§ 1. Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання

1.  Забезпечення виконання зобов'язань — це інститут, що історично склався з часів римського права. Він становить собою сукупність норм, що закріплюють комплекс забезпечувальних заходів (загальних і спеціальних), слугує меті підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зобов'язання (насамперед інтересів кредитора), належного його виконання, а також меті усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов'язання.

Порівняно з ЦК 1963 p., ст.178 якого містила вичерпний перелік способів забезпечення зобов'язань, що не підлягав розширеному тлумаченню, ЦК містить принципово новий підхід до визначення засобів забезпечення виконання зобов'язань, який полягає в тому, що як законом, так і договором можуть бути передбачені й інші, крім встановлених ст.546 ЦК, види забезпечення виконання зобов'язань.

До таких видів забезпечення, що прямо не передбачені у ч.і ст.546 ЦК, але дозволені у силу ч.2 цієї статті, слід, передусім, віднести забезпечувальне відступлення права вимоги (п.2 ч.і ст.1077 ЦК), страхування підприємницьких ризиків (гл.67 ЦК) тощо.

Новелою ЦК є те, що поряд з традиційними засобами забезпечення виконання зобов'язань: неустойкою, порукою, заставою, завдатком, гарантією ст.546 передбачає новий вид забезпечення — притримання майна боржника кредитором.

У ЦК розширена регламентація такого засобу забезпечення, як неустойка: на відміну від ЦК 1963 р. (ст. 179), ст.549 ЦК визначає неустойкою не лише грошову суму, а й майно (рухоме і нерухоме), яке боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення ним (боржником) зобов'язання.

ЦК на відміну від ЦК 1963 p. інакше визначає юридичну природу поруки і гарантії. ЦІ правові інститути виписані за різними схемами, що підтверджує їхню самостійність як засобів забезпечення зобов'язань.

Більш чітко в ЦК врегульовані і відносини поруки. Детальніше виписані права і обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги (ст.555) і права поручителя, який виконав зобов'язання (ст.556), припинення поруки (ст.559).

ЦК також розширив сферу застосування завдатку. Цей спосіб забезпечення відтепер можна буде використовувати у відносинах не лише між громадянами, а й між юридичними особами. Вирішено також проблему співвідношення завдатку і авансу.

2.  Забезпечення зобов'язань будь-яким із засобів створює зобов'язальне правовідношення між кредитором і боржником (або особою, яка забезпечує зобов'язання боржника). Незважаючи нате, що кожен із засобів характеризується специфічними ознаками, які притаманні тільки йому, можна виділити низку загальних рис, характерних для всіх забезпечувальних зобов'язань. Такі риси в юридичній літературі називають ознаками забезпечувальних зобов'язань. До таких ознак відносять:

а) спільність цілей, на досягнення яких спрямовані всі засоби забезпечення виконання зобов'язань. Основною метою є надання кредитору певних гарантій задоволення його вимог. Відмінністю є лише той конкретний правовий механізм, застосування якого забезпечує задоволення вимог кредитора.

б) специфіка забезпечувального зобов'язання полягає в додатковому (акцесорному) характері стосовно основного зобов'язання. Ця особливість забезпечувального зобов'язання, його акцесорний характер проявляється в багатьох моментах, які частково найшли відображення в загальних положеннях ЦК щодо забезпечення виконання зобов'язань.

По-перше, недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, І навпаки, забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання (ст.548 ЦК).

По-друге, забезпечувальне зобов'язання слідує долі основного зобов'язання при переході прав кредитора до іншої особи, наприклад, при відступленні вимоги за основним зобов'язанням.

По-третє, припинення основного зобов'язання, як правило, тягне припинення і забезпечувального. Однак з цього правила можливі винятки. Зокрема, гарантійне зобов'язання незалежне від основного.

3.  За загальним правилом підставою для встановлення та застосування засобу забезпечення виконання зобов'язання є домовленість сторін про таке забезпечення. І тільки щодо неустойки та застави передбачено, що вони можуть встановлюватись безпосередньо законом.

4.  Виходячи зі змісту ст.547 ЦК, спільною для всіх забезпечувальних зобов'язань ознакою є форма правочину щодо забезпечення.

Відповідно до вказаної статті правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

 

§ 2. Неустойка

1. Одним з найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов'язань, який прямо передбачений у ЦК, є неустойка. Відповідно до ст.549 ЦК неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник має передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойка та її розмір може встановлюватися договором або актом цивільного законодавства. При цьому розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Водночас сторони можуть домовитися й про зменшення розміру неустойки, Становленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ст.551 ЦК).

Відповідно до ч.З ст.551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду (зокрема, на підставі п.З ст.83 ГПК України), якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як зазначено у п. З Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, а також виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення договору тощо. Необхідно також мати на увазі, що майновий стан сторін не є підставою для зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, винної у порушенні зобов'язань.

2.  Як випливає з ч.і ст.549 ЦК, неустойка може бути визначена як у грошовій сумі, так і в натуральній формі (у вигляді будь-якого майна, яке відповідно до вимог цивільного законодавства може бути предметом цивільно-правових правочинів). У такій формі законодавець закінчив дискусію,  що багато років точилася у науці цивільного права з приводу можливості встановлення на практиці товарної неустойки. Такий підхід слід визнати обґрунтованим, оскільки неустойка, так само як, наприклад, і завдаток або відступне, дійсно можуть бути встановлені у вигляді майна. При цьому доцільним вбачається встановлення в договорі поряд із умовою про сплату неустойки у товарній формі і положення про визначення сторонами грошового еквіваленту цієї неустойки. У такий спосіб можна буде без зайвих ускладнень визначити, наскільки сплачена неустойка, а точніше — передане в якості неї майно,  компенсують  нанесені  невиконанням зобов'язання збитки.

3.  Як різновиди неустойки законодавець визначив штраф та пеню. За загальним правилом, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК). На відміну від штрафу, пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.З ст.549 ЦК).

Водночас на практиці деякі нормативні акти інколи передбачають неустойку у вигляді твердої суми за кожен день прострочення, що дає підстави для висновку про те, що поряд зі штрафом і пенею в чистому вигляді існують й інші різновиди неустойки, яким притаманні певні особливості.

Слід також зауважити, що відповідно до ст.З Закону про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому пеню як один із різновидів неустойки, яка стягується за кожний день прострочки, необхідно відрізняти від відсотків за користування чужими коштами, передбачених ст.536 ЦК, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

4. Однією з особливостей неустойки (штрафу, пені) як способу забезпечення виконання зобов'язання є її подвійна природа, оскільки після порушення зобов'язання неустойка трансформується у форму відповідальності (санкцією за порушення зобов'язання), атому вкрай важливо визначити співвідношення неустойки зі збитками, які підлягають компенсації внаслідок порушення зобов'язання. Аналогічно природу поняття неустойки в якості форми відповідальності закріплено й у ст.230 ГК.

Залежно від співвідношення зі збитками розрізняють залікову неустойку (збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою), виключну неустойку (стягнення тільки неустойки, але не збитків, незважаючи на їх розмір), штрафну неустойку (збитки стягуються в повній сумі понад неустойку) та альтернативну неустойку (за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки).

Слід мати на увазі, що за загальним правилом, встановленим ч.і ст.550 ЦК у разі, якщо сторони передбачили стягнення неустойки за невиконання зобов'язання, але не визначили її співвідношення зі збитками, неустойка буде стягуватися незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Водночас за ч.2 ст.552 ЦК сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Необхідно враховувати особливості неустойки, притаманних їй як формі відповідальності. Зокрема, згідно з ч.З ст.550 ЦК кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.

5.  Уразі, якщо суми платежу, проведеного боржником на виконання простроченого зобов'язання, недостатньо для його виконання у повному обсязі, погашення заборгованості зі сплати неустойки здійснюється до сплати основної суми боргу, якщо сторони не встановили іншої черговості (ст.534 ЦК). Принагідно слід зазначити, що це правило розповсюджується винятково на виконання грошових зобов'язань, за порушення яких передбачена сплата неустойки у грошовій формі.

6.  Особливу увагу слід звернути на правові наслідки сплати (передання) неустойки — відповідно до ч.і ст,552 ЦК сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

7.  До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК). Слід зазначити, що раніше за ст.72 ЦК 1963 р. до таких вимог застосовувався скорочений строк позовної давності у шість місяців.

Також слід враховувати, шо відповідно до ст.266 ЦК зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла І до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені).