Здавлюючи із значною силою шию, що призвело до перелому щито­видного хряща, особа передбачала настання смергі потерпілої, тому дiяла з прямим умислом на вбивство, яке не було доведене до кінця з причин, що не залежали від її волі

Ухвала колеги суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вГд 8 червня 2006 р. — Судова практика у кримтальних справах // Кримтальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 83—86

(витяг)

Вироком апеляційного суду Закарпатської області від 10 лютого 2006 р. С. засуджено:

за ч. 1 ст. 15, пунктами 7, 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбав­лення волі;

за ч. 1 ст. 125 КК України на 1 рік виправних робіт.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинан­ня менш суворого покарання більш суворим остаточно С. призначено 13 ро­ків позбавлення волі.

Згідно з вироком С. визнано винним у вчиненні злочину за таких об­ставин.

22 серпня 2005 р. о 21 год. С., перебуваючи у стані алкогольного сп’янін­ня, на перехресті вулиць Гагаріна та Артилерійської у м. Ужгороді з хуліган­ських мотивів, безпричинно, виражаючи явну неповагу до суспільства та не­хтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, з метою позбавлення життя підійшов позаду потерпілої Б. та із застосуванням знач­ної фізичної сили схопив її рукою за шию, а іншою рукою затулив їй рота, повалив на землю та, здавлюючи життєво важливий орган (органокомплекс шиї), почав душити. Побачивши, що Б. обм’якнула і не може чинити опо­ру, він, тримаючи потерпілу за шию обома руками, підняв її у такий спосіб із землі і, бажаючи довести умисел на вбивство до кінця, затуляючи їй однією рукою рота, відтягнув потерпілу від перехрестя на відстань 20—25 м у більш безлюдне місце на вул. Артилерійську, де, притуливши до дерева, наказав мовчати, погрожуючи їй при цьому вбивством. Після цього С. знову повалив Б. на землю та, сівши на неї зверху, продовжував душити потерпілу. Пручаю­чись, Б., удалося вирватись від С., але він, схопивши за ногу, знов повалив потерпілу на землю і продовжував душити. У цей час на крики потерпілої про допомогу до них підійшов Т., який з вимогою відпустити потерпілу зіштовх­нув С. на землю, надавши Б. можливість утекти. Після цього між С. і Т. ви­никла сварка. Вважаючи, що С. заспокоївся, Т. пішов додому, але С. наздо­гнав його і з мотиву помсти наніс Т. удар каменем у скроневу ділянку голови.

Внаслідок дій С. потерпілій Б. було заподіяно здирання на шкірних по­кривах спини, синці на шкірних покривах шиї, перелом щитовидного хряща, що належить до тяжких тілесних ушкоджень, а потерпілому Т. — забійну ра­ну скроневої ділянки ліворуч, що є легким тілесним ушкодженням.

У касаційних скаргах:

Засуджений С. навів свій аналіз доказів, які є у справі, і зазначив, що переконливі докази його винності у вчиненні замаху на умисне вбивство Б. у справі відсутні. Вважає, що досудове та судове слідство проведено непов­но, упереджено та з порушенням вимог кримінально-процесуального зако­нодавства, вирок обгрунтовано суперечливими та неправильно оціненими судом доказами, а призначене йому покарання є надмірно суворим. Просив переглянути вирок щодо нього і направити справу на додаткове розсліду­вання.

Захисник-адвокат Ш. просив перекваліфікувати дії засудженого С. на ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 128, ст. 129, ч. 1 ст. 125 КК України та звільнити С. від по­карання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, мотивуючи це тим, що дії С. щодо Б. є хуліганством, умислу в засудженого на заподіяння потер­пілій тяжкого тілесного ушкодження не було, і його дії в цій частині можна кваліфікувати за ст. 128 КК України, а висновок судово-медичної експерти­зи про заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, на його думку, є сумнівним. Вважає також, що при призначенні С. покарання суд не врахував належним чином ступеня тяжкості вчиненого злочину, позитивні характе­ристики та стан його здоров’я.

У запереченнях на касаційні скарги прокурор, який брав участь у роз­гляді справи судом першої інстанції, посилається на безпідставність доводів касаційних скарг і вважає, що скарги задоволенню не підлягають.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засу­дженого С., який підтримав свою касаційну скаргу, міркування прокурора про безпідставність доводів касаційних скарг та законність і обгрунтованість вироку, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають.

Твердження у касаційній скарзі засудженого С. про відсутність перекон­ливих доказів його винуватості у вчиненні замаху на умисне вбивство потер­пілої Б. безпідставні і спростовуються дослідженими судом доказами.

У судовому засіданні С. показав, що помилково визнав Б. за свою знайо­му, яка колись його пограбувала, наздогнав її та взяв за плече, а потім за го­лову, щоб побачити її обличчя. Вони разом падали, і він допускає, що під час падіння міг зламати потерпілій щитовидний хрящ.

Але під час досудового слідства С., допитаний як підозрюваний та обви­нувачений, визнавав, що він безпричинно напав на дівчину, яка йшла перед ним, повалив її на землю та душив її. Тоді він був у стані алкогольного сп’я­ніння і не міг контролювати своїх дій.

Крім того, потерпіла Б. показала, що 22 серпня 2005 р. о 21 год. на пере­хресті вулиць Гагаріна та Артилерійської в м. Ужгороді на неї безпричинно напав раніше не знайомий їй С., і описала обставини вчинення щодо неї С. зло­чину так, як вони наведені у вироку. Вона також показала, що С. не намагався роздивитись її обличчя і жодних запитань щодо з’ясування її особи не задавав.

З показань потерпілого Т. убачається, що він, почувши крики про допо­могу, побачив, як С., сидячи на Б., яка лежала на землі, душив її і кричав, що вб’є. Він підбіг до них і зіштовхнув С., але той схопив її за руку. Він розтис­нув руку С. і наказав Б. тікати. С. почав йому погрожувати. Між ними виник­ла суперечка, під час якої вони штовхали один одного. Після цього Т. пішов додому, але С. наздогнав його і наніс удар каменем у голову зліва. С. нама­гався нанести йому ще удар, але він вибив камінь з його руки.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи у потерпілої Б. було ви­явлено тілесні ушкодження у виді синців на шкіряних покривах шиї, пере­лом щитовидного хряща праворуч, які могли виникнути від здавлювання шиї руками сторонньої людини і належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності в момент заподіяння, а також здирання на шкіряних покривах спини.

Правильність та об’єктивність цих висновків експертизи сумнівів не ви­кликають, і доводи касаційної скарги захисника Ш. із цього приводу безпід­ставні.

Посилання у скаргах засудженого С. та його захисника Ш. на відсутність у С. умислу на вбивство Б. безпідставні. Про наявність у С. такого умислу свідчить те, що він умисно із значною силою здавлював шию Б., що спричи­нило перелом щитовидного хряща, але не зміг довести свій умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки його злочинні дії були при­пинені потерпілим Т.

На цих самих підставах не можна визнати обгрунтованими і дово­ди касаційної скарги захисника Ш. про можливість кваліфікації дій С. що­до заподіяння потерпілій Б. тяжкого тілесного ушкодження за ст. 128 КК України.

Суд перевірив версію С. про те, що він помилково визнав Б. за свою зна­йому, яка колись пограбувала його, обґрунтовано визнав це твердження С. безпідставним і належним чином мотивував таке рішення у вироку.

Винність С. в умисному заподіянні потерпілому Т. легкого тілесного ушкодження у касаційних скаргах не оспорюється і підтверджується дослі­дженими судом доказами.

Досудове та судове слідство проведено з достатньою повнотою, суд дав належну оцінку дослідженим доказам і обґрунтовано визнав С. винним у вчи­ненні злочинів, за які його засуджено.

Злочинні дії засудженого С. кваліфіковано правильно, а покарання йому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України (з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про його особу та конкретних обставин справи) і не вбачається підстав вважати призначене йому покарання надмір­но суворим.

Порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які могли би бути підставою для зміни чи скасування постановленого у цій справі ви­року, не виявлено.

З  урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у криміналь­них справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого та його захисника залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду Закарпат­ської області — без зміни.

Для квалiфiкацiї дій за ст. 123 КК України як умисне тяжке плесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, необхідно, щоб стан душевного хвилювання було викликано внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. З ви­року виключено посилання суду на застосування до засудженого при­мусового лікування від алкоголізму

Ухвала колеги суддів Судової палати у кримтальних справах Верховного Суду України від 26 вересня 2006 р. — Судова практика у кримтальних справах //Кримтальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 79—80

(витяг)

Вироком Алуштинського міського суду АРК від 1 вересня 2005 р. М. за­суджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 96 КК України до нього застосовано примусове лікування від алкоголізму.

Ухвалою апеляційного суду АРК від 13 жовтня 2005 р. вирок залишено без змін.

М. засуджено за те, що він 7 липня 2004 р. у під’їзді будинку № 25 по вул. Партизанській у м. Алушті на ґрунті особистих неприязних стосунків, що виникли раніше, під час конфлікту з потерпілим П. умисно заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент запо­діяння.

У касаційній скарзі засуджений посилався на неправильну кваліфіка­цію його дій, вважаючи, що злочин він вчинив у стані сильного душевного хвилювання, крім того, він стверджував безпідставність застосування щодо нього примусового лікування від алкоголізму, а тому просив судові рішен­ня змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 121 на ст. 123 КК України та звільнити від примусового лікування від алкоголізму.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про необхідність виключення з судових рішень посилання суду на застосу­вання до М. ст. 96 КК України, перевіривши матеріали справи, колегія суд­дів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Доводи засудженого про те, що тяжкі тілесні ушкодження потерпілому він заподіяв у стані сильного душевного хвилювання, не грунтуються на за­коні та матеріалах справи.

Для кваліфікації дій за ст. 123 КК України, про що йдеться в касаційній скарзі, необхідно щоб стан душевного хвилювання виник унаслідок протиза­конного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

У справі встановлено, що М. прийшов до потерпілого у квартиру, де між ними виник конфлікт. Під час конфлікту засуджений штовхнув потерпілого на сходи та декілька разів ударив головою об сходи, після чого завдав потер­пілому численних ударів ногами по тулубу та рукою по голові, чим заподіяв П. тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

За таких обставин у справі відсутні будь-які дані про те, що потерпілий вчиняв протизаконне насильство або тяжко образив М., а тому підстав для перекваліфікації дій засудженого з ч. 1 ст. 121 на ст. 123 КК України немає.

Висновки про доведеність вини М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, суд зробив на підставі досліджених ним доказів, а са­ме: показань М. про визнання себе винуватим у вчиненні злочину як на досу­довому слідстві, так і в судовому засіданні, пояснень потерпілого П. і свідків М. В., К., висновків судово-медичних експертиз, протоколів слідчих дій, ін­ших матеріалів справи.

Перевіркою матеріалів справи не встановлено процесуальних порушень, які ставили б під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності вини М. у вчиненні зазначеного у вироку злочину. Призначене М. покарання від­повідає вимогам ст. 65 КК України.

Як видно з вироку, суд застосував до засудженого примусове лікування від алкоголізму, оскільки той учинив злочин на грунті пияцтва.

Однак відповідно до роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Вер­ховного Суду України «Про практику застосування судами примусових за­ходів медичного характеру та примусового лікування» від 3 червня 2005 р. № 7 примусовому лікуванню на підставі ст. 96 КК України підлягають неза­лежно від виду призначеного покарання лише особи, які вчинили злочини та страждають на хвороби, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб (алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать).

Цієї помилки апеляційний суд не виправив, хоча про це засуджений за­значав у своїй апеляції та в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

За таких обставин з вироку підлягає виключенню посилання суду на за­стосування щодо М. примусового лікування від алкоголізму. Отже, касацій­на скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, а судові рішення — зміні у цій частині.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Алуштинського міського суду АРК від 1 вересня 2005 р. та ухвалу апеляційного суду 13 жовтня 2005 р. щодо М. змінила, виключила з вироку рішення суду про застосування до М. примусо­вого лікування від алкоголізму на підставі ст. 96 КК України.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» питання про наявність у днях особи умислу необхідно вирішу­вати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локаліза­цію поранень та інших тілесних ушкоджень тощо

Ухвала колеги суддїв Судової палати у кримтальних справах Верховного Суду України вГд 14 грудня 2006р. //ВВСУ. — 2007. — №3. — С. 12—13

(витяг)

Центральний районний суд м. Сімферополя вироком від 25 травня 2006 р. засудив В. за ч. 1 ст. 115 КК на сім років позбавлення волі.

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 18 липня 2006 р. зазначений вирок залишив без зміни.

Як визнав суд, 26 січня 2006 р. В., перебуваючи у стані алкогольного сп’я­ніння, під час конфлікту, що виник з неприязні між нею та Д., з метою вбив­ства завдала йому ударів сокирою по голові, внаслідок чого потерпілий помер.

У касаційних скаргах засуджена В. та її захисник посилалися на невід­повідність висновків суду фактичним обставинам справи, що потягло необ- ґрунтоване її засудження, та на неповноту й однобічність досудового і судо­вого слідства, оскільки не було допитано всех свідків у справі. В. також ствер­джувала, що: завдала Д. декілька ударів обухом сокири по руках, а не по голові, тому від цих дій не могла настати його смерть; до смерті потерпілого могли бути причетні інші особи; суд не врахував, що її руки внаслідок отри­маної опікової травми обмежені в русі, а це ставить під сумнів можливість за­вдання нею ударів сокирою. Захисник дав оцінку доказам у справі та навів доводи щодо непричетності В. до вбивства потерпілого аналогічні наведеним у скарзі засудженої.

У зв’язку з наведеним вони просили змінити вирок: перекваліфікувати дії В. з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 125 КК і призначити їй за цим законом покарання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України їх не задовольнила.

На підставі матеріалів справи встановлено, що суд дослідив усі обстави­ни, які могли мати значення для правильного вирішення справи. Суд переві­рив зібрані у справі докази та дійшов обґрунтованого висновку про доведе­ність вини В. у вчиненні інкримінованого їй злочину. При цьому він взяв до уваги показання засудженої В. про обставини події злочину, котра під час до- судового слідства та в судовому засіданні визнала себе винною у вбивстві Д. Ці показання узгоджуються із свідченням очевидиці події Ф., даними прото­колів відтворення обставин та обстановки події злочину і відеозапису слід­чих дій, висновками судово-медичної та імунологічної експертиз.

Характер заподіяних тілесних ушкоджень, їх локалізація та механізм спричинення свідчать, що засуджена умисно позбавила життя Д.

Відповідно до встановлених судом фактичних обставин події злочину дії засудженої кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК правильно.

Твердження В. та захисника засудженої про те, що руки у неї внаслідок отриманих опіків обмежені в русі, тому вона не могла спричинити ударів со­кирою, спростував у судовому засіданні експерт, який підтвердив, що засу­джена за обставин, вказаних у вироку, могла ударити сокирою потерпілого, та зазначив, що для настання смерті останнього достатньо було двох таких ударів.

Доводи засудженої про те, що до вбивства Д. могли бути причетні інші особи, ретельно перевірив суд першої та апеляційної інстанцій. Викладені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, спря­мованими на уникнення відповідальності за вчинене, колегія суддів визнала аргументованими.

Порушень норм матеріального чи кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни вироку, не встановлено.

У зв’язку з цим колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Центрального районного суду м. Сімферо­поля від 25 травня 2006 р. та ухвалу Апеляційного суду Автономної Респуб­ліки Крим від 18 липня 2006 р. залишила без зміни.

Вчинення засудженими вбивства потерпілого з мотивів помсти суд помилково кваліфікував за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене з хуліганських мотивів

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6 липня 2006 р. // РВСУ. — 2007. — Вип. 1(14). — С. 100—103

(витяг)

Апеляційний суд Київської області вироком від 24 листопада 2005 р. за­судив: Ш. — за підпунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 13 років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначено­го покарання частково приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком від 25 червня 2002 р. і остаточно призначив засудженому 14 років позбавлен­ня волі; Т. — за підпунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК — на 14 років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 цього Кодексу за сукупністю вироків до призначено­го покарання частково приєднав невідбуте покарання за попереднім вироком від 17 листопада 2003 р. і остаточно призначив йому 15 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з Ш. і Т. солідарно на користь потерпілої Д. 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком суду засуджені вчинили злочин за таких обставин.

