Печать
PDF

Розділ ХІ Злочини проти громадської безпеки - § 2. Створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об’єднань, участь у них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов’язані з ними

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Особлива частина

 

§ 2. Створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об’єднань, участь у них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов’язані з ними

 

Створення злочинної організації (ст. 255). Об’єктивна сторона цього злочину виявляється в таких формах: 1) створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину; 2) ке­рівництво такою організацією; 3) участь у ній; 4) участь у злочинах, учинюваних такою організацією; 5) організація зустрічі (сходки) пред­ставників злочинних організацій або організованих груп для розробки планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечен­ня злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних орга­нізацій або організованих груп; 6) керівництво цією зустріччю (сход­кою); 7) сприяння такій зустрічі (сходці).

Створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину слід розуміти як сукупність дій з організації (форму­вання, заснування) стійкого злочинного об’єднання для зайняття зло­чинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з орга­нізації злочину і включають підшукання співучасників, об’ єднання їх зусиль, детальний розподіл між ними обов’ язків, складання плану, ви­значення способів його виконання. Проте основною метою організатора такого угруповання є утворення стійкого об’єднання осіб для зайняття злочинною діяльністю, забезпечення зв’язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Злочин є закінченим з моменту фактичного створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Поняття злочинної організації подано у ч. 4 ст. 28 КК.

Злочинну організацію слід вважати створеною, якщо після досяг­нення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тяжкого злочину, але до його закінчення об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак такої організації. При цьому не має значення, пе­редувала набуттю об’ єднанням ознак злочинної організації стадія його існування як організованої групи чи зазначена організація була одразу створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єднанням усіх обов’язкових ознак злочинної організації, ці злочини за наявності до того підстав необхідно кваліфікувати як такі, що вчи­нені організованою групою.

У випадках, коли винному не вдалося створити злочинну організа­цію, його дії необхідно розглядати як готування до створення злочин­ної організації або замах на її створення і відповідно кваліфікувати за статтями 14 або 15 і 255 КК.

Керівництво злочинною організацією полягає у вчиненні сукуп­ності дій, спрямованих на управління її функціонування як стійкого об’єднання осіб (забезпечення існування, відповідного рівня організо­ваності, дотримання загальних правил поведінки і дисципліни; вербу­вання нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціо­нальних обов’язків; планування конкретних злочинів і злочинної ді­яльності в цілому; організація заходів щодо прикриття останньої; вдосконалення структури об’єднання) та здійснення нею злочинної діяльності (визначення її мети і напрямів, конкретних завдань об’ єднання, його структурних частин або окремих учасників, коорди­нація їх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльнос­ті чи вчинення конкретних злочинів тощо).

Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведен­ня інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників злочинного об’ єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньо­му правил поведінки.

Участь у злочинній організації передбачає існування вже ство­реної злочинної організації. Тут ідеться про випадки, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, але вступила (увій­шла) до злочинної організації, створеної іншими особами. Вступ особи до злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об’єднанні за умови, що вона усві­домлювала факт його існування і підтвердила певними діями реаль­ність своїх намірів. Вступ до злочинної організації, членство в ній є закінченим злочином із тих підстав, що сам по собі цей факт озна­чає надання злочинній організації можливості використання нового учасника згідно з її планами.

Участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, має міс­це й тоді, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, не вступала до цієї організації, не була її учасником, але взяла безпосередню участь у злочині, вчиненому злочинною організацією, тобто була співвиконавцем її злочину.

Організація зустрічі (сходки) представників злочинних організацій або організованих груп для розробки планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи коорди­нації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп — це залучення до зустрічі (сходки), розробка плану її підготовки і проведен­ня, об’єднання названих осіб, їх мобілізація, спрямованість на зустріч (сходку), налагодження, упорядкування зустрічі (сходки) для успішної та ефективної злочинної діяльності. Поняття організованої групи по­дано у ч. 3 ст. 28 КК.

Керівництво вказаною зустріччю (сходкою) — це управління зу­стріччю (сходкою) для розробки планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи коорди­нації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп.

Сприяння вказаній зустрічі (сходці) — це створення відповідних умов для її здійснення, надання допомоги тощо.

