Глава 66 ЗБЕРІГАННЯ

Параграф 1. Загальні положення про зберігання

Параграф 2. Зберігання на товарному складі

Параграф 3. Спеціальні види зберігання

Параграф 1. Загальні положення про зберігання

Стаття 936. Договір зберігання

1.  За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

2.  Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

3.  Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

У сучасний період з'явилася ціла індустрія послуг, які виникають з договору зберігання, оскільки даний договір належить до договорів, направлених на надання послуг. У більшості випадків договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі речі зберігачу. Стаття, що коментується, передбачає можливість укладення договору, змістом якого є зобов'язання зберігача прийняти річ на зберігання у майбутньому. Такий договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають з моменту укладення договору. Укладення такого договору передбачено законом тільки для осіб, які здійснюють зберігання як професійну діяльність.

Договір зберігання може бути як сплатним, так і безоплатним. Причому, безоплатність його передбачається, тому що таким він вважається завжди, якщо інше не випливає з договору чи закону. Він може бути одностороннім чи двостороннім. Реальний, безоплатний договір зберігання є одностороннім. Реальний і сплатний договір зберігання — двосторонній; консенсуальний договір також є двостороннім.

Обов'язок зберігання може бути заснований і безпосередньо на законі (див. ст.ст. 954, 955 ЦК і коментарі до них).

Сторонами договору зберігання виступають поклажодавець та зберігач. Поклажодавець може не бути власником майна. На зберігання можуть передаватися чужі речі, для цього не потрібна згода або доручення власника речі. Однак останній зберігає можливість повернути свою річ від зберігача, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК). Зберігач має бути дієздатною особою. Він може здійснювати зберігання як професійну діяльність, або в окремих випадках, як товариську послугу. На практиці виникають суперечки щодо особи зберігача, якщо майно було прийняте на зберігання працівником підприємства без відповідного оформлення, всупереч установленим правилам. У таких випадках правочин між громадянином та працівником підприємства (організації) служби побуту про виконання роботи без відповідного оформлення не породжує прав і обов'язків між громадянином і цим підприємством (організацією). Зберігачем тут виступає і несе відповідальність за втрату або ушкодження переданого майна не юридична особа, а безпосередньо той працівник, який прийняв на себе відповідні зобов'язання.

Предметом зберігання можуть бути будь-які речі, у тому числі документи, цінні папери, які не виключені з цивільного обігу. Предметом договору зберігання не можуть бути тварини. Гроші можуть бути предметом договору зберігання, якщо вони не знеособлюються. У противному випадку вірніше визначати угоду як договір позики (ст. 1046 ЦК) або договір банківського вкладу (ст. 1058 ЦК). Від договору позики зберігання відрізняється тим, що за договором позики переходить право власності, а при зберіганні зберігач не вправі здійснювати дії відносно речі права власника, не може розпоряджатися переданими йому речами, а повинен їх зберігати. Від договору майнового найму зберігання відрізняється тим, що договір укладається в інтересах поклажодавця і не припускає користування річчю зберігачем (ст.944 ЦК). Загальним для цих договорів є необхідність повернути саме ту річ, що була передана зберігачу (ст. 949 ЦК). Виняток передбачено для зберігання родових речей (див. ст. 941 ЦК і коментар до неї).

Стаття 937. Форма договору зберігання

1.  Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

2. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

3. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Згідно зі статтею, що коментується, договір зберігання направлений на надання послуг зі збереження фізичним та юридичним особам. Залежно від характеру відносин, які виникають, законодавством передбачена різна форма вчинення даного договору. За реальним договором зберігання (ч. 1 ст. 936 ЦК) його форма визначається відповідно до ч.4 ст.208 ЦК. Письмова форма за загальним правилом вважається необхідним доказом у випадку заперечення зберігачем факту прийняття речей на збереження.

Для договору, за яким зберігач зобов'язаний у майбутньому прийняти на зберігання річ від поклажодавця, незалежно від складу учасників та вартості речей, законом передбачена тільки письмова форма.

