1. ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ ОСОБАМИ, ЯКІ КЕРУЮТЬ ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ

Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту кваліфікується як злочин, якщо це порушення спричинилося до легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілого (ч. 1 ст. 215 КК), тяжких тілесних ушкоджень або смерті (ч. 2 ст. 215 КК) або призвело до загибелі кількох осіб (ч. З ст. 215 КК).

Вчинення цього злочину можливе тільки при керуванні транспортним засобом. Згідно з приміткою до ст. 215 КК під транспортними засобами, зазначеними у статтях 215, 215² і 215⁴ КК, визнаються всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

Загальне поняття механічного транспортного засобу визначено у п, 1„9 Правил дорожнього руху: це транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім мопедів), У цьому ж пункті мопед визначено як двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см. Отже однією з важливих ознак механічного транспортного засобу є робочий об'єм двигуна, який становить 50 куб, см і більше^[i].

За ст. 215 КК кваліфікуються порушення правил безпеки руху та експлуатації всіх транспортних засобів, що підпадають під ознаки механічного транспортного засобу, тобто пасажирські і вантажні автомобілі, трамваї і тролейбуси, автобуси, електромобілі, мотоколяски, мотонарти та ін.

Поняття "інші самохідні машини" охоплює дорожні, будівельні, сільськогосподарські та інші подібні спеціальні самохідні машини (автокрани, екскаватори, скрепери, грейдери, дорожні котки, асфальтоукладачі, авто- і електрокари та навантажувачі, збиральні комбайни та ін.).

Порушення правил безпеки руху або експлуатації фунікулера так само кваліфікується за ст. 215 КК.

Винятком є засоби залізничного і повітряного транспорту, морського та річкового флоту, відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації яких передбачена ст. 77 КК.

Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 215 КК водії велосипедів, веломобілів, моторних човнів, катерів, залізничних дрезин та поїздів метрополітену.

Порушення правил безпеки руху водіями велосипедів, моторних човнів та катерів, якщо воно спричинилося до загибелі людей або інших тяжких наслідків, кваліфікуються за ст. 217 КК, а якщо порушення призвело до інших наслідків — за відповідними статтями злочинів проти особи,

Залізничні дрезини і поїзди метрополітену належать до залізничного транспорту, і тому порушення водіями цих транспортних засобів правил безпеки руху кваліфікуються за ст. 77 КК.

Кримінальна відповідальність за ст. 215 КК настає тільки в тих випадках, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів зумовило заподіяння наслідків, які прямо передбачені в диспозиції цієї норми.

В інших випадках такі дії утворюють склад адміністративного правопорушення або належать до сфери цивільно-правових відносин. Останнє має місце при заподіянні матеріальної шкоди.

Тяжкість тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, та причину смерті визначає судово-медична експертиза.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 215 КК, включає сукупність таких обов'язкових ознак: а) порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту; б) суспільно небезпечні наслідки; в) причинний зв'язок між порушенням і суспільно небезпечними наслідками.

Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту полягає в дії або бездіяльності, пов'язаній з невиконанням однієї чи кількох вимог Правил дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку руху та експлуатацію транспорту, з боку особи, яка керує транспортним засобом. Інструкції та інші нормативні акти, що стосуються особливостей перевезення спеціальних вантажів, експлуатації окремих видів транспортних засобів, руху на закритих територіях, повинні грунтуватися на вимогах Закону України "Про дорожній рух" та Правил дорожнього руху. Не можна розглядати як такі різні правила, що випливають з життєвого чи професійного досвіду водіїв, але не зафіксовані у відповідних нормативних актах.

Діяння кваліфікується за ст. 215 КК лише в тому випадку, коли факт порушення водієм транспортного засобу Правил дорожнього руху встановлено та доведено. З'ясувати наявність факту такого порушення — головне питання, яке має бути вирішене в кожній кримінальній справі. Якщо факт порушення не встановлений і не доведений, притягнути особу, яка керувала транспортним засобом, до кримінальної відповідальності неможливо.

Наприклад, Григорович був визнаний винним у порушенні правил безпеки руху транспортних засобів, що потягло за собою смерть Сувака В. і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Сухович. Грогорович їхав на мотоциклі по дорозі в село. На задньому сидінні знаходився його родич Сувак А., а в колясці — Сувак В. і Сухович. Побачивши зустрічний автомобіль, Григорович на порушення пунктів 1.2, 9.6, 10.2 Правил дорожнього руху не зменшив швидкість, виїхав на ліву смугу, де зіткнувся з автомобілем, яким керував Білоус. Внаслідок аварії Суваку В. були заподіяні тілесні ушкодження, від яких він наступного дня помер, а Сухович одержала тяжкі тілесні ушкодження.

Розглянувши справу. Верховний Суд СРСР зазначив, що висновок суду першої інстанції про винність Григоровича в порушенні правил безпеки руху транспорту зроблений на основі матеріалів слідства, яке неможливо визнати повним і всебічним. Суд послався у вироку на те, що зіткнення мотоцикла і автомобіля сталося на смузі руху автомобіля І що, згідно з висновками експерта, виконаний Григоровичем поворот з виїздом на ліву смугу руху не був технічно виправданий, оскільки у нього була можливість роз'їхатися із зустрічним автомобілем по правому боці дороги. Але суд при цьому не взяв до уваги всі дані про фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди, які є в матеріалах справи.

Не визнавши себе винним, Григорович послідовно стверджував, що зробити лівий поворот і виїхати на ліву смугу руху він був змушений внаслідок порушень Правил дорожнього руху водієм автомобіля. Григорович, рухаючись зі швидкістю до 20 км за годину, приблизно за 100 м попереду побачив зустрічний автомобіль. Коли відстань між ними скоротилася до ЗО м, автомобіль раптово звернув на його смугу руху. Щоб уникнути лобового зіткнення, Григорович зробив лівий поворот, але в цей же момент І Білоус повернув машину на свою смугу руху, внаслідок чого сталося зіткнення. Уникнути його Григорович не мав можливості, тому що далі на узбіччі були огорожа з металевих прутів і купи землі.

Ці показання Григоровича підтвердили і свідки Сувак А. і Сухович. Свідок Білоус також підтвердив, що при зближенні з мотоциклом він виїхав на смугу руху мотоцикла, а потім повернувся на праву сторону дороги. Ці свої дії пояснив тим, що на дорозі з'явився хлопчик. У подальшому Білоус заявив, що версія про появу хлопчика Є неправдивою, але підтвердив, що рухався лівою стороною дороги назустріч мотоциклу.

Пленум Верховного Суду також відмітив, що протокол огляду місця події та схема до нього складені з порушенням норм КПК. У протоколі відсутні два аркуші, на яких мають бути відображені усі основні відомості про результати огляду місця події. Прикладені до протоколу схема та її чернетка складені недбало. У схемі не відображені дані, які мають суттєве значення для висновків про обста-вини дорожньо-транспортної пригоди (наприклад, відстань від місця початку гальмівного сліду мотоцикла до узбіччя). У чернетці схеми зроблені невиправдані виправлення відстані від початку гальмівного шляху автомашини до узбіччя на смузі руху мотоцикла та інших даних.

Оскільки автотехнічна експертиза була проведена на підставі схеми дорожньо-транспортної пригоди, яка має неточності, то правильність висновку експерта викликає сумніви.

На підставі викладеного Пленум Верховного Суду СРСР усі судові рішення у справі Григоровича скасував і справу направив на нове розслідування. При цьому Пленум вказав, що при новому розслідуванні треба:

1) встановити дійсне розташування транспортних засобів на проїзній частині дороги і конкретні дії Білоуса І Григоровича перед зіткненням;

2) встановити причини виникнення аварійної ситуації;

3) провести повторну автотехнічну експертизу;

4) дати оцінку діям Білоуса і Григоровича залежно від одержаних результатів^[ii].

При кваліфікації діяння за ст. 215 КК необхідно встановити і в процесуальних документах обов'язково зазначити, у порушенні яких правил безпеки руху й експлуатації транспорту визнається винною особа, у чому конкретно виявилося порушення. Без такої конкретизації обвинувачення кримінальна справа за ст. 215 КК не може розслідуватися і підлягає поверненню на нове розслідування.

