Дії засуджених, які з помсти за відмову збільшити розмір оплати за виконану роботу облили потерпілого бензином і підпалили його, свід­чать про наявність у них прямого умислу на вбивство і виявлення ними в цей час особливої жорстокості.

Кваліфікація дій винних за п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК України визнана необґрунтованою

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 червня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.:Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 255—262

(витяг)

Вироком апеляційного суду Житомирської області від 27 лютого 2006 р. засуджено: К. О. за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі з кон­фіскацією всього майна; за ст. 246 КК України на 2 роки позбавлення волі з конфіскацією незаконно добутого; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточ­но визначено 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна та кон­фіскацією незаконно добутого; С. за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за ст. 246 КК України на 2 роки позбавлення волі з конфіскацією незаконно добутого; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно визначено 10 років 6  місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна та конфіскацією не­законно добутого; К. Г. за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 ро­ків 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за ст. 246 КК України на 1 рік позбавлення волі з конфіскацією незаконно добутого; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно визначено 10 років 6 місяців позбав­лення волі з конфіскацією всього майна та конфіскацією незаконно добутого.

Постановлено стягнути: з К. О., С., К. Г. солідарно на користь О. М. 30  000 грн моральної і 3492 грн — матеріальної шкоди; з К. О. та С. солідарно на користь Ємільчинського держлісгоспу 743 грн 45 коп. заподіяної матері­альної шкоди; з К. О., К. Г., С. солідарно на користь Ємільчинського держліс- госпу 6584 грн 14 коп. заподіяної матеріальної шкоди.

За вироком суду засуджені визнані винними у вчиненні злочинів за та­ких обставин.

К. О., С. та К. Г. протягом 2003—2004 рр. періодично підробляли на пи­лорамі, що належить жителю цього селища О. На пропозицію О. з метою за­безпечення роботи пилорами сировиною зазначені особи за його участю та за грошову винагороду з боку О. за попередньою змовою між собою виріши­ли проводити незаконну вирубку дерев.

З цією метою К. О., С., О. та інші особи, матеріали відносно яких виділе­ні в окреме провадження, 29 жовтня 2003 р. приблизно о 23 год. прибули на лісову ділянку № 16 кварталу № 40 (урочище «Жорства») Ємільчинського лісництва Ємільчинського держлісгоспу, де самовільно, без відповідного до­зволу, діючи узгоджено, відокремили від кореня шляхом зрізання 7 дерев по­роди «сосна звичайна», чим заподіяли шкоду лісовому господарству в особі Ємільчинського держлісгоспу на загальну суму 2781 грн 79 коп. Добутий лі­соматеріал зазначені особи завезли на пилораму, де О. його у подальшому використав на власний розсуд. За вчинення вирубки зазначених 7 дерев О. заплатив її учасникам грошову винагороду.

1  січня 2004 р. приблизно о 18 год. К. О. разом із С., К. Г., О., перебуваю­чи в стані алкогольного сп’яніння, прибули у 13-й квартал заказника «Вовчі острови» Ємільчинського лісництва Ємільчинського держлісгоспу, що нале­жить до території та об’єкту природно-заповідного фонду, де самовільно, без відповідного дозволу, діючи узгоджено, відокремили від кореня шляхом зрі­зання 10 дерев породи «сосна звичайна» на загальну суму 6584 грн 19 коп.

За вчинену вирубку лісу К. О., К. Г., С. зажадали від О. заплатити по 100 грн кожному, що останній зробити відмовився. Тоді зазначені особи, як вказано у вироку суду, на пропозицію К. О. вирішили вчинити розбійний на­пад на О. з метою заволодіння його майном, під час якого вбити потерпілого.

Реалізуючи свій умисел, спочатку К. О., а потім К. Г. та С. з метою вбив­ства О. умисно нанесли чисельні удари в голову та грудну клітку. В цей час К. О., діючи узгоджено з К. Г. та С., взяв у руки пляшку з бензином для бен- зопили ємністю до 2 л, умисно вилив його на О. і, усвідомлюючи, що від його дій потерпілий буде відчувати особливий біль та страждання, і бажаючи цьо­го, умисно підпалив потерпілого, спричинивши О., який відчував особливий біль та страждання, несумісні з життям тілесні ушкодження у вигляді терміч­них опіків тіла 2, 3, 4 ступеня на площі 95% поверхні тіла, які супроводжу­вались опіковим шоком 3 ступеня, опіком дихальних шляхів 1—2 ступеня, внаслідок яких 5 січня 2004 р. настала смерть О.

У касаційних скаргах та доповненнях:

— засуджений К. О. просить вирок скасувати, справу направити на но­вий судовий розгляд, посилаючись на неповноту судового слідства, оскільки суд не перевірив його доводи стосовно можливості отримання потерпілим опіків під час спроби завести двигун автомобіля, який мав пошкодження;

— адвокат К. просить скасувати вирок щодо К. О. у частині засуджен­ня за пунктами 4, 6,12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України і справу закрити за недоведеністю його вини, вирок у частині засудження за ст. 246 КК України не оспорюється;

— адвокат П. просить скасувати вирок щодо С., справу направити на но­вий судовий розгляд, посилаючись на те, що висновки суду у вироку не від­повідають фактичним обставинам справи, що суд дав однобічну оцінку до­казам і не перевірив доводи С. про те, що О. міг отримати опіки за інших об­ставин;

— адвокат П. В. просить скасувати вирок щодо К. Г. у частині засуджен­ня за пунктами 4, 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, справу прова­дженням закрити за недоведеністю його вини, посилається на те, що у стадії досудового слідства К. Г. обмовив себе під тиском з боку працівників міліції, а інших доказів причетності його до смерті О. немає.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення адво­катів, які підтримали скарги потерпілих О. Л. та О. Г. та їх представника 3., які просили вирок залишити без зміни, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у скаргах, колегія суддів вважає, що во­ни підлягають задоволенню частково на таких підставах.

Вирок у частині засудження К. О., С. та К. Г. за ст. 246 КК України у скар­гах не оспорюється.

Суд обґрунтовано визнав засуджених винними у незаконній вирубці де­рев за обставин, викладених у вироку, цей висновок суду підтверджений до­казами, дослідженими у судовому засіданні, і відповідає матеріалам справи.

Дії засуджених за ст. 246 КК України кваліфіковано правильно.

Твердження у скаргах про неповноту судового слідства і відсутність до­казів на підтвердження винності К. О., К. Г. та С. в умисному вбивстві О. є необґрунтованими і спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно з показаннями К. Г. на досудовому слідстві після незаконної ви­рубки дерев і вживання спиртних напоїв К. О. повідомив йому та С. про те, що попросить О. заплатити їм винагороду у сумі не 40—50 грн як раніше, а по 100 грн кожному. Коли К. О. відійшов з О. від них, вони чули, як К. О. розмовляв з О. про гроші, а потім вдарив його кулаком в обличчя, від чого той упав на землю.

Після цього вони втрьох почали бити О. ногами по тулубу і голові, а К. О. взяв пластмасову пляшку і полив рідиною лежачого на землі О., потім запа­лив сірник і кинув на потерпілого. О. зайнявся великим полум’ям і почав го­ріти, кричав, качався по землі. Вони втрьох почали зривати з нього одяг, зня­ли взуття, посадили О. на заднє сидіння автомобіля, туди ж положили його обгорілий одяг. К. О. завів двигун автомобіля і сказав, що відвезе О. на трасу, однак через півгодини повернувся і сказав, що двигун автомобіля заглух на лісовій дорозі. Втрьох вони підійшли до автомобіля і побачили на задньому сидінні О. К. О. запропонував їм розповідати про подію таким чином, що О. поїхав по вантажний автомобіль, а вони залишились у лісі, не дочекавшись О., пішли йому назустріч і побачили його обгорілим в автомобілі. Надалі во­ни розповідали саме таку версію розвитку події.

Такі самі показання давав у стадії досудового слідства і С., підтвердив­ши, що вони утрьох били О., а К. О. облив його бензином, запалив сірника і кинув на О. Підтвердив С. і те, що за пропозицією К. О. вони розповідали про обставини події таким чином, що О. обгорів внаслідок нещасного випадку.

Згідно з показаннями К. О. у стадії досудового слідства після розмови з О. щодо плати за роботу вони утрьох побили його, а коли О. впав, він, К. О., вилив на нього бензин із пляшки, а хтось інший кинув на О. предмет, який горів і спалахнув.

Суд визнав показання засуджених у стадії досудового слідства достовір­ними, оскільки вони підтверджені іншими доказами.

Потерпіла О. М., мати О., показала, що під час розпитувань сина у лікар­ні він повідомив, що його побили люди, з якими він їхав у ліс, вони його і па­лили.

Згідно з показаннями свідка Р., коли він під’їхав до автомобіля, в якому знаходився обгорілий, без одягу О., С. йому повідомив, що О. облився бензи­ном і обгорів, коли з’єднував трубку бензопроводу. Однак будь-яких ознак загоряння біля автомобіля О. свідок не побачив, а пізніше, коли буксували автомобіль, він виявив, що паливна трубка бензопроводу не була роз’єднана.

Про те, що не було ознак пожежі біля автомобіля, показали і свідки Г., Н., А.

Показання К. Г., С., К. О. у стадії досудового слідства підтверджені дани­ми, що містяться у протоколах відтворення обстановки й обставин події за участю К. О., С, у протоколах огляду місця події. Дані протоколів огляду під­тверджують показання К. Г. і С. у частині створення ними собі на пропози­цію К. О. штучного алібі та інсценування місця обгорання О. не в тому місці, де вони його підпалили.

Під час огляду гумових чобіт К. О. встановлено, що як на лівому, так і на правому чоботі резина деформована та оплавлена.

Під час огляду куртки С. виявлено розрив в області коміра. Як пояс­нив на досудовому слідстві К. О., куртку С. пошкодив 1 січня 2004 р. під час бійки.