27  лютого 2005 р. приблизно о 2-й годині ночі Ш. і Т., перебуваючи у квартирі, вживали спиртні напої разом з її господарем К. Через деякий час до них приєднався Д. П., якого засуджені запідозрили в тому, що він заявив у міліцію про вчинення ними злочину. У зв’язку з цим Ш. і Т. почали завдава­ти численних ударів руками й ногами по голові та тулубу потерпілого і з ху­ліганських мотивів вирішили його вбити з особливою жорстокістю.

Реалізуючи свій злочинний намір, Т. надів на голову потерпілого полі­етиленовий пакет та обхопив його руками за шию, а Ш. накинув на шию Д. П. зашморг, після чого засуджені почали із силою здавлювати шию потерпіло­го, спричинивши йому значні страждання та перешкоджаючи диханню.

Після цього злочинці перенесли Д. П. до ванної кімнати, де поклали йо­го у ванну, наповнену водою, зануривши голову під воду, що позбавляло по­терпілого можливості дихати.

Продовжуючи дії, направлені на позбавлення потерпілого життя з особ­ливою жорстокістю, засуджені витягли Д. П. з ванни, відвели його на балкон та скинули з третього поверху.

У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор порушив пи­тання про скасування вироку з направленням справи на новий судовий роз­гляд у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинено­го злочину та особі засуджених.

У касаційних скаргах та доповненнях:

— засуджений Ш. зазначав, що в його діях відсутній склад злочину, пе­редбаченого пунктами 4, 7, 12 ч. 2 ст. 115 КК, посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового і судового слідства. Зі змісту скарги вбачається, що Ш. просив перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 115 цього Кодексу та пом’якшити при­значене покарання;

— захисник засудженого Ш. просив перекваліфікувати дії свого підзахи­сного з пунктів 4,7, 12, ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу та призна­чити йому покарання в межах санкції зазначеної статті;

— засуджений Т. та його захисник посилалися на однобічність і непов­ноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фак­тичним обставинам справи, неправильну кваліфікацію дій Т. Просили вирок щодо нього скасувати, а справу направити на нове розслідування;

— захисник Т. посилався також на допущені судом істотні порушення кримінально-процесуального закону під час досудового слідства, неправиль­не розв’язання цивільного позову. Просив вирок щодо його підзахисного ска­сувати, а справу направити на нове розслідування.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у поданні та скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України дійшла висновку, що касаційне подання прокурора задоволенню не підлягає, а касаційні скарги засуджених та їхніх захисників підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності Ш. і Т. у вчиненні умисного вбив­ства з особливою жорстокістю Д. П. за попередньою змовою групою осіб від­повідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Зі змісту показань засуджених в судовому засіданні вбачається, що вони підтвердили зазначені у вироку обставини вчинення злочину, а саме: думаю­чи, що Д. П. заявив про них у міліцію, завдали потерпілому численних ударів по голові та тулубу, надягли йому на голову поліетиленовий пакет та здав­лювали зашморгом шию, не даючи вільно дихати, топили потерпілого у ван­ні, а потім викинули його з балкона третього поверху. При цьому Т. зазна­чив, що саме Ш. надягав на голову потерпілого поліетиленовий пакет, здав­лював його шию зашморгом, топив Д. П. у ванні та викинув його з балкона. У той же час Ш. вказував, що всі ці дії щодо потерпілого вчинив Т.

Аналогічні показання засуджені давали і на досудовому слідстві, факти­чно викриваючи один одного у вчиненні злочину. Обставини вчинення зло­чину вони також підтвердили при відтворенні обстановки й обставин події за їх участю.

Свідок К. на досудовому слідстві зазначив, що Ш. і Т., підозрюючи Д. П. в тому, що він заявив про них у міліцію, вчинили щодо потерпілого названі дії.

Свідки Д. Ю. та Г. підтвердили, що 27 лютого 2005 р. приблизно о 5-й го­дині ранку бачили, що на першому поверсі їхнього будинку лежав роздягну­тий Д. П., який був у крові.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи Д. П. були заподіяні ті­лесні ушкодження, а саме: п’ять саден, три забиті рани та дев’ять синців в ді­лянці голови та на обличчі, крововиливи під м’яку мозкову оболонку, крово­виливи у речовину головного мозку, численні переломи кісток та склепіння черепа, перелом лівої лопатки, численні переломи ребер зліва і справа, пере­лом щитовидного хряща та під’язикової кістки, які у своїй сукупності є тяж­кими тілесними ушкодженнями, що є небезпечними для життя в момент їх заподіяння.

Смерть Д. П. настала від механічної асфіксії внаслідок здавлювання ор­ганів шиї.

Таким чином, оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх су­купності, суд дійшов правильного висновку про те, що Ш. і Т. за попередньою змовою між собою з особливою жорстокістю вчинили умисне вбивство Д. П., та правильно кваліфікував їх дії за підпунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Покарання, яке призначено Ш. і Т. з дотриманням вимог ст. 65 КК, є не­обхідним та достатнім для виправлення засуджених і попередження нових злочинів, а тому наведені у касаційному поданні доводи прокурора про над­мірну м’якість призначеного засудженим покарання колегія суддів визнала необгрунтованими.

У процесі досудового слідства та при розгляді справи в суді були вста­новлені і досліджені всі обставини, з’ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, проведені необхідні експертизи, вста­новлена роль кожного із засуджених у вчиненні злочину, належним чином з’ясовані обставини, що характеризують об’єкт і об’єктивну сторону злочину, допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи. З ура­хуванням цього колегія суддів визнала, що наведені у скаргах доводи про не­відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність та неповноту досудового і судового слідства є безпідставними.

Не погодилася колегія суддів і з доводами про відсутність у діях засу­джених складу злочину, передбаченого підпунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що вбивство Д. П. було вчи­нене з особливою жорстокістю, враховуючи спосіб вчинення злочину, його тривалість, характер, кількість та локалізацію тілесних ушкоджень, заподія­них потерпілому, внаслідок чого він зазнав особливих страждань.

Правильним також є висновок суду про те, що Ш. і Т. вчинили вбивство Д. П. за попередньою змовою між собою, оскільки вони були об’єднані спіль­ним умислом на позбавлення життя потерпілого, діяли узгоджено й обоє ви­конали той обсяг дій, який вважали необхідним для реалізації цього умислу.

Цивільний позов, який пред’явила потерпіла Д., вирішений відповідно до вимог цивільного та кримінально-процесуального законодавства. Поста­новивши стягнути із засуджених солідарно на користь Д. 50 тис. грн на від­шкодування моральної шкоди, суд урахував характер та обсяг душевних страж­дань, яких зазнала позивачка у зв’язку з позбавленням життя її батька, а то­му наведені у касаційній скарзі доводи захисника Т. про безпідставність за­доволення цивільного позову колегія суддів визнала необгрунтованими.

Водночас колегія суддів дійшла висновку про необхідність виключення з вироку кваліфікації дій засуджених за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК з таких підстав.

Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за цією нормою закону дії винного кваліфікуються тоді, коли він позбавляє іншу особу життя внаслі­док явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правила­ми співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з вико­ристанням малозначного приводу.

Проте суд установив, що Ш. і Т. запідозрили Д. П. в тому, що він заявив у міліцію про вчинення засудженими злочину. Саме це стало мотивом для з’ясування стосунків з потерпілим, а потім і його вбивства.

За таких обставин, оскільки засуджені вчинили вбивство Д. П. з помсти за начебто написану ним заяву до міліції, їхні дії не можуть бути кваліфіко­вані як убивство з хуліганських мотивів і ця кваліфікуюча ознака має бути виключена з вироку.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Київської обла­сті від 24 листопада 2005 р. змінила, виключивши з нього кваліфікацію дій засуджених за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.

У решті зазначений вирок залишено без змін.

Завдання ударів ногами по тілу потерпілого, від яких настала його смерть, за відсутності доказів наявності умислу в особи на позбав­лення потерпілого життя, суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 жовтня 2006 р. // РВСУ. —2007. — Вип. 1(14). — С. 103—105

(витяг)

Дніпровський районний суд м. Києва вироком від 24 травня 2005 р. за­судив Б. зач. 2 ст. 121 КК на вісім років позбавлення волі, зач. 1 ст. 187 цього Кодексу — на чотири роки позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК за сукуп­ністю злочинів остаточно призначив вісім років позбавлення волі.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 8 вересня 2005 р. зазначений ви­рок змінив: виключив посилання суду на судимості Б. у 1994 та 1997 роках. У решті вирок залишено без змін.

Б. визнано винним у тому, що він 18 вересня 2004 р. о 22-й годині, пере­буваючи у стані алкогольного сп’яніння, через особисту неприязнь побив А., завдавши йому по декілька ударів кулаком у голову та ногою в живіт, заподі­явши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких 22 вересня цього ж ро­ку А. помер.

19 вересня 2004 р. о 20-й годині Б. під час вживання спиртних напоїв з В. відкрито заволодів грошима останнього в сумі 80 грн і з метою утримання за­значених коштів завдав потерпілому удар кулаком у голову, заподіявши то­му легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

У касаційній скарзі захисник посилався на те, що судове слідство у спра­ві проведено неповно й однобічно, з порушенням права засудженого на за­хист та інших вимог кримінально-процесуального закону. Він стверджував, що Б. злочинів, за які його засуджено, не вчиняв, а висновки суду не відпові­дають фактичним обставинам справи і не підтверджені зібраними у ній дока­зами, котрим суд, крім того, не дав належної оцінки, внаслідок чого непра­вильно застосував кримінальний закон. Захисник також зазначив, що апеля­ційний суд при розгляді справи не перевірив належним чином усіх доводів, що були наведені в його та засудженого апеляціях, і не усунув допущених су­дом першої інстанції недоліків. У зв’язку з наведеним захисник просив ска­сувати постановлені щодо Б. судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримі­нальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги захисника Б. відмовила з таких підстав.

Як убачалося із матеріалів справи, досудове та судове слідство у ній про­ведено з додержанням вимог кримінально-процесуального закону, порушень закону, що тягли б скасування постановлених у справі судових рішень, не встановлено, а висновки суду про винність Б. у вчиненні ним злочинів, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені перевіреними у ній та викладеними у вироку доказами.

Зокрема, свідок К. на досудовому слідстві та в судовому засіданні дав докладні показання про обставини побиття Б. потерпілого А. і заподіяння останньому таких тілесних ушкоджень, від яких той помер. Свої показання свідок підтвердив і при проведенні за його участю відтворення обстановки й обставин події, очної ставки з Б.

Інший свідок — Л. — послався у своїх показаннях на те, що під час інци­денту між А. та Б. останній завдавав удари ногами по тілу потерпілого і при цьому один з ударів було завдано ногою зверху вниз.

Згідно з висновками судово-медичної експертизи в А. виявлені тяжкі ті­лесні ушкодження живота, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких сталася смерть потерпілого.

Експерт у судовому засіданні повністю підтвердив висновок експертизи і пояснив, що між отриманою потерпілим А. травмою живота та настанням його смерті є прямий причинний зв’язок. Крім того, експерт зазначив, що та­ка травма при падінні виникнути не може.

Винність Б. у вчиненні ним розбійного нападу підтверджена даними, що містяться у показаннях потерпілого В., з яких видно, що 19 вересня 2004 р. під час розлиття спиртних напоїв Б. вихопив із кишені піджака В. 80 грн, а потім, завдавши йому удар кулаком в обличчя, з грошима втік.

Факт учинення Б. розбійного нападу підтверджений також показан­нями свідків, висновком судово-медичної експертизи, іншими матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційної скарги захисни­ка Б. відмовила.

Суд обґрунтовано визнав прямий умисел на вбивство у діях засудже­ного, який, будучи раніше судимим за умисне вбивство, наніс ножем колото-різані поранення шиї та грудей зліва з ушкодженням серця, що призвело до смерті потерпілого

Ухвала колеги суддїв Судової палати у кримїнальних справах Верховного Суду України вїд 11 квїтня 2006р. //Кримїнальне судо­чинство в Українї: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офїц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре»,— С. 104—108

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2005 р. С. А., раніше неодноразово судимий, останній раз 16 листопада 1995 р. за ст. 94 та за ч. 3 ст. 222 КК України на 11 років позбавлення волі, звільнений 18 червня 2004 р. умовно-достроково на 2 роки 11 днів, засуджений за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років 6 місяців позбавлення волі і на підставі ч. 1 ст. 71 КК України до цього покарання частково приєднано невідбуте покарання за по­переднім вироком від 16 листопада 1995 р. — 6 місяців позбавлення волі, оста­точно йому призначено 14 років позбавлення волі.

С.  А. визнано винним у тому, що 29 липня 2005 р. він, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, знаходячись у стані алкогольного сп’я­ніння, в буд. 7 по пров. Комуністичному в м. Нікополі під час сварки з бра­том С. М. вчинив його умисне вбивство шляхом нанесення удару кухонним ножем у грудну клітку з ушкодженням серця.

У поданій на вирок касаційній скарзі засуджений С. А., наводячи дово­ди, що умислу на вчинення вбивства брата він не мав і що той сам наштрик­нувся на його ніж, що тілесні ушкодження в області шиї тому спричинили ін­ші особи, що у справі допущена неповнота й однобічність досудового і судо­вого слідства, оскільки залишились недопитаними ряд свідків, що порушено його право на захист, оскільки йому з початку слідства не надали захисника, а потім дали й замінили його іншим, що щодо нього застосовувались неза­конні методи ведення слідства, що суд неправильно застосував кримінальний закон, просить вирок змінити та перекваліфікувати його дії за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на ст. 119 КК України.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого С. А., прокурора, пере­віривши матеріали справи та вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не знайшла.

Висновки суду про винність С. А. у вчиненні зазначеного злочину грун­туються на досліджених у судовому засіданні та викладених у вироку до­казах.

Твердження у касаційній скарзі засудженого С. А. про те, що вбивства він не вчиняв і що потерпілий сам наштрикнувся на його ніж, є безпідставними.

Ці заперечення звинувачення були детально розглянути апеляційним судом і спростовані наведеними у його вироку доказами.

Так, сам засуджений С. А. у своїх показаннях у судовому засіданні не за­перечував, що 29 липня 2005 р. під час вживання з потерпілим С. М. спирт­них напоїв вони посварились і останній «навалився» животом йому на ніж, який він тримав перед собою, після чого помер.

Це саме він стверджував під час проведення з ним відтворення обстанов­ки й обставин події за участю захисника та понятих, зазначивши, що він но­жа, який тримав у правій руці, увіткнув у область грудної клітки свого брата.

Із  досліджених судом показань свідка Б., даних ним під час досудового слідства, вбачається, що того дня він разом із братами С. у них вдома вживав спиртні напої, після чого там заснув. Наступного дня зранку його розбудив С. А. та наказав іти додому і при цьому не дивитись у бік, де сидів С. М., про­те він глянув і зрозумів, що той мертвий, про що повідомив у міліцію.

Як показала свідок К. Л., між братами С. часто відбувались сварки через будинок, який дістався їм у спадщину. С. М. розповідав їй, що С. А. кидався на нього з сокирою, порізав шию, брати часто бились.

Це саме підтвердив і свідок К. В.

Згідно з даними протоколу огляду місця події від 30 липня 2005 р. у буд. 7 по пров. Комуністичному в м. Нікополі було виявлено труп С. М. з ознаками насильницької смерті та вилучено кухонного ножа зі слідами крові, який С. А. впізнав як такий, яким він учинив убивство потерпілого.

Згідно з даними судово-медичної експертизи на трупі С. М. виявлено 2  різані рани лівої бокової поверхні шиї та проникаюче колото-різане по­ранення передньої поверхні грудей зліва з ушкодженням сорочки та лівого шлуночка серця, крововиливи у сорочку серця та ліву плевральну порожни­ну. Смерть його настала від зазначеного проникаючого колото-різаного по­ранення з ушкодженням серця від гострої крововтрати.

Усі ці поранення могли бути спричинені вилученим під час огляду міс­ця події ножем за обставин, зазначених С. А. під час відтворення обстановки й обставин події.

З огляду на висновки судово-імунологічних експертиз виявлена на ножі та на шльопанці кров могла бути потерпілого, ножове поранення С. М. могло бути спричинено цим ножем, а виявлена під нігтями у С. А. кров згідно з да­ними судово-цитологічної експертизи могла походити від потерпілого.

Таким чином, твердження в касаційній скарзі С. А. про те, що С. М. сам випадково наткнувся на ножа, який він необачно тримав у руці, спростову­ється його ж показаннями під час проведення відтворення обстановки й об­ставин події, в яких зазначено, що він ножа увіткнув у область грудної клітки свого брата, а також даними висновку судово-медичної експертизи, згідно з яким С. М. було нанесено 3 поранення — 2 різані рани лівої бокової поверхні шиї та проникаюче колото-різане поранення передньої поверхні грудей зліва з ушкодженням серця.

Те, що тілесні ушкодження в області шиї спричинив потерпілому не С. А., а інші особи, не знайшло свого підтвердження.

Отже, результати огляду місця події, висновки зазначених експертиз, по­казання свідків, дані проведеного за участю С. А. відтворення обстановки й обставин події повністю підтверджують винність С. А. у вчиненні умисного вбивства потерпілого С. М. Суд дійшов обґрунтованого висновку, що обста­вини справи й характер дій засудженого свідчать про те, що С. А., який уда­рив С. М. ножем у життєво-важливий орган — груди — з ушкодженням сер­ця, усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його наслідки та свідомо допускав заподіяння потерпілому смерті.

Тому твердження в касаційній скарзі С. А. про те, що він не мав умислу на позбавлення життя С. М., є безпідставними.

Слід визнати необґрунтованими й доводи в скарзі С. А. про неповноту досудового та судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ’єктивність дослідження слідчи­ми органами та судом обставин справи.

Те, що в судовому засіданні не було допитано усіх свідків і показання окремих із них було оголошено, не вплинуло на повноту судового слідства.

Не встановлено й істотних порушень кримінально-процесуального за­кону, які б призводили до скасування вироку, при порушенні вказаної кримі­нальної справи, її розслідуванні, допитах С. А., наданні йому захисника, про­веденні з ним відтворення обстановки й обставин події та під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Те, що у С. А. змінювались захисники, не вплинуло на його право на за­хист. Тому посилання у його скарзі на порушення права на захист є безпід­ставними.

Застосування до С. А. незаконних методів ведення слідства, які могли б вплинути на правдивість його показань під час досудового слідства, не знай­шло свого підтвердження.

Таким чином, усі обставини справи досліджені судом всебічно, повно й об’єктивно, зібраним доказам дана належна оцінка в їх сукупності і дії С. А. за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

За даними проведеної щодо С. А. судово-психіатричної експертизи він хронічним психічним захворюванням не страждав і не страждає, є осудним.

Покарання С. А. призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, особи винного та об­ставин, що обтяжують та пом’якшують його покарання.

Тому підстав для зміни вироку, про що порушується питання у касацій­ній скарзі, колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області щодо засудженого С. А. залишила без зміни, а його касаційну скаргу — без задо­волення.

Суд дійшов висновку про доведеність винності засудженого в умис­ному вбивстві потерпілої на підставі доказів, які були ретельно пе­ревірені в судовому засіданні та отримали відповідну оцінку

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 січня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 146—149

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Сумської області від 19 жовтня 2005 р. К. засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 13 років.

К. засуджено за умисне вбивство на грунті неприязних стосунків.

Як визнав суд, проявляючи схильність до зловживання алкогольними на­поями, К. співмешкав з Р. і проживав разом з нею, її матір’ю О. (1929 р. н.) та двома неповнолітніми дітьми в будинку, що в с. Порозок Краснопільського району Сумської області.

25 червня 2005 р., прийшовши додому у стані алкогольного сп’яніння, він учинив сварку зі своєю співмешканкою Р. та її матір’ю О.

Коли співмешканка пішла з дому до своїх знайомих, К. продовжив свар­ку з її матір’ю, в процесі якої ображав та бив її руками і ногами, а потім зда­вив руками шию і таким чином задушив її.

У касаційній скарзі засуджений К. просить вирок скасувати, а справу на­правити на додаткове розслідування, посилаючись на те, що органи досудо- вого слідства і суд у цій справі допустили суттєву неповноту у з’ясуванні об­ставин вбивства, внаслідок чого його безпідставно визнано винним в умис­ному позбавленні життя потерпілої О.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засу­дженого К. на підтримання касаційної скарги, міркування прокурора, переві­ривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задово­ленню не підлягає на таких підставах.

Суд дійшов висновку про доведеність вини К. в умисному вбивстві по­терпілої О. за обставин, що зазначені у вироку, на підставі доказів, які були ретельно перевірені в судовому засіданні й отримали відповідну оцінку.

Засуджений К. у касаційній скарзі хоч і твердить про необхідність ска­сування вироку та направлення справи на додаткове розслідування у зв’язку з неповнотою досудового і судового слідства та для встановлення особи, яка вчинила вбивство потерпілої, але водночас він взагалі не оцінює власні дії та аналіз доказів, які суд поклав в основу обвинувального вироку.

Між тим згідно з поясненнями К. у стадії досудового слідства і в судово­му засіданні 25 червня 2005 р. після завершення роботи він ужив значну кіль­кість алкогольних напоїв і прийшов додому, де кілька разів ударив матір спів­мешканки за те, що вона не дала йому грошей.

На досудовому слідстві, зокрема під час проведення відтворення обста­новки й обставин події, визнаючи себе повністю винним у позбавленні жит­тя потерпілої, К. пояснив, що після завданих О. кількох ударів вона почала плакати і голосно кричати, що вивело його з рівноваги та розлютило, а тому своїх подальших дій він не пам’ятає, але визнає, що рукою задушив потерпі­лу і що ніхто інший, крім нього, не міг вчинити такі дії.

У судовому засіданні К. твердив, що він тільки кілька разів ударив по­терпілу, але не душив її і таких дій не пам’ятає.

Твердження К. в касаційній скарзі про те, що він непричетний до позба­влення життя потерпілої О., спростовується не тільки поясненнями самого засудженого в стадії досудового слідства, де він повністю визнав себе винним у цьому злочині, а й поясненнями потерпілої Р. про те, що 25 червня 2005 р. К. прийшов додому в нетверезому стані, став вимагати у матері гроші — 50 грн, погрожуючи в разі невиконання його вимоги позбавити життя.

Як пояснила потерпіла Р., коли вона втрутилася у ці події, він її вдарив кулаком у обличчя. Вона вимушена була піти до сусідів і переховуватися в них до ночі, а потім повернулася з сином додому; вранці наступного дня ви­явила мертву матір з синцями на шиї та на обличчі.

Свідок Г. підтвердила, що вона була понятою під час відтворення обста­новки й обставин події за участю К., коли той показував і розповідав, за яких обставин вбив потерпілу О.

Крім цього, зазначений свідок пояснила, що 26 червня 2005 р. її зустрів К. і повідомив, що померла О.; але про причину її смерті нічого не повідомив. Прийшовши до будинку, де проживала потерпіла і К., вона побачила труп О. зі слідами насильницької смерті.

Підозрюючи, що її міг вбити К., який зловживав алкогольними напоями, на ґрунті чого в сім’ї часто виникали сварки, вона повідомила про факт смер­ті в міліцію.

За висновком судово-медичної експертизи смерть О. настала внаслідок механічної асфіксії від здавлювання органів шиї.

Крім того, експерт відмічає наявність переломів хрящів гортані та під’язи­кової кістки, переломів хрящів ребер та чисельні синці на обличчі та шиї.

За висновком додаткової судово-медичної експертизи пояснення К. про обставини вбивства, про які він повідомив під час відтворення обстановки та обставин події, збігаються з механізмом утворення в потерпілої тілесних ушкоджень.

Оцінивши зазначені докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме К. на ґрунті неприязних стосунків, що склалися між ним і потерпілою О., умисно вбив її.

Такі дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України.

Доводи засудженого про те, що деякі члени його бригади, де він працю­вав, та свідки не були судом допитані, що не була проведена експертиза на предмет виявлення потовиділення на шиї потерпілої, що до кінця не був уста­новлений механізм заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, зокрема по­шкодження органів шиї, є безпідставними, оскільки на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судовому засіданні, з достатньою повнотою з’ясовано всі обставини вбивства, причину смерті потерпілої, а також меха­нізм заподіяння їй тілесних ушкоджень.

Отже, немає підстав додатково з’ясовувати ще якісь обставини, які не ма­ють значення для встановлення істини у справі, про що необґрунтовано за­значає в скарзі засуджений.

За таких обставин відсутні підстави для скасування вироку з мотивів неповноти досудового і судового слідства.

Суд на підставі вимог ст. 65 КК України визначив засудженому покаран­ня, яке є достатнім і необхідним для його виправлення і попередження нових злочинів, враховуючи як ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочи­ну, так і дані про особу засудженого.

Процесуальних порушень під час розслідування та розгляду зазначеної справи судом, які б давали підстави сумніватися в правильності прийнятого судом рішення щодо К., не встановлено.

3  огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що постановлений щодо К. вирок є законним і обґрунтованим, а тому вирок колегії суддів Судо­вої палати у кримінальних справах апеляційного суду Сумської області що­до К. залишила без зміни, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.

Умисне вбивство під час сварки на ґрунті особистих стосунків пра­вильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України. Підстав для пере­кваліфікації дій засудженого на ст. 121 КК України не знайдено

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 7 лютого 2006 р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. /Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 150—152

(витяг)

Вироком апеляційного суду Волинської області від 23 листопада 2005 р. засуджено: Г. за ч. 1 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК Украї­ни за сукупністю злочинів остаточно призначено 10 років позбавлення волі; М. за ч. 2 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі; за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України виправдана на підставі ч. 2 ст. 213 КПК за недоведеністю їїучас- ті в учиненні злочину.

За вироком суду Г. та М. визнані винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

4  липня 2005 р. Г., М. та потерпіла З. в її будинку на вул. Гоголя, 9/1 у м. Ковелі спільно вживали спиртні напої. Між Г. та З. виникла сварка, в про­цесі якої у Г. виник умисел на вбивство останньої. З цією метою він наніс їй численні удари ножем в груди та живіт, спричинивши проникаючі колото-рі- зані ушкодження грудної клітки та серця, внаслідок чого настала смерть по­терпілої З.

Після вчиненого вбивства Г. та М. за попередньою змовою між собою таємно викрали з будинку потерпілої 400 грн та дезодорант <^а» вартістю 8 грн 75 коп.

У касаційній скарзі засуджений Г., посилаючись на те, що у справі не здобуто доказів наявності у нього умислу на вбивство З., вважає, що суд не­правильно застосував кримінальний закон і безпідставно засудив його за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки він наносив потерпілій удари ножем тіль­ки в живіт, а після цього М. тим самим ножем нанесла їй удари в груди. Крім того, Г. зазначає, що гроші з будинку потерпілої викрала особисто М. У зв’язку з цим просить вирок у частині його засудження за ч. 2 ст. 185 КК України скасувати, а за ч. 1 ст. 115 КК України — змінити, перекваліфіку­вавши його дії на ст. 121 КК України, та пом’якшити призначене йому по­карання.

Щодо засудженої М. касаційне подання не внесено, вирок не оскаржено.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновок суду про доведеність вини Г. у вчиненні злочинів, за які його засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукуп­ністю доказів, розглянутих у судовому засіданні, належно оцінених і наведе­них судом у вироку.

З показань свідка Г-го видно, що він прийняв від Г. явку з повинною, в якій засуджений власноруч написав, що 4 липня 2005 р. у м. Ковелі він убив жінку. Це підтверджується дослідженою в судовому засіданні явкою з по- винною.

Свідки В. та Н. пояснили, що 4 липня 2005 р. М. прийшла додому разом з Г., а наступного дня вона повідомила їм, що цей хлопець вбив жінку. На ста­дії досудового слідства Г. під час його допиту 4 липня 2005 р. при відтворенні обстановки та обставин події 5 липня 2005 р., проведених за участю захисни­ка, також давав показання про те, що він наносив удари ножем у живіт та гру­ди потерпілої.

Тому посилання засудженого на те, що він вбивства З. не вчиняв, коле­гією суддів розцінюється як необґрунтоване.

Суд ретельно перевірив у судовому засіданні і доводи Г. про його непри­четність до викрадення майна потерпілої. Викладені у вироку мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів розцінює аргументова­ними, такими, що відповідають матеріалам справи.

Згідно з протоколом відтворення обстановки та обставин події Г. чітко вказував, звідки саме були викрадені гроші та дезодорант потерпілої.

Згідно з послідовними поясненнями засудженої М. вони спільно з Г. скоїли крадіжку 400 грн та дезодоранта з помешкання потерпілої.

Свідок І. пояснила, що вона 4 липня 2005 р. бачила, як засуджені разом рахували гроші.

Г. у судовому засіданні підтвердив, що викрадені гроші, якими в по­дальшому він розпоряджався разом з М., знаходились у нього.

На підставі цього суд дійшов правильного висновку про наявність спіль­ного умислу у засуджених на заволодіння майном 3. Виходячи з доказів, які були перевірені в судовому засіданні, суд правильно кваліфікував дії Г. за ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 185 КК України.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, що призводять до скасування чи зміну вироку, у справі не встановлено.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК Украї­ни в межах санкції статей КК України, за якими його засуджено, з урахуван­ням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, і покарання є справедливим.

Підстав для пом’якшення покарання колегія суддів не знаходить.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого Г. залиши­ла без задоволення, а вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Волинської області щодо Г. — без зміни.

Умисне вбивство із мисливської рушниці на ґрунті напружених і не­приязних стосунків двох осіб не може кваліфікуватись як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони

Ухвала колеги суддїв Судової палати у кримїнальних справах Верховного Суду України від 14 лютого 2006р. // Кримїнальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 174—177

(витяг)

Вироком апеляційного суду Волинської області від 23 листопада 2005 р.

В. засуджено за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі.

Суд постановив стягнути із В. 4440 грн на користь Л. М. на відшкоду­вання заподіяної матеріальної шкоди, по 50 000 грн на користь Л. М. та Д. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В. визнано винним у вчиненні злочину за наступних обставин.

25 липня 2005 р. біля 5 год. ранку, на березі р. Луга поблизу с. Зимне Во- лодимир-Волинського району засуджений В., перебуваючи у стані алкоголь­ного сп’яніння, з метою вбивства Д. та Л. на ґрунті неприязних стосунків із двоствольної мисливської рушниці спочатку вистрілив у груди Д., а потім також у груди Л., який стояв поряд. Після цих пострілів потерпілі упали на землю. Щоб довести задумане до кінця, В., перезаряджаючи рушницю, ще кілька разів вистрелив у Л. і в Д. У результаті потерпілим були заподіяні ті­лесні ушкодження у вигляді проникаючих сліпих і наскрізних шротових по­ранень грудей та живота з численними переломами ребер, розривами легень, серця та інших внутрішніх органів. Смерть потерпілих настала на місці подій від поєднаного травматично-геморогічного шоку.

У касаційних скаргах представник потерпілої та цивільного позивача просить вирок щодо В. скасувати, а справу направити на новий судовий роз­гляд у зв’язку з м’якістю призначеного засудженому покарання, а також у зв’язку з неповнотою судового слідства. На думку представника, суд першої інстанції залишив поза увагою наявні у справі дані, які свідчать про причет­ність до вбивства Д. та Л. крім В. ще й інших осіб. На думку скаржника, не­правильно суд визначив розмір стягнення моральної шкоди на користь по­терпілої Д. О.; захисники К. та С. вважають, що вирок щодо В. підлягає змі­ні. На їх думку, у справі були встановлені докази, які свідчили про те, що з боку загиблих мали місце погрози життю В., які він сприймав як реальні. У зв’язку з цим вони просять дії засудженого перекваліфікувати на ст. 118 КК України і призначити покарання у межах санкції цієї статті, а також змен­шити розмір стягнень із засудженого на користь потерпілих на відшкодуван­ня моральної шкоди; засуджений В. теж просить перекваліфікувати його дії на ст. 118 КК України і пом’якшити покарання, посилаючись на те, що вбив­ство потерпілих він учинив у зв’язку з реальною загрозою його життю з боку загиблих.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників, які підтримали пода­ні скарги, і міркування прокурора, перевіривши матеріали справи й обгово­ривши викладені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що ка­саційні скарги захисників, засудженого та представника потерпілої і цивіль­ного позивача задоволенню не підлягають.

Висновки суду про доведеність вини засудженого В. у вчиненні ним ука­заних у вироку злочинів відповідають дослідженим у ході судового слідства доказам.

Так, із показань самого засудженого видно, що дізнавшись про конфлікт між Б. та Д., він хотів примирити їх. Для цього разом з Д., Л., а також Т. і Н., взявши спиртні напої, вони поїхали на берег річки. Коли вони сиділи на бе­резі, між ним та потерпілими також виник конфлікт. Він пішов до автомобі­ля, де взяв мисливську рушницю, зарядив її, а повернувшись назад, по кілька разів вистрілив у Д. та Л. Аналогічного змісту показання дали суду очевидці цих подій — свідки Т. та Н.

