Стаття 652.   Зміна  або  розірвання  договору  у зв'язку  з істотною  зміною обставин

1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні до­говору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони мог­ли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, — змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї ви­магалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбави­ло б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

3. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з вико­нанням цього договору.

4. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішен­ням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

1.  У статті 652 ЦК формулюються розгорнені правила, спрямовані на захист інтересів сторін договору у разі істотної зміни обставин. Законодавець у цьому випадку визнав, що зміст прав та обов'язків, які виникли у сторін на підставі договору, доцільно змі­нити з метою зберегти той баланс інтересів сторін, якого було досягнуто при укладенні договору і який виявився порушеним у зв'язку із істотною зміною обставин.

2. Підставою зміни або розірвання договору може бути істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Визначення істотності зміни об­ставин наводиться в абзаці другому ч. 1 ст. 652 ЦК. Але і за наявності істотної зміни обставин договір не може бути змінений або розірваний, якщо договором передбачено, що він не може бути змінений або розірваний за таких підстав. Обмеження на зміну або розірвання договору в зв'язку з істотною зміною обставин може випливати із суті зобов'язання.

3. Частина 2 ст. 652 ЦК установлює, що у разі недосягнення між сторонами до­говору згоди щодо його розірвання, відповідний договір може бути розірваний за рі­шенням суду. Це можливе за наявності одночасно всіх умов, що встановлені пп. 1 — 4 ч. 2 ст. 652 ЦК.

Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору, повинна довести, що в мо­мент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна доказати, що її вина в неусуненні причин, які призвели до зміни обставин, відсутня. У п. 2 ч. 2 ст. 652 ЦК побічно, але дуже вдало розкрито зміст поняття вини як непроявлення всієї турботливості та обачності, які вимагались від сторони. Варто звернути увагу на те, що про турботливість та обачність сторони йдеться тільки стосовно усунення причин після їх виникнення. Непроявленню сторо­ною турботливості та обачності стосовно запобігання настанню цих причин правове значення не надається.

4.  При вирішенні питання про розподіл між сторонами витрат, які уже здійснені на виконання договору, щодо якого вирішується спір про його розірвання, суд повинен виходити з необхідності їх справедливого розподілу. Це правило слід застосовувати за аналогією і до правовідносин, що виникають при розірванні договору в зв'язку з істотною зміною обставин на підставі спеціальних норм, якщо вони не встановлюють наслідків розірвання договору.

5. Ще більш обмежені можливості встановлюються для зміни договору за рішенням суду в зв'язку з істотною зміною обставин. Законодавець виходить із того, що захист інтересів сторін договору у випадках істотної зміни обставин у достатній мірі здій­снюється шляхом надання права вимагати розірвання договору. Тому зміна договору за рішенням суду в зв'язку з істотною зміною обставин допускається лише в двох ви­падках: 1) якщо розірвання договору суперечить суспільним інтересам; 2) якщо розі­рвання договору потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

6. Правила ст. 652 ЦК про зміну або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин застосовуються поряд із спеціальними правилами подібного змісту. Відповідно до ч.  1 ст. 724 ЦК дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився. Це правило стосується розірвання договору дарування тільки шляхом
односторонньої відмови від договору.

7. У разі виникнення у відчужувача за договором довічного утримання (догляду)  потреби у видах матеріального забезпечення та догляду, не передбачених договором, відчужувач може звернутись до суду з вимогою про покладення на набувача обов'язку надати такі види утримання чи догляду. Суд має вирішувати справу відповідно до засад справедливості та розумності (ч. 2 ст. 749 ЦК). Це правило має частковий ха­рактер і не може виключати застосування загальних правил ст. 642 ЦК про зміну або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

8. Не виключає застосування ст. 652 ЦК ч. 4 ст. 844 ЦК, яка застосовується у ви­падках, коли виникла необхідність проведення додаткових робіт і у зв'язку з цим — іс­тотного перевищення погодженого сторонами приблизного кошторису. Якщо підрядник попередив замовника про виникнення зазначених обставин, а замовник не погодився на перевищення кошторису, підрядник має право розірвати договір шляхом повідо­млення про відмову від договору підряду в формі, що відповідає ст. 205 — 208 і 654 ЦК. При розірванні договору на підставі ч. 4 ст. 844 ЦК не треба додержуватись вимог, установлених ч. 2 ст. 652 ЦК. Такі ж правила встановлено ст. 848 ЦК на ви­падок невиконання замовником вимог підрядника щодо заміни недоброякісного або непридатного матеріалу, зміни вказівок про спосіб виконання робіт, усунення інших обставин, що загрожують якості або придатності результату роботи. Відповідно до абзацу другого ч. 5 ст. 844 ЦК підрядник має право вимагати розірвання договору у судовому порядку у випадках, коли виникла необхідність у збільшенні кошторису, а замовник відмовився від збільшення кошторису. При цьому закон не передбачає захисту права підрядника вимагати збільшення кошторису шляхом зміни договору, а допускає лише примусове розірвання договору.

Стаття 653.   Правові наслідки зміни або розірвання договору

1. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

2. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

3. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиня­ється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо до­
говір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання до­говору законної сили.

4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встанов­лено договором або законом.

5. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням до­говору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, за­вданих зміною або розірванням договору.

1. Із ч. 1 та 2 ст. 653 ЦК випливає, що законодавець чітко розрізняє поняття зміни та розірвання договору, з одного боку, та поняття зміни та припинення зобов'язання — з іншого. Зміна договору тягне за собою зміну змісту зобов'язань, які на цьому договорі ґрунтуються. Розірвання договору тягне припинення зобов'язань, що виникли на його підставі. Але це — найбільш загальні положення про зв'язок правових конструкцій, що розглядаються, та понять, що їм відповідають. Більш конкретні наслідки зміни або розірвання договорів визначаються спеціальними правилами стосовно окремих видів зобов'язань. При цьому, як правило, різниця між зміною та припиненням (розірван­ням) договору, з одного боку, і зміною та припиненням зобов'язання, — з іншого, ігнорується.