Але, незважаючи на цю цілком зрозумілу вимогу, деякі працівники органів попереднього розслідування та суду ЇЇ не виконують. Подібна помилка була допущена у справі С., який, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автонавантажувачем на території керамічного заводу, внаслідок порушення правил безпеки руху вчинив наїзд на працівника складу. У пред'явленому С. обвинуваченні не було зазначено, які саме вимоги цих правил він порушив. Народний же суд, засуджуючи С. за ч. 2 ст. 215 КК, вказав у вироку на порушення ним вимог п. 14 "а", який забороняє керувати транспортним засобом у стані сп'яніння. Хоч така позиція суду грунтується на наявних у справі доказах, її не можна визнати до кінця послідовною. По-перше, сам факт перебування підсудного в стані сп'яніння в момент вчинення протиправного діяння ще не є достатнім для вичерпної оцінки останнього, по-друге, за наявності такої прогалини попереднього слідства суд мав надіслати справу на додаткове розслідування для виправлення помилки^[iii].

В іншому випадку в справі ІсмаЇлова суд вказав на те, що ні органи слідства, ні суд першої інстанції не встановили, в чому конкретно виявилися порушення Ісмаїловим правил безпеки руху, які спричинили смерть потерпілого. Ісмаїлов був визнаний винним у порушенні вимог правил, згідно з якими забороняється керувати транспортним засобом без посвідчення водія. У якому зв'язку перебував наслідок, що настав, з відсутністю у ІсмаЇлова посвідчення водія, ні слідство, ні суд не з'ясували. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд СРСР скасував вирок і всі інші рішення в справі ІсмаЇлова і направив справу на нове розслідування^[iv].

При кваліфікації діяння за ст. 215 КК завжди необхідно встановити причинний зв'язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали (такий зв'язок є у більшості цих злочинів), а між порушеннями правил дорожнього руху та наслідками, що настали. Якщо такого зв'язку немає, водій не може нести кримінальну відповідальність за ті наслідки, що настали.

Характерною з цього погляду є кримінальна справа, порушена проти Ш. Він був обвинувачений у тому, що їхав на тракторі без заднього габаритного освітлення, чим порушив Правила дорожнього руху. Г., який їхав за ним на легковому автомобілі в тому ж напрямку з чотирма пасажирами, був засліплений світлом зустрічного автомобіля, але не зменшив швидкості руху, не вжив інших запобіжних заходів, і його автомобіль зіткнувся з трактором, яким керував Ш. Троє пасажирів автомобіля дістали тілесні ушкодження.

Якщо поставити питання, чи є причинний зв'язок між діями водія Ш. і наслідками, що настали, то напевно відповідь буде позитивною. Але причинного зв'язку між порушеннями Правил дорожнього руху, яке допустив водій Ш. — відсутність заднього габаритного освітлення на тракторі, і наслідками, що настали, немає. Враховуючи це, кримінальну справу щодо Ш. було закрито за відсутністю в його діях складу злочину^[v].

При кваліфікації діяння за ст. 215 КК за вину можуть ставитися тільки ті наслідки порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, які перебувають у причинному зв'язку з цим порушенням, а не всі наслідки, які фактично настали. Тому порушення Правил дорожнього руху, яке призвело до заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому, кваліфікується за ч. 1 ст. 215 КК, якщо немає причинного зв'язку між заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого.

Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху, яке спричинило смерть потерпілої, водій О. На закріпленому за ним автомобілі під час руху заднім ходом з однієї вулиці на іншу він не вжив усіх заходів обережності і вчинив наїзд на М., яка переходила вулицю, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження. В результаті цих тілесних ушкоджень у М. виникло запалення, некроз тканин правового стегна І сепсис, від якого вона через місяць померла в лікарні.

Засудження О. за ч. 2 ст. 215 КК було визнано безпідставним, оскільки відповіло до висновку судово-медичного експерта "ушкодження підшкірних тканин правої ноги, заподіяне М. під час дорожньо-транспортної пригоди, не було небезпечним для життя, за відсутності несприятливого фону не повинно було потягти за собою розлад здоров'я більш ніж на 21 день і тому є легким тілесним ушкодженням". Експерти дійшли висновку, що між цими легкими тілесними ушкодженнями і виникненням у подальшому запалення та некрозу тканин правої ноги, які призвели до смерті від сепсису, причинний зв'язок є, але він не прямий, оскільки основне значення для несприятливого кінця мав стан травмованої кінцівки та загальне захворювання потерпілої гіпертонічною хворобою.

