§ 2. Підстави виникнення та види представництва

Підставами виникнення представництва можуть бути договір, за­кон, акт органу юридичної особи. Виходячи з цього, розрізняють такі види представництва: представництво, що виникає на підставі договору, закону або акта органу юридичної особи. Актами цивіль­ного законодавства можуть бути встановлені й інші підстави виник­нення представництва (ч. 3 ст. 237 ЦК). Обсяг і характер повноважень представника обумовлюються підставою його виникнення.

Представництво, що виникає на підставі договору, називають добровільним або договірним. Це означає, що на вчинення правочину від імені особи, яку представляють, повинна бути згода представника, виражена в договорі або безпосередньо в довіреності. Різновидом до­бровільного договірного представництва є комерційне представництво (ст. 243 ЦК).

Представництво, яке виникає на підставі закону, називається законним і обов’язковим. Обов’язкове представництво виникає у випадках, коли і представник, і межі його повноважень встанов­люються законом, незалежно від волі особи, яку представляють. Юридичними фактами, із якими пов’язується виникнення відносин законного представництва, виступають обставини, безпосередньо ви­значені законом, наприклад, родинні зв’язки батьків і дітей, встанов­лення опіки над малолітніми дітьми або недієздатними особами.

Представництвом, яке виникає на підставі акта органу юри­дичної особи, вважаються правовідносини, у яких представник діє від імені і в інтересах юридичної особи, яку він представляє, у ме­жах, визначених змістом розпорядчого акта її органу. Особою, яку представляють, у цьому випадку виступає організація, що є юридичною особою, а функції представника виконують її працівники, котрі за родом своєї трудової діяльності повинні представляти її у відносинах із третіми особами. Прикладом видання органом юридичної особи розпорядчого акта, на підставі якого виникають відносини представ­ництва, може бути наказ про призначення працівника на посаду, пов’язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема, при укладанні правочинів. Змістом цього акта або окремою довіреністю (ч. 2 ст. 244 ЦК) визначаються повноваження цього представника.

У випадках, передбачених законом, юридичну особу в цивільних відносинах можуть представляти не тільки її органи, а й її учасники. Згідно з ч. 2 ст. 92 ЦК у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників, які в цьому випадку визнаються її представни­ками. Якщо такий учасник відповідно до установчих документів юри­дичної особи чи закону виступає від її імені, він зобов’язаний діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не переви­щувати своїх повноважень. Обмеження повноважень щодо представ­ництва юридичної особи у відносинах із третіми особами не має юри­дичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі об­меження (ч. 3 ст. 92 ЦК). Якщо члени органу юридичної особи чи інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів юридичної особи виступають від її імені, порушують свої обов’ язки щодо пред­ставництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі (ч. 4 ст. 92 ЦК).