§ 3. Порушення правил водіння або експлуатації машин

Стаття 415. Порушення правил водіння або експлуатації машин

1. Порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого, —

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Об’єктом цього злочину є військовий правопорядок, який забезпечує безпеку руху та експлуатації бойових, спеціальних чи транспортних машин у Збройних Силах України.

Предметом злочину є військові машини. До них належать перш за все бойові машини: танки, бронетранспортери, самохідні артилерійські і ракетні установки, машини, призначені для буксирування артилерійських систем і причепів, інші самохідні технічні засоби.

Спеціальні машини — це самохідні технічні засоби, які використовуються за спеціальним призначенням залежно від типу машин і встановленого на них устаткування. До них належать інженерні машини, ремонтні майстерні, лабораторії, санітарні машини тощо, машини, призначені для перевезення особового складу, озброєння, боєприпасів, предметів господарського, культурно-побутового обслуговування військ.

З об’єктивної сторони злочин виражається в: 1) порушенні правил водіння або експлуатації зазначених транспортних засобів; 2) заподіянні потерпілому середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень або смерті; 3) причинному зв’язку між діянням і заподіяними наслідками.

У диспозиції розглядуваної статті діяння описане як порушення правил водіння бойових, спеціальних чи транспортних машин. Водіння машин розпочинається з моменту початку руху і закінчується припиненням руху. Рух машин повинен здійснюватися відповідно до Правил дорожнього руху, інших нормативних актів, інструкцій тощо.

Діяння особи може виражатися як в активних діях, так і в бездіяльності. Порушення правил безпеки руху може полягати у перевищенні встановленої швидкості руху, порушенні правил обгону транспортних засобів, об’їзду перешкод, проїзду перехресть, руху на заборонений сигнал світлофора, неправильному користуванні світловими приладами, порушенні правил буксирування причепів та інших транспортних засобів.

Диспозиція цієї статті має бланкетний характер, тому для вирішення питання про кваліфікацію вчиненого слід звертатися до нормативних актів інших галузей права, які регулюють порядок руху транспортних засобів.

Найважливішим правовим актом є Правила дорожнього руху, які регламентують порядок руху транспортних засобів та інших учасників дорожнього руху. Виконання цих правил сприяє безпечному руху транспортних засобів, які є джерелами підвищеної небезпеки.

Для визначення характеру порушення правил безпеки руху в кожному випадку потрібно встановлювати, які приписи правил порушено і якими нормами, параграфами, статтями ці порушення передбачено.

Так, військовий місцевий суд Запорізького гарнізону визнав винним і засудив за ч. 1 ст. 415 КК В., який на закріпленому за ним автомобілі (технічно справному) їхав другорядною дорогою. Виїжджаючи на головну дорогу, він не пропустив автомобіль, що рухався головною дорогою, унаслідок чого сталося зіткнення автомобілів і водій К. отримав тяжкі тілесні ушкодження. Мотивуючи обвинувачення, суд відзначив, що В. порушив вимоги пп. 1.5 та 16.11 Правил дорожнього руху^[36].

Одні криміналісти вважають, що поведінка водіїв транспортних засобів при вчиненні цього злочину визначається правилами, закріпленими не тільки у певних нормативних актах, а й у загальноприйнятих неписаних правилах обережності^[37]. Вони стверджують, що в нормативних актах, якими б докладними вони не були, неможливо передбачити всі можливі правила поведінки водіїв.

Проте, на думку інших криміналістів, рух транспортних засобів здійснюється тільки згідно з «писаними» правилами. Тому при притягненні до відповідальності за цей злочин в обвинувальному висновку та вироку мають називатися конкретні статті правил, статутів, інструкцій, які порушені. На це звертає увагу судів Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». Особливість бланкетних диспозицій полягає у тому, що вони відсилають до нормативних актів інших галузей права (адміністративного, трудового, цивільного тощо).

Рух бойових, спеціальних чи транспортних машин часто здійснюється в особливих умовах при виконанні бойових завдань. У переважній більшості випадків це відбувається не на дорогах, магістралях чи вулицях, а в умовах бездоріжжя, в лісі, полі, болотистій місцевості тощо. Тому, крім Закону України «Про дорожній рух», у Збройних Силах України діють спеціальні військово-нормативні акти, які регламентують водіння військової техніки в умовах бойової обстановки, під час навчань тощо.

Порушення правил експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини є другим видом діяння, поряд з водінням, про що говориться в диспозиції ст. 415 КК. Воно в першу чергу може виражатися у невиконанні водієм технічних умов експлуатації транспортного засобу, порушенні правил розміщення грузів, бойової техніки та їх закріпленні, порушенні умов, за яких заборонено експлуатацію транспортного засобу. Ці умови стосуються основних вузлів, механізмів та обладнання транспортного засобу, які забезпечують безпеку їх руху, тобто стосуються технічного стану транспортного засобу, який повинен відповідати вимогам стандартів, правил технічної експлуатації, інструкцій та іншої нормативно-технічної документації.

Однак не всі порушення правил експлуатації можуть бути кваліфіковані за ст. 415 КК, зокрема такі порушення, які забезпечують безпечні умови праці при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт, пов’язаних з ремонтом, обслуговуванням, заправкою транспортних засобів і т. п. Виконання цих робіт не пов’язано з безпекою руху та експлуатацією транспорту. Тому лише порушення правил експлуатації транспорту, яке пов’язане з безпекою руху транспортних засобів, може кваліфікуватись за цією статтею.

Крім цих порушень правил експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що їх, як правило, припускаються водії зазначених транспортних засобів, під порушення правил експлуатації підпадають й інші діяння, котрі, як правило, вчиняють службові військові особи, відповідальні за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів.

До таких порушень належать: випущення у рейс технічно несправної машини; допущення до керування машиною водія в стані сп’яніння; передавання керування машиною іншим військовослужбовцям, які або не мають, або позбавлені права керувати транспортним засобом, грубе порушення режиму роботи водія (унаслідок хвороби, перевтоми тощо). Це може бути допущення до керування водія, який не має прав певної категорії, або випущення в рейс з важкими умовами руху водія, кваліфікація і досвід якого не відповідають підвищеним вимогам, тощо.

Слід мати на увазі, що названі порушення правил експлуатації, випущення в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів не виділені в окремий склад військових злочинів на відміну від злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту (розділ ХІ КК), де є окрема стаття 287 «Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення правил їх експлуатації».

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є наслідки. Відповідальність диференційовано залежно від тяжкості наслідків. У ч. 1 ст. 415 КК говориться про заподіяння середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень або смерті потерпілому, в ч. 2 — про загибель декількох осіб. Характер тілесного ушкодження визначає судово-медична експертиза відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених 17 січня 1995 р.

Причинний зв’язок між діянням і наслідками є третьою ознакою об’єктивної сторони. Для встановлення причинного зв’язку важливо з’ясувати характер порушення, яке в конкретній обстановці створило реальну можливість настання зазначених наслідків. Труднощі при встановленні причинного зв’язку виникають тоді, коли шкідливі наслідки настали унаслідок декількох причин. Це можуть бути порушення з боку інших учасників руху, особливості дорожніх умов, погоди чи транспортного засобу тощо. Якщо буде встановлено, що тяжкі наслідки знаходяться в причинному зв’язку з порушеннями правил безпеки руху та експлуатації, що їх припустилися інші особи, то виникає питання про їх відповідальність.

Установлення причинного зв’язку при випущенні в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або іншому грубому порушенні правил їх експлуатації, яке вчиняють службові військові особи, має певні особливості. Причинний зв’язок тут має не прямий (діяння — наслідок), а опосередкований характер. Шкідливі наслідки у цих випадках спричиняються не безпосередньо винною особою, а іншою особою — водієм, який керує технічно несправним транспортним засобом.

Суб’єктивна сторона цього злочину, її окремі ознаки не вказані в диспозиції статті. Характер вини у цьому злочині відзначається складністю його об’єктивної сторони, яка характеризується діянням, наслідками та причинним зв’язком між ними. У зв’язку з цим слід встановлювати психічне ставлення винної особи до факту порушення правил і суспільно небезпечних наслідків.