Відповідно до ст. 218 ЦК недотримання простої письмової форми договору має наслідком його недійсність лише у випадках, прямо передбачених законом або угодою сторін. У більшості випадків прийняття речей на зберігання оформляється квитанцією, розпискою чи іншим документом, підписаним зберігачем. При цьому письмова форма договору вважається дотриманою.

У випадку настання надзвичайних ситуацій, коли передача речі на зберігання була викликана пожежею, іншим стихійним лихом, раптовою хворобою і тощо, можлива усна форма договору. У разі настання надзвичайних обставин, які сторони не могли передбачити, укладення письмового правочину, що вимагає часу, було для них неможливим або складним. У цьому випадку передача речі на зберігання може доводитися, зокрема за допомогою свідків.

Замість укладення письмового договору зберігач для підтвердження факту укладання договору при прийомі речей на короткострокове зберігання може видавати номерні жетони, інші знаки поклажодавцеві. Такі знаки прирівнюються до письмових доказів (зберігання в гардеробі). Утримувач жетона презюмується в якості поклажодавця або особи, яка діє від його імені. Зберігач у випадку видачі речі, яка була здана на зберігання, пред'явителю жетона (якщо жетон викрадений чи втрачений) несе відповідальність, якщо буде доведено в діях зберігача наявність умислу чи грубої необережності. Громадянин у разі втрати жетона зберігає право доводити факт вчинення договору, посилаючись на показання свідків.

Стаття 938. Строк зберігання

1. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

2. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажо-давцем вимоги про її повернення.

3.  Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

За договором зберігання строк визначається насамперед як проміжок часу, протягом якого зберігач зобов'язаний зберігати річ. Договір зберігання може бути вчинений як на конкретний строк, так і на невизначений, тобто до моменту витребування речі поклажодавцем. Сторони у договорі самостійно визначають строк договірних відносин. Строк у договорі зберігання завжди встановлюється враховуючи інтереси поклажодавця.

Враховуючи дану норму, поклажодавець вправі в будь-який час зажадати повернення майна від зберігача, а зберігач зобов'язаний повернути майно на першу вимогу, незалежно від строку зберігання. Що стосується зберігача, то він може зажадати припинення договору лише у випадку, якщо майно було здано на зберігання до витребування чи без указівки строку. Але й у цьому випадку він зобов'язаний надати поклажодавцю достатній строк для одержання майна.

Договір зберігання може бути укладений як на заздалегідь визначений строк, так і на строк до пред'явлення вимоги повернення речі поклажодавцем. У другому випадку виходячи з того, що договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця, йому надане право вимагати повернення речі достроково.

Зберігач не вправі достроково виконати своє зобов'язання. Це суперечить суті зобов'язання зберігання. Виняток складають особливі випадки, наприклад ліквідація юридичної особи.

Якщо строк зберігання не був точно обумовлений, зберігач вправі зажадати від поклажодавця взяти назад річ після закінчення «звичайного» чи «розумного при даних конкретних обставинах» строку. Поняття «звичайного» та «розумного» строку у випадку виникнення спору має визначати суд.

 

Стаття 939. Правові наслідки відмови поклажодавця від передання речі на зберігання

1. Зберігач, який зобов'язався прийняти в майбутньому річ на зберігання, не має права вимагати її передання на зберігання.

2. Поклажодавець, який не передав річ на зберігання, зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він в розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору зберігання.

Якщо передача речі не відбулася, зберігач не вправі вимагати від поклажодавця передачі передбаченої договором речі, тобто останній має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання договору. У випадку, коли зберігач зазнав певних витрат та не був заздалегідь попереджений про відмову від договору, поклажодавець повинен відшкодувати такі збитки. Договір зберігання може бути як сплатним так і безоплатним, виконуватися як професійно, так і у вигляді товариських послуг.