Суб ’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони створення злочинної організації є мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а організації, керівництва чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп — мета розробки планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення зло­чинної діяльності чи координації дій об’ єднань злочинних організацій або організованих груп. Мотиви злочину можуть бути різними. У біль­шості випадків — це прагнення до наживи, матеріальної вигоди. Осо­ба, яка створила злочинну організацію з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину або яка керувала такою організацією, під­лягає кримінальній відповідальності не лише за ст. 255 КК, а й, відпо­відно до ч. 1 ст. 30 КК, за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися її умислом. Інші учасники злочинної органі­зації підлягають кримінальній відповідальності за участь у ній, а також за скоєні злочинною організацією злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь. У разі скоєння окремими членами злочинної організації злочинів, які не передбачалися (не охоплювалися) цілями злочинної організації та не входили в плани її діяльності, відповідаль­ності за ці злочини підлягають лише особи, які їх вчинили.

Злочини, скоєні у складі злочинної організації, належить самостій­но кваліфікувати за відповідними нормами за сукупністю з нормою, яка передбачає відповідальність за створення такої організації, участь у ній чи у вчинюваних нею злочинах (ч. 1 ст. 255 КК).

Суб’єктом цього злочину може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 КК звільняється від кримінальної відпо­відальності особа, крім організатора чи керівника злочинної організа­ції, за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю. У цій нормі сформульована спеціальна підстава звільнення від кримінальної відповідальності. У зазначених випадках за наявності обставин, передбачених цією нор­мою закону, суд зобов’язаний звільнити відповідних осіб від кримі­нальної відповідальності. Добровільність заяви про створення зло­чинної організації або участь у ній означає вчинення цих дій із різних мотивів, але з власної волі та за усвідомлення об’єктивної можливості й надалі брати участь у ній.

 

Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх зло­чинної діяльності (ст. 256 КК). Об’єктивна сторона цього злочину виражається у двох формах: 1) заздалегідь не обіцяному сприянні учасникам злочинних організацій та укритті їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформа­ції, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів; 2) за­здалегідь не обіцяному вчиненні інших дій зі створення умов, які сприяють їх злочинній діяльності. Заздалегідь обіцяне вчинення цих дій утворить собою співучасть у злочині, передбаченому ст. 255 КК.

Сприяння учасникам злочинних організацій і укриття їх злочинної діяльності означає надання їм допомоги, підтримки, створення відпо­відних сприятливих умов для подальшого здійснення їх злочинної діяльності та її приховування.

Здійснення інших дій зі створення умов, які сприяють злочинній діяльності учасників злочинних організацій, означає підготовку і за­безпечення можливості злочинної діяльності учасників злочинних організацій. Якщо сприяння учасникам злочинних організацій і укрит­тя їх злочинної діяльності здійснюється способом, який сам по собі має ознаки іншого складу злочину, вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів. Сприяння учасникам злочинних організацій у їх злочинній діяльності та укриття винним здобутих учасниками зло­чинних організацій предметів, зберігання яких карається саме по собі, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів (наприклад, зберігання вибухових речовин).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій. Для кваліфікації цього злочину як закінченого не має значення, чи вдалося винному сприяти учасникам злочинної організа­ції та укрити їх злочинну діяльність. Достатньо встановити, що дію було спрямовано на здійснення такого сприяння.

Суб ’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що вона надає заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриває їх злочинну діяльність, і бажає цього. Якщо ж здійснення цих дій було обіцяно до або під час вчинення злочину, тобто до моменту вчинення учасниками злочинної організації тяжкого чи особливо тяжкого злочину або до його закін­чення, такі дії розглядаються як співучасть у вчиненні цього злочину у вигляді пособництва. При цьому, якщо особа більш або менш по­стійно, систематично сприяє злочинній діяльності учасників злочинної організації та укриває її, то пособництво переростає в участь у зло­чинній організації. Тому про сприяння учасникам злочинних органі­зацій та укриття їх злочинної діяльності можна говорити лише у разі заздалегідь не обіцяного, не постійного сприяння, а тимчасового разо­вого зв’язку зі злочинною організацією (наприклад, приховування без попередньої домовленості майна, здобутого злочинною організацією шляхом вчинення нею особливо тяжкого злочину).

Мотив і мета можуть бути різними і не є обов’язковими ознаками складу цього злочину.

Суб ’єкт злочину: за ч. 1 ст. 256 КК — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, за ч. 2 цієї статті — тільки службова особа або особа, яка вчинила злочин, передбачений ст. 256, повторно (ч. 1 ст. 32 КК).

