Стаття 650.   Укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах

1. Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо вста­новлюються відповідними актами цивільного законодавства.

1. Стаття, що коментується, не регулює порядку укладення договорів на біржі, аукціонах, конкурсах тощо, а лише передбачає встановлення такого порядку актами цивільного законодавства (а не тільки законами). Інші положення Цивільного кодек­су також не встановлюють такого порядку (особливостей). Стаття 185 ГК передбачає укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах відповідно до загальних правил укладання договорів на підставі вільного волевиявлення з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів. Стосовно укладення договорів на ярмарках слід відзначити, що договори в таких випадках укладаються відповідно до загальних правил. Нормативно-правові акти радянської доби, які встановлювали особливості укладення договорів та вирішення спорів, що виникають при укладенні договорів на ярмарках, втратили чинність. На цей час склався значний нормативний масив, присвячений укладенню договорів на біржах, аукціонах, у порядку проведення конкурсів тощо.

2. Порядок укладення договорів на товарних біржах («здійснення та реєстрації біржових операцій») визначається правилами біржової торгівлі, що затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або уповноваженими зборами органом товар­ної біржі (ст. 17 Закону «Про товарну біржу» [44]). Лише щодо сільськогосподарської продукції спільним наказом декількох міністерств затверджені Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією [359]. Ці Типові правила затверджені від­повідно до доручення, даного відповідним міністерствам Кабінетом Міністрів у п. З Постанови «Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку» [260].

Право укладення договорів на біржах (зі сторони продавця і покупця) мають тільки члени біржі (частина п'ята ст. 15 Закону «Про товарну біржу»), якими є засновники, а також прийняті до складу членів біржі юридичні та фізичні особи. Члени біржі (фі­зичні та юридичні особи) не позбавлені права безпосередньо брати участь у біржовій торгівлі. Але звичайно вони призначають для цього фізичних осіб, які реєструються на біржі відповідно до її статуту й одержують статус брокерів. Законодавство не ви­магає будь-якого додаткового оформлення відносин між членом біржі та брокером (дорученням, договором), що, однак, не виключає укладення ними цивільно-правового договору з метою врегулювання відносин, що виникають між ними. Відносини між членом біржі та брокером можуть ґрунтуватися також на трудовому договорі.

Брокери можуть здійснювати біржові операції від імені членів біржі для власних потреб членів біржі, яких вони представляють, або з метою наступного перепродажу товарів. Однак звичайно брокери від імені членів біржі укладають договори на бро­керське обслуговування з третіми особами. Відповідно до таких договорів на членів біржі, від імені яких діють брокери, покладається обов'язок за замовленням клієнта від свого імені продати чи купити товар.

На товарних біржах здійснюються операції з реальними товарами (спотові та фор­вардні угоди). За спотовими угодами провадиться строкове (протягом строку від од­ного до тридцяти днів) передання прав і обов'язків та їх реалізація (виконання). За форвардними контрактами передання прав і обов'язків та їх реалізація (виконання) провадяться протягом строку від ЗО до 360 днів. Операції з опціонними сертифікатами здійснюються на фондових біржах.

Воля брокерів на укладення біржової угоди виявляється під час біржових торгів, які веде маклер. Маклер повідомляє пропозицію продавця. Брокер-продавець піднімає свій реєстраційний номер, що підтверджує його наявність у залі та волю на укладення угоди. Брокер-докупець підняттям свого реєстраційного номера виявляє волю на при­дбання запропонованого товару (при укладенні спотової чи форвардної угоди) або контракту (при укладенні ф'ючерсної чи опціонної угоди). Якщо покупців виявиться більше, ніж один, проводиться конкурсний торг на підвищення ціни. Брокер-покупець, що запропонував найбільшу ціну, вважається переможцем торгів і одержує право на укладення договору.

Брокери, які уклали угоду, підписують тікет, в якому зазначаються дані товарів, позиція бюлетеня продажу і покупки, кількість, ціна товару, реєстраційні номери брокерів, і здають його реєстратору.

На підставі результатів біржових торгів підписується біржовий договір. Форма і зміст біржових договорів затверджуються біржею. Відповідно до цих форми та змісту складається біржовий договір, який підписують від імені членів біржі біржові броке­ри, які діють в інтересах третіх осіб, та уповноважена особа біржі. Біржовий договір складається в трьох примірниках (по одному для кожної з двох сторін і один — для біржі). Реєстрацією договору в журналі реєстрації договорів закінчується процедура укладення договорів (до цієї реєстрації біржовий договір не вважається укладеним — частина п'ята ст. 15 Закону «Про товарну біржу» [44]).

Можливість примушення до укладення біржового договору законодавством не перед­бачена навіть у тому разі, якщо угода під час біржових торгів була укладена. Однак правилами біржової торгівлі може бути передбачено, що таке примушення можливе за рішенням біржового арбітражу. Можливості для визнання недійсними біржових угод є набагато ширшими. Будь-яке порушення встановленого порядку проведення біржових торгів або оформлення біржового контракту є підставою для визнання біржової угоди недійсною. Зокрема, такою підставою є порушення правила частини першої ст. 15 Закону «Про товарну біржу», відповідно до якого біржові операції до­зволяється здійснювати лише членам біржі.

Біржова угода може бути визнана недійсною лише господарським судом. Біржовий арбітраж такі спори розглядати не може. Але спори про розірвання біржових договорів біржовий арбітраж розглядати вправі.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» [189] порядок укладення угод на фондових біржах визначається правилами фондової біржі, затвердженими біржовою радою та зареєстрованими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Водночас щодо продажу на фондових біржах об'єктів приватизації (пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, що належать державі, створених у процесі приватизації та корпоратизації) затверджені спеціальні нормативно-правові акти.

Закон «Про цінні папери та фондовий ринок» не забороняє брати участь у біржових торгах особам, які не є членами фондової біржі. Вітчизняна практика добре знайома з укладенням на фондовій біржі договорів купівлі-продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, які (пакети акцій) належать державі. Положення про порядок продажу на фондових біржах пакетів акцій відкритих акціонерних товариств [379], надає суб'єктам досить широкі можливості для участі в біржових торгах. Продавцем пакетів акцій відповідно до цього Положення є Фонд державного майна, який видає своєму представникові довіреність на право проведення операцій з цінними паперами на біржі та укладенгія біржових договорів від імені Фонду.

Покупцями пакетів акцій можуть бути не лише зареєстровані на біржі брокерські контори, не лише торговці цінними паперами, які не є брокерськими конторами даної біржі, але й фінансові посередники, інші юридичні та фізичні особи, що відповідно до законодавства можуть бути покупцями об'єктів приватизації.

Предметом договорів, укладених на фондовій біржі, є пакети акцій, належно під­готовлені до продажу і зазначені в заявці Фонду, що подається на фондову біржу.

Переможцем біржових торгів визнається покупець, який запропонував найвищу ціну. Договір з переможцем підписується у день торгів продавцем і покупцем, а також реєструється реєструючою палатою біржі. Установлено, що прострочення покупцем установленого терміну підписання договорів тягне визнання недійсними результатів торгів за відповідним пакетом акцій. Таке визнання, як випливає з п. 6.8 Положення, оформляється наказом Фонду. Результатом торгів є лише правочин, отже, недійсним у цьому разі визнається саме правочин, учинений на біржових торгах. Але правотвор-чі органи, що затвердили Положення, вирішили, що краще говорити про недійсність результатів торгів, щоб уникнути застосування правил про недійсність правочинів до відповідних відносин. Але закон повинен застосовуватись незалежно від того, як кваліфіковані підзаконним актом відносини, які ним регулюються.

Що стосується визнання недійсними результатів торгів і розірвання вже підписано­го договору купівлі-продажу пакета акцій у зв'язку з порушенням покупцем строків оплати пакета акцій, то відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону «Про приватизацію держав­ного майна» [83], п. 6.16 Положення це можливо у зв'язку з порушенням покупцем строку оплати пакета акцій у судовому порядку.

