Печать
PDF

Глава 4 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ - Страница 3

Posted in Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Стаття 44. Опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме

1.  На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

2. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визначення її безвісно відсутньою.

3.  Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном у її інтересах.

4.  За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати.

5.  Опіка над майном припиняється в разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Коментар див. після ст. 45.

 

Стаття 45. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою

1. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи, скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Визнання особи безвісно відсутньою породжує певні правові наслідки. Над її майном встановлюється опіка (ч. 1 ст. 44 ЦК). Із цього майна видається утримання особам, яких безвісно відсутній зобов'язаний за законом утримувати, і погашається заборгованість за іншими зобов'язаннями (ч. ч. З і 4 ст. 44 ЦК). На підставі заяви зацікавлених осіб або органа опіки і піклування нотаріус може призначити опікуна над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, до прийняття судом рішення про визнання її безвісно відсутньою (ч. 2 ст. 44 ЦК). Утриманці безвісно відсутнього здобувають право на одержання пенсії. Припиняються договір доручення (ч. 1 п. 2 ст. 1008 ЦК), учасником якого був безвісно відсутній, а також дія доручення, виданої ним чи йому (ч. 1 п. п. 6, 7 ст. 248 ЦК). Подружжя особи, визнаної безвісно відсутньою, має право розірвати з нею шлюб у спрощеному порядку (ч. 1 ст. 107 СК).

У випадку появи чи одержання відомостей про місце перебування особи, визнаної безвісно відсутньою, усувається невизначеність у питанні про її життя чи смерть. Тому суд скасовує рішення про визнання її безвісно відсутньою (ст. 45 ЦК). На підставі рішення суду скасовується встановлена над її майном опіка (ч. 5 ст. 44 ЦК).

Якщо шлюб з особою, яка визнана безвісно відсутньою, був розірваний, то у випадку її появи і скасування рішення суду про визнання її безвісно відсутньою, шлюб її з іншою особою може бути поновлений органами РАЦС за спільною заявою, осіб, які перебували у шлюбі за умови, що ніхто з них не перебуває в повторному шлюбі.

Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою

1.  Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.

2.  Фізична особа, яка пропала безвісти в зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

3.  Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або в зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Фізична особа може бути оголошена померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років. Як випливає зі змісту ч. 1 ст. 46 ЦК, для оголошення особи померлою попереднє визнання її безвісно відсутньою є необов'язковим. Тому, якщо пройшло три роки з дня одержання останніх відомостей про місце перебування цієї особи й є підстави припускати її смерть, то вона може бути відразу оголошена померлою.

Моментом, з якого обчислюються зазначені терміни (річний і трирічний) є день одержання останніх відомостей про відсутню особу. Якщо такий день установити неможливо, то початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були отримані останні відомості, а при неможливості установити місяць — 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК).

Трирічний термін, необхідний для оголошення особи померлою, скорочується: а) до шести місяців, якщо особа пропала безвісти при обставинах, що загрожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (наприклад, при зникненні літака, що летів над океаном), (ч. 1 ст. 46 ЦК). Термін обчислюється з дня нещасного випадку або з дня настання обставин, які загрожують особі смертельною небезпекою; б) до двох років, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями. Термін обчислюється з дня закінчення воєнних дій (ч. 2 ст. 46 ЦК). З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Особа оголошується померлою тільки в судовому порядку (ст. 46 ЦК, гл. 35 ЦПК). Часом смерті особи, оголошеної померлою, вважається день набуття законної сили рішення суду про оголошення особи померлою, якщо особа пропала безвісти при обставинах, які загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, або у зв'язку з воєнними діями, суд може оголосити її померлою від дня її вірогідної смерті (ч. З ст. 46 ЦК).

Оголошення особи померлою, засноване на презумпції її смерті, є юридичним фактом, що дає підставу для припущення про припинення цивільної правоздатності цієї особи. У випадку, коли фізична особа, яка оголошена померлою, у дійсності є живою, вона не позбавляється правоздатності, однак юридичні наслідки оголошення її померлою діють скрізь, де немає відомостей про те, що ця особа жива. Це пояснюється тим, що правоздатність є певною суспільною властивістю, пов'язаною із життям людини. Оголошення людини померлою засноване на презумпції її смерті. Тому передбачається, що її правоздатність припинилася.

 

Стаття 47. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою

1.  Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

2.  Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.

Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Виходячи з припущення про припинення правоздатності особи, закон у цьому випадку передбачає відкриття спадщини, припинення шлюбу, інших особистих і сімейних прав, а також зобов'язань, пов'язаних із особистістю. Частина 1 ст. 47 ЦК передбачає, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою, прирівнюються до правових наслідків, що настають у випадку смерті. Частина 1 ст. 1220 ЦК передбачає відкриття спадщини внаслідок смерті особи або оголошення її померлою судом. Однак спадкоємці особи, яка оголошена померлою, не мають право відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, що видав спадкоємцям посвідчення про право на спадщину на нерухоме майно, накладає заборону відчуження (ч. 2 ст. 47 ЦК).

 

Стаття 48. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою

1.  Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

4. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

Припущення про смерть особи, оголошеної померлою, спростовується у випадку появи особи або виявленні її місця перебування.

Рішення про оголошення особи померлою скасовується судом за заявою цієї особи або іншої зацікавленої особи (ч. 1 ст. 48 ЦК). Нове рішення суду є підставою для анулювання запису про смерть у книзі реєстрації актів цивільного стану (ст. 265 ЦПК).