 

Бандитизм (ст. 257 КК). Відповідно до ст. 257 КК, бандитизм — це організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, устано­ви, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Обов’язковими ознаками банди є: 1) наявність у ній кількох (трьох і більше) суб’єктів злочину; 2) стійкість; 3) озброєність; 4) за­гальна мета учасників угруповання — вчинення нападів на підпри­ємства, установи, організації чи на окремих осіб; 5) спосіб вчинен­ня злочину — напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Стійкість як ознака банди має місце лише у разі, якщо її створено для зайняття злочинною діяльністю, вчинення, як правило, не одного, а кількох нападів. В окремих випадках банду може бути створено для одного, але особливо небезпечного нападу, що потребує особливої підготовки. Наприклад, для нападу на банк, поштовий потяг тощо. Про стійкість банди можуть свідчити стабільність її складу та організацій­них структур, згуртованість її членів, постійність форм і методів зло­чинної діяльності тощо.

Озброєність банди означає озброєність її учасників або хоча б одно­го з них (в останньому випадку інші учасники мають знати про це й усві­домлювати можливість застосування зброї під час нападів). При цьому учасники банди могли озброїтись як до створення банди, так і в про­цесі її організації. Дії, які полягають у незаконному заволодінні вогне­пальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, ви­буховими пристроями, їх придбанні, виготовленні, ремонті, або в неза­конному заволодінні радіоактивними матеріалами чи їх придбанні, або у виготовленні, ремонті холодної зброї, вчинені з метою організації банди, а також аналогічні дії учасників уже існуючої банди чи збут останніми зазначених предметів належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 257, 262 або ч. 1 чи ч. 2 ст. 263 КК.

Дії ж учасників банди, пов’язані з незаконним носінням, зберіган­ням, ремонтом та передачею (один одному) предметів, якими вона озброєна, є складовими елементами бандитизму і додаткової кваліфі­кації за ст. 263 КК не потребують. Саме озброєність для нападів у по­єднанні зі стійкістю та іншими ознаками й утворює ту міру суспільної небезпечності, яка характеризує банду. Під зброєю розуміють пристрої, прилади та інші предмети, конструктивно призначені та технічно при­датні для ураження живої чи іншої цілі, тобто зброя у вузькому, влас­ному значенні слова. Зброя може бути вогнепальною, холодною, ви­буховою тощо. У випадках, коли для вирішення питання про належ­ність відповідних предметів до зброї, а також питання про їх придат­ність до використання за цільовим призначенням потрібні спеціальні знання, у справі необхідно призначати експертизу, яку слід проводити у відповідних експертних установах. Для вирішення лише другого питання достатньо участі спеціаліста. Якщо зброя є лише в одного члена банди, необхідно, щоб інші учасники знали про неї та розуміли, що вона може бути використана під час нападу. Тобто для відповідаль­ності за бандитизм достатньо того, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути використана.

Банда створюється з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Нападом озброєної банди є дії, спря­мовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні. Отже, бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, що потребує ретельної довготривалої підготовки.

Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо по­дальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об’єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така. Якщо перший, а також наступні злочини були вчине­ні до набуття об’єднанням усіх обов’язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того підстав необхідно визнавати такими, що скоєні організованою групою чи злочинною організацією.

Об’єктивна сторона бандитизму може виражатися в трьох формах: 1) організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, уста­нови, організації чи на окремих осіб; 2) участь у такій банді; 3) участь у вчинюваному бандою нападі. Для складу бандитизму достатньо вчинення хоча б однієї з цих дій.

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб — це створення озброєної організованої групи чи озброєної злочинної організації для відповід­ного нападу. Організація такого об’єднання утворює склад бандитизму незалежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один із намічених нападів.

Оскільки ст. 257 КК передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, дії обвину­вачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випад­ках, коли банду дійсно було організовано. Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може розцінюватись як замах на банди­тизм.

Участь в озброєній банді слід розуміти не тільки як безпосереднє здійснення нападів, а й як сам факт вступу особи до неї чи вчинення будь-яких дій, спрямованих на створення сприятливих умов для її функціонування (надання транспорту, приміщень, здійснення фінан­сування та матеріально-технічного забезпечення, постачання зброї, підшукання об’ єктів для нападу, зберігання зброї, злочинно набутого майна, коштів тощо). Проте в будь-якому разі участь у банді (як форма бандитизму) обов’язково передбачає членство особи в цьому об’єднанні, яке набувається шляхом вступу до останнього. Вчинення зазначених дій особою, яка не є учасником банди, належить розцінювати як пособ- ництво у бандитизмі.

Вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об’єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.

Участь у вчинюваному озброєною бандою нападі буде у разі, коли члени банди або інша особа, не член банди, разом із членами банди спільно братимуть безпосередню участь у вчинюваному бан­дою нападі, тобто є його співвиконавцями. Участь може виявитися у різних діях: придушення опору потерпілого, забезпечення без­пеки нападаючих бандитів та інші дії з надання допомоги банді під час вчинення нею нападу. Для відповідальності за ст. 257 КК необ­хідно, щоб особа, яка не є членом банди, взяла участь спільно з бан­дитами саме в бандитському нападі. Якщо мала місце участь спіль­но з бандитами в іншому діянні (не в нападі), то склад бандитизму виключається.

Участь у вчинюваному бандою нападі може брати й особа, яка не входить до її складу. Проте дії такої особи можуть кваліфікувати за ст. 257 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником нападу, який вчинює банда. Якщо ж зазначена особа не брала безпо­середньої участі у нападі, а лише якимось чином сприяла його вчинен­ню, її дії слід вважати пособництвом.

Суб’єктивна сторона бандитизму характеризується виною у фор­мі прямого умислу. Особи, які не були учасниками банди і не усвідом­лювали факту її існування, але в будь-який спосіб сприяли вчиненню нею нападу, несуть відповідальність за злочин, що охоплювався їх умислом. Бандитизм може вчинятися з метою викрадення людей, за­хоплення заручників, убивств, зґвалтувань, заволодіння майном, зни­щення чи пошкодження майна, звільнення винних з-під варти, вчинен­ня хуліганства тощо.

Суб ’єкт бандитизму — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. Оскільки законом установлено відповідальність за сам факт організа­ції банди, то особа, яка була одним із її організаторів, визнається ви­конавцем злочину, передбаченого ст. 257 КК, навіть якщо вона в по­дальшому не брала участі в діяльності банди.

Поняття бандитизму не передбачає ні якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов’ язкової ознаки складу злочину, ні відповідальності за вчинення її членами під час нападу злочинних ді­янь, які утворюють самостійні склади злочинів (окрім відповідальнос­ті за організацію банди, участь у ній та у вчинюваних нею нападах). Тому в таких випадках, згідно зі ст. 33 КК, за сукупності злочинів кожен із них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

 

Терористичний акт (ст. 258 КК). Терористичний акт (від лат. terror — страх, жах) є одним із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки.

Об’єктивна сторона злочину виражається у двох формах: 1) за­стосуванні зброї, вчиненні вибуху, підпалу чи інших дій, які створю­вали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погрозі вчи­нення зазначених дій.

Під застосуванням зброї слід розуміти використання її вражаючих властивостей проти життя, здоров’я майна чи довкілля. Поняття ви­буху, підпалу розглянуто при аналізі складу диверсії (ст. 113 КК). До інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких на­слідків, можна віднести застосування отруйних речовин, затоплення, обвали, каменепади, зруйнування будівель, споруд, доріг, засобів зв’язку, пошкодження нафтових родовищ, систем життєзабезпечення тощо. Для складу закінченого злочину достатньо вчинення будь-якої із зазначених дій.

Погроза вчинення зазначених загальнонебезпечних дій передбачає доведення до відома органів державної влади чи місцевого самовря­дування, службових осіб, об’єднань громадян, юридичних або фізич­них осіб умислу винного вчинити зазначені дії. З моменту такої по­грози терористичний акт вважається закінченим злочином. Погроза може бути виражена як безпосередньо, так і опосередковано, як від­крито, публічно, так і анонімно, усно чи письмово тощо.

Із суб ’єктивної сторони терористичний акт може бути вчинений лише з прямим умислом. При погрозі не має значення, чи справді вин­ний мав умисел привести її до виконання. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони терористичного акту є наявність мети: 1) пору­шення громадської безпеки; 2) залякування населення; 3) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; 4) вплив на прийнят­тя рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами; 5) привертан­ня уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Суб ’єктом терористичного акту може бути будь-яка особа, яка до­сягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 258 КК передбачає відповідальність за терористичний акт, вчинений: 1) повторно (ч. 1 ст. 32 КК); 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК); 3) із заподіянням значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків. Якщо дії, передбачені частиною 1 або 2 цієї статті, призвели до загибелі людини, винний відповідає за ч. 3 ст. 258 КК.

