§ 5. Відповідальність за порушення грошового зобов’язання

Грошові зобов’язання можуть передбачати передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

До грошових зобов’язань з передачі грошей як предмета договору належать: зобов’язання з дарування, пожертви грошей (статті 717, 718 ЦК), сплати рентних платежів у грошовій формі (статті 731, 737 ЦК), по­вернення грошей за договором позики (ст. 1046 ЦК), кредитні зобов’язання (ст. 1054 ЦК), зобов’язання з банківського вкладу (ст. 1058 ЦК), банківського рахунка (ст. 1066 ЦК), факторингу (ст. 1077 ЦК),зобов’ язання зі сплати страхових платежів та здійснення страхових виплат (ст. 979 ЦК).

До грошових зобов’язань з передачі грошей як ціни договору на­лежать зобов’ язання зі сплати вартості предмета договору (речей, ін­шого майна, майнових прав) за договорами купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), поставки (ст. 712 ЦК), контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 713 ЦК), постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст. 714 ЦК), договору міни з доплатою (ст. 715 ЦК), сплати разових періодичних платежів за договорами най­му (статті 759, 762 ЦК), прокату (ст. 787 ЦК), вартості робіт (послуг) за договорами підряду (ст. 837 ЦК), надання послуг (ст. 901 ЦК), пере­везення (ст. 908 ЦК), зберігання (ст. 936 ЦК), доручення (ст. 1000 ЦК), комісії (ст. 1011 ЦК), управління майном (ст. 1029 ЦК) тощо.

Особливості цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов’язань обумовлені їх специфічними озна­ками, до яких належать такі:

1)  цей вид зобов’язань включає в себе обов’язок сплатити гроші та має на меті погашення грошового боргу;

2) таке зобов’язання є підставою виникнення як права власності щодо готівки, так і зобов’язального права при безготівкових розрахунках;

3)   встановлюються спеціальні правила на випадок порушення грошових зобов’ язань у вигляді нарахування процентів річних як пла­ти за безпідставне користування чужими грошовими коштами;

4)  спеціальний порядок розподілу ризиків;

5)   предметом виконання є грошові знаки у визначеній сумі чи у сумі, що може бути визначена;

6)    специфічним є вплив прострочення на зміст грошового зобов’язання, оскільки останнє у разі прострочення все одно залиша­ється грошовим, на відміну від інших видів зобов’язань, які в резуль­таті їх порушення (у тому числі й прострочення) можуть бути транс­формовані у грошове зобов’язання.

Статтею 625 ЦК передбачені спеціальні правові наслідки, які на­стають у разі прострочення виконання грошового зобов’язання: на боржника покладається обов’язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов’ язання, є результатом прострочення виконання грошового зобов’язання. Отже, на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики (ст. 1048 ЦК), до них застосовуються загальні норми про правові наслідки порушен­ня зобов’язання. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК, підлягають стяг­ненню при наявності протиправного невиконання (неналежного ви­конання) грошового зобов’язання.

Проценти є самостійним правовим наслідком порушення зобов’ язання у вигляді плати за користування чужими грошовими коштами. За своєю правовою природою вони не є неустойкою, що під­тверджується практикою Верховного Суду України^[6]. Проценти, як правило, нараховуються на суму боргу за основним зобов’язанням. Нарахування процентів на проценти за користування чужими грошо­вими коштами не може передбачатися договором.

Є підстави стверджувати, що стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права кредитора у зв’язку із обезціненням коштів, а отже, вони не можуть розглядатися як санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань й їх не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань^[7].

Так, наприклад, ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впли­ву світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та жит­лового будівництва»^[8] встановлює, що нарахування та виплата забу­довником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнен­ня коштів, передбачених статтею 625 ЦК, на строк дії цієї статті не здійснюється.

Ставка у 3 % є чи не найнижчою порівняно з встановленими в ак­тах цивільного законодавства інших держав. Так, у Німеччині та Фран­ції ставка процентів становить 4 % за цивільно-правовими та 5 % за торговельними угодами. ЦК УРСР 1922 р. встановлював обов’язковість нарахування процентів річних за ставкою 6 % від суми основного боргу. Правила ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стяг­ненню за порушення грошового зобов’язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений дого­вором або законом.

Крім процентів річних, до наслідків прострочення віднесені й ін­фляційні втрати, які збільшують суму основного боргу, їх слід розгля­дати як самостійні негативні наслідки прострочення боржника, а не включати останні до складу збитків.

Відповідно до ст. 607 ЦК однією з підстав припинення зобов’язання є неможливість його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Що ж стосується грошового зобов’язання, то, як зазначав Л. А. Лунц, об’єктивна неможливість його виконання може настати тільки у випадку зникнення або вилучення з обігу старих грошей без заміни їх новими, тобто лише при знищенні товарно- грошового господарства^[9]. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання (ч. 1 ст. 625 ЦК), тому що остання має суб’єктивний характер.

^[1] Докладніше про це див.: Сібільов, М. Договірне зобов’язання та його виконан­ня [Текст] / М. Сібільов // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2003. - № 2-3 (33-34). -С.423-424.

^[2] Більш детально це питання розглянуто у § 5 даної глави.

^[3] Правова позиція з цього приводу висловлена у п. 10 постанови Пленуму Верхов­ного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (Збірник постанов Пленуму Верховно­го Суду України).

^[4] Див., зокрема: Цивільне право [Текст] : навч. посіб. для студ. юрид. вузів та ф-тів / за ред. О. А. Підопригори і Д. В. Бобрової. - К. : Вентурі, 1996. - С. 303.

^[5] Види зобов’язань з множинністю осіб детально розглядаються у главі 31 цього розділу.

^[6] Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України [Текст] / за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К. : Ін Юре, 2003. - Вип. 1. - С. 116-117; По­станови Верховного Суду України та Вищого господарського суду України [Текст] / за заг. ред. В. Т. Маляренка. - К. : Ін Юре, 2003. - Вип. 2. - С. 182-184.

^[7] Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2010 р. по справі № 3-12г10 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http;//www.reyestr.court.gov.ua/Review/13485876

^[8] Офіц. вісн. України. - 2009. - № 1. - Ст. 10.

^[9] Лунц, Л. А. Деньги и денежньїе обязательства в гражданском праве [Текст] / Л. А. Лунц. - М. : Статут, 1999. - С. 106.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення питання порушення зобов’язання та на­звіть його складові.
2. Визначте зміст поняття прострочення боржника та кредито­ра та вкажіть наслідки прострочення.
3. Зазначте правові наслідки порушення зобов’ язань.
4. У чому полягає різниця між розірванням договору та одно­сторонньою відмовою від договору як правових наслідків порушення зобов’язання?
5. Вкажіть форми цивільно-правової відповідальності у систе­мі правових наслідків порушення зобов’ язання.
6. У чому полягають особливості правових наслідків порушен­ня грошового зобов’ язання?