§ 2. Поняття судочинства

Під судочинством розуміють встановлений процесуальний порядок подання позовів і розгляд у судах справ стосовно спорів, що виникають з різноманітних правовідносин, порядок прий­няття рішень учасниками процесуальних дій, оскарження та перегляду цих рішень, подання заяв про правопорушення та злочини, їх виявлення, розслідування, передачу матеріалів справ у судах. Це загальне визначення судочинства, яке охоплює всі його види. Кількість розглянутих справ у судах щороку збільшується. За останні роки, все частіше почали розглядати­ся позови до державних органів. Що приваблює громадян у су­дочинстві?

По-перше, воно здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ стосовно спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, розгляду в судо­вих засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених зако­ном заходів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; вирішення господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.

По-друге, розгляд і вирішення в судових засіданнях цивіль­них, кримінальних та інших справ основані на засадах законності; рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; незалежності суддів і підкорення їх тільки закону; презумпції невинуватості та забезпеченні обвинуваченому права на захист; забезпеченні доведеності вини; змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх пе­реконливості; підтриманні державного обвинувачення в суді про­курором; гласності судового процесу та його повному фіксуванні технічними засобами; забезпеченні апеляційного та касаційного оскарження рішення суду; обов'язковості рішень суду.

По-третє, правосуддя здійснюється відповідно до законодав­ства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму су­дового розгляду і рішень, що їх виносить суд.

По-четверте, судові рішення схвалюються судами іменем України, вони обов'язкові до виконання на всій території Ук­раїни. Ці рішення є законом у кожній конкретній справі.

У процесі судочинства має досягатися об'єктивна істина у справі. В судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві — сторона обви­нувачення і сторона захисту, в цивільному — позивач і відпові­дач. Зазначені сторони чи особи доводять суду ґрунтовність своїх правових вимог. Судовий процес ініціюється заінтересо­ваною особою. Сторони надають докази, заперечення, аргумен­ти та контраргументи. Вони самостійно доводять суду перекон­ливість доказів, аргументів, мотивів, оцінок і здійснюють попе­редній правовий аналіз, а також зобов'язані повідомляти суд та іншу сторону про наявність доказів і джерела їх надходження. Сторони відповідають перед судом за порушення у разі попе­реднього неповідомлення суду та іншої сторони про наявність доказів тощо. Усі учасники судочинства мають певні процесу­альні можливості щодо подання доказів, їх дослідження і заяв­ления клопотань.

З метою недопущення помилок, здійснення контролю в су­дочинстві передбачене апеляційне та касаційне оскарження рішення суду.

Апеляційне оскарження рішень суду полягає у зверненні до апеляційного суду. При цьому апеляційний суд наділений пов­новаженнями провадити своє судове слідство, не обмежуючись тими матеріалами, що є у справі. При апеляційному розгляді суд у необхідних випадках може витребувати докази або по­вернути справу на додаткове розслідування чи на новий судо­вий розгляд до суду першої інстанції. Свою діяльність апеляц­ійний суд розпочав тільки після прийняття змін до КПК, ЦПК і ГПК. У КПК України, зокрема, зазначено, що в апеляційно­му порядку може бути оскаржено вирок або рішення суду пер­шої інстанції, які не набрали законної сили (крім рішень суду присяжних), з мотивів доведеності чи недоведеності вини підсудного у вчиненні злочину, неправильного застосування кримінального закону чи порушення кримінального процесу­ального закону.

Діяльність касаційної інстанції має важливе значення у вико­нанні завдань суду із захисту прав та охоронюваних законом інте­ресів громадян і організацій, зміцнення законності та правопо­рядку, ствердження принципу справедливості. Перевіряючії справу касаційна інстанція в кожному випадку повинна з'ясувати: чи повно суд першої інстанції дослідив обставини, які мають зна­чення для справи; чи доведено обставини, які суд визнав вста­новленими; чи відповідають викладені у рішенні висновки суду обставинам справи; чи не порушено норми матеріального або процесуального права; чи правильно ці норми застосовано. Ра­зом з тим суд касаційної інстанції не може здійснювати судове слідство, виходити за межи касаційної скарги.

Принципи правосуддя, що були згадані вище, стосуються всіх видів судочинства. Проте є особливості провадження у цивіль­ному, господарському та кримінальному судочинстві.

§ 3. Цивільне судочинство. Цивільний процесуальний кодекс України

Цивільне судочинство полягає у розгляді справ стосовно спорів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових, аграр­них, земельних відносин, справ окремого провадження.

Цивільні справи в судах розглядаються за заявою (позовна заява) особи, яка звертається за захистом своїх прав і охороню-ваних законом інтересів, а також за заявою прокурора та інших осіб, що звертаються на захист прав і свобод іншої особи. Усі питання, що виникають при розгляді справи, вирішуються суд­дями більшістю голосів, а при одноособовому розгляді — суд­дею. У деяких випадках суддя (судді) не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу. Зокрема, це відбувається тоді, коли суддя (судді) брав (брали) участь у попередньому розг­ляді даної справи, або якщо особисто, прямо чи побічно заінте­ресовані в результаті даної справи тощо.

У порядку ведення судочинства сторони подають докази, тобто будь-які фактичні дані, що мають значення для правильного ви­рішення справи, обґрунтовують вимоги або заперечують їх. Вони можуть робити заяви, подання, зауваження. Закон вимагає це робити грунтовно, етично, по суті розглядуваної справи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Сто­ронами можуть виступати громадяни, державні підприємства, установи, організації.

Розгляд цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому суд заслуховує пояснення осіб, показання свідків, висновки експертів, знайомиться з письмовими доказами, ог­лядає речові докази. У результаті розгляду справи суд приймає рішення, що має бути законним і обгрунтованим.

Під окремим провадженням розуміється провадження у справах:

—про визнання громадянина обмежено дієздатним чи не­дієздатним;

—про визнання громадянина безвісно відсутнім чи проголо­шення громадянина померлим;

—про усиновлення дітей, які проживають на території Ук­раїни;

—про встановлення неправильності запису в актах грома­дянського стану;

—про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

—про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'яв­ника;

—про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні.

Отже, ці справи виникають у зв'язку з ускладненням обста­вин особистого життя громадян, реалізацією їх майнових і осо-бистісних прав. Ці справи суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб, органів державного управління, підпри­ємств, установ, організацій тощо.

Цивільний процесуальний кодекс України нараховує 428 статей, що структуровані у 6 розділів, 53 глави. Він регламентує поряд з іншими такі юридичні процедури:

—загальні засади цивільного судочинства, склад суду, під­відомчість цивільних справ, види доказів, статус осіб, які беруть  участь у справі, їхні права та обов'язки;

—порядок провадження справ у суді першої інстанції, тобто у місцевому суді, питання пред'явлення позову, судовий розгляд справи, обов'язковість протоколювання засідання, прийняття рішення у справі;

—процедури перегляду судових рішень в апеляційній і ка­саційній інстанціях;

—захист цивільно-процесуальних прав іноземних громадян та осіб без громадянства, позови до іноземних держав, судові доручення і виконання рішень іноземних судів, застосування міжнародного законодавства.