§ 170. Загальна характеристика Кримінального кодексу України

Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 p., має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громад­ської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки люд­ства, а також запобігання злочинам.

Кодекс складається із Загальної та Особливої частин. До Загальної частини включено норми загального зна­чення, які визначають підстави кримінальної відповідаль­ності, умови та особливості її застосування, поняття зло­чину та обставин, що виключають злочинність діяння, встановлюють види покарань, особливості кримінальної від­повідальності та покарання неповнолітніх тощо. В Особ­ливій частині визначаються види злочинів і кримінальна відповідальність за конкретні злочини. Загальна та Особ­лива частини тісно пов'язані й взаємообумовлені.

Дія норм Кримінального кодексу обмежується певним простором, колом осіб і часом. Кримінальний кодекс по­ширює свою дію в межах державного кордону України. До осіб, що підлягають відповідальності за Кодексом, нале­жать усі, хто вчинив злочин на території України, крім дипломатичних представників інших держав та громадян, які за законами України і міжнародними договорами не підсудні у кримінальних справах судам України.

Громадяни України, які вчинили злочин за її межами, підлягають відповідальності за українським законодавст­вом, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідаль­ності або віддані до суду на території України.

Громадяни України, що постійно проживають в Ук­раїні, які вчинили злочин за межами України, не можуть бути видані іноземній державі.

Норми Кримінального кодексу діють у часі за такими правилами. Злочинність і караність діяння визначаються законом про  кримінальну відповідальність,  який діяв на  час вчинення цього діяння. Закон, який скасовує злочин­ність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання. Закон, який встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної сили не має.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

§ 171. Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів

Злочином визнається передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Кримінальне законодавство злочином визнає лише кон­кретну поведінку, вчинок людини у формі суспільно небез­печного діяння або бездіяльності. Думки, переконання, записки для особистого користування, скільки б вони не засуджувалися мораллю, не є злочином, оскільки вони не є діянням, вчинком.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча фор­мально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не ста­новить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди громадянину чи організації, те­риторіальній громаді, суспільству або державі.

З поняття злочину випливають такі його ознаки:

передбаченість Кримінальним кодексом. Злочином може бути визнано лише те діяння, яке прямо передбачено Кримінальним кодексом;

суспільна небезпечність. Наявність суспільної не­безпеки — головна ознака злочину;

винність — означає, що злочином визнається ли­ше діяння, вчинене умисно або з необережності;

наявність суб'єкта злочину.

Виною називається внутрішнє психічне ставлення осо­би до вчиненого передбаченого Кримінальним кодексом діяння, та його наслідків, що наступили або можуть на­ступити.

Вина може виявлятись у формі умислу або необереж­ності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Умисел визнається прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його су­спільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлю­вала суспільно небезпечний характер свого діяння, перед­бачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не ба­жала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Необережність поділяється на злочинну самонадіяність і злочинну недбалість. Злочинною самонадіяністю визна­ється така поведінка особи, коли вона передбачала мож­ливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинною недбалістю визнається така поведінка особи, коли вона не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Суб'єктом злочину може бути лише фізична особа (людина). Юридичні особи (організації) за заподіяну шкоду кримінальної відповідальності не несуть. Кримінальній від­повідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідаль­ності лише за деякі найбільш небезпечні діяння.

Суб'єктом злочину вважається лише осудна особа, тоб­то така, яка під час учинення діяння, передбаченого Кри­мінальним кодексом, могла усвідомлювати свої дії і ке­рувати ними.

Залежно від ступеня тяжкості злочини за Криміналь­ним кодексом поділяються наступним чином:

злочини невеликої тяжкості, за які законом пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання;

злочини середньої тяжкості, за які законом пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

тяжкі злочини, за які законом передбачено по­карання у вигляді позбавлення волі на строк не більше  10 років;

особливо тяжкі злочини. Ними визнаються зло­чини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.

§ 172. Стадії вчинення злочину. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Кримінальне законодавство визначає три стадії вчи­нення злочину:

готування до злочину — це пошук, пристосуван­ня засобів чи знарядь, підшукування співучас­ників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину;

замах на злочин — це навмисна дія, безпосе­редньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі злочинця;

закінчений злочин — це діяння, яке містить всі ознаки складу злочину.

За готування до злочину та замах на нього відпо­відальність настає за статтею Кримінального кодексу, що передбачає кримінальну відповідальність за конкретний злочин.

Особа, яка добровільно відмовилася від готування до злочину або замаху на злочин, усвідомлюючи можливість доведення злочину до кінця, звільняється від кримінальної відповідальності при умові, що фактично вчинене нею діяння не містить склад іншого злочину. Але коли зло­чинну діяльність вдалося перервати на етапі готування до злочину чи замаху на злочин попри волі злочинця, то він не звільняється від покарання.