Дані висновків судово-медичних експертиз свідчать про те, що при до­слідженні трупів Д. та Л. були виявлені проникаючі, сліпі, а також наскрізні вогнепальні шротові поранення з чисельними зламами ребер, розривом сер­ця, легень та інших внутрішніх органів, від яких смерть настала миттєво.

Посилання у скаргах захисників та засудженого на те, що вчинив вбив­ство потерпілих при перевищенні меж необхідної оборони, оскільки Д. йому погрожував, зокрема пістолетом, колегія суддів розцінює як надумані та без­підставні. Такі самі показання В. у судовому засіданні суд першої інстанції цілком обґрунтовано і мотивовано визнав недостовірними.

Зокрема суд указав на те, що на початку досудового слідства В., якого допитували у присутності захисника, давав показання, зі змісту яких видно, що між ним і Д. виник конфлікт, але потерпілий пістолетом йому не погро­жував. У кінці судового слідства на уточнюючі запитання засуджений кіль­ка разів підтвердив, що з боку Д. реальних погроз, зокрема з використанням пістолета, на його адресу не було.

Про те, що Д. не погрожував зброєю засудженому, як під час досудового слідства, так і у судовому засіданні зазначав свідок.

У зв’язку з цим суд першої інстанції з урахуванням встановлених обста­вин вбивства Д. та Л. також обґрунтовано дійшов висновку про вчинення В. умисного вбивства двох осіб і правильно кваліфікував його дії за п. 1 ч. 2 ст. 15 КК України.

Не відповідають дослідженим у справі доказам викладені у скарзі пред­ставника потерпілої та цивільного позивача доводи про те, що до вбивства потерпілих причетні Т. та Н. Як під час досудового слідства, так і у судовому засідання вказані особи заперечували свою причетність до вчинення цього злочину. Засуджений В. у цій частині теж давав послідовні, однакового зміс­ту показання про те, що вбивство потерпілих він скоїв самостійно.

Будь-яких інших достовірних доказів, які б спростовували зазначені по­казання засудженого, свідків Т. та Н. і свідчили про причетність останніх до вбивства потерпілих, у справі не було встановлено. Також у справі відсутні дані, які б указували на необхідність додаткового дослідження обставин вчи­нення вбивства потерпілих.

Що стосується призначеного В. покарання, то вирішення судом першої інстанції цього питання відповідає положенням, передбаченим ст. 65 КК України, оскільки судом було враховано ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, встановлені у справі характеризуючи засудженого дані та інші на­ведені у вироку обставини.

Мотивованим і аргументованим вважає колегія суддів вирішення судом заявлених у справі цивільних позовів, зокрема стосовно визначення розміру стягнень на відшкодування моральної шкоди.

На підставі наведеного колегія суддів скарги представника потерпілої та цивільного позивача, захисників К. та С., засудженого В. залишила без задо­волення, а вирок апеляційного суду Волинської області щодо В. — без змін.

Умисне вбивство у сварці однієї особи та вмисне вбивство іншої з ме­тою приховання першого судом кваліфіковано за ч. 1 та пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2006р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^Юре», 2007. — С. 180—185

(витяг)

Вироком апеляційного суду Запорізької області від 1 листопада 2005 р. П. засуджено: за ч. 1 ст. 115 КК України до позбавлення волі на 10 років, за пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі; на під­ставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточне покарання йому визначено у вигляді 14 років позбавлення волі.

П. засуджено за те, що він 21 лютого 2005 р. близько 20 год. у с. Верхній Токмак Чернігівського району Запорізької області у сварці, що виникла під час розпиття спиртних напоїв із Я. Г. (1930 р. н.), умисно вбив його, а після цього з метою приховати цей злочин умисно вбив дружину Я. Г. — Я. Д.

Як визнав у вироку суд, з метою вбивства Я. Г. на подвір’ї садиби потер­пілих П. завдав йому не менше 4 ударів ломиком для монтування коліс по го­лові, а потім із куска матерії зробив зашморг на шиї потерпілого і задушив його. Після цього він зайшов до будинку, де з куска матерії зробив зашморг на шиї Я. Д. і задушив її.

У поданій на вирок касаційній скарзі і доповненнях до неї П. зазначає, що вбивств потерпілих Я. Г. і Я. Д. він не вчиняв і за ці злочини його засу­джено необґрунтовано. Посилається і на те, що показання, в яких він визна­вав себе винним, змушений був давати тому, що стосовно нього застосовува­лися незаконні методи слідства.

Засуджений вказує також і на відсутність доказів його винності, на од­нобічність досудового і судового слідства у справі, на неправильне застосу­вання кримінального закону та істотні порушення кримінально-процесуаль­ного законодавства.

З огляду на зміст касаційної скарги засудженого в ній порушується пи­тання про скасування вироку як незаконного.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого П., який підтримав свою касаційну скаргу і міркування, перевіривши матеріали справи та дово­ди касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не під­лягає.

Висновок суду про доведеність винності П. у вчиненні зазначених зло­чинних дій підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, які суд проаналізував у вироку, і є обґрунтованим.

Доводи ж у касаційній скарзі П. про те, що зазначених злочинів він не вчиняв, та про відсутність у справі доказів його винності є безпідставними.

Так, П. на стадії досудового слідства під час його допиту як підозрюва­ного, який проводився за участю захисника, визнав себе винним в умисному вбивстві потерпілого Я. Г. та потерпілої Я. Д., докладно розповів про обста­вини вчинення злочинів та про його конкретні дії щодо потерпілих.

Згідно з показаннями П. увечері 21 лютого 2005 р. під час вживання спиртних напоїв у Я. Г. і Я. Д. між господарем і ним виникла сварка, під час якої Я. Г. став висловлювати погрози та вдарив його, у відповідь на що П. збив потерпілого з ніг, а потім ломиком для монтування коліс завдав йому два удари по голові, після чого куском матерії задушив його.

За тими самими показаннями П. після вбивства Я. Г. він вирішив убити і його дружину — Я. Д., яка перед цим бачила його в їх будинку. З цією ме­тою він повернувся до будинку і куском матерії задушив її.

Свої показання П. підтвердив при проведенні відтворення обстановки й обставин події, яке теж проводилося за участю захисника, під час якого він розповів, у який спосіб учинив убивство Я. Г. та Я. Д., продемонстрував, як саме були скоєні ним убивства.

Пізніше П., згідно з матеріалами справи, змінив свої показання, зокрема під час допиту його як обвинуваченого, і твердив, що зазначених злочинів він не вчиняв, що того дня (21 лютого 2005 р.) він дійсно був у Я-в, але до будин­ку не заходив, а спілкувався з Я. Г. на подвір’ї, і приблизно о 17 год. пішов звідти додому.

Такі самі показання П. давав і в судовому засіданні.

Суд, згідно з матеріалами справи та вироком, ретельно перевірив ті й ін­ші показання П., з’ясував причини зміни показань і в результаті їх ретельно­го дослідження у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, дав їм належну оцінку й обґрунтовано визнав достовірними ті його показання на стадії досудового слідства, в яких він визнавав факт учинення ним убивства потерпілих Я. Г. і Я. Д.

Такий висновок суду є обґрунтованим, оскільки показання, в яких П. ви­знавав себе винним, підтверджуються іншими зібраними у справі доказами й узгоджуються з ними.

Так, його показання про спосіб і час убивства Я. Г. і Я. Д. підтверджуєть­ся даними, встановленими судово-медичними експертизами, про характер, локалізацію ушкоджень на тілах потерпілих та про причини їх смерті, а його показання щодо конкретного місця вчинення вбивств (про те, де саме зали­шалися трупи Я. Г. і Я. Д. після вчинення ним їх убивств) та щодо знаряддя вбивства узгоджуються із даними протоколу огляду місця події.

Показання П. про вчинення ним цих убивств підтверджуються і тим фак­том, що, згідно з висновком судово-медичної імунологічної експертизи на одязі, що був на ньому увечері 21 лютого 2005 р., виявлено сліди крові, котра могла походити від потерпілих Я. Г. та Я. Д. і не могла походити від нього.

Крім того, в зазначених показаннях під час досудового слідства П. ука­зував, що кусок тканини, яким він задушив Я. Г. (цього куска тканини П., за його твердженням, зняв із білизняної мотузки на подвір’ї Я-в), стакани, з яких вони з потерпілим перед тим пили горілку, і ганчірку, якою після вбивства Я. Д. він витер підлогу в будинку, ним були вкинуті в колодязь Я-в.

Ці його показання підтверджуються фактом вилучення 20 квітня 2005 р. із колодязя потерпілих стакана, жіночого фартуха і куска тканини.

Зазначені стакан і фартух, як зазначила свідок П., належали потерпілим і 21 лютого 2005 р. ще знаходилися в їх будинку.

Згідно з показаннями цього свідка вранці 21 лютого 2005 р. вона, до­помагаючи по господарству Я-м, повісила на білизняній мотузці у них на по­двір’ї ганчірку, якою перед тим мила підлогу в їх будинку, а коли вранці на­ступного дня прийшла до них, то виявила їх мертвими; ганчірки на мотузці вже не було.

Цей самий свідок також показала, що 21 лютого 2005 р. Я. Г. говорив їй, що того дня до нього має прийти П.

Та обставина, що у другій половині дня 21 лютого 2005 р. П. знаходився в Я-в, підтверджується й показаннями свідка Б.

Посилання у касаційній скарзі засудженого на те, що показання під час проведення досудового слідства, в яких він визнавав себе винним, його зму­сили давати працівники міліції через застосування незаконних методів діз­нання і слідства, є аналогічними за їх змістом твердженням П. під час остан­нього його допиту як обвинуваченого 10 червня 2005 р. та в судовому засі­данні, які згідно з матеріалами справи і вироку ретельно перевірялись і на стадії досудового слідства, і в суді, але не підтвердилися і були визнані без­підставними.

Під час вивчення матеріалів справи також не виявлено даних, які б дава­ли підстави вважати, що стосовно П. застосовувались чи могли застосовува­тись незаконні методи слідства чи дізнання. Не виявлено й інших порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли пе­решкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити закон­ний і обґрунтований вирок.

Зокрема за твердженнями П. незаконні методи до нього застосовувалися безпосередньо після його затримання (П. затримано було 22 лютого 2005 р.). Проте під час медичного освідування П., яке проводилося 24 лютого 2005 р., у нього будь-яких тілесних ушкоджень виявлено не було, і крім того, при цьому він заявляв, що з моменту затримання і до його освідування фізичного насильства до нього ніхто не застосовував.

Крім цього, після того, як П. почав заявляти про непричетність його до вбивств потерпілих Я-в, він став указувати, що про обставини вчинення вбивств та конкретні дії щодо потерпілих він розповідав зі слів працівників міліції.

Однак, як видно із матеріалів справи, П. під час допиту 24 лютого 2005 р. його як підозрюваного та під час відтворення обстановки й обставин події, що проводилися у присутності захисника, вказував на такі деталі події, які не могли бути відомі на той час іншим (стороннім) особам (про це докладно зазначив у вироку суд).

П., крім того, згідно з протоколом судового засідання заявляв, що про локалізацію ушкоджень на тілах потерпілих працівники міліції йому не го­ворили, та не зміг пояснити, де взялася кров на його одязі, яка, за висновком експертизи, могла походити від Я-в.

Доводи у скарзі засудженого про однобічність досудового і судового слід­ства у справі про те, що залишилось неспростованим його алібі, необґрунтовані.

З огляду на матеріали справи слідчими органами й судом досліджено всі обставини, з’ясування яких могло мати істотне значення для правильного ви­рішення справи.

Посилання П. на алібі перевірялося і не підтвердилося.

Так, П. вперше заявив про алібі під час допиту його як обвинуваченого 10 червня 2005 р. До того ж він твердив, що весь вечір 21 лютого 2005 р. зна­ходився вдома й у той час (приблизно з 19 год. 30 хв. до 23 год.) у них гостю­вало подружжя Ж.

У судовому засіданні П. змінив свої показання у цій частині і заявив, що з 17 до 21 год. 21 лютого 2005 р. він порався по господарству, а о 21 год. 30 хв. ліг спати. П. також не стверджував, що у той вечір у нього у гостях було по­дружжя Ж.

Допитані у судовому засіданні як свідки Ж. показали, що у гостях у П. вони були ввечері 20 лютого, а не 21 лютого 2005 р.

Дружина П. — П. Т. — у судовому засіданні від дачі показань відмови­лась.

За таких обставин слід визнати, що П. обґрунтовано засуджено за вмис­не вбивство потерпілих Я. Г. та Я. Д.

Злочинні дії П. за ч. 1 ст. 115, пунктами 9,13 ч. 2 ст. 115 КК України ква­ліфіковано правильно. Доводи ж у касаційній скарзі засудженого про непра­вильне застосування судом кримінального закону є необґрунтованими.

Призначене йому покарання відповідає ступеню тяжкості ним скоєного і його особі.

Отже, підстав для скасування чи зміни вироку щодо П. немає.

З урахуванням викладеного колегія суддів Судової палати у криміналь­них справах Верховного Суду України вирок апеляційного суду Запорізької області щодо П. залишила без зміни, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.

Суд правильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 15 і пункта­ми 1, 5 і 7 ч. 2 ст. 115 КК України як закінчений замах на умисне вбивство двох і більше осіб, вчинений з хуліганських мотивів і спосо­бом, небезпечним для життя багатьох осіб

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 березня 2006р.//Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.:Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 186—190

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляцій­ного суду Одеської області від 27 жовтня 2005 р. засуджено С.: за ч. 1 ст. 263 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки; за ч. 1 ст. 125 КК Украї­ни до штрафу у сумі 1000 грн; за ч. 2 ст. 15 і пунктами 1, 5, 7 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі строком на 6  років 6 місяців; за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України до по­збавлення волі строком на 6 років 6 місяців; за сукупністю вироків на підста­ві ст. 71 КК України остаточно до позбавлення волі строком на 7 років.

С. засуджено за замах на вмисне вбивство кількох осіб з хуліганських мо­тивів, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Як визнав суд, вночі 4 квітня 2005 р. С. разом з Ш. перебував у барі «Ко­рал», який розташований в будинку Ренійського морвокзалу Одеської облас­ті, де вони вживали алкогольні напої.

Після сварки і бійки, що відбулася між Ш. та іншими особами, які пере­бували в барі, внаслідок чого Ш. було заподіяно легкі тілесні ушкодження, С. вийшов з бару, захопив із собою бойову гранату РГД-5, яку незаконно придбав і зберігав, і знову повернувся до цього приміщення. Тут з метою вбивства з хуліганських мотивів осіб, причетних до побиття Ш., він привів гранату в бойову готовність і кинув у напрямку У. А., У. I. та У. Т.

Внаслідок вибуху гранати потерпілим У. А., У. I., П. та невстановленій слідством особі було заподіяно легкі тілесні ушкодження без розладу здоро­в’я, тобто намір засудженого на умисне вбивство потерпілих не було доведе­но до кінця з незалежних від його волі причин.

Засуджений С. твердить, що він ніяких дій, спрямованих на позбавлен­ня життя потерпілих, не вчиняв, гранату не зберігав і не кидав у напрямку потерпілих.

Він вважає, що суд безпідставно визнав його винним у замаху на умисне вбивство потерпілих, а тому просить вирок скасувати, а справу — направити на новий судовий розгляд.

Адвокат Б. посилається на те, що під час розгляду зазначеної справи суд допустив неповноту та однобічність судового слідства, неправильно застосу­вав кримінальний закон, у повній мірі не з’ясував усі обставини справи, вна­слідок чого залишилися без відповідної оцінки важливі показання засудже­ного про те, що особи, які перебували у барі, обступили його, погрожували і хтось із них кинув у нього гранату, яку він спіймав і, у свою чергу, кинув у бік залу бару, де не було людей. Виходячи з цього, адвокат вважає, що у С. не було прямого умислу на умисне вбивство потерпілих, а тому він просить ви­рок щодо С. скасувати і справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування про­курора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Висновок суду про доведеність вини С. у замаху на умисне вбивство кількох осіб з хуліганських мотивів та способом, небезпечним для життя ба­гатьох осіб, ґрунтується на доказах, які були всебічно перевірені в судовому засіданні та отримали відповідну оцінку у вироку.

Викладені у касаційній скарзі засудженого доводи про недоведеність його вини у зазначеному злочині є безпідставними, оскільки спростовуються су­купністю доказів у справі.

