Непослідовними є роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо кваліфікації хуліганства, яке супроводилося заподіянням тілесних ушкоджень чи пошкодженням або знищенням чужого майна, в одних випадках як сукупності злочинів, а в інших як одного злочину. В постанові Пленуму "Про судову практику в справах про хуліганство" від 28 червня 1991 р. роз'яснюється, що хуліганські дії, які супроводилися погрозою вбивством, образою, заподіянням побоїв, тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких ушкоджень) чи пошкодженням державного і колективного майна або індивідуального майна громадян без обтяжуючих обставин, належить кваліфікувати тільки за відповідною частиною ст. 206 КК. Додаткова кваліфікація за статтями про злочини проти особи або проти власності не потрібна.

У цьому ж пункті постанови зазначається, що вчинення злочинів, передбачених ст. 101, ч. 2 чи ч. З ст. 89 або ч. 2 ст. 145 КК, з хуліганських мотивів підлягає кваліфікації за сукупністю з хуліганством43. На яких же підставах хуліганство, яке супроводилося заподіянням тілесних ушкоджень (статті 102, 105 та 106 КК) чи знищенням або пошкодженням чужого майна (ч. 1 ст. 89 і ч. 1 ст. 145 КК), пропонується кваліфікувати як один злочин? На чому ж грунтується така кваліфікація? Чому особа, яка скоїла два або більше злочинів, притягається до відповідальності за один злочин? Відповідей на ці запитання немає.

Є підстави вважати, що проблему кваліфікації злочинів за сукупністю можна вирішити і обгрунтувати лише з позиції об'єкта злочинного посягання. Аналіз усіх ознак складів злочинів, що входять до сукупності, як і ознак того діяння, яке кваліфікується як один злочин, дає підстави для висновку, що одиничний ^[i]злочин і сукупність злочинів відрізняються головним чином ознаками, які характеризують об'єкт посягання. Ознаки суб'єкта при цьому завжди одні й ті самі. В абсолютній більшості випадків вони мають схожі чи навіть тотожні ознаки суб'єктивної сторони. Несуттєві відмінності є і в об'єктивній стороні цих злочинів.

Отже сукупність злочинів від одиничного злочину відрізняється, як правило, наявністю ознак двох і більше об'єктів кримінально-правової охорони. Це головна і найбільш відмінна ознака сукупності злочинів. Оскільки таке діяння заподіює злочинну шкоду двом (чи більше) безпосереднім об'єктам кримінально-правової охорони, то його не може охопити одна кримінально-правова норма, яка охороняє лише одне з цих суспільних благ. У таких випадках діяння повинно визнаватися сукупністю злочинів. Наприклад, життя людини і статева свобода (чи статева недоторканність) жінки — це самостійні, окремі об'єкти кримінально-правової охорони, відповідальність за посягання на які передбачені різними кримінально-правовими нормами. Жодна з цих норм не передбачає сукупного посягання, жоден з цих злочинів не є способом вчинення іншого (вбивство може бути вчинене без зґвалтування, а зґвалтування — без вбивства), а тому вбивство, поєднане із зґвалтуванням, завжди, у всіх випадках кваліфікується за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 117 та п. "ж" ст. 93 КК)44.

На підставі цих висновків можна вивести загальне правило кваліфікації злочинів за сукупністю: якщо вчинене є посяганням на різні безпосередні об'єкти кримінально-правової охорони, то його належить кваліфікувати як сукупність злочинів.

Це правило можна застосовувати при кваліфікації за сукупністю таких злочинів, як тероризування засуджених, поєднане з вбивством (за ст. 69' і відповідними пунктами ст. 93 КК), розбійний напад, поєднаний з вбивством (п. "а" ст. 93 і ч. 2 ст. 86 чи ч. З ст. 142, або за ч. З ст. 101 і ч. 2 ст. 86 чи ч. З ст. 142, або за ст. 98 і ч. 2 ст. 86 чи ч. З ст. 142 КК), вбивство, поєднане із зґвалтуванням (п. "ж" ст. 93 і ч. 4 ст. 117 КК), вбивство при перевищенні влади чи посадових повноважень (ст. 93 чи 94 та ч. З ст. 166 КК), викрадення державного чи колективного майна посадовою особою з використанням підроблених документів (ч. 2 ст. 84 та ст. 172 КК), сприяння спекулянтам у купівлі або перепродажу товарів посадовою особою з використанням посадових повноважень (статті 19,

154 та 165 КК), одержаня хабара за рахунок коштів державної чи колективної організації, установи, підприємства (статті 168 і 84 КК), втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 208 і стаття закону, що передбачає відповідальність за той злочин, до вчинення якого був залучений неповнолітній), порушення правил дорожнього руху і залишення в небезпеці (статті 215 і 111 КК). Наведено найпоширеніші випадки одночасного заподіяння злочинної шкоди різним об'єктам кримінально-правової охорони.

