§ 3. Особисті немайнові та майнові права автора

Найбільш поширеною класифікацією авторських прав є їх поділ за характером інтересу, що лежить в їх основі, на особисті немайнові та майнові. Крім загальних норм про особисті немайнові права інте­лектуальної власності (ст. 423 ЦК), вони регламентуються також стат­тями 438, 439 ЦК і ст. 14 Закону. До них належать:

1) право на визнання людини творцем, тобто право авторства;

2)  право автора на ім’ я;

3)  право на недоторканність твору і збереження його цілісності.

Право авторства — це право вимагати визнання свого авторства

як із боку суспільства, так і з боку окремої людини.

Завдяки праву на ім’я автор може реалізувати право авторства, вимагаючи визнання останнього шляхом зазначення свого імені на примірниках твору. Право на ім’ я є широким за обсягом і включає де­кілька правових можливостей для автора. Він може вимагати зазна­чення належним чином свого імені на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можли­во; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; ви­бирати псевдонім; зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь- якого його публічного використання.

Право на недоторканність твору означає можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь- яких змін чи доповнень до твору (ілюстрацій, передмов, післямов, комен­тарів) або, навпаки, виключення з нього окремих частин, що порушує ці­лісність твору. Стаття 439 ЦК передбачає заходи забезпечення недоторкан­ності твору після смерті автора. У цьому разі право на охорону недоторкан­ності належить або особі, яка спеціально уповноважена на це автором, або за відсутності такого уповноваження — спадкоємцям автора.

Майнові права автора. Види майнових прав на твір розрізняють­ся за способом використання твору. Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону) наводить примірний перелік майнових прав автора у відпо­відності із відомими і поширеними у сучасних умовах способами ви­користання і розповсюдження творів, якими є:

1)    право на опублікування твору (випуск у світ);

2)     право на відтворення творів;

3)    право на публічне виконання;

4)     право на публічне сповіщення творів;

5)    право на публічну демонстрацію і публічний показ;

6)    право на переклад творів;

7)     право на переробки, зміни творів; включення творів як складо­вих частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8)     право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі;

9)    право здавання твору в майновий найм чи у прокат;

10)    право слідування щодо творів образотворчого мистецтва;

11)     право на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

12)    право на імпорт примірників творів;

13)    право на отримання винагороди за використання твору.

Опублікуванням твору (випуском у світ), згідно зі ст. 442 ЦК,

вважається повідомлення його будь-яким способом невизначеному колу осіб, у тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, передача по радіо чи телебаченню, відображення у загальнодоступних електронних системах інформації. Законодавчо закріплено певні об­меження щодо опублікування твору, який порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення. Вони поширюються, по- перше, на твори, які зачіпають «особисту сферу» людини: особисті листи, щоденники, фотографії, звуко- чи відеозаписи або будь-які інші матеріали, що містять інформацію про особисті, сімейні, інтимні сто­рони життя людини. По-друге, заборона стосується творів, які за­кликають до терористичних актів, погромів, захоплення будівель чи споруд, нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або куль­тури, хуліганських дій; творів, що пропагують злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, вживання наркотичних засобів, жебрацтво, культ насильства і жорстокості, мають порнографічний характер.

У разі смерті автора право на опублікування твору мають його правонаступники, якщо це не суперечить волі автора.

Відтворенням, згідно зі ст. 1 Закону, вважається виготовлення од­ного або більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер. Відтворення може відбуватися у вигляді виготовлення друкованих примірників літературного твору або копій, репродукцій чи ілюстрацій із зображенням картин, або ви­готовлення примірників запису музичного твору на магнітній стрічці або компакт-диску, виготовлення примірників відеозапису. Твори жи­вопису, графіки, скульптури, художньої фотографії, декоративно- прикладного мистецтва можуть відтворюватись у промислових виро­бах — на шкатулках, коробках, футлярах, упаковках, обкладинках, флаконах тощо.

Право на публічне виконання охоплює дії з подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, спі­ву, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком пере­дачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути при­сутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в той самий час або у різних місцях і у різний час.