2. При застосуванні ст. 653 ЦК слід ураховувати, що її зміст має неоднорідний ха­рактер: 1) ч. 1 та 2 стосуються всіх підстав і способів зміни та розірвання договорів, передбачених ст. 651 і 652 ЦК, а також спеціальними правилами; 2) ч. З стосується  визначення моменту зміни або припинення зобов'язання лише у разі зміни та розір­вання договорів за згодою сторін або в судовому порядку (ч. 1,2 ст. 651 ЦК); 3) ч. 4
застосовується лише у випадках зміни або розірвання договору відповідно до ст. 651 ЦК та інших спеціальних положень законів, що передбачають зміну або розірвання договору не в зв'язку з істотною зміною обставин, якщо такими спеціальними положен­нями законів не встановлені особливості наслідків зміни або розірвання договорів (на­слідки розірвання договору з підстав, передбачених ч. 1 ст. 652 ЦК або спеціальними правилами про зміну або розірвання договору в зв'язку з істотною зміною обставин, визначаються відповідно до ч. З ст. 652 ЦК); 4) ч. 5 ст. 653 ЦК застосовується тільки у випадках, передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК (якщо підставою зміни або розірвання до­говору було істотне порушення договору однією із його сторін), а також у випадках, коли договір змінюється або розривається на підставі спеціальних положень закону в зв'язку з порушенням договору однією із сторін.

3. Стаття 653 ЦК не визначає момент зміни або розірвання договору, а встанов­лює лише долю зобов'язання у зв'язку із зміною або розірванням договору. Момент розірвання або зміни договору визначається ч. 5 ст. 188 ГК [31], якщо це питання вирішується судом. У такому випадку договір вважається розірваним або зміненим з дня набрання чинності рішенням суду. Інше може бути встановлене рішенням суду (цей висновок зроблено шляхом логічного тлумачення вкрай невдалого формулювання ч. 5 ст. 188 ГК). Формулювання «якщо іншого строку набрання чинності не встанов­лено за рішенням суду» логічно не погоджується з попереднім текстом ч. 5 ст. 188 ГК, де йдеться про день зміни або розірвання договору, а не про день (строк) набрання чинності рішенням суду. Крім того, строк набрання законної сили рішенням суду вста­новлюється ст. 85 ГК, яка не допускає, щоб цей строк визначав суд. Викладені правила Господарського кодексу можна за аналогією застосовувати і до зміни чи розірвання інших договорів. При зміні або розірванні договорів шляхом укладення сторонами від­повідної угоди, момент зміни або розірвання договору співпадає з моментом укладення такої угоди, що визначається відповідно до загальних правил ст. 638, 640 ЦК.

4.  Викладені вище правила, що встановлюють момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним, не поширюються на випадки зміни або розірвання дого­вору шляхом учинення стороною договору одностороннього правочину, тобто шля­хом відмови від договору. Загальні правила щодо порядку вчинення односторонніх правочинів, зокрема, щодо моменту, з якого такі правочини вважаються здійсненими,
не встановлені. Оскільки відмова від договору — це односторонній правочин, який породжує, змінює чи припиняє права та обов'язки обох сторін договору, його слід вважати вчиненим в момент отримання стороною повідомлення про відмову, яке можна належне ідентифікувати як таке, що виходить від сторони договору. Тому сторона, що відмовляється від договору, має потурбуватись про забезпечення себе доказами на випадок виникнення необхідності доводити факт відмови. При прийнятті судових рішень, якщоівиникає потреба у визначенні моменту припинення договору унаслідок відмови від нього однієї із сторін, за відсутності спеціальних положень законодавства правильним було б застосовувати за аналогією ч. 2 ст. 782 ЦК, яка моментом розір­вання договору найму у разі відмови від нього наимодавця називає момент одержан­ня наймачем повідомлення наимодавця про відмову від договору. Подібне правило встановлене ч. З ст. 7 Закону «Про фінансовий лізинг» [170] («відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися
про таку відмову»).

Разом з тим, стосовно окремих видів договорів установлюється спеціальний порядок їх зміни або розірвання шляхом учинення одностороннього правочину.

5. Стосовно договору ренти встановлюється, що він припиняється після спливу трьох місяців від дня отримання одержувачем ренти письмової відмови платника без­ строкової ренти від договору за умови повного розрахунку між сторонами (ч. З ст. 739 ЦК). Якщо до спливу зазначеного строку повний розрахунок між сторонами не було проведено, договір зі спливом трьох місяців від дня одержання письмової відмови не припиняється. У подальшому за таких умов припинення договору можливе лише шляхом заявлення нової відмови від договору.

6. Способом відмови від договору найму, укладеного на невизначений строк, є письмове попередження наймодавцем або наймачем іншої сторони. Договір у таких випадках припиняється через місяць після попередження, а у разі найму нерухомого майна — через три місяці після попередження. Це правило ч. 2 ст. 763 ЦК не поширю­ється на договори оренди землі, стосовно яких ст. 32 Закону «Про оренду землі» [165]
встановлює спеціальні правила про порядок припинення договору оренди землі.

7. Відповідно до ч. 1 ст. 790 ЦК право наймача відмовитися від договору прокату доповнюється правом повернути річ наимодавцеві в будь-який час. Це просте форму­лювання могло б викликати значні труднощі при його застосуванні, оскільки при від­мові від договору, тобто при його достроковому припиненні на наймача логічним було б покласти обов'язок повернути річ (а не надавати йому таке право). Право наймача повернути річ наимодавцеві при відмові від договору не виражає зміст правовідносин, що при цьому виникають. І тільки ч. 2 ст. 790 ЦК уносить деяку ясність у відноси­ни сторін, якщо наймач від договору прокату відмовився, але річ не повернув: це є можливим, але наймач несе обов'язок уносити плату за весь період «фактичного ко­ристування річчю». Слова, що взяті в лапки, очевидно, будуть тлумачитись як період знаходження речі у наймача, якщо відсутні підстави звільнення наймача від обов'язку вносити плату.