Покупець-переможець торгів має також право вимагати примушення продавця до укладення договору, якщо продавець усупереч результатам біржових торгів відмовиться від його укладення. Проте покупець за результатами біржових торгів не може бути примушений до укладення договору, оскільки п. 6.8 Положення встановлює спеці­альні наслідки порушення покупцем строків укладення договору: покупець сплачує неустойку і біржовий збір (з податком на додану вартість).

Аналогічний порядок, що відрізняється тільки організаційними особливостями ді­яльності організатора аукціонів, установлено Положенням про порядок проведення в Першій фондовій торговельній системі аукціонів з продажу за грошові кошти пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, що належать державі [389].

4. Проведення аукціонів, відкритих торгів — це право будь-якого суб'єкта ци­вільного права, що має право на вибір контрагентів за договорами. Проте загальні правила щодо цього не затверджувалися. Замість цього прийнята велика кількість спеціальних нормативно-правових актів, що регулюють відносини, які складаються в процесі проведення аукціонів, відкритих торгів, тендерів. Ці відносини переважно є цивільно-правовими. їх супроводжують іноді публічно-правові відносини організатора або замовника аукціону, відкритих торгів, тендерів з його вищестоящою організацією, з органами державної виконавчої служби, але ці останні відносини досить виразно відмежовуються від цивільно-правових.

Відкриті грошові регіональні аукціони проводяться відповідно до Положення про порядок продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств за кошти на відкри­тих грошових регіональних аукціонах [412]. Організаторами таких аукціонів можуть бути безпосередньо Фонд державного майна, його регіональні відділення або юридичні особи, що уклали договір з Фондом відповідно до Положення про умови укладення (переукладення) договору про організацію продажу майна, що перебуває у державній власності [454]. Продавцем пакетів акцій є відповідний орган приватизації, від імені якого виступає голова аукціонної комісії на підставі довіреності. Учасниками аукціону можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи, що мають право бути покупцями об'єктів приватизації (ст. 8 Закону «Про приватизацію державного майна» [83]), які подали у встановлений строк заяви на участь в аукціоні і внесли гарантійний внесок (10 відсотків вартості пакета) та реєстраційний внесок (його розмір установлюється організатором аукціону і не може перевищувати одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян).

Покупцем відповідного пакета акцій (лота) визнається учасник аукціону, що за­пропонував найбільшу ціну. Результати аукціону варто кваліфікувати як укладення угоди — укладення попереднього договору, на підставі якого виникло зобов'язання, в силу якого його учасники прийняли на себе обов'язок учинити дії, необхідні для укладення договору купівлі-продажу пакета акцій, що належить державі. Таке зобов'язання виникає в момент оголошення організатором аукціону переможця. У принципі, після оголошення переможця в силу зобов'язання, що виникає, орган приватизації та переможець аукціону могли б бути визнані зобов'язаними підписати договір. Але правотворчі органи, що затвердили Положення про порядок продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств за кошти на відкритих грошових регіональних аукціонах [412], установили, що до укладення договору повинні відбутися ще два юридичних факти: 1) затвердження аукціонною комісією результатів аукціону (рішення приймається більшістю голосів присутніх членів аукціонної комісії за умови, що в її роботі бере участь не менше двох третин її складу. Це передбачено пп. 2.2 і 2.3 названого Положення); 2) затвердження протоколу аук­ціонної комісії наказом відповідного органу приватизації (п. 2.4 Положення). Це істотно ускладнює реалізацію прав переможця аукціону. В обох випадках вимога про здійснення відповідних дій може бути пред'явлена в суді шляхом подання позову про покладення обов'язку на орган приватизації (аукціонна комісія не є юридичною особою, тому позов варто пред'являти до органу, який її створив). З інформаційного листа Вищого арбітражного суду випливає [478], що можливе пред'явлення позову про спонукання органу приватизації до затвердження протоколу конкурсної комісії та укладення договору купівлі-продажу об'єкта приватизації. Очевидно, такий же позов може бути пред'явлений і при відмові аукціонної комісії затвердити результати аукціону.

Договір купівлі-продажу відповідно до названого Положення підписують переможець аукціону (покупець) і голова аукціонної комісії, що діє від імені продавця на підставі довіреності (п. 2.1 Положення). Він підлягає нотаріальному посвідченню (п. 4 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна»; п. 5.1 Положення) і породжує відпо­відне зобов'язання. Вимога про укладення договору купівлі-продажу пакета акцій «в день аукціону» з об'єктивних причин може бути виконана не завжди, оскільки після оголошення переможця аукціону результати аукціону повинна затвердити аукціонна комісія, а протокол аукціонної комісії повинен затвердити орган приватизації. У будь-якому випадку, підписання договору в наступні дні не може буїи підставою для визнання його недійсним.

У судовій практиці чітко розмежовуються угоди, укладені на аукціоні (конкурсі), і договори, укладені на підставі таких угод. Так, покупець пакета акцій, придбаного ним у процесі приватизації, звернувся до господарського суду з позовом про визнан­ня договору купівлі-продажу недійсним. Фонд державного майна (відповідач) проти позову заперечував, оскільки позов подано через п'ять місяців з дня проведення кон­курсу, в той час як звернення з позовом про визнання недійсними угод, укладених на конкурсі, можливо в межах місячного строку (ст. 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [75]). Вищий арбітражний суд у постанові указав на те, що такий місячний строк поширюється на угоди, укладені на конкурсах, але не поширюється на договори купівлі-продажу, укладені на підста­ві згаданих угод (Оглядовий лист «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з функціонуванням ринку цінних паперів» [482]).

Положення не допускає примушення покупця до виконання обов'язку оплатити пакет акцій відповідно до договору. Відповідно до п. 5.3 Положення у разі відмови покупця внести вартість придбаних акцій ці акції пропонуються до продажу повторно. Правда, зразком договору, що є додатком до Положення, рекомендується встановлювати в до­говорах неустойку за невиконання обов'язку оплатити пакет акцій. Це не суперечить висновку про неможливість примушення покупця до виконання в натурі обов'язку оплатити пакет акцій.

Відкриті торги за процедурою гарантованого розміщення акцій проводяться від­повідно до Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів [375] (пп. 55 — 65). Гарантоване розміщення акцій стосується тільки відносин між уповно­важеною особою і Фондом державного майна: якщо від учасників торгів не надійшло пропозицій заплатити за пакет акцій більше, ніж мінімальна ціна, передбачена дого­вором між Фондом державного майна та уповноваженою особою про надання послуг з гарантованого розміщення акцій, уповноважена особа зобов'язується заплатити ціну, передбачену в договорі (придбати відповідний пакет акцій)

Відкриті торги за процедурою гарантованого розміщення акцій передбачають по­дання претендентами підтверджуючих документів (їх перелік визначається п. 24 По­ложення та умовами торгів, установленими уповноваженою особою), за якими пере­віряється наявність права на участь у торгах, і фінансових пропозицій — зазначення ціни, за якою претендент згоден придбати пакет акцій.

Участь Фонду у відкритих торгах за процедурою гарантованого розміщення акцій обмежується укладенням договору про надання послуг з уповноваженою особою; ви­данням наказу про визнання претендентів, які подали належно оформлені підтверджу­ючі документи, учасниками відкритих торгів, виданням наказу про визнання одного з учасників переможцем торгів і підписанням договору купівлі-продажу пакета акцій з переможцем. Договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності на пакет акцій переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Торги вважаються такими, що почалися, з дня публікації офіційного оголошення про них. Днем закінчення торгів є дата підписання договору з переможцем торгів. Відповідно до п. 62 Положення про порядок підготовки та проведення відкритих тор­гів подані учасником торгів пропозиції вважаються його зобов'язаннями, що мають юридичну силу протягом усього періоду, зазначеного в правилах торгів. Це означає можливість примушення переможця торгів до підписання договору купівлі-продажу або застосування до переможця торгів санкції, що встановлена п. 66 Положення та полягає в неповерненні йому раніше внесеної тендерної гарантії. Фонд також може бути змушений до видання наказу про визнання одного з учасників торгів переможцем і підписання договору купівлі-продажу пакета акцій.

5. Порядок проведення спеціалізованих аукціонів за грошові кошти через Держав­ну акціонерну компанію «Національна мережа аукціонних центрів» [408] називає інформаційне повідомлення про аукціон офертою, а заяву майбутнього учасника аукціону із зазначенням грошової суми, на яку він бажає придбати акції відпо­відного відкритого акціонерного товариства, — акцептом (п. 3.4). Можна було б поставити під сумнів кваліфікацію зазначених дій як оферти і акцепту через не­визначеність предмета договору — невідомої кількості акцій, щодо яких укладено договір (виражені оферта та акцепт), і ціни. Але учасники аукціону позбавлені можливості відкликати раніше подані ними заяви на участь в аукціоні і вимагати повернення грошових сум, що перераховуються учасниками аукціону не пізніше останнього дня прийому заяв на участь, тобто сторони з моменту акцепту дійсно виявляються пов'язаними зобов'язанням. Після виникнення цього зобов'язання регіональні аукціонні центри, Державна акціонерна компанія «Національна мере­жа аукціонних центрів» проводять обробку заяв, у результаті якої визначається, зокрема, аукціонна ціна акцій, заяви, що підлягають визнанню такими, що пере­могли на аукціоні. ДАК «НМАЦ» готує зведений протокол про підсумки аукціону, що затверджується наказом Фонду. З моменту затвердження в заявників виникає право на акції.

Оскільки вся робота з обробки заяв і виявлення ціни акцій, яка сформувалася, проводиться без участі заявників, вони позбавлені можливості захищати свої права в процесі проведення цієї роботи. Тому єдиним способом захисту прав покупців, якщо вони порушуються на всіх етапах проведення аукціону, є вимога про визнання резуль­татів аукціону недійсними (п. 9.1 Порядку [408]). Рішення про визнання недійсними результатів аукціону може прийняти й аукціонна комісія (п. 9.1 Порядку). Порушення порядку проведення аукціону означає, що правочини, здійснені на аукціоні, не відпо­відають вимогам закону і можуть бути визнані недійсними за рішенням суду.

6. Відповідно до Порядку продажу на аукціонах майна, що перейшло у власність держави [381], оголошення ліцитатором про продаж майна та аукціонного номера пере­можця не тягне виникнення зобов'язання купівлі-продажу, в тому числі й зобов'язання укласти такий договір. Але цей юридичний факт разом з підписанням протоколу аукціону ліцитатором і переможцем аукціону, із затвердженням протоколу головою
аукціонної комісії в день проведення аукціону породжує зобов'язання, в силу якого організатор аукціону зобов'язується передати майно переможцю аукціону після його оплати. Організатор аукціону може бути примушений до передання майна перемож­цю аукціону на підставі ст. 620 ЦК. Переможець аукціону обов'язку оплатити майно не несе. За результатами аукціону він набуває тільки права здійснити оплату. Пропуск
установленого для оплати строку припиняє зобов'язання між організатором аукціону та його переможцем, яке виникло за результатами конкурсу. У п. 32 Порядку щодо цього вживається не цілком коректне формулювання «результат аукціону за даним лотом анулюється».

7. Переможець аукціону з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу і вугілля визначається безпосередньо після закінчення торгів за відповідним лотом та оголошується ведучим (п. 24 Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля [294]). Однак це Положення не дає підстави для висновку про те, що переможець аукціону (поку­пець) за результатами торгів за відповідним лотом набув права вимагати укладення договору. Першим етапом укладення аукціонних угод відповідно до п. 27 названого Положення є підписання аукціонного свідоцтва. У разі відмови уповноваженої особи продавця чи покупця-переможця аукціону підписати аукціонне свідоцтво, результати аукціону за відповідними лотами анулюються (п. 31 Положення). Отже, у покупця (переможця аукціону) не виникає права вимагати примушення продавця до підписання аукціонного свідоцтва.

Пункт 30 Положення покладає на продавця і покупця обов'язок підписати договір купівлі-продажу на підставі аукціонного свідоцтва в триденний строк. Однак до ви­конання цього обов'язку продавець не може бути примушений: при порушенні зазна­ченого строку підписання договору купівлі-продажу результати торгів за відповідними лотами також анулюються (п. 31 Положення).

Покупець також не може бути за результатами аукціону примушений до підписан­ня аукціонного свідоцтва або договору купівлі-продажу. Але для нього встановлені штрафні санкції:. 1) при неявці уповноваженої особи покупця на аукціон без поваж­них причин покупцю повертається лише 50 відсотків попереднього внеску (розмір попереднього внеску встановлено від 3 до 5 відсотків початкової вартості заявлених до придбання обсягів продукції); 2) при анулюванні результатів аукціону з вини по­купця (у зв'язку з його відмовою підписати аукціонне свідоцтво чи договір) поперед­ній внесок покупцю не повертається, а перераховується продавцю. Такі ж наслідки настають при порушенні покупцем строків оплати продукції, установлених договором купівлі-продажу.

8.  Відсутність єдиного нормативного врегулювання відносин щодо проведення аукціо­нів заставляє встановлювати правила, що стосуються тільки вузького кола відносин. Зокрема, Закон «Про іпотеку» [156] установлює правила проведення публічних торгів з продажу нерухомого майна, яке є предметом іпотеки та на яке звернено стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса.

Організація продажу предмета іпотеки здійснюється спеціалізованою організацією, яку вибирає іпотекодержатель або яка залучається органом державної виконавчої влади на конкурсній основі. Переможцем прилюдних торгів визнається покупець, який за­пропонував найвищу ціну. Він зобов'язаний перерахувати кошти за придбане на при­людних торгах майно впродовж десяти робочих днів після підписання протоколу про результати проведення прилюдних торгів. Але Закон «Про іпотеку» не передбачає примушення покупця до виконання обов'язку оплатити придбане на прилюдних торгах майно та прийняти це майно. Натомість, передбачається застосування до переможця прилюдних торгів спеціальних заходів забезпечення виконання зобов'язання. До­пуск покупців до участі в прилюдних торгах здійснюється тільки за умови внесення гарантійного внеску. Цей гарантійний внесок і слугує засобом забезпечення виконан­ня зобов'язання переможцем прилюдних торгів: у разі несплати коштів за придбане на прилюдних торгах' майно у встановлений строк гарантійний внесок переможцю прилюдних торгів не повертається. Переможцем прилюдних торгів оголошується на­ступний учасник торгів, що запропонував найвищу ціну. За відсутності такого торги оголошуються такими, що не відбулися.

9.  Проведення прилюдних торгів передбачається Законом «Про виконавче прова­дження» [100] з метою реалізації арештованого державними виконавцями майна. При цьому слід ураховувати, що Закон «Про іпотеку» і Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [167] підлягають переважному застосуванню до відносин щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, на предмет забезпечувального чи іншого договірного обтяження. Відповідно до частини першої ст. 40 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на пред­мет публічного обтяження здійснюється в порядку, встановленому законом.

Таким і є Закон «Про виконавче провадження». Згідно із ст. 61, 66 цього Закону органи державної виконавчої служби залучають на тендерній основі спеціалізовані організації. Частина п'ята ст. 66 Закону «Про виконавче провадження» надає Міністер­ству юстиції повноваження визначати порядок проведення прилюдних торгів з продажу арештованого державними виконавцями нерухомого майна боржників. Міністерство юстиції затвердило Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна [396]. Цим же Міністерством затверджено Порядок реалізації арештованого майна [391], яке встановлює порядок проведення аукціонів з продажу арештованого майна (крім нерухомого).

10.  Відповідно до ст. 16 Закону «Про приватизацію державного майна» [83] про­даж об'єктів приватизації за конкурсом здійснюється у порядку, що затверджується Фондом державного майна,  Антимонопольним комітетом та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [75] безпосередньо регулює порядок проведення
конкурсів (ст. 16, 18, 20, 21) і не передбачає видання спеціальних нормативно-правових актів щодо цього.