У першому випадку невиконання умов договору може відобразитися на професійних інтересах зберігача, який зазнав збитків у зв'язку з тим, що не відбулася передача речі, а саме здійснив спеціальні витрати для забезпечення належного збереження речі, не отримав доходи, які сподівався отримати за зберігання речі. Збитки слід відшкодовувати керуючись нормами ст.952 ЦК, якщо інше не передбачене законом або договором. Збитки не відшкодовуються, якщо поклажодавець вчасно, а саме в «розумний строк» попередив зберігача про неможливість передачі речі. «Розумний строк» має визначатися з урахуванням конкретних обставин кожної справи, предмета зобов'язання, умов його передачі та інших обставин, які можуть вплинути на конкретні дії сторін.

Відповідно до статті, що коментується, у зберігача виникає можливість звільнитися від свого обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо вона не була передана в обумовлений строк. У цьому випадку виникає прострочення кредитора.

Стаття 940. Обов'язок прийняти річ на зберігання

1. Професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості.

2. Зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності.

Якщо річ мала бути передана на зберігання в майбутньому, зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності.

Професійний зберігач не вправі відмовити в укладенні договору будь-якому контрагенту,

який до нього звернувся, при наявності у нього такої можливості. Зберігач може відмовитися від укладення договору у випадку, якщо склад, камера не передбачає зберігання даного виду речей (відсутність холодильника, спеціальної тари і т.д.).

Обов'язок зберігача полягає в прийняті речі на зберігання в майбутньому (див. ст. 936 ЦК і коментар до неї). Оскільки основною метою договору зберігання є забезпечення інтересів поклажодавця, на відміну від загальних правил про реальне виконання договору, норма даної статті не передбачає права вимагати від поклажодавця передачі зберігану передбаченої договором речі, тобто останній може в односторонньому порядку відмовитися від виконання договору. Вказана норма надає можливість зберігачу звільнитися від свого обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо в обумовлений строк річ йому не передана.

Якщо річ має бути передана на зберігання у майбутньому, зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не зможе забезпечити її схоронність.

 

Стаття 941. Зберігання речей, визначених родовими ознаками

1. За згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.

Об'єктом договору зберігання можуть бути як індивідуально-визначенні так і родові речі. Зберігання речей, визначених родовими ознаками, прийнято називати іррегулярним (неправильним) зберіганням. Його застосування прямо передбачається договором зберігання, і може встановлюватися тільки відносно родових речей, коли речі одного поклажодавця змішуються з речами інших та речами зберігача, і після закінчення строку зберігання кожному з них передається обумовлена сторонами кількість речей того ж роду й якості. Такі відносини найчастіше застосовуються при зберіганні на елеваторах, у холодильниках, овочесховищах загального користування тощо, складах (див. ст.958 та коментар до неї). У випадках іррегулярного зберігання виникає питання, кому належить право власності на передані родові речі. Це спеціальний випадок загальної часткової власності поклажодавців зі знеособленням їхньої частки. При зберіганні речей із правом розпорядження ними власником вважається зберігач.

Стаття 942. Обов'язок зберігача щодо забезпечення схоронності речі

1. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

2. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Основним обов'язком зберігача є забезпечення схоронності прийнятої на збереження речі. Виконуючи даний обов'язок, зберігач повинен вжити необхідних заходів для того, щоб запобігти викраденню майна, пошкодженню чи знищенню третіми особами. Обсяг і характер цих заходів залежить від цілого ряду факторів, зокрема від виду прийнятого на збереження майна, конкретної мети договору зберігання, його оплатності, від того, чи є зберігання професійним, і т.д. Загальні ж закріплені законом правила зводяться до наступного.

Закон вимагає, щоб зберігач дотримувався всіх тих заходів, які необхідні для забезпечення схоронності майна, що передбачені договором. Саме в договорі сторони можуть врахувати всі особливості конкретного випадку, обумовити спеціальні запобіжні заходи, яких повинен дотримуватися зберігач і т.д.

