію.

Окремий напрям правоохоронної діяльності ОВС складаєть­ся з дій, спрямованих на охорону громадської безпеки, тобто за­безпечення пожежної безпеки, кримінологічної безпеки об'єктів народного господарства, юридичних і фізичних осіб, збереження майна, врятування людей у разі стихійного лиха, аварій, прове­дення заходів з охорони навколишнього середовища, а також здійснення операцій з конвойної охорони. Для розвитку цього напряму діяльності в МВС та його органах на місцях впроваджу­ються досягнення науки й передового досвіду, забезпечується розробка озброєнь, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для ОВС, військ внутрішньої і конвойної охорони.

Вогнепальну зброю працівники міліції мають право застосо­вувати як крайній захід. її, зокрема, застосовують з метою:

а) захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здо­ров'ю, а також звільнення заручників;

б) відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека;

в) відбиття нападу на об'єкти, що охороняються, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

г) затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого зло­чину і яка намагається втекти;

ґ) затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує за­стосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здо­ров'ю працівника міліції;

д) зупинки транспортного засобу шляхом його пошкоджен­ня, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоро­в'ю громадян або працівника міліції.

Проте слід зауважити, що забороняється застосовувати і ви­користовувати вогнепальну зброю при значному скупченні лю­дей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

§ 4. Державна податкова служба

Державна податкова служба (далі — ДПС) України являє собою єдину централізовану систему, побудовану за принципом багаторівневої організації: від загальнодержавного, обласного до міського та районного рівнів.

Органи ДПС координують свою діяльність відповідно до діяльності фінансових органів державного казначейства, про­куратури, служби безпеки, внутрішніх справ, статистики та кон­тролюючих органів.

ДПС очолює Голова державної податкової адміністрації Ук­раїни, якого призначає на посаду та звільняє з посади Прези­дент України за поданням Прем'єр-міністра України.

Його заступники призначаються та звільняються KM Украї­ни за поданням Голови ДПА.

Важливе місце в її діяльності посідає формування бюджету — грошового доходу, необхідного для забезпечення діяльності дер­жави як цілісного інституту.

Органи державної податкової служби України у своїй діяль­ності керуються Конституцією та Податковим кодексом.

Правовий статус ДПС України визначено Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р.

Не всі платники податків сумлінно виконують один з найго­ловніших обов'язків щодо сплати податків. Тому завданнями органів ДПС з цього приводу є:

а) здійснення контролю та правильного обчислення повно­ти і своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових надходжень;

б) прийняття у випадках, передбачених законом, норматив­но-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподат­кування;

в) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб—платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного
банку даних про платників податків—юридичних осіб;

г) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

ґ) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, відне­сеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, розслідування, а також провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення тощо.

На ці підрозділи покладено завдання з боротьби з податко­вими правопорушеннями та контроль за додержанням подат­кового законодавства, оперативно-розшукова, кримінально-про­цесуальна та організаційна функції.

Основними напрямами правоохоронної діяльності податко­вої міліції, згідно із зазначеним вище законом, є:

— запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, насамперед:

—у кредитно-фінансовій і банківській системах;

—агропромисловому та паливно-енергетичному комплексах;

—зовнішньоекономічної діяльності;

—виробництві та реалізації підакцизних товарів (тютюно­вих та алкогольних);

—гральному та шоу-бізнесі;

—виявлення контрабанди, фіктивних фірм, використання по­двійних рахунків; приховування коштів та інших цінностей, здо­бутих злочинним шляхом, а також їх розкриття та розслідування;

—провадження у справах про адміністративні правопорушення;

—розшук платників, які ухиляються від сплати податків,
інших платежів;

—запобігання корупції в органах державної податкової служ­би та виявлення її фактів;

—забезпечення безпеки діяльності працівників органів дер­жавної податкової служби, захист їх від протиправних посягань,
пов'язаних з виконанням службових обов'язків.