| Глава 22 Спадкування за заповітом - § 5. Недійсність заповіту |
|
|
| Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.) |
|
Страница 5 из 5
§ 5. Недійсність заповіту Спори щодо дійсності чи недійсності заповіту виникають після смерті заповідача, коли його воля вже не може бути змінена. Ці спори можуть бути пов’язані з тим, що заповіт був складений особою з певними порушеннями змісту, форми, вад суб’єктого складу, а також волі заповідача. І оскільки заповіт — це односторонній правочин, то його за наявності вказаних підстав можно віднести або до нікчемних, або до оспорюваних правочинів із відповідними наслідками. Відповідно до ст. 1257 ЦК, заповіт складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, вважається нікчемним. Якщо за позовом заінтересованої особи судом буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, такий заповіт може бути визнаний судом недійсним. Недійсність заповіту у певній частині, тобто окремого розпорядження, не має наслідком недійсності іншої його частини або в цілому. Момент недійсності заповіту визначається на підставі загальної норми визначення моменту недійсності правочину (ст. 236 ЦК).
Питання для самоконтролю
|