Публічною демонстрацією слід вважати публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути при­сутніми особи, які не належать до кола однієї сім’ ї або близьких, зна­йомих цієї сім’ ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень.

Публічний показ визначений законом як будь-яка демонстрація ори­гіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, пере­дачі організації мовлення за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слай­да, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола однієї сім’ ї чи близьких знайомих цієї сім’ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в той самий час або у різних місцях і у різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відео­грами означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності).

Публічне сповіщення творів охоплює декілька різновидів дій із доведення твору до загального відома:

1) передача творів в ефір за до­помогою радіохвиль, а також лазерних променів, гама-променів тощо,у тому числі з використанням супутників;

2) передача на відстань за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших ви­дів).

Ознака публічності дій полягає у тому, що їх результатом є мож­ливість сприйняття творів необмеженою кількістю осіб у різних місцях із значною віддаленістю від місця передачі.

Право на переклад твору означає можливість для автора здійсню­вати переклад на іншу мову самостійно, давати згоду на це іншим особам або, навпаки, забороняти таке.

Право на переробку означає право на будь-яку творчу зміну твору, в результаті якої виникає новий твір похідного характеру. Найбільш поширеними способами переробки є адаптація, аранжування, орке- стровка. Переробка літературного твору можлива у формі переведення розповідного твору у драматичний, драматичного — в сценарний, вір­шованого — у прозу тощо.

Право на включення творів до складених творів поширюється на включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій та інших складених творів, що виникають у результаті поєднання інших самостійних творів (або їх частин) різних авторів за будь-яким критерієм (тематикою, жанром, науковою спрямованістю у певній галузі, історичним періодом, сферою діяльності людини тощо).

Розповсюдження творів дає можливість необмеженому колу осіб ознайомитися із твором в індивідуальному порядку або придбати його примірник у власність. Виходячи зі ст. 441 ЦК та ст. 15 Закону розпов­сюдженням визнається:

-     перший продаж або інше відчуження (обмін, дарування, постав­ка, правовою метою яких є передача права власності на примірник твору);

-    передача творів у майновий найм (оренду) чи у прокат як до першого продажу, так і після такого.

Належність автору права на імпорт означає, що імпорт при­мірників твору потребує окремої згоди особи, яка має авторські права, незалежно від мети ввезення і здійснення у подальшому будь-яких дій із їх розповсюдження. Тиражування творів у країнах, де права укра­їнських авторів не охороняються, також не дає правової можливості ввезти їх в Україну без згоди автора.

Право на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором, передбачене п. 9 ч. 3 ст. 15 Закону. Його введення мало за мету охопити всі можли­ві способи доведення творів до загального відома публіки, які не під­падають під інші перелічені у законі форми їх поширення. Найбільш поширеним способом доведення твору до загального відома є розмі­щення інформації у глобальній інформаційній мережі Інтернет, що робить твори доступними для публічного використання.

Чинне законодавство закріплює деякі майнові права, які можуть бути реалізовані тільки стосовно певних об’єктів авторського права. Так, ст. 448 ЦК і ст. 27 Закону регламентують так зване право сліду­вання щодо оригіналу твору образотворчого мистецтва та оригіналу рукопису літературного твору. Воно полягає у можливості автора одер­жувати п’ ять відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіна­лу твору, що здійснений за першим його відчуженням автором.

Ще одне особливе право автора твору образотворчого мистецтва — це право доступу до твору. Воно закріплено у ст. 26 Закону і полягає у тому, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи мате­ріального об’єкта, у якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору (без його доставки авторові) з метою його використання для відтворення — виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо.

Як окреме право ст. 15 Закону закріплює право авторів творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва на їх участь у реалізації проектів цих творів. Із метою реалізації даного права автор (архітектор) може здійснювати авторський нагляд під час будівництва об’єкта архітектури. При виявленні відхилень від проект­них рішень автор вправі заявити вимоги підряднику щодо їх усунення, а у разі його відмови — повідомити про це замовника і відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для вжит­тя заходів відповідно до законодавства.

