Печать
PDF

Тема 6 ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Posted in Право - Т.В. Варфоломеєва Правознавство

§ 22. Поняття, причини та види правопорушень

Усі людські вчинки умовно можна поділити на су­спільно корисні і шкідливі. Всякий вчинок, який супере­чить встановленим і схваленим суспільством правилам, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству, по­рушує нормальні умови існування людини і суспільства. Суспільно корисні вчинки узгоджуються з нормами права, а суспільно шкідливі, як правило, є порушенням правових норм. Протиправна поведінка є антиподом правомірної поведінки і породжує правопорушення.

Отже, правопорушення — це суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юри­дичну відповідальність. Щоб встановити, чи є конкретний вчинок або поведінка правопорушенням, необхідно проана­лізувати склад правопорушення, тобто передбачені нор­мами права ознаки, при наявності яких діяння визнається правопорушенням.

До складу правопорушення відносяться: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна і об'єктивна сторони правопорушення.

Суб'єктом правопорушення є деліктоздатна особа, тобто особа, спроможна нести юридичну відповідальність за вчи­нене правопорушення.

Об'єктом правопорушення є суспільні відносини, що врегульовані і охороняються правом і на які посягає пра­вопорушник.

Суб'єктивна сторона правопорушення — внутрішнє пси­хологічне ставлення суб'єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків.

Необхідною ознакою суб'єктивної сторони правопору­шення є вина у формі умислу чи необережності. При умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий уми­сел). При необережності особа передбачає можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховує їх відвернути (злочинна самовпевненість), чи не передбачає можливості настання цих наслідків, хоч могла і повинна була це зробити (злочинна недбалість).

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв протиправного діяння. Ця сторона відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення.

Суб'єкт, який вчинив правопорушення, притягається до юридичної відповідальності.

Серед причин і умов, які можуть визначати скоєння правопорушень або сприяти їм, характерними є:

дефекти сімейного виховання (жорстокість, від­сутність моральних принципів, будь-яких ідеа­лів);

безробіття і майнова нерівність у суспільстві;

пияцтво і наркоманія;

вплив певних творів так званої масової культури (особливо перегляд фільмів, у яких популяри­зуються жорстокість, аморальність);

низький рівень правосвідомості й правової куль­тури, правовий нігілізм.

Сприяти скоєнню правопорушень можуть і певні суб'­єктивні причини, соціально-психологічні особливості (наяв­ність психічних відхилень, темперамент, вік, риси харак­теру, фізичні вади тощо).

Впливають на скоєння правопорушень і факти недос­коналості чинного законодавства (непомірно високі подат­ки на суб'єктів господарської діяльності, відсутність ліцен­зування певних видів діяльності, відсутність прогресивного податку на власність та ін.).

Правопорушення, як правило, зумовлюються не якоюсь однією причиною, а відразу багатьма.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності всі пра­вопорушення підрозділяють на злочини і проступки (про­вини). Злочинами визнаються правопорушення передбачені Кримінальним кодексом. З ними пов'язана найбільша не­безпека для суспільства та особи. У 1999 р. в Україні зареєстровано 5 581 693 злочини, а в 2000 р. в ув'язненні перебувало понад 177 000 осіб.

Залежно від галузі права, норми яких порушуються, розрізняють кримінальні (злочини), адміністративні, ци­вільні, трудові, фінансові, екологічні, процесуальні та інші правопорушення.

 

§ 23. Цілі, підстави та види юридичної відповідальності

Конституція України закріплює основи юридичної від­повідальності особи.

За Конституцією України:

ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як право­порушення;

юридична відповідальність особи має індивіду­альний характер;

ніхто не може бути двічі притягнений до юри­дичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність має певні цілі, передба­чувані результати.

До таких належать:

захист прав і свобод громадян;

утвердження законності;

охорона державного ладу;

виховання і перевиховання правопорушника;

запобігання правопорушенням.

Юридична відповідальність містить у собі й елемент кари, тому що обмежує в чомусь правопорушника, позбав­ляє його певних благ.

Підставою для юридичної відповідальності є наявність у діях суб'єкта складу правопорушення, який, як зазна­чалося, включає чотири елементи: суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єкт та об'єктивну сторону.

Для всіх правопорушень загальним об'єктом є сус­пільні відносини, що охороняються законом. Безпосереднім об'єктом є ті конкретні суспільні відносини, яким запо­діяно шкоду зазначеним правопорушенням. Ними можуть бути права і свободи громадян, права та інтереси орга­нізацій тощо.

Незнання закону не звільняє від відповідальності. Коли б цей принцип не діяв, тоді більшість правопорушників, очевидно, спробували б послатися на своє незнання закону, щоб уникнути відповідальності за правопорушення.