За висновками хімічної експертизи рідина, яка міститься в баках бензо- пил, вилучених з місця події, металевій каністрі, яку видав Р., є бензином. А рідина, яка міститься в пластиковій пляшці, вилученій під час огляду місця, де за показаннями засуджених на досудовому слідстві вони підпалили О., є бензином з домішками масла. На залишках одягу потерпілого О. виявлено сліди світлого нафтопродукту, зміненого за своїми фізико-хімічними харак­теристиками в процесі термічного впливу та випаровування.

Світлі нафтопродукти відносяться до легкозаймистих пальних рідин та можуть бути використані для підпалу.

Світлі нафтопродукти, сліди яких виявлено на залишках одягу О., мог­ли мати спільне походження з рідинами у пластиковій пляшці, металевій ка­ністрі, баках бензопил.

За висновками токсилогічної експертизи на штанах і куртці К. О., курт­ках С. та К. Г. виявлена група речовин, які за фізико-хімічними властивостя­ми схожі з речовинами, що входять у склад рідини з флаконів із написами «зразок з бензопили № 1», «зразок з пляшки № 3».

Згідно з висновками судово-медичних експертиз О. були спричинені тя­жкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент заподіяння, у ви­гляді опіків тіла полум’ям 2, 3, 4 ступеня на площі 95% поверхні тіла, які супроводжувались опіковим шоком 3 ступеня, опіками дихальних шляхів 1, 2  ступеня, що ускладнились опіковим шоком 3 ступеня і супроводжувались відчуттям О. особливого болю. Зазначені тілесні ушкодження були несуміс­ними з життям. Малоймовірним було збереження життя потерпілому і при більш ранньому доставленні його в лікарню.

У судовому засіданні судово-медичний експерт Ц. показав, що такі тіле­сні ушкодження, як садна, крововиливи, поверхневі шкірні рани при опіках, які отримав О., виявити неможливо, оскільки вони локалізуються в епідер­місі, який у потерпілого в результаті опіків був відсутній.

За висновками комплексної судово-медичної та пожежно-технічної екс­пертизи для отримання опіків, виявлених при розтині трупа, достатньо було 1,5—2 л бензину, вилитого на одяг та відкриті частини тіла потерпілого, який було запалено. Зазначені тілесні ушкодження могли виникнути від горіння тривалістю від однієї до кількох хвилин.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи об’єкти інородного ті­ла, вилучені з місця події, є епідермісом шкіри людини, фрагмент епідермісу є частиною шкіри кисті людини.

Твердження засуджених про їх непричетність до смерті О. судом належ­но перевірені у судовому засіданні.

Доводи засуджених про те, що О. міг загорітися від іскри, яка виникла під час запуску двигуна, спростовуються висновками комплексної автотех- нічної-пожежотехнічної експертизи, згідно з якою виникнення горіння одя­гу О. від іскри електрообладнання автомобіля та висікання іскри при роботі стартера автомобіля малоймовірне.

Ці висновки у судовому засіданні підтвердив експерт О. В., який також показав, що для запалення бензину під час проведення ремонтних робіт не­обхідне потужне джерело запалення, як мінімум сірник.

Перевірялись органами досудового слідства, а також судом доводи за­суджених про причетність до вбивства О. інших осіб, але підтвердження не знайшли.

Твердження К. Г., С., К. О. про застосування до них незаконних методів під час досудового слідства, внаслідок чого вони обмовили себе, також пере­вірялись прокуратурою району і судом. У вироку наведені переконливі мо­тиви про необґрунтованість таких тверджень.

Таким чином, суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вин­ності К. О., К. Г. і С. в умисному вбивстві О. з особливою жорстокістю.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції К. О., С. і К. Г. необґрунтовано визнані винними в розбійному нападі на О. Згідно з по­казаннями засуджених на досудовому слідстві розмова К. О. з О. йшла не про негайне заволодіння його майном, а про оплату у більшому розмірі за ви­конану роботу, і після відмови О. збільшити розмір оплати К. О., а потім і К. Г. з С. почали бити його.

Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про те, що засудже­ні вбили О. з помсти за відмову збільшити розмір оплати за виконану ро­боту, а оскільки вбивство вчинене за попередньою змовою групою осіб із особливою жорстокістю, дії К. О., К. Г., С. підлягають кваліфікації лише за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Вирок у частині їх засудження за ч. 4 ст. 187 КК України підлягає скасуванню, справа — закриттю, з ви­року підлягає виключенню кваліфікація дій засуджених за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Покарання засудженим призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК Украї­ни. Враховуючи, що за сукупністю злочинів покарання засудженим призна­чено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призна­ченим за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, колегія суддів підстав для пом’якшення покарання не вбачає.

Рішення суду щодо цивільних позовів у вироку належно мотивовано і відповідає матеріалам справи.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого К. О., адво­катів задовольнила частково. Вирок апеляційного суду Житомирської області щодо К. О., С., К. Г. у частині їх засудження за ч. 4 ст. 187 КК України скасу­вала, а справу провадженням закрила, виключила з вироку кваліфікацію їх дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, призначила вважати засудженими К. О., С., К. Г. за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115, ст. 246 КК України до покарання, визначеного судом.

Дії винного, який з метою позбавлення життя наніс потерпілому 36 ножових поранень, обґрунтовано кваліфіковано за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України як вбивство з особливою жорстокістю

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 липня 2006 р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «ІнЮре», 2007. — С. 263—264

(витяг)

Вироком апеляційного суду Тернопільської області від 10 квітня 2006 р. З. засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з З. на користь Г. А. 30 000 грн моральної шкоди.

З. засуджено за те, що він у ніч на 1 жовтня 2005 р. під час вживання спиртних напоїв разом із Г. В. на кухні кв. 29 на вул. Карпенка, 17 у м. Терно­полі внаслідок конфлікту, що виник між ними, на ґрунті особистих неприяз­них стосунків вчинив умисне вбивство останнього з особливою жорстокістю, нанісши йому 36 ножових поранень.

У касаційній скарзі захисник засудженого порушує питання про пере­кваліфікацію дій З. із п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України, по­силаючись на те, що засуджений не мав умислу на умисне вбивство Г. В. з особливою жорстокістю, а наносив останньому тілесні ушкодження, захища­ючись від його нападу, перевищивши межі необхідної оборони.

В обґрунтування своєї позиції захисник посилається на те, що З. із ди­тинства хворіє на гемофілію, переніс кілька важких операцій, ніколи ні з ким не конфліктував, крім того, Г. В. був братом його дружини і причин для вчи­нення вбивства у нього не було. Твердить, що на досудовому слідстві не здо­буто доказів того, що, наносячи ножові поранення, Г. В. усвідомлював, що за­вдає йому особливих фізичних страждань і бажав цього.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновки суду про доведеність винності засудженого З. у вчиненні за­значеного злочину є обґрунтованими.

Як встановлено перевіркою матеріалів кримінальної справи, досудове слідство і судовий розгляд проведено відповідно до вимог кримінально-про­цесуального закону, обставини справи досліджено всебічно, повно й об’єкти­вно, а викладені у вироку висновки суду відповідають фактичним обстави­нам справи, підтверджені детально наведеними у вироку доказами.

Судом першої інстанції ретельно перевірялися доводи засудженого З., аналогічні тим, які викладені у касаційній скарзі захисника, про те, що він не мав умислу на вбивство Г. В. з особливою жорстокістю, а наносив останньо­му ножові поранення, захищаючись від його нападу.

Викладені у вироку мотиви визнання цих доводів безпідставними ко­легія суддів вважає аргументованими, такими, що відповідають матеріалам справи.

Злочинні дії З. правильно кваліфіковані за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

Процесуальних порушень, які могли б вплинути на законність та обґрун­тованість вироку, не встановлено.

Покарання засудженому З. призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання, зокрема тих, на які по­силається захисник у касаційній скарзі.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу захисника засудженого залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду Тернопільскої області щодо З. — без зміни.

Умисне вбивство з корисливих мотивів у зв'язку з відмовою потерпі­лої виконати вимоги засуджених передачі їм належного їй майна (грошей) правильно кваліфіковано судом за пунктами 6,12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 189 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 березня 2006р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. /Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 301—305

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2005 р. Т. засуджено: за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 4 ст. 189 КК України на 8  років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю; за ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 263 КК України на 1 рік позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю зло­чинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно при­значено 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Постановлено стягнути з Т. на користь потерпілого Ц. 4586 грн на від­шкодування майнової шкоди і 50 000 грн — моральної.

Згідно з вироком Т. визнано винним у вчиненні злочинів за таких об­ставин.

На початку вересня 2003 р. особа, справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, не маючи роботи та зазнаючи матеріальних труднощів, запропону­вала Т. вчинити корисливий злочин, на що останній погодився.

Приблизно 7—8 вересня 2003 р. ця сама особа за місцем свого проживан­ня у м. Горлівка, вул. Жукова, 8, кв. 111 шляхом укорочення стволів та ложа незаконно виготовила з двоствольної мисливської рушниці 16 калібру обріз, який є вогнепальною зброєю. Вказаний обріз і два патрони до нього ця особа зберігала за зазначеною вище адресою.

Розробляючи план злочину, ця особа та Т. вирішили вчинити вимагання грошей у Ц., яка займалась підприємницькою діяльністю.

Для полегшення вчинення злочину особа, справу щодо якої закрито у зв’язку зі смертю, та Т. запропонували знайомому Т. — особі, щодо якої спра­ву виділено в окреме провадження у зв’язку з розшуком і у якої у користу­ванні був автомобіль «Ніссан», взяти участь у вимаганні, на що ця особа по­годилась.

9 вересня 2003 р. приблизно о 6 год. 50 хв. особа, яка померла, реалізуючи злочинний намір, зателефонувала Ц. на мобільний телефон і шляхом обма­ну, під приводом скористатись перукарськими послугами Ц. домовилась про зустріч з нею.

