Параграф 3. Спеціальні види зберігання

Стаття 967. Зберігання речі у ломбарді

1. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом від фізичної особи, оформляється видачею іменної квитанції.

2. Ціна речі визначається за домовленістю сторін.

3. Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки.

Діяльність ломбарду пов'язанна з основною його діяльністю — видачею призначених для особистого споживання кредитів. Зберігання в данному випадку виступає як додаткове зобов'язання. Договір із зберігання в ломбарді є двостороннім і сплатним (навіть у випадку, коли не визначається оплата послуг за зберігання, вона враховується при оплаті послуг ломбарду). Суб'єктами даного договору виступають, з одного боку, спеціалізована організація — ломбард, яка отримала ліцензію на даний вид діяльності, з другого — громадяни, яким належать на праві приватної власності речі. Укладення договору зберігання підтверджується видачею поклажодавцю іменної квитанції, яка не може передаватися іншим особам. Це не обмежує права поклажодавця доводити наявність між сторонами відносин по зберіганню, навіть і не маючи квитанції, з тим, однак, що на підтвердження відповідного факту можуть бути надані інші письмові докази.

Сторони за взаємною згодою проводять оцінку речей, що здаються на зберігання. Окремо передбачено, що така оцінка повинна бути проведена відповідно до цін на речі такого роду і якості, що існують на ринку на момент і в місці їхнього прийняття на зберігання.

На ломбард покладається обов'язок страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок прийняті ним на збереження речі в повній сумі, виходячи з оцінки, здійсненої відповідно до передбаченого вище порядка.

Обов'язки ломбарду по зберіганню в зазначених випадках закладених речей безпосередньо пов'язані з його положенням як заставоутримувача. З цієї причини зберігання предметів застави, що забезпечують виданий ломбардом кредит, регулюється ст.587 ЦК. Ломбард як професійний зберігач відповідає за втрату, нестачу й ушкодження речей, крім випадків, коли він доведе, що це відбулося внаслідок однієї з трьох обставин: у результаті непереборної сили; внаслідок властивостей речі, про які зберігач, приймаючи її на збереження, не знав і не повинен був знати; наміру чи грубої необережності поклажодавця.

У випадку прийняття речі під заставу, для звільнення себе від відповідальності за втрату, нестачу й ушкодження речі ломбард має довести, що це відбулося внаслідок непереборної сили. Ломбард зобов'язаний застрахувати речі, прийняті на зберігання на користь поклажодавця, та зберігати невитребувану річ на тих самих умовах протягом трьох місяців після закінчення строку зберігання.

 

Стаття 968. Продаж речі, яку поклажодавець не забрав з ломбарду

1. Річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, може бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом.

2.  Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання та інші платежі, які належить зробити ломбардові. Залишок суми виторгу повертається по-клажодавцеві.

У випадку прострочення зобов'язання з боку поклажодавця ломбард зобов'язаний зберігати річ ще протягом трьох місяців. Упродовж усього цього часу зберігається і зустрічний обов'язок поклажодавця — сплатити передбачену договором винагороду. Тільки після закінчення зазначеного граничного строку річ може бути продана ломбардом у встановленому порядку (у тому ж порядку, що установлений для реалізації ним закладених речей). Оскільки продаж після закінчення зазначеного трьохмісячного строку — лише право ломбарду, річ може залишатися в нього на зберіганні необмежений час, і протягом усього цього часу існують обов'язки ломбарду зберігати річ, а поклажодавця — сплатити установлену винагороду.

Порядок продажу ломбардом невитребуваної речі у ч. 1 ст. 968 ЦК визначений шляхом відсилання до ч.З ст.591 ЦК, норми якої передбачають продаж закладеного майна з публічних торгів.

Із суми, отриманої від продажу у встановленому порядку невитребуваної речі, ломбард вправі утримувати належну йому винагороду за зберігання та інші платежі.

Стаття 969. Зберігання цінностей у банку

1.  Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності.

2.  Банк може бути уповноважений покла-жодавцем на вчинення правочинів з цінними паперами, прийнятими на зберігання.

3.  Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком по-клажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві.

Коментар див. після ст. 971 ЦК.

 

Стаття 970. Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком

1. Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними.

2. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.

3. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа.

Коментар див. після ст. 971 ЦК.

 

Стаття 971. Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком

1. До договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

Статті 969-971 ЦК визначають особливості зберігання за допомогою банківського сейфа.