Поновлення в примусовому порядку прав суб'єктів, порушених на стадії прийняття документів для участі в конкурсі та проведення конкурсу, навряд чи є реальним. Зо­крема, члени конкурсної комісії, що відмовилися підписати протокол засідання комісії, не можуть бути примушені до підписання. А це перешкоджає затвердженню результатів конкурсу органом приватизації. Поновлення порушених прав реально можливе лише шляхом подання позову про визнання недійсними угод, укладених на конкурсі. У разі задоволення такого позову відповідний суб'єкт одержує можливість узяти участь у конкурсі, що повинен проводитися в порядку повторного продажу об'єкта привати­зації. Підставами визнання недійсними угод, укладених на конкурсі, є ті ж юридичні факти, які дають підстави для визнання недійсними угод, укладених на аукціонах з продажу об'єктів малої приватизації (ст. 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» [75]).

Належно затверджений протокол конкурсної комісії про визначення переможця конкурсу на право проведення експертної оцінки та дооцінки об'єктів приватизації є підставою для укладення договору на проведення експертної оцінки між Фондом державного майна (його регіональним відділенням) і переможцем конкурсу (п. 21 Положення про конкурсний відбір експертів [366]).

Підставою укладення органом приватизації договору із зберігачем на відкриття рахунку в цінних паперах є результати конкурсу (затверджений Фондом державного майна протокол засідання конкурсної комісії). Оскільки претендент має право відкли­кати свою заяву про участь у конкурсі до закінчення терміну прийняття заяв (п. 4.5 Положення про пробедення конкурсу з відбору зберігача Фондом державного майна України [385]), слід дійти висновку про те, що затверджений протокол конкурсної комісії породжує обов'язок і органу приватизації та переможця аукціону укласти до­говір.

11. Проведення конкурсу передбачене Законом «Про угоди про розподіл продукції» [111]. За результатами конкурсу з його переможцем повинна бути укладена угода про розподіл продукції. Визначено і критерії, які повинні враховуватися при визначенні переможця конкурсу (ст. 7 названого Закону). Результати такого конкурсу породжу­ють суб'єктивне право переможця конкурсу, що підлягає судовому захисту.

12. Проведення конкурсів у сфері архітектури та містобудування передбачено ст. 6 Закону «Про архітектурну діяльність» [104] і регулюється Порядком,проведення ар­хітектурних та містобудівних конкурсів [292]. За результатами конкурсів присуджу­ються премії, а переможці конкурсів, якщо інше не передбачено умовами конкурсу, одержують переважне право на розробку проектної документації та на його реалізацію (на укладення відповідних договорів).

13. Закон «Про концесії» [110] установлює основні засади проведення концесійного конкурсу і прямо не передбачає права концесієдавця відхилити результати конкурсу. Проте немає підстав ставити під сумнів це право концесієдавця, оскільки воно перед­бачене п. 37 Положення про проведення концесійного конкурсу та укладення конце­сійних договорів на об'єкти права державної та комунальної власності, які надаються у концесію [295], яке затверджене Кабінетом Міністрів в силу прямого доручення, що дається в ст. 7 Закону «Про концесії». Покладення на концесієдавця обов'язку дати обґрунтовану відповідь (п. 37 названого Положення) не можна розглядати як обмеження зазначеного права концесієдавця. Тому захист прав претендентів у ви­падках порушення критеріїв визначення переможця конкурсу, відмови від оформ­лення чи неналежного оформлення протоколу засідання конкурсної комісії, відмови концесієдавця затвердити результати конкурсу теоретично можливий, але практично результати такого захисту зводяться до нуля через наявність у концесієдавця права відхилити результати конкурсу.

Протокол засідання конкурсної комісії та акт затвердження результатів конкурсу концесієдавцем породжує зобов'язання, в силу якого концесієдавець зобов'язаний укласти з переможцем конкурсу концесійний договір, а переможець конкурсу вправі вимагати укладення договору. Ураховуючи це, переможець конкурсу вправі подати в суд позов про примушення концесієдавця до укладення концесійного договору. Концесієдавець такого права не має, оскільки з п. 42 Положення випливає право переможця конкурсу відмовитися від підписання договору.

Переддоговірний спір, що стосується змісту концесійного договору може бути пе­реданий на вирішення суду лише за згодою сторін, оскільки істотні умови цього договору визначаються конкурсною документацією та пропозиціями переможця конкурсу, а зміни та доповнення до проекту договору сторони вправі вносити тільки за взаємною згодою. Такий висновок слід зробити з абзацу другого п. 36 Порядку. Але перемо­жець конкурсу вправі звернутись до суду з позовом про спонукання концесієдавця до укладення договору.

Аналогічні правила встановлені Порядком проведення концесійного конкурсу на бу­дівництво та експлуатацію автомобільних доріг [303].

14.  Порядок проведення конкурсу на право укладення договору оренди державного майна [391] не містить прямої вказівки на обов'язковість для орендодавця результатів конкурсу. Однак право переможця конкурсу на укладення договору оренди випливає зч. 7 ст. 9 Закону «Про оренду державного та комунального майна» [68]: «За наяв­ ності заяв про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу... або заяв про оренду нерухомого майна... від двох або більше фізичних чи юридичних осіб орендар визначається орендодавцем на конкурсних засадах». Та й із назви нормативного акта —  «Порядок проведення конкурсу на право укладен­ня...» також слід зробити висновок про те, що за результатами конкурсу переможець набуває права на укладення договору.

Конкурсна комісія зобов'язана визначити переможця конкурсу відповідно до умов конкурсу. Якщо ця вимога не виконана, результати конкурсу можуть бути визнані недійсними. Хоча п. 21 Положення передбачає затвердження протоколу про резуль­тати конкурсу орендодавцем, і, таким чином, підставою укладення договору оренди слід визнати затверджений протокол, орендодавець може бути за позовом переможця конкурсу примушений до укладення договору оренди й у випадках, коли протокол належно не затверджений. Орендодавець при цьому не позбавлений права подати зу­стрічний позов про визнання результатів конкурсу недійсними (за наявності правової підстави).

Підприємства-орендодавці не позбавлені права на проведення конкурсу на право укладення договору оренди і в інших випадках. Якщо за допомогою конкурсу вияв­ляється особа, що має переважне право на оренду, індивідуально визначеного майна інших форм власності, в тому числі й комунальної, норми Порядку проведення кон­курсу на право укладення договору оренди державного майна можуть застосовува­тися за аналогією, якщо інше не встановлено індивідуальним чи нормативним актом власника. Це особливо актуально у зв'язку з тим, що правило ч. 7 ст. 9 Закону «Про оренду державного і комунального майна» про обов'язковість проведення конкурсу за наявності заяв від двох чи більше осіб, поширюється і на об'єкти комунальної власності, а Порядок проведення конкурсу на право укладення договору оренди дер­жавного майна на об'єкти комунальної власності прямо не поширюється.

Проведення конкурсу за наявності кількох заявок на оренду тієї самої земельної ділянки передбачене ч. 6 ст. 16 Закону «Про оренду землі» [165]. У цьому випадку також не виключається застосування за аналогією норм названого вище Порядку, якщо інше не встановлено умовами конкурсу, оскільки до цього часу не затверджено порядок проведення конкурсів та аукціонів та набуття права оренди земельних діля­нок на конкурентних засадах (затвердження такого порядку передбачено ч. 7 ст. 16 Закону «Про оренду землі» [165]).