Цього самого ранку близько 7 год. 20 хв. Т., особа, яка померла, та осо­ба, яка у розшуку, взявши заздалегідь заготовлений обріз мисливської руш­ниці і ніж, на автомобілі «Ніссан» прибули на зустріч з Ц., посадили її в авто­мобіль і шляхом обману вивезли у безлюдне місце в район кладовища се­лища Жовтневе у Калінінському районі м. Горлівки. На шляху особа, яка померла, реалізуючи умисел на заволодіння майном і грошима Ц., шляхом вимагання забрала у неї належний їй мобільний телефон «Алкател-310» вартістю 500 грн. Прибувши до кладовища, особа, яка померла, і Т., перебу­ваючи разом з Ц. в автомобілі, діючи за попередньою змовою, групою осіб, стали висловлювати Ц. вимогу про передачу їм належних їй грошей, погро­жуючи при цьому застосуванням насильства. На ці вимоги Ц. відповіла від­мовою, мотивуючи тим, що у неї відсутні гроші у зв’язку з придбанням авто­мобіля.

Після цього Т. та ці самі особи вивезли Ц. на зазначеному вище автомо­білі в лісопосадку селища Кузнецовка Калінінського району м. Горлівки, де примусили її вийти з автомобіля.

9  вересня 2003 р. близько 7 год. 50 хв., перебуваючи біля залізничної опо­ри № 80 МСВ 10538, особа, яка померла, і Т. продовжили вимагати від Ц. пе­редачі їм грошей, погрожуючи їй вбивством. При цьому особа, яка померла, демонструвала потерпілій вогнепальну зброю — обріз мисливської рушниці, а Т. — ніж типу мисливського, який є холодною зброєю.

У зв’язку з тим, що Ц. відмовилась виконувати їхні вимоги передачі їм грошей, особа, яка померла, та Т., діючи умисно, з корисливих мотивів і за попередньою змовою, виходячи за межі домовленості з особою, справу щодо якої виділено в окреме провадження у зв’язку з розшуком, вирішили вбити Ц.

З цією метою особа, яка померла, передала Т. обріз мисливської рушни­ці, а Т., підійшовши до Ц. позаду, приставив до її голови обріз і вистрілив з нього в потиличну частину голови Ц., заподіявши їй наскрізьне поранення голови з переломами кісток черепа та пошкодженням головного мозку, які в сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень і від яких Ц. померла на місці події.

Після цього особа, яка померла, бажаючи упевнитись у смерті Ц., взяла з рук Т. обріз і вистрілила з нього у напрямку лежачої на землі Ц., не спричи­нивши їй ніяких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі засуджений Т. просить вирок щодо нього змінити та пом’якшити призначене йому покарання, мотивуючи це тим, що при призна­ченні покарання судом не в повній мірі було враховано його щире каяття, за­довільна характеристика, наявність у нього малолітньої дитини та хворої ма­тері. Вважає, що він став несвідомим співучасником злочину, а суд дав не­правильну оцінку доказам, які є у справі, та неправильно визначив його роль у злочинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування про­курора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, коле­гія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Аналіз показань засудженого Т., які він давав під час досудового слід­ства та судового розгляду справи, свідчить про те, що він висував три версії своєї участі в інкримінованих йому злочинах, а саме: спочатку визнавав свою участь у вчиненні вимагання та вбивства Ц., показавши, що саме він вистрі­лив у голову Ц. з обрізу мисливської рушниці та підтвердив такі свої пока­зання під час відтворення обстановки та обставин події; потім показував, що постріл з обрізу, яким було вбито Ц., стався у зв’язку з необережним пово­дженням його з цією зброєю; а за іншими показаннями Т. вбивство Ц. вчини­ла особа, щодо якої справу закрито у зв’язку зі смертю.

Суд обґрунтовано визнав достовірними показання Т. про вчинення ним вбивства Ц., оскільки вони підтверджуються даними, які містяться у виснов­ку судово-медичної експертизи, про те, що наскрізьне вогнепальне поранення голови Ц. могло виникнути за обставин, зазначених Т. при відтворенні об­становки та обставин події під час досудового слідства, у висновку медико- криміналістичної експертизи про те, що вогнепальне поранення голови Ц. утворилось при пострілі в упор або з близької до неї дистанції.

Крім того, обріз мисливської рушниці, з якого було відстріляно патрон, гільзу якого знайдено на місці вбивства Ц., а також ніж виявлено у місці, за­значеному Т. у його показаннях, — за місцем проживання його знайомого К., мобільний телефон було виявлено у квартирі Б., з якою проживав Т., а допи­тана як свідок Б. показала, що зі слів Т. їй відомо, що Ц. померла від вчинено­го ним пострілу з обріза.

Свідок Т. О. показала, що на прохання Т. вона дала йому номер телефо- на Ц., з якою раніше працювала у перукарні.

Винність Т. у незаконному поводженні з вогнепальною та холодною зброєю ним не оспорюється і підтверджується дослідженими судом дока­зами.

Отже, суд дав належну оцінку дослідженим доказам і обґрунтовано ви­знав Т. винним у вчиненні злочинів, за які його засуджено, і посилання його у скарзі на неправильне визначення судом його ролі у вчинених злочинах безпідставне.

Злочинні дії Т. кваліфіковано правильно, а покарання йому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчи­нених злочинів, його особи та конкретних обставин справи і вважати при­значене йому покарання надмірно суворим підстав немає.

Міркування прокурора, який брав участь у касаційному розгляді спра­ви, про необхідність виключення з вироку кваліфікації дій Т. за ч. 4 ст. 189 КК України як зайвої, суперечить вимогам ст. 33 КК України, згідно з якою сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особ­ливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При су­купності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, а вчинення Т. щодо Ц. вимагання прокурором не оспорюється.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого Т. залиши­ла без задоволення, вирок апеляційного суду Донецької області щодо нього — без зміни.

З огляду на докази, що були досліджені в судовому засіданні, суд пра­вильно кваліфікував дії засуджених за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК України як вбивство с корисливих мотивів і розбійний напад

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від23 березня 2006р.//Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «ІнЮре», 2007. — С. 305—309

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2005 р. за­суджено Л. за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі, за пункта­ми 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Л. визначено 11 ро­ків позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточно призначено 12 років позбавлення волі.

Вироком апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2005 р. за­суджено Ч. за ч. 4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі, за пункта­ми 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Ч. визначено 11 ро­ків позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків остаточно визначено 12 років позбавлення волі.

За вироком суду Л. і Ч. визнано винними і засуджено за вчинення зло­чинів за таких обставин.

26 липня 2004 р. Л. і Ч. за попередньою змовою з метою розбійного напа­ду і заволодіння грошима близько 1 год. 30 хв. на пр-ті Металургів у м. Єна- кієве зупинили автомобіль таксі, яким керував водій В., і запропонували йому відвезти їх у м. Юнокомунарівськ на вул. Ревуцького. Коли приїхали в ука­зане місце, Л. наніс В. 2 удари ножицями у праву частину грудей, а Ч. наніс 6 ударів ножем потерпілому у праву руку та праву частину спини, спричинив­ши останньому тяжкі тілесні ушкодження, та заволоділи його грошима у су­мі 150 грн.

5 серпня 2004 р. Л. і Ч., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою з метою заволодіння грошима прибули на пункт при­йому металобрухту на вул. Заводській, 9 у м. Єнакієве. Виявивши там особу без постійного місця проживання В., вони з метою вбивства та заволодіння грошима заманили останнього у зарості очерету, де почергово нанесли йому 7  ударів ножем у життєво важливі органи, від яких настала смерть потерпі­лого. Після вчиненого Л. і Ч., зламавши двері, проникли до пункту прийому металобрухту та заволоділи грошима у сумі 700 грн.

У касаційній скарзі захисник К. просить вирок суду у частині засуджен­ня Л. за умисне вбивство невстановленої особи скасувати, а справу направи­ти на додаткове розслідування. Дії Л. із заволодіння грошима на пункті при­йому металобрухту перекваліфікувати на ч. 3 ст. 185 КК України, а за епізо­дом розбійного нападу на В. вирок залишити без зміни. Посилається на те, що досудове і судове слідство проведено однобічно і неповно, а обвинувачен­ня ґрунтується тільки на показаннях обвинувачених, які ті давали на досудо­вому слідстві під впливом працівників міліції.

Касаційна скарга засудженого Л. за змістом аналогічна скарзі захисника.

Захисник А. у касаційній скарзі вказує на те, що участь Ч. у вчиненні вбивства В. ґрунтується тільки на його зізнанні, яке було одержано із пору­шенням норм кримінально-процесуального законодавства — без участі захис­ника та із застосуванням психологічного та фізичного впливу. Вважає, що досудове та судове слідство проведено однобічно, неповно та з обвинуваль­ним ухилом. Не були встановлені та допитані всі особи, які є причетними до таких обставин справи, не дана оцінка показанням обвинувачених під час відтворення обстановки й обставин події про місце приховування ножа після вбивства потерпілого, про зображення обвинуваченими на малюнках форми ножа, яким було вчинено вбивство та висновку судово-медичної експертизи про предмет, яким були нанесені колюче-різані рани потерпілому. Просить вирок суду у частині засудження Ч. за вмисне вбивство невстановленої осо­би скасувати, справу повернути на додаткове розслідування, в частині засу­дження за розбійний напад на пункт прийому металобрухту дії засудженого перекваліфікувати на ч. 3 ст. 185 КК України.

Касаційна скарга засудженого Ч. за змістом аналогічна скарзі захисника А.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, пояснення засуджених Л., Ч., які підтримали касаційні скарги, перевіривши матеріали справи, обго­воривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги задово­ленню не підлягають.