Відповідно до ч. 1 ст. 969 ЦК під «цінностями» слід розуміти цінні папери, дорогоцінні метали і каміння, інші дорогоцінні речі, у тому числі документи (маються на увазі документи, з якими пов'язані права на відповідні цінності).

Статті 970 і 971 ЦК розрізняють договори зберігання з умовою поміщення цінностей у сейф (частину сейфа, у спеціальне приміщення) і без такої умови.

Договір з банком без зазначеної умови відповідає всім ознакам звичайного договору зберігання (ст. 936 ЦК). Відповідно, до нього застосовуються загальні положення про зберігання. Єдина спеціальна норма міститься в ч.З ст. 969 ЦК і стосується форми договору. Мається на увазі, що підтвердженням укладення зазначеного договору є іменний документ. Цей документ не є цінним папером та товаророзпорядчим документом. За своєю природою він схожий на складський документ при зберіганні на товарному складі чи з іменною квитанцією при зберіганні в ломбарді. Банк, у свою чергу, зобов'язаний видати цінності, що знаходяться на зберіганні, в обмін на документ. При відмові клієнта повернути іменний документ банку, той вправі затримати виконання. Нарешті, в силу ст.545 ЦК перебування іменного документа в банку засвідчує, поки не доведене інше, що зобов'язання зберігача припинилося.

Банк може обмежити свої обов'язки наданням у користування сейфа, не приймаючи на себе обов'язку забезпечити схоронність його вмісту. До договору про надання банківського сейфа у користування іншій особі без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються правила цього Кодексу про майновий найм (оренду). У цьому випадку банк несе відповідальність лише за забезпечення охорони. З урахуванням цього банк несе відповідальність лише за наслідки своїх винних дій. Це змішаний договір, який включає в себе елементи оренди (сейф надається в користування клієнту без контролю з боку банка за його вмістом) та послуг з охорони (банк зобов'язаний забезпечити неможливість доступу до сейфу сторонніх осіб за винятком клієнта).

Стаття 972. Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту

1. Камери схову загального користування, що перебувають у віданні організацій, підприємств транспорту, зобов'язані приймати на зберігання речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів.

2. На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або номерний жетон.

3. Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати, нестачі або пошкодження речі, зданої до камери схову, відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання.

4.  Строк, протягом якого камера схову зобов'язана зберігати річ, встановлюється правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або за домовленістю сторін. Якщо сторона не забрала річ у встановлені строки, камера схову зобов'язана зберігати її протягом трьох місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом.

5.  У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, здана до камери схову, видається поклажодавцеві після надання доказів належності йому цієї речі.

6.  До договору про зберігання речі в автоматичних камерах схову застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

Зберігання у камерах зберігання транспортних засобів виділено за суб'єктною ознакою, оскільки зберігачем є транспортна організація. Специфіка зберігана зумовила необхідність створення спеціальних норм для регулювання цих правовідносин.

Договір зберігання в камерах зберігання транспортних організацій є публічним. Публічний характер договорів набуває в цьому випадку особливого значення. Транспортна організація не вправі вимагати при прийманні речей пред'явлення проїздного документа. Загальна норма, що діє в цих випадках, закріплює переваги певним категоріям пасажирів: транзитним пасажирам надається відповідна послуга в першу чергу. Особа, яка претендує на відповідну пільгу, повинна на вимогу транспортної організації пред'явити проїздний документ.

Законодавець виділяє два види послуг, по-перше, зберігання речей власне в камерах зберігання, по-друге, — надання громадянам для використання автоматичних камер зберігання.

В основі відносин, що виникають і в першому, і в другому випадках, лежать різні договірні моделі, хоча це не перешкоджає існуванню в обох договорів ряду загальних рис.

Предметом договорів є, як правило, ручна поклажа. В обох договорах збігається і суб'єктний склад: одна зі сторін — транспортна організація, у веденні якої знаходиться камера схову, а її контрагент — громадянин.

Договір зберігання у звичайній камері зберігання підлягає загальному режиму зберігання. Поклажодавцем є громадянин, який на підтвердження прийняття речей на зберігання отримує квитанцію чи номерний жетон. Він зобов'язаний заявити суму оцінки речей при передачі на зберігання, а зберігач, у свою чергу, зобов'язаний встановити хоча б приблизно відповідність розміру оцінки речей їх реальній вартості.