 

Втягнення у вчинення терористичного акту (ст. 2581 КК). Об ’єктивна сторона втягнення у вчинення терористичного акту ви­ражається у двох формах: 1) втягнення особи у вчинення терористич­ного акту; 2) примушування до вчинення терористичного акту з ви­користанням обману, шантажу, уразливого стану особи або із застосу­ванням чи погрозою застосування насильства.

Поняття терористичного акту визначено у ст. 258 КК.

При втягненні у вчинення терористичного акту винний скоює ті чи інші дії щодо фізичного або психічного впливу на особу, щоб схилити її до вчинення терористичного акту, викликати у неї прагнення взяти участь у вчиненні терористичного акту. Способи втягнення особи у вчинення терористичного акту можуть бути різними.

Примушування до вчинення терористичного акту означає вимаган­ня від іншої особи незалежно від її волі, бажання вчинення чи участі у вчиненні терористичного акту.

Примушування до вчинення терористичного акту здійснюється з використанням обману, шантажу, уразливого стану особи або із за­стосуванням чи погрозою застосування насильства. Поняття уразли­вого стану особи передбачено у примітці 2 до ст. 149 КК, а способи вчинення злочину висвітлені у попередніх розділах підручника.

Злочин є закінченим з моменту здійснення дії щодо втягнення у вчинення терористичного акту чи примушування до його вчинення незалежно від того, чи вдалося винному відповідно втягнути особу у вчинення терористичного акту чи примусити до його вчинення. У разі, коли втягнення у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту супроводжувалося вчиненням іншого більш тяжкого злочину, дії винного необхідно кваліфікувати за сукуп­ністю злочинів.

При втягненні (примушуванні) особи до вчинення конкретного терористичного акту дії винного мають кваліфікуватися за ст. 2581 КК і за вчинений разом з нею терористичний акт, тобто за ст. 258 КК.

Дії ж винного, який, не будучи співвиконавцем терористичного акту, втягнув у нього особу, кваліфікуються за ст. 2581 КК та за від­повідною частиною ст. 27 КК (залежно від виду співучасника) і ст. 258 КК.

Коли особа, втягнута у вчинення конкретного терористичного акту, добровільно відмовилася від учинення терористичного акту або не за­кінчила його (вчинила готування чи замах), винний (втягувач) несе відповідальність за ст. 2581 КК за втягнення у вчинення терористич­ного акту і за співучасть у незакінченому терористичному акті.

Якщо особа, яку втягували у вчинення конкретного терористично­го акту, взагалі не робила спроби його вчинити і не готувалася до цього, винний притягається до відповідальності за ст. 2581 КК за втяг- нення особи до терористичного акту і за готування до терористичного акту, у вчинення якого він намагався втягнути особу.

Суб ’єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел. Мотиви і цілі можуть бути різними.

Суб ’єкт злочину загальний — особа, що досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками даного злочину закон визнає вчинення його: 1) щодо кількох осіб; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) службовою особою з використанням службового ста­новища (ч. 2 ст. 2581 КК).

 

Публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст. 2582 КК). Об’єктивна сторона злочину виражається у двох формах: 1) публічні заклики до вчинення терористичного акту; 2) розповсюдження, виго­товлення чи зберігання для розповсюдження матеріалів з такими за­кликами.

Публічні заклики до вчинення терористичного акту — це прилюд­не (у присутності публіки, людей) підбурювання до вчинення злочину, передбаченого ст. 258 КК.

Публічні заклики до вчинення терористичного акту становлять закінчений злочин незалежно від реакції на них осіб, до яких було звернення вчинити терористичний акт.

Публічні заклики до вчинення терористичного акту можуть мати як загальний, неконкретизований характер, так і полягати у публічно­му підбурюванні не в загальній формі до вчинення терористичного акту, а до конкретного терористичного акту. В останньому випадку все скоєне потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, а саме за пу­блічні заклики до вчинення терористичного акту і за готування до те­рористичного акту.

Розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення терористич­ного акту означає їх поширення (роздача, передача, розсилання поштою та ін.) серед багатьох людей для ознайомлення їх з цими закликами для публічного підбурювання до вчинення терористичного акту.

Матеріали із закликами до вчинення терористичного акту — це створені для розповсюдження ті чи інші витвори на тих чи інших ма­теріальних носіях інформації із закликами до вчинення терористично­го акту.

