§ 3. Квазіделікти

Латиномовне слово quasi означає «начебто», «так би мовити». За своїм значенням воно відповідає прикметникам «несправжній», «уяв­ний».

Квазіделікти (quasi ex delicto) не підпадали під ознаки делікту. Але оскільки в преторській практиці траплялися випадки завдання квазіделіктами шкоди, претори припускали гіпотези винної поведінки, яка переслідувалася преторським правом. Критерії виділення недо- говірних цивільних правопорушень в окрему категорію невідомі. Можна лише припустити, що римляни не вбачали тотожності з делік­тами таких правопорушень, які викликали не саму шкоду, а загрозу її завдання, або спричиняли відповідальність не за свої, а за чужі дії^[15].

Серед досить широкого переліку дій, що охоплювались поняттям «квазіделікт», найпоширенішими є такі: квазіделікт, за який встанов­лювалась відповідальність судді за неналежне здійснення судового провадження. Така відповідальність наставала, якщо рішення судді суперечило фактам, наведеним сторонами, а також у разі будь-якого на­вмисного порушення порядку судового розгляду, яким завдається шко­да інтересам сторін (D. 5. 1. 15. 1). За такі порушення, а також за по­рушення інших суддівських обов’язків (наприклад, відсутність судді в призначений для розгляду справи день) на суддю міг бути покладений за позовом потерпілої сторони обов’язок із відшкодування завданої шкоди. У разі наявності в діях судді умислу він відшкодовував повну суму позову, а в інших випадках суддя сплачував штраф у розмірі, що визначався судом.

Другим різновидом визнавався квазіделікт, унаслідок якого наста­вала відповідальність за викинуте або вилите із помешкання на вулицю, унаслідок чого завдається шкода людям, які цією вулицею користуються. Відповідальним за шкоду, завдану таким квазіделіктом, міг бути будь-який мешканець житла, з якого було щось викинуто або вилито на територію загального користування. Для цього наявності вини в поведінці відповідача не вимагалося. Від відповідальності звільнялися лише тимчасові мешканці.

Позов до відповідального за зазначений делікт міг бути пред’явлений будь-яким громадянином. Розмір відшкодування дорівнював подвійній сумі заподіяної шкоди. Від відповідальності за завдану шкоду звіль­нявся тільки той, хто вчинив такі дії у разі непереборної сили.

Передбачався також квазіделікт, яким охоплювались випадки від­повідальності за небезпечне для оточення виставлене, підвішене або вивішене майно, яке в разі свого падіння загрожувало оточуючим зав­данням шкоди. У таких випадках законом передбачався штраф у розмірі 10 тисяч сестерцій і усунення небезпеки. Відповідальність наставала незалежно від вини відповідача чи наявності шкоди. Отже, штраф за такий квазіделікт міг бути стягнутий на користь будь-якого позивача.

Серед квазіделіктів окремий різновид становили ті, якими охоплю­валась відповідальність власників готелів, заїжджих дворів, судново- лодільців за шкоду, завдану майну постояльців або пасажирів. Розмір такої відповідальності дорівнював подвійній сумі завданої шкоди.

Крім зазначених квазіделіктів, можна назвати менш значні право­порушення: а) правопорушення землеобмірювача, який допустив прорахунок при розподілі земельних ділянок; б) поховання в чужу могилу; в) надання допомоги рабу під час втечі тощо.

^[1] Латинская юридическая фразеология / Сост. проф. Б. С. Никифоров. - М.: Юрид. лит., 1979. - С. 56.

^[2] Тихомирова Л. В., ТихомировМ. Ю. Юридическая Енциклопедия. - 5-е изд., доп. и перераб. / Под ред. М. Ю. Тихомирова. - М.: 2001. - С. 233.

^[3] Див.: Франчози Дж. Институционньш курс римского права: Пер. с итал. ; Отв. ред. Л. Л. Кофанов. - М.: Статут, 2004. - С. 400.

^[4] Див.: ПодопригораА. А. Основи римского гражданского права. - К.: Вища шко­ла, 1990. - С. 250.

^[5] Там само.

^[6] Див.: Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 415.

^[7] Див.: Харитонов Є. О. Основи римського права. - Ростов н/Д: Феникс, 1999. - С. 258.

^[8] Див.: Черниловский З. М. История рабовладельческого права. - М.: ВЮЗИ, 1959. - С. 157.

^[9] Див.: БартошекМ. Римское право: (Понятия, терминьї, определения) / Пер. с чешск. - М.: Юрид. лит., 1989. - С. 269.

^[10] Див.: Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 418.

^[11] Докладніше див. розд. 8 цього підручника.

^[12] Див.: Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 420.

^[13] Див.: Бартошек М. Римское право: (Понятия, терминьї, определения): Пер. с чешск. - М.: Юрид. лит., 1989. - С. 269.

^[14] Див.: Бартошек М. Римское право: (Понятия, терминьї, определения) / Пер. с чешск. - М.: Юрид. лит., 1989. - С. 218.

^[15] Див.: Иоффе О. С., Мусин В. А. Основи римского гражданского права. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. - С. 139.