Психічне ставлення винної особи до порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту може виражатись як в умислі, так і необережності.

Установлення форми вини до діяння є певним етапом визначення вини відносно тяжких наслідків. Тут існує певна залежність між ними. Крім того, це має важливе значення для характеристики небезпечності злочину і особи злочинця, що враховується судом при призначенні покарання. Важливо також встановити вид умислу чи необережності відносно діяння.

Судова практика свідчить про те, що порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту може бути вчинено лише з прямим умислом або через злочинну недбалість. При прямому умислі винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, розуміє його протиправність і бажає вчинити це діяння.

Злочинна недбалість відносно факту порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту має місце тоді, коли особа не усвідомлює факту порушення правил, хоча повинна була і могла їх усвідомлювати. Такі порушення часто трапляються через неуважність водія при керуванні транспортним засобом.

Наслідки злочину, які є обов’язковою ознакою його об’єктивної сторони, можуть бути інкриміновані особі лише за умови, якщо вона спричинила їх через необережність. Про це говориться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті». Цей злочин і деякі інші транспортні злочини мають розглядатися як необережні.

При вирішенні питання про форму вини до наслідків слід додавати те, з якою формою вини сталося порушення правил.

При злочинній самовпевненості водій передбачає можливість настання тяжких наслідків. Вольовий момент стосовно тяжких наслідків полягає у легковажному розрахунку на свій досвід, знання, надійність транспортного засобу, поведінку інших осіб тощо. На його думку, ці обставини здатні відвернути тяжкі наслідки. Проте такі розрахунки виявилися легковажними і тяжкі наслідки настали.

Вина особи до тяжких наслідків цього злочину може виражатися і у злочинній недбалості, коли особа не передбачає можливості настання тяжких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Це може бути зумовлено складністю обстановки, в якій рухається бойова чи транспортна машина. Якщо водій порушив правила через злочинну недбалість, то до наслідків може бути встановлена або злочинна недбалість, або казус, за яким кримінальна відповідальність не настає.

Таким чином, злочин, передбачений ст. 415 КК, може бути вчинений: 1) у рамках однієї форми вини — необережності, коли порушення правил припускається через злочинну недбалість і супроводжується такою самою формою вини відносно наслідків; 2) у рамках складної форми вини, коли психічне ставлення особи до різних ознак об’єктивної сторони є різнорідним. Умисно порушуючи правила, особа з необережністю ставиться до наслідків діяння (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). Ці особливості не впливають на кваліфікацію, а враховуються при призначенні покарання.

Суб’єктом злочину можуть бути військовослужбовці, які порушили правила водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини. При проведенні навчального керування транспортним засобом суб’єктом є не курсант, який сидить за кермом, а інструктор, який проводить навчання і відповідає за безпеку руху навчальної машини.

За порушення правил експлуатації військової техніки суб’єктом є особи, відповідальні за випуск у рейс транспортного засобу, експлуатацію і технічний стан військової техніки, механіки, начальники гаражу, заступник командира по технічній частині, начальник контрольно-технічного пункту, а також сам водій.

Іноді суб’єктом цього злочину може виступати старший машини, якщо він припустився порушення правил експлуатації бойової машини чи транспортного засобу, що призвело до тяжких наслідків. Наприклад, допустив до водіння машини водія в стані сп’яніння чи без права керування транспортним засобом або порушив режим роботи водіїв тощо.

Проте іноді старший машини може нести відповідальність не за транспортний злочин, а за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем (ст. 423 КК) чи за недбале ставлення до військової служби (ст. 425 КК). Як зловживання слід розцінювати дії службової особи, котра незаконно використовує транспортні засоби, примушує водія перевищити швидкість руху і под. Якщо старший машини не вживає заходів щодо припинення водієм порушень правил, то він може нести відповідальність за недбале ставлення до військової служби (ст. 425 КК).