§ 2. Види злочинів у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг

Зловживання повноваженнями (ст. 235¹ КК). Об ’єктивну сторо­ну злочину характеризують: 1) діяння, яке полягає у використанні особою своїх повноважень усупереч інтересам юридичної особи при­ватного права; 2) наслідки — істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави; 3) причинний зв’язок між діянням та наслід­ками (див. § 1 цього розділу).

Під використанням повноважень слід розуміти реалізацію прав чи виконання обов’язків, що пов’язані з посадою, яку займає службова особа. Така реалізація може бути вчинена лише в межах наданих служ­бовій особі повноважень. Обсяг повноважень такої особи встановлюється відповідно до законодавства та документів юридичної особи приватного права (наприклад, статут, положення, інструкція, наказ). Діяння вважається вчиненим усупереч інтересам юридичної особи, якщо особа не виконала відповідних завдань чи виконала їх неналеж­ним чином.

Форми зловживання повноваженнями можуть бути різними і за­лежать від змісту наданих особі повноважень. До зловживання повно­важеннями можна, зокрема, віднести неправомірне використання праці підлеглих осіб у власному домашньому господарстві чи госпо­дарстві своїх родичів, незаконне використання належного підприємству автомобіля для власних потреб, укладення угод від імені юридичної особи, але в особистих інтересах.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків, за­значених у законі.

Суб ’єктивна сторона злочину — умисна чи змішана форма вини. При цьому ставлення особи до діяння виявляється у прямому умислі, а ставлення до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони цього злочину також є:

а) корисливий мотив; б) спеціальна мета - одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

Суб’єкт злочину — службова особа приватного права.

За ч. 2 ст. 235¹ КК карається те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (див. § 1 цього розділу).

Перевищення повноважень (ст. 235² КК). Об’єктивну сторону злочину характеризують: 1) діяння, яке полягає у вчиненні дій, які явно виходять за межі наданих повноважень; 2) наслідки — істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юри­дичних осіб, інтересам суспільства чи держави; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідками.

Злочин учинюється тільки шляхом активної поведінки, яка може полягати у вчиненні дій: а) які є компетенцією іншої службової особи;

б) виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, — за від­сутності цих умов; в) одноособово, тоді як вони могли бути вчинені лише колегіально; г) які ніхто не має права виконувати або дозволяти. Однак при цьому зазначені дії повинні бути пов’язані з її повноважен­нями та обумовлені посадою, яку вона займає. Якщо такого зв’язку не було встановлено, то службова особа може за наявності для того під­став нести кримінальну відповідальність за злочини проти особи, власності, довкілля тощо.

Зазначені дії повинні явно виходити за межі наданих повноважень. Явність такого виходу означає, що він є очевидним та безсумнівним. За цією ознакою даний злочин потрібно відрізняти від зловживання повноваженнями (ст. 235¹ КК), при якому особа хоча і вчинює діяння всупереч інтересам юридичної особи, однак використовує ті повно­важення, які їй надані у встановлених межах.

Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків.

Суб ’єктивна сторона злочину — умисна чи змішана форма вини.

Ставлення службової особи до своєї дії характеризується прямим умислом, а щодо наслідків вчинюваних нею дій — умислом чи нео­бережністю. Обов’язковою ознакою умислу є усвідомлення особою очевидності та безсумнівності виходу за межі наданих повноважень.

Мотиви та мета вчинення таких дій можуть бути різними і на ква­ліфікацію злочину не впливають.

Суб’єкт злочину — лише службова особа приватного права.

За ч. 2 ст. 235² КК карається те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (див. § 1 цього розділу).

Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ст. 235³ КК). Об’єктивну сторону злочину характеризують:

1)  діяння, яке полягає у використанні особою своїх повноважень, нада­них в зв’язку зі здійсненням професійної діяльності, пов’язаної з надан­ням публічних послуг, всупереч своїм повноваженням; 2) наслідки — істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави; 3) при­чинний зв’язок між діянням та наслідками (див. § 1 цього розділу).

Зловживанням повноваженнями є протиправне використання (див. аналіз ст. 235¹ КК) особою наданих їй повноважень у зв’язку зі здій­сненням професійної діяльності з надання публічних послуг. Зловжи­ванням визнається не будь-яке діяння, а лише таке, яке обумовлено:

а) професійною діяльністю, пов’язаною з наданням публічних послуг;

б) наданими особі повноваженнями.

