Розділ ІХ Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг

§ 1. Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 11 червня 2009 року^[1] КК України було доповнено новим розділом VII-A «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приват­ного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». Метою таких змін у КК є посилення протидії корупційним правопорушенням.

Родовий об ’єкт - суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність у юридичних особах приватного права та нормаль­ну професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг.

У залежності від основного безпосереднього об’єкта посягання всі злочини цього розділу можна поділити на такі групи:

1)  злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність у юридичних особах приватного пра­ва (статті 235¹, 235², 235⁴ КК);

2)  злочини, які посягають на суспільні відносини, що забезпечують нормальну професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг (статті 235³, 235⁵ КК).

Для злочинів, які передбачені статтями 235¹, 235², 235³ КК, додат­ковим безпосереднім об ’єктом є охоронювані законом права та інтереси окремих громадян, юридичних осіб, інтереси суспільства та держави.

Злочини, які передбачені статтями 235⁴ та 235⁵ КК, належать до так званих предметних злочинів. Предметом цих злочинів є неправомірна вигода, визначення якої наведено у п. 1 примітки до ст. 235¹ КК, а саме неправомірна вигода — це грошові кошти або інше майно, переваги (наприклад, безпідставне надання чергової відпустки в літній період усупереч встановленому графіку), пільги (наприклад, звільнення від сплати комунальних платежів у будинках відомчого житлового фонду), послуги матеріального (наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, побутової техніки) або нематеріального (наприклад, перевірка приміщення на наявність спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, надання професійних консультацій) характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або отримують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав.

Безоплатність вказаних цінностей, привілеїв чи послуг означає, що за них не отримують будь-яку грошову або матеріальну компенсацію.

Для встановлення заниженого вартісного визначення цінностей, привілеїв чи послуг потрібно використовувати поняття ціни, нижчої за мінімальну ринкову, під якою розуміють вірогідну ціну на конку­рентному ринку в даній місцевості, за яку майно може бути продане, а послуга надана на час вчинення злочину.

Об’єктивна сторона злочинів цього розділу КК характеризується тим, що одні з них (статті 235¹, 235³ КК) можуть бути вчинені як шля­хом дії, так і бездіяльності, а інші (статті 235², 235⁴, 235⁵ КК) — лише шляхом активної поведінки — дії.

Злочини, які передбачені статтями 235⁴, 235⁵ КК, законодавець сконструював як злочини з формальним складом, тому вони вважають­ся закінченими з моменту вчинення самого діяння, незалежно від на­стання суспільно небезпечних наслідків.

Більшість злочинів (статті 235¹, 235², 235³ КК) належать до зло­чинів з матеріальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, які полягають у заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави. Така шкода може полягати у спричиненні наслідків як матеріального, так і нематеріального характеру. Згідно з п. 2 примітки до ст. 235¹ КК істотною шкодою, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збит­ків, вважається така шкода, яка у сто і більше разів перевищує нео­податковуваний мінімум доходів громадян. Такі збитки можуть поля­гати у реальних збитках або в упущеній вигоді.

Якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслід­ків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, істотною шко­дою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (трудові, житлові права тощо), створення обстановки й умов, що ускладнюють виконання юридичною особою своїх функцій, прихову­вання злочинів.

При вирішенні питання про те, чи є заподіяна шкода істотною, по­трібно також враховувати кількість потерпілих, розмір моральної шкоди тощо.

У разі заподіяння поряд із матеріальними збитками і шкоди нема­теріального характеру загальна шкода від злочину може визнаватись істотною навіть у випадку, коли зазначені збитки не перевищують ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Якісно однорідними, але кількісно відмінними від наслідків у виді істотної шкоди є тяжкі наслідки, які в окремих статтях розділу VII-А Особливої частини КК передбачені як кваліфікуючі ознаки. Тяжкі на­слідки також можуть полягати у заподіянні як матеріальних збитків, так і нематеріальної шкоди.

Тяжкими наслідками при зловживанні повноваженнями (ч. 2 ст. 235¹ КК), перевищенні повноважень (ч. 2 ст. 235² КК), зловживанні повноваженнями особами, які надають публічні послуги (ч. 3 ст. 235³ КК), якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважа­ються такі наслідки, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 3 примітки до ст. 235¹ КК).

Тяжкими наслідками потрібно також визнавати і доведення особи до самогубства, припинення діяльності юридичної особи, її банкрут­ство, створення аварійної ситуації тощо.

Як істотна шкода, так і тяжкі наслідки повинні перебувати у необ­хідному причинному зв’язку із вчиненим особою діянням.

