Поняття, ознаки та принципи правосуддя; поняття та види судочинства (кримінальне, цивільне, господарське, конституційне); особливості провадження у кримінальних справах неповнолітніх

Держава уповноважує органи влади та їх посадових осіб на здійснення у правомірний спосіб, шляхом професійної юридич­ної діяльності виконувати проголошені конституцією функції з охорони людини і суспільства від негативних проявів, соціаль­них відхилень та з регуляції суспільних відносин.

Судова, правоохоронна та правозахисна діяльність є різно­видами юрисдикційної діяльності, основним продуктом якої має бути впорядкованість суспільних відносин, належний правовий порядок, спокій у суспільстві, повага до закону Вказаними ви­дами діяльності захищаються та охороняються права і пра­вомірні інтереси юридичних і фізичних осіб, припиняються по­рушення права, а також відновлюються порушені права. Зазна­чені види діяльності уповноважені здійснювати суди, органи прокуратури, органи внутрішніх справ, служба безпеки, органи податкової міліції, органи юстиції, нотаріуси, адвокати та ін. їхня діяльність реалізується за такими напрямами:

—правосуддя (або правосудна діяльність);

—діяльність органів прокуратури;

—діяльність уповноважених органів з виявлення і розсліду­вання злочинів;

—охорона державної безпеки, державного кордону й право­порядку;

—правова допомога юридичним і фізичним особам у захисті їхніх правомірних інтересів і прав.

Діяльність зазначених уповноважених органів позитивно впливає на людину, мотивує її правомірну поведінку. При цьо­му до правопорушників застосовується правомірний примус.

Тому протидія судовій, правоохоронній та правозахисній діяльності є небажаною, а в певних випадках, передбачених за­коном, і неприпустимою. Особи, які перешкоджають такій діяль­ності можуть бути притягнені до відповідальності.

§ 1. Правосуддя в Україні. Поняття, основні ознаки та принципи

Правосуддя — це особлива владна функція держави, що здійснюється від її імені судом через розгляд і вирішення у відкритих судових засіданнях адміністративних, господарських, цивільних справ стосовно спорів про права та інтереси грома­дян, громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій і кримінальних справ із засудженням осіб, винних у вчиненні злочину, або виправданням невинних. Кожному громадянинові в Україні гарантується право на захист у суді його порушених прав і свобод (ст. 55 Конституції).

Правосуддя здійснюється на підставі Конституції України і регламентується законодавством про судоустрій, про цивільне, господарське, конституційне та кримінальне судочинство. Пра­восуддя — це виключно професійна судова діяльність. Суди, згідно з Конституцією України, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади (ст. 6). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що ви­никають у державі.

Конституційні засади (принципи) правосуддя мають важли­ве значення і для інших видів юридичної діяльності. Усі ці заса­ди тісно взаємопов'язані й у сукупності становлять єдину сис­тему. Але кожний з них відіграє самостійну роль, він ніби пре­зентує конкретну галузь законодавства в цілому, але між ними існують взаємозв'язок і взаємодія. Дія одного принципу зумов­лює дію інших. Кожний з принципів не може існувати відок­ремлено від принципів системи в цілому.

Нагадаємо головні засади:

—здійснення правосуддя тільки судом;

—незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

—державна мова судочинства;

—принцип законності;

—гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами;

—рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом тощо.

Здійснення правосуддя тільки судом. Це вихідне положен­ня закріплене в ст. 124 Конституції України і відтворене у ЦП К України і КПК України. З цього випливає, що неможливе деле­гування функцій судів іншим установам, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами, а також не допускається створення надзвичайних і особливих судів.

Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону. Згідно зі ст. 126 Конституції та ст. З Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 p., судді вирішують справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них.

Незалежність суддів при здійсненні правосуддя обов'язково передбачає підкорення їх тільки закону, оскільки інше призве­де до сваволі та беззаконня. Тому в законі повно й точно регла­ментовано діяльність суддів із розгляду і вирішення справ, що є однією з гарантій від сваволі. Іншою гарантією визначені тер­міни й процедури призначення суддів на посаду, високі вимоги до персоналу судів та суддів.

Суддя, підкоряючись тільки закону, при здійсненні право­суддя та приймаючи рішення у судовій справі, повинен керува­тися тільки законом, виходити з адекватного його розуміння та переконання, які грунтуються на всебічному, повному й об'єк­тивному дослідженні всіх обставин справи. Суддя має бути не­залежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади, юри­дичних і фізичних осіб.

Принцип незалежності суддів має кілька значень.

По-перше, незалежність їх від впливу і думки різних органів державної влади і управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян, тоб­то незалежність від впливу так званого правосуддя на замов­лення.

По-друге, незалежність їх від судів вищого рівня.

По-третє, незалежність від висновків органів попереднього розслідування і прокуратури, а також від висновків і думки учас­ників розпорядчого чи судового засідання.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійсненні ними своєї діяльності є: встановлений законом порядок їх призначення і звільнення; їх недотор­канність; сувора юридична процедура здійснення правосуддя; таємниця нарадчої кімнати при винесенні рішень; відпові­дальність за неповагу до суду або втручання у вирішення конк­ретних справ; створення необхідних умов для діяльності судів, а також гарантоване матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України за­триманий чи заарештований до винесення обвинувального ви­року судом (частини 2 і 3 ст. 126 Конституції). Судді обирають­ся на посаду Верховною Радою України безстроково, але перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України (ч. 1 ст. 128 Конституції). Про­фесійні судді не можуть належати до політичних партій та проф­спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, вик­ладацької та творчої (ч. 2 ст. 127). Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив. Підстави звільнення, що вказані у Конституції України, є вичерпними.

Державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10 Конституції, державною в Україні є українська мова. Судочинство провадить­ся українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості.

Серйозною проблемою є спілкування в процесі з глухими, німими та глухонімими обвинуваченими, потерпілими, свідка­ми, а також забезпечення їх права чути те, що відбувається в процесі, й бути почутими. У випадках, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення певних адмі­ністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в межах адміністративно-територіальної одиниці компактно про­живають кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може про­вадитися мовою, прийнятою для населення цієї місцевості.

Принцип законності. У Конституції України послідовно об­ґрунтовується принцип законності (ст. 129 Конституції) як не­від'ємний елемент демократичної правової держави.

Суть цього принципу полягає у тому, що, по-перше, суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовува­ти норми права до конкретних правовідносин; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Реалі­зація принципу законності забезпечується такими гарантіями:

—можливістю перегляду судових постанов (у касаційному,апеляційному порядках і за нововиявленими обставинами);

—встановленням відповідальності за неповагу до суду.

Гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами. Цей принцип проголошений у ст. 129 Кон­ституції. Розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної тає­мниці або щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулися до суду, а також таємниці усиновлення. Рішення і вирок судів у всіх випадках проголо­шуються публічно, крім рішень про усиновлення. їх зміст може бути доведено до відома населення засобами масової інформації. Однак у вироках і рішеннях у справах, які слухалися у закри­тих судових засіданнях, не повинно бути відомостей, Що стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип передбачений ст. 129 Конституції, а також відображений у ЦПК України та КПК України. Рівність грома­дян перед судом означає, що всі вони несуть відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не піддаючись ніяким обмеженням. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етні­чного та соціального походження, майнового стану, місця про­живання, за мовними або іншими ознаками. Декларація про дер­жавний суверенітет України проголошує також забезпечення рівності перед законом і судом усіх громадян держави незалеж­но від їх політичних поглядів. Рівноправність громадян забез­печується в усіх галузях економічного, політичного, соціально­го та культурного життя.