Висновки суду про доведеність винності Л. і Ч. у вчиненні зазначеного злочину щодо потерпілого В. є обґрунтованими.

Доводи у касаційних скаргах засуджених та їх захисників про те, що до­судове слідство та судовий розгляд у справі проведені необ’єктивно, неповно й упереджено, а висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактич­ним обставинам справи та ґрунтуються тільки на показаннях засуджених, які вони давали під впливом працівників міліції, є безпідставними.

Як встановлено перевіркою матеріалів кримінальної справи, досудове слідство і судовий розгляд у справі проведені з дотриманням вимог кримі­нально-процесуального законодавства, а викладені у вироку висновки про винність Л. та Ч. у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, відповідають фак­тичним обставинам справи та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні та детально наведеними у вироку доказами.

Зокрема їх винність підтверджується особистими показаннями, які во­ни давали під час проведення досудового слідства, матеріалами огляду місця події, показаннями потерпілої М. та свідка X.

Суд обґрунтовано послався на показання засуджених, які вони дали на досудовому слідстві, визнаючи свою винність у пред’явленому обвинувачен­ні, детально розповіли про обставини вбивства В. та заволодіння грошима на пункті прийому металобрухту. Вони дали пояснення про те, хто перший на­ніс удари потерпілому, та про послідовність їх нанесення. До того ж засуджені вказували на деталі, які могли бути відомі тільки особам, причетним до цьо­го злочину.

Крім того, ці показання Л. і Ч. підтверджуються висновком судово-ме­дичної експертизи про характер та локалізацію заподіяних потерпілому тілес­них ушкоджень.

Твердження у касаційних скаргах про те, що при проведенні досудового слідства засуджені Л. і Ч. давали показання без участі захисника і під впли­вом працівників міліції, є безпідставними, оскільки згідно з протоколами допиту як підозрюваних, обвинувачених при відтворенні обстановки й обста­вин події всі слідчі дії проводилися за участю захисників та законних пред­ставників засуджених. Заяви про застосування до Л. і Ч. недозволених мето­дів слідства від них не надходили і зауваження на протоколи цих дій не по­ступали. Проведеною перевіркою прокуратури доказів застосування до Л. і Ч. незаконних методів слідства не встановлено.

Виходячи із доказів, які були досліджені в судовому засіданні, суд пра­вильно кваліфікував злочинні дії Л. і Ч. по зазначеному епізоду за пункта­ми 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Покарання засудженим призначено відповідно до вимог ст. 65 КК Украї­ни з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, осіб винних та обста­вин, що обтяжують і пом’якшують покарання. Призначене покарання є необ­хідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів і під­став для його пом’якшення немає.

Під час досудового і судового слідства істотних порушень вимог кримі­нально-процесуального законодавства, які могли б вплинути на законність і обґрунтованість вироку, не встановлено.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги захисників та засудже­них Л. і Ч. залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду Донецької області — без зміни.

Суд обґрунтовано визнав винними засуджених у замаху на умисне вбивство потерпілого з корисливих мотивів, вчиненому за поперед­ньою змовою групою осіб під час розбійного нападу на потерпілого

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 червня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 324—328

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2005 р. за­суджено: О. за ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ст. 304 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом част­кового складання призначених покарань О. призначено 11 років позбавлен­ня волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 9 липня 2004 р. і остаточно призначено О. покарання — 11 ро­ків 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його влас­ністю; Ш. за ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуван­ням ст. 69 КК України на 6 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом по­глинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено Ш. покарання — 6 років позбавлення волі;

П. за ч. 2 ст. 15, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 8 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим П. остаточно визначено покарання — 8 років позбавлення волі.

За частиною 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України О., Ш. та П. виправдані за недоведеністю їх участі у вчиненні вказаного злочину.

Як установив суд, злочини засудженими особами були вчинені за таких обставин.

О., достовірно знаючи про неповнолітній вік П., Ш. та особи, яка не до­сягла віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (X.), 16 берез­ня 2005 р. запропонував їм вчинити умисне вбивство водія таксі з метою за­володіння його грішми та цінностями.

Згідно з розробленим О. планом всі четверо мають сісти в автомобіль і поїхати в безлюдне місце, де він та Ш. вийдуть та, знаходячись поблизу, спо­стерігатимуть за навколишньою обстановкою. П. та особа, яка не досягла ві­ку, з якого настає кримінальна відповідальність, залишившись у салоні авто­мобіля, вчинять напад на водія і позбавлять його життя за допомогою удавки та ножа, які їм передасть О.

Реалізуючи цей злочинний план, О., П. та особа, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (X.), 16 березня 2005 р. приблиз­но о 18 год. 30 хв. прийшли на кінцеву зупинку громадського транспорту на вул. Вуглегорське шосе в селищі Кондратівка м. Горлівки Донецької облас­ті та запропонували водію автомобіля «Москвич» відвезти їх у селище По- клонськ.

По дорозі О. та Ш. попросили водія зупинити автомобіль та вийшли з нього. П., залишившись у салоні автомобіля, накинув на шию К. удавку, а особа, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність (X.), намагалася завдати потерпілому удару ножем у шию, проте злочинний намір до кінця доведений не був, оскільки К. чинив активний опір нападникам. Пі­сля цього О., Ш., П. та особа, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, були змушені втекти з місця події.

У касаційних скаргах:

— засуджений П., його захисник — адвокат Є. — та законний представ­ник П. зазначають, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ст. 15, пунктами 2, 6 ч. 2 ст. 115 КК України, просять закрити справу в цій час­тині та пом’якшити П. покарання за ч. 2 ст. 187 КК України;

— засуджений Ш. та його захисник — адвокат Р. — зазначають про не­причетність Ш. до вчинених злочинів та просять кримінальну справу щодо нього закрити;

— засуджений О. та його захисник — адвокат Є. — зазначають, що кримі­нальна справа щодо О. підлягає закриттю у зв’язку з недоведеністю його ви­ни у вчиненні злочинів.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захис­ника засудженого Ш. — адвоката Р., який підтримав свою касаційну скаргу, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши ви­кладені у скаргах доводи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задово­ленню не підлягають на таких підставах.

Висновок суду про доведеність винності О., Ш., та П. у вчиненні зазна­чених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, під­тверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні дока­зами і є обґрунтованим.

Так, П. у судовому засіданні пояснив, що О. розробив план нападу на та­ксиста з метою заволодіння його майном та наказав йому та X. вчинити цей напад за допомогою ножа та удавки. Коли О. та Ш., які діяли згідно з цим планом, вийшли з автомобіля, він накинув удавку на шию водієві та побачив, що в руці у X. блиснув якийсь предмет, також пояснив, що водій почав хри­піти, а він вискочив з автомобіля і почав тікати.

Допитаний у судовому засіданні X. підтвердив показання П., крім того, пояснив, що коли П. накинув удавку на шию водієві, він дістав з кишені но­жа та приставив його до К., проте потерпілий почав чинити опір і вони з П. були змушені втекти.

Потерпілий К. пояснив, що як тільки О. та Д. вийшли з його автомобіля, П. накинув йому на шию удавку та почав душити, а X. намагався завдати йому удару ножем у шию. Потерпілий також пояснив, що він почав чинити актив­ний опір нападникам, а X. став кликати на допомогу тих осіб, які вийшли з автомобіля. Після того, як удавка порвалася, П. та Ш. втекли з місця події.

Згідно з протоколом огляду місця події в автомобілі, яким керував К., виявлено плями бурого кольору, у верхній частині пасажирського сидіння — 5  різаних пошкоджень, а неподалік від автомобіля — складний ніж.

Згідно з висновком судово-цитологічної експертизи на клинку вказано­го складного ножа виявлено кров людини, яка могла походити від К., засу­джених та X.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи у К. виявлено забій го­ртані, садна та різану рану на шиї, забій м’яких тканин обличчя, садна на пра­вій гомілці, які є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили корот­кочасний розлад здоров’я.

На підставі оцінки й аналізу наведених доказів, які повно і всебічно пе­ревірялися в судовому засіданні, суд обґрунтовано визнав винними О., П. та Ш. у замаху на умисне вбивство К. з корисливих мотивів, вчиненому за по­передньою змовою групою осіб під час нападу на потерпілого з метою заво- лодіння його майном.

Суд дійшов такого висновку, виходячи з сукупності всіх обставин вчи­неного діяння, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, що були заподіяні потерпілому, причину припинення злочинних дій, і правильно кваліфікував дії засудже­них за ч. 2 ст. 15, пунктами 6,12 ч. 2 ст. 115 КК України та ч. 2 ст. 187 КК України.

Твердження захисників О., Ш. та самих засуджених про їх непричетність до вчинення злочинів, а також твердження П., його законного представни­ка та захисника про відсутність у цього засудженого умислу на позбавлен­ня життя К. належно перевірялися в судовому засіданні й обґрунтовано ви­знані безпідставними, оскільки не відповідають фактичним обставинам спра­ви та спростовуються зібраними у справі та покладеними в основу вироку доказами.

Покарання, яке призначено засудженим з дотриманням вимог ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження но­вих злочинів, а тому підстав для його пом’якшення, про що йдеться у каса­ційних скаргах засудженого П., його захисника та законного представника, колегія суддів не вбачає.

Вирок щодо О., Ш. та П. є законним і обґрунтованим, будь-яких перед­бачених ст. 398 КПК підстав для його скасування чи зміни при перевірці справи у касаційному порядку не виявлено, а тому касаційні скарги не підля­гають задоволенню.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засуджених, захисників, законного представника неповнолітнього П. залишила без задоволення, а ви­рок апеляційного суду Донецької області щодо О. — без зміни.