Залежно від характеру, ступеня суспільної небезпеч­ності правопорушень розрізняють кілька основних видів юридичної відповідальності.

Це відповідальність:

кримінальна,  яка є найсуворішим видом відпо­відальності;

адміністративна;

цивільно-правова;

матеріальна;

дисциплінарна.

Існує і конституційна відповідальність (імпічмент Пре­зидента, відповідальність народного депутата за порушення депутатських обов'язків). Виділяють також кримінально-процесуальну відповідальність (заміна підписки про не­виїзд взяттям під варту).

§ 24. Необхідна оборона та інші обставини, що виключають юридичну відповідальність

Не всі зовні протиправні діяння в дійсності є такими. Існують обставини, які виключають суспільну небезпеч­ність і протиправність діяння. У кримінальному та адмі­ністративному праві такими обставинами є необхідна обо­рона і крайня необхідність.

Необхідна оборона — це правомірний захист від су­спільно небезпечного посягання шляхом нанесення шкоди здоров'ю нападника. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Діяння, які сталися при необхідній обороні без пере­вищення її меж, не підлягають кримінальній відповідаль­ності.

Явна невідповідність захисту характеру і небезпечності посягання називається перевищенням меж необхідної оборони. Явно — це очевидність для всіх і кожного, і насам­перед для того, хто захищається, невідповідності, неспів-розмірності нападу та захисту. Перевищення меж необ­хідної оборони може здійснюватися тільки свідомо і ка­рається лише у випадках настання смерті або тяжких тілесних ушкоджень нападника.

Крайня необхідність — це особливі обставини, за яки­ми особа вимушено заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки, що загрожує закон­ним правам та інтересам будь-яких суб'єктів. Небезпека, що усувається, може виходити з дій людей та інших джерел — явищ природи, машин тощо. Це дія, яка хоч і підпадає під ознаки правопорушення, але скоєна для усу­нення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громад­ським інтересам, правам громадян. Для визнання дії та­кою, що скоєна у стані крайньої необхідності, потрібно щоб небезпеку за обставин, що склалися, не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута.

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності або необхідної оборони, не підлягає й адміністративній відпо­відальності.

До необхідної оборони прирівнюються дії потерпілого та інших осіб, вчинені безпосередньо після вчинення по­сягання і спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади. Шкода, завдана при затриманні, має відповідати характеру і не­безпеці посягання та обстановці затримання.

Є також інші обставини, що виключають юридичну відповідальність.

 

§ 25. Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія і правопорушення

Правопорушення тісно пов'язані з такими антисоціаль­ними явищами, як алкоголізм, наркоманія і токсикоманія. Поширення останніх у суспільстві майже автоматично при­зводить до суттєвого зростання кількості правопорушень.

Алкоголізм — це хворобливий стан особи, який харак­теризується її потягом до спиртних напоїв.

Наркоманія — це патологічний потяг до наркотиків, який розвивається внаслідок систематичного введення їх в організм людини.

Токсикоманія — це використання різного роду токсич­них речовин, які не віднесені законом до наркотичних.

Вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, ток­сичних речовин згубно впливає на здоров'я людей, по­рушує нормальне функціонування мозку, руйнує нервову систему, призводить до деградації особистості. Такі люди стають суспільно небезпечними і схильними до скоєння правопорушень і злочинів. Часто вони вчиняють злочини з метою роздобути гроші на придбання наркотиків, спиртних напоїв та ін.

Нерідко причиною вживання спиртних напоїв і нар­котичних речовин є бажання тимчасово зняти нервову напругу, моральне незадоволення, бажання відійти від реаль­ності з її турботами і труднощами.

До причин, які сприяють цим вкрай небезпечним у суспільстві явищам, можна віднести: традиції вживання спиртних напоїв у дні відзнаки різних подій, безробіття серед значної частини населення, обмежена кількість місць для заняття спортом і культурного відпочинку або недо­ступність їх з матеріальних причин, подекуди недостатня увага цій проблемі у виховній та законотворчій роботі.

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння, не звіль­няється від кримінальної відповідальності. Доведення не­повнолітнього за певних умов до стану сп'яніння, втяг-нення неповнолітніх у вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, схиляння будь-якої особи до вживання наркотичних засобів є злочинами, за які передбачається сувора відповідальність.

Водночас не можна не зазначити, що сьогодні відсутня ефективна протидія алкоголізму і курінню, а реклама спиртних напоїв і цигарок заполонила вулиці міст Ук­раїни. Продаж цих виробів допускається навіть поруч зі школами та іншими навчальними закладами.