Виготовлення матеріалів із закликами до вчинення терористично­го акту — це створення або розмноження того чи іншого витвору на тих чи інших матеріальних носіях інформації з указаними закликами для публічного підбурювання до вчинення терористичного акту.

Зберігання матеріалів із закликами до вчинення терористичного акту — це володіння цими матеріалами для подальшого їх розповсю­дження з метою публічного підбурювання до вчинення терористично­го акту. Зберігання матеріалів із закликами до вчинення терористич­ного акту без мети їх розповсюдження і підбурювання до вчинення терористичного акту не створює складу злочину.

Суб’єктивна сторона всіх видів публічних закликів до вчинення терористичного акту характеризується прямим умислом і метою під­бурювання до вчинення терористичного акту. При виготовленні та зберіганні матеріалів з публічними закликами до вчинення терорис­тичного акту необхідна мета розповсюдження цих матеріалів і підбу­рювання до вчинення терористичного акту. Мотиви злочину можуть бути різними.

Суб ’єктом злочину може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

У частині 2 ст. 2582 КК передбачена відповідальність за публічні заклики до вчинення терористичного акту з використанням засобів ма­сової інформації, тобто преси, радіо, телебачення та інших засобів, що мають на меті поширення відомостей, знань (наприклад, Інтернет).

 

Створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 2583 КК). Об’єктивна сторона злочину полягає в таких формах: 1) створення терористичної групи чи терористичної організації; 2) ке­рівництво терористичною групою чи терористичною організацією;

3)  участь у терористичній групі чи терористичній організації; 4) мате­ріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи або терористичної організації.

Терористична група чи терористична організація — це стійкі зло­чинні об’єднання, створені з метою вчинення одного чи кількох актів тероризму (терористичних злочинів).

Терористична група є видом організованої групи (ч. 3 ст. 28 КК), а терористична організація — видом злочинної організації (ч. 4 ст. 28 КК).

Під терористичною групою належить розуміти внутрішньо стійке об’єднання трьох або більше осіб, яке було попередньо утворене з ме­тою вчинення ряду актів тероризму (терористичних злочинів) або тільки одного, який потребує ретельної довготривалої підготовки. Таку групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності.

Терористична організація — це внутрішньо і зовнішньо стійке ієрархічне об’єднання декількох осіб (п’яти і більше) або двох і більше організованих груп (структурних частин), метою діяльності якого є вчинення актів тероризму (терористичних злочинів) чи тільки одно­го, що вимагає ретельної довготривалої підготовки, або керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої терористичної організації, так і інших теро­ристичних груп.

Відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 p. організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації (ст. 1 Закону)1.

Поняття «створення терористичної групи чи терористичної орга­нізації», «керівництво такою групою чи організацією», а так само «участь у ній» аналогічні тим, що розглянуті при аналізі складів зло­чинів, передбачених ч. 1 ст. 255, статтями 256 і 257 КК.

Сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи теро­ристичної організації (матеріальне, організаційне чи інше сприяння) означає забезпечення відповідних умов для здійснення створення або діяльності такого об’єднання.

Матеріальне сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації означає надання для вказаних цілей матеріальних засобів.

Організаційне сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації може виражатись у різноманітних діях: допомога в підшукуванні осіб для терористичного об’єднання або в підготовці і проведенні певних заходів по згуртуванню терорис­тів, упорядкуванню, узгодженні дій тих чи інших осіб для створен­ня або діяльності терористичної групи (терористичної організації) тощо.

Інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації — це різноманітні дії щодо забезпечення відповідних умов для створення чи діяльності терористичного об’ єднання, які не охоплюються матеріальним та організаційним спри­янням створенню або діяльності терористичної групи чи терористич­ної організації. Наприклад, фінансування терористичних груп (теро­ристичних організацій), приховування їх діяльності, надання або збір коштів для надання їм, озброєння та навчання терористів тощо.

У разі, коли матеріальне, організаційне чи інше сприяння створен­ню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації саме по собі утворює склад окремого злочину, дії винного необхідно додатково кваліфікувати ще й як вчинення відповідного злочину.

Створення терористичної групи (терористичної організації) або участь у ній, а так само сприяння її створенню або діяльності визна­ються закінченим злочином безвідносно до того, чи розпочали її учас­ники вчинювати конкретні акти тероризму (терористичні злочини).

Злочини, вчинені у складі терористичної групи чи терористичної організації, належить самостійно кваліфікувати за відповідними нор­мами за сукупністю зі ст. 2583 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Обов’язковою умовою створення терористичної групи і терористич­ної організації, керівництва такою групою чи організацією або участі у ній є мета вчинення акту тероризму (терористичного злочину).