Разом з тим необхідно відрізняти подібні до них злочини, які є посяганням лише на один об'єкт. Так, посягання на здоров'я (тілесні ушкодження, проведення аборту і т.ін.) іноді супроводяться залишенням потерпілого (потерпілої) у небезпечному для життя стані. Виникає питання, чи ставиться за вину в таких випадках і злочин, передбачений ст. 111 КК. Наприклад, якщо винна особа, заподіяла з мотивів помсти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, залишила його в небезпечному для життя стані, не надала потерпілому допомоги і втекла з місця події? На практиці у таких випадках діяння додатково, крім статей 101 і 111 КК, не кваліфікується.

У літературі були висловлені різні міркування з цього приводу. Одні автори вважають, що таке діяння слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, інші — що в подібних діяннях сукупності злочинів немає. Наприклад, автори ко-ментаря до Кримінального кодексу РРФСР пишуть: "Якщо дитина, в результаті того, що її було підкинуто, померла або дістала тяжке тілесне ушкодження, дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів — за ст. 127 і відповідною статтею Кримінального кодексу про вбивство або заподіяння тілесних ушкоджень"45. Автор коментаря до ст. 111 КК України не дає відповіді на це запитання46.

Вирішення цього важливого практичного питання може бути винайдено лише з позиції оцінки об'єкта посягання. При цьому необхідно враховувати, що тут виникають дві різні ситуації: а) посягання проти особи спрямовано на один безпосередній об'єкт і б) посягання проти особи спрямовано на два безпосередні об'єкти кримінально-правової охорони. У першому випадку посягання спрямоване лише проти життя, в другому — проти здоров'я і проти життя.

Якщо винний вчинив замах на вбивство або заподіяв потерпілому смертельне поранення, намагаючись вбити, і залишив його ще живого у небезпечному для життя стані, то діяння є посяганням лише на життя, тобто на один і той же безпосередній об'єкт. Залишення потерпілого в небезпечному для життя стані є в цьому випадку продовженням посягання на життя, ніякого іншого (додаткового) посягання тут немає. Якщо ж суб'єкт вчинив посягання на здоров'я потерпілого (заподіяв тілесні ушкодження чи аборт) і після цього залишив його в небезпечному для життя стані, то він вчинив посягання на два безпосередні об'єкти одночасно — на здоров'я і на життя. Це видно з того, що в момент посягання на здоров'я (тілесні ушкодження, аборт) суб'єкт не посягає на життя потерпілого. Тільки після вчинення цих діянь він залишає потерпілого в небезпечному для життя стані. Залишення в небезпеч-ному для життя стані не охоплюється диспозицією статті про відповідальність за злочин проти здоров'я. Воно утворює окремий самостійний злочин проти здоров'я. Така сама ситуація виникає і при залишенні в небезпеці і заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень внаслідок порушення правил безпеки руху, при зґвалтуванні з наступним залишенням потерпілої в небезпечному для її життя стані та в деяких інших випадках.

Оскільки в таких випадках посягання спрямоване на заподіяння шкоди двом об'єктам (здоров'ю і життю) кримінально-правової охорони, то воно утворює сукупність злочинів проти життя і проти здоров'я. Якщо ж злочин спрямований тільки проти життя (вбивство або замах на вбивство), то наступне залишення потерпілого в небезпечному для життя стані є лише продовженням посягання на його життя, тобто на один і той же об'єкт, і тому нового, окремого посягання при цьому немає. Все вчинене винним є одним злочином проти життя, і тому додаткова кваліфікація діяння за ст. 111 КК є зайвою, не потрібною.