8. У частині 3 ст. 653 ЦК формулюється загальне правило про момент зміни або припинення зобов'язання в зв'язку із зміною або розірванням договору. Ці моменти відповідно до тексту закону збігаються: зобов'язання припиняється в момент досягнення домовленості про зміну або припинення договору (очевидно, у формі, яка вимагається законом) або в момент набрання законної сили рішенням суду за позовом про зміну або розірвання договору. Домовленістю сторін може бути встановлене інше. Інше може бути обумовлене і характером зміни договору. Ці два винятки не виключають установлення іншого і законом. Це — дуже суттєво, бо ч. З ст. 653 ЦК не вирішує питання про те, що ж саме розуміється під словами «зобов'язання змінюється або припиняється». Якщо зобов'язання розуміти так, як це випливає із ст. 509 ЦК (як односторонній правовий зв'язок — одна сторона несе обов'язки, а інша має права), то, очевидно, відповідно до ч. З ст. 653 ЛДК припиняється (змінюється) не одне зобов'язання, а припиняються два пов'язаних між собою зустрічних зобов'язання, що ґрунтуються на одному і тому ж договорі. Але ж цим не дається вичерпна відповідь на поставлене вище питання. Тому наслідки зміни або розірвання договору слід проаналізувати стосовно окремих видів договорів і зобов'язань.

9.   У разі зміни або розірвання договору,  за загальним правилом ч.  4 ст. 653 ЦК, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Інше може бути вста­новлено лише договором або законом. Наведене загальне правило є занадто жорстким стосовно обох сторін договору, а не тільки стосовно сторони, яка припустилася іс­тотного порушення договору. Воно є особливо жорстким на фоні правила ч. З ст. 652 ЦК, яке поширюється на випадки зміни або розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин та передбачає необхідність справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням договору. З огляду на це суттєво­го значення набувають правила спеціальних законів, умови договорів про наслідки зміни або розірвання договорів, а також положення ч. 5 ст. 653 ЦК, що покладає на сторону, яка припустилась істотного порушення договору, обов'язок відшкодува­ти збитки, завдані зміною або розірванням договору. Кваліфікувати майно чи гроші, які передані за договором до його зміни або розірвання та передання яких втратило підставу, як збитки можливо, але ж відшкодування збитків є мірою відповідальності,
що застосовується за наявності вини (ст. 614 ЦК; ст. 216 — 218 ГК [31]), а набуття чи збереження майна, що у зв'язку з розірванням договору втратило підставу, часто не пов'язане з виною. Логічне доповнення ч. 5 ст. 563 ЦК правовим приписом, від­повідно до якого стягнення збитків на підставі цього законодавчого положення не за­лежить від вини, є можливим. Але ж такий правовий припис не може застосовуватись усупереч ч. 1 ст. 614 ЦК, що закріплює правило про вину як умову відповідальності. Навіть застереження про те, що принцип вини не застосовується, якщо інше встанов­лено законом (ч. 1 ст. 614 ЦК), не є підставою для застосування згаданого правового припису, оскільки у ч. 5 ст. 653 ЦК нічого не встановлено як раз тому, що є загальне правило ч. 1 ст. 614 ЦК про вину.

10.   Було б добре, якби сторони при укладенні договорів користувались перед­баченою ч. 4 ст. 653 ЦК можливістю та включали до договорів умови про наслідки розірвання договору. Але ж вони користуються цією можливістю рідко. Спеціальні положення законів також рідко вирішують питання, про яке йдеться. Що стосується п. З ч. Зет. 1212 ЦК, яким передбачається застосування цієї статті до відносин до
повернення виконаного однієї із сторін у зобов'язанні, то треба враховувати наступне. Легко помітна логічна несумісність між ч. 4 ст. 653 ЦК і п. З ч. З ст. 1212 ЦК: одне із цих законодавчих положень не допускає повернення того, що було виконане (при цьому не робиться будь-якого застереження про те, що таке не допускається у межах зобов'язальних правовідносин, отже, це не допускається і в інших правовідносинах), а інше — допускає. Тому суперечність між цими двома законодавчими положеннями має вирішуватись за правилом про переважне застосування спеціальних правових приписів перед загальними. Цілком зрозуміло, що в ч. 4 ст. 653 ЦК формулюється спеціальне правило, що регулює відносини, які виникають унаслідок розірвання дого­вору. Пункт 3 ч. З ст. 1212 ЦК формулює загальне правило, яке стосується повернення виконаного у зобов'язанні, якщо виконання було безпідставним або втратило підставу згодом. Тому ч. 4 ст. 653 ЦК підлягає застосуванню. І доцільно було б нагадати, що вона застосовується до всіх випадків розірвання договору, в тому числі і до випадків односторонньої відмови від нього.

За викладених умов при застосуванні ч. 4 ст. 653 ЦК у відповідних випадках слід ураховувати засади добросовісності, справедливості та розумності, що закріплені в п. 6 ст. З ЦК, але входять до змісту принципу верховенства права, а тому можуть застосовуватись (за наявності достатніх підстав) переважно перед конкретними за­конодавчими положеннями. Зважаючи на це в подальшому аналізуються окремі види правовідносин, на які поширюється чинність ч. 4 ст. 653 ЦК і до яких не виключається можливість застосування засад добросовісності, справедливості та розумності.

11.  У разі зниження ціни на вимогу покупця в зв'язку з тим, що продавець не ви­конав свого обов'язку попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (ст. 659 ЦК), сторони не мають права вимагати того, що було виконане до моменту зміни договору (ч. 4 ст. 653 ЦК). Оскільки порушення, якого припустився продавець за відповідних умов може бути кваліфіковане як істотне, різниця між раніше
сплаченою покупцем ціною і зниженою ціною може бути стягнена з продавця у ви­гляді збитків на підставі ч. 5 ст. 653 ЦК. Якщо з урахуванням конкретних обставин порушення, якого припустився продавець, відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 651 ЦК не може бути кваліфіковане як істотне,  різницю в цінах належить стягувати з посиланням на ст. 1212 ЦК та засади добросовісності, справедливості й розумності (п. 6 ст. З ЦК), що входять до змісту принципу верховенства права, а тому мають вищу юридичну силу.