З приводу подій, які відбулися в барі 4 квітня 2005 р., С. у суді давав су­перечливі пояснення: спершу заявив, що свої дій не пам’ятає, а потім твер­див, що у барі його обступили раніше незнайомі особи кавказької національ­ності, які висловлювали на його адресу погрози, а згодом хтось із них кинув у нього гранату, яку він піймав і кинув на середину зали, де нікого не було, після чого пролунав вибух.

У стадії досудового слідства С. зазначав, що у зв’язку з конфліктом, що виник у барі з його товаришем Ш., він узяв зі своєї машини петарду, а не гра­нату, і жартома кинув її в зал бару.

З цих пояснень С., не дивлячись на їх суперечливість, видно, що саме він кинув до зали предмет, який завідомо для нього мав вибухові властивості.

Доводи засудженого про те, що його безпідставно визнано винним у вчи­ненні замаху на умисне вбивство потерпілих, спростовуються показаннями потерпілих У. Т., У. І., У. А. про те, що після конфлікту, який відбувся у барі між Ш. та У. Т., С. вийшов з бару і через деякий час повернувся з гранатою в руці, яку кинув на середину приміщення бару, не дивлячись на те, що вони на­магались запобігти таким діям. Вибухом цієї гранати їм заподіяно поранення.

За висновком судово-медичної експертизи потерпілим П., У. А., У. І. та невстановленій особі внаслідок дії осколків гранати було заподіяно легкі ті­лесні ушкодження без розладу здоров’я.

Згідно з протоколом огляду місця події в приміщенні бару, де відбулися події, було знайдено запобіжник бойової гранати та металеві осколки, меблі бару мають сліди пошкодження, характерні для вибуху гранати.

За висновком технічної експертизи наслідки, які настали в барі і зафік­совані в протоколі огляду місця події, були результатом дії вибуху бойової гранати РГД-5 і не можуть бути викликаними спрацюванням іншого вибухо­вого пристрою.

У висновку експертизи також зазначеного, що, враховуючи властивості зазначеної гранати РГД-5, в умовах приміщення бару існувала небезпека смертельного ураження людей, які перебували в зоні вибуху гранати.

Наведені у вироку докази свідчать про те, що С., використовуючи вибу­хові властивості гранати РГД-5, мав намір з хуліганських мотивів позбавити життя У. Т. та його товаришів, які перебували у барі, використовуючи конф­лікт, який відбувся між його товаришем Ш. та У. Т., як привід для таких дій.

Тільки завдяки збігу обставин бажані для С. наслідки у вигляді позбав­лення їх життя не настали і потерпілі та присутні у залі отримали лише легкі тілесні ушкодження.

Таким чином з незалежних причин умисел засудженого, спрямований на позбавлення життя багатьох присутніх у барі способом, небезпечним для їх життя, не було доведено до кінця.

У цьому випадку, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на по­збавлення життя певних осіб з хуліганських мотивів, засуджений усвідом­лював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цих осіб, а й інших потерпілих.

За таких обставин висновок суду про те, що С. діяв з прямим умислом, є правильним.

Згідно з матеріалами справи всі версії, висунуті в процесі розгляду спра­ви, про непричетність С. до злочину чи про вимушеність його дій в обстанов­ці, що склалася в барі, зокрема ті, на які є посилання в касаційних скаргах за­судженого і його адвоката, були предметом ретельного дослідження. Вони у вироку отримали всебічну і правильну оцінку.

За таких обставин не можна погодитися з доводами, які викладено в ка­саційних скаргах, про те, що суд поверхово дослідив докази у справі та не­правильно застосував щодо С. кримінальний закон.

Виходячи з сукупності доказів, які отримали відповідну оцінку у виро­ку, суд обґрунтовано кваліфікував дії засудженого С. за ст. 15 і пунктами 1, 5, 7  ч. 2 ст. 115 КК України як замах на умисне вбивство двох і більше осіб, вчи­нений з хуліганських мотивів і способом, небезпечним для багатьох осіб.

Крім того, його дії правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України за умисне заподіяння потерпілим легких тілесних ушкоджень та за ч. 1 ст. 263 КК України за незаконне придбання і зберігання вибухового пристрою — бойової гранати РГД-5.

Призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки воно є необхідним і достатнім для перевиховання засудженого та попереджен­ня нових злочинів з його боку.

Процесуальних порушень, які б ставили під сумнів рішення суду про до­веденість вини засудженого С., не встановлено.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого С. та його адвоката Б. залишила без задоволення, а вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Одеської області щодо С. — без зміни.

Замах на вбивство двох осіб за попередньою змовою при розбійному нападі з особливою жорстокістю, поєднаний із задоволенням стате­вої пристрасті неприродним способом, суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 15, пунктами 1,4, 6,10,12 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 квітня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.:Вид. Дім «М Юре», 2007. — С. 193—198

(витяг)

Вироком апеляційного суду АР Крим від 24 листопада 2005 р. засудже­но: Г. О. за ч. 4 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 153 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 4, 6, 10, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позбав­лення волі; за сукупністю злочинів згідно зі ст. 70 КК України призначено

12 років позбавлення волі; на підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно визначено 13 років позбавлення волі;

Г. І. зач. 2 ст. 15, пунктами 1, 4, 6, 10, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 ро­ків позбавлення волі; за ч. 4 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення во­лі; за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 153 КК України на 5 років позбавлення волі; за сукупністю злочинів згідно зі ст. 70 КК України призначено 12 років позбавлення волі.

За вироком суду засуджені визнані винними у вчиненні злочинів за та­ких обставин.

17 березня 2005 р. приблизно о 4 год неповнолітні Г. О. і Г. І. за поперед­ньою змовою з метою заволодіння чужим майном у дворі буд. 11/1 на вул. Мат- росова у м. Євпаторія напали на Р. В. При цьому повалили його на землю та наносили удари руками і ногами, а також жерстяною водостічною трубою по голові, обличчю, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що призвели до ко­роткочасного розладу здоров’я, після чого засуджені забрали з кишені курт­ки матері — Р. Л., яка знаходилася поруч, 44 грн і з місця вчинення злочину втекли.

26  березня 2005 р. приблизно о 21 год. 30 хв. Г. О. і Г. І. у дворі буд. 62 на вул. Конституції у м. Євпаторія з метою заволодіння чужим майном напали на М. і С. М. Застосовуючи насильство, нанесли М. удари ногами по голові, заподіявши легкі тілесні ушкодження, які не призвели до розладу здоров’я, після чого заволоділи його майном на загальну суму 300 грн. У процесі по­биття М. С. М. почала кричати, вимагаючи зупинити його побиття, Г. О., про­довжуючи дії з метою заволодіння чужим майном, наніс С. М. удари ногами по голові і тулубу, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров’я.

3 квітня 2005 р. приблизно о 4 год. Г. І. і Г. О. за попередньою змовою з метою заволодіння чужим майном у лісопосадці поблизу озера Майнаки на­пали на С. І. і Р. С., нанесли їм численні удари ногами і камінням по голові і тулубу, після чого заволоділи майном Р. С. на загальну суму 825 грн та май­ном С. І. на загальну суму 1270 грн.

Після заволодіння майном потерпілих Г. О. і Г. І., діючи узгоджено з ме­тою задоволення статевої пристрасті неприродним способом, застосовуючи фізичне насильство, задовольнили статеву пристрасть неприродним спосо­бом із потерпілою С. І.

Під час вчинення розбійного нападу і задоволення статевої пристрас­ті неприродним способом, діючи узгоджено, Г. О. і Г. І. з метою позбавлен­ня життя потерпілих з особливою жорстокістю, наносили Р. С. удари па­лицею і камінням по голові, від чого вона знепритомніла. Завдавши їй ще кілька ударів ногами по тулубу і побачивши, що Р. С. не подає ознак життя, Г. І. і Г. О. з метою позбавлення життя почали наносити удари камінням по голові потерпілої С. І. Переконавшись у тому, що потерпіла не подає ознак життя, і вважаючи, що вона померла, Г. О. і Г. І. втекли з місця вчинення злочинів.

Умисел на позбавлення життя двох осіб засуджені не довели до кінця з причин, які не залежали від їх волі, оскільки потерпілим своєчасно була на­дана медична допомога.

Засуджений Г. О. визнаний винним і в тому, що 20 березня 2005 р. при­близно о 23 год. за попередньою змовою з невстановленою особою з метою заволодіння чужим майном поблизу буд. 5 на вул. Чапаєва у м. Євпаторія на­пали на Д., нанесли йому удари кулаками по обличчю, спричинивши легкі ті­лесні ушкодження, після чого заволоділи його майном на загальну суму 1024 грн 33 коп.

29  березня 2005 р. приблизно о 21 год. 30 хв. Г. О. за попередньою змо­вою з двома невстановленими особами з метою заволодіння чужим майном на автобусній зупинці на вул. Інтернаціональна у м. Євпаторії напали на Є. О. і, погрожуючи застосуванням ножа та пневматичного пістолета, вимагали гро­ші. С. О. вчинила опір, з метою його подолання Г. О. вистрелив їй у голову, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді поранень лобної області та стру­су головного мозку.

У касаційних скаргах:

— засуджений Г. О. просить скасувати вирок у частині засудження за час­тинами 2, 4 ст. 15, пунктами 1, 4, 6,10,12 ст. 115 КК України стосовно потер­пілих С. І. і Р. С., справу направити на додаткове розслідування, посилаю­чись на неповноту досудового слідства; вказує, що він не мав умислу на по­збавлення життя потерпілих;

— адвокат В. в інтересах засудженого Г. І. просить скасувати вирок щодо Г. І., справу провадженням закрити, посилаючись на те, що у справі відсутні докази на підтвердження винності Г. І. у вчиненні злочинів.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засудже­ного Г. О., який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у скаргах, колегія суддів підстав для їх задоволення не вбачає.

Висновок про доведеність винності Г. О. і Г. І. у вчиненні злочинів за об­ставин, викладених у вироку, підтверджений доказами, дослідженими у су­довому засіданні.

Твердження у скарзі адвоката В. про відсутність доказів причетності Г. І. до вчинення злочинів є необґрунтованими і спростовуються доказами, яким у вироку дана належна оцінка.

Згідно з показаннями потерпілих Р. В. і Р. Л. під час розбійного нападу Г. О. і Г. І. діяли узгоджено, обидва наносили удари, під час застосування на­сильства Г. О. вихопив гроші з кишені куртки Р. Л.

За висновками судово-медичної експертизи Р. В. внаслідок дій засудже­них спричинені легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.

Засуджений Г. О. не оспорює вирок у частині його засудження за цим епізодом обвинувачення.

Обґрунтованим є вирок і у частині засудження Г. О. і Г. І. за епізодом розбійного нападу на М. і С. М.

Згідно з показаннями потерпілого М., коли вони з С. М. вийшли з бара, його ззаду ударили по голові, від чого він упав і знепритомнів.

Внаслідок розбійного нападу у нього викрали майно на загальну суму 300 грн.

Показаннями потерпілої С. М. встановлено, що їх з М. наздогнали двоє невідомих, один з яких ударив М., від чого той упав і знепритомнів, після чо­го обидва нападника продовжили бити М., а потім один з них ударив і її, від чого вона впала, її продовжили бити, вона знепритомніла.

У стадії досудового слідства С. М. впізнала Г. О. як одного з нападників. Г. О. у стадії досудового слідства визнавав, що у розбійному нападі на М. і С. М. брав участь Г. І. Підстав вважати ці показання Г. О. обмовою немає.

Засуджений Г. О. не оспорює вирок у частині його засудження за епізо­дом стосовно потерпілого Д. Останній показав, що пізно увечері 20 березня 2005 р. двоє невідомих йому осіб із застосуванням фізичного насильства від­крито заволоділи його майном на загальну суму 1024 грн 33 коп. Г. О. підтве­рдив ці обставини і не оспорював їх у скарзі.

Показаннями потерпілої С. О. у судовому засіданні встановлено, що 29 бе­резня 2005 р. на зупинці трамвая до неї підійшли троє осіб, одним з яких був Г. О., і, застосовуючи фізичне насильство, вимагали гроші. Один з нападни­ків у руці тримав ніж, а Г. О. — пневматичний пістолет, з якого вистрелив їй у голову.

Згідно з медичною довідкою у С. О. при її зверненні у травматологічний пункт виявлені тілесні ушкодження у вигляді крапкових поранень лоба і стру­су головного мозку.

Твердження у скарзі адвоката В. про непричетність Г. І. до вчинення зло­чинів щодо потерпілих С. І. і Р. С. також необґрунтовані.

Показаннями потерпілої Р. С. встановлено, що коли вони з С. І. сіли у таксі, до них підсіли Г. І. з Г. О.

За вказівкою засуджених таксист вивіз їх за місто, де Г. О. і Г. І. із засто­суванням насильства витягнули їх з машини, після чого почали бити, вима­гаючи зняти та віддати їм сережки, обручки, що вони і зробили. Г. І. зірвав з шиї Р. С. ланцюжок із хрестиком. Г. О. бив її палкою по голові, руках, а Г. І. — каменем по голові, вимагаючи, щоб вона зняла одяг, від цих ударів вона зне­притомніла. Коли прийшла до тями, то почула, як Г. О. і Г. І. били С. І., вима­гаючи гроші. Побоюючись за своє життя, вона прикинулася мертвою і не по­давала ознак життя, почула, як хтось із них сказав, що вона вже «готова». За­суджені повернулися до С. І., потім Р. С. почула, що хтось із засуджених сказав, що «все, вже треба уходити», після чого засуджені повернулися до Р. С., ударили її ще по спині, забрали сумку і пішли. Удвох із С. І. вони вибралися на дорогу, де зупинили автомобіль, розповіли чоловікам, які у ньому знахо­дилися, про скоєне, через деякий час під’їхали працівники міліції та лікарі.

Ці обставини підтвердила і потерпіла С. І., яка також показала, що саме Г. І. бив її ногами, кулаками, каменем, палкою, вимагаючи, щоб вона зняла прикраси, що вона і зробила, із застосуванням насильства задовольнив з нею статеву пристрасть неприродним способом.

Обидва засуджені били її по голові, руках. Коли вона перестала кричати для того, щоб засуджені переконалися, що вона знепритомніла, вони відійшли до Р. С. і продовжили бити її.

Показаннями свідків Г. і К. встановлено, що 3 квітня 2005 р. приблизно о 4 год. 45 хв. вони побачили спочатку двох молодих хлопців, коли проїхали ще по дорозі, побачили жінку, яка лежала на дорозі, і махала шарфом. Жінка повідомила, що її з подругою побили. Обидві жінки були дуже закривавлені, з відкритими переломами пальців, знаходилися у сильному больовому шоку. Одного з двох хлопців чоловіки затримали, а другий утік.

За висновками судово-медичних експертиз потерпілим С. І. і Р. С. спри­чинені численні тілесні ушкодження у вигляді крововиливів, саден по всій поверхні тулубу, кінцівок, обличчя, забитої рани голови і забиття головного мозку, а Р. С. і відкритої черепно-мозкової травми, яка відноситься до тяж­ких тілесних ушкоджень, небезпечних у момент спричинення.

Показання потерпілих, свідків, характер заподіяних потерпілим тілесних ушкоджень, їх локалізація, знаряддя злочину обґрунтовано судом визнані як докази, що свідчать про прямий умисел на позбавлення життя потерпілих з особливою жорстокістю.

Судом перевірялися твердження засуджених про те, що на стадії досудо­вого слідства до них застосовувалися незаконні методи, і ці твердження не знайшли підтвердження.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд обґрунтовано визнав Г. О. і Г. І. винними і правильно кваліфікував дії Г. О. і Г. І. за частинами 2, 4 ст. 187, ч. 2 ст. 153, пунктами 1, 4, 6, 10, 12 ч. 2 ст. 15 КК України, а Г. О. — і за ч. 2 ст. 186 КК України.

Покарання засудженим призначено з дотриманням вимог статей 65—67, 102, 103 КК України і підстав для його пом’якшення немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого Г. О., адво­ката В. залишила без задоволення, а вирок апеляційного суду АР Крим щодо Г. О. та Г. І. — без зміни.

Суд повно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наявним у ній доказам і правильно кваліфікував дії засудженого за пункта­ми 1, 4 ч. 2 ст. 115 КК України за вбивство з особливою жорстокістю своєї матері та нареченої брата

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 квітня 2006 р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 199—201

(витяг)

Вироком апеляційного суду Харківської області від 7 грудня 2005 р. С. В. засуджено за пунктами 1, 4 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі.