Зазначимо також, що посягання на життя конкретної особи завжди є в той же час і посяганням на її здоров'я. Вбивство чи замах на вбивство завжди заподіює, як правило, і шкоду здоров'ю. Заподіяння шкоди здоров'ю завжди є способом, складовою частиною вбивства. Вбивства не може бути без заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Отже заподіяння тілесних ушкоджень завжди охоплюється вбивством як його невід'ємна складова частина, без якої немає вбивства. Але головне полягає в тому, що при вбивстві чи замахові на вбивство посягання завжди спрямоване тільки на життя, тобто на позбавлення потерпілого життя. Окремого, самостійного посягання на здоров'я цієї ж особи при цьому немає. Якщо ж винний одним діянням одночасно посягає на життя однієї особи і на здоров'я іншої, то воно кваліфікується за сукупністю злочинів (п. "е" ст. 93 та статтями 101 чи 102, чи 105, чи 106 КК залежно від тяжкості заподіяння тілесних ушкоджень)47.

Не утворюється сукупності злочинів і при перепродажу товарів, на які є державні роздрібні ціни, якщо ці товари були викрадені продавцем, оскільки, по-перше, ці товари не були скуплені (а викрадені). Скуповування товарів є обов'язковою ознакою спекуляції — без скуповування товарів немає спекуляції (ст. 154 КК)48. По-друге, як уже зазначалося, вчинення злочинного діяння стосовно викрадених речей (майна) окремого злочину не становить — таке діяння є частиною викрадення, а тому окрема, додаткова кваліфікація його поряд з викраденням (статті 81—84, 86², 140—144 КК) є зайвою.

Немає підстав кваліфікувати за сукупністю злочинів також недбале зберігання вогнепальної зброї і бойових припасів (ст. 224 КК) особою, яка викрала цю зброю і бойові припаси (ст. 223 КК). Таке рішення грунтується на тому, що суб'єктом злочину, передбаченого ст. 224 КК, може бути лише особа, яка зберігає зброю чи бойові припаси легально, на законних підставах49, а предметом цього злочину може бути лише зброя заводського (промислового) виготовлення. З цього випливає висновок, що при законному, але недбалому зберіганні вогнепальної зброї чи бойових припасів, створюється реальна загроза для громадської безпеки, тоді як викрадення вогнепальної зброї чи бойових припасів уже є посяганням на громадську безпеку. Тому наступне недбале зберігання їх є лише продовженням цього посягання на один і той же безпосередній об'єкт кримінально-правової охорони. В постанові Пленуму Верховного Суду України від "Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами" від 8 липня 1994 р. (п. 13) роз'яснюється, що відповідальності за недбале зберігання будь-якої вогнепальної зброї і будь-яких бойових припасів (у тому числі мисливської гладкоствольної рушниці та бойових припасів до них) підлягають і ті особи, які незаконно зберігали ці предмети50. Здається, що на злодія такі обов'язки не покладаються. Крім того, недбале зберігання викраденої зброї чи бойових припасів є продовженням уже вчиненого злочину проти громадської безпеки, а тому подвійна кваліфікація одного посягання на громадську безпеку є безпідставною.

Усе викладене про кваліфікацію злочинів за ознаками безпосередніх об'єктів посягання дає підстави для формулювання загального правила кваліфікації злочинів за сукупністю: діяння, при якому заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, складовою частиною заподіяння шкоди головному безпосередньому об'єктові, кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому об'єктові заподіюється факультативне, кваліфікується за сукупністю злочинів51.

Треба зазначити, що Пленум Верховного Суду України останнім часом дав чимало обгрунтованих керівних роз'яснень щодо кваліфікації злочинів за сукупністю. Зокрема у постанові "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 1 квітня 1994 р. (п. 11) є роз'яснення про кваліфікацію за сукупністю закінченого вбивства і замаху на вбивство (при намірі вбити кількох осіб) за п. "г" ст. 93 та ст. 17 і п. "г" ст. 93 КК52, вбивства, поєднаного із зґвалтуванням, за ч. 4 ст. 117 і п. "ж" ст. 93 КК53, вбивства, вчиненого при перевищенні влади або посадових повноважень (ст. 94 чи 93 та ч. 2 ст. 166 КК54), хуліганства і вбивства особи, яка припиняла хуліганські дії, за ч. 2 чи ч. З ст. 206 та п. "б" ст. 93 КК55, вбивства, вчиненого з метою заволодіти вогнепальною зброєю, наркотичними засобами або психотропними речовинами, за п. "а" ст. 93 та ч. 2 ст. 223 чи ч. З ст. 229² КК56 та деякі інші. Є багато обгрунтованих роз'яснень Пленуму Верховного Суду України щодо кваліфікації злочинів за сукупністю і в інших постановах57.