Характер та обсяг повноважень, коло обов’язків, що визначають компетенцію особи, встановлюється, зокрема, законами, постановами, наказами, положеннями, інструкціями, актами індивідуальної дії та договорами (щодо незалежного посередника).

Конкретні форми зловживання повноваженнями особами, які здій­снюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, можуть бути різноманітними і залежать від змісту наданих повнова­жень та сфери їх використання.

Злочин визнається закінченим з моменту настання зазначених на­слідків.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною чи змі­шаною формою вини. Обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони також є: а) мета отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, яка поєднується з корисливим мотивом або б) мета заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам окремих громадян, юридич­них осіб, інтересам суспільства чи держави (див. § 1 цього розділу). У цілому злочин визнається умисним.

Суб ’єктом злочину є лише особа, яка здійснює професійну діяль­ність, пов’язану з наданням публічних послуг (див. § 1 цього розділу).

За ч. 2 ст. 235³ КК карається те саме діяння, вчинене стосовно: а) неповнолітньої особи (такої, яка не досягла 18-річного віку); б) не­дієздатної особи^[9]; в) особи похилого віку^[10] або г) повторно³.

За ч. 3 ст. 235³ КК карається те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (див. § 1 цього розділу).

Комерційний підкуп (ст. 235⁴ КК). Частинами 1 і 3 ст. 235⁴ КК пе­редбачена відповідальність за два самостійні злочини, спільним для яких є предмет злочину — неправомірна вигода (див. § 1 цього розділу).

За ч. 1 ст. 235⁴ КК об’єктивна сторона злочину полягає у пропо­зиції, наданні або передачі службовій особі приватного права неправо­мірної вигоди за вчинення дій чи бездіяльність з використанням нада­них їй повноважень в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Під пропозицією слід розуміти звернення до іншої особи про готов­ність на передачу або надання їй неправомірної вигоди. Інші діяння полягають у наданні (наприклад, пільг, переваг, послуг) чи передачі (на­приклад, грошових коштів або іншого майна) неправомірної вигоди.

Умовами відповідальності за вказані діяння є: а) адресатом їх вчи­нення є службова особа приватного права; б) за вчинення дії чи безді­яльність з використанням наданих такій службовій особі повноважень;

в) в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Об’єктивна сторона вказаного злочину вичерпується пропозицією, наданням або передачею неправомірної винагороди і з моменту вчи­нення будь-яких з цих дій злочин визнається закінченим.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину — загальний. Відповідальність настає з 16 років.

Кваліфікуючими ознаками за ч. 2 ст. 235⁴ КК є: 1) вчинення дій повторно (див. п. 1 примітки до ст. 235⁴ КК); 2) за попередньою змовою групою осіб (див. ч. 2 ст. 28 КК) або 3) організованою групою (див. ч. 3 ст. 28 КК).

За ч. 3 ст. 235⁴ КК об ’єктивна сторона злочину полягає в одержан­ні службовою особою приватного права неправомірної вигоди за вчи­нення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто передає чи надає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Умовами відповідальності за цей злочин є: а) вчинення дії чи без­діяльність з використанням наданих службовій особі приватного пра­ва повноважень; б) в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Цей злочин вважається закінченим у разі одержання суб’єктом хоча б частини неправомірної вигоди. Способи одержання можуть бути різними.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел і корисливий мотив.

Суб’єкт злочину — службова особа приватного права.

Кваліфікуючими ознаками за ч. 4 ст. 235⁴ КК є: 1) вчинення дій повторно (див. п. 1 примітки до ст. 235⁴ КК); 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) вимагання неправомірної вигоди.

Попередня змова групи осіб має місце лише між двома або більше службовими особами приватного права.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 235⁴КК вимаганням неправомірної вигоди визнається вимога надання, передачі неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого служ­бового становища стосовно особи, яка надає, передає неправомірну вигоду, або умисне створення особою, яка виконує управлінські функ­ції в юридичній особі приватного права, умов, за яких особа вимуше­на надати, передати неправомірну вигоду з метою запобігання шкід­ливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів. Таким чином вимагання може вчинюватись шляхом відкритої або ж «прихованої» погрози заподіяння шкоди виключно правам і законним інтересам осо­би, від якої вимагають неправомірну вигоду.

