§ 44. Захищеність особи в правовій державі. Права людини на життя, свободу та особисту недоторканність

У правовій державі захищеність особи насамперед ви­значається конституційним закріпленням особистих (базо­вих) прав людини та забезпеченістю їх здійснення.

У системі основних прав важливе місце посідають особисті (громадянські) права, які спрямовані на забез­печення найважливіших індивідуальних життєвих потреб людини і реалізуються нею переважно самостійно.

Особисті права і свободи людини безпосередньо по­в'язані із самою сутністю людини як фізичної особи. Це дуже важливо, оскільки саме цей статус є підґрунтям усіх інших якісних рис людини. Виходячи з цього, кожну конкретну людину, хоча вона може мати багато істотних вад, необхідно розглядати як особистість, повністю чи неповністю сформовану.

До особистих прав людини належать: невід'ємне право на життя; на повагу до її гідності; на свободу та особисту недоторканність; на недоторканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої ко­респонденції; на невтручання в особисте і сімейне життя; на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; на свободу думки і слова; на свободу світогляду і віро­сповідання.

Невід'ємне право кожної людини на життя є загаль­новизнаним суб'єктивним правом, закріпленим в усіх між­народних правових актах. Закріплення цього права в Кон­ституції України (ст. 27) — це матеріалізація однієї з гу­маністичних засад нашого суспільства. Адже людина є найбільшою соціальною цінністю. Тому всебічна охорона її життя — один з основних обов'язків держави. Практично це означає, що держава повинна вживати ефективних заходів щодо боротьби зі злочинністю, максимально сприя­ти розвиткові медичної допомоги, забезпечувати послідовне поліпшення умов життя людей, особливо неповнолітніх, інвалідів,  осіб похилого віку.

У ст. 27 Конституції України зазначено, що "ніхто не може бути свавільно позбавлений життя", тобто Консти­туція не виключає можливості смертної кари за вироком суду. Однак ця міра покарання в Україні скасована.

Водночас Конституція надає кожній людині право за­хищати себе та інших людей від протиправних дій і посягань з боку будь-кого.

Право людини на повагу до її гідності (ст. 28 Конс­титуції) має універсальний характер у тому розумінні, що воно діє й до народження дитини, й після смерті людини. Забезпечення права поваги до гідності людини є обо­в'язком держави. Справи, що виникають з цього приводу, як правило, вирішуються у судовому порядку. Суд по­винен зобов'язати порушників спростувати відомості, що принижують гідність людини, компенсувати цим вчинену моральну шкоду. Надійне гарантування правового захисту поваги до гідності як одного з нематеріальних благ є важливою ознакою справді демократичного, правового ха­рактеру держави, високої моральності суспільства. Дер­жава повинна створювати для людини такі умови життя, які б не принижували її гідність.

Право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29) посадові особи та інші суб'єкти можуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом (затримання осо­би, яка вчинила злочин, здійснення примусового лікуван­ня за визначених законом обставин тощо). Конституція України значно демократизувала сам процес застосування заходів, що обмежують свободу людини, її особисту недо­торканність. Передбачається, що лише суд своїм умотиво­ваним рішенням і тільки на підставі чинного законо­давства може дати дозвіл на арешт людини і тримання її під вартою.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його уповноважені на те законом органи мо­жуть застосовувати тримання під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 го­дин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затри­мання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно   повідомлено   про   мотиви   арешту   чи   затримання, роз'яснено його права та надано можливість з мо­менту Затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника (ч. З, 4 ст. 29). Відповідно до ст. 59 Конституції кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

§ 45. Принцип презумпції невинуватості та право громадян на судовий захист

Принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доти, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний дово­дити свою невинуватість у вчиненні злочину, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного дер­жава відшкодовує матеріальні та моральні збитки, завдані безпідставним засудженням (ст. 62 Конституції).

Зазначеній гарантії відповідає закріплене в Консти­туції право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальних і мораль­них збитків, завданих незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади і місцевого самовря­дування, їх посадових і службових осіб (ст. 56 Консти­туції).

Гарантія судового захисту громадян України виявля­ється в наступному:

права і свободи людини і громадянина захища­ються судом;

кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

кожен має право після використання всіх націо­нальних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст.  55 Конституції).

§ 46. Недоторканність житла.

Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Право на невтручання в особисте життя

Сутність права на недоторканність житла (ст. ЗО) по­лягає в тому, що без підстав, передбачених законом, ніхто не вправі увійти до житла проти волі осіб, які в ньому проживають. Поняття "житло" у даному разі підлягає широкому тлумаченню. Під житлом слід розуміти не тіль­ки відповідну кімнату, квартиру, житловий будинок, а й усі допоміжні приміщення, якими користуються у пов­сякденному житті. Принцип недоторканності житла поши­рюється не тільки на місце постійного проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання у готелях, сана­торіях, будинках відпочинку тощо.

Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31) належить до загальновизнаних суб'єктивних прав особи. Винятки мо­жуть бути встановлені лише судом у випадках, перед­бачених законом. (Інші випадки спричиняють кримінальну відповідальність за ст. 162 Кримінального кодексу Украї­ни). Ці винятки обумовлені виключно гуманною метою — запобігти злочинові або з'ясувати істину під час розсліду­вання кримінальної справи. При цьому треба враховувати, що такі винятки можливі лише тоді, коли в інший спосіб одержати інформацію, необхідну для розслідування тієї чи іншої кримінальної справи, захисту людини, суспільства і держави від злочинних посягань, неможливо. Порядок накладення арешту на кореспонденцію, її виїмки в пош­тово-телеграфних установах регулюється ст. 31 Конституції та ст.  187 Кримінально-процесуального кодексу України.

Питання зняття інформації з телефонних розмов, ін­ших каналів зв'язку регулюються ст. 31 Конституції, а та­кож ст. 8, 9 Закону України "Про оперативно-розшукову ді­яльність" від 18 лютого 1992 р.

Право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32 Конституції) також є одним із суб'єктивних прав людини, пов'язаних з гарантуванням її свободи. Винятки перед­бачені лише Конституцією України. Особливий характер такого захисту зумовлений повагою до людини як най­більшої соціальної цінності, що панує у демократичних державах. Кожна людина унікальна, індивідуальна, є суб'­єктом   безлічі   неформальних   зв'язків,   носієм   приватних інтересів, які є її особистою справою. Виняток може мати місце лише тоді, коли поведінка особи суперечить закону і громадській моралі. Прикладом можуть бути систематичне здійснення у сім'ї насильства над дитиною, її експлуатація (ст.  52).

Ст. 32 Конституції складається з чотирьох частин, які зорієнтовані на конституційне врегулювання різних жит­тєвих ситуацій, пов'язаних із захистом особистого і сімей­ного життя людини. Вона забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди; проголошує право кожного громадянина ознайомитися в органах державної влади, органах міс­цевого самоврядування, установах та організаціях з відо­мостями про себе; гарантує судовий захист права на спрос­тування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї.

<< Первая < Предыдущая 1 2 Следующая > Последняя >>