Авторське право на винагороду. Стаття 445 ЦК та ч. 5 ст. 15 Зако­ну передбачають, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Законодавство України, виходячи з принципу свободи договору, дозволяє самостійно визначати форму, розмір і порядок виплати вина­городи авторам. Вони можуть бути визначені в авторському договорі, який укладається безпосередньо між автором та користувачем, або у договорі, що укладається організаціями колективного управління за дорученнями авторів чи їх правонаступників. Формою винагороди може бути паушальний платіж (одноразовий), або відрахування за кожний проданий примірник чи за кожне використання (роялті). Ав­торський гонорар може визначатися також у комбінованій формі, тоб­то шляхом поєднання одноразової виплати певної суми із наступними платежами пропорційно прибутку від використання твору.

Розмір винагороди автор узгоджує із користувачем на свій розсуд. Проте законодавство встановило мінімальні ставки авторської вина­городи за використання об’єктів авторського права, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 72¹ і мають на меті визначити мінімальні гарантії забезпечення майнових інтересів авторів при використанні результатів їх творчої праці. Таким чином, визначені певні орієнтири для авторів щодо вартості викорис­тання їх твору, а для користувачів встановлені граничні межі, нижче яких розмір винагороди бути не може.

Винятки та обмеження в майнових правах автора. Перелік ви­падків правомірного вільного використання творів (винятків) перед­бачений ст. 444 ЦК та статтями 21-25 Закону і мають вичерпний ха­рактер. Усі зазначені у нормах винятки встановлені з урахуванням інтересів суспільства і мають певну інформаційну, соціальну, загаль­нокультурну або освітню мету. До них належать такі:

1)     використання цитат з опублікованих творів з полемічною, кри­тичною, науковою або інформаційною метою в обсязі, виправданому цією метою;

2)     використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звуко- та відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

3)     відтворення у пресі, публічне виконання і публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей і публічно сповіщених творів із поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань, коли таке використання прямо не заборонено автором;

4)    відтворення та доведення творів до відома публіки за допомогою засобів фотографії, кінематографії, ефірного та кабельного мовлення з метою висвітлення поточних подій в обсязі, виправданому інформа­ційною метою;

5)    відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публі­ці виставках, аукціонах, ярмарках, колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях;

6)     публічне сповіщення та відтворення у періодичних виданнях публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів з інформаційною метою;

7)    видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

8)    відтворення творів для судового і адміністративного проваджен­ня в обсязі, виправданому цією метою;

9)    публічне виконання музичних творів під час офіційних, релі­гійних, ритуальних церемоній;

10)     відтворення репрографічним способом (тобто способом фото­копіювання і подібними йому, виключаючи запис в електронній формі) некомерційними бібліотеками та архівами одного примірника статей, уривків із письмових творів та невеликих творів за запитами фізичних осіб з метою їх освіти, навчання, приватного дослідження;

11)    відтворення репрографічним способом некомерційними біблі­отеками та архівами з метою збереження або заміни загубленого, по­шкодженого та непридатного примірника, якщо одержання такого примірника іншим шляхом неможливе;

12)    відтворення уривків з опублікованих творів з метою навчання;

13)     відтворення навчальними закладами репрографічним спосо­бом опублікованих статей, невеликих творів або уривків із письмових творів для аудиторних занять;

14)     використання комп’ютерних програм у вигляді:

-   внесення змін до комп’ютерної програми (модифікація) з метою забезпечення її функціонування на конкретних технічних засобах особи-користувача;

-    використання відповідно до призначення програми;

-    виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з особою, яка має авторське право;

-    виготовлення однієї копії комп’ютерної програми для архівних цілей або для заміни втраченого, знищеного або непридатного право­мірно придбаного оригіналу;

-    декомпілювання комп’ютерної програми, тобто перетворення її з об’єктного коду у вихідний текст з метою досягнення її здатності до взаємодії з іншими комп’ютерними програмами. Інформація, одержа­на в результаті декомпіляції, не може використовуватися для розро­блення схожої комп’ютерної програми;

-    вивчення, дослідження програми у процесі її завантаження, по­казу, функціонування, передачі чи запису в пам’ять з метою визначен­ня ідей і принципів її роботи;

15)   відтворення правомірно оприлюднених творів в особистих цілях для кола сім’ї, крім творів архітектури у формі будівель і споруд, комп’ютерних програм, репрографічного відтворення книг, нотних текстів, творів образотворчого мистецтва.

