§ 6. Відшкодування шкоди, завданої актами правоохоронних органів та органів судової влади

Здійснення державної влади не вичерпується сферами законодавчої та виконавчої її діяльності. Серед найважливіших напрямів діяльнос­ті публічної влади є також практичне забезпечення і реалізація консти­туційних прав і свобод людини, запобігання будь-якому вияву неза­конних на неї посягань чи обмежень у правах, особливо з боку самої публічної влади, а ще більше з боку таких її підрозділів, які за своєю природою і соціальним призначення здійснюють правоохоронну ді­яльність та правосуддя: а) органів дізнання (міліція, органи безпеки; митні органи; органи державного пожежного нагляду; органи охорони державного кордону; командири військових частин, з’ єднань, началь­ники військових установ та інші органи і посадові особи, що наділені правом провадити слідчі дії); б) органів досудового слідства у кримі­нальних справах (слідчі прокуратури; слідчі органів безпеки; слідчі податкової міліції; слідчі органів внутрішніх справ); в) органів про­куратури (Генеральна прокуратура України; прокуратура Автономної Республіки Крим; прокуратури областей, міст Києва та Севастополя, міські, районні, міжрайонні, військові); г) органів суду (Конституцій­ний Суд України; Верховний Суд України; вищі спеціалізовані суди; Апеляційний суд України; апеляційні суди; місцеві суди).

У діяльності зазначених органів публічної влади будь-які помилки неприпустимі. Як правило, вони спричинюють порушення конституційних прав кожної людини на свободу і особисту недоторканність, принижують її честь, гідність і ділову репутацію, внаслідок чого тяг­нуть за собою не тільки майнові втрати, а й моральні страждання фі­зичної особи, що й створює підставу для виникнення особливого правовідношення — зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю правоохоронних органів або суду, що мають незаконний характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК відшкодуванню підлягає шкода, за­вдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, якщо мала місце хоч би одна із наступних обставин:

а) незаконне засудження;

б) незаконне притягнення до кримінальної відповідаль­ності;

в) незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;

г) незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

д) незаконне затримання;

е) незаконне накладення адміністра­тивного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт;

є) передбаче­не ч. 5 ст. 1176 ЦК незаконне рішення в цивільній справі у разі вста­новлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення неза­конного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

В інших випадках шкода, завдана незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю тих само правоохоронних органів або суду, відшкодовується на загальних підставах.

З наведених обставин вбачається, що у переважній більшості ви­падків ідеться про відшкодування шкоди, завданої тільки фізичній, а не юридичній особі. Юридичній особі може бути відшкодована шкода, якщо вона була завдана внаслідок постановления судом незаконного рішення в цивільній справі, однак за умови, що суддя (судді) вплинули на постановления такого рішення, за що були звинувачені як за вчине­ний склад злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Обов’язок з відшкодування шкоди, завданої за наведених вище обставин, покладається на державу. Це не випадково. По-перше, орга­ни дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду є підрозділами публічної влади загальнодержавного значення. По-друге, зазначені державні органи зазвичай діють від імені держави. Тому остання у да­ному разі відповідає як за власні акти і до посадової або службової особи, з безпосередньої вини якої шкода була завдана, права зворотної вимоги, як правило, не набуває. Держава, відшкодувавши шкоду, за­вдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвину­вальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч. 3 ст. 1191 ЦК).

Незаконність дій правоохоронних та судових органів, якими була завдана шкода, не презюмується, а має бути підтверджена

: а) постановленням судом виправдувального вироку;

б) скасуванням незакон­ного вироку суду;

в) закриттям кримінальної справи органом попере­днього (досудового) слідства, а також у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Якщо ж кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію чи акта помилування, або фізична особа у процесі дізнання, досудового слідства або судо­вого розгляду шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла застосуванню до неї передбачених ч. 1 ст. 1177 ЦК незаконних заходів впливу, то право на відшкодування шкоди не ви­никає.

Обов’язок держави відшкодувати завдану у зазначених ситуаціях шкоду виникає незалежно від вини посадових або службових осіб правоохоронних органів чи суддів.

Виходячи з того, що ЦК особливо наголошує на необхідності від­шкодування такої шкоди у повному обсязі, слід визначити, що саме підлягає відшкодуванню і який порядок його здійснення. Детальну відповідь на це питання надає Закон «Про відшкодування шкоди, за­вданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попе­реднього слідства, прокуратури і суду»¹.

Відповідно до ст. 3 цього Закону відшкодуванню підлягають:

а) заробіток та інші грошові доходи, які фізична особа втратила вна­слідок незаконних дій;

б) майно (у тому числі гроші, грошові вклади і відсотки від них, цінні папери та відсотки від них, частка у статутно­му фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цін­ності); майно, конфісковане або звернене в доход держави судом, ви­лучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, що здій­снюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке на­кладено арешт;

в) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

г) суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги;

д)  моральна шкода.