§ 2. Загальні положення про правові наслідки порушення зобов’язання

Глава 51 ЦК займає особливе місце в системі загального вчення про зобов’язання, її норми мають багато в чому суто прагматичне, уза­гальнююче значення й комплексний характер, оскільки окреслюють поняття, легальні ознаки, порядок застосування тих правових категорій, які використовуються значною кількістю інших глав Кодексу. Так, зо­крема, норми цієї глави містять посилання на вину та випадок відпо­відно як на загальну умову цивільно-правової відповідальності та підставу звільнення від неї (статті 614, 617 ЦК). Однак категорія цивільно-правової відповідальності є правовою конструкцією, на якій базуються відшкодування збитків та моральної шкоди як способів за­хисту цивільних прав й інтересів (статті 16, 22, 23 ЦК), зобов’язання зі сплати неустойки (ст. 550 ЦК), забезпечення зобов’язання завдатком на випадок його порушення (ст. 571 ЦК), зобов’язання з відшкодуван­ня майнової та моральної шкоди (глава 82 ЦК). Глава 51 ЦК також містить посилання на можливість односторонньої відмови від зобов’язання, зміну його умов і розірвання договору, хоча ці питання є частиною загального припису щодо зміни або розірвання договору й безпосередньо регулюються главою 53 ЦК та відповідними главами про окремі види договорів.

У статті 611 ЦК зазначені такі правові наслідки порушення зобов’язання: припинення зобов ’язання внаслідок односторонньої від­мови, якщо це встановлено договором або законом; припинення зобов ’язання внаслідок розірвання договору; зміна умов зобов ’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Цей перелік є приблизним і невичерпним, оскільки договором або законом можуть бути встановлені й інші правові наслідки невиконання чи не­належного виконання зобов’ язання. Зокрема, до них також можна віднести звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію, виконання поручителем обов’ язку боржника, спонукання до виконання зобов’язання у натурі, притримання тощо. Ці наслідки об’єднує те, що вони є негативною реакцією на факт порушення зобов’язання як певну дію чи бездіяльність його сторони (сторін). Однак умови та порядок застосування даних правових наслідків мають свої особливості, які випливають з їх неоднорідної юридичної природи. Деякі з них є міра­ми відповідальності, оперативного впливу на порушника чи іншими мірами захисту права.

З’ясування правової сутності кожного з передбачених законом або договором наслідків порушення зобов’ язання є важливим у контексті їх призначення, умов застосування та функцій. Зокрема, сплата неу­стойки, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди вважа­ються мірами цивільно-правової відповідальності, оскільки становлять додаткове майнове обтяження, а необхідною умовою їх застосування, як правило, є вина боржника. Одностороння ж відмова від зобов’язання є мірою оперативного впливу, а розірвання договору та зміна умов зобов’язання — мірами правоохоронного характеру й не потребують встановлення вини при їх застосуванні.