Отже, оскільки заподіяні М. тілесні ушкодження не стали прямою причиною ЇЇ смерті, О. повинен нести відповідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень і його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 215 КК^[vi].

Важливе значення для кваліфікації транспортного злочину мають первинні документи, які складають слідчі з працівниками ДАІ на місці події: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема місця події, протоколи огляду транспортних засобів та інші документи, без яких немає змоги відтворити обстановку події та її обставини, провести судово-автотехнічну, судово-трасологічну та інші експертизи, встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди. У багатьох випадках протоколи огляду місця пригоди і схеми до них, як показує вивчення матеріалів практики, складаються недбало, в них часто не зафіксовано розташування транспортних засобів, сліди їх гальмування, місце їх зіткнення, наявність світлофорів, дорожніх знаків, стан покриття дороги. Не завжди фотографуються місце пригоди, транспортні засоби.

Так, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту С. Він був визнаний винним у тому, що під час керування автомобілем не вжив заходів до зниження швидкості руху, внаслідок чого на проїзній частині наїхав на Л. На попередньому слідстві і в суді С. не визнавав своєї вини і стверджував, що пішохід вийшов на проїзну частину дороги несподівано, а тому він не мав технічної можливості зупинити автомобіль, що схема дорожньо-транспортної пригоди не відповідає реальній обстановці. Схему дійсно було складено неякісно.До того ж з нею С. не був ознайомлений. З урахуванням такої неповноти попереднього слідства і судового слідства судова колегія Верховного Суду СРСР скасувала вирок і справу повернула на додаткове розслідування^[vii].

При кваліфікації діяння за ст. 215 КК необхідно ретельно перевірити, встановити і довести, у чому саме полягає порушення водієм правил безпеки руху. Для цього потрібно максимально з'ясувати всі обставини дорожньо-транспортної пригоди. Тут не може бути якихось дрібниць, бо всі вони мають у багатьох випадках важливе значення для висновку про склад злочину та його кваліфікацію. Як свідчить практика, частіше недостатньо визначаються і фіксуються розташування транспортних засобів при зіткненні чи наїзді, смуга руху транспортного засобу, місцезнаходження потерпілих, конкретна дорожньо-транспортна обстановка, що склалася перед пригодою. У свою чергу це, як правило, тягне за собою кримінально-правові помилки в оцінці ситуації та кваліфікації діяння.

Так, водій Нуждін, керуючи автомобілем ГАЗ-52, при виїзді з двору житлового будинку на вулицю проявив злочинну неуважність до обстановки, що склалася, та забезпечення безпеки руху. Він бачив, що у дворі гралися діти, але не врахував цього, не подав звукового сигналу з метою попередити дітей, у процесі керування машиною розмовляв з Лук'яновим, який стояв ліворуч на підніжці автомобіля. Внаслідок порушення пунктів 8.5 та 11Л Правил дорожнього руху Нуждін наїхав на 6-річного хлопчика, який під час гри вибіг на проїзну частину під аркою. Від заподіяних ушкоджень дитина померла.

Районний народний суд виправдав Нуждіна, визнавши його невинним у порушенні Правил дорожнього руху. Судова колегія Верховного Суду СРСР визнала таке рішення невірним, вирок суду першої інстанції скасувала і справу направила на новий судовий розгляд.

У своїй ухвалі судова колегія вказала, що органи слідства та суд встановили, що Нуждін бачив у дворі малолітніх дітей, які гралися на близькій відстані від автомобіля, почав рух, не впевнившись у безпеці. Оцінюючи дії Нуждіна, суд не врахував того, що об'єктивною стороною цього злочину є необережна вина, оскільки психічне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків при порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів характеризується Їх непередба-ченням за наявності можливості й обов'язку передбачити та відвернути їх. Суд не взяв до уваги тієї обставини, що з моменту, коли Нуждін побачив малолітніх дітей, захоплених грою, які перебували на близькій відстані від джерела підвищеної небезпеки — керованого ним автомобіля, він повинен був виявити підвищену увагу до навколишньої обстановки і передбачити можливість того, що діти, захоплені грою, не здатні будуть усвідомити існуючу для них небезпеку. Ці обставини, як відзначено в ухвалі, не дістали належної юридичної оцінки в жодному із судових рішень^[viii].

При появі малолітніх дітей поблизу автомобіля, що рухався, водій повинен був виявити особливу уважність і передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Невиконання цих вимог є порушенням пунктів 8.5 і 11.1 Правил дорожнього руху, яке залежно від наслідків, що настали, кваліфікується за відповідною частиною ст. 215 КК.

До речі. у чинних Правилах дорожнього руху вперше нормативно закріплено положення про обов'язок водіїв бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності (п. 1.6).

Але значення небезпечної дорожньої обстановки, перешкод для руху значно ускладнюється, якщо в ситуації діють два або більше водіїв, які керують транспортними засобами. Як правило, це стосується випадків, коли один з водіїв має перевагу руху (проїзд перехрестя, обгін тощо).

Розглянемо з цього приводу такий приклад із судової практики. Водія Ф. було безпідставно визнано винним і засуджено за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що потягло за собою загибель двох потерпілих. Керуючи вантажним автомобілем, він рухався по шосе. У цей час перед його автомобілем праворуч з другорядної дороги без зупинки виїхав на шосе і став перетинати його на легковому автомобілі водій К., який перебував у стані сп'яніння. Ф. керував автомобілем із швидкістю 74,5 км за годину замість встановленої для даної ділянки дороги максимальної швидкості 70 км за годину. Побачивши виїжджаючий на шосе автомобіль, Ф. не вжив заходів до своєчасного гальмування, відвернув ліворуч і за 1,5 м від лівого узбіччя шосе зіткнувся з ним. Внаслідок зіткнення К. і М. загинули, а Б., Є. і С. дістали різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження.

Судова колегія Верховного Суду СРСР визнала таку кваліфікацію дій Ф. безпідставною. Висновок автотехнічних експертів про те, що Ф. порушив вимоги Правил дорожнього руху, рухаючись із швидкістю 74,5 км замість припустимої 70 км за годину і несвоєчасно вживши заходів для відвернення дорожньо-транспортної пригоди, оскільки із запізненням став гальмувати, внаслідок чого позбавив себе можливості відвернути автокатастрофу, не можна визнати обгрунтованим. Матеріали справи свідчать, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були неправильні дії водія К., який виїхав з другорядної дороги і повернув ліворуч, на порушення Правил дорожнього руху не пропустивши автомобіль, що рухався головною дорогою, чим створив аварійну обстановку. Висновок автотехнічних експертів, з яким погодився суд, про те, що якби Ф. не повернув ліворуч, а продовжував рух прямо, то зіткнення не було, необгрунтований. Те, що Ф. не зміг уникнути зіткнення, не може бути поставлено йому за вину, тому що він не зобов'язаний був виходити з можливості грубого порушення Правил дорожнього руху іншим водієм; він не передбачав, не зобов'язаний був і не мав можливості передбачити, що легковий автомобіль не зупиниться перед виїздом на головну дорогу і не пропустить його автомобіль.

ДІЇ Ф. щодо застосування гальмування і спроби відвернути зіткнення шляхом маневру були зумовлені обстановкою, що склалася, і відповідали вимогам Правил дорожнього руху. Що стосується перевищення швидкості на 4,5 км за годину, яке допустив Ф., то це, згідно з висновком експертів, не вплинуло на механізм зіткнення.

Отже зіткнення автомобілів виникло внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху потерпілим К. Перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння і рухаючись другорядною дорогою, визначеною дорожнім знаком, що забороняє рух без зупинки, він виїхав на смугу зустрічного руху напереріз автомобілю, що рухався головною дорогою, водій якого, незважаючи на вжиті заходи, не зміг уникнути зіткнення.

Враховуючи викладене, судова колегія Верховного Суду СРСР усі рішення в цій справі скасувала і справу щодо Ф. закрила за відсутністю в його діях складу злочину^[ix].