Мета і мотив сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації можуть бути різними.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, якій до вчинення злочину ви­повнилося 16 років.

У частині 2 ст. 2583 КК сформульовано норму, в якій передбачена спеціальна підстава звільнення від кримінальної відповідальності. За наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 2583, суд зобов’язаний звіль­нити особу від кримінальної відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 2583 КК для звільнення від кримінальної відпові­дальності за дії, передбачені ч. 1 ст. 2583 КК, необхідно, щоб особа: 1) не була організатором, керівником терористичної групи (терорис­тичної організації); 2) добровільно повідомила правоохоронний орган про відповідну терористичну діяльність; 3) сприяла її припиненню і розкриттю злочинів, учинених у зв’язку зі створенням та діяльністю такої групи чи організації; 4) не вчинила дій, які передбачають кримі­нальну відповідальність за інші злочини.

Добровільність повідомлення правоохоронного органу про відпо­відну терористичну діяльність означає вчинення цих дій з власної волі, з різних мотивів, при усвідомленні можливості подальшого безкарно­го продовження вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 2583 КК.

 

Сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 2584 КК). Об ’єктивна сторона злочину виявляється у шести формах: 1) вербування особи для вчинення терористичного акту; 2) фінансування особи для вчинення терористичного акту; 3) матеріальне забезпечення особи для вчинення терористичного акту; 4) озброєння особи для вчинення терористичного акту; 5) навчання особи для вчинення терористичного акту; 6) викорис­тання особи для вчинення терористичного акту.

Вербування особи для вчинення терористичного акту — це її найом за матеріальну винагороду для вчинення терористичного акту.

Фінансування особи для вчинення терористичного акту означає забезпечення її коштами, фінансами з цією метою.

Матеріальне забезпечення особи для вчинення терористичного акту — це надання їй матеріальних засобів з цією метою.

Озброєння особи для вчинення терористичного акту — це надання їй військового спорядження, засобів (зброї, боєприпасів, вибухівки тощо) для вчинення терористичного акту.

Навчання особи для вчинення терористичного акту означає про­ведення з нею теоретичних або практичних занять з її підготовки для вчинення нею терористичного акту. Наприклад, поняттям вказаного «навчання» охоплюється «надання інструкцій стосовно виготовлення або використання вибухових речовин, вогнепальної чи іншої зброї або шкідливих чи небезпечних речовин або стосовно інших специфічних методів чи засобів для вчинення або сприяння вчиненню терористич­ного акту зі знанням того, що навички, які надаються, призначені для використання з цією метою» (ч. 1 ст. 7 Конвенції Ради Європи про за­побігання тероризму).

Використання особи для вчинення терористичного акту — це за­стосування її у вчиненні терористичного акту, наприклад використан­ня терористів-смертників.

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із передбачених ст. 2584 КК дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою умовою є мета — вчинення акту тероризму.

Суб ’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 2584 КК передбачена відповідальність за кваліфіко­вані види цього злочину: сприяння вчиненню терористичного акту щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового ста­новища.

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці грома­дян, знищення чи пошкодження об’єктів власності (ст. 259 КК). Об’єктивна сторона цього злочину полягає у неправдивому повідом­ленні про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.

Неправдиве повідомлення — це доведення до відома будь-якій особі інформації, що не відповідає дійсності, про нібито існуючу під­готовку вибуху, підпалу або інших подібних дій. Злочин вважається закінченим з моменту неправдивого повідомлення.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, завідомістю — тобто винний знає про те, що відомості, повідомлені ним, є неправдивими.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 259 КК передбачено відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення: а) якщо воно спричинило тяжкі наслідки або б) вчинене повторно (ч. 1 ст. 32 КК).

 

Створення не передбачених законом воєнізованих або зброй­них формувань (ст. 260 КК). Об’єктивна сторона цього злочину виражається в таких формах: 1) у створенні не передбачених закона­ми України воєнізованих формувань; 2) участі у їх діяльності; 3) у ство­ренні не передбачених законом збройних формувань; 4) участі у їх діяльності.

Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організа­ційну структуру військового типу, зокрема єдиноначальність, підпо­рядкованість і дисципліну, і в яких проводиться військова, стройова чи фізична підготовка.

Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, що незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепаль­ну, вибухову чи іншу зброю (примітки 1 і 2 до ст. 260 КК). Поняття зброї та озброєності ті самі, що і при характеристиці бандитизму.

З об ’єктивноїсторони цього злочину обов’язковою є незаконність створення воєнізованого або збройного формування. Відповідно до Конституції України, «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17 КК), «політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань» (ч. 2 ст. 37 КК). Незаконни­ми є воєнізовані формування, створення яких заборонено Конституцією України, а також воєнізовані та збройні формування, не передбачені законами України.

Під створенням не передбачених законом воєнізованих або зброй­них формувань слід розуміти їх утворення (організацію, заснування). Створення незаконного воєнізованого або збройного формування може виражатися в різних діях, які призвели до його організації. Поняття створення злочинного формування подано при аналізі злочину, перед­баченого ст. 255 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту створення воєнізованого або збройного формування, навіть якщо не вчинено жодної дії, заради якої вони були створені. Якщо винному не вдалося створити воєнізоване або збройне формування, його дії слід кваліфікувати як незакінчений злочин, тобто готування або замах на створення відповідного формування.

Участю у діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань вважається членство в таких формуваннях, пере­бування у їх складі та виконання будь-яких дій для їх успішного функ­ціонування. Частини 1 і 2 ст. 260 КК передбачають відповідальність за участь у діяльності формування. Тому сам факт дачі згоди на вступ, як і вступ до воєнізованого або збройного формування, якщо особі не вда­лося з причин, що не залежали від її волі, взяти участь у діяльності такого формування, слід кваліфікувати як замах на участь у діяльнос­ті воєнізованого або збройного формування.

Із суб ’єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені лише з прямим умислом.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 3 ст. 260 КК передбачено відповідальність за вчинення цього злочину за кваліфікуючих обставин, а саме: а) керівництво не пе­редбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням; б) їх фінансування; в) постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки. Поняття керівництва злочинним формуванням дано при аналізі злочину, передбаченого ст. 255 КК. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, пов’ язаних із керівництвом воєні­зованим або збройним формуванням. Під фінансуванням незаконного воєнізованого або збройного формування слід розуміти забезпечення його грошима, валютними цінностями, коштовностями тощо. Під по­стачанням предметами слід розуміти їх надання, доставку тощо.

У частині 4 ст. 260 КК передбачено відповідальність за участь у складі воєнізованих або збройних формувань у нападі на підприєм­ства, установи, організації чи на громадян. Якщо такий напад призвів до загибелі людей чи інших тяжких наслідків, відповідальність настає за ч. 5 ст. 260 КК.

Відповідно до ч. 6 цієї статті звільняється від кримінальної відпові­дальності особа, яка перебувала в складі зазначених формувань, за дії, передбачені частиною 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування. Добровільність означає оста­точний вихід особи з різних мотивів зі злочинного формування з власної волі, за усвідомлення нею можливості й надалі брати участь у ньому.

 

Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підви­щену небезпеку для оточення (ст. 261 КК). Предметом цього зло­чину є об’єкти, на яких виготовляються, зберігаються, використову­ються або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні чи вибухонебезпечні матеріали, речовини, предмети.

Радіоактивні матеріали — це джерела іонізуючого випромінюван­ня, ядерні матеріали та радіоактивні відходи.

Хімічні речовини — це речовини, безпосередня або опосередкова­на дія яких може призвести до загибелі або отруєння людей і (або) за­подіяти шкоду довкіллю та майну. Біологічні речовини, матеріали — це такі речовини біологічного походження (біохімічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які можуть призвести до загибелі людей або тілесних ушкоджень і (або) заподіяти шкоду довкіллю та майну. Вибухонебезпечними вважаються матеріали, які внаслідок своїх фізико-хімічних властивостей здатні миттєво виділяти велику кількість кінетичної енергії, створювати ви­соку температуру, утворювати отруйні гази, спричиняти пожежі та руйнування і цим становлять підвищену небезпеку для оточення.

Об’єктивна сторона цього злочину виражається у нападі на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення, вчиненому для захоплення, пошкодження або знищення цих об’ єктів. Поняття нападу було подано при аналізі бандитизму.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета — за­хоплення, пошкодження або знищення цих об’єктів. Під захопленням слід розуміти зайняття всієї або частини території вказаних об’єктів. Поняття пошкодження і знищення об’єктів розглянуті при аналізі скла­ду злочину, передбаченого ст. 194 КК.

Суб’єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.