Стаття 1251. Посвідчення заповіту посадовою, службовою особою органу місце­вого самоврядування

1. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

1. Посадові та службові особи, яким надається право посвідчувати заповіти, визна­чаються рішенням виконавчого комітету відповідної ради (п. 2.1 Інструкції про поря­док вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України [248]). Таке повноваження може бути надане лише особам, які обіймають посаду у виконкомі відповідної ради. Ці по­садові особи вправі посвідчувати заповіти незалежно від місця проживання заповідача і від місця знаходження його майна, в тому числі нерухомого.

2. Посвідчення заповіту посадовою, службовою особою місцевої ради визнається нотаріальною дією, а заповіт, посвідчений такою особою, є видом нотаріально по­свідченого заповіту.

Стаття 1252. Посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою

1. Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаці­онарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його за­ступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

2. Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

3. Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

4. Заповіт військовослужбовця,  а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

5. Заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути по­свідчений начальником такої установи.

6. Заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

7. Заповіти осіб, зазначених у частинах першій — шостій цієї статті, посвідчуються при свідках.

8. До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення статті 1247 цього Кодексу.

9. Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у частинах першій — шостій цієї статті, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріуса­ми.

(Із змін від 14.04.2009)

1. Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, зазначеними в ст. 1252 ЦК, не вважаються посвідченими нотаріально. Заповіти, посвідчені такими особами, лише прирівнюються до нотаріально посвідчених (ст. 40 Закону «Про нотаріат» [57]; ч. 9 ст. 1252 ЦК). Кабінетом Міністрів затверджений Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених [252]. Посадові особи, зазна­чені в ст. 1252 ЦК, зобов'язані один примірник заповітів, які ними посвідчуються, негайно передати у державний нотаріальний архів або нотаріусу за місцем постійного проживання заповідача. Капітани морських суден зобов'язані передати один примірник заповіту начальникові порту України, а в іноземному порту — консулові України.

2. Посадові, службові особи, зазначені в ст. 1252 ЦК, посвідчують заповіти присвідках. Порушення цієї вимоги є підставою для визнання заповіту недійсним за рі­шенням суду.

Стаття 1253. Посвідчення заповіту при свідках

1. На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках.

2. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.

3. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.

4. Свідками не можуть бути:

1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

2) спадкоємці за заповітом;

3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

5. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

6. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

1. Текст ст. 1253 ЦК дає підстави для висновку про те, що при свідках не може посвідчуватись секретний заповіт: положення цієї статті неможливо пристосувати до порядку посвідчення секретного заповіту. Відповідно до ст. 1248, 1252, 1253 ЦК по­свідчення заповіту при свідках може бути обов'язковим відповідно до закону (ст. 1248, 1252 ЦК), а може здійснюватись на вимогу заповідача (ч. 1 ст. 1253 ЦК).

Стаття 1254. Право заповідача на скасування та зміну заповіту

1. Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.

2. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

3. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який за­повідач склав перед ним.

4. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

5. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

6. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем осо­бисто.

7. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встанов­леному цим Кодексом для посвідчення заповіту.

1. Заповідач необмежений управі скасувати заповіт,  внести до нього зміни, в тому числі і шляхом складання нового заповіту. Загальні положення про правочини (ст. 202 — 214 ЦК) не формулюють загальних правил про скасування чи зміну правочинів узагалі та односторонніх правочинів зокрема.  Підстав вважати скасу­вання заповіту різновидом відмови від правочину та поширювати чинність ст. 214 ЦК на скасування заповіту немає. Отже, скасування заповіту та його зміна є спеці­альними правовими конструкціями. Родовим поняттям щодо понять скасування та зміни заповіту є тільки поняття правочину, оскільки скасування правочину також є правочином.

2. Скасування заповіту, його зміна, в тому числі і шляхом складання нового заповіту, вчиняються в порядку, встановленому для заповітів. Проте слід врахо­вувати, що відповідно до абзацу третього п. 168 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [434] нотаріально посвідчується справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту. Тим часом, відповідно до час­тини першої ст. 78 Закону «Про нотаріат» [57] справжність підпису на документах може засвідчуватись, якщо документ не має характеру угоди (тобто правочину). За наявності цієї суперечності слід керуватись законом, а не підзаконним актом. Цей висновок має практичне значення для діяльності нотаріуса. У цьому випадку він має посвідчувати правочин, спрямований на зміну або скасування заповіту, а не від­повідний підпис, і додержуватись правил про посвідчення правочинів, а не правил про посвідчення підписів.

3. На скасування та зміну заповіту поширюється загальне правило ст. 41 Закону «Про нотаріат», відповідно до якого нотаріальні дії за винятками, встановленими цією статтею, можуть здійснюватись будь-яким нотаріусом (а не тільки тим, який по­свідчував заповіт, який скасовується чи змінюється).

4. Кожний новий заповіт скасовує попередній заповіт і не відновлює той заповіт, який було складено і посвідчено до заповіту, який тут названо попереднім. Визнання заповіту недійсним також не відновлює чинності попереднього заповіту, за винятком випадків, коли недійсним визнано заповіт у зв'язку з тим, що заповідач як дієздат­на особа в момент вчинення правочину не усвідомлював значення своїх дій та (або)
не міг керувати ними (ст. 225 ЦК), та коли заповіт вчинено під впливом насильства (ст. 231 ЦК).