§ 173. Співучасть у вчиненні злочину

Злочин може бути вчинений однією особою чи за спільною участю двох або більше осіб — співучасників. За загальним правилом, учинення злочину кількома особами становить більшу суспільну небезпеку, ніж учинення злочину однією особою. Співучастю вважається умисна спіль­на участь двох або більше осіб у вчиненні умисного зло­чину.

До співучасників злочину, залежно від характеру ді­яльності особи та ступеня її участі в злочині, належать разом із виконавцями організатори, підбурювачі і пособ-ники.

Виконавець — це особа, яка безпосередньо вчинила злочин особисто чи шляхом використання інших осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності.

Організатор — це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням, або особа, яка утворила організовану групу чи злочинну орга­нізацію, фінансувала чи приховувала злочинну діяльність.

Підбурювач — це особа, яка схилила інших співучас­ників до вчинення злочину.

Пособник — це особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами і вказівками, підкупом чи погрозами, наданням певних засобів чи усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом.

Співучасть у вчиненні злочину характерна для орга­нізованої злочинності й корупції. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинців чи слідів зло­чину.

У разі призначення покарання кожному із співучас­ників суд враховує ступінь і характер його участі у вчи­ненні злочину.

§ 174. Мета і види кримінального покарання. Обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність

Метою покарання за кримінальним законодавством є виправлення і перевиховання засуджених, запобігання вчи­ненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання як особливий засіб державного примусу характеризується такими ознаками:

призначається лише за вчинення злочину;

застосовується лише на підставі закону;

призначається лише судом;

передбачає позбавлення та обмеження прав і свобод;

за своєю сутністю є карою, яка полягає в обме­женні прав і свобод засудженого.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Кримінальний кодекс передбачає такі види покарань:

штраф — грошове стягнення, що накладається судом у розмірах залежно від тяжкості вчи­неного злочину та з урахуванням майнового ста­ну винного;

позбавлення військового, спеціального звання, ран­гу, чину або кваліфікаційного класу;

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до п'яти років;

громадські роботи, які полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи час суспільно корисних робіт;

виправні роботи строком від шести місяців до двох років за місцем роботи засудженого і з відрахуванням у доход держави від 10 до 20 відсотків суми заробітку;

службові обмеження для військовослужбовців стро­ком до двох років (із суми грошового забезпе­чення засудженого відраховується в доход дер­жави від 10 до 20 відсотків; засуджений не може бути протягом цього строку підвищений у посаді та у військовому званні);

конфіскація майна за особливо тяжкі, а також за корисливі злочини;

арешт — тримання засудженого в умовах ізоля­ції строком від одного до шести місяців;

обмеження волі — тримання засудженого в кри­мінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням до праці строком від одного до п'яти років;

тримання військовослужбовців у дисциплінар­ному батальйоні строком від шести місяців до двох років;

позбавлення волі на певний строк, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його в кри­мінально-виконавчі установи строком від одного до 15 років;

довічне позбавлення волі. Цей вид покарання встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, коли суд не вважає за можливе застосувати міру по­карання у виді позбавлення волі на певний строк.

У разі призначення покарання суд враховує особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтя­жують відповідальність.

За Кримінальним кодексом обставинами, які пом'як­шують відповідальність, визнаються:

з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

учинення злочину неповнолітнім;

учинення злочину жінкою в стані вагітності;

учинення злочину внаслідок збігу тяжких осо­бистих, сімейних чи інших обставин;

учинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залеж­ність;

учинення злочину під впливом сильного душев­ного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

учинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

виконання спеціального завдання із запобігання злочинній діяльності організованої групи чи роз­криття її, поєднане із учиненням злочину.

За наявності декількох обставин, що пом'якшують по­карання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого

злочину,  з урахуванням особи винного суд може призна­чити покарання більш м'яке, ніж передбачено законом.

При призначенні покарання обставинами, які його обтя­жують, визнаються:

вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 або 3 ст. 28);

вчинення злочину на ґрунті расової, національ­ної та релігійної ворожнечі або розбрату;

вчинення злочину у зв'язку з виконанням по­терпілим службового або громадського обов'язку;

тяжкі наслідки, завдані злочином;

вчинення злочину щодо малолітнього, особи по­хилого віку або особи, що перебуває в безпорад­ному стані;

вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

вчинення злочину щодо особи, яка перебуває у матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страдає психічним захворюванням чи недоумством;

вчинення злочину з особливою жорстокістю;

вчинення злочину з використанням умов воєн­ного або надзвичайного стану, інших надзвичай­них подій;

вчинення злочину загально небезпечним спосо­бом;

вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманю­ючих засобів.

<< Первая < Предыдущая 1 2 Следующая > Последняя >>