Сторони повинні дотримуватись умов договору в усіх випадках. У договорі можуть бути передбачені спеціальні заходи захисту майна від розкрадання, ушкодженя, від молі, вогкості й ін. Якщо ж у договорі способи зберігання не передбачені, то при безоплатному зберіганні обов'язок зберігача полягає у виявлені турботи про передане йому майно, тобто дбати про це майно, як про своє власне. Наприклад, зберігач відповідає за загибель майна, якщо він при загальній небезпеці врятував тільки свої речі і не довів, що було неможливо врятувати речі, прийняті на зберігання. Від нього можна вимагати вжиття лише тих заходів для збереження речей, яких він уживає щодо своїх речей того самого виду і призначення.

У випадку здійснення зберігання спеціалізованою організацією чи фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності, зберігання здійснюється оплатно, у зв'язку з чим відповідальність зберігача підвищується. Зберігач у даному випадку повинен забезпечити схоронність речі всіма засобами, передбаченими законом, або іншими правовими актами, що відповідають звичаям ділового обороту і властивостям речі, у тому числі підтримувати температурний режим, дотримуватися протипожежних, санітарних, охоронних й інших правил, страхувати майно.

Зберігач-підприємець відповідає за загибель чи ушкодження речей, якщо не доведе, що причиною були надзвичайні і невідворотні за даних умов обставини (ст.950 ЦК).

Підвищена відповідальність зберігача в інших випадках може бути встановлена в договорі.

Стаття 943. Виконання договору зберігання

1.  Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто.

2.  Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду.

Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця.

3. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Зберігач повинен виконати прийняті ним зобов'язання особисто. Дана умова пов'язана з підвищеним ступенем довірчого характеру договору зберігання порівняно з більшістю інших цивільно-правових зобов'язань. Тому за загальним правилом і за умови, що інше прямо не передбачене в договором, зберігач не вправі без згоди поклажодавця передавати річ на зберігання третім особам. Виняток складає випадок, коли зберігач змушений до цього силою обставин, наприклад, при своїй раптовій хворобі чи у зв'язку з іншими обставинами неможливо виконувати обов'язки зі збереження. Але й у такій ситуації додатковою умовою правомірності передачі речі на зберігання третій особі є відсутність у зберігача можливості одержати на це згоду поклажодавця. У будь-якому випадку зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про передачу речі на зберігання третій особі. Таке повідомлення, однак, не означає заміни сторони в зобов'язанні зберігання, оскільки для цього необхідно одержати спеціальну згоду поклажодавця. У зв'язку з цим закон підкреслює, що при передачі речі на зберігання третій особі умови договору між покла-жодавцем і первісним зберігачем залишаються в силі й останній відповідає за дії третьої особи, якій він передав річ на зберігання, як за свої власні. Первісний зберігач має право на регресний позов.

 

Стаття 944. Користування річчю, переданою на зберігання

1. Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Специфіка договору зберігання зумовлюється особливим обсягом прав зберігача відносно майна, яке зберігається. Право користування, тобто здобуття корисних якостей речі знаходиться, за загальним правилом, за рамками договору зберігання. Відповідно до статті, що коментується, користування речами, взятими на зберігання, не передбачається. Воно можливе за згодою поклажодавця чи при необхідності забезпечити схоронність майна (річ зберігає свої якості тільки в результаті постійного користування). Існують правовідносини, в яких зберігачу надається право користуватися предметом зберігання, незважаючи на те, що це не є обов'язковим для його збереження. Якщо зберігачу надається право користування річчю, то зміст такого договору має багато спільного з договором безплатного користування (див. гл.63 ЦК). Основною відмінністю цих договорів є мета передачі речі, що визначає правовідносини сторін. Договір безплатного користування укладається в інтересах позикоодержувача, тому останній повинен здійснювати поточний і капітальний ремонт, нести витрати на утримання речі. Він же в багатьох випадках несе ризик випадкової загибелі чи ушкодження речі. Договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця. Останній несе необхідні витрати для забезпечення схоронності речі, ризик її випадкової загибелі чи ушкодження. Передати річ у безплатне користування може тільки власник чи уповноважена ним особи, а на зберігання — й інші особи. Дострокове розірвання договору безплатного користування передбачене лише в окремих випадках, а за договором зберігання поклажодавець може в будь-який час і без пояснення причин припинити дію договору.