Здавання на зберігання в ручній поклажі грошей, облігацій, документів і інших цінностей заборонене при відсутності на залізничній станції спеціалізованої камери схову. Квитанція та номерний жетон є достатнім, і, разом з тим, необхідним доказом здачі речей. Відповідно, у  зберігача виникає обов'язок повернути речі тому, хто пред'явить квитанцію (номерний жетон). Достатність зазначених способів підтвердження здачі речей виражається в тому, що працівник транспортної організації не має права вимагати від поклажодавця яких-небудь додаткових доказів приналежності йому речі. Визнання квитанції і номерного жетона необхідними доказами означає те, що при відсутності в особи квитанції (номерного жетона) річ може бути видана їй лише після попереднього надання доказів приналежності речі.

Строк зберігання визначається транспортними статутами, іншими актами законодавства і виданими відповідно до них правилами. Зокрема, на залізничному транспорті такі строки встановлені Правилами перевезення багажу і вантажобагажу. Передбачені правилами строки є обов'язковим мінімумом і можуть бути збільшені за згодою сторін. Якщо у визначений у такий спосіб строк річ не буде отримана поклажодавцем, транспортна організація зобов'язана зберігати її протягом ЗО днів. Тільки після цього річ можна продати.

Збитки, яких зазнав поклажодавець внаслідок втрати, нестачі чи пошкодження речей, які поміщені в камеру зберігання, підлягають відшкодуванню зберігачем. В інтересах поклажодавця встановлено, що розрахунки в зазначених випадках повинні бути проведені протягом 24 годин з моменту пред'явлення вимоги про відшкодування збитків. Однак при застосуванні зазначеної статті слід мати на увазі, що в інтересах самого зберігача законодавець передбачив необхідність відшкодування збитків у рамках вказаної поклажодавцем оцінки в момент передачі речі на збереження. Ця норма дозволяє зробити висновок, що, якщо річ була прийнята без такої попередньої оцінки, збитки повинні бути відшкодовані в повному обсязі і без яких-небудь обмежень.

У відносинах, які виникають з приводу збереження в автоматичній камері, роль оферти виконує встановлення в залі такої камери, готової до прийому речей. Ця оферта носить публічний характер, оскільки виражає готовність укласти договір на умовах, доведених до загального відома, з кожним, хто виявить такий намір. Конклюдентна дія поклажодавця, яка виражається в можливості помістити речі у камеру, має подвійне значення: акцепту і необхідної для укладення реального договору передачі речі.

Договір між транспортною організацією і поклажодавцем, який використав автоматичну камеру, містить у собі елементи договорів оренди і охорони.

 

Стаття 973. Зберігання речей у гардеробі організації

1. Якщо річ здана у гардероб організації, зберігачем є ця організація.

Зберігач речі, зданої до гардеробу, незалежно від того, чи здійснюється зберігання за плату чи безоплатно, зобов'язаний вжити усіх необхідних заходів щодо забезпечення схоронності речі.

2. Положення цієї статті застосовуються у разі зберігання верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених для цього, в закладах охорони здоров'я та інших закладах.

Даний вид договору відображає специфічні особливості зберігання речей у гардеробі організацій. Вони полягають в спрощеному порядку укладення договору, відсутності зв'язку між оплатністю (безоплатністю) відносин умовами відповідального зберігання.

Гардеробом слід вважати будь-яке місце в межах приміщення організації, спеціально відведене для зберігання верхнього одягу, головних уборів і подібних речей. Наявність надпису «гардероб» чи присутність гардеробника не є обов'язковою умовою.

Договір зберігання виникає тільки при здачі речей у гардероб. Зберігач (яким є організація, в приміщенні якої знаходиться гардероб) зобовязанний вжити всіх необхідних заходів для забезпечення збереження речей відповідно до умов договору.

При здачі речей у гардероб організації громадянину видається номерний жетон. Зазначений спосіб підтвердження прийняття речі не завжди дає можливість індивідуалізувати поклажодавця, а також підтвердити відповідність виданої речі тієї, котра була передана на зберігання. На цей випадок поширюється загальне правило, що допускає показання свідків при виникненні суперечки про тотожність речі, прийнятої на зберігання і повернутої зберігачем. Встановлено, що в таких випадках передбачається безоплатне зберігання. В іншому випадку оплатність даного договору повинна бути обумовлена тим чи іншим способом — при передачі речі.