Вбивство, вчинене з метою заволодіння наркотичними засобами, правильно кваліфіковано як вчинене з корисливих мотивів. Незаконне заволодіння наркотичними засобами, психотропними ре­човинами, їх аналогами та наступне їх зберігання, перевезення, пере­силання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 307, 308 чи ст. 309 КК, проте не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6липня 2006р.//Кримінальне судочин­ство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбив­ства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 328—331

(витяг)

Вироком апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2006 р. У. засуджено: за ч. 3 ст. 308 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіска­цією всього майна; за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення во­лі з конфіскацією майна; за ч. 1 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення во­лі; за ч. 2 ст. 309 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

На підставі ст. 70 КК України У. остаточно призначено 12 років позбав­лення волі з конфіскацією всього майна.

Постановлено стягнути з У. на користь Г. на відшкодування матеріаль­ної шкоди 1525 грн.

У. засуджений за вчинення таких злочинів.

28 липня 2005 р. У., перебуваючи в буд. 13 на вул. Ватутіна м. Бердянсь­ка, з метою заволодіння наркотичними засобами вчинив напад на проживаю­чу там О., повалив на ліжко, а потім обмотав електричним шнуром шию і з застосуванням сили затягнув петлю, задушив її.

Смерть потерпілої О. настала від механічної асфіксії.

Після цього У. заволодів особливо небезпечним наркотичним засобом — опієм ацетильованим.

Потім він вчинив крадіжку 5000 грн та мобільного телефона «Нокія—2100» вартістю 270 грн, що належали О.

29 липня 2005 р. У. у своєму буд. 202/1 на вул. Мічуріна м. Бердянська збув Є. медичний шприц, заповнений особливо небезпечним наркотичним за­собом — опієм ацетильованим, об’ємом 2 мл.

Під час виїзду в цей день з міста У. та Є. їх автомашина була зупине­на працівниками міліції, в ній було виявлено: опій ацетильований вагою 2,044 грн та 5,7 г сухої суміші, яка відноситься до особливо небезпечного наркотичного засобу — канабісу, який він зберігав без мети збуту.

У касаційній скарзі засуджений У. вважає, що суд при призначенні йому покарання не врахував того, що він є єдиним годувальником у сім’ї, з ним про­живала мама, яка хворіє, він повністю визнав свою винність, у зв’язку з чим просить пом’якшити призначене йому покарання.

Висновок суду про винність засудженого У. у вчиненні злочинів за об­ставин, зазначених у вироку, підтверджується сукупністю доказів, перевіре­них у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні та належно оцінених судом, зокрема показаннями самого засудженого У. на по­чатку досудового слідства під час допиту як підозрюваного, при відтворенні обстановки й обставин подій та викладених у явці й з повинною, в яких він визнавав себе винним у вчиненні зазначених злочинів; його частковими по­казаннями у судовому засіданні, показаннями свідків С. та М., які впізнали флакон з-під медикаментів, вилучений у засудженого У., таким, що належав потерпілій О., у якої вони постійно купували наркотичні засоби; свідків Є. та

С. про їх поїздку з У. в м. Бердянськ за наркотичними засобами; даними про­токолу огляду місця події про виявлення трупа О., протоколом огляду авто­мобіля, під час якого були виявлені наркотичні засоби; даними огляду елект­ричного шнура, виявленого в очереті біля ДОЦ «Горніст» м. Бердянська; висновками судово-медичної експертизи про те, що смерть О. настала вна­слідок здавлювання її шиї петлею, що зумовило механічну асфіксію; виснов­ками судово-хімічної експертизи про те, що рідина коричневого кольору, ви­явлена при огляді автомобіля, є розчином особливо небезпечного наркотич­ного засобу — ацетильованого опію, вага якого складає 1,044 г.

Винність У. у вчиненні зазначених злочинів підтверджується також ін­шими доказами, дослідженими у судовому засіданні, і не оспорюється засу­дженим у касаційній скарзі.

Апеляційний суд всебічно, повно й об’єктивно дослідив обставини спра­ви, дав зібраним доказам належну оцінку, а дії засудженого У за ч. 3 ст. 308, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 307 (за кваліфікуючою ознакою — особ­ливо небезпечний наркотичний засіб) КК України кваліфікував правильно.

Водночас дії засудженого У. підлягають перекваліфікації з ч. 2 на ч. 1 ст. 309 КК України, оскільки відповідно до роз’яснень п. 10 постанови Пле­нуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочи­ни у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» від 26 квітня 2002 р. № 4 незаконне заволодіння наркотичними засобами та наступне їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут утворюють сукупність злочи­нів, передбачених ст. 308 і ст. 307 чи ст. 309 КК, проте не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 КК.

У зв’язку з цим дії У. необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 309 КК України, оскільки у його діях повторності однорідних злочинів немає, а зберігання ним наркотичних засобів у великих розмірах йому не ставилося в обвинувачення.

З урахуванням наведеного підлягає також виключенню з обвинувачен­ня У. така кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 307 КК України, як вчинення ним по­вторного однорідного злочину.

Що стосується міри покарання, обраної судом У., то вона призначена йому з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, даних про його особу, а також всіх обставин справи, зокрема тих, на які він посилається у касаційній скарзі.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок апеляційного суду Запорізької об­ласті щодо У. змінила, виключила з обвинувачення засудженого У. кваліфі­куючу ознаку ч. 2 ст. 307 КК України — повторність однорідних злочинів — перекваліфікувала дії У. з ч. 2 ст. 309 на ч. 1 ст. 309 КК України і призначила за цим законом 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України У. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 308, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 307 та ч. 1 ст. 309 КК України призначила 12 років позбавлення волі з кон­фіскацією всього майна. У решті цей вирок щодо У. залишила без зміни.

Умисне вбивство засудженими потерпілого з особливою жорстокістю з використанням незначного приводу правильно кваліфіковано як вчинене з хуліганських мотивів за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 18 квітня 2006 р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «М Юре», 2007. — С. 341—347

(витяг)

Вироком апеляційного суду Волинської області від 7 лютого 2006 р. за­суджено: П. за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 20 років позбав­лення волі; З. за пунктами 4, 7,12 ч. 2 ст. 115 КК України на 11 років позбав­лення волі.

П. і В. визнано судом винними і засуджено за злочин, вчинений ними за таких обставин.

П. і З. у ніч на 19 липня 2005 р., будучи в стані алкогольного сп’яніння та перебуваючи у дворі буд. 50 на вул. Академіка Глушкова в м. Володимир-Во- линському Волинської області, за попередньою змовою між собою з хуліган­ських мотивів, використовуючи незначний привід — нецензурні висловлю­вання з боку Б., напали на нього з метою умисного вбивства і нанесли чис­ленні удари ногами, руками та невстановленим предметом по тілу та голові. Крім того, З. стрибав на тілі потерпілого. У результаті таких дій Б. було запо­діяно тілесні ушкодження (забій головного мозку, рану голови, травму груд­ної клітки з переломами ребер та ін.), від яких він помер.

Після вчиненого вбивства П. і З., приховуючи сліди злочину, перетягли тіло Б. на сусідню вулицю.

Засуджений З. у своїй касаційній скарзі не погоджується з вироком суду внаслідок його невиправданої суворості, просить переглянути його та пом’я­кшити покарання з урахуванням його щирого каяття. Водночас він посила­ється на те, що під час досудового слідства допускалися порушення закону з  боку працівників правоохоронних органів, щодо нього чинилися фізичний та моральний тиск з метою домогтися певних показань. Під час прийняття рішення просить урахувати, що потерпілий спровокував їх дії своєю поведін­кою, а також те, що попередньої змови у нього з П. не було, він ударив по го­лові потерпілого, але не стрибав по його тілу.

Захисник Я. у свої касаційній скарзі просить вирок щодо її підзахисного П. змінити та перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 122 КК України, вважаю­чи, що за умисне вбивство його засуджено неправильно.

Захисник Я. у касаційній скарзі порушує питання про зміну вироку що­до П., перекваліфікацію його дій на ч. 1 ст. 396 КК України та обрання йому покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. Захисник посилається на те, що під час проведення досудового слідства та судового розгляду справи була допущена однобічність та неповнота, невідповідність висновків суду фактич­ним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону. На думку захисника, у справі немає доказів, що б свідчили про намір З. уби­ти потерпілого. Б. сам розпочав конфлікт і своїми діями спровокував бійку. У вироку не наведено обґрунтування кваліфікуючих ознак — вчинення зло­чину з хуліганських мотивів та з особливою жорстокістю. У справі не з’ясо­вано ряд обставин, які підлягають доказуванню, зокрема місце вчинення зло­чину, спосіб та інше. Захисник посилається на те, що судом неправильно було дано оцінку доказам, зокрема показанням свідків, а також щодо засудженого П. допущено інші істотні порушення норм КПК.

Доводи касаційної скарги захисника З. по суті аналогічні доводам скар­ги захисника.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захис­ника, який підтримав касаційні скарги, міркування прокурора, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційних скарг, ко­легія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи та зроблено обґрунтований висновок про доведеність винності З. і В. у вчиненні злочи­нів. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом по­рядку та перевірених судом доказах.

У судовому засіданні П. винним себе не визнавав і показував суду, що він та З. після вживання спиртних напоїв пізно ввечері прогулювалися по ву­лиці і почули, як незнайомий їм чоловік висловився нецензурно на їх адресу. У зв’язку з цим між 3. та незнайомцем виникла сварка, під час якої вони шар­пали один одного за одяг. Тоді він, маючи намір їх розборонити, наніс удар потерпілому Б. у груди, а З. ударив кулаком по спині, від чого той упав на землю. Вони обидва протягом 10 хв. наносили удари потерпілому по тулубу, З. стрибав на його тілі, а П. продовжував наносити удари ногами. З. куском асфальту наносив також потерпілому удари по голові. Потім вони перетягли Б. через залізничну колію та залишили в траві. Ударів по голові він не нано­сив і вбивати потерпілого не бажав тому, визнавав себе винним лише в запо­діянні тілесних ушкоджень.