Згідно з ч. 5 ст. 235⁴ КК особа, яка пропонувала, надала або пере­дала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідаль­ності за наявності однієї з підстав: 1) стосовно неї мало місце вима­гання неправомірної вигоди або 2) після вчинення зазначених дій вона: а) добровільно; б) до порушення щодо неї кримінальної справи; в) за­явила про їх вчинення органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу (суд, прокуратура, слідчий орган чи дізнання). Добровільним слід вважати повідомлення, яке здійснене за власним бажанням особи, без примусу та за будь-яких мотивів.

Підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст. 235⁵ КК). Злочини, що передбачені цією статтею КК, мають велику схожість зі злочинами, ознаки яких закріплено ст. 235⁴ КК. При цьому принциповою відмін­ністю між ними є правовий статус особи, щодо якої вчинюється про­позиція, надання або передача неправомірної вигоди чи яка одержує таку вигоду. Йдеться про осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг (див. § 1 цього розділу).

Так, за ч. 1 ст. 235⁵ КК об ’єктивна сторона злочину полягає у про­позиції, наданні або передачі аудитору, нотаріусу, експерту, оцінювачу, третейському судді або іншій особі, яка здійснює професійну діяль­ність, пов’язану з наданням публічних послуг, а також незалежному посереднику чи члену трудового арбітражу при розгляді колективних трудових спорів неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяль­ність з використанням наданих їй повноважень в інтересах особи, яка пропонує, надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб. За ч. 3 ст. 235⁵ КК вказані особи виступають суб’єктами одержання не­правомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їм повноважень в інтересах того, хто передає чи надає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб.

Характеристика інших об’єктивних та суб’єктивних ознак злочинів, що передбачені ст. 235⁵ КК (предмет злочину, умови настання кримі­нальної відповідальності, суб’єктивна сторона), а так само кваліфіку­ючих обставин та умов звільнення від кримінальної відповідальності та (ч. 2, 4 та 5 ст. 235⁵ КК) у загальному співпадає із характеристикою відповідних положень щодо характеристики злочину, передбаченого ст. 235⁴ КК (див. аналіз ст. 235⁴ КК) і тому тут не розглядається.

Контрольні запитання

1. Що є родовим об’єктом злочинів у сфері службової діяль­ності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг?

2. Що слід розуміти під неправомірною вигодою?

3. У яких злочинах розділу VII-А Особливої частини КК не­правомірна вигода є предметом злочину?

4. Які особливості законодавчої конструкції складів злочинів розділу VII-А Особливої частини КК?

5. Що слід розуміти під зловживанням повноваженнями у зло­чині, передбаченому ст. 235¹ КК?

6. У яких формах може бути здійснено перевищення повно­важень за ст. 235² КК?

7. Чим відрізняється зловживання повноваженнями від пере­вищення повноважень?

8. Які ознаки характеризують об’єктивні та суб’єктивні сторо­ни злочину, передбаченого ст. 235³ КК?

9. Яка особа може бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 235³ КК?

10. Які дії утворюють об’єктивну сторону комерційного під­купу (ст. 235⁴ КК)?

11. У чому полягає відмінність комерційного підкупу (ст. 235⁴ КК) від підкупу особи, яка надає публічні послуги (ст. 235⁵ КК)?

^[1] Див.: Офіц. вісн. України. - 2009. - № 53. - Ст. 1824. Законом України від 23 груд­ня 2009 р. № 1787-VI зазначений Закон вводиться в дію з 1 квітня 2010 р.

^[2] Див.: ст. 4 Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 23. - Ст. 243.

^[3] Див.: ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

^[4] Див.: ст. 6 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 47. - Ст. 251.

^[5] Див., наприклад: ст. 66 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 53 Цивільного процесуального кодексу України.

^[6] Див.: ст. 2 Закону України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 35. - Ст. 412.

^[7] Див.: ст. 10 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 227.

^[8] Див.: п. 1.2 Положення про арбітра, затвердженого наказом Національної служ­би посередництва і примирення від 18 листопада 2008 р. № 132.

^[9] Див. ст. 39, 49 Цивільного кодексу України.

^[10] Див. ст. 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р.