Стаття 945. Зміна умов зберігання

1. Зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь.

У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.

2.  Якщо річ пошкоджена або виникли реальна загроза її пошкодження чи інші обставини, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину.

Якщо зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. Наявність зазначених обставин доводиться зберігачем.

У реальному житті можуть виникнути обставини, що вимагають для забезпечення схоронності речі змінити умови зберігання, передбачені договором. З огляду на таку ситуацію закон зобов'язує зберігача негайно повідомити про це поклажодавця, дочекатися його відповіді і діяти відповідно до його вказівок. Але якщо майну поклажодавця загрожує реальна небезпека, необхідно прийняти термінові заходи для запобігання знищенню, ушкодженню, псуванню майна, то зберігач повинен вжити необхідних заходів самостійно, аж до реалізації майна.

Зберігач відповідає за знищення чи ушкодження речі, якщо він винен у виникненні обставин, що до цього призвели. Зокрема, відповідальність зберігача визначається у відповідності до ст. 950 ЦК. Він повинен відшкодувати збитки поклажодавцю з заліком суми, отриманої від реалізації речі. При відсутності вини зберігач вправі відшкодувати понесені витрати за рахунок поклажодавця шляхом відрахування їх з продажної ціни.

Стаття 946. Плата за зберігання

1. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

2. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.

3.  Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

4. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

ЦК передбачає оплатність послуг, які виникають з договору зберігання. За загальним правилом, плата за зберігання повинна бути сплачена зберігачу після закінчення зберігання, а якщо оплата передбачена по періодах, вона повинна виплачуватися відповідними частинами після закінчення кожного періоду. У тому випадку, коли зберігання припиняється до припинення обумовленого строку у зв'язку з обставинами, за які зберігач не відповідає, наприклад, за бажанням поклажодавця (ст. 953 ЦК), зберігач має право на пропорційну частину оплати. Якщо ж це відбулося у зв'язку зі здачею на збереження речей, що наділені небезпечними властивостями, про що поклажодавець не повідомив зберігача, останній зберігає право на весь обсяг обумовленої договором винагороди. Навпаки, при достроковому припиненні договору по обставинах, за які зберігач відповідає, він не тільки не вправі вимагати винагороди за строк, що залишився, а й повинен повернути поклажодавцю вже отримані від нього суми.

За згодою сторін плата може бути встановлена в грошовій, натуральній (із визначенням виду та кількості продукції) формі, чи у вигляді надання послуг зберігачеві. Можливий випадок, коли плата за договором виражається у праві зберігача користуватися річчю, яка була здана на зберігання, або її плодами. Плата за договором може бути змішаною. Плата не стягується за короткочасне зберігання речей у гардеробах установ, театрів, бібліотек та ін. Плата не стягується також у випадках зберігання речей під час стихійного лиха.

Якщо поклажодавець не виконав свого зобов'язання, а зберігач продовжує виконувати договір, то поклажодавець зобов'язаний внести плату, встановлену договором, за фактичний час зберігання.

В установчих документах чи договорі юридичної особи може бути передбачене безоплатне зберігання речі. У даному випадку юридична особа не є професійним зберігачем і це не входить в сферу її основної діяльності.

Стаття 947. Відшкодування витрат на зберігання

1. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

2.  Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.

3. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поклажодавець зобов'язаний виплатити зберігачу винагороду за збереження речі, якщо інше не передбачене законом чи договором, або не випливає з обставин справи. Обов'язком поклажодавця є відшкодування зберігачу витрат на збереження речі. Витрати на збереження підрозділяються законом на звичайні, тобто такі витрати, що необхідні для забезпечення схоронності речі в нормальних умовах цивільного обороту, і надзвичайні, тобто такі витрати, що викликані якими-небудь особливими обставинами і які сторони не могли передбачати при укладенні договору зберігання. Умови відшкодування поклажодавцем цих двох видів витрат не співпадають. Звичайні витрати повинні бути відшкодовані зберігачеві в усіх випадках, якщо тільки інше не передбачене законом чи договором. Окремо вони виділяються лише при безоплатному зберіганні, оскільки в тих випадках, коли зберігання здійснюється за плату, передбачається, що вони включаються у винагороду за зберігання.