Стаття 1255. Таємниця заповіту

1. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

1. Заборона нотаріусу, іншим посадовим, службовим особам, які посвідчують заповіт, свідкам, фізичній особі, яка підписує заповіт замість заповідача (частина четверта ст. 207, ст. 1247 ЦК), розголошувати відомості щодо складення заповіту та його змісту, щодо скасування та зміни заповіту не доповнюється адекватними мірами відповідальності. Тому законодавець вводить нову для вітчизняного цивільного права правову конструкцію секретного заповіту.

Стаття 1256. Тлумачення заповіту

1. Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

2. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом від­повідно до статті 213 цього Кодексу.

1. За наявності згоди між спадкоємцями вони вправі здійснити тлумачення запові­ту. При цьому спадкоємці мають дотримуватись правил тлумачення правочинів, уста­новлених ст. 213 ЦК. При порушенні цих правил, а також у всіх випадках, коли під видом тлумачення до заповіту внесено зміни, будь-який спадкоємець вправі оспорити в суді тлумачення заповіту, хоча б воно було здійснено за згодою всіх спадкоємців.

2. У разі недосягнення між спадкоємцями згоди стосовно тлумачення заповіту будь-який із спадкоємців, один або декілька із них вправі звернутися до суду з позовною заявою про тлумачення заповіту.

Стаття 1257. Недійсність заповіту

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслід­ком недійсності іншої його частини.

4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавле­ний права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

1. Заповіт є правочином. Тому до нього застосовуються загальні положення про правочини (ст. 202 — 214 ЦК) та положення про недійсність правочинів (ст. 215 — 236 ЦК). Разом з тим у ст. 1257 ЦК формулюються спеціальні правила щодо підстав нікчемності заповіту, щодо підстав оспорюваності заповіту, щодо можливості визнання недійсним лише частини заповіту та долю решти умов заповіту і щодо наслідків недій­сності заповіту. Положення всіх чотирьох частин ст. 1257 ЦК формулюють спеціальні правила порівняно з правилами ст. 215 — 236 ЦК. Тому із ст. 1257 ЦК не можна виводити та застосовувати такі правила: 1) про те, що не є нікчемними заповіти, які складені особою, яка мала на це право, та які складені з додержанням вимог до їх форми та порядку посвідчення. Це питання має вирішуватись відповідно до загальних положень про недійсність правочинів; 2) про те, що заповіт не може кваліфікуватись як оспорюваний та визнаватись судом недійсним, крім випадків, коли волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Зокрема, суд може визнати недійсним правочин, який за змістом суперечить актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК). Такі правила виводити із ч. 1 та 2 ст. 1257 ЦК та застосовувати не можна, оскільки застосуванню в цих випадках підлягають положення ст. 215 — 236 ЦК про недійсність правочинів.

2.  Слід звернути увагу на положення ч. 1 ст. 1257 ЦК про те, що підставою нікчем­ності заповіту є порушення вимоги про його посвідчення (нотаріального чи такого, що прирівнюється до нотаріального), які (вимоги) включають вимоги до порядку посвідчення (зокрема, вимоги про його посвідчення при свідках, як це передбачено ч. 2 ст. 1253 ЦК).

3.   Частина 4 ст. 1257  ЦК встановлює такий наслідок недійсності заповіту, як отримання спадкоємцями за законом права на спадкування на загальних підставах. Із цього спеціального правила не можна виводити правила про те, що ч. 4 ст. 1257 ЦК виключає застосування ч. 4 ст. 1254 ЦК (про те, що визнання заповіту недійсним на підставі ст. 225 і 231 ЦК відновлює чинність попереднього заповіту), ст. 216 ЦК
про наслідки недійсності правочину.

4. Позов про визнання заповіту недійсним на підставі ст. 225 ЦК та інших статей цього Кодексу може бути пред'явлений упродовж загальної позовної давності (ст. 257 ЦК), яка обчислюється з дня, коли особа дізналась про складення заповіту, який порушує її право, а на підставі ст. 231 ЦК — упродовж п'яти років (ч. З ст. 258 ЦК). В останньому випадку позовна давність починає перебіг з дня припинення на­сильства (ч. 2 ст. 261 ЦК). До вимог про застосування наслідків нікчемного запо­віту (ч. 1 ст. 1257 ЦК) застосовується позовна давність у десять років (ч. 1 ст. 258 ЦК).

5. Судова практика опрацювала таку правову позицію, відповідно до якої спеціальні правила ст. 1257 ЦК виключають застосування загального правила ч. 2 ст. 219 ЦК. Ця правова позиція не враховує, що загальні правила для того і формулюються, щоб їх застосовували до всіх відповідних правовідносин. Вони не можуть застосовуватись тільки у разі логічної несумісності із спеціальними правилами. У даному випадку такої несумісності немає. Тому ч. 2 ст. 218 ЦК може застосовуватись до заповітів.