Вироком суду С. В. визнано винним у тому, що він 2 вересня 2004 р. піс­ля 14 год. за місцем свого проживання у кв. 76 на вул. Шевченка, 343 у м. Хар­кові під час сварки та бійки зі своєю матір’ю С. Л. та нареченою брата П. на ґрунті особистих неприязних стосунків вчинив умисне вбивство обох потер­пілих з особливою жорстокістю, заподіявши їм множинні зі значною силою удари ножем та ножицями в життєво важливі органи, за обставин, викладе­них у вироку.

У касаційних скаргах:

— засуджений С. В. заперечує свою причетність до вчинення вбивства матері та нареченої брата і просить виправдати його повністю та скасувати вирок щодо нього;

— адвокат З. просить вирок щодо С. В. скасувати та закрити справу, по­силаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, обмову засудженого під тиском працівників слідства;

— потерпілий С. М. стверджує про недоведеність вини засудженого у вчиненні злочину, про зловживання працівників слідства та фальсифікацію доказів і просить вирок скасувати, виправдати С. В. за недоведеністю вини або повернути справу на новий судовий розгляд зі звільненням засудженого з-під варти.

Заслухавши доповідача, засудженого С. В., адвоката З., потерпілого С. М., які підтримали свої міркування, дослідивши матеріали справи та обговорив­ши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги задоволенню не підлягають на наступних підставах.

Висновок суду про винність засудженого С. В. у вчиненні злочину за об­ставин, викладених у вироку, ґрунтується на доказах, досліджених і належ­ним чином оцінених судом.

Вина засудженого С. В. підтверджується його показаннями, даними в хо­ді досудового слідства, показаннями свідків та іншими доказами, зібраними у справі.

Доводи касаційних скарг про те, що С. В. непричетний до вбивства мате­рі і нареченої брата, є безпідставними.

Під час досудового слідства С. В. визнавав той факт, що він скоїв убив­ство матері та нареченої брата, нанісши їм численні поранення кухонним но­жем. Він описав механізм нанесення тілесних ушкоджень, їх локалізацію та кількість. Його показання узгоджуються з висновками судово-медичних екс­пертиз, із яких видно, що С. Л. були заподіяні пошкодження голови, шиї, ту­лубу, правої руки, і від отриманих поранень настала смерть потерпілої. По­терпілій П. були заподіяні пошкодження голови та шиї, від яких настала її смерть.

До показань С. В. ніхто не знав про механізм і кількість нанесених поте­рпілим тілесних ушкоджень, оскільки судово-медичні експертизи були про­ведені: трупа С. Л. — через 1 місяць і 2 тижні — 18 жовтня 2004 р., а трупа П. — 1 листопада 2004 р.

Визнавальні показання С. В. давав у присутності медичних працівників Б., М., Н., Ц. Названі медичні працівники підтвердили в судовому засіданні, що дійсно С. В. у їх присутності розповідав про обставини вбивства матері та нареченої брата.

Свідок С. А. — хірург, підтвердив, що С. В. розповідав йому, як скоїв убивство матері та П. після сварки з ними, при цьому він розповів, що після вбивства він порізав і зв’язав себе з метою імітації нападу.

З висновку трасологічної експертизи видно, що вузли, якими був зв’яза­ний С. В., він міг зробити сам. Судово-медична експертиза зробила висно­вок, що пошкодження на тілі С. В. зроблені самонанесенням.

У результаті цитологічної експертизи на шнурках С. В. виявлено кров, походження якої не виключене від потерпілої С. Л. У своїх показаннях засу­джений стверджував, що до матері він не підходив. Також на шнурках взуття С. В. виявлено його слину.

Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги адвоката З. про те, що засуджений С. В. у ході досудового слідства обмовив себе внаслідок застосу­вання до нього неприпустимих методів впливу. Зазначені обставини переві­рялися і не знайшли підтвердження.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрун­товано визнав С. В. винним у скоєнні умисного вбивства двох осіб з особ­ливою жорстокістю і його дії правильно кваліфіковані за пунктами 1, 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

Покарання С. В. призначене відповідно до вимог ст. 65 КК України, з ура­хуванням підвищеної суспільної небезпечності скоєного злочину та даних, що характеризують особу засудженого.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Судової палати у криміна­льних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого С. В., адвоката З., потерпілого С. М. залишила без задоволення, а вирок апеляцій­ного суду Харківської області щодо С. В. — без зміни.

Закінчений замах на вмисне вбивство малолітньої дитини з особли­вою жорстокістю правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, пункта­ми 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 січня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 203—207

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2005 р. З. засуджено за ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з засудженого З. на користь представника непо­внолітньої потерпілої Д. 50 000 грн моральної шкоди. Цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди залишено без розгляду.

Питання речових доказів вирішено відповідно до вимог ст. 81 КПК.

Згідно з вироком З. визнано винним і засуджено за злочин, який він учи­нив, як визнав суд, за наступних обставин.

25  лютого 2005 р. приблизно о 17 год. З., перебуваючи в стані алкоголь­ного сп’яніння і знаходячись за місцем свого проживання, висловлювався нецензурною лайкою на прохання малолітньої внучки його співмешканки П. — Д. В. — дати йому гральні карти. При цьому засуджений завдав малоліт­ній Д. В. один удар кулаком по тулубу, від чого вона впала, вдарившись голо­вою об дерев’яну підлогу, і стала плакати.

Продовжуючи свої злочинні дії, направлені на умисне вбивство малоліт­ньої дитини з особливою жорстокістю, засуджений, перевернувши її на спи­ну, наступив ногою на кисть руки потерпілої і завдав їй не менше 5 ударів но­жем у груди та шию.

Після цього він, взявши малолітню потерпілу на руки, підійшов до від­критого ним полум’я печі та поклав на нього потерпілу, чим заподіяв їй тер­мічні опіки шкіри у місцях їх безпосереднього контакту — грудної клітки, живота й лівої верхньої кінцівки.

Бажаючи настання смерті малолітньої потерпілої, він залишив її лежати на плиті, яка була у робочому стані, і з метою усунути перешкоди своїм діям з боку П. завдав останній кілька ударів кулаками й ногами в різні частини ту­луба, від чого вона впала і знепритомніла.

Своїми діями засуджений заподіяв малолітній потерпілій Д. В. тілесні ушкодження у вигляді проникаючих колото-різаних ран правої і лівої по­ловини грудної клітки, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушко­джень, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння та опіків шкіри грудної клітки, живота і лівої верхньої кінцівки, які утворилися в результаті термічної дії високотемпературного фактора полум’я, розпечених предметів і т. д. і відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі засуджений З. та його захисник Я. просять вирок су­ду змінити, перекваліфікувати дії засудженого на ч. 2 ст. 121 КК України та пом’якшити призначене покарання, стверджують, що умислу на умисне вбив­ство потерпілої він не мав.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування про­курора, перевіривши матеріали справи, доводи касаційних скарг, колегія суд­дів вважає, що вони задоволенню не підлягають на таких підставах.

Висновки суду про те, що засуджений учинив злочини за зазначених у вироку обставин, є обґрунтованими.

В обґрунтування цього рішення суд послався на показання в суді самого засудженого З. про те, що 25 лютого 2005 р. він був у стані алкогольного сп’я­ніння і коли внучка його співмешканки стала просити його про щось, він ви­лаявся нецензурними словами і вдарив її кулаком. Дитина почала плакати і побігла на кухню. Він пішов за нею і двічі завдав їй удар ножем у груди.

Не дивлячись на те, що в судовому засіданні З. свою винність в інкримі­нованих йому злочинах визнав лише частково, суд на обґрунтування сво­го висновку про її доведеність послався також і на показання свідків П. В., Д. А., Я., представника неповнолітньої потерпілої Д. Н.

Зокрема свідок-очевидець П. В. ствердила в суді, що того дня З. був у стані алкогольного сп’яніння і близько 22 год. він побив її внучку, після чого завдав їй удари ножем і кинув на відкрите полум’я плити. Вона намагалася захистити дитину, однак З. побив її, від чого вона впала і знепритомніла. При­йшовши до тями, вона зняла дитину з плити і надала необхідну допомогу.

Свідок Я. також ствердила, що близько 22 год. цього вечора вона чула з квартири П. В. сильні крики її внучки, а тому повідомила про це батьків ди­тини — Д. А. і Д. Н.

Разом із батьками вона побачила їх малолітню дочку Д. В. із заподіяни­ми їй співмешканцем П. В. — З. — тілесними ушкодженнями.

Крім того, винність засудженого у вчиненні інкримінованих їм злочинів підтверджується й іншими зібраними та дослідженими в суді доказами, зок­рема даними протоколів відтворення обстановки й обставин події за участю П. В., котра підтвердила дані нею показання про обставини заподіяння її внучці тілесних ушкоджень З., очної ставки між П. В. і З., під час якої остан­ній повністю підтвердив показання П. В., огляду місця події — будинковоло- діння П. В., у ході якого виявлено чисельні сліди речовини, подібної до крові, а також вилучено ніж з аналогічними слідами; пред’явлення предметів для впізнання за участю свідка П. В., під час якого вона впізнала ніж, яким З. за­вдавав удари потерпілій.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 2 лютого 2005 р. № 231 малолітній потерпілій Д. В. заподіяно тілесні ушкодження у вигляді прони­каючих колото-різаних ран правої і лівої половини грудної клітки, що відно­сяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння та опіки шкіри грудної клітки, живота і лівої вер­хньої кінцівки, які утворилися в результаті термічної дії високотемператур­ного фактора і відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Зазна­чені ушкодження потерпілій могло бути заподіяно за обставин, вказаних під час відтворення обстановки й обставин події за участю свідка П. В. і З.

Належно оцінивши зібрані у справі й досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що винність З. у зама­ху на умисне убивство малолітньої потерпілої Д. В. з особливою жорстокіс­тю за ч. 2 ст. 15, пунктами 2, 4 ч. 2 ст. 115 КК України доведено.

До того ж, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно зазна­чив у вироку те, що про направленість умислу засудженого на умисне вбивс­тво малолітньої потерпілої з особливою жорстокістю свідчить послідовність і характер дій З., локалізація завданих ним тілесних ушкоджень. Про закін­чений замах на вчинення умисного вбивства малолітньої потерпілої з особ­ливою жорстокістю, як указано у вироку, свідчить і те, що засуджений, запо­діявши тяжкі тілесні ушкодження малолітній потерпілій, залишив її на від­критому полум’ї плити у кухні, сам звідти вийшов, збивши з ніг П. В., яка намагалася забрати дитину з плити, тобто вчинив усі дії, необхідні для дове­дення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не зале­жали від його волі.

Твердження у касаційних скаргах засудженого З. та його захисника Я. про те, що за наведених обставин у засудженого не було умислу на умисне вбивство з особливою жорстокістю малолітньої потерпілої Д. В., а він, буду­чи у стані алкогольного сп’яніння, не контролював свої дії, а тому їх слід ква­ліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, є безпідставними.

Відповідно до висновків судово-психіатричної експертизи З. на момент учинення злочину був у стані алкогольного сп’яніння, на хронічні психічні захворювання не страждав і не страждає, міг усвідомлювати свої дії та керу­вати ними.

Призначаючи покарання засудженому З., суд першої інстанції з достат­ньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про особу винного, учинення злочинів у стані алкогольного сп’яніння.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримі­нально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасуван­ня судових рішень, як про це йдеться у касаційній скарзі, не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України апеляційного суду Дніпропетровської об­ласті щодо З. залишила без зміни.

Умисне вбивство малолітньої дитини правильно кваліфіковано судом за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 4 липня 2006р. // Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 207—210

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2006 р. М. засуджено за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі.

М. визнано винним у вчиненні умисного вбивство малолітньої дитини за таких обставин.

14  вересня 2005 р. приблизно о 13 год. М., який мав близькі стосунки з Д. О. і неприязні — з її малолітньою дочкою Д. К. (1994 р. н.), прийшов з ме­тою позбавлення життя останньої до кв. 15, розташованої в ж/м Парус, 1а у м. Дніпропетровську. Коли Д. К. відкрила йому двері, М., впевнившись, що вона знаходиться вдома одна, з метою її вмисного вбивства поклав на облич­чя потерпілої подушку і став її душити, до того ж тиснув на її шию перед­пліччям та ліктем до тих пір, поки Д. К. не перестала подавати ознаки життя. Після цього М. поклав труп Д. К. у раніше приготовлену сумку і виніс у лісо­смугу поблизу р. Дніпро у м. Дніпропетровську.

У касаційній скарзі засуджений М. просить вирок щодо нього скасувати, а провадження у кримінальній справі закрити, мотивуючи це тим, що досу- дове слідство проведено з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства, а вирок суду ґрунтується лише на доказах, здобутих незакон­ним шляхом.

Заслухавши доповідача, потерпілих Д. О. та Д. В., які просили вирок що­до М. залишити без зміни, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не під­лягає задоволенню. Доводи касаційної скарги засудженого М. про те, що його безпідставно засуджено за вчинення умисного вбивства малолітньої Д. К., позбавлені підстав і спростовуються дослідженими у судовому засіданні до­казами, аналіз яких суд дав у вироку, зокрема показаннями самого М., які він давав у ході досудового слідства.

Згідно з показаннями М. 26 червня 2004 р. він познайомився з Д. О., з якою в нього склалися дружні стосунки й якій він згодом запропонував одру­житися. Однак, як йому здавалося, проти цього заперечувала донька Д. О. — Д. К., а тому 13 вересня 2005 р. він вирішив її вбити. З цією метою 14 верес­ня 2005 р., попередньо придбавши велику сумку, прийшов до квартири Д. О. Коли Д. К., яка перебувала вдома одна, відчинила йому двері та запросила в квартиру і повідомила, що йде гуляти на вулицю, він зробив їй зауваження, після чого вона лягла обличчям на диван, а він вирішив задушити її подуш­кою. Також підтвердив, що душив потерпілу приблизно півгодини, поки во­на не обм’якла і не перестала подавати ознак життя, потім поклав труп у сум­ку та виніс на берег р. Дніпро, де з метою приховання слідів злочину — відби­тків пальців на одязі Д. К. — підпалив її одяг та залишив місце події. Після чого поїхав на дачу, викорчував дерево, а приблизно о 18 год заїхав на роботу до Д. О. Також повідомив, що він, щоб відволікти від себе увагу, 17 вересня 2005 р. на аркуші паперу написав Д. В. лист, в якому вказав, щоб той зали­шив місто, тому що вже постраждала його дочка, а згодом постраждають й інші родичі.

М. у ході відтворення обстановки та обставин події злочину добровіль­но, послідовно та докладно розповідав і показував на місці події злочину, як саме позбавив життя Д. К., а також показав місце, де залишив труп малоліт­ньої потерпілої.

Крім того, показання М. підтверджуються даними висновку судово-ме­дичної експертизи, згідно з яким смерть Д. К. настала в результаті механічної асфіксії, внаслідок закритої тупої травми шиї. Крім того, виявлені на трупі де­фекти шкіри і м’яких тканин є наслідком дії високої температури, які могли виникнути після настання смерті потерпілої.

Потерпіла Д. О. підтвердила, що в червні 2004 р. вона познайомилася з М., який згодом запропонував їй одружитися, однак вона йому відмовила, оскільки у нього виникли складні стосунки з її дочкою. 13 вересня 2005 р. М. залишився ночувати у неї, а вранці 14 вересня 2005 р. в 9 год. 30 хв. вони піш­ли з дому, а дочка Д. К. залишилася в квартирі. В обід М. відправив їй на мо­більний телефон повідомлення, що він на дачі, а в період з 16 до 18 год. при­віз їй на роботу виноград. Коли ввечері цього самого дня вона повернулася додому, виявила, що дочки вдома не було. Біля дверей стояв стілець, який зазвичай Д. К. підставляла, щоб подивитися в глазок, коли хтось дзвонить у двері. Крім того потерпіла підтвердила, що дочка не відчиняла двері незна­йомим.

Потерпілий Д. В. пояснив, що його дочка Д. К. після розлучення прожи­вала з Д. О. 14 вересня 2005 р. Д. О. зателефонувала йому і запитала, чи він не бачив Д. К., а згодом йому стало відомо, що дочка зникла. 17 вересня 2005 р. йому прийшов лист, в якому були висловлені погрози. Зазначений лист було вилучено працівниками міліції.

Згідно з даними криміналістичної експертизи лист написано під трафа­рет барвником чорного кольору.

