§ 3. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини, експлуатація дітей та використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, які забезпечують особисту волю людини. Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа чоловічої або жіночої статі.

Об’єктивна сторона. Діяння може здійснюватися у таких формах:

1)   торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина; 3) вербування людини; 4) переміщення людини; 5) пере­ховування людини; 6) передача людини; 7) одержання людини. Склад злочину — формальний. Встановлення однієї із зазначених форм ді­яння достатньо для констатації об’єктивної сторони цього злочину. Крім того, для вербування, переміщення, переховування, передачі та одержання людини обов’язковим є спосіб вчинення діяння, а саме: використання суб’єктом обману, шантажу чи уразливого стану потер­пілої особи.

Торгівля людьми — це незаконна безповоротна передача особою (продавцем) хоча б однієї людини та відповідне її одержання іншою особою (покупцем) за грошову винагороду або шляхом обміну на ко­штовності, дорогоцінні метали, певне майно.

Під здійсненням іншої незаконної угоди, об ’єктом якої є людина, слід розуміти інші, крім торгівлі людьми, випадки передачі людини однією особою та її одержання іншою особою на підставі незаконної угоди (наприклад, передача людини в рахунок боргу). Така передача може бути як безповоротною, так і на певний строк.

Зазначені діяння слід вважати закінченими з моменту одержання людини іншою особою або з моменту встановлення над потерпілим фактичного володіння особою, якій він був переданий.

Вербування людини — це дії, пов’язані із схилянням особи працю­вати чи надавати послуги на певних умовах, як правило, за матеріальну винагороду. До таких дій слід віднести психічний вплив на людину у формі запрошення, умовляння чи переконання для подальшого її на­бору, а також сам набір потерпілого працювати чи надавати послуги за наймом. У конкретній ситуації це може проявлятися у запрошенні май­бутніх жертв працювати танцівницями, офіціантками, покоївками, різно- робочими тощо. Діяння у цій формі слід визнавати закінченим з момен­ту вербування, тобто з моменту вчинення дій, пов’язаних із набором потерпілої особи працювати чи надавати послуги на певних умовах.

Переміщення людини — це вчинення суб’єктом злочину будь-яких дій по переміщенню у просторі потерпілої особи з одного місця в інше. Як правило, переміщення людини полягає у її перевезенні. Однак можливе переміщення людини і шляхом її пішого супроводу. Діяння у цій формі є закінченим з моменту переміщення людини суб’єктом злочину з одного місця в інше.

Переховування людини — це вчинення суб’єктом злочину будь- яких дій, спрямованих на те, щоб унеможливити або утруднити вста­новлення того, де на даний час перебуває потерпіла особа. Зокрема, такі дії можуть полягати у триманні людини в певних приміщеннях, тайниках, інших місцях, які унеможливлюють або утруднюють вста­новлення її дійсного місцезнаходження. Діяння у цій формі є закінче­ним з моменту переховування людини суб’єктом злочину.

Під передачею людини слід розуміти вчинення однією особою певних дій, пов’язаних із наданням потерпілого іншій особі (одержу­вачу). Це дії, які вчинюються насамперед особою, яка виступає посе­редником між сторонами незаконної угоди щодо людини (між продав­цем та покупцем). Закінченим діяння у цьому випадку слід визнати з моменту здійснення винним самої передачі людини.

Під одержанням людини слід розуміти заволодіння людиною чи її тримання особою, якій людина була передана. Одержання людини завжди тісно пов’язане з її передачею та є безпосереднім наслідком останньої. Діяння у цій формі слід вважати закінченим з моменту встановлення фактичного контролю з боку одержувача над поведінкою потерпілої особи.

Вчинення вербування, переміщення, переховування, передачі або одержання людини можливі лише шляхом використання суб’єктом зло­чину таких способів, як обман, шантаж, використання уразливого стану потерпілої особи. Поняття уразливого стану потерпілої особи містить примітка 2 до ст. 149 КК, відповідно до якої уразливий стан — це зумов­лений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обста­винами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлю­вати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

Для наявності в діях особи об’єктивної сторони злочину достат­ньо встановити використання нею при вчиненні вербування, пере­міщення, переховування, передачі або одержання людини хоча б од­ного із вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 149 КК способів. Винятки із цього становлять випадки, коли потерпілим є особа малолітня (у віці до 14 років) чи неповнолітня (у віці від 14 до 18 років). Згідно з при­міткою 3 до ст. 149 КК відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповно­літнього має наставати незалежно від того, вчинені такі дії з вико­ристанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або ж за відсутності таких способів.

Суб ’єктивна сторона злочину. Вина — прямий умисел. Для певних діянь обов’язкового значення набувають мотиви та мета їх здійснення. Зокрема, торгівля людьми здійснюється із корисливих мотивів. Ця ознака суб’ єктивної сторони для особи, що продає людину, є обов’ язковою. При здійсненні інших діянь, зазначених у ч. 1 ст. 149 КК, мотиви можуть бути різними. Їх встановлення має значення для оцінки ступеня суспільної небезпечності вчиненого діяння.

Для вербування, переміщення, переховування, передачі та одер­жання людини обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мета злочину, а саме експлуатація потерпілої особи. Згідно з приміткою 1 до ст. 149 КК під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, при­мусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, по­дібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, ви­лучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, уси­новлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнен- ня у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо. Закон не вимагає, щоб мета експлуатації людини була досягнута. Для наявності складу злочину достатньо, якщо особа діяла заради її до­сягнення.

Суб ’єкт злочину — фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб’єктом злочину може бути визнана як особа, що передає по­терпілого, так і особа, котра внаслідок здійснення із першою особою незаконної угоди одержує його. Ці особи в такому разі виступають співвиконавцями злочину.

