ГЛАВА 14 Основи житлового права України
Житлове право; система житлового законодавства в Україні; право громадян на житло; підстави для покращення житлових умов громадян України; порядок надання житла громадянам України; договір житлового найму; права й обов'язки наймачів житла; особливості користування службовим житлом і гуртожитками; порядок розгляду житлових спорів; житлові правопорушення, види юридичної відповідальності за них.
§ 1. Житлове право України: поняття і предмет його правового регулювання
1.1. Житлове право України
Житлове право України — це сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян з державними і громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.
Правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі вирішення житлових питань, забезпечується комплексною галуззю права, котра охоплює норми цивільного, адміністративного, земельного, господарського, сімейного та інших спеціальних галузей права, об'єднання і кодифікація яких утворили нову галузь — житлове право.
Предметом правового регулювання житлового права України є правовідносини, що виникають у процесі: реалізації права на житло; надання людині й громадянину жилих приміщень у користування; користування людиною жилим приміщенням; управління житловим фондом; експлуатації та охорони житлового фонду; капітального та поточного будівництва житла; виключення з житлового фонду жилих будинків і приміщень, що непридатні для проживання; розгляду житлових спорів тощо.
Житлові правовідносини виникають, змінюються і припиняються щодо вже готового жилого будинку чи іншого приміщення, придатного для проживання людини. Вони неоднорідні; більшість із них мають майновий характер, складаються у сфері розподілу й користування житлом.
Усі вищеназвані житлові правовідносини регулюються системою норм житлових нормативно-правових актів, що складають житлове законодавство України.
1.2. Житлове законодавство України: загальна характеристика. Житловий кодекс Української РСР1
Систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові відносини в Україні, складають: Конституція України; Житловий кодекс; Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. та інші закони; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти.
Право громадян України на житло закріплено ст. 47 Конституції України. Воно забезпечується розвитком і охороною всіх видів державного житлового фонду, утворенням ринкової системи житлового забезпечення громадян через приватизацію житла, справедливим розподілом жилої площі під контролем громадськості.
Конституційне право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання. За відсутності такої жилої площі та потреби в соціальному захисті громадянин визнається таким, що потребує покращення житлових умов і згідно з чинним законодавством може претендувати на одержання відповідного житла, яке надається за правом найму державою чи органами місцевого самоврядування безоплатно, або на забезпечення себе і своєї сім'ї житлом за власний кошт, але за доступну плату.
Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою:
—забезпечення конституційного права громадянина України на житло;
—належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;
—зміцнення законності в царині житлових відносин в умовах ринкової економіки.
Житловий кодекс України прийнято ЗО червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р. Він складається з семи розділів (193 статей):
Розділ І. Загальні положення.
Розділ II. Управління житловим фондом.
Розділ ІІІ. Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями.
Розділ IV Забезпечення схоронності житлового фонду, його експлуатація та ремонт.
Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.
Розділ VI. Вирішення житлових спорів.
Розділ VII. Заключні положення.
У розділі І (Загальні положення) містяться норми права, що регулюють, право громадян України на житло; основні завдання житлового законодавства; систему нормативно-правових актів, що регулюють житлові правовідносини; житловий фонд України і його види, інші загальні питання1.
1.3. Житловий фонд України та його види
Житловий фонд — це складний інженерний комплекс, який включає жилі будинки і приміщення в інших будівлях; різноманітне теплоенергетичне обладнання; автоматичні засоби управління та експлуатації; розгалужену мережу комунікацій; протипожежне, ліфтове, санітарно-технічне та інше устаткування.
Житловий фонд на території України складають жилі будинки та інші жилі приміщення. Згідно зі ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду: державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний.
Державний житловий фонд — це сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що перебувають у власності місцевих рад, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.
Останнім часом із комерціалізацією житлових відносин скорочується будівництво державного житлового фонду, створюється ринок житла, забезпечується пріоритетний розвиток інших видів житлового фонду.
Громадський житловий фонд — це сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.
Фонд житлово-будівельних кооперативів (ЖБК) — це сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК.
Індивідуальний житловий фонд — це сукупність жилих будинків (приміщень), що перебувають в особистій і приватній власності.
До житлового фонду включають також жилі будинки і приміщення, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. До них застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру.
Право на житло тісно пов'язане з обов'язками інших фізичних і юридичних осіб і державних органів щодо створення відповідних умов, охорони, захисту та відтворення житлових прав людини й громадянина. Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.
Реалізація людиною й громадянином права на житло здійснюється в таких формах:
а) активна діяльність суб'єкта, що потребує поліпшення житлових умов у процесі надання жилих приміщень; користування жилим приміщенням; участі в управлінні житловим фондом; здійснення експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;
б) утримання від дій, що порушують житлові права інших суб'єктів;
в) володіння, користування і розпорядження житлом відповідно до чинних нормативно-правових актів;
г) вимоги до компетентних державних органів, громадських організацій і посадових осіб щодо застосовування відповідних
норм житлового права, винесення справедливих індивідуально-правових рішень і їх виконання.