§ 1. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування

Поняття комерційного найменування. Паризька конвенція з охо­рони промислової власності від 20 березня 1883 р. серед об’єктів за­значає «trade name». Цей термін був перекладений з англійської мови як «фірмове найменування» і набув широкого використання за часів Радянського Союзу. Однак, якщо здійснити дослівний переклад, то слід було б говорити про торговельне або комерційне найменування^[1]. Мож­ливо, враховуючи саме цю обставину, ЦК України при регулюванні цього об’єкта використав термін «комерційне найменування».

Відповідно до ст. 489 ЦК, правова охорона надається комерційно­му найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Таким чином, основною функцією комерційного наймену­вання є індивідуалізація суб’єктів — учасників цивільного обороту.

Комерційне найменування — це найменування, під яким особа ви­ступає у цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників.

Суб’єктами прав на комерційне найменування є юридичні та фі­зичні особи — підприємці.

У зв’язку з цим виникає потреба з’ясувати співвідношення термінів «найменування юридичної особи» та «ім’я фізичної особи — підпри­ємця», з одного боку, та «комерційне найменування» — з другого.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно- правову форму. У той же час ч. 2 цієї статті передбачає, що юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Як бачимо, без найменування юридична особа існувати не може. Це положення не викликає жодних сумнівів. Звичайно, щоб виник новий суб’єкт права, потрібно, щоб він мав своє ім’я. Це обумовлено перш за все такою прагматичною метою, як потреба обліку осіб, тобто мова передусім іде про адміністративні відносини. Отже, найменуван­ня юридичної особи відіграє роль ідентифікатора суб’єкта подібно імені фізичної особи.

Що стосується підприємницьких юридичних осіб, то особливість їх діяльності полягає, зокрема, в тому, що вони досить часто вступають у правовідносини з різноманітними особами, які є споживачами їх товарів та послуг. У цій сфері зазначення свого найменування не завжди є вдалим, наприклад, із маркетингової позиції. Підприємці зацікавлені використовувати позначення, які б легко могли запам’ятати споживачі, що дозволяє в подальшому бути їх постійними клієнтами. Саме тому суб’єктам підприємництва поряд із найменуванням надається можли­вість використання комерційного найменування, тобто позначення, яке дає можливість вирізнити їх з-поміж інших осіб. До того ж це позна­чення не повинно вводити в оману споживачів щодо справжньої ді­яльності особи, тобто відповідати принципу істинності.

У цьому випадку можна провести аналогію з ім’ям фізичної особи. Відповідно до ст. 28 ЦК фізична особа набуває прав та обов’язків і здій­снює їх під своїм ім’ям, яке за загальним правилом складається із прі­звища, власного імені та по батькові. Однак при здійсненні окремих ци­вільних прав фізична особа, відповідно до закону, може використовува­ти псевдонім (вигадане ім’я) або діяти без зазначення імені. Досить наглядно це можна проілюструвати на прикладі сфери авторського пра­ва. Стаття 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. серед особистих немайнових прав автора закріплює право вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання. Отже, створюючи твір науки, літератури чи мистецтва, автор має можливість скористатися своїм ім’ям. Однак з певних причин за наявності бажання він може зазначити не дійсне своє ім’я, а вигадане ім’я, тобто псевдонім^[2].

Аналогічна ситуація можлива і з суб’єктами підприємництва. При здійсненні своєї діяльності вони можуть виступати під своїм власним ім’ям (найменуванням юридичної особи чи ім’ям фізичної особи — підприємця) чи під вигаданим ім’ям (своєрідним комерційним псевдо­німом). Таким вигаданим ім’ям для суб’єкта підприємництва може служити, зокрема, комерційне найменування, тобто певне позначення, яке дозволяє вирізнити цю особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. При цьому зовсім не обов’язково, щоб воно збігалося чи якимось чином було пов’язано з найменуванням юридичної особи чи ім’ям фізичної особи — підпри­ємця. Одна з основних вимог — використання цього позначення на практиці для вирізнення суб’єкта підприємництва.