Кваліфікація сукупності злочинів як одного є невиправданим і безпідставним звільненням винної особи від відповідальності за другий вчинений нею злочин. Так, безпідставно був засуджений лише за один злочин П. Він пообіцяв придбати для Г. фотоапарат іноземного виробництва вартістю близько 10 тисяч крб., за що одержав від Г. 4500 крб. Не маючи змоги дістати такий фотоапарат і в той же час не бажаючи повертати одержані гроші, П. домовився з Г. про зустріч з тим, щоб він передав йому ще 4000 крб. нібито для остаточного розрахунку. На цю зустріч П. взяв молоток, маючи на меті після отримання грошей вбити Г. Одержавши від Г. ще 4000 крб., П. повів його за вигаданою адресою нібито за фотоапаратом і дорогою кілька разів ударив ззаду молотком по голові, намагаючись вбити потерпілого, але головний убір пом'якшив удари і смерть не настала. Судова колегія обласного суду кваліфікувала дії П. за ч. 1 ст. 142 та ст. 17 і п. "а" ст. 93 КК за сукупністю зазначених злочинів.

Судова колегія Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій П. неправильною, виключила з обвинувачення ч. 1 ст. 142 КК і кваліфікувала їх лише за ст. 17 і п. "а" ст. 93 КК, тобто засудила П. лише за злочин проти особи і безпідставно звільнила його від кримінальної відповідальності за вчинення злочину проти власності. Судова колегія визнала, що у справі з достатньою повнотою встановлено, що, одержавши від Г. 8500 крб., П. не мав наміру придбати для нього дефіцитний фотоапарат і до того ж не мав такої можливості. Він переслідував лише одну мету — в будь-який спосіб привласнити одержані гроші.

Таким чином, судова колегія встановила і довела, що П. вчинив ще до замаху на вбивство Г. шахрайство, відповідальність за яке передбачає ч. З ст. 143 КК. Одним із способів обману при шахрайстві є одержання грошей на придбання товарів за умови, коли злодій не мав наміру виконувати свою обіцянку або плати за роботу, яку винний не мав наміру виконувати58. Отже діяння, вчинене П., містить у собі сукупність злочинів: шахрайство, передбачене ч. 2 ст. 143, та наступний замах на вбивство Г., передбачений ст. 17 і п. "а" ст. 93 КК.

Але ж і навпаки — покарання особи за два злочини, яка вчинила лише один, — лихо не менше, бо таке покарання, грубо порушує права особи, завдає їй занадто тяжку і невиправдану шкоду, руйнує правосуддя59. Ось чому так прискіпливо потрібно шукати підстави для кваліфікації злочинів за сукупністю, доводити кожний такий випадок.

Уважний аналіз керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України не дає змоги визнати, що всі вони щодо кваліфікації сукупності злочинів мають задовільне обгрунтування. Вважаю, що не можна погодитися з Пленумом Верховного Суду України в тому, що вбивство вагітної жінки — це один злочин, а вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, — це два вбивства, які необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 17, п. "д" ст. 93 та ст. 94 КК60. Така подвійна кваліфікація діяння необгрунтована тому, що як у першому випадку, так і у другому вчинене було вбивством однієї потерпілої, тобто об'єктивні ознаки цих злочинів тотожні. Відрізняються вони лише суб'єктивними ознаками — помилкою винного щодо вагітності потерпілої. Але ж суб'єктивна сторона злочину не може утворювати окремий самостійний злочин, її не можна відокремити від злочину. Суб'єктивна сторона може впли-вати на кваліфікацію діяння (умисне, необережне, вчинене за різними мотивами і т.ін.), але вона не може бути окремим злочином. Крім того, об'єктивне і суб'єктивне в діянні утворюють єдність, яку не можна розривати. Тому і вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, є одним злочином, сукупності злочинів тут немає. Кваліфікувати окремо об'єктивну сторону злочину, а окремо — суб'єктивну немає ніяких підстав.

Не можна визнати достатньо обгрунтованим також роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо кваліфікації за сукупністю злочинів одержання посадовою особою хабара (ст. 168 КК) і зловживання цією особою наданою їй владою чи посадовими повноваженнями (ст. 165 КК), якщо ця особа вчинила за винагороду (хабар) дії, що є злочинними61. Таке рішення необгрунтоване, бо, по-перше, хабар посадовій особі дається, як визнав це і Пленум, лише за виконання чи невиконання певних дій, які ця особа тільки і може виконати чи не виконати, зловживаючи своїми посадовими повноваженнями62. Автор коментаря до ст. 168 КК України правильно відзначає, що вручення посадовій особі подарунків або інших підношень не за певні дії по службі, а з метою підлабузництва, для встановлення або підтримки з нею "добрих" стосунків не є злочином.63. Тобто без зловживання посадовою особою своїми посадовими повноваженнями хабара немає і бути не може. Хабар є платнею за зловживання посадовою особою своїми посадовими повноваженнями.