Обмеження (певне звуження обсягу майнового права) полягає у тому, що особа, яка має авторське право, не може заборонити вказа­не у законі використання, але вправі вимагати за нього виплати винаго­роди. Так, обмеженням прав є встановлена ч. 2 ст. 25 Закону можливість вільно, без згоди автора, відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях твори, зафіксовані у фонограмах, відеограмах та їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники. Ця вина­города включається в ціну обладнання та матеріальних носіїв, за до­помогою яких можливо здійснити відтворення твору виключно в до­машніх умовах. Відрахування авторської винагороди у вигляді певних відсотків від вартості зазначених товарів провадиться виробниками та імпортерами відповідного обладнання і матеріальних носіїв організа­ціям колективного управління, уповноваженим Міністерством освіти і науки України на збирання і розподіл зазначених коштів. Далі ці ко­шти розподіляються між суб’єктами авторського права, виконавцями, виробниками фонограм та відеограм. Частиною 7 ст. 42 Закону визна­чено відсотки, за якими організації колективного управління мають розподіляти отримані кошти між правоволодільцями, якщо спеціаль­ними угодами між ними не передбачений інший порядок. Так, автори вправі отримати 50 відсотків, виконавці — 25 відсотків, а виробники фонограм чи відеограм — 25 відсотків отриманих відрахувань. Розмір відрахувань, що мають сплачуватися виробниками та імпортерами об­ладнання і матеріальних носіїв, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992¹.

§ 4. Строк чинності авторського права

В авторському праві діє принцип відсутності формальностей щодо виникнення виключних авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва. Стаття 437 ЦК та ст. 28 Закону закріпили, що авторське право виникає з моменту створення твору. Але строки чинності осо­бистих немайнових та майнових прав є різними.

Щодо особистих немайнових прав ст. 425 ЦК встановлює, що ці пра­ва є чинними безстроково, якщо інше не передбачено законом. Обов’язок їх дотримання необмежено у часі лежить на будь-якій особі.

Майнові права інтелектуальної власності, відповідно до ст. 425 ЦК, є чинними протягом строків, встановлених Кодексом, іншим законом чи договором. Законодавством (ст. 446 ЦК, ст. 28 Закону) визначено, що майнові права автора твору за загальним правилом діють протягом усього життя автора та сімдесят років після його смерті. Якщо твір було створено у співавторстві, цей строк обчислюється після смерті останнього співавтора. Сімдесят років відліковується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора.

Для окремих випадків Закон (ст. 28) передбачає спеціальні прави­ла визначення строків чинності майнових прав автора. Якщо особа автора невідома з тієї причини, що твір було оприлюднено анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після його оприлюднення. Але у випадках, коли псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора, діє загальне правило, і 70 років відраховується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. За загальним правилом обчислюється також строк, якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не піз­ніше ніж через 70 років після оприлюднення твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації. Авторське право на твір, впер­ше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. У разі коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Крім безпосередніх творців творів та їх правонаступників, майнові правомочності щодо твору можуть належати особі, яка після закінчення строку охорони неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює. За своїм характером ці правомочності не є авторськими, але ч. 8 ст. 28 За­кону встановлено, що дана особа користується захистом, який є рівно­цінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був уперше оприлюднений.

Наслідком спливу строку охорони авторського права є перехід твору в суспільне надбання. Такі твори, згідно зі ст. 447 ЦК та ст. 30 Закону, можуть вільно, без виплати винагороди використовуватися будь-якою особою, але з обов’язковим дотриманням особистих не- майнових прав автора.