§ 2. Право громадян на житло і форми його реалізації

Житло — одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба людини в житлі виникає з моменту її народження, збері­гається протягом усього життя і припиняється після смерті. Отже, задоволення потреби людини в житлі — дуже важливе соціальне завдання. Забезпеченість громадян певної країни житлом є одним з найконкретніших показників добробуту всього народу.

Суб'єктивне право на житло — це можливість людини й гро­мадянина мати житло у власності чи одержати його за догово­ром найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реа­лізації цього права у повному обсязі.

§ 3. Порядок надання житла громадянам, які потребують поліпшення житлових умов

У Конституції України зазначено: «Громадянам, які потре­бують соціального захисту, житло надається державою й орга­нами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону» (ст. 47).

У розділі III (Забезпечення громадян житловими приміщен­нями. Користування житловими приміщеннями) Житлового ко­дексу України викладено правові норми, що закріплюють і ре­гулюють порядок надання житла в будинках державного і гро­мадського житлового фонду, забезпечення громадян жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування різними видами жилих приміщень.

Порядок надання житла громадянам України в користуван­ня з державного та громадського житлових фондів передбачено у гл. 1 ЖК України. У ній закріплено право громадян на житло і на його одержання; вказано вік, з якого особа має таке суб'єк­тивне право; порядок визнання осіб такими, що потребують со­ціального захисту в питаннях забезпечення житлом.

Згідно зі ст. 31 ЖК України, кожен громадянин України, який потребує поліпшення житлових умов, має право одержати в ко­ристування жиле приміщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) в порядку, передбаченому законо­давчими актами України. Жилі приміщення таким громадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Законом установлюється вік, з якого громадянин України мо­же здійснювати своє право на одержання житла. Дієздатність щодо реалізації такого права настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в передбачених законом випадках, то й раніше.

Стаття 34 ЖК України до осіб, які потребують поліпшення житлових умов, відносить осіб, які:

—забезпечені житлом нижче від установленого в даній міс­цевості рівня;

—проживають у приміщеннях, які не відповідають встанов­леним санітарним і технічним вимогам;

—хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань,через що не можуть проживати в комунальних квартирах чи в
одній кімнаті з членами своєї сім'ї;

—проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або задоговором найму в жилих приміщеннях житлово-будівельних кооперативів;

—упродовж довгого часу проживають за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам за
правом приватної власності;

—проживають у гуртожитках.

Громадян, які потребують поліпшення житлових умов, бе­руть на облік для одержання жилих приміщень у будинках дер­жавного і громадського житлового фонду.

Житлом забезпечуються згідно із загальною чергою, позачерго­во й першочергово. Право на заселення квартири дає тільки ордер.

Ордер на жиле приміщення — це письмове розпорядження на його заселення, що видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування чи місцевої держав­ної адміністрації. Він є єдиною підставою для заселення в нада­не жиле приміщення, видається лише на вільне жиле приміщен­ня, має чітко встановлену форму.

Ордер здається в житлово-експлуатаційну організацію і є під­ставою не тільки для заселення в житло, а й для укладення з відповідальним квартиронаймачем договору житлового найму