Стаття 974. Зберігання речей пасажира під час його перевезення

1. Перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці.

Зазначені договори є самостійними відносно договору перевезення пасажирів і багажу.

Насамперед варто вказати на предмет договору — ручну поклажу. Однією зі сторін договору є транспортна організація, у веденні якої знаходиться транспортний засіб, в якому наявні спеціально відведенні місця для зберігання багажу, а її контрагентом є громадянин.

Поклажодавець-громадянин на підтвердження прийняття речей на зберігання отримує квитанцію.

Законодавець забороняє здачу на зберігання тварин і птахів, вогнепальної зброї, смердючих, вогненебезпечних, отруйних, легкозаймистих, вибухових і інших небезпечних речовин, а також речей, що можуть забруднити чи ушкодити речі інших пасажирів. За передачу на зберігання в ручній поклажі грошей, облігацій, документів і інших цінностей перевізник відповідальності не несе.

Стаття 975. Зберігання речей у готелі

1.  Готель відповідає за схоронність речей, внесених до готелю особою, яка проживає у ньому. Річ вважається такою, що внесена до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або знаходиться у відведеному для особи приміщенні.

2.  Готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо передані готелю на зберігання.

3. У разі втрати чи пошкодження речі особа зобов'язана негайно повідомити про це готель.

Якщо до закінчення строку проживання особа не пред'явила свої вимоги до готелю, вважається, що її речі не були втрачені чи пошкоджені.

4. Положення цієї статті застосовуються до зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає.

Відповідно до статті, що коментується, готель, і інші організації, про які йде мова в зазначеній статті, відповідають за втрату, нестачу, чи ушкодження речей, що були внесені постояльцями «без особливої на те угоди». За загальним правилом договір на проживання у готелі є змішаним і включає в себе надання різних за характером послуг, у тому числі зберігання. Дана норма є імперативною, відповідні положення є частиною договору і враховуються незалежно від того, чи досягли сторони згоди з цього приводу. Зроблене готелем оголошення про те, що він не приймає на себе відповідальності за не-схоронність речей постояльців, не звільняє його від відповідальності. Наведена норма дозволяє зробити висновок, що якщо готель (інша організація, на яку поширюються правила про зберігання в готелі) включає у договір умову про звільнення її від відповідальності, то ця умова має бути визнана недійсною. Прикладом може служити і прийнята Радою Європи в грудні 1962 р. Конвенція про відповідальність власників готелів за майно постояльців. У ст. 6 Конвенції передбачена недійсність будь-яких оголошень, а також включених у договір умов про повне чи часткове звільнення за збитки, заподіяні постояльцю.

Готель несе відповідальність за втрату грошей, інших валютних цінностей, цінних паперів і інших дорогоцінних речей за умови, якщо вони були прийняті готелем на зберігання Норма про виключення відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження речей не діє, якщо постоялець доведе, що готель відмовився прийняти відповідні речі на зберігання.

Варто особливо виділити загальну норму, що рівною мірою стосується договорів, пов'язаних зі збереженням у готелі. При виявленні втрати, нестачі чи пошкодження речей поклажодавець (під загрозою звільнення зберігача від відповідальності за незбереження речей) повинен без зволікання довести про даний випадок адміністрації готеля.

Якщо до закінчення строку проживання особа не пред'явила вимоги готелю, вважається, що її речі не були втрачені чи пошкоджені.

Відносини, врегульовані даною статею ЦК, характеризуються особливістю суб'єктного складу. Незважаючи на те, що ст. 975 іменується «Зберігання речей в готелі», її дія поширюється на зберігання речей громадян у мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях, лазнях і інших подібних організаціях. Для всіх цих закладів існує спільна ознака, що поєднує всі ці організації. Вона полягає в тому, що зберігання речей неодмінно пов'язане з тими основними послугами, для яких такі організації створені.

Стаття 976. Зберігання речей, що є предметом спору

1.  Дві або більше осіб, між якими виник спір про право на річ, можуть передати цю річ третій особі, яка бере на себе обов'язок після вирішення спору повернути річ особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням усіх осіб, між якими є спір.

2.  Річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду.

Зберігачем у цьому разі може бути особа, призначена судом, або особа, визначена за домовленістю сторін, між якими є спір. Річ передається на зберігання іншій особі за її згодою, якщо інше не встановлено законом. Зберігач має право на плату за рахунок сторін, між якими є спір.