На підставі цього можна запропонувати такі варіанти співвідно­шення комерційного найменування і найменування юридичної особи:

1)   вони можуть збігатися (наприклад, ТОВ «Дозвілля» виступає в обороті під цим найменуванням);

2)  комерційне найменування може бути частиною найменування юридичної особи (наприклад, ТОВ «Дозвілля» відкрило магазин «До­звілля» і використовує позначення «Дозвілля» для індивідуалізації суб’єкта — учасника цивільного обороту);

3)   комерційне найменування і найменування юридичної особи можуть бути різними (наприклад, ТОВ «Дозвілля» відкрило ресторан «Гурман» і використовує позначення «Гурман» для індивідуалізації суб’єкта).

Отже, якщо юридична особа при здійсненні підприємницької ді­яльності використовує лише своє найменування, то воно виконує також функцію комерційного найменування (тобто найменування юридичної особи і комерційне найменування збігаються). У цьому випадку в юри­дичної особи виникає право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

Коли мова йде про фізичних осіб, то ЦК України відносить право на ім’я до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 296 ЦК України фізична особа має право використовувати своє ім’я у всіх сферах своєї діяль­ності.

Як було показано вище, стосовно об’ єктів авторського права особа може використовувати вигадане ім’ я, тобто літературний псевдонім. Якщо ж мова йде про здійснення підприємницької діяльності, то в цьо­му випадку фізична особа — підприємець також може не обмежува­тися використанням свого імені, а скористатися комерційним найме­нуванням. На сьогодні ми досить часто можемо спостерігати картину, коли фізичні особи — підприємці при здійсненні підприємницької ді­яльності досить широко використовують певні позначення, які від­різняються від їх імені. Особливо наглядно це видно при відкритті такими особами магазинів, кафе, ресторанів тощо.

Що стосується фізичних осіб — підприємців, то можливі такі ва­ріанти співвідношення імені і комерційного найменування:

1)   ім’я фізичної особи і комерційне найменування збігаються (на­приклад, кафе «Колос Світлани Олександрівни»);

2)   комерційне найменування може бути частиною імені фізичної особи (наприклад, кафе «Світлана» чи «Колос»);

3)   комерційне найменування і ім’я фізичної особи можуть бути різними (наприклад, кафе «Ласунка»).

Отже, комерційне найменування не зводиться до найменування юридичної особи чи імені фізичної особи, оскільки ним може бути й інше позначення, яке використовується для вирізнення особи у сфе­рі підприємництва.

Виникає запитання, яку кількість псевдонімів може використову­вати суб’єкт підприємництва? Коли ми говоримо про сферу творчості, то не виникає сумнівів, що не існує кількісних обмежень вигаданих імен стосовно однієї особи, тобто автор може обрати кілька літератур­них псевдонімів. Доречно це, наприклад, у випадку, коли фізична осо­ба пише твори з різної проблематики чи в різних жанрах. Тому вдалий псевдонім для сатиричного жанру може виявитися недоречним стосов­но інших сфер творчості (наприклад, творів для дітей).

Чинне законодавство України не містить відповіді на запитання, яку кількість комерційних найменувань може мати суб’єкт підприєм­ництва. Однозначно можна сказати лише одне: ці особи можуть мати як мінімум одне комерційне найменування.

До комерційного найменування висуваються певні вимоги. Прин­цип істинності полягає в тому, що найменування повинне відповідати виду діяльності юридичної особи і не вводити в оману споживачів. Відповідно до принципу виключності найменування повинно відріз­нятися від інших, щоб не допускати змішування. Однак у деяких ви­падках допускається виняток із цього правила: особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману спо­живачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Це можливо, зокрема, коли суб’єкти діють у різних сферах. Постійність комерційного найменування полягає у тому, що право на нього строком не обмежене.

Майнові права на комерційне найменування. На відміну від інших правових засобів індивідуалізації для набуття права інтелектуальної власності на комерційне найменування не вимагається виконання формальних дій. Воно є чинним із моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, чи є комерційне на­йменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне на­йменування є: 1) право на використання комерційного найменування;

2)  право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, у тому числі забороняти таке використання;

3)  інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Законодавець визначає обмеження щодо розпорядження майнови­ми правами інтелектуальної власності на комерційне найменування: вони можуть бути передані іншій особі лише разом з єдиним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною час­тиною. Це пояснюється недопустимістю введення споживачів в оману. Тому у разі ліквідації юридичної особи чинність майнових прав інте­лектуальної власності на комерційне найменування припиняється.