Таким чином, водій транспортного засобу може бути визнаний винними у порушенні Правил дорожнього руху тільки в тому випадку, якщо він не виконав якогось передбаченого цими правилами обов'язку. В тому разі, якщо такий обов'язок на нього не покладається, він не передбачає і не повинен передбачити виникнення аварійної обстановки, тобто не порушує Правил дорожнього руху,

Так, А., керуючи вантажним автомобілем, на порушення п. 14.6 Правил дорожнього руху біля перехрестя не пропустив мотоцикл, яким керував К., що рухався в зустрічному напрямку, і провернув ліворуч, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів і водій мотоцикла дістав тяжкі тілесні ушкодження^[x].

При розслідуванні і судовому розгляді цієї справи питання про притягнення до кримінальної відповідальності К. не поставало, оскільки він мав переважне право на проїзд перехрестя. Постановка питання про можливість уникнути зіткнення була б абсурдною.

У цьому сутність і призначення юридичного регулювання безпеки руху на дорогах. Якщо це положення не буде виконуватись, то рух стане неможливим, а у вирішенні справ про транспортні злочини пануватимуть хаос і свавілля.

Узагальнення слідчої та судової практики показує, що органи слідства та суди ще часто припускаються помилок при кваліфікації діянь, передбачених ст. 215 КК, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв, які не вчинили порушень правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Формула такого звинувачення виражається переважно вказівкою на можливість запобігти аварії, зіткненню, наїзду тощо^[xi].

При цьому зовсім не вирішуються питання, чи був зобов'язаний водій у конкретній обстановці, що склалася, вжити певні заходи, чи було перешкодою руху, наприклад, поява пішохода, наближення до перехрестя іншого транспортного засобу, що не має права переваги проїзду через нього, тощо.

Обвинувачення водія за ст. 215 КК у тому, що він міг застосувати, але не застосував певні заходи, щоб запобігти наїзду, зіткненню тощо, без з'ясування питання про його обов'язок у конкретній ситуації це зробити не є юридичним обвинуваченням. Відповідальність у такому разі не випливає із закону. Якщо обґрунтовувати обвинувачення і відповідальність тільки можливістю запобігти шкідливим наслідкам, то така можливість є завжди у кожного водія: не рухатись, не виїжджати з гаража. Але транспорт має конкретне соціально-економічне призначення — перевозити пасажирів і вантажі. Цільове призначення Правил дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух, надаючи одним водіям право проїзду і зобов'язуючи інших пропустити, дати дорогу.

Треба підкреслити, що кілька водіїв можуть бути визнані винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 215 КК.

Заподіяння передбаченої ст. 215 КК шкоди кваліфікується за відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є результатом порушення правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських, вантажно-розвантажувальних та ін.), діяння кваліфікується за статтями про злочин проти особи.

Наприклад, Д., керуючи трактором у стані алкогольного сп'яніння, виконував роботу по закладанню та трамбуванню силосу. При черговому розвантаженні автомашини із силосом за допомогою волокуші з тросом, закріпленим до передньої частини трактора, Д. повів його вперед і наїхав на Ж., яка в цей час відчіпляла трос від трактора. Від заподіяних ушкоджень Ж. померла.

Кримінальна відповідальність за ст. 215 КК настає за порушення правил безпеки руху транспорту. Що ж до даного випадку, то порушення було допущено хоч і під час руху транспортного засобу, але при виконанні сільськогосподарських робіт. У даному випадку Д. порушив правила охорони праці та техніки безпеки, але оскільки він не є посадовою особою і не може нести відповідальність за ст. 135 КК, то його дії слід кваліфікувати за ст. 98 КК як заподіяння смерті з необережності^[xii].

Треба зазначити, що для кваліфікації діяння за ст. 215 КК не має значення місце порушення правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Це може бути автомагістраль, Інша дорога, вулиця, провулок, двір, територія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних засобів. Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці впливає на кваліфікацію дій винного.

Так, вироком Корецького районного суду Б. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України до чотирьох років позбавлення волі умовно з обов'язковим залученням до праці за те, що він, керуючи вантажним автомобілем, під час заїзду в сінажну яму порушив правила безпеки руху і наїхав на відпочиваючого біля неї тракториста Т., смертельно травмувавши його.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду вирок змінено, дії засудженого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 215 КК на ст. 98 КК України і призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України президія обласного суду скасувала ухвалу і направила справу на новий касаційний розгляд з таких підстав.