Шлюб особи, яка була оголошена померлою, у цьому випадку відновлюється, якщо інша особа, з якою особа, оголошена померлою, була в шлюбі, не вступила у новий шлюб (ч. 1 ст. 118 СК). Із цим положенням СК, запозиченим з ч. 1 ст. 42 КпШС РРФСР 1969 р. навряд чи можна погодитися. Воно суперечить ч. 1 ст. 51 Конституції України, що передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Особа, незалежно від часу своєї появи, може на підставі ч. 2 ст. 48 ЦК вимагати повернення від будь-якої іншої особи своє майно, якщо воно збереглося і безоплатно перейшло до неї після оголошення особи померлою. Так, особа вправі вимагати своє майно в спадкоємців, тому що воно перейшло до них безоплатно. Якщо спадкоємці подарували кому-небудь це майно, то особа, яка з'явилася, вправі вимагати його у відповідних фізичних чи юридичних осіб, оскільки дарування — безоплатний правочин. Частина 2 ст. 48 ЦК також передбачає, що не можна вимагати безоплатно придбане і збережене в наявності майно, придбане за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

Особи, до яких майно особи, оголошеної померлою, перейшло за відплатними договорами, зобов'язані повернути його, якщо буде доведено, що вони знали, що особа, оголошена померлою, жива (ч. З ст. 48 ЦК). Частина 3 ст. 48 ЦК також передбачає, що у випадку неможливості повернення майна в натурі особі, що була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Частина 4 ст. 48 ЦК передбачає, що якщо майно фізичної особи, оголошеної померлою, перейшло до держави, Автономній Республіці

Крим або до територіальної громади, і було реалізовано ними, особі повертається сума, отримана від реалізації майна.

Від оголошення особи померлою слід відрізняти встановлення в судовому порядку факту смерті (п. 7 ст. 273 ЦПК). Необхідність у цьому виникає, коли є докази, що підтверджують смерть особи у певний час і при певних обставинах, а органи РАЦС відмовляють у реєстрації смерті. У цьому випадку не потрібно дотримувати термінів, передбачених для визнання особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою. Зацікавлені особи можуть у будь-який час звернутися з відповідною заявою в суд. Рішення суду про установлення факту смерті служить підставою для реєстрації смерті в органах РАЦС.

Стаття 49. Акти цивільного стану

1.  Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

2.  Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

3.  Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

4.  Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Акти цивільного стану — це юридичні факти (події та дії), з якими закон пов'язує виникнення, зміну, припинення правового положення особи як суб'єкта прав і обов'язків. Ці факти підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Ст. 1 Закону України «Про органи реєстрації актів цивільного стану» від 24 грудня 1993р. (зі змінами, внесеними законом України від 11 січня 2000 р.) дає наступне визначення актів цивільного стану: «Акти цивільного стану — це засвідчені державою факти народження, смерті, шлюбу, розірвання шлюбу, установлення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові». Згідно з ч. 1 ст. 49 ЦК актами цивільного стану є події і дії, що нерозривно пов'язані з особою і започатковують, змінюють, доповнюють, припиняють його здатність бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків. Частина 2 ст. 49 ЦК до актів цивільного стану особи відносить народження дитини, встановлення її походження, придбання громадянства, вихід із громадянства і його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження в дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. З цими фактами закон пов'язує правове положення особи в державі, у суспільстві і сім'ї. Частина З ст. 49 ЦК передбачає, що державної реєстрації підлягають народження фізичної особи, її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

Із фактами народження і смерті особи пов'язується виникнення і припинення цивільної правоздатності, а з фактом народження, крім того — походження дітей від визначених батьків, виникнення права на ім'я і деякі інші права. З моменту народження обчислюється вік, необхідний для придбання часткової, а потім і повної дієздатності. З фактом смерті пов'язане і припинення дієздатності.

Через особливе значення цих фактів для цивільної, сімейної й іншої галузей права закон установив реєстрацію актів цивільного стану як у державних і суспільних інтересах, так і з метою охорони особистих і майнових прав громадян. Актові записи в органах РАЦС є безперечними доказами засвідчених ними фактів, поки вони не спростовані в судовому порядку (ч. 1 ст. 21 і ч. 1 ст. 27 СК).

Акти цивільного стану реєструються місцевими відділами РАЦС, а в сільській місцевості і селищах — виконавчими комітетами сільських і селищних Рад.

При реєстрації актів цивільного стану повинні бути подані документи, що підтверджують факти, які підлягають реєстрації, а також документи, що засвідчують особистість заявника. Про здійснення реєстрації акта цивільного стану заявникам видається відповідне свідчення. Заява про реєстрацію народження повинне бути зроблено не пізніше місяця з дня народження дитини, а у випадку народження мертвої дитини --не пізніше трьох діб з моменту пологів. Одночасно з реєстрацією народження дитини провадиться запис про її прізвище, ім'я і по батькові. Заява про реєстрацію смерті має бути зроблена не пізніше трьох діб з моменту настання смерті чи виявлення трупа.

Виправлення помилок і внесення змін у записі актів цивільного стану при відсутності суперечки і наявності достатніх підстав провадяться органами РАЦС. У випадку спорів або відмови органа РАЦС питання вирішується в судовому порядку. Первинні записи актів цивільного стану анулюються органами РАЦС на підставі рішення суду.

У випадку загибелі чи втрати актових записів вони можуть бути відновлені органами РАЦС при наявності інших документів і доказів, що підтверджують, що ці записи були зроблені. У випадку відмови органів РАЦС у відновленні актового запису, факт реєстрації встановлюється судом. П. 4 ст. 273 ЦПК і п. 4 ст.

269 проекту ЦПК установлюють, що суд розглядає справи про встановлення реєстрації усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті. На підставі судового рішення органи РАЦС відновлюють утрачений актовий запис.