Суб ’єктивна сторона розглядуваних злочинів щодо діяння харак­теризується виключно умисною формою вини. При цьому для злочинів, передбачених статтями 235⁴ та 235⁵ КК, обов’язковим є наявність тіс­ного зв’язку між умислом особи, яка, з одного боку, пропонує, надає, передає неправомірну вигоду з умислом особи, а з іншого боку, відпо­відно її одержує. Такі особи повинні усвідомлювати як неправомірність цієї вигоди, так і правовий статус тієї особи, яка її одержує.

У злочинах із матеріальним складом (статті 235¹, 235², 235³ КК) ставлення до суспільно небезпечних наслідків може бути як умисним, так і необережним.

Для злочинів, які передбачені статтями 235¹ та 235³ КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є спеціальна мета: для зловживання повноваженнями (ст. 235¹ КК) — одержання неправомірної вигоди, а для зловживання повноваженнями особами, які надають публічні по­слуги (ст. 235³ КК) — отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб або заподіяння шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави.

Для злочинів, що передбачені ст. 235¹, ч. 3 ст. 235⁴ та ч. 3 ст. 235⁵ КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є корисливий мо­тив.

Суб ’єкт злочинів, зазначених у розділі VII-А Особливої частини КК, може бути як загальним (ч. 1 і 2 ст. 235⁴, ч. 1 і 2 ст. 235⁵ КК), так і спеціальним (статті 235¹, 235², 235³, ч. 3 і 4 ст. 235⁴, ч. 3 і 4 ст. 235⁵ КК). До спеціальних суб’єктів належать: 1) у статтях 235¹, 235², ч. 3 і 4 ст. 235⁴ КК — службові особи юридичної особи приватного права (далі — службові особи приватного права); 2) у ст. 235³, ч. 3 і 4 ст. 235⁵ КК — особи, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з на­данням публічних послуг.

До службових осіб юридичної особи приватного права¹ належать особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно- господарські функції у такій юридичній особі.

Організаційно-розпорядчі функції — це функції щодо здійснення керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою ді­яльністю окремих працівників у юридичних особах приватного права. Такі функції виконують, зокрема, керівники, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабо­раторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські функції — це функції з управління чи розпорядження майном юридичної особи приватного права (уста­новлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі функції в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінан­сових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстерня­ми, ательє, їх заступників, керівників відділів тощо.

Службова особа може здійснювати вказані функції як постійно, так і тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазна­чені функції покладені на неї у встановленому законом порядку.

Службові особи, які здійснюють функції представників влади, місцевого самоврядування чи юридичних осіб публічного права за вчинення діянь, зазначених у статтях 235^[2], 235^[3], ч. 3 і 4 ст. 235^[4] КК, несуть відповідальність за відповідними статтями розділу XVII Осо­бливої частини КК. Військові службові особи у подібних випадках несуть відповідальність за відповідними статтями розділу XIX Осо­бливої частини КК.

За службове підроблення (ст. 366 КК), службову недбалість (ст. 367 КК) чи провокацію хабара (ст. 370 КК) несуть відповідальність як службові особи приватного права, так і службові особи публічного права (див. розділ 19 підручника).

До осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з на­данням публічних послуг, належать аудитор¹, нотаріус², експерт^[5], оцінювач⁴, третейський суддя^[6], незалежний посередник^[7] та член тру­дового арбітражу при розгляді колективних трудових спорів^[8] або інша особа, яка здійснює вказану діяльність (наприклад, арбітражний ке­руючий).

Публічні послуги, зокрема, характеризуються наступними озна­ками: а) спрямованість на захист чи забезпечення умов для реалізації суспільних інтересів, прав та інтересів фізичних або юридичних осіб; б) порядок та форма їх надання визначені державою чи органом міс­цевого самоврядування; в) вони породжують наслідки правового ха­рактеру.

Кваліфікуючими ознаками злочинів, передбачених статтями 23 5⁴ та 235⁵ КК є вчинення злочину:

1) повторно (п. 1 примітки до ст. 235⁴ КК);

2)  за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК);

3) організова­ною групою (ч. 3 ст. 28 КК);

4) поєднання із вимаганням неправомірної вигоди.

Виконавцями (співвиконавцями) злочинів, передбачених ч. 3 ст. 235⁴ та ч. 3 ст. 235⁵ КК, можуть бути лише особи, які наділені ознаками спе­ціального суб’єкта злочину (наприклад, службова особа приватного права чи аудитор). Організатор, підбурювач чи пособник, які не є спеці­альними суб’єктами, несуть відповідальність за відповідними статтями розділу VII-А Особливої частини КК із посиланням на ст. 27 КК.