Строки й умови сплати винагороди визначені у статті, що коментується, диспозитивне, тобто вони можуть бути змінені за згодою сторін. У ч. 2 визначені права зберігача при простроченні поклажодавця й у випадках, коли припинення договору зумовлене зовнішніми причинами (див. також ст.945 ЦК і коментар до неї).

Зберігач має право на відшкодування своїх витрат. При безоплатних відносинах відшкодовуються необхідні і вже зроблені витрати. З цього випливає, що витрати повинні бути визначені і доведені при пред'явленні відповідної вимоги. При сплатному зберіганні ці витрати включаються у загальну винагороду і, як правило, спеціально не виділяються. Ці правила мають диспозитивний характер. Вони можуть бути змінені законом чи договором зберігання.

У процесі зберігання може з'явитися необхідність зробити надзвичайні витрати, не передбачені умовами договору, що перевищують звичайні витрати при зберіганні подібного роду речей. Ця стаття надає можливість зберігачу одержувати не передбачені сторонами витрати за згодою поклажодавця. Остання може бути виражена як попередньо, так і згодом, як схвалення дій зберігача. При відсутності згоди поклажодавця надзвичайні витрати відшкодовуються зберігачу, якщо це передбачено законом, іншими правовими актами чи договором. Обов'язок поклажодавця відшкодувати такі витрати передбачається, зокрема у ст. 945 ЦК (див. коментар до неї). Однак у цих випадках стаття обмежує розмір відшкодування тим збитком, що міг бути заподіяний речі, якби витрати не були зроблені. За правилом ч. 2 зберігач може вимагати сплати йому поклажодавцем уже зроблених витрат, але не відшкодування всього збитку, що міг би бути заподіяний, якби ці витрати не були зроблені. Зазначені обмеження не виключають можливості пред'явлення зберігачем додаткової вимоги поклажодавцю, заснованої на безпідставному збагаченні (див. гл. 83 ЦК).

 

Стаття 948. Обов'язок поклажодавця забрати річ після закінчення строку зберігання

1. Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Оскільки договір зберігання забезпечує в першу чергу інтереси поклажодавця, то при невиконанні останнім свого обов'язку забрати річ, зберігач вправі самостійно реалізувати річ при дотриманні наступних умов, а саме: а) якщо інше не передбачено договором; б) після письмового попередження поклажодавця. За звичай ці дії здійснюються професійними зберігачами.

У випадку закінчення строку зберігання і відмови поклажодавця забрати здане на зберігання майно, зберігач, якщо ним є громадянин, може вимагати в судовому порядку примусового продажу невитребуваного майна з дотриманням правил, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України, а якщо зберігачем є юридична особа, що спеціалізується на зберіганні, вона зобов'язана невитребувану річ зберігати додатково у межах спеціальних строків, передбачених її статутом чи правилами роботи.

Стаття 949. Обов'язок зберігача повернути річ

1. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

2. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі.

3.  Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

Сторони при вчиненні договору зберігання мають на меті досягнення кінцевого результату — повернення речі поклажодавцеві в належному стані після закінчення строку зберігання. У випадку, коли за період зберігання в результаті певних обставин були отримані плоди та доходи вони передаються поклажодавцеві, якщо інше не передбачено договором. Права зберігача забезпечуються правилом про необхідність враховувати при визначенній якості і кількості речей, що повертаються, їхнього природного погіршення під час зберігання, а також природного збитку (усушка, вивітрювання і т.п.) чи інших змін, викликаних природними властивостями речей. Ці зміни визначаються у відношенні конкретних видів речей, установленими правовими актами, нормами природного збитку, а також звичайними результатами зберігання подібного роду речей, діловими звичаями.