Особливе місце серед спеціальних видів зберігання займає секвестр (зберігання речей, які є предметом спору).

Зміст секвестру полягає в тому, що особи, між якими виник спір, на час його вирішення (судом або за згодою сторін), зобов'язані передати спірну річ третій особі — секвестратору, а останній у свою чергу повинен її згодом повернути тому, на користь кого буде вирішений спір. Дана стаття передбачає два види секвестрів: договірний та судовий. Підставою для укладення договору зберігання служить згода сторін, між якими виник спір, або рішення суду про передачу речі, з приводу якої виник спір.

В останньому випадку зберігач може бути призначений судом, або суд надає сторонам можливість узгодити, хто буде виконувати відповідну функцію, тобто з ким буде укладений такий договір.

Збереженню в порядку секвестру притаманні наступні особливості.

Предметом можуть бути не тільки рухомі, а й нерухомі речі. Право третьої особи на одержання від сторін певної винагороди презюмується. Разом із тим сторони, що сперечаються, чи суд вправі установити в договорі (суд — у своєму рішенні) інше, тобто безвідплатність зберігання.

На судовий секвестр схожий арешт майна боржника з передачею його на зберігання третій особі. Закон України «Про виконавче впровадження» (ст.58) передбачає обставини, при настанні яких застосовується відповідний захід на стадії виконання рішень. Майно, на яке накладений арешт, може бути передане на зберігання особі, призначеній судовим виконавцем. Закон передбачає можливість у зазначених випадках виплати винагороди зберігачу (якщо він не є членом родини боржника чи працівником організації-боржника).

 

Стаття 977. Зберігання автотранспортних засобів

1. Якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним.

2.  За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця.

Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу.

Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

У випадку укладення договору зберігання автотранспортного засобу суб'єктом підприємницької діяльності даний договір носить публічний характер. Сторонами даного договору є поклажодавець та зберігач (фізичні та юридичні особи, фізична особа як підприємець). Предметом даного договору виступає автотранспортний засіб. Укладення даного договору можливе з власниками боксів, гаражів, гаражно-будівельними та гаражними кооперативами (незалежно від форм власності), які, в свою чергу, поділяються на довгострокові, сезонні, денні, нічні, відкриті з навісами і (або) гаражами, змішані. Договір на тимчасове короткострокове зберігання укладається в простій письмовій формі. До простої письмової форми в даному випадку прирівнюється не тільки документ (квитанція, чек), а також будь-який легітимаційний знак, який використовується зберігачем для підтвердження факту укладення договору.

Для забезпечення належного виконання договору необхідне існування:

1. Схеми руху автотранспортних засобів з нумерацією місць.

2.  Інформації про розпорядок роботи.

3.  Тарифів за надання послуг. Поклажодавець зобовязанний надати зберігачу паспорт або інший документ, який засвідчує особу, регістраційні документи на автотранспортний засіб, які підтверджують право на нього, а також страховий поліс, якщо автомобіль (чи інший транспортний засіб) застрахований. Підтвердженням договору є квитанція чи касовий чек. Якщо договір довгостроковий, то за загальним правилом видається відповідний пропуск. Номер пропуску повинен відповідати номеру місця на автостостоянці (номеру бокса, гаража і т.д.).

Дозвіл на тимчасове зберігання видається черговим, а на довгостроковий — уповноважен-ною особою.

Власник автотранспортного засобу і зберігач у всіх випадках зобов'язані вносити в реєстраційний журнал транспортних засобів перелік предметів, які знаходяться в салоні автомобіля і не входять до комплекту приборів, передбачених заводом-виробником (телевізор, холодильник, магнітофон). Перелік засвідчується підписами осіб, які уклали договір.

Стаття 978. Договір охорони

1. За договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

У ст. 936 ЦК із предметів охорони прямо не виключена нерухомість. Варто думати, що нерухоме майно не може бути передане на зберігання. Його схоронність забезпечується іншими нормами. У даному випадку майно не передається у власність зберігача. Охорона — це вид робіт, які виконуються на підставі трудового договору, договору підряду та договору про охорону об'єктів. Наприклад, Наказом Головного управління Державної служби охорони при МВС затверджені Типові договори про охорону об'єктів та квартир громадян підрозділами державної служби охорони при МВС України.