Аналогічним чином слід учинити і при вирішенні спору про повернення покупної ціни у разі розірвання договору на вимогу покупця з підстав, зазначених у ст. 659 ЦК, якщо покупна ціна була сплачена до моменту розірвання договору.

12. У разі відмови продавця передати проданий товар (ч. 1 ст. 685 ЦК) порушення, якого припустився продавець, завжди буде істотним (ч. 2 ст. 651 ЦК). Тому сплачена покупцем ціна товару могла б бути стягнена з продавця у вигляді збитків, завданих розірванням договору. Але стосовно таких випадків установлене спеціальне правило, відповідно до якого покупцю надається право у разі розірвання договору шляхом
відмови від нього вимагати повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК).  Це ж правило застосовується у випадках прострочення передання товару продавцем покупцеві та відмови в зв'язку з цим покупця від договору.

13. У випадках розірвання договору шляхом відмови покупця від нього у зв'язку з тим, що продавець не передав покупцеві приналежності товару або документи, що стосуються товару (ч. 2 ст. 666 ЦК), ціна, що була сплачена покупцем за товар, під­лягає стягненню з продавця як збитки на підставі ч. 5 ст. 653 ЦК (якщо порушення, якого припустився продавець, кваліфікується як істотне (ч. 2 ст. 651 ЦК) або п. 6 ст. З
і ст. 1212 ЦК (якщо порушення не підпадає під визначення істотного). Товар при цьому підлягає поверненню продавцеві на підставі п. 6 ст. З і п. З ч. 2 ст. 1212 ЦК.

14. При відмові продавця від договору на підставі ч. 2 ст. 671  ЦК (асортимент товару, що підлягає переданню за договором купівлі-продажу, не встановлений або не був визначений у порядку, встановленому договором, коли із суті договору випливає, що товар має бути переданий в асортименті) попередньо сплачена покупцем грошова сума, що складає вартість товару підлягає стягненню з продавця як збитки на під­ставі ч. 5 ст. 653 і п. б ст. З ЦК. Товар повертається продавцеві на підставі ст. 1212 і п. 6 ст. З ЦК

15.  При пропорційному зменшенні покупної ціни (п. 1 ч. 1 ст. 678 ЦК) у зв'язку з неналежною якістю товару покупець має право вимагати відшкодування збитків у роз­мірі грошової суми, що складає різницю між раніше сплаченою ціною та зменшеною ціною (ч. 5 ст. 653 ЦК). У разі відмови покупця від договору у зв'язку з переданням йому покупцем товару неналежної якості п. 1 ч. 2 ст. 678 ЦК установлюється спеціаль­не правило, яким покупцеві надається право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Таке ж правило встановлене стосовно відмови покупця від договору купівлі-продажу у зв'язку з переданням йому некомплектного товару (п. 2 ч. 2 ст. 684 ЦК).

16. Безпідставна відмова покупця від прийняття товару, безпідставне зволікання з прийняттям товару дає право продавцю відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 4 ст. 690 ЦК). Якщо при цьому покупець здійснив попередню оплату товару, за ним на підставі п. 6 ст. З і ст. 1212 ЦК слід визнати право на стягнення як безпідставно отриманої продавцем грошової суми, що була сплачена за товар, що не виключає стяг­нення продавцем з покупця збитків, завданих безпідставною відмовою від прийняття товару, на підставі ст. 22, 623 ЦК.

17. У разі відмови продавця від договору купівлі-продажу у зв'язку з відмовою покупця оплатити товар (ч. 4 ст. 692 ЦК), цей товар може виявитись переданим по­купцеві на момент розірвання (припинення) договору. За таких умов за продавцем слід визнати право на підставі п. 6 ст. З та 1212 ЦК вимагати повернення товару як безпідставно набутого. Якщо товар не зберігся, з покупця належить стягнути його
вартість.

Право продавця вимагати повернення товару, проданого в кредит, у випадку про­строчення чергових платежів (оплати) визнається ч. 4 ст. 694 ЦК і ч. 2 ст. 695 ЦК. Але при цьому в названих статтях не вирішується доля грошових сум, які передав (перерахував) покупець продавцеві в порядку часткової оплати товару, проданого в кредит. її слід вирішувати на підставі п. 6 ст. З і 1212 ЦК, тобто, раніше внесені суми часткової оплати підлягають стягненню з продавця як безпідставно набуте майно. Такий же висновок належить зробити стосовно випадків прострочення оплати товару, переданого за договором купівлі-продажу з умовою про перехід права власності на то­вар після повної оплати чи настання інших обставин (ч. 2 ст. 697 ЦК). Продавець, однак, на підставі п. 6 ст. З і п. З ч. З ст. 1212 ЦК має право вимагати зменшення сум, які підлягають стягненню з нього, з урахуванням зносу товарів, які були продані в кредит та використовувались покупцем.

18. Порушення продавцем права покупця на інформацію про товар дає право по­купцеві за договором роздрібної купівлі-продажу відмовитись від договору та вима­гати повернення сплаченої за товар грошової суми, відшкодування збитків і майнової шкоди (ч, 3 ст. 700 ЦК). Але порушення, якого припустився продавець, не позбавляє його права на підставі п. 6 ст. З і ст. 1212 ЦК вимагати повернення товару, який було
передано за договором покупцеві, як безпідставно набутого.

19. Реалізація покупцем свого права на відмову від договору роздрібної купівлі-продажу на свій розсуд до передання йому товару (ч. З ст. 702 ЦК) не позбавляє його права вимагати повернення грошової суми, раніше сплаченої за товар, на підставі п. 6 ст. З і 1212 ЦК як безпідставно набутої продавцем.

20. Спеціальні правила щодо розрахунків між сторонами договору ренти при його розірванні, встановлені ст. 741 ЦК, виключають застосування до відносин між сторонами загальних правил ч. 4 і 5 ст. 653 ЦК. Але ч. 2 і 3 ст. 741 ЦК повинні бути дещо скориговані на підставі п. 6 ст. З ЦК. Якщо відповідно до договору ренти одержувач ренти передав платникові ренти майно безоплатно, за одержувачем ренти слід визна­ти право вимагати від платника ренти не тільки виплати річної суми ренти, а і по­вернення переданого майна (встановлене ч. 2 ст. 741 ЦК правило ущемлює інтереси одержувача ренти, який передав майно значної вартості безоплатно, але не має права вимагати його повернення у разі розірвання договору).