Сумніви касаційної інстанції щодо обгрунтованого засудження Б. за порушення правил безпеки руху були зумовлені місцем, де стався наїзд — сінажною ямою. Проте судова колегія не взяла до уваги, що потерпілий хоч і був травмований у цьому місці, але, як свідчать матеріали справи, сталося це під час руху автомобіля, в процесі використання його як транспортного засобу, а не як механізму для роботи в сінажній ямі. Виходячи з цього, президія зазначила, що вирок у частині кваліфікації дій засудженого потребує ретельної перевірки щодо його законності та обгрунтованості. При новому касаційному розгляді вирок суду в частині кваліфікації дій заслуженого за ч. 2 ст. 215 КК України було залишено без змін^[xiii].

Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не може впливати на юридичну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не використовувався для проведення певних нетранспортних робіт.

Але органи попереднього слідства та суди не завжди враховують це положення. Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту Ж. На стоянці техніки він запустив двигун трелювального трактора і, не впевнившись у безпеці. під'їхав до іншого трактора та став заднім ходом штовхати його, щоб запустити двигун. У цей час І. стояв на його гусениці і закріплював електропровід до стартера. Від поштовху трактор рушив і гусеницею І. затягло у проміжок між нею та кабіною. І. дістав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Судова колегія Верховного Суду визнала таку кваліфікацію невірною. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини" особа. яка керує трактором чи іншою самохідною машиною, може нести відповідальність за ст. 215 КК у тому разі, коли транспортна подія пов'язана з порушенням правил безпеки і експлуатації транспорту. Якщо ця особа порушила правила проведення певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила охорони праці, хоч би ці порушення І були допущені під час руху транспортного засобу, то дії винного слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за порушення даних правил, а у відповідних випадках — за злочини проти життя чи здоров'я громадян, знищення або пошкодження майна^[xiv].

Ж. виконував на трелювальному тракторі нетранспортні роботи, безпека яких не регулюється правилами дорожнього руху, а тому він не може нести відповідальності за ст. 215 КК. Він виявив злочинну неуважність, необережність, і його дії слід кваліфікувати за ст. 98 КК.

Тому, підкреслимо ще раз, при кваліфікації діяння за ст. 215 КК дуже важливо з'ясувати, які саме правила порушив водій транспортного засобу: правила виконання певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила охорони праці, правила дорожнього руху тощо.

Якщо трактор або інша самохідна машина використовувались як транспортний засіб, то вчинений водієм через неуважність наїзд на потерпілого є порушенням правил безпеки руху, а не правил охорони праці. Наприклад, народний суд за ч. 2 ст. 215 КК засудив Г. якого визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху, що спричинилося до заподіяння смерті Ф. Злочин стався за таких обставин. Г. на тракторі з причепом возив пісок. Увечері він зустрівся із своєю знайомою Ф., з якою вони пили вино, після чого вирішили поїхати на тракторі ночувати на турбазу. По дорозі Ф. попрохала зупинити трактор і вийшла з кабіни. Скориставшись зупинкою, Г. вирішив тут же, на дорозі, розвантажити пісок, що залишився в кузові причепа. Не впевнившись у безпеці руху, Г. рушив трактор вперед і наїхав на Ф.

Суд другої інстанції відмінив вирок і справу направив на нове розслідування для уточнення обставин наїзду та з'ясування, чи не були дії Г. пов'язані з порушенням правил охорони праці і чи не потрібно кваліфікувати їх як злочин проти життя і здоров'я громадян.

Судова колегія Верховного Суду РРФСР визнала цю ухвалу невірною і скасувала її, зазначивши, що Г. вчинив наїзд на потерпілу не під час роботи трактора як механізму, а при його використанні як транспортного засобу. Він почав рух, не впевнившись, що поряд нікого немає, чим порушив Правила дорожнього руху, згідно з якими водій перед початком руху повинен впевнитись, що це безпечно. Наїзд на потерпілу вчинено не на об'єкті під час роботи, а на дорозі під час руху трактора як транспортного засобу, тому дії Г. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 215 КК^[xv].