У випадку виникнення спору про тотожність речей, прийнятих на зберігання, та речей, які зобов'язаний повернути зберігач, для його вирішення допускають свідчення свідків, вони можуть бути використанні незалежно від того, в якій формі був укладений договір

 

Стаття 950. Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі

1.  За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

2. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

3.  Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Найбільш важливою є відповідальність зберігача за втрату, нестачу чи ушкодження речей, прийнятих, ним на збереження. При цьому відповідальність особи, що робить послуги щодо збереження на сплатній основі, і особливо професійного зберігача, істотно відрізняється від відповідальності безоплатного зберігача та непрофесійного зберігача. Особи, що не відносяться до професійних зберігачів, відповідають за втрату, нестачу й ушкодження майна поклажодавця лише при наявності своєї провини, що передбачається відповідно до загального цивільно-правового правила. Професійні зберігачі відповідають за схоронність майна незалежно від провини. Дане положення відповідає загальному правилу ЦК про можливість відповідальності осіб без вини (ст. 614 ЦК). Крім дії нездоланної сили, професійний зберігач звільняється від відповідальності за втрату, нестачу чи ушкодження майна ще й тоді, коли це відбулося через властивості майна, про які зберігач, приймаючи його на збереження, не знав і не повинен був знати, або в результаті наміру чи грубої необережності поклажодавця (ч.2 ст.950 ЦК).

Важливе значення відіграє правило, що якщо втрата, нестача, ушкодження майна відбулися після того, коли поклажодавець зобовязаний забрати майно, то зберігач відповідає лише при наявності з його боку наміру чи грубої необережності (див.ст.948 ЦК та коментар до неї).

 

Стаття 951. Відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві

1. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі — у розмірі її вартості;

2)  у разі пошкодження речі — у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

2.  Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Що стосується розміру відповідальності зберігача за несхоронність майна, то він є різним при сплатному і безоплатному зберіганні. За сплатним договором зберігач, за загальним правилом, несе відповідальність у повному обсязі, тобто повинен відшкодувати поклажодавцю як реальний збиток, так і втрачену ним вигоду, якщо тільки законом чи договором не передбачено інше. Наприклад, нерідко при передачі речі на зберігання провадиться його оцінка, що вказується або в самому договорі, або

у виданому поклажодавцю документі (квитанції). У цьому випадку максимальний розмір відповідальності зберігача обмежується сумою оцінки речі. Іноді поклажодавець сам зазначає цінність предмета зберігання. Оголошена цінність може не відповідати дійсній вартості речі. Відповідальність у таких випадках обмежена оголошеною цінністю. У всякому разі вона не повинна перевищувати дійсної вартості речі.

Для визначення розміру відповідальності зберігача велике значення має ціна, з якої потрібно виходити при визначенні суми збитків. Ціна визначається за цінами місця виконання зобов'язання в день добровільного задоволення вимоги поклажодавця чи в день пред'явлення або задоволення позову, відповідно до правил, установлених у ст. 532 та ст. 946 ЦК.

Якщо при здачі майна на зберігання була здійснена оцінка цього майна і ціна його була зазначена в договорі чи іншому письмовому документі, виданому зберігачем, відповідальність зберігача обмежується сумою оцінки, оскільки не доведено, що дійсна вартість ушкодженого, утраченого чи відсутнього майна перевищує цю суму (див. ст.951 ЦК).Таким чином, обсяг відповідальності зберігача обмежений зазначеною у відповідному документі вартістю зданого на зберігання майна. Однак це правило не позбавляє можливості поклажодавця наполягати на відшкодуванні вартості зданого на зберігання майна і вище тієї оцінки, що зазначена в документі, якщо він доведе цю більш високу вартість утраченого, відсутнього чи ушкодженого майна.

При безоплатному зберіганні збитки, заподіяні поклажодавцю втратою, нестачею чи ушкодженням речі, відшкодовуються: 1) за втрату і нестачу речей — у розмірі вартості втрачених чи відсутніх речей; 2) за пошкодження речі -у розмірі суми, на яку знизилася їхня вартість.

Як при сплатному, так і при безоплатному зберіганні поклажодавець вправі відмовитися від майна, якість якого змінилася настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням. Однак зробити це, а також зажадати від зберігача відшкодування вартості такого майна й інших збитків поклажодавець може лише за умови, коли, по-перше, зберігач відповідає за наслідки, що відбулися, і, по-друге, інше не передбачене законом чи договором.