Тому при одержанні хабара окремого, незалежного від хабара зловживання владою немає. Хабар є передумовою зловживання. Якби хабар не тягнув за собою завжди, у всіх без винятку випадках обов'язкового зловживання владою чи посадовими повноваженнями, то одержання хабара не було б злочином, оскільки воно не становило б ніякої суспільної небезпечності. Суспільна небезпечність одержання хабара посадовою особою як тяжкого злочину (ст. 7' КК) полягає саме у тому, що посадова особа торгує наданими їй посадовими повноваженнями. Від одержання хабара не можна відокремити зловживання владою, оскільки без цього немає хабара. Отже, одержання хабара і зловживання за цю платню своїми повноваженнями є одним злочином.

По-друге, розглянемо твердження, що "виконання чи невиконання службовою особою відповідних дій знаходиться за межами об'єктивної сторони цього злочину". Дійсно, виконання чи невиконання обумовлених хабарем дій знаходиться за межами складу злочину, передбаченого ст. 168 КК. Але ж хіба перестає бути викраденням розбій від того, що захоплення чи незахоплення чужого майна знаходиться за межами складу злочину, передбаченого статтями 86 та 142 КК? Ні, не перестає, оскільки розбій є корисливим злочином, є викраденням чужого майна, в цьому його суспільна і юридична сутніть. Так само треба бачити і суспільно-юридичну сутність одержання хабара (ст. 168 КК), яку становить не збагачення чиновника, а торгівля ним наданими йому посадовими повноваженнями. Ця торгівля починається уже з початку домовленості про одержання хабара, оскільки хабар не дається за ніщо.

Нарешті, по-третє, склад злочину, передбачений ст. 168 КК, є спеціальний, що його виділив законодавець із загального злочину про відповідальність за зловживання владою чи посадовими повноваженнями (ст. 165 КК). Ці склади злочинів не можуть утворювати ідеальної сукупності, оскільки це буде порушенням волі законодавця. На цій підставі і побудоване правило, що при конкуренції загальної і спеціальної норм діяння кваліфікується лише за спеціальною нормою.

1 Див: Никифоров А.С. Совокупность преступлений. — М., 1965. — С. 6. 2

2 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — С. 129.

3 Див." п 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" від 27 березня 1992 р. // Постанови... — С. 100

4 Див : Постанови... — С. 92—93.

5 Див.: Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уго-ловному праву. — М., 1960. — С. 36; Блум МИ. Понятие и признаки совокупности преступлений // Вопросы уголовного права и процесса. — Рига, 1969. — С. ЗО, 36; Малков В.П. Совокупность преступлений. — Казань, 1974. — С. 35, 37.

6 Кистякоеский А Ф. Злементарный учебник общего уголовного права. Часть общая. — К.. 1891. — С. 592. Див. також: Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая. — 1902. — Т. 2. — С. 1322; Лохеицкий А. Курс русского уголовного права. — СПб, 1868. — С. 181.

7 Див.: п. 4 цієї постанови // Юридичний вісник України. — 1995. — № 10—11.

8 Див.: п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами" від 8 липня 1994 р. // Постанови... — С. 198.

9 Див.: Уголовное право УССР. Особенная часта. — С. 171; Ста-шис В.В., Бажано» М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике. — Харьков, 1987. — С. 99; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — К., 1994. — С. 310.

10 Див.: п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. із змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. // Постанови... — С. 117.

11 Див.: Коржанский Н.И. Обьект посягательства и квалификация пре-ступлевий. — Волгоград, 1976. — С. 96—97.

12 Див.: Радянське право. — 1971. — № 6. — С. 107.

13 Див.: Постанови... — С. 117.

14 Див.: постанова Президії Одеського обласного суду від 25 травня 1988 р. у справі Д. // Практика... — С. 215.

15 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — С. 554.

16 Див.: Коржанский Н.И. Ответственность за приобретение, хранение и сбыт имущества, добытого преступным путем. — Волгоград, 1971.