У частині 2 ст. 149 КК зазначені обставини, що посилюють кри­мінальну відповідальність за вчинення цього злочину: здійснення злочину щодо неповнолітнього, щодо кількох осіб, повторно, за по­передньою змовою групою осіб, службовою особою з використанням службового становища, особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, з погрозою за­стосування такого насильства.

Частина 3 ст. 149 КК містить вказівку на вчинення дій, передба­чених частиною першою або другою цієї статті, за особливо обтяжу­ючих обставин. Це випадки, коли вони були вчинені щодо малолітньо­го, організованою групою, або були поєднані з насильством, небез­печним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричини­ли тяжкі наслідки.

 

Експлуатація дітей (ст. 150 КК). Безпосереднім об ’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю дитини, її фі­зичне і психічне здоров’я. Потерпілою особою може бути лише дити­на, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевла­штування. Умови залучення неповнолітніх до праці стосовно їх віку визначені у ст. 188 Кодексу законів про працю України.

Діяння як ознака об’єктивної сторони злочину полягає в експлуа­тації дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Склад злочину — формальний. Під експлуатацією у даному випадку слід розуміти використання суб’єктом злочину дити­ни для отримання прибутку внаслідок привласнення результатів її праці повністю або в більшій частині. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спосіб вчинення злочину — експлуатація дитини шляхом ви­користання її праці. Це, наприклад, використання праці підлітка підпри­ємцем у своїй майстерні без належної оплати або використання підлітка для миття автомашин, що знаходяться на стоянці, з вилученням у нього повністю або в більшій частині отриманої від клієнтів винагороди. Зло­чин є закінченим з моменту вчинення діяння.

Суб’єктивна сторона злочину. Вина — прямий умисел, мотив — корисливий, мета — отримання від праці дитини прибутку.

Суб’єкт злочину — загальний: особа фізична, осудна, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 150 КК передбачені такі обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність: вчинення злочину щодо кількох дітей або якщо була спричинена істотна шкода для здоров’я, фізичного роз­витку чи освітнього рівня дитини, або якщо дії, зазначені в ч. 1 ст. 150 КК, були поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому ви­робництві.

 

Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150¹ КК). Основним безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують право кожної людини на свободу, повагу її честі та гідності. Додатковим безпосереднім об ’єктом може, зокре­ма, виступати здоров’я малолітньої особи (частини 2 і 3 ст. 150¹ КК). Потерпілим від злочину є лише малолітня дитина, тобто особа у віці до 14 років. При цьому за ч. 1 ст. 150¹ КК нею може бути лише своя, а за частинами 2, 3 — як своя, так і чужа щодо суб’єкта злочину мало­літня дитина.

Злочин із формальним складом. З об ’єктивної сторони він полягає у використанні батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. З урахуванням змісту ч. 1 ст. 150¹ КК під жебрацтвом слід розуміти систематичне (не менше трьох разів протягом нетривалого проміжку часу) випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. При використанні малолітньої дитини для заняття жебрацтвом суб’єкт злочину не здій­снює безпосередній вплив на свідомість та волю потерпілої особи з метою викликати у неї рішучість (бажання) займатися жебрацтвом, а лише використовує малолітнього як своєрідне «знаряддя» при випро­шуванні майна у сторонніх осіб (наприклад, використання грудного немовляти при випрошуванні грошей у перехожих). У разі встанов­лення зазначеного впливу дії винного слід кваліфікувати не за ст. 150¹, а за ч. 2 ст. 304 КК (втягнення малолітньої особи у заняття жебрацтвом). Злочин є закінченим з моменту вчинення діяння, а саме використання винною особою малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Обов’язковою ознакою є мета злочину, котра поділяється на початкову (використати потерпілу особу для заняття жебрацтвом) та кінцеву (отримати від такого використання малолітньої дитини прибуток). Фактична реалі­зація кінцевої мети злочину для застосування ст. 150¹ КК не вимага­ється. Мотив — корисливий.

Суб ’єкт злочину. За частиною 1 ст. 150¹ КК суб’єкт злочину спеці­альний. Ним можуть бути лише батьки (батько чи мати) малолітньої дитини, а також особи, які їх замінюють (зокрема, дід або баба дитини, повнолітні брати та сестри, інші родичі, опікун, патронатний вихователь, прийомні батьки — статті 167, 170, 243, 252, 256¹, 256² та інші Сімейно­го кодексу). За частинами 2 та 3 ст. 150¹ КК суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку.

Як обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність, ч. 2 ст. 150¹ КК передбачає вчинення дій щодо чужої малолітньої дитини або пов’язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосу­вання, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 КК, або за по­передньою змовою групою осіб. До обставин, що особливо обтяжують кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 150¹ КК), законодавець відно­сить вчинення злочину організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушко­дження.

 

Контрольні запитання

1. Що являє собою незаконне позбавлення волі людини?

2. Коли діяння у формі незаконного позбавлення волі та ви­крадення людини вважаються закінченими?

3. Яку мету переслідує суб’єкт, захоплюючи заручників?

4. Які обов’язкові ознаки становлять суб’єктивну сторону та­кого складу злочину, як підміна дитини?

5. В яких формах можуть бути вчинені діяння при торгівлі людьми або іншій незаконній угоді щодо передачі люди­ни?

6. Які можуть бути мотиви та мета вчинення торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини?

7. У чому полягає зміст експлуатації дітей як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони злочину?

8. Що виступає як мета злочину, передбаченого ст. 150¹ КК (використання малолітньої дитини для заняття жебра­цтвом)?

9. Хто може бути суб ’ єктом використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом?

10. Які ознаки становлять об’єктивну сторону незаконного по­міщення в психіатричний заклад?