З.  також у судовому засіданні винним себе не визнавав і показував, що не він, а П. затіяв сварку та бійку з потерпілим, він їх розбороняв, але, отри­мавши удар, упав на землю. Коли підвівся, то побачив, як П. бив Б. у голову. Він також наніс Б. один удар ногою в лівий бік, після чого разом з П. перетяг­ли тіло потерпілого до паркану якогось підприємства.

Однак, винність П. і З. підтверджено такими доказами. Під час досудо­вого слідства П. у присутності захисника пояснював, що він та З. збили потер­пілого з ніг, близько 10 хв. наносили йому удари ногами по тулубу, спині, го­лові, ногах і руках. З. стрибав по тілу потерпілого та уламком асфальту бив по голові.

З. також підтверджував нанесення ними обома ударів ногами та твердим предметом по голові потерпілому.

Такі показання П. і З. на досудовому слідстві про механізм заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, як правильно зазначив суд у вироку, узгод­жувалися з іншими доказами.

Зокрема згідно з показаннями потерпілого Б. Л. 18 липня 2005 р. близь­ко 24 год. його брат Б. узяв гроші та пішов на вулицю, щоб придбати спиртне, але додому не повернувся. Уранці йому повідомили, що брата знайшли мерт­вим у траві біля паркану фірми.

З  огляду на протокол огляду місця події в м. Володимир-Волинському неподалік приміщення СП «Істменеджмент» було виявлено труп Б. з ознака­ми насильницької смерті, а в дворі між буд. 50 і 52 на вул. Академіка Глушко- ва виявлено пляму речовини бурого кольору, схожу на кров, та гроші в сумі 2  грн однією купюрою й хатні туфлі. Виявлено також слід волочіння в на­прямку місця, де було виявлено труп.

Із висновків комісійної судово-медичної експертизи встановлено, що смерть Б. настала внаслідок шоку, обумовленого черепно-мозковою травмою

3 ушкодженням м’яких тканин голови, крововиливів під м’яку оболонку го­ловного мозку, забою головного мозку, травмою грудної клітки з множин­ними переломами ребер, забоєм легені та пошкодженням інших внутрішніх органів. Усі тілесні ушкодження виникли внаслідок дії тупих твердих пред­метів, вони могли бути заподіяні кулаками, ногами, уламком асфальту. При падінні з висоти власного росту тілесні ушкодження, виявлені у Б. крім саден на лівому лікті, виникнути не могли. Експертизою також підтверджено, що заподіяння множинних тілесних ушкоджень викликало у Б. тривале відчут­тя особливого фізичного болю, всі ці ушкодження були завдані прижиттєво.

Про те, що у Б. в момент залишення помешкання на тілі не було ніяких ушкоджень, підтвердили потерпілий Б. Л. та свідок Л.

Свідки М. та Я. показали, що П. і З. пізно ввечері виходили з квартири Д., були відсутні 30—35 хв., коли повернулися, то їх одяг та руки були забру­днені кров’ю, а свідок З. О. підтвердив, що 19 липня 2005 р. на прохання П. він виправ футболку останнього, на якій були схожі на кров плями. М. також показувала, що вона запрала штани П., а З. у ванні мив свої кросівки. Засу­джені розповідали їй, що вони побили якогось чоловіка, який висловлював­ся на їх адресу нецензурною лайкою, били його руками й ногами по всьому тілу, а З. також наносив удари цеглиною по голові.

Із даних протоколу огляду під’їзду № 1, де розташована кв. 4 на вул. Ака­деміка Глушкова, 54 у м. Володимир-Волинському і де перебували засуджені, на підлозі, сходах, стінах, порозі квартири виявлено плями, які, як встановлено висновком судово-імунологічної експертизи, є кров’ю, що могла походити від Б.

Про виявлення трупа Б. та наявність слідів волочіння підтвердили свід­ки Г., О., М. Згідно з показаннями свідка З. І. вранці 19 липня 2005 р. у дворі між буд. 50 і 52 на вул. Академіка Глушкова вона бачила велику пляму, схо­жу на кров, та хатній туфель, в якому ходив Б. Від місця, де була пляма, в бік залізничної колії були сліди волочіння зі слідами, схожими на кров.

Із квартири, в якій у той час перебували П. і З., було вилучено двоє джин­сових штанів синього та сірого кольору, на яких виявлено плями бурого ко­льору, схожі на кров. Судом встановлено, що саме в цей одяг були одягнуті засуджені.

Згідно з висновком судово-імунологічної експертизи на цих штанях знай­дено кров, що могла походити від потерпілого Б.

Свідки Л. А. і Ю. показували, що 18 липня 2005 р. приблизно опівночі вони з вікна будинку бачили, що попід вікнами пройшов Б., який висловився нецензурною лайкою. П. і З., які вийшли із-за рогу, підбігли до потерпілого і, висловлюючись нецензурними словами, почали бити Б. Уранці на тому місці вони побачили схожу на кров велику пляму.

Свідок Л. також показала, що зі слів її дочки Л. А. та подруги дочки Ю., які не спали і стояли біля вікна, вона дізналася, що вони бачили, як П. і З. ко­гось били.

Сукупність цих та інших наведених у вироку доказів, яким суд дав пра­вильну оцінку, переконливо свідчить про те, що П. і З. за попередньою змо­вою між собою з хуліганських мотивів та з особливою жорстокістю умисно вбили Б. і їх винність у вчиненні злочину доведена повністю, що спростовує доводи скарг про незаконність засудження.

Кваліфікація їх дій за пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК України є прави­льною. Підстав для перекваліфікації дій засуджених, як про це порушено пи­тання у скаргах, не вбачається. Як правильно зазначив суд у вироку, обидва засуджені завдавали протягом тривалого часу численні удари руками, нога­ми, уламком асфальту, тілесні ушкодження вони наносили в такі місця тіла, де розташовані життєво-важливі органи людини. Отже, суд правильно вста­новив, що обидва засуджені не лише усвідомлювали, що вчиняють умисне вбивство, а й розуміли, що обраний ними спосіб пов’язаний зі спричиненням потерпілому особливих мук і страждань, передбачали і бажали настання смер­ті Б., тобто діяли з умислом на позбавлення життя потерпілого. Узгодженість їх дій свідчить про наявність у них попередньої змови на вчинення злочину, що спростовує доводи скарг щодо відсутності такої змови. Судом у вироку наведено, що для побиття Б. засудженими було використано незначний при­від, що правильно судом розцінено як хуліганські мотиви вчинення злочину.

Покарання П. і З. судом призначено з дотриманням вимог закону, з ура­хуванням характеру та ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про осо­бу засуджених та всіх обставин справи, що обтяжують і пом’якшують їх від­повідальність, зокрема тих, які наведені в касаційних скаргах. Колегія суддів вважає, що в зазначеному випадку покарання обом засудженим визначено саме таке, яке є необхідним і достатнім для виправлення П. і З. та поперед­ження нових злочинів, і пом’якшенню не підлягає. Тому доводи скарг про невиправдану суворість призначеного покарання є необґрунтованими.

Безпідставними є й посилання скарг про застосування під час розсліду­вання справи недозволених методів слідства. Це питання перевірялося су­дом і було спростовано. Допитані судом свідки Н., О., М. та інші працівники міліції показали, що до затриманих насильства чи інших протиправних дій не застосовувалося.

Слідчий Р., який був допитаний у судовому засіданні, показував, що він проводив затримання З., який був у стані алкогольного сп’яніння. Допиту­вався затриманий як підозрюваний наступного дня за участю захисника. На­сильства до З. він не застосовував і той не скаржився на неправомірні дії пра­цівників міліції.

Відсутність у діях правоохоронних органів протиправних дій підтверд­жена й постановою, якою було відмовлено в порушенні кримінальної спра­ви щодо працівників міліції Володимир-Волинського МВ УМВС за відсут­ністю в їх діях ознак злочину.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого З., захисни­ків залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду Волинської облас­ті — без зміни.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєд­нане зі зґвалтуванням потерпілої, правильно кваліфіковано судом за пунктами 10,12 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 березня 2006р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «ІнЮре», 2007. — С. 371—376

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Одеської області від 21 жовтня 2005 р. Р. засуджено: за пункта­ми 10, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі; за ч. 4 ст. 152 КК України на 10 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК Украї­ни на 5 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 186 КК України на 1 рік позбавлен­ня волі, а за сукупністю вчинених злочинів на підставі ст. 70 КК України ос­таточно визначено 15 років позбавлення волі;

С. за пунктами 10, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 152 КК України на 10 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України на 3 роки позбавлення волі, а за сукупністю злочи­нів на підставі ст. 70 КК України остаточно визначено 12 років позбавлен­ня волі.

За вироком суду Р. і С. визнано винними у тому, що вони 15 травня 2005 р. близько 22 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в с. Лар- жанка Ізмаїльського району Одеської області на дискотеці познайомилися з М., яка також перебувала в стані алкогольного сп’яніння, і разом продовжи­ли вживання спиртних напоїв.

Близько 23 год Р. і С. відвели М., у безлюдне місце на територію дитя­чого садка, де, використовуючи її безпорадний стан внаслідок алкогольного сп’яніння і застосовуючи фізичне насильство, по черзі ґвалтували її. До того ж під час вчинення з С. насильницького статевого акту Р. намагався задоволь­нити з потерпілою статеву пристрасть неприродним способом, проте не до­вів свій намір до кінця через активний опір потерпілої, не дивлячись на те, що С. допомагав йому в цьому.

Після таких дій потерпіла М. стала погрожувати повідомленням в орга­ни міліції про вчинення щодо неї статевого злочину. Внаслідок чого у Р. і С. виник умисел на вбивство потерпілої, щоб помститися за опір та з метою приховання вчинених злочинів.