У ході проведення слідчої дії — огляду квартири, в якій проживав М., було вилучено, зокрема, кросівки та 68 аркушів паперу.

Відповідно до висновку судово-криміналістичної експертизи надані на дослідження зазначені зразки чистого паперу та лист мають спільну родову приналежність.

Крім того, зі змісту зазначеного листа видно, що особа, яка його написа­ла, знала про склад сім’ї Д. В., в якому одязі була Д. К. у день її вбивства, що остання вже мертва, а також місце знаходження її трупа.

Зазначені докази повністю погоджуються із показаннями М., які він до­бровільно дав під час досудового слідства.

Крім того, згідно з даними висновків судово-ґрунтознавчої експертизи ґрунт, виявлений на кросівках М. та поблизу місця виявлення трупа, іденти­чний за характеристиками.

Судом також ретельно досліджувалися та перевірялися й інші матеріали справи, зокрема показання свідків Г., Б., Д. та П., які підтвердили, що М. мав неприязні стосунки з Д. К., а також дані протоколу виїмки графіку вхідних та вихідних телефонних дзвінків з мобільного телефона М., з якого встанов­лено маршрут пересування М.

З урахуванням наведеного твердження в касаційній скарзі засудженого М., що він не позбавляв життя Д. К., безпідставні.

Аналіз приведених даних, взятих в їх сукупності, дав підстави суду дійти правильного висновку щодо винності М. у вчиненні вмисного вбивства ма­лолітньої дитини — Д. К. — і правильно кваліфікувати його дії за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

При обранні міри покарання М. суд урахував дані про його особу, зокре­ма те, що він учинив тяжкий злочин, і правильно призначив йому покарання в межах санкції статті закону, за яким його визнано винним.

Будь-яких даних про істотне порушення норм кримінально-процесуаль­ного законодавства, котрі б безумовно призвели до скасування вироку, у спра­ві не встановлено.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого М. залиши­ла без задоволення.

З вироку суду виключено за недоведеністю умислу таку кваліфікую­чу ознаку вбивства, як вчинення цього злочину з особливою жорс­токістю

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 31 січня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. /Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 233—240

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 7 листопада 2005 р. засуджено: Б. за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК Укра­їни на 4 роки позбавлення волі; за пунктами 4, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупніс­тю злочинів йому призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення во­лі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України в строк покарання зараховано покаран­ня, призначене за попереднім вироком Жовтоводського міського суду Дніп­ропетровської області від 8 червня 2005 р. і остаточно призначено 15 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі; за пунктами 4, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України — на 15 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно за сукупністю злочинів призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі.

Б. та Г. визнано винними у вчиненні злочинів за таких обставин.

16 травня 2005 р. о 17 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп’я­ніння, за місцем проживання Щ. у кв. 55 буд. 2 по пров. Баумана в м. Жов­ті Води Дніпропетровської області, Б. та Г., скориставшись тим, що господар заснув, за попередньою змовою групою осіб таємно викрали два велосипеди, належні Щ. та його матері С., на суму 502 грн.

У цей самий день, реалізувавши велосипеди, Б. та Г. о 19 год. знову пове­рнулись до квартири Щ., де продовжили вживання спиртного. Коли Щ., про­кинувшись, виявив пропажу велосипедів і став докоряти Б. та Г. за крадіжку, останні з метою приховати цей злочин і уникнути відповідальності за нього вирішили вбити Щ. з особливою жорстокістю. Для цього Б. наносив йому удари кулаками, клав на обличчя подушку, а Г. рушником зав’язав потерпі­лому рота, після чого вони зв’язали йому руки й ноги та залишили в такому стані. Через 20—30 хв., впевнившись, що Щ. ще живий і намагається звільни­тися, вони скинули його з ліжка на підлогу обличчям донизу, знову зв’язали, Г. накинув рушник ззаду на шию Щ. та, намагаючись задушити його, з силою натягнув кінці рушника на себе, впершись коліном у спину Щ. У цей час Б., допомагаючи Г., скотчем замотав голову Щ., перекривши доступ повітря через рот і ніс. Через спільні дії Б. і Г. смерть Щ. настала від механічної асфіксії.

Після вбивства Щ. Б. та Г. перенесли його труп до ванної кімнати та ви­рішили виїхати з міста, для чого обшукали квартиру; не виявивши грошей, таємно викрали з квартири майно, що належало С., на суму 1360 грн, а саме: відеомагнітофон, 3 відеокасети, сумку.

19 травня 2005 р. о 12 год. Б. і Г., будучи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою групою осіб з проникненням до квартири Щ. таємно викрали майно С. на суму 1230 грн, а саме: телевізор та сумку.

24 травня 2005 р. о 21 год. Б., будучи в стані алкогольного сп’яніння, по­вторно проник до квартири Щ. та таємно викрав звідти майно С. на суму 1360 грн, а саме: музичний центр та дві сумки.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений Г. просить вирок суду скасувати, а справу щодо нього закрити за відсутністю в його діях скла­ду злочинів. Посилається на те, що участі у злочинах не приймав, має алібі на час вбивства Щ., а саме: 16 травня 2005 р. з 16 год. 30 хв. перебував у іншо­му місці зі своїм знайомим К. Крім того, зазначає, що під час дізнання та до- судового слідства обмовив себе під впливом застосованого до нього фізично­го насильства і внаслідок порушення його права на захист, а також його об­мовив Б.

Засуджений Б. у касаційній скарзі, не заперечуючи доведеності вини у вчиненні зазначених у вироку злочинів, просить вирок суду змінити, пом’як­шити призначене йому покарання. Посилається на те, що суд під час призна­чення йому покарання не врахував його сімейні обставини та наявність ряду інших пом’якшуючих покарання обставин.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого Г., який підтримав свою касаційну скаргу, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та об­говоривши доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню частково на таких підставах.

Висновок суду про доведеність винності засуджених у вчиненні злочи­нів за обставин, встановлених судом, є правильним, оскільки відповідає фак­тичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю розглянутих у судо­вому засіданні доказів, які досліджені, належно оцінені судом та детально викладені у вироку.

Визнаючи Б. і Г. винними у вчиненні крадіжок і вбивства потерпіло­го Щ. за попередньою змовою групою осіб з метою приховати вчинений зло­чин, суд навів у вироку переконливі судження на обґрунтування цього ви­сновку.

Суд поклав в основу вироку показання під час досудового слідства Б. і Г., які під час допитів, на очних ставках, при відтворенні обстановки й обста­вин події, зокрема за участю захисників, виклали дані щодо конкретних об­ставин вчиненого ними за попередньою змовою групою осіб вбивства Щ. і крадіжок майна з його квартири.

Аналіз цих показань, зазначений у вироку, свідчить, що Б. і Г. після сво­го затримання кожний по-своєму, із суб’єктивних міркувань свого захисту, відтворювали події 16 травня 2005 р. і вчинені кожним з них дії щодо викра­дення майна та вбивства Щ., але водночас наводили такі деталі основних об­ставин злочинів, які вони не могли б знати, якби не були безпосередніми їх виконавцями.

Ці показання Б. та Г. були взаємно уточнені та доповнені під час очних ставок і відтворення обстановки та обставин події. Вони повністю узгоджу­ються з даними протоколів огляду місця події й трупа Щ., висновками дак­тилоскопічних експертиз.

Висновками проведених у справі основної та додаткових судово-медич­них експертиз підтверджено, що виявлені у загиблого Щ. пошкодження, зокре­ма перелом рога щитоподібного хряща гортані, і причина його смерті — меха­нічна асфіксія, яка виникла як внаслідок закриття отворів роту та носу, так і як наслідок набряку тканин гортані, що виник на тлі перелому хряща, відпо­відають обставинам і способу вбивства, зазначеним Б. та Г., зокрема при від­творенні обстановки та обставин події, і свідчать про достовірність їх пока­зань щодо спільної участі у вбивстві Щ., учиненому з метою приховати рані­ше вчинений злочин — крадіжку велосипедів.

Свої визнавальні показання Б. підтвердив і в судовому засіданні.

Крім того, показання засуджених в обсязі подій, встановлених судом, знайшли своє повне підтвердження і наведеними у вироку суду показаннями потерпілої С., свідків М., Р., Т., X., У., Л., О., даними протоколів добровільної видачі покупцями майна С., яке було їм продане Б., а такого майна як вело­сипед, відеомагнітофон і телевізор — за участю або в присутності Г. Сам Г., будучи допитаним на досудовому слідстві, визнавав, що разом з Б. викрав з квартири Щ. до загибелі останнього два велосипеди, після вбивства — відео- магнітофон з відеокасетами, а через кілька днів, погодившись з пропозицією Б., — і телевізор.

Твердження засудженого Г. у касаційній скарзі про те, що він обмовив себе на досудовому слідстві внаслідок порушення його права на захист — не­забезпечення захисником і застосування до нього недозволених методів слід­ства — фізичного насильства, є необґрунтованими.

Згідно з матеріалами справи Г. після затримання роз’яснювалось право мати захисника, від чого він, будучи підозрюваним у вчиненні злочину, пе­редбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, відмовився, і дав визнавальні показан­ня. Надалі під час перекваліфікації його дій на пункти 4, 9,12 ч. 2 ст. 115 КК України він був забезпечений захисником з числа адвокатів, у присутності якого він також неодноразово, зокрема під час відтворення обстановки та об­ставин події, давав показання, в яких визнавав свою вину, і до того ж як ні­коли не посилався на застосування до нього методів фізичного насильства. В матеріалах справи є висновок судово-медичної експертизи Г., згідно з яким у нього при огляді під час досудового слідства не виявлено будь-яких тілес­них ушкоджень.

Посилання в касаційній скарзі Г. на те, що Б. обмовив його у вчиненні вбивства Щ. і крадіжок із квартири останнього, і на те, що він — Г., на час вбивства має алібі, оскільки перебував разом з знайомим К. в іншому місці, що не перевірив суд, є надуманими і спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, згідно з матеріалами справи про наявність алібі Г. заявив 23 серп­ня 2005 р. під час виконання вимог ст. 218 КПК, і ця його заява була перевіре­на. Для цього був здійснений обхід будинку, який, як адресу, вказав Г., та обхід інших будинків, встановлена П., на яку посилався Г. як на особу, за місцем проживання якої він знаходився з К. 16 серпня 2005 р., встановлені інші осо­би, які знали чоловіка на ім’я К. Будучи допитаними у справі, зазначені особи пояснили, що Г. дійсно перебував у квартирі П. 16 серпня 2005 р., але з 21 до 22 год, тобто після вчинення вбивства Щ., і без чоловіка на ім’я К.; такого чо­ловіка вони знають лише одного, і він виїхав на постійне місце проживання і роботи в іншу місцевість більше року тому. У судовому засіданні для перевір­ки заяви Г. також була допитана П., яка підтвердила свої попередні показан­ня. Крім того, версія Г. про наявність у нього алібі спростована показаннями Б. та іншими дослідженими у справі доказами, яким суд дав належну оцінку.

На цій версії Г. не наполягав у судовому засіданні, під час якого зазна­чав, що визнає свою вину частково: був присутнім при вбивстві Б. Щ. і вчи­няв з Б. крадіжки майна з його квартири.

Підстав у Б. для обмови Г. у вчиненні злочинів не встановлено. На наяв­ність таких підстав, що заслуговують на увагу, не посилається і Г.

З урахуванням викладеного колегія суддів не може погодитись із твер­дженнями засудженого Г. у касаційній скарзі про його непричетність до кра­діжок і вбивства І. Д. і не знаходить підстав для скасування вироку щодо ньо­го і закриття справи, як про це він просить в касаційній скарзі.

Суд належно оцінив сукупність наведених доказів і правильно кваліфі­кував дії засуджених за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковою кваліфікацію судом дій засуджених у вбивстві Щ. за такою ознакою, передбаченою п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, як вчинення цього вбивства з особливою жорстокістю.

На підтвердження особливої жорстокості в діях засуджених під час вбив­ства Щ. суд у вироку не навів ніяких доказів, цей свій висновок належним чином не мотивував.

У той самий час згідно з даними судово-медичних експертиз у померло­го Щ. не виявлено інших тілесних ушкоджень, крім тих, які викликали меха­нічну асфіксію, і його смерть настала після отримання цих ушкоджень у не­значний проміжок часу, який вираховується хвилинами; саме у цей час він міг відчувати фізичний біль.

Таким чином, у справі не доведено, що, позбавляючи потерпілого життя, Б. та Г. мали намір і застосували до Щ. мучення, тортури, мордування та інші дії, які б завдавали Щ. особливих фізичних, психічних чи моральних страждань.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що з вироку суду підля­гає виключенню як недоведена така кваліфікуюча ознака дій засуджених у вбивстві Щ., як вбивство з особливою жорстокістю, що передбачена п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

Будь-яких даних, які б свідчили про істотне порушення на досудовому і судовому слідстві норм кримінально-процесуального закону, які б призвели до скасування вироку, у справі не встановлено.

Покарання засудженим обрано відповідно до вимог закону з урахуван­ням ступеня тяжкості вчинених злочинів, обсягу злочинних дій, даних про їх особу і ставлення до вчиненого, попередньої судимості Б., наявності обтя­жуючих та пом’якшуючих покарання обставин, зокрема тих, на які є поси­лання в касаційній скарзі Б.

Те, що близькі родичі Б. є особами похилого віку, мають тяжкі захворю­вання, на що він посилається в касаційній скарзі, не є підставами для пом’як­шення призначеного Б. покарання.

Також не дає достатніх підстав для пом’якшення покарання засудже­ним і виключення з вироку однієї з кваліфікуючих ознак вчиненого ними вбивства.

Тому колегія суддів не знаходить підстав для пом’якшення призначено­го засудженим покарання і задоволення касаційних скарг у цій частині.

Разом з тим, колегія суддів у порядку ст. 395 КПК вважає необхідним виключити зі вступної частини вироку посилання на судимість Б. від 13 черв­ня 2001 р., оскільки за вимогами ст. 89 КК України ця судимість погашена, а також замість солідарного стягнення судових витрат із засуджених засто­сувати стягнення з них цих витрат у дольовому порядку, як це передбачено ст. 93 КПК. Враховуючи ступінь вини засуджених у злочинах та їх майновий стан, колегія суддів вважає, що судові витрати повинні бути стягнуті з них у рівних частках.

На підставі викладеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засуджених Б. та Г. задо­вольнила частково, вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних спра­вах апеляційного суду Дніпропетровської області щодо Б. та Г. змінила, ви­ключила з вироку кваліфікуючу ознаку дій засуджених за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України — вчинення вбивства з особливою жорстокістю, і в порядку ст. 395 КПК виключила зі вступної частини вироку посилання на судимість Б. від 13  червня 2001 р. та стягнула із засуджених Б. та Г. судові витрати в дольово- му порядку — по 157 грн 65 коп. з кожного на користь НДЕКЦ УМВС Украї­ни в Дніпропетровській області. У решті цей вирок залишено без зміни.

Кількість і характер спричинених потерпілому тілесних ушкоджень (не менш 100—130 ударів) травмуючими предметами, їх локаліза­ція, знаряддя злочину, значна сила та механізм їх заподіяння свідчать про наявність у засуджених умислу на вмисне вбивство з особливою жорстокістю

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 травня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 245—251

(витяг)

Вироком Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2005 р. Ш. і С. М. засуджено за пунк­тами 4,12 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі кожного; С. В. засуджено за пунктами 4,12 ч. 2 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі; Г. засуджено за пунктами 4,12 ч. 2 ст. 115 КК України на 12 років позба­влення волі; Є. засуджено за ст. 186 КК України з застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 396 КК України — на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Є. призначено ос­таточне покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.

Стягнуто з засуджених Ш., С. М., С. В. і Г. на користь потерпілої П. О. 50 000 грн моральної та 4213 грн 77 коп. — матеріальної шкоди.

Доля речових доказів вирішена відповідно до вимог ст. 81 КПК.

За вироком суду Ш., С. М., Г. і С. В. визнано винними у тому, що вони 27  липня 2004 р. приблизно о 1 год. ночі біля буд. 19 на вул. Гоголя у м. Си- нельниково Дніпропетровської області, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за наведених у вироку обставин, на ґрунті неприязних стосунків, з особливою жорстокістю та за попередньою змовою групою осіб вчинили умисне вбивство потерпілого П.