15.  Положенням про проведення конкурсу щодо відбору уповноважених банків для акумулювання коштів та цільового кредитування приватизованих підприємств [367] передбачені такі юридичні факти — передумови відповідних договорів:

1) визначення переможця конкурсу. Воно здійснюється конкурсною комісією відпо­відно до встановленої процедури. Із п. 21 названого Положення слід зробити висновок про те, що комісія може визнати переможцем лише того претендента, конкурсна пропозиція якого найбільш повно відповідає умовам і критеріям конкурсу. Це надає право претенденту, чиє право порушене відступленням від установлених умов і кри­теріїв конкурсу, вимагати шляхом подання позову до Фонду державного майна, який створив конкурсну комісію, про визнання недійсним протоколу конкурсної комісії та про визнання переможцем конкурсу позивача;

2)   затвердження протоколу конкурсної комісії наказом Фонду державного майна. Фонд може бути примушений до затвердження протоколу конкурсної комісії. Затвер­джений протокол є підставою зобов'язання, в силу якого переможець конкурсу вправі вимагати укладення договору, а Фонд державного майна несе обов'язок укласти до­говір. До виконання цього обов'язку Фонд державного майна може бути примушений
судом;

3)   щоб уникнути примушення до затвердження протоколу конкурсної комісії та до укладення договору Фонд державного майна має право скасувати рішення конкурс­ної комісії. Особи, чиї права порушені в результаті такого скасування, не можуть вимагати визнання недійсним наказу Фонду державного майна про скасування ре­зультатів конкурсу, оскільки відсутні матеріально-правові підстави для задоволення
такої вимоги: Фонд державного майна має право скасувати результати конкурсу не тільки тоді, коли є порушення вимог Положення, але й тоді, коли Фонд «вважає, що сталося порушення встановлених ним вимог або цього Положення» (п. 26 По­ложення). Це дає Фонду широкі можливості для скасування результатів конкурсу на свій розсуд.

16. Відкриті торги за процедурою тендерів з продажу пакетів акцій відкритих ак­ціонерних товариств, що належать державі, проводяться відповідно до Положення про порядок підготовки та проведення відкритих торгів [375]. Відкриті торги за про­цедурою тендерів проводяться виключно центральним апаратом Фонду, якому послуги з підготовки та проведення відкритих торгів надає уповноважена особа.

Публікація оголошення про торги не може бути кваліфікована як пропозиція уклас­ти договір, що тягне в разі його прийняття виникнення зобов'язання купівлі-продажу акцій. Але зобов'язання з обмеженим змістом у результаті публікації оголошення та подання претендентом заяви на участь у торгах виникає. У силу такого зобов'язання претендент вносить тендерну гарантію. Претендент може відкликати свою пропозицію тільки до настання граничного строку, встановленого уповноваженою особою. Від­кликання пропозиції можливе і пізніше, але з втратою права на повернення тендерної гарантії.

Переможця торгів визначає комісія з їх проведення, що утворюється Фондом державного майна. Протокол комісії подається Фонду на затвердження. Положення не перешкоджає захисту прав претендентів на всіх стадіях торгів: вони можуть ви­магати визнання торгів недійсними у зв'язку з недотриманням установлених критеріїв визначенням претендентам бальної оцінки; вони можуть вимагати видання Фондом наказу про затвердження протоколу про визначення переможця торгів або визнання цього наказу разом з усіма результатами торгів недійсним. За результатами торгів лише визначається переможець, з яким ведуться переговори на предмет погодження змісту договору купівлі-продажу. Обов'язку підписати договір саме з переможцем торгів Фонд державного майна не несе. Більш того, при недосягненні Фондом і пере­можцем згоди щодо умов договору або при ненаданні у встановлений строк банківської гарантії Фонду дається право почати переговори з претендентом, який за результата­ми бальної оцінки зайняв друге місце. Таким чином, результати торгів породжують лише обов'язок Фонду провести переговори з переможцем і право останнього, яке кореспондує зазначеному обов'язку. Тільки належно укладений договір (нотаріально оформлений) є підставою зобов'язання купівлі-продажу пакетів акцій.

17. Тендери на користування надрами, будівництво та експлуатацію підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин (споруд для підземного збе­рігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів та ін.) проводяться відповідно до Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами [279]. Рішення про проведення тен­дерів приймає Кабінет Міністрів. Організатором міжнародних тендерів є Державний комітет по геології та використанню надр, який створює тендерний комітет.

Положення містить численні правила, порушення яких може бути підставою для подання до суду вимоги про визнання результатів тендерів недійсними: 1) тендерна документація повинна бути затверджена тендерним комітетом; 2) повинна бути здійс­нена державна реєстрація тендера; 3) публікація оголошення про тендер у встанов­лений строк і встановленого змісту (при відкритих тендерах. Якщо тендери закриті, запрошення розсилається можливим учасникам не пізніше ніж за 90 днів до початку тендерів); 4) до складу тендерної документації включається проект контракту, що повинен відповідати встановленим вимогам; 5) заявка на участь у тендері повинна містити встановлену інформацію, а до неї повинні додаватися документи та матеріали; 6) заявка повинна подаватися у встановленому порядку; 7) правила, що стосуються порядку прийняття рішення про переможця тендера.

Переможець тендера визначається тендерним комітетом за пропозицією робочої групи, що розглядала тендерні пропозиції. Пункт 41 Положення приписує вважати переможцем того претендента, який має кращі показники. Переможець тендера готує, остаточно погоджує із зацікавленими міністерствами, іншими центральними та місцеви­ми органами влади контракт, а потім підписує його разом із замовником тендера. Права переможця тендера, що виникають при цьому, захищаються в судовому порядку.

Аж до підписання контракту переможець тендера не може бути примушений до вчинення будь-яких дій, у тому числі й до укладення контракту. З моменту укладення контракту переможець тендера, як й інша сторона контракту, не може відмовитися від виконання відповідного зобов'язання.

Стаття 651.   Підстави для зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відпо­відно розірваним або зміненим.

1. У ст. 651 ЦК визначаються основні способи зміни або розірвання договору. Ними є зміна і розірвання договорів за згодою сторін, а також інші способи, перед­бачені законом або договором. Частина 2 ст. 651 ЦК установлює характер порушень договору однією стороною, що дають іншій стороні цього ж договору можливість захищати своє цивільне право в суді у такий спосіб як пред'явлення позову про розірвання договору. Частина 3 ст. 651 ЦК непрямо передбачає спеціальний спосіб зміни або розірвання договору (шляхом учинення однією із сторін договору одно­стороннього правочину), який застосовується у випадках, установлених законом або договором. У результаті односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, тобто в результаті вчинення однією із сторін одностороннього правочину, наступають цивільно-правові наслідки для обох сторін договору. Серед таких на­слідків може бути і настання обов'язків для іншої сторони договору. Суперечність цього висновку ч. З ст. 202 ЦК («односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила») не може поставити під сумнів його правильність, оскільки він ґрунтується на спеціальних нормах законів, зокрема на ч. З ст. 651 ЦК. Таке широке розуміння поняття розірвання договору належить ураховувати при правозастосуванні. Так, правила ст. 741 ЦК про розрахунки між сторонами у разі розірвання договору ренти застосовуються і при розірванні договору ренти за згодою сторін або за рішенням суду (ст. 740 ЦК), і при відмові платника ренти від договору (ст. 739 ЦК), яка (відмова) не називається в цьому випадку прямо як спосіб розірвання договору.

2. Є низка випадків, коли законодавець вживає як найбільш широке поняття при­пинення договору, стосовно якого розірвання договору має розумітись як видове по­няття (ст. 729, 755, 781, 785, 823, 835, 1008, 1027, 1044, 1126, 1141 ЦК). Висновок про те, що поняття припинення договору за змістом є тотожним розірванню договору був би неправильним, оскільки означав би застосування до всіх випадків дострокового
припинення договору правил, які встановлені тільки стосовно розірвання договорів, що суперечило б змісту закону.

3. Зокрема, спеціальними нормами встановлюються правила про припинення дого­вору у разі смерті однієї із його сторін. Підставою припинення договору доручення є визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмежено дієздатним або безвісновідсутнім (п. 2 ч. 2 ст. 1008 ЦК). За наявності таких підстав припиняється також договір управління майном (п. 5 ч. 1 ст. 1044 ЦК). Підставою припинення договору управління майном визнається банкрутство фізичної особи — установника управління (п. 8 ч. 1 ст. 1044 ЦК). Визнання правоволодільця або користувача неплатоспромож­ним (банкрутом) називається в п. 2 ч. З ст. 1126 ЦК підставою припинення договору
комерційної концесії. Підставою припинення договору комерційної концесії є припи­нення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, передбачене в такому договорі (п. 1 ч. З ст. 1126 ЦК).