Реалізуючи свій намір, діючи узгоджено між собою, Р. колготами потер­пілої став здушувати їй шию, а С. тримав їй руки та ноги, і в такий спосіб во­ни позбавили М. життя, а після цього труп потерпілої кинули в каналізацій­ний люк, що був неподалік.

Крім того, 22 березня 2005 р. близько 23 год. Р., перебуваючи в стані алко­гольного сп’яніння, поблизу бару «Зов» у с. Ларжанка Ізмаїльського району Одеської області відкрито заволодів велосипедом і рибою Н., завдавши йому збитків на суму 315 грн.

У касаційних скаргах:

— захисник Д. стверджує, що матеріалами справи доведена добровіль­ність вступу потерпілої М. у статеві стосунки з С. і Р., а тому засудження останнього за ч. 4 ст. 152 і ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України є безпідставним. Також вважає, що вбивство потерпілої було скоєно Р. одноособово, С. про такі його наміри не знав і не був присутнім при цьому, тому дії його підзахисного Р. за цим обвинуваченням слід перекваліфікувати на ч. 1 ст. 115 КК України.

Крім того, звертає увагу на порушення права на захист, оскільки допит обвинувачених проводився без участі захисника;

— засуджений Р. визнає свою вину у вбивстві потерпілої та грабежі, про­сить виправдати його за ч. 4 ст. 152, ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України й по- м’якшити покарання. Вказує, що під час досудового слідства визнавальні по­казання він давав внаслідок тиску з боку працівників міліції;

— захисник-адвокат П. також вважає, що потерпіла вступила у статеві стосунки із засудженими добровільно, і що її вбивство вчинив Р. без учас­ті С. Вказує, що показання, в яких засуджені визнавали свою вину, були до­буті через застосування незаконних методів ведення слідства.

Просить перекваліфікувати дії С. на ч. 1 ст. 396 КК України і звільнити з-під варти через відбуття покарання;

— засуджений С. стверджує, що його необґрунтовано засуджено за зло­чини, яких він не скоював. Звертає увагу на те, що Р. внаслідок тиску з боку працівників міліції вимушений був обмовити його у вбивстві М. Просить ви­правдати його.

Заслухавши доповідача, засуджених Р. і С., які підтримали свої касацій­ні скарги, потерпілого Н., захисника, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вва­жає, що скарги засуджених та їхніх захисників підлягають частковому задо­воленню.

Висновки суду про винність Р. та С. в умисному вбивстві потерпілої М., вчиненому ними за попередньою змовою між собою, поєднаному зі зґвалту­ванням групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки, підтверджуються суку­пністю зібраних у справі доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, засуджений Р. у явці з повинною та під час допитів його як підо­зрюваного й обвинуваченого за участю захисника-адвоката детально і послі­довно показував, що після статевого акту з М. потерпіла стала кричати і по­грожувати повідомленням у міліцію про зґвалтування, він закривав їй рота рукою, а С. запропонував задушити потерпілу, обмотавши колготками шию, що він і зробив, а сам С. утримував її тіло, щоб не робила різких рухів руками.

Такі свої покази Р. підтвердив під час відтворення обстановки й обста­вин події, із застосуванням відеозапису, в присутності адвоката і понятих, розповівши, за яких обставин вони вирішили задушити М., вказував, які саме дії щодо неї вчинив він, у якій спосіб її утримував С., як переховували труп, а також про мотив, що спонукав їх.

Пізніше Р. заявив про одноособове вчинення ним вбивства М., проте су­дом правильно покладені в основу обвинувачення його визнавальні свідчен­ня, оскільки вони узгоджуються зі свідченнями іншого засудженого С., який хоча і заперечував той факт, що утримував потерпілу, однак в присутності захисника-адвоката визнав, що вони побоювалися заяви потерпілої про її зґвалтування, а після вбивства він виходив на стежку переконатися у відсут­ності сторонніх осіб і був ініціатором у схованні трупа в каналізаційному лю- ці та брав участь у його прихованні.

Самі засуджені не заперечували, що пригощали горілкою М., котра вже до того була сп’янілою, згідно з висновком експертизи вона перед смертю пе­ребувала в тяжкому ступені алкогольного сп’яніння, що свідчить про її без­порадний стан на момент, коли засуджені вступали з нею в статеві стосунки. Також Р. протягом слідства показував, що М. дала згоду на статеві стосунки лише з однією особою, а не двома.

Зазначені обставини свідчать про те, що засуджені усвідомлювали про­типравний характер своїх дій.

За таких обставин суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що Р. і С. вчинили умисне вбивство М. за попередньою змовою групою осіб, поєднане зі зґвалтуванням, що спричинило особливо тяжкі наслідки та правильно ква­ліфікував їх дії за пунктами 10, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України.

Р. також обґрунтовано засуджено за ч. 1 ст. 186 КК України, що не оспо­рюється в касаційних скаргах.

Разом із тим суд, визнаючи Р. і С. винними у насильницькому задово­ленні статевої пристрасті неприродним способом, послався на показання останнього, який під час досудового слідства показував, що Р. намагався за­довольнити статеву пристрасть неприродним способом. Проте в судовому за­сіданні С. заперечив цей факт, інших доказів у справі немає.

Відповідно до положень ст. 74 КПК показання обвинуваченого підляга­ють перевірці і можуть бути покладені в основу обвинувачення лише за під­твердження сукупності доказів, що є в справі.

Крім того, суд у вироку, формулюючи обвинувачення в цій частині, всу­переч вимогам ст. 334 КПК, не вказав у який спосіб засудженими було вчине­но злочин, які саме їхні дії сексуального характеру були судом розцінені як за­мах на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

За таких обставин вирок у частині засудження Р. і С. за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України відповідно до ст. 213 КПК підлягає скасуванню через не­доведеність такого обвинувачення.

Також із мотивувальної частини вироку підлягає виключенню вказівка су­ду про те, що у засуджених виник умисел на вбивство М. з метою приховати ра­ніше вчинені ними злочину, оскільки таке обвинувачення їм не пред’являлося.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що допити засуджених, на яких вони давали визнавальні свідчення, що покладені в основу обвинувачення, проводилися в присутності захисників-адвокатів Д. та Ц. і жодних зауважень з їхнього боку щодо проведених слідчих дій не було, що засвідчено їхніми під­писами. Тому доводи касаційних скарг цих захисників-адвокатів про приму­совість визнавальних показань засуджених є надуманими і неспроможніми.

Твердження захисника-адвоката Д. про порушення права на захист його підзахисного є безпідставними, оскільки згідно з матеріалами справи під час допиту його як підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, Р. було роз’яснено його право мати захисника, яким він відмовився ско­ристатися.

Оскільки згідно зі ст. 45 КПК у зазначеному випадку участь захисника не є обов’язковою, то порушень права на захист засудженого не було.

Міра покарання призначена Р. і С. відповідно до вимог ст. 65 КК Украї­ни, вона відповідає характеру і ступеню суспільної небезпечності вчинених злочинів, особам засуджених та обставинам, що обтяжують і пом’якшують покарання.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок апеляційного суду Одеської облас­ті в частині засудження Р. і С. за пунктами 10, 12 ч. 2, ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України залишила без змін, а в частині їх засудження за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 153 КК України вирок скасувала, а справу закрила за недоведеністю обвинува­чення. Ухвалила вважати засудженими: Р. за пунктами 10, 12 ч. 2 ст. 115, за ч. 4 ст. 152, ч. 1 ст. 186 КК України на підставі ст. 70 КК України на 15 років позбавлення волі; С. за пунктами 10, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152 КК України, на підставі ст. 70 КК України на 12 років позбавлення волі, виключила з мо­тивувальної частини вироку вказівку суду, що засуджені вчинили вбивство М. з метою приховати інший злочин. У решті вирок залишила без зміни.

Суд правильно кваліфікував за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України дії засуджених, які вчинили умисне вбивство на замовлен­ня з метою одержання грошової винагороди

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 березня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 378—384

(витяг)

Вироком апеляційного суду Донецької області від 29 квітня 2005 р. засу­джено: Ч. за ч. 1 ст. 358 КК України на 3 місяці арешту; за ч. 3 ст. 358 КК України — 2 місяці арешту; за ч. 2 ст. 190 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього особис­того майна. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Ч. остаточ­но призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна;

С. за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. На підставі ч. 4 ст. 70 за сукуп­ністю злочинів С. остаточно призначено покарання у вигляді 14 років позба­влення волі з конфіскацією всього особистого майна;

Н. за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.

Ч., С., Н., як зазначено у вироку, засуджені за таких обставин.

Приблизно з 17 грудня 1999 р. по 26 вересня 2000 р. у м. Маріуполі Ч. підробила документ, який засвідчує установа і який надає право, з метою ви­користання, завідомо підробленого документа і шахрайства із заподіянням значної шкоди.

У травні 1999 р. Ч. познайомилася із З., з яким стала співмешкати і про­живати в його кв. 26 буд. 37 на вул. Латишева у м. Маріуполі. У жовтні 1999 р. З. був засуджений до позбавлення волі і відбував покарання у випра­вній колонії № 27 м. Горлівки, а перед цим перебував під вартою в слідчому ізоляторі № 7 м. Маріуполя.

Після засудження З. у Ч. виник умисел на заволодіння квартирою З.

З цією метою 17 грудня 1999 р. Ч. шляхом обману, не повідомляючи про свої наміри, за допомогою невстановленої слідством особи з числа праців­ників слідчого ізолятора № 7 м. Маріуполя одержала чистий аркуш паперу з підписом З. на право розпорядження його квартирою, власноруч виконала текст довіреності та завірила її, підробивши підпис в. о. начальника слідчого ізолятора Я. з метою використання цієї довіреності під час реалізації кварти­ри З. і одержання при цьому матеріальної вигоди.