Частина третя ст. 741 ЦК ущемлює інтереси платника ренти, який один раз уже оплатив майно, передане за договором ренти, і у зв'язку з розірванням договору несе обов'язок ще раз оплатити це майно поряд з обов'язком сплатити річну суму ренти. Тому при застосуванні ч. З ст. 741 ЦК на підставі п. 6 ст. З ЦК слід відмовитись від застосування положення про обов'язок платника ренти сплатити вартість майна, переданого відповідно до такого договору, у разі його розірвання.

21.  Зважені правила про наслідки розірвання договору довічного утримання вста­новлені ст. 756 ЦК. Якщо договір розірвано у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем своїх обов'язків, набувач зобов'язаний повернути у власність відчужувача набуте за договором довічного утримання майно. Витрати, зроблені на­бувачем відповідно до договору, поверненню не підлягають.

У разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, отриманого ним за дого­вором, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно, виконував свої обов'язки. Із цього правила ч. 2 ст. 756 ЦК слід зробити висновок про те, що в решті випадків розірвання договору довічного утримання на вимогу набувача відчужувач має право вимагати повернення йому майна, переданого набувачеві за договором до­вічного утримання.

22. При припиненні договору найму ст. 785 ЦК покладає на наймача обов'язок не­гайно повернути річ, що була предметом договору найму, наймодавцеві та встановлює санкцію за порушення цього обов'язку. Але ж питання про право наймача вимагати повернення грошової суми, сплаченої в порядку попередньої оплати користування річчю за період після припинення договору до спливу строку користування річчю, за який була внесена плата, в ст. 785 ЦК не йдеться. Ця грошова сума підлягає стягненню з наймача на підставі п. 6 ст. Зі 1212 ЦК. У випадках, передбачених ст. 785 ЦК, а та­кож ст. 766 ЦК (коли наймодавець не передає наймачеві майно), 768 ЦК (коли наймодавець передав наймачеві річ з гарантією якості, але були виявлені недоліки речі), 769 ЦК (при зміні або розірвання договору у зв'язку з неповідомленням наймодавцем
наймача про права третіх осіб на річ), ч. З ст. 776 ЦК (коли наймодавець не виконує обов'язку щодо капітального ремонту предмета найму), застосовуються правила цих статей, що надають наймачеві право на стягнення збитків. Попередня оплата за ко­ристування річчю, внесена наймачем за період після розірвання договору, стягується у вигляді збитків. У решті випадків розірвання договору попередня оплата підлягає
стягненню на підставі п. 6 ст. Зі 1212 ЦК як безпідставно набуте наймодавцем майно. Це ж стосується і договору прокату, законодавство про який не обмежує в будь-який спосіб право наймача відмовитись від договору (ч. 1 ст. 790 ЦК).

23. Спеціальні правила ст. 834, 836 ЦК покладають на користувача за договором позички обов'язок повернути річ, передану йому у користування, у разі розірвання договору, а позичкодавцеві надають право вимагати примусового повернення речі. Ці спеціальні правила виключають застосування до позички ч. 4 та 5 ст. 653 ЦК.

24. Інститутом підряду встановлено низку правил, відповідно до яких у зв'язку з розірванням договору підряду сторона отримує право на відшкодування збитків. У межах правової конструкції відшкодування збитків досягається еквівалентність у вза­ємовідносинах сторін в наступних випадках:

1)       при відмові підрядника від договору в зв'язку з невиконанням замовником ви­моги підрядника про заміну недоброякісного або непридатного матеріалу, про зміну вказівок про спосіб виконання роботи або про усунення інших обставин, що загро­жують якості або придатності результату роботи (ст. 848 ЦК). У цьому разі право на стягнення збитків належить підрядникові на підставі цієї ж статті;

2)   при відмові замовника від договору в зв'язку з тим, що стало очевидним, що ро­бота не буде виконаним належним чином, а підрядник не виконав вимогу про усунення недоліків у встановлений строк (ч. З ст. 849 ЦК). У цьому разі право на стягнення збитків має замовник на підставі цієї ж статті;

3)   при розірванні договору підряду на вимогу замовника за згодою сторін або за рішенням суду у разі наявності у роботі істотних відступів від умов договору під­ряду або інших істотних недоліків (ч. 2 ст. 852 ЦК). Це положення передбачає право замовника на відшкодування збитків;

4)   при розірванні договору побутового підряду на вимогу замовника, за згодою сто­рін або за рішенням суду, якщо внаслідок неповноти або недостовірності інформації, отриманої від підрядника, був укладений договір на виконання робіт, які не мають тих властивостей, які мав на увазі замовник (ч. З ст. 869 ЦК). Ця стаття право на стяг­нення збитків надає замовникові.

Викладені правила не виключають застосування п. б ст. З і 1212 ЦК, якщо замовник до розірвання договору здійснив попередню оплату робіт (при відмові від договору відповідно до ст. 848 ЦК) або якщо до розірвання договору підрядник виконав частину роботи і ця робота не була оплачена.

25.  В інших випадках норми інституту підряду встановлюють спеціальні правила про розрахунки в зв'язку з розірванням договору підряду:

1)      у разі виявлення необхідності перевищення приблизного кошторису та відмо­ви замовника в цьому зв'язку від договору підрядникові надається право вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи (ч. 4 ст. 844 ЦК). Якщо в порядку попередньої оплати замовник оплатив більшу частину роботи, він управі вимагати повернення попередньої оплати тієї частини роботи, яку не було виконано;

2)  при відмові замовника на свій розсуд від договору підряду, замовник зобов'язаний виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи і відшкодувати збитки, за­вдані розірванням договору (ч. 4 ст. 849 ЦК). У цих випадках також не виключається пред'явлення замовником вимоги про повернення грошової суми, сплаченої в порядку попередньої оплати роботи, яка не була виконана;

3)  у разі неможливості використання матеріалу (деталей, конструкцій) або устат­кування, наданих замовником, без погіршення якості виконуваних робіт та відмовою підрядника в цьому зв'язку від договору замовник зобов'язаний оплатити роботи пропорційно виконаній частині, а також відшкодувати збитки, не покриті цією сумою (ч. 4 ст. 879 ЦК). При цьому не виключаються розрахунки між сторонами на під­ставі ст. 1212 ЦК, якщо замовник здійснив попередню оплату в сумі, що перевищує розмір платежів, які має здійснити замовник на користь підрядника у зв'язку з розір­ванням договору.

26.  У решті випадків порядок розрахунків між сторонами договору підряду в зв'язку з його розірванням інститутом підряду не встановлюється. Тому в таких випадках по­винна бути досягнута еквівалентність у відносинах між замовником та підрядником на підставі п. б ст. З та 1212 ЦК за рахунок:

1)          стягнення з підрядника попередньо сплаченої замовником за договором підря­ду вартості робіт, що перевищує вартість робіт, виконаних до розірвання договору (ч. 4 ст. 844 ЦК);

2)    стягнення із замовника на користь підрядника вартості виконаних робіт, а з підрядника на користь замовника — різниці між сумою попередньої оплати робіт та вартістю фактично виконаних робіт у разі розірвання договору за згодою сторін або за рішенням суду, якщо замовник не погодився на збільшення твердого кошторису в зв'язку з різким зростанням після укладення договору вартості матеріалу, устат­кування, які мають надаватись підрядником, а також вартості послуг, що надаються підрядникові третіми особами (ч. 5 ст. 844 ЦК).

27. Посилання в абзаці другому ст. 907 ЦК на закон як підставу розірвання договору про надання послуг мається на увазі, зокрема, ч. 4 та 5 ст. 653 ЦК. Але у випадках, коли ч. 4 і 5 ст. 653 ЦК не забезпечують еквівалентність у відносинах сторін з ураху­ванням викладеного вище можливе коригування прав та обов'язків сторін за допомогою п. 6 ст. З ЦК та шляхом застосування за аналогією ст. 1212 ЦК.

28. Стосовно відмови пасажира від перевезення з причини затримки відправлення транспортного засобу встановлене спеціальне правило, відповідно до якого перевізник зобов'язаний повернути пасажирові провізну плату (ч. 2 ст. 922 ЦК).

29. Правило ст. 935 ЦК, відповідно до якого сторона, яка заявила про відмову від до­говору транспортного експедирування, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки, заподіяні розірванням договору, не застосовується до випадків істотного порушення договору однією із сторін. У випадку розірвання договору шляхом відмови сторони від нього в зв'язку з істотним порушенням договору іншою стороною застосовується ч. 4 ст. 653 ЦК: сторона, що заявила про відмову, має право на стягнення завданих їй розірванням договору збитків, а сторона, яка припустилася порушення, такого права не має (ст. 935 ЦК у цьому випадку не застосовується). У разі порушення стороною договору транспортного експедирування, яке (порушення) не може бути кваліфікова­не як істотне, і відмовою в зв'язку з цим іншої сторони від договору, збитки, завдані розірванням договору відшкодовуються стороною, яка відмовилась від договору. Такі ж наслідки наступають у випадках, коли відмова сторони від договору заявлена з при­чин, не пов'язаних з порушенням договору іншою стороною. У відповідних випадках не виключається задоволення вимоги про повернення попередньої оплати послуг екс­педитора, які фактично не були надані до розірвання договору, або про оплату послуг експедитора, що надані до розірвання договору, якщо ці вимоги не були враховані при
визначенні розміру та стягненні збитків відповідно до ч. 5 ст. 653 або ст. 935 ЦК.

30. При поверненні речі поклажодавцеві на його вимогу до закінчення строку збе­рігання (ст. 953 ЦК), поклажодавець не повинен позбавлятись права на стягнення із зберігача суми попередньої оплати за період після розірвання договору до спливу погодженого строку зберігання. Якщо інше не передбачено договором, така сума під­лягає стягненню із зберігача на підставі п. 6 ст. Зіст. 1212 ЦК.

31. Стаття 997 ЦК і ст. 28 Закону «Про страхування» [139] встановлюють умови розрахунків між сторонами договору страхування в разі його розірвання шляхом учи­нення одностороннього правочину однієї зі сторін. Якщо договір розірваний шляхом відмови від нього страхувальника, не обумовленої допущеним страховиком порушен­ням, страховик повертає страхові платежі, внесені за період від дня дострокового припинення договору до дня закінчення строку договору, за відрахуванням витрат страховика на ведення справи, виходячи зі страхового тарифу, і фактичних виплат страхових сум або страхового відшкодування за даним договором. Якщо договір стра­хування розірвано шляхом відмови від нього страхувальника у зв'язку з допущеним страховиком порушенням, страхові платежі повертаються страхувальнику повністю (без зазначених вище відрахувань). Страхові платежі повертаються страхувальнику повністю також при розірванні договору страхування шляхом відмови від нього стра­ховика, не обумовленої порушенням зобов'язання страхувальником. Якщо ж договір страхування розірвано шляхом відмови від нього страховика у зв'язку з допущеним страхувальником порушенням зобов'язання, страхові платежі повертаються за пері­од від дня припинення договору страхування до дня закінчення строку дії договору страхування за відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених з розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум або страхового відшкодування за даним договором страхування. У разі дострокового припинення договору страхування життя страхувальнику повертається викупна сума, що визна­чається на підставі актуарних розрахунків.

32.  Наявність спеціальних правил ст. 1009 ЦК виключає застосування до догово­ру доручення ч. 4 та 5 ст. 653 ЦК. Будь-яке припинення договору доручення тягне обов'язок довірителя відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням дору­чення, а якщо послуги повіреного підлягають оплаті — обов'язок довірителя оплатити послуги повіреного пропорційно виконаній ним роботі (до моменту, коли повірений довідався або міг довідатися про припинення договору доручення).

Обов'язок довірителя відшкодувати збитки, завдані розірванням договору обме­жується випадками відмови довірителя від договору, в якому повірений діяв як ко­мерційний представник. Частина 5 ст. 653 ЦК до таких відносин не застосовується.

Обов'язок повіреного відшкодувати збитки, завдані довірителю відмовою від до­говору, обмежується випадками, коли повірений відмовився від договору за таких умов, коли довіритель був позбавлений можливості забезпечити свої інтереси в інший спосіб, а також випадками, коли повірений діяв як комерційний представник. Частина 5 ст. 653 ЦК до таких відносин не застосовується.

33.  Стаття 1025, 1026 ЦК виключають застосування до договору комісії ч. 4, 5 ст. 653 ЦК тільки у випадках відмови однієї із сторін від договору не у зв'язку з істотним порушенням договору іншою стороною. Якщо ж у зв'язку з істотним порушенням дого­вору він був розірваний за рішенням суду або шляхом відмови сторони, застосовуються ч. 4 і 5 ст. 653 ЦК з урахуванням викладеного в п. 10 коментаря до ст. 653 ЦК.

Слід також ураховувати, що спеціальні правила ст. 1025 і 1026 ЦК мають суто частковий зміст, тому вони також не виключають застосування п. 6 ст. З і 1212 ЦК для досягнення еквівалентності у відносинах сторін. Зокрема, кошти, отримані комі­сіонером від комітента для виконання комісійного доручення і не витрачені на день розірвання договору, підлягають поверненню комісіонерові.

У разі відмови комітента від договору комісії ч. З ст. 1025 ЦК покладає на нього обов'язок розпорядитися своїм майном, що знаходиться у комісіонера. Якщо таке роз­порядження не буде здійснене, комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або «продати майно за найвигіднішою для комітента ціною». Узяті в лапки слова свідчать про те, що законодавець не допускає залишення виру­чених від продажу майна грошових коштів у комісіонера: вони підлягають переданню комітентові або перерахуванню на його рахунок в банку. Такі ж наслідки наступають, якщо від договору комісії відмовився комісіонер, а комітент в п'ятнадцятиденний строк не розпорядився своїм майном, що знаходиться у комісіонера.

34.  При розірванні договору управління майном спеціальне правило ч. З ст. 1044 ЦК (управитель зобов'язаний повернути майно — предмет договору — установнику управління) застосовується поряд з ч. 4 та 5 ст. 653 ЦК з урахуванням викладеного в п. 10 коментаря до ст. 653 ЦК.

35. У разі розірвання договору банківського рахунку шляхом відмови від нього клієнта або за рішенням суду на вимогу банку ч. 4 і 5 ст. 653 ЦК не підлягають за­стосуванню. Залишок коштів відповідно до ч. З ст. З і 1075 ЦК видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок.

36. При припиненні договору простого товариства настають такі майнові наслідки: 1) майно, яке було передане у спільне володіння та (або) користування учасників, повертається учасникам, які його надали; 2) майно, яке визначене індивідуальними ознаками і яке було внесене у спільну власність, повертається за умови дотримання інтересів інших учасників і кредиторів; 3) поділ спільного майна учасників договору
здійснюється відповідно до Цивільного кодексу і договору (тобто пропорційно вар­тості вкладів кожного з учасників у спільне майно); 4) за невиконаними спільними зобов'язанйями щодо третіх осіб учасники договору простого товариства несуть со­лідарну відповідальність з моменту припинення договору (ч. 2 ст. 1141 ЦК). Отже, стосовно простого товариства встановлені майнові наслідки припинення договору, які поширюються і на випадки його розірвання.

Стаття 654.   Форма зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

1.   Для тлумачення ст. 654 ЦК необхідно з'ясувати, який зміст вкладається законо­давцем у поняття форми (договору, зміни або розірвання договору). Із загальних пра­вил ст. 205 — 210, 639 — 640 ЦК випливає, що державна реєстрація договорів виходить за межі поняття форми договору. Державна реєстрація договорів виводиться за межі поняття форми договору також у ст. 794 ЦК, ст. 14, 20 Закону «Про оренду землі» [165]. За таких умов включення положень про реєстрацію договорів до змісту ст. 657, 745, 1031, 1118 ЦК, які згідно з їх заголовками визначають форму відповідних дого­ворів, не може бути достатньою підставою для висновку про те, що терміном «форма» (договорів, зміни або розірвання договорів) охоплюється їх реєстрація. При цьому слід також ураховувати, що при тлумаченні законодавчих актів текст статті завжди має перевагу перед її заголовком. Тому наявність слів «форма договору» в заголовку статті не виключає включення до цієї статті нормативного матеріалу, що виходить за межі поняття форми договору.

Отже, ст. 654 ЦК не може бути підставою для висновку про те, що у випадках, коли законом передбачена реєстрація певного виду договорів, обов'язковою є і реє­страція їх зміни або розірвання. Немає й інших законодавчих положень, які б давали підстави для такого висновку.

2.   Що стосується нотаріального посвідчення, то воно охоплюється поняттям форми договору з урахуванням наступного. Статті 205 — 209, 218 — 219 ЦК виводять но­таріальне посвідчення за межі форми правочину (на відміну від Цивільного кодексу Української РСР 1963 p., у ст. 42 якого виокремлювались два види письмової форми правочинів (угод) — проста і нотаріальна). Але в подальшому законодавець послі­довно у статтях Цивільного кодексу, що згідно з їх заголовками присвячені формам договорів (правочинів), включає положення про нотаріальне посвідчення договорів (ст. 639, 657, 719, 745, 793, 799, 1031, 1118, 1247). Про можливість нотаріального посвідчення договорів оренди землі йдеться у ст. 14 Закону «Про оренду землі», що має заголовок «Форма договору оренди землі». Це дає підстави для висновку про те, що всупереч загальним положенням ст. 205 — 209, 218 — 219 ЦК законодавець послідовно проводить таке розуміння форми договору, яке включає до змісту цього поняття нотаріальне посвідчення договору. Отже, ст. 654 ЦК вирішує, зокрема, пи­тання про нотаріальне посвідчення зміни або розірвання договорів.

3. Зміст ст. 654 ЦК не вичерпується встановленням загального правила про форму правочину на зміну або розірвання договору. Передбачається, що із цього правила винятки можуть установлюватись не тільки законом, а й договором; такі винятки мо­жуть випливати також із звичаїв ділового обороту. Договором установлення форми правочину на розірвання договору, в принципі, є можливим в силу ч. 2 ст. 205 ЦК, яка дає учасникам правочину право вибрати форму правочину, якщо вона не перед­бачена законом. Але ж право вибору сторонами форми правочину, передбачене ст. 205 і 654 ЦК, не виключає дії ст. 218 і 219 ЦК, що встановлюють наслідки недодержання вимог до форми правочину, що встановлені законом. Що стосується звичаїв ділового обороту, то ними форма правочину відповідно до ст. 205 ЦК установлюватись не може. Хоч ст. 654 ЦК формулює спеціальне правило, відповідно до якого звичаї ділового обороту можуть установлювати вимоги до форми правочину на розірвання чи зміну договору, відступлення від яких (вимог) є неприпустимим, але воно (це спеціальне
правило) може застосовуватись лише в тій частині, в якій закон або договір не вста­новлюють вимог до форми правочину, а лише дозволяють використання усної форми. Тобто, якщо відповідно до закону та договору зміна або розірвання договору можуть учинятись в усній формі, то із звичаїв ділового обороту може випливати інше.

4. Висновок про припустимість відступлення в силу договору чи звичаїв ділового обо­роту від форми правочину на зміну або розірвання договору тільки в бік ускладнення форми (від усної до письмової, від письмової до нотаріальної) певною мірою знайшов відображення в п. 48 Інструкції про порядок учинення нотаріальних дій нотаріусами України [434]. Ця Інструкція була затверджена уже після введення в дію Цивільного кодексу 2003 р. Але ж вона не тільки визнає обов'язковим нотаріальне посвідчення до­говорів про зміну або розірвання нотаріально посвідчених договорів, а і встановлює, що нотаріальне посвідчення договорів про зміну або розірвання таких договорів має здійс­нювати та ж нотаріальна контора (той же нотаріус), яка посвідчувала цей договір.

5. Що стосується нотаріального посвідчення односторонніх правочинів, спрямованих на зміну або розірвання договорів, що раніше були нотаріально посвідчені, то про такі нотаріальні дії в Інструкції взагалі не йдеться. З огляду на викладене, важко буде знайти нотаріуса, який би погодився нотаріально посвідчити односторонній правочин, спрямований на зміну або розірвання договору, що був посвідчений нотаріально. Але така нотаріальна дія (посвідчення одностороннього правочину на зміну або розірвання договору, якщо укладення такого роду договорів у нотаріальній формі передбачено законом або договором) ґрунтується на ст. 654 ЦК. Достатньо грамотний нотаріус, перевіривши наявність матеріально-правової підстави для вчинення одностороннього правочину на зміну або розірвання такого договору, посвідчить такий правочин від­повідно до загальних правил про посвідчення правочинів.

6. Спеціальні положення законів допускають широку диференціацію правового регу­лювання при встановленні способів волевиявлення та форми правочинів на розірвання або зміну договорів. Так, ч. 4 ст. 694 і ч. 2 ст. 697 ЦК надають продавцеві право ви­магати від покупця повернення товару, оплату якого покупець затримав. Пред'явлення такої вимоги слід кваліфікувати як учинення правочину конклюдентними діями, яким (правочином) договір купівлі-продажу розривається в силу спеціальних положень за­кону. Такій вимозі позивача (продавця), заявленій у суді, відповідач (покупець) може протиставити не тільки прохання до суду відмовити в позові, а і зустрічний позов про визнання недійсним учиненого продавцем одностороннього правочину на розірвання договору, якщо при його вчиненні було порушено вимоги цивільного законодавства (ч. 1 ст. 215; ч. 1 ст. 203 ЦК).

В іншому випадку при подібних обставинах продавцеві надається право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 ЦК). Тут заявлення відмови з додержанням правил щодо форми правочинів узагалі (ст. 205 — 208 ЦК) і форми правочинів на розірвання договорів (ст. 654 ЦК) є обов'язковим, а вимога про повернення проданого товару не може бути задоволена, якщо не була заявлена в належній формі відмова від договору.

7. Частина третя ст. 763 ЦК приписує правочин на відмову від договору найму вчиняти в письмовій формі. Цей припис прямо поширюється і на найм нерухомого майна, якщо не підлягають застосуванню ст. 793 і 794 ЦК, які передбачають за відповідних умов нота­ріальне по'свідчення договорів найму будівлі (іншої капітальної споруди) чи її частини.

8. Цивільний кодекс не формулює правил, які б регламентували порядок зміни або розірвання договорів за згодою сторін та порядок вирішення розбіжностей, що при цьому виникають. Мається на увазі, що при цьому підлягають застосуванню загальні прави­ла ст. 641 — 649 ЦК про порядок укладення договорів. Порядок зміни або розірвання господарських договорів регулюється ст. 188 ГК [31]. Сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати господарський договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні за договором. Інша сторона у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати їх розгляду. У разі недосягнення сторонами згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у зазначений двадцятиденний строк з урахуванням часу поштового обігу (додатково до двадцяти днів), заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Зауважимо, що право
заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду прямо закріплене тільки стосовно всіх відносин, на які поширюється чинність Господарського кодексу. В інших випадках чинними є численні спеціальні правила, що прямо або побічно передбачають можливість передання на вирішення суду спорів, що виникають при зміні та розірванні договорів. Вони сформульовані в ст. 651, 652 ЦК, у нормах, що присвячені окремим видам цивільно-правових зобов'язань (див. коментар до ст. 651, 652 ЦК). За відсутності спеціальних правил спір про зміну або розірвання договорів може бути переданий на вирішення суду на підставі п. 6 або 7 ч. 2 ст. 16 ЦК. Але задоволення позовних вимог є можливим лише за наявності матеріально-правових підстав, передбачених законом або договором.