Стаття 1141 ЦК стосовно договору простого товариства формулюються підстави його припинення. Серед них є такі, що зустрічаються в інших інститутах зобов'язального права (визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його дієздат­ності, оголошення його банкрутом, смерть учасника — фізичної особи або ліквідація учасника-юридичної особи), а є такі, що мають суто спеціальний характер. Вони пе­редбачені п. 4 та 7 ч. 1 ст. 1141 ЦК (припинення участі одного з учасників у договорі, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; досягнення мети товариства або настання обставин, за яких досягнення мети товариства стало неможливим).

Третя особа в зобов'язанні має вкрай обмежені правові можливості впливати на зміст договору і динаміку зобов'язання, яке на цьому договору ґрунтуються, навіть у тих випадках, коли вона є третьою особою, на користь якої укладено договір (ст. 636 ЦК). Тим більший інтерес викликає правило, відповідно до якого відмова вигодонабувача за договором управління майном від одержання вигоди за таким договором тягне за собою припинення договору управління майном (п. 4 ч. 1 ст. 1044 ЦК).

4. Про зміну або розірвання договору сторони вправі домовитись в будь-який час на свій розсуд. Сторони позбавляються такого права лише в окремих випадках. Так, укладення господарського договору на виконання державного замовлення виключає право сторін на його розірвання або таку його зміну, яка приводить до невідповід­ності договору державному замовленню, оскільки визнання за сторонами такого до­говору права на свій розсуд домовитись про його зміну або розірвання суперечило б ч. 4 ст. 183 ГК [31], відповідно до якої виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним за­мовником, лише у разі визнання державного замовлення у судовому порядку недійсним. Частина п'ята ст. 2 Закону «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим
іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» [158] забороняє вносити зміни до умов договорів про іпотечний кредит, включений до консолідованого іпотечного боргу.

5. Підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 ЦК. Оціночне поняття істотності порушення договору за­конодавець розкриває тут за допомогою іншого оціночного поняття — «значної міри»
позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Але це (друге) оціночне поняття значно наближає нас до правильного розуміння істотності порушення і відповідно звужує сферу угляду суду. Слід мати на увазі, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склались у сто­рони, яка вимагає розірвання договору. Вина сторони, що припустилася порушення
договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і взагалі для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК.

6. Інші підстави зміни або розірвання договору (крім істотного його порушення) можуть встановлюватись законом або договором. Це посилання на закон у ч. 2 ст. 651 ЦК, як і в інших подібних випадках, не можна тлумачити як відсилання до загальних правил, що формулюються в п. 6 та 7 ч. 2 ст. 16 ЦК та передбачають можливість змі­ни або припинення правовідносин у порядку захисту особою свого цивільного права або інтересу та не пов'язують таку можливість з істотністю порушення. Тому, якщо інше не передбачено спеціальним законом або договором, порушення договору, що не є істотним, не може бути визнане підставою для пред'явлення в суді вимоги про
зміну або розірвання договору, хоч такий висновок і можна зробити із п. 6 та 7 ч. 2 ст. 16 ЦК.

З іншого боку, спеціальні правила, що встановлюють підстави для розірвання до­говору, не виключають застосування правила ч. 2 ст. 651 ЦК, відповідно до якого істотне порушення договору є підставою для пред'явлення вимоги про його розірван­ня. Так, підстави розірвання окремих видів договорів установлюються ст. 726, 727, ч. З ст. 730, 739, 740, 755 ЦК, п. 4 ч. 2 ст. 768 ЦК. Вони не виключають застосування ч. 2 ст. 651 ЦК. Цей висновок зроблено методом логічного доповнення тексту пере­лічених тут статей. За допомогою такого доповнення виявляються правові приписи, відповідно до яких в інших випадках, ніж передбачені переліченими статтями, сторони не мають права на розірвання договору. Але цей правовий припис не може застосову­ватись усупереч загальному правилу ч. 2 ст. 651 ЦК. Застосований тут метод тлума­чення законодавчих положень відображає логіку співвідношення загальних положень (загальної частини) нормативно-правових актів та їх спеціальних положень (особливої частини). Загальні положення, образно кажучи, для того і «виносяться за дужки», щоб вони застосовувались до всіх тих правовідносин, які регулюються нормативними положеннями, що залишились «у дужках».

Спеціальні правила про розірвання цивільно-правових договорів у судовому по­рядку у зв'язку з порушенням договору

7. На цей час склався значний нормативний масив, що встановлює право сторони договору вимагати розірвання договору та захищати це право в судовому порядку. Нижче (пп. 7—20 коментаря до ст. 651  ЦК) розглядаються підстави розірвання  договору з мотивів порушення його іншою стороною. Ці підстави виключають право сторони договору на його розірвання у випадках іншого істотного порушення договору
(тобто на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК).

Низку підстав, що породжують право дарувальника вимагати розірвання договору дарування, встановлено ст. 727 ЦК. Такими є: 1) вчинення обдаровуваним умисного злочину проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чо­ловіка) або дітей;" 2) створення обдаровуваним загрози безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; 3) недбале ставлення обдарову­ваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, якщо це може призвести до знищення або істотного пошкодження згаданої речі.

Вимога про розірвання договору на підставі ст. 727 ЦК може бути пред'явлена за умови збереження дарунка, а у випадках, установлених ст. 726 ЦК (при порушенні обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи, покладеного на нього договором дарування), — і у разі незбереження дарунка. Виникає питагіня про те, як же може бути розірваний договір, якщо він (зобов'язання, що виникло на його підставі) уже виконаний (виконане). Але у питанні, сформульованому у такий спосіб, неправильно кваліфікуються обставини, за наявності яких можливе розірвання договору. Справа в тому, що виконання договору і зобов'язання дарування не вичерпується переданням дарувальником речі обдаровуваному. Такий договір і зобов'язання, що на ньому ґрун­тується, є чинними, поки діють обов'язки обдаровуваного (заборони, встановлені для обдаровуваного), які прямо формулюються в ст. 725 ЦК або випливають із ст. 727 ЦК і невиконання (недодержання) яких є підставою для пред'явлення вимоги про розірвання договору.

8. Договір пожертви передбачає передання речей, зокрема, грошей для використання з певною метою (ч. 1 ст. 729 ЦК). Тому такий договір і зобов'язання, що ґрунтується на ньому, не припиняються до того моменту, поки предмет пожертви використовуєть­ся чи повинен використовуватися для певної мети. Якщо використання предмета по­жертви припинене (у зв'язку зі споживанням, закінченням використання, знищенням предмета пожертви), позов про розірвання договору не може бути задоволений, якщо раніше і мало місце порушення умови договору про певну мету використання пожерт­ви, оскільки розірвання договору є можливим, якщо пожертва «використовується» (а не використовувалась) не за призначенням.

9. Договір безстрокової ренти розривається на вимогу одержувача ренти в таких випадках: 1) при простроченні виплати ренти більше, ніж на рік; 2) при порушенні платником рейти свого зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти; 3) якщо плат­ник ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші підстави, які явно свідчать про неможливість виконання ним договору (ст. 740 ЦК).

10. Відчужувач або третя особа, на користь якої укладено договір довічного утри­мання, вправі вимагати розірвання такого договору у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем зобов'язання (тобто, будь-якого його порушення). Спеціально при цьому зазначається, що право відчужувача вимагати розірвання договору не ста­виться в залежність від наявності вини набувача (ст. 755 ЦК).

11. Наймодавець за договором найму житла вправі вимагати розірвання договору найму житла у випадках, якщо наймодавець припустився таких порушень:  1) невнесення плати за житло за шість місяців, а при короткостроковому наймі — за два місяці; 2) руйнування або псування житла наймачем або особами, за яких він відпо­відає; 3) використання житла не за призначенням; 4) порушення прав та інтересів сусідів (ст. 825 ЦК).

12. Позичкодавець вправі вимагати розірвання договору, якщо користувач припус­тився наступних порушень: 1) користування річчю не відповідно до її призначення і умовами договору; 2) передання речі у користування іншій особі; 3) недбале пово­дження з річчю, що може призвести до її знищення або пошкодження (ст. 834 ЦК). Користувач за договором позички має право вимагати розірвання договору, якщо по­зичкодавець не виконує обов'язку передати річ у користування (ст. 830 ЦК).

