§ 2. Літеральні контракти

Розвиток торговельних зв’язків, існування більш-менш система­тичних відносин по передачі речей між одними і тими ж учасниками зумовили потребу появи літеральних контрактів.

Літеральні контракти (litteris) — це контракти, які породжу­вали зобов’язання між кредитором і боржником на підставі дотри­мання письмової форми.

Літеральні контракти укладалися шляхом запису в спеціальних книгах або в інших відповідних актах (лат. littera — буква). Було звич­ним, що громадяни Риму, які вступали в ділові відносини з іншими людьми, вели книги. Відомі два типи книг: журнал (adversaria) і книга прибутків і видатків (codex accepti et expensi). Журнал (adversaria) мав значення пам’ятної книги і заводився на кожен місяць, по закінченні якого втрачав значення і міг бути знищений. До нього заносилися найрізноманітніші відомості, які мали певне значення і про які не можна було забути.

Постійною книгою, в якій записувалися грошові надходження і видатки, була книга прибутків і видатків (codex accepti et expensi). У ній висвітлювалася кожна господарська операція. Одну і ту ж суму кредитор фіксував у своїй книзі у графі «Видатки», а боржник — у графі «Прибутки».

Отже, записи у книгах не були первісною підставою виникнення договірних зобов’язань, а свідчили лише про те, що поступало чи віддавалося на виконання укладених договорів (купівлі-продажу, най­му тощо) або фіксували наслідки заміни сторони в зобов’язанні шляхом переведення боргу. В обох випадках (як при записі на особу його ж боргу, що виник з іншої причини, так і при записі на особу боргу іншої особи) мала місце новація зобов’язань (novatio)¹, здійснена у формі літерального контракту.

Безумовно, записи в книгах не залишилися в незмінному вигляді. У процесі позичкових і торговельних операцій між одними і тими ж контрагентами мали місце як зміна чи припинення існуючих зобов’язань, так і виникнення нових. Тому на кінець певного, наприклад місячного, періоду в книгах їх володільцями підбивалися підсумки і проводилися зарахування. Ці підсумки вже відривалися від конкретних операцій.

Зобов’язання зробити платіж виникало на підставі саме цих записів. Останні і становили літеральні контракти, не пов’язані з якою-небудь підставою, а подібно до вербальних контрактів мали абстрактний ха­рактер, оскільки боржник зобов’язувався книжковим записом. Проте і тут не існувало чіткості, оскільки запис у графі «Видатки» кредитор міг зробити безпідставно в односторонньому порядку або виходячи зі вже існуючого договору, укладеного в інший спосіб, у зв’язку з чим у нього виникало право вимагати від боржника подвійного виконання.

Оскільки літеральні контракти давали можливість зловживати своїм правом, то вже на початку класичного періоду вони поступово втрача­ли своє значення.

Через те що зазначені книжкові операції були підставою виникнен­ня договірних відносин лише між римськими громадянами (cives Quiritas), перегрини (peregrini) з аналогічною метою користувалися запозиченими з грецької практики борговими документами, так званими синграфами і хірографами, які з часом почали використовувати і римські громадяни.

Синграф (лат. syngrapha—боргова розписка, платіжне зобов’язан­ня) — це документ, написаний в присутності свідків, від імені третьої особи, який засвідчував факт передачі кредитором певної грошової суми боржнику, скріплювався підписами сторін та свідків.

Запис синграфу виглядав таким чином: «Така-то особа винна такій- то особі 100 сестерцій». За своїм призначенням це був безумовний платіжний документ, який був дозволений не тільки римлянам, але й перегринам (у тому числі у відносинах з римлянами)¹.

Процедура укладення договору була досить громіздкою і не зовсім зручною у зв’язку з тим, що при цьому обов’язково мали бути присут­німи свідки. При них спочатку зачитувався зміст договору, а потім ставилися підписи.

Хірограф (лат. chirographum — власноручний підпис) — це од­носторонній документ, виданий і підписаний боржником від влас­ного імені, який засвідчував факт отримання ним від кредитора певної грошової суми.

Запис хірографа виглядав таким чином: «Я такий-то винен такому- то 100 сестерцій».

Таким чином, замість книг прибутків і видатків літеральні контракти почали оформляти простою розпискою. Не існує єдиної позиції стосовно того, чи були це договори, що, як і літеральні контракти, породжували зобов’язання саме своєю формою безвідносно до їх підстав чи мали лише доказове значення. Однак з упевненістю можна стверджувати, що вони послужили прообразами майбутніх письмових угод.

Із часом літеральні контракти змінюються. В юстиніанівський період замість книг прибутків і видатків ці контракти оформляються простою розпискою. Особа, що видала розписку (боржник), мала пра­во оспорити її у зв’язку з підробкою чи за мотивами відсутності пере­дачі кредитором грошей. Це свідчить про втрату абстрактності, харак­терної для літеральних контрактів.

Утім, якщо розписка не була оспорена впродовж двох років, ні на які обставини вже не зважали, у зв’язку з чим розписка зобов’язувала до платежу сама по собі. Якщо ж боржнику не вдалося довести недій­сність розписки, то як санкція за безпідставне оспорювання зазначений в розписці борг стягувався в подвійному розмірі.