Є. цієї самої ночі вчинила заздалегідь не обіцяне приховування зазначе­ного особливо тяжкого злочину. Крім того, Є. 15 липня 2004 р. приблизно о 10 год. 45 хв., перебуваючи у буд. 32 на вул. Московській у м. Синельниково, за попередньою змовою групою осіб, застосовуючи насильство, яке не було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілої С. Н. та погрожуючи застосу­ванням такого насильства, відкрито заволоділа майном потерпілої на загаль­ну суму 170 грн.

У касаційних скаргах:

— засуджений Ш. та адвокат С. просять врахувати визнання вини Ш. та його каяття, стан здоров’я, що злочин вчинив неповнолітнім, виховувався у неповній сім’ї та пом’якшити призначене покарання;

— засуджений С. М. і адвокат І. зазначають, що С. М. брав участь лише у першому побитті потерпілого, що умислу на позбавлення життя останнього не мав. Просять вирок змінити, перекваліфікувати дії С. М. з пунктів 4,12 ч. 2  ст. 115 на ч. 2 ст. 296 КК України та з урахуванням неповнолітнього віку призначити йому покарання у межах санкції зазначеного закону із застосу­ванням статей 75 та 76 КК України. Крім того, С. М. посилається у своїй скар­зі на те, що під час досудового слідства органами слідства застосовувались недозволені методи, внаслідок чого він обмовив себе;

—  засуджений Г. посилається на порушення органами слідства норм кримінально-процесуального закону, зокрема і його права на захист. Зазна­чає, що справа розглянута необ’єктивно, з обвинувальним ухилом, що суд дав неправильну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам. Ствер­джує, що у першому побитті потерпілого участі не брав, що під час повтор­ного побиття потерпілого наніс йому лише кілька ударів по ногах. Вважає, що пред’явлене обвинувачення є неконкретним, що тілесні ушкодження, які спричинили смерть потерпілого, були заподіяні під час дорожньо-транспорт­ної пригоди. Просить вирок щодо нього скасувати, а справу направити на но­вий розгляд;

— адвокат С. просить пом’якшити призначене засудженому С. В. пока­рання, посилаючись на те, що він позитивно характеризується за місцем про­живання та навчання, раніше не судимий та давав показання про свою роль у скоєному злочині;

— адвокат К. просить урахувати обставини, що пом’якшують покарання засудженої Є., а саме: її неповнолітній вік, визнання вини та каяття, відшко­дування збитків та думку потерпілої. Зазначає, що призначення покарання за ч. 1 ст. 396 КК України у вигляді позбавлення волі належно не мотивова­но. Вважає, що на підставі ст. 70 КК України необхідно призначити остаточ­не покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим. Доведеність винності Є. у вчиненні інкримінованих їй злочинів та правиль­ність їх кваліфікації не оспорюється.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засу­джених Ш., Г. і С. М., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Винність Ш., Г., С. М., С. В. і Є. у вчиненні за наведених у вироку обста­вин інкримінованих їм злочинів доведена об’єктивними доказами, які зібра­ні у передбаченому законом порядку і належно оцінені судом.

Наведені у скаргах доводи про відсутність у Ш., Г., С. М. і С. В. умислу на умисне вбивство потерпілого П. є необґрунтованими і спростовуються су­купністю наведених у вироку доказів.

Так, у судовому засіданні Ш., Г., С. М. і С. В. визнавали, що наносили потерпілому численні удари ногами та руками в різні частини тіла, але, на їх думку, такі дії не могли спричинити настання смерті.

Є. в судовому засіданні також стверджувала, що вона в ніч з 26 на 27 ли­пня 2004 р. у неї вдома разом з Г., Ш., С. М., С. В. та К. вживали спиртні на­пої, після чого хлопці пішли прогулятися, а вона разом з подругою — К. — за­лишились дома. Через деякий час Г., Ш., С. М. та С. В. повернулися. Їх руки та одяг були в крові. Вони повідомили, що разом побили чоловіка. При цьо­му С. В. показав ремінь, годинник та запальничку, яку відібрав у потерпіло­го. Вона (Є.), Г., і Ш. за пропозицією останнього повернулись на місце злочи­ну. Побачила лежачого на дорозі закривавленого чоловіка, який хрипів. Після того, як сказала хлопцям, що чоловік ще живий, спочатку Ш., а за ним Г. і С. М. почали наносити потерпілому численні удари ногами у різні частини тіла. Після побиття, побачивши автомобіль швидкої допомоги, всі сховались. А коли медичні працівники оглядали потерпілого, то до них підійшли Ш. і С. М., які допомогли помістити потерпілого в машину.

На досудовому слідстві допитана як обвинувачена Є. в присутності ад­воката давала аналогічні показання, але стверджувала, що після того як вона оглянула потерпілого і сказала хлопцям, що той ще живий, Ш. висловився нецензурно на адресу побитого ними чоловіка і зробив не менш 10 стрибків ногами на груди потерпілого та наніс численні удари ногами. С. В. також не менш 10 разів стрибав потерпілому на груди. Крім того, С. В. та Г. били потер­пілого руками і ногами в різні частини тіла.

Крім того, Є. стверджувала, що в її квартирі Ш., С. В., С. М. і Г. з метою при­ховання слідів злочину змивали зі своїх рук, одягу і взуття кров потерпілого.

Допитаний на досудовому слідстві як обвинувачений Г. у присутності адвоката також стверджував, що коли після вживання спиртних напоїв при­близно о 1 год. ночі разом з С. В. і С. М. прогулювались на вул. Гоголя, то біля буд. 32 С. В. став прискіпуватись до незнайомого чоловіка та говорити грубо­щі. У відповідь чоловік сказав, що він — працівник міліції і показав посвід­чення. Незважаючи на це, С. В. наніс потерпілому удар ногою в груди, від чого той впав на спину. Після цього вони всі разом стали бити потерпілого но­гами, наносячи удари в різні частини тіла. Особисто він наніс потерпілому приблизно 10 ударів ногами по тулубу, не думаючи про можливі наслідки. Інші хлопці нанесли потерпілому також не менш 10 ударів кожен по голові і тулубу. Під час побиття С. М. зірвав з руки потерпілого годинник, а С. В. — зняв з чоловіка ремінь, яким наносив удари в різні частини тіла. Потім С. М. і С. В., взявши потерпілого за ноги, перетягли його на невелику відстань по дорозі і кинули, після чого разом із Ш. почали стрибати ногами на різні час­тини тіла потерпілого. Кожен з них здійснив не менш 5 стрибків. Після цього Ш. вчинив щодо потерпілого ще й дії, що супроводжувались винятковим ци­нізмом.

8  серпня 2004 р. на одязі потерпілого П. було виявлено наявність сечі, походження якої від Ш., С. В. і С. М. не виключається, що підтверджується висновками експертизи й узгоджується з наведеними вище показаннями.

Під час огляду місця події було знайдено службове посвідчення на ім’я П., банківська картка, частина браслету від наручного годинника тощо.

У кишені одягу С. В. було виявлено наручний годинник «Адідас» і за­пальничка, а в квартирі Є. — брючний ремінь. Зазначені речі були впізнані потерпілою П. О. як такі, що належали її чоловіку П.

На одязі та взутті Ш., С. М., на одязі С. В. і Г. було виявлено кров люди­ни, походження якої від потерпілого П. не виключається, що підтверджуєть­ся висновками судово-імунологічних експертиз.

Наведені у скаргах доводи про те, що на досудовому слідстві засуджені у зазначеній справі обмовили себе внаслідок застосування щодо них недо- зволених методів слідства, є безпідставними. Зазначені доводи були пред­метом перевірки як судом, так і прокуратури Дніпропетровської області і не знайшли свого підтвердження, про що свідчить постанова про відмову в по­рушенні кримінальної справи від 7 листопада 2005 р.

Необґрунтованими є і доводи про неконкретність пред’явленого обви­нувачення про те, що органами досудового слідства і судом не з’ясовано, які тілесні ушкодження були заподіяні потерпілому кожним з засуджених, та про те, що тілесні ушкодження, що спричинили смерть П., були спричинені остан­ньому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Так, згідно з висновками судово-медичної експертизи на трупі П. вияв­лено величезну кількість тілесних ушкоджень голови, шиї, грудей, кінцівок, внутрішніх органів, які утворилися не менше ніж від 100—130 ударів травму­ючими предметами.

Характер, численність, локалізація та особливості комплексу всіх вияв­лених на трупі тілесних ушкоджень свідчать про те, що вони були прижит­тєвими, нанесеними невдовзі перед настанням смерті та заподіяні діями ту­пих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути кулак, взуті ноги або інші предмети аналогічного характеру, які мали жорстку чи напівжорстку конструкцію. Зазначений висновок підтверджуєть­ся і висновками медично-криміналістичного дослідження.

Смерть потерпілого П. настала внаслідок поєднаної тупої травми тіла, яка супроводжувалась численними зовнішніми ушкодженнями голови, у вигляді забоїв м’яких тканин, саден, крововиливів і забійних ран, закритою внутріш­ньочерепною травмою з крововиливами під оболонки, в речовину і шлуноч­ки головного мозку, численними забоями, саднами, крововиливами тулуба і кінцівок, численними двосторонніми переломами ребер, забоями внутрішніх органів: серця, легень, підшлункової залози, нирок, крововиливів печінки, що в сукупності ускладнилось розвитком шоку, який і став безпосередньою при­чиною смерті.

Наведені вище та у вироку тілесні ушкодження, їх кількість і характер, локалізація, знаряддя, значна сила та механізм їх спричинення свідчать про наявність умислу на умисне вбивство з особливою жорстокістю, вчинене за попередньою змовою групою осіб, та спростовує посилання засуджених про настання смерті потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Об­винувачення Ш., С. М., С. В., Г. пред’явлено правильно, оскільки смерть по­терпілого настала внаслідок сукупності всіх заподіяних йому тілесних ушко­джень голови, шиї, тулуба та кінцівок.

Згідно з висновками стаціонарних судових психолого-психіатричних екс­пертиз Ш., С. М., С. В., Г. і Є є осудними.

Належно оцінивши зібрані у справі і досліджені у судовому засіданні до­кази в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності Ш., С. М., С. В., Г. і Є. у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Дії ІІІ., С. М., С. В., Г. за пунктами 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України і Є. — за ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 396 КК України кваліфіковано правильно.

Покарання ІІІ., С. М., С. В., Г. і Є. призначено відповідно до вимог ста­тей 65 та 102 КК України. До того ж суд урахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, дані про їх особи, роль і ступінь участі кожного у скоєному та обставини, що впливають на їх відповідальність. Колегія суддів вважає, що призначене покарання кожному з зазначених осіб є достатнім і необхідним для їх виправлення. З урахуванням кількості вчинених Є. злочинів, ступеня їх суспільної небезпечності та даних про її особу, колегія суддів не вбачає підстав для пом’якшення призначеного їй покарання. Крім того, поглинання рівнозначних покарань, як про це йдеться у касаційній скарзі, є неприпус­тимим. Зазначена справа розглянута судом відповідно до вимог ст. 22 КПК. Порушень норм кримінально-процесуального закону, які б призвели до змі­ни чи скасування вироку, не встановлено. Цивільний позов вирішено відпо­відно до чинного законодавства. За таких обставин підстав для задоволення касаційних скарг немає.

З урахуванням наведеного колегія суддів Судової палати у криміналь­них справах Верховного Суду України скарги засуджених Ш., С. М., Г. та адвокатів залишила без задоволення.

Характер вчинених засудженим дій, пов'язаних із нанесенням ним потерплій руками та викруткою численних ударів (74) у життєво важливі органи, а також здавлюванням її шиї руками, внаслідок чого потерпіла зазнавала особливих страждань, свідчить про те, що він діяв з умислом на її вбивство з особливою жорстокістю

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6 червня 2006р. //Кримінальне судо­чинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид./Верх. Суд України. — К.:Вид. Дім «М Юре», 2007. — С. 252—255

(витяг)

Вироком апеляційного суду Харківської області від 27 січня 2006 р. Д., раніше судимого за вироком Московського районного суду м. Харкова від 24 березня 1998 р. за ст. 94, частинами 2 та 3 ст. 140 КК України на 10 ро­ків позбавлення волі та звільненого постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 січня 2005 р. умовно-достроково на 2 роки 5 місяців та 14  днів, засуджено за пунктами 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 15 років по­збавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до цього покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків йому призначено остаточне покарання у вигляді 17 років та 5 місяців позбав­лення волі.

Д. визнано винним у тому, що він, будучи раніше судимим за умисне вбивство, вночі 6 липня 2005 р. у розташованій біля Салтівського житлово­го масиву м. Харкова лісосмузі, запідозривши К. у крадіжці грошей, з особли­вою жорстокістю умисно вбив її шляхом нанесення численних ударів руками та викруткою в життєво важливі органи, а також здавлювання руками шиї К.

У касаційній скарзі засуджений наводить доводи про те, що досудове та судове слідство у справі проведено неповно, необ’єктивно, з порушенням інших вимог кримінально-процесуального законодавства. Д. зазначає, що діяв щодо потерпілої у стані сильного душевного хвилювання, у нього умислу на позбавлення потерпілої життя і на її вбивство з особливою жорстокістю не було, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджені зібраними у ній доказами, яким суд, крім того, не дав належ­ної оцінки. Одночасно стверджує, що суд призначив йому занадто суворе по­карання, без урахування даних про те, що він у вчиненому злочині щиро роз­каявся та сприяв його розкриттю.

Засуджений просить про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає на таких підставах.

Матеріалами справи з’ясовано, що досудове та судове слідство у ній проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і призвели до скасування ви­року, у справі не допущено, а висновки суду про винність Д. у вчиненні ним зазначеного злочину відповідають фактичним обставинам справи і підтвер­джені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами і, зокрема, даними, що містяться у показаннях самого засудженого, потерпі­лої К., свідків С., Л., Ч., Ш., О., протоколах огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події, висновку судово-медичної експертизи.

Так, сам засуджений у судовому засіданні дав показання, якими підтвер­див факт нанесення ним руками та викруткою ударів потерпілій у різні час­тини тіла, але він стверджував, що діяв у стані сильного душевного хвилю­вання, у нього був відсутній не тільки умисел на вбивство з особливою жорс­токістю, а й умисел на вбивство взагалі.

Подібне твердження засудженого, як і доводи аналогічного характеру в його скарзі, є необґрунтованими і спростовуються перевіреними у справі до­казами.

Згідно з показаннями у судовому засіданні Д. перед початком нанесення ним ударів потерпілій остання не застосувала до нього будь-якого насильст­ва, тяжко його не ображала.

Згідно з даними протоколу огляду місця події у лісосмузі, розташованій неподалік Салтівського житлового масиву м. Харкова, виявлено труп жінки з ознаками насильницької смерті.

Матеріалами справи встановлено, що це труп К.

За висновком судово-медичної експертизи на трупі К. виявлені садна на животі, 7 колотих ран на обличчі, 28 колотих ран на шиї, 46 колотих ран на передній і боковій поверхні грудної клітки, тупа травма шиї. Смерть К. на­стала від гострої крововтрати, обумовленої проникаючими колотими пора­неннями грудної клітки з пошкодженням лівої легені та серця.

Судово-медичний експерт Л. у судовому засіданні дійшов висновку про те, що під час спричинення К. численних колотих тілесних ушкоджень вона відчувала сильний біль.

Характер вчинених засудженим дій, пов’язаних із нанесенням ним по­терпілій руками та викруткою численних ударів у життєво важливі органи, а також здавлюванням ним її шиї руками, внаслідок чого К. зазнавала особли­вих страждань і їй були спричинені зазначені у висновку судово-медичної експертизи тілесні ушкодження, що призвели до смерті потерпілої, свідчить про те, що Д. діяв не тільки з умислом на вбивство К., а ще й з умислом, спря­мованим на її вбивство з особливою жорстокістю.

Отже, наведені з зазначеного приводу у скарзі засудженого доводи по­збавлені підстав.

Правильно проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності, зокре­ма ті, на які містяться посилання у скарзі, та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про винність Д. у вчиненні ним за викладе­них у вироку обставин злочину, за який його засуджено.

Дії Д. за пунктами 4,13 ч. 2 ст. 115 України як умисне вбивство з особли­вою жорстокістю та особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, кваліфі­ковані правильно.

Відсутні підстави для пом’якшення засудженому і покарання, оскільки воно йому призначене судом справедливо і відповідає ступеню тяжкості вчи­неного ним злочину та даним про його особу.

На підставі викладеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого залишила без задоволення, а постановлений щодо нього вирок апеляційного суду Хар­ківської області — без змін.