Після цього 26 вересня 2000 р. Ч. звернулась в універсальну товарну бір­жу «Содействие» у м. Маріуполі з метою продажу квартири З., використа­ла завідомо підроблену довіреність на її ім’я від З. на право розпорядження кв. 37 буд. 26 на вул. Латишева, пред’явивши її (довіреність) при укладен­ні договору купівлі-продажу і право власності на зазначений об’єкт нерухо­мості перейшло до Н. При цьому Ч. одержала 3000 дол. США (16 318 грн 20 коп.), розпорядившись цими грошима на власний розсуд, заподіявши З. значну матеріальну шкоду на зазначену суму.

Крім того, дізнавшись, що З. 10 вересня 2001 р. звільняється з місць по­збавлення волі, Ч. з корисливих мотивів, з метою збереження за собою пра­ва на розпорядження майном, яке вона придбала на викрадені шахрайським шляхом гроші З., вирішила організувати його вбивство.

На цю пропозицію С. і Н. погодилися і, діючи спільно, за попередньою змовою групою осіб на замовлення Ч. з корисливих мотивів 10 вересня 2001 р. автомобілем Н. приїхали у виправну трудову колонію № 27 м. Горлівки, з якої звільнився З. При цьому Ч., забезпечуючи фінансування злочинних дій С. і Н., передала їм перед поїздкою 100 дол. США для забезпечення витрат на бензин для автомобіля та продукти харчування.

Близько 12 год. С. і Н., зустрівши З., повідомили, що відвезуть його до­дому.

Під час руху автомобіля С. з метою приспати З. дав останньому випити спиртне з розбавленим снодійним, внаслідок чого той заснув.

Скориставшись цим, С., реалізуючи спільний умисел з Ч. на вчинення вбивства З., руками почав стискати шию останнього, від чого той знепритомнів.

Після цього приблизно о 14 год. поблизу с. Обільне С. з метою доведен­ня злочину до кінця ножем завдав З. два удари в шию. Від отриманих тілес­них ушкоджень смерть потерпілого настала на місці події.

Крім того, С. наніс З. у груди та руки кілька ударів ножем, які не були смертельними.

Потім С. з метою приховання слідів злочину зняв із трупа одяг та взут­тя, разом з Н. з місця події зникли, спаливши зазначені предмети у лісопосадці в 5 км від смт Старобешеве.

У цей самий день за виконання замовленого вбивства 3. Ч. передала С. та Н. 400 дол. США, які були ними витрачені на власні потреби.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи, не заперечуючи доведеності вини та кваліфікації дій засуджених, просить вирок щодо Ч. скасувати за м’якістю призначеного покарання, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилається на те, що суд, призначаючи покаран­ня Ч., необгрунтовано застосував ст. 69 КК України.

У касаційних скаргах:

— захисник М. просить вирок щодо Н. змінити, перекваліфікувавши йо­го дії з пунктів 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 125 КК України і призначити покарання з урахуванням обставин справи та даних про особу Н., посилається на застосування недозволених методів з боку пра­цівників міліції під час досудового слідства, вважає, що вина Н. у злочині, за який він засуджений, не доведена;

— засуджений Н. посилається на застосування до нього недозволених методів слідства; умисного вбивства З. він не вчиняв, а лише виконував роль водія; просив вирок змінити, пом’якшити покарання, не застосовуючи кон­фіскацію майна;

— засуджений С. вважає вирок щодо нього незаконним і необґрунтова- ним, посилається на застосування недозволених методів на досудовому слід­стві, на порушення норм кримінально-процесуального законодавства під час судового слідства; просить вирок щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд;

— засуджена Ч. просить вирок щодо неї скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд; посилається на неповноту досудового слідства та порушення норм кримінально-процесуального законодавства, на застосуван­ня недозволених методів з боку працівників міліції.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та доводи касаційних подання та скарг, колегія суддів вважає, що ка­саційне подання та касаційні скарги не підлягають задоволенню. Допитані в судовому засіданні засуджені винними себе в інкримінованих злочинах не визнали, вказували на застосування фізичного та психологічного тиску з бо­ку працівників міліції під час досудового слідства.

Висновки суду про винність Ч., Н. та С. у злочинах, вчинених за зазначе­них у вироку обставин, обґрунтовані об’єктивними доказами, які всебічно і повно перевірені судом із дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства.

Так, потерпіла З. показала, що син Ч. наполягав, щоб вона покинула ква­ртиру. Після виписки її та дітей з квартири Ч. дала їй 400 дол. США для при­дбання житла. Остання повідомляла їй про хвороби З. і про смерть останньо­го в місцях позбавлення волі.

Свідок Г. підтвердила, що Ч. перешкоджала проживанню в квартирі З. його дружини З. С. з дітьми.

Згідно з показаннями свідка О. під час його перебування в місцях позбавлен­ня волі із З. до останнього приїжджала Ч., якій він доручив продати його кварти­ру, а вона повинна була придбати «малосімейку», а решта грошей мала бути використана на утримання сина З. і на підтримку в місцях позбавлення волі.

Свідок Я. під час судового слідства показав, що він не підписував довіре­ності від З. на ім’я Ч. про продаж квартири. З. до нього з таким проханням не звертався. Коли він підписував такі довіреності, то надпис про посвідчення підпису особи, яка перебувала під вартою, він робив власноруч.

Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи в довіреності на ім’я Ч. від З. на право розпорядження квартирою, вбачається, що рукописний за­пис «17.12.99 г. (З.)» виконаний ним самим. Чи виконаний ним підпис, вста­новити неможливо. І те, ким — Я. або іншою особою — виконаний підпис на довіреності, встановити також неможливо.

Згідно з висновками судово-криміналістичної експертизи в довіреності на ім’я Ч. і З. на право розпорядження квартирою на аркуші паперу спочатку виконаний підпис З., потім текст довіреності, спочатку зроблений відтиск печатки, потім виконаний підпис від імені Я., а лише потім віддрукований машинописний текст.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 вересня 2000 р. Ч., вико­ристовуючи довіреність від імені З., продала громадянці Н. належну йому квартиру вартістю 5556 грн.

Ч. стала власником 23/50 частини житлового будинку на вул. Піонера Балабухи, 98 у м. Маріуполі вартістю 7134 грн, про що стверджується у дого­ворі купівлі-продажу. Згідно з показаннями допитаного як підозрюваного Н. у присутності захисника він зазначив, що Ч. просила його знайти особу, яка б убила З. Вчинити вбивство останнього він запропонував С., який погодився вбити З. у день його звільнення з колонії м. Горлівки. За виконання замов­лення Ч. обіцяла 500 дол. США. 100 дол. США остання дала за день до поїзд­ки. На ці гроші він заправив автомобіль і придбав продукти харчування, реш­ту — поділили з С. порівну. У С. був також ніж. Під час поїздки С. і З. розпи­вали спиртне, Н. бачив, як С. розчиняв у склянці з горілкою димедрол. Потім С. почав душити З., після чого витягнув останнього з машини. Повернувшись через 5 хв., С. приніс одяг, взуття та документи З. Через деякий час він спа­лив його речі в лісопосадці. У цей самий день Ч. передала С. 400 дол. США.

Згідно з протоколом відтворення обстановки та обставин події в присут­ності захисника Н. показав місце, де вони в Горлівці разом із С. зустріли З., де був залишений труп останнього і де речі З. були спалені С. Зазначене Н. місце залишення трупа З. збігається з місцем його виявлення, а місце, де бу­ли спалені одяг, взуття і документи потерпілого, працівникам міліції і проку­ратури відоме не було.

Згідно з протоколом місця події 16 вересня 2001 р. поблизу с. Обільне Старобешівського району було виявлено труп З.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи безпосередньою при­чиною смерті З. стали різані поранення шиї.

Згідно з висновком комплексної судово-товарознавчої експертизи та екс­пертизи матеріалів і речовин у спалених залишках речей, виявлених у місці, зазначеному Н., є фрагменти тканини чорного кольору, які є характерними для побутового взуття з тканинним верхом на литій підошві. Суд першої ін­станції дійшов правильного висновку про правдивість показань Н. під час допиту його як підозрюваного 31 грудня 2003 р. про обставини вчинення вбивства З.

Сукупність наведених доказів у вироку свідчить про доведеність вини засуджених у вчиненні інкримінованих їм діянь.

Злочинні дії Ч. за ч. 1 ст. 358 КК України, ч. 3 ст. 358 КК України, ч. 2 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11,12 ч. 2 ст. 115 КК України; Н. та С. за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

Посилання у касаційних скаргах на застосування недозволених методів під час досудового слідства щодо засуджених є безпідставними, оскільки во­но перевірялося уповноваженим на те органом, яким винесено рішення про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції.

З урахуванням того, що Ч. раніше не судима, позитивно характеризуєть­ся за місцем проживання, має на утриманні матір похилого віку, яка має ба­гато хвороб, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість при при­значенні покарання Ч. застосування ст. 69 КК України. Тому доводи каса­ційного подання про необґрунтованість призначення покарання Ч. нижче від найнижчої межі за злочин, передбачений ч. 3 ст. 27, пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, є безпідставними.

Покарання засудженим Н. і С. призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України і підстав для його пом’якшення колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального законодавства, які б тягли скасування вироку, не виявлено.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора, касаційні скарги захисника М., засуджених Ч., Н. та С. залишила без задоволення, а ви­рок апеляційного суду Донецької області щодо Ч., Н. та С. — без зміни.

^[1] Див. також: Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочин­ство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 53—58; 2007. — Вип. 3(5). — С. 59—61; Вип. 4(6). — С. 61—63; 63—64; Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ь Юре», 2007. — С. 297—300; 316—320; 354—361; 366—371; 385—387; 397—404; 405—411; 435—438; 817—835; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд Украї­ни. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 29—30; 156—159; 160—164; 250—253; 270—272; 273—275; РВСУ. — 2007. — Вип. 2(15). — С. 105—106.