Зберігач несе відповідальність і за порушення інших своїх зобов'язань, зокрема за дострокове припинення зберігання, незаконне користування річчю без згоди поклажодавця, передачу речі третій особі, затримку з поверненням майна і т.д. У ЦК особливої відповідальності за зазначені порушення не передбачається, у зв'язку з чим відповідальність обмежується або стягненням зі зберігача заподіяних збитків, або застосовуються ті штрафні санкції, що були передбачені в договорі зберігання самими сторонами.

Стаття 952. Відшкодування збитків, завданих зберігачеві

1. Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

Збитки, зумовлені властивостями прийнятого на зберігання майна, можуть виразитися у знищенні чи ушкодженні речей зберігача, ушкодженні його здоров'я чи настанні інших негативних наслідків. Розмір відповідальності поклажодавця визначається за загальними правилами, встановленим у ст. 22 ЦК. Підставою відповідальності поклажодавця є його вина, що виразилася в тому, що він, передаючи майно на зберігання, не повідомив зберігача про небезпечні властивості зданої на зберігання речі (див. ст. 950 ЦК і коментар до неї).

Стаття 953. Повернення речі на вимогу поклажодавця

1. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Оскільки договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця, останній вправі відмовитися від нього в будь-який час. Однак так само, як і при відмові від передачі речі на зберігання (див. ст. 940 ЦК і коментар до неї), зберігач вправі вимагати відшкодування збитків, заподіяних йому достроковим припиненням договору зберігання, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Стаття 954. Зберігання за законом

1. Положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

Поряд зі зберіганням, що виникає з договору, існує збереження в силу закону. Мова йде про випадки, коли зобов'язання зберігання виникає при настанні зазначених у законі обставин. Прикладами такого зберігання є зберігання знахідки, бездоглядних тварин, спадкового майна, незамовленого товару тощо. Обов'язок по зберіганню майна може входити у зміст таких договорів, як перевезення, купівля-продаж, міна, комісія, майновий і житловий найм тощо.

У цих випадках до відносин по зберіганню майна застосовуються відповідні норми про договір зберігання, якщо інше не встановлено законом чи спеціальними правилами про ці договори. Так, наприклад, у всіх зазначених вище випадках особа, яка здійснює зберігання майна іншої особи, зобов'язана прийняти всі необхідні заходи для його збереження. Особа, якій належить майно, вправі в будь-який час зажадати його повернення. Застосовується до зазначених відносин цілий ряд інших правил, установлених стосовно договору зберігання. Однак наприклад, відповідальність за несхоронність майна, що знаходиться у володінні особи на підставі інших договорів, визначається за правилами, встановленими для цих договорів.

Особливо урегульоване питання про відповідальність за схоронність майна у готелях, будинках відпочинку, санаторіях, гуртожитках тощо. Ці організації відповідають за схоронність майна громадян, що знаходиться у відведених приміщеннях, навіть у тому випадку, коли це майно (крім грошей і коштовностей) і не було здане на зберігання цим організаціям (ст.973, 975 ЦК).

До такого зберігання, яке не слід змішувати з обов'язком по збереженню майна, що входить як складова частина в інші цивільно-правові зобов'язання, застосовуються правила про договори зберігання, якщо законом не встановлене інше.

 

Стаття 955. Застосування загальних положень про зберігання до окремих його видів

1. Положення параграфу 1 цієї глави застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

Стаття, що коментується, встановлює пріоритет спеціальних норм, що регулюють умови зберігання визначених видів речей і окремих видів зберігання (ст.ст. 936-978 ЦК) перед загальними нормами. Мається на увазі те, що умови договору зберігання значно розрізняються в залежності від особистості зберігача, виду й особливих властивостей речей, переданих на зберігання. Пріоритет, встановлений у відношенні спеціальних норм (ст.ст. 967-978 ЦК), не поширюється на загальні норми ЦК (перша частина).