17 Див.: п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 1 квітня 1994 р. // Постанови... — С. 89.

19 Див.: Там само. — С. 89.

20 Мокринськчй С. Озорство и хулиганство // Еженедельник советской юстиции. — 1924. — № 37. — С. 879.

21 Див.: п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Постанови... — С. 95.

22 Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — С. 251; Малков В.П. Совокупность преступлений. — С. 182; Коржанский Н.И. Ос-нования квалификации преступлений по совокупности // Труды ВСШ МВД. — 1978. — Вып. 18. — С. 125, Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. — С. 46—47; Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. — К., 1996. — С. 38.

23 Див.: п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994p. // Постанови... -С. 95.

24 Див.: Постанови... — С. 90.

25 Див.: Яковлев АМ. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. — С. 82; Малков В.П. Совокупность преступлений. — С. 22—23.

26 Див.: п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування законодавства про відповідальність за спекуляцію" від 25 червня 1985 р. // Постанови ... — С. 138.

27 Див.: п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // там само. — С. 91.

28 Див.: п. 8 цієї ж постанови // Там само. — С. 88—89.

29 Див.: п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" від 27 березня 1992 р. // там само. - С. 101.

30 Див.: п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про прак-тику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи" від 26 січня 1990 р. // Там само. — С. 202.

31 Див.: п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність" від 23 грудня 1983 р. // Постанови... — С. 179.

32 Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — С. 253.

33 Див.: Постанови... — С. 118—119.

34 Див.:п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини “ від 27 березня 1992р.//Там само.-С.100.

35 Див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України від 28 червня 1990 р. в справі Р. // Практика... — С. 105—106; ухвала судової колегії Верховного Суду України від 21 липня 1992 р. в справі К. // Там само. — С. 108—109; постанова президії Запорізького обласного суду від 29 березня 1989 р. а справі Д. // Там само. — С. 104—105; постанова президії Черкаського обласного суду від 15 березня 1990 р. в справі К. // Там само. — С. 107—108.

36 Див.: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — С.251; Малков В.П. Совокупность преступлений. — С. 182; Коржанский Н.И. Чснования квалификации преступлений по совокупности. — С. 123—129; Тарарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. — С. 46—47.

37 Див.: Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1975. — № 4 — С. 10.

38 Див.: п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Постанови . — С. 91.

39 Див.: Там само. — С. 96.

40 Див.: Там само. — С. 115.

41 Див.: Постанови... — С. 101

42 Див.: п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. // Там само- — С. 115.

43 Див.: п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. // Постанови... — С. 172

44 Див.: п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 1 квітня 1994 р. // Постанови... — С. 91

45 Комментарий к Уголовному кодексу РСФСР. — М., 1971. — С. 292.

46 Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — С. 332—334.

47 Див.: п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 1 квітня 1994 р. // Постанови... — С. 91.

48 Див.: п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування законодавства про відповідальність за спекуляцію" від 25 червня 1985 р. // Там само. — С. 137.

49 Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — С. 692.

50 Див.: Постанови... — С. 198.

51 Див.: Коржанский Н.И. Обьект посягательства и квалификация преступлений. — С. 97

52 Див.: п. 11 цієї ж постанови // Постанови... — С. 90.

53 Див.: п. 15 цієї ж постанови // Там само. — С. 91

54 Див.: п. 29 цієї ж постанови // Там само. — С. 96.

55 Див.: п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Постанови... — С. 89—90.

56 Див.: п. 8 цієї ж постанови // Там само. — С. 88—89.

57 Див.: постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" від 27 березня 1992 р. // Там само. — С. 97—104; постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. // Там само. — С. 111—123

58 Див.: Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического иму-щества. — С. 151; Матишевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними Преступления. — К., 1996. — С. 75; Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти власності. — К., 1995. — С. 36; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — С. 398—399.

59 Безпідставно, на думку автора, були засуджені Г. за сукупністю злочинів за ч. 215 та ч. 2 ст. 111 КК (див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України від 2 липня 1991 р. у справі Г. //Практика... — С. 141);Г. за ч. 1 ст. 165 та ст. 172 КК (див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України від 29 грудня 1988 р. в справі Г. // Там само. — С. 171).

60 Див.: п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Постанови... — С. 90.

61 Див.: п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про хабарництво" від 7 жовтня 1994 р. // Постанови... — С. 151.

62 Див.: Там само.

63 Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — С. 513.