13. Якщо грошова сума на банківському рахунку в банку залишається меншою ніж мінімальний розмір  залишку грошей на рахунку,  встановлений договором або банківськими правилами (даного банку), і ця сума не буде відновлена про­тягом установленого місячного строку, такі дії (бездіяльність) клієнта належить кваліфікувати як порушення договору, яке дає право банку вимагати розірвання договору. Право банку вимагати розірвання договору виникає також «в інших ви­падках, установлених законом або договором». Це положення п. З ч. 2 ст. 1075 ЦК не слід тлумачити як таке, що відсилає до ч. 2 ст. 651 ЦК, а тим більше — до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК.

14. Відповідно до ч. 2 ст. 1042 ЦК, якщо договір простого товариства укладено на визначений строк або під скасувальною умовою, якою є досягнення певної мети, кожний з учасників за наявності поважної причини має право вимагати розірвання договору (в частині, що стосується цього учасника).

15. Порушення продавцем обов'язку попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається, дає покупцеві право вимагати розірвання договору, якщо покупець не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар (ст. 659 ЦК).

16. Порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи, встановленого відповідно до ст. 725 ЦК, дає право дарувальникові вимагати розірвання договору (ст. 726 ЦК).

17. Відповідно до ч. 2 ст. 852 ЦК замовник за договором підряду має право розір­вання договору за наявності в роботі істотних відступлень від умов договору підряду або інших істотних недоліків.

18. Замовник за договором побутового підряду має право вимагати розірвання до­говору, якщо внаслідок неповноти або недостовірності інформації, отриманої від під­рядника, був укладений договір на виконання робіт, які не мають тих властивостей, які мав на увазі замовник (ч. З ст. 869 ЦК).

19. Положення про право замовника за договором підряду вимагати розірвання договору та захищати це право в судовому порядку за наявності у роботі істотних від­ступів від умов договору або інших істотних недоліків сформульоване в ч. 2 ст. 852 ЦК на випадок порушення підрядником умов про якість роботи. Воно не виключає права сторін договору підряду на розірвання договору підряду в інших випадках, що
охоплюються ч. 2 ст. 651 ЦК.

20. Порушення установником управління обов'язку попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом застави, є підставою виник­нення на стороні управителя права вимагати розірвання договору управління майном (ч. 2 ст. 1039 ЦК). Таке право в управителя виникає лише тоді, коли управитель не знав і не міг знати про заставу майна, що передається в управління. Інші підстави
припинення, в тому числі й розірвання, договору управління майном установлюють­ся ст. 1044 ЦК.

Зміна договору на вимогу однієї із сторін в судовому порядку

21.  У низці випадків порушення договору однією стороною породжує право іншої сторони вимагати розірвання договору. Відповідні законодавчі положення аналізуються в пп. 21—23 коментаря до ст. 651 ЦК.

Невиконання продавцем обов'язку попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається, надає покупцеві право вимагати зниження ціни, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар (ст. 659 ЦК).

Право вимагати пропорційного зменшення ціни виникає у покупця у разі передан-ня йому некомплектного товару або у разі порушення продавцем обов'язку передати комплект товару (ст. 684 ЦК). У разі передання продавцем покупцеві товару нена­лежної якості покупець має право вимагати пропорційного зменшення ціни, незалежно від можливості використання товарів за призначенням (п. 1 ч. 1 ст. 678 ЦК). Право вимагати «відповідного» зменшення ціни передбачено при такого роду порушеннях стосовно договору роздрібної купівлі-продажу (п. З ч. 1 ст. 708 ЦК).

Ці правила не виключають дії стосовно договорів купівлі-продажу положення ч. 2 ст. 651 ЦК, яке надає стороні договору право вимагати зміни договору в зв'язку з істотним його порушенням іншою стороною.

22. Наймач за договором найму має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю, якщо наймодавець при укладенні договору не повідомив про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм (ч. 2 ст. 769 ЦК). Це — санкція за конкретний вид порушення, що не виключає застосування до договору найму по­ложень ст. 651 ЦК про підстави, що дають право сторонам договору вимагати зміни
договору.

23. Замовник за договором підряду має право вимагати, зокрема, зменшення плати за роботу, якщо підрядник відступив від умов договору, що погіршило роботу, або до­пустив інші недоліки в роботі (ч. 1 ст. 852 ЦК). Таке ж правило встановлене ст. 858 ЦК як санкція за неналежну якість роботи, виконаної за договором підряду. Отже, ст. 852 і 858 ЦК лише стосовно конкретних видів порушень зобов'язання підряду передбача­ють право замовника вимагати зміни договору. Це означає, що така вимога може бути пред'явлена і за наявності підстав, установлених ст. 651 ЦК.

24. Користувач за договором комерційної концесії має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати у разі продовження чинності договору про використання торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця (ст. 1128  ЦК). Це правило не пов'язує право вимагати зміни договору з порушенням, якого припустилася сторона договору і не виключає пред'явлення вимоги про зміну такого договору на підставі ст. 651 ЦК.

Пред'явлення вимоги про розірвання договору на розсуд сторони

25.  Зустрічаються і такі законодавчі положення, якими сторони договору на свій розсуд уповноважуються вимагати розірвання договору. Зокрема, особі, яка стала власником речі, переданої у користування на підставі договору позички, який укладено без визначення строку, надається право на свій розсуд вимагати розірвання договору (ч. З ст. 834 ЦК). Установлюється лише обов'язок особи, що набула статусу позичкодавця, заздалегідь (у строк, що відповідає меті позички) повідомити користувача про розірвання договору. Надання права вимагати розірвання договору зазвичай означає, що на вимогу сторони, якій таке право надане, сторони можуть домовитись про розі­рвання договору. У разі недосягнення домовленості управнена сторона вправі звер­нутись до суду з позовом про розірвання договору. У даному випадку незрозумілим є призначення судової процедури. Якщо сторона на свій розсуд має право вимагати розірвання договору, то суд не може відмовити у захисті права. Сумніви щодо змісту ч. З ст. 834 ЦК, виникають у зв'язку з покладенням на особу, що придбала річ, яка є предметом позички, у власність (новий позичкодавець), обов'язку заздалегідь по­відомити користувача про розірвання договору. Якщо справа вирішується судом, то суд і має визначити день розірвання договору з урахуванням інтересів користувача. Але викладене не є підставою для того, щоб відступати від букви закону та тлумачити ч. З ст. 834 ЦК так, що вона передбачає право особи, що придбала у власність предмет позички (нового власника), розірвати договір позички шляхом учинення односторон­нього правочину (шляхом відмови від договору).

Детальне правове регулювання у ст. 834 ЦК відносин з приводу розірвання до­говору позички не виключає пред'явлення вимоги про розірвання договору позички з підстав, не передбачених цією статтею, але передбачених ст. 651 ЦК.

26.   Із п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦК також випливає, що набувач за договором довічного утримання вправі в будь-який час на свій розсуд вимагати від відчужувача розірвання договору, а при відмові у задоволенні цієї вимоги може захищати своє право на розір­вання договору у суді.

Розірвання цивільно-правових договорів шляхом відмови однієї із сторін від до­говору на захист порушеного права

27. Численні правила Цивільного кодексу та інших законів конкретизують положення ч. З ст. 651 ЦК, відповідно до якої договір може бути розірваний або змінений шля­хом односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково. Загального правила про підстави односторонньої відмови від договору не встановлено. Вважати такою підставою ч. 2 ст. 651 ЦК не можна, бо це суперечило б букві закону. Проте в Цивільному кодексі та інших законах стосовно окремих видів договорів установ­люються численні положення,  що передбачають підстави односторонньої відмови від договору. Зазвичай у Цивільному кодексі та інших законах указується на право відмовитись від договору повністю або частково. Рідше прямо вказується на те, що відмова є односторонньою. Про характер обставин, які можуть породжувати право
сторони на відмову від договору повністю або частково, в ч. З ст. 651 ЦК не йдеться. Це означає, що законом або договором можуть установлюватись будь-які підстави, що тягнуть виникнення права на односторонню відмову від договору повністю або частково (порушення, якого припустився контрагент за договором, інші обставини). У пп. 28 — 36 коментаря до ст. 651 ЦК аналізуються положення законів, якими стороні надається право на односторонню відмову від договору в зв'язку з порушенням, якого припустилась інша сторона.

28. Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу у разі відмови продавця передати проданий товар. Таке ж право ви­никає у покупця у разі, коли продавець не передав покупцеві приналежності товару або документи, що стосуються товару (ч. 2 ст. 666 ЦК).

У свою чергу продавець має право відмовитись від договору купівлі-продажу, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар (ч. 4 ст. 692 ЦК).

29. Покупець за договором купівлі-продажу має право відмовитись від договору у разі істотного порушення вимог щодо якості товару. При цьому розкривається зміст поняття істотності стосовно такого порушення (п. 1 ч. 1 ст. 678 ЦК). Такі ж наслідки можуть наступати у випадках порушення вимог про тару та (або) упаковку (ст. 686 ЦКУ).

30. Продавець за договором купівлі-продажу з умовою про розстрочення платежу має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару, якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за товар (ч. 2 ст. 695 ЦК). У ч. 4 ст. 694 і ч. 2 ст. 697 ЦК стосовно таких же правовідносин не йдеться про право відмови від договору, а зазначається тільки на право продавця вимагати повернення товару. Слід дійти висновку про те, що в ст. 694, 695 і 697 ЦК установлено однаковий механізм розірвання договору, який полягає в пред'явленні вимоги про повернення проданого товару незалежно від використання продавцем пра­ва заявити про односторонню відмову від договору. Тобто односторонній правочин на відмову від договору може бути вчинений як заява про відмову від договору або як вимога про повернення товару. При цьому слід ураховувати, що відмова від договору і вимога про повернення товару є пов'язаними як попереднє і наступне правові явища. Тому із вимоги про повернення товару непрямо випливає і висновком від наступного до попереднього правового явища виявляється воля на розірвання договору шляхом відмови від нього.

31. Підрядник за договором підряду має право розірвати договір шляхом заяви про відмову від нього, якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з боку під­рядника, у відповідний строк не замінив недоброякісний або непридатний матеріал, не змінив указівок про спосіб виконання робіт або не усунув інших обставин, що за­грожують якості або придатності результату робіт (ч. 1 ст. 848 ЦК). Подібне правило передбачене також ч. З ст. 879 ЦК стосовно договору будівельного підряду.

32. Із ч. 2 ст. 922 ЦК випливає, що у разі затримки відправлення транспортного засобу пасажир управі розірвати договір перевезення шляхом відмови «від переве­зення», тобто від договору. Про це він має в будь-який спосіб заявити іншій стороні, оскільки до поїздки його ніхто примушувати не буде, а суть відносин, що при цьому виникає, полягає в поверненні грошової суми, яку сплатив пасажир при придбанні
квитка (при укладенні договору перевезення).

33. У разі прострочення страхувальником страхового платежу страховику надається право розірвання договору страхування шляхом відмови від нього. Установлено такий механізм відмови страховика від договору. Страховик пред'являє страхувальникові, який припустився порушення, письмову вимогу про усунення порушення (сплату страхового платежу). Якщо протягом десяти днів після отримання письмової вимоги страховика страхувальник не усунув порушення, якого він припустився, страховик отримує право розірвати договір шляхом заяви про відмову від договору. Договір слід вважати припиненим з дня отримання страхувальником заяви страховика про відмову від договору (застосовується за аналогією ч. 2 ст. 782 ЦК, оскільки відсутні спеціальні правила щодо визначення моменту, з якого такий правочин слід вважати вчиненим, моменту, з якого наступають юридичні наслідки вчинення такого правочину).

34. Будь-яке порушення умов ліцензійного договору дає право ліцензіату або ліцензіару відмовитись від договору.  Спеціально зазначається про право ліцензіара відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом установленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 1110 ЦК).

35. Договір морського агентування, укладений на невизначений строк, кожна із сторін має право розірвати «за наявності серйозних причин, які підтверджують його невиконання, сповістивши другу сторону про це не пізніше ніж за три місяці з часу, коли їй стало відомо про такі причини» (частина друга ст. 119 Кодексу торговельного мореплавства [23]).

Словами «сповістивши...» і далі визначається порядок розірвання договору, тобто договір може бути розірвано шляхом односторонньої заяви (сповіщення) відповід­ної сторони. Передання спору про розірвання договору на вирішення суду в таких випадках не виключається, але до суду більш доцільно було б звертатися з вимогою про визнання зобов'язання припиненим (а договору — розірваним) після виконання вимог ст. 119 КТМ, а не з позовом про розірвання договору, оскільки стороні даєть­ся право розірвання договору шляхом учинення одностороннього правочину. Суд, установивши наявність підстав, передбачених ст. 119 КТМ, і додержання позивачем порядку розірвання договору, встановленого цією статтею, має винести рішення про задоволення позову про визнання зобов'язання припиненим, якщо буде встановлено, що інша сторона оспорює або не визнає припинення зобов'язання. За відсутності підстав для розірвання договору, при недодержанні ініціатором розірвання договору порядку, встановленого ст. 119 КТМ, а також у разі не доведення позивачем факту невизнання або оспорювання припинення договору у позові має бути відмовлено.

36. Стаття 171 КТМ надає перевізникові право розірвати договір, якщо вартість навантаженого вантажу не покриває фрахту та інших витрат перевізника, а відправник вантажу не вніс повністю фрахт перед відходом судна і не надав додаткового забез­печення. Зміст статті дає підставу для однозначного висновку про те, що в даному випадку мається на увазі розірвання договору шляхом учинення перевізником одно­стороннього правочину — направлення заяви про розірвання договору відправнику вантажу.

37. Статті 237 і 238 КТМ установлюють підстави розірвання договору міжпортового буксирування. Під розірванням при цьому мається на увазі вчинення одним з учасників договору одностороннього правочину — направлення заяви про розірвання договору. Якщо за наявності підстав для розірвання договору морського буксирування, вста­новлених ст. 237 і 238 КТМ, зроблена одностороння заява про розірвання договору,
у суді може розглядатися лише позов про визнання зобов'язання припиненим, якщо є докази невизнання чи оспорювання припинення договору.

38. Частина восьма ст. 20 Закону «Про туризм» [171] дає туристові право на свій розсуд відмовитися від виконання договору до початку подорожі за умови оплати туроператору або турагенту фактично понесених ним витрат за послуги, надані до цього повідомлення. Перевищення ціни туристичного продукту більше, ніж на п'ять відсотків первісної ціни дає туристу право відмовитися від виконання договору, що тягне обов'язок туроператора (турагента) повернути всі раніше сплачені туристом кошти (частина одинадцята зазначеної статті).

39. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 38 Закону «Про телекомунікації» [166] оператори телекомунікацій мають право на припинення надання телекомунікаційних послуг спо­живачам, які порушують правила надання і отримання телекомунікаційних послуг. Перелік обов'язків споживачів є доволі широким. Він визначається ст. 33 названого Закону, п. 32 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг [335]. Право припинити надання телекомунікаційних послуг слід тлумачити і як право на розірван­ня договорів (якщо є право припинити надання послуг, то висновком від наступного правового явища до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого є і право на розірвання договору). Разом з тим, треба враховувати, що відключення кін­цевого обладнання споживача, якщо воно використовується споживачем для вчинення протиправних дій або дій, що загрожують інтересам державної безпеки, здійснюється за рішенням суду (п. 9 ч. 1 ст. 38 названого Закону). Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг поєднують право оператора в односторонньому порядку
припинити надання послуг при простроченні внесення споживачем плати за послуги з правом оператора на розірвання договору в односторонньому порядку за умови, що це передбачено договором (п. 114). Але таке розмежування припинення надання послуг
і розірвання договору не відповідає ст. 38 Закону «Про телекомунікації» [166].

40. Законодавець використовує і таку правову конструкцію, як об'