§ 5. Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її скла­дових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обстави­нам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка за­конно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦК).

Ознаки комерційної таємниці:

1) інформація має комерційну цін­ність;

2) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам та відсутній вільний доступ до неї на законних підставах;

3)  вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Комерційна таємниця як об’єкт інтелектуальної власності має свої особливості. По-перше, вона відрізняється найбільшою універсальніс­тю, оскільки комерційною таємницею можуть бути відомості техніч­ного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. По-друге, для виникнення прав на комерційну таємницю не вимагається виконання будь-яких формальностей, офі­ційного визнання її охороноздатності та державної реєстрації. По-третє, оскільки в її основі лежить фактична монополія певної особи на деякі знання, то строк чинності права інтелектуальної власності на комер­ційну таємницю чітко не визначений і обмежується строком існування сукупності зазначених ознак комерційної таємниці.

Деякі знання, які залишають у режимі секретності, могли б бути в установленому законодавством порядку кваліфіковані як винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Однак доцільність способу право­вої охорони залежить від ряду факторів і оцінюється комплексно. Так, якби свого часу був запатентований спосіб виготовлення напою кока- кола, то на сьогодні ці знання були б суспільним надбанням і вільно використовувалися у зв’язку із закінченням строку правової охорони.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну та­ємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключ­не право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелекту­альної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. Саме ця особа може розпорядитися належним їй об’єктом, зокрема, шляхом розкриття відо­мостей невизначеному колу осіб, що потягне за собою припинення монопольних прав.

Такі самі наслідки настають і у випадку, якщо іншим особам ця інформація стала відома з інших правомірних джерел, наприклад, у зв’язку з паралельним винахідництвом. Відповідно порушенням права на комерційну таємницю є заволодіння відомостями, що станов­лять комерційну таємницю, за допомогою незаконних методів.

Органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісно­го комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємни­цею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм із метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’ язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголо­шення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито за­ходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Органи державної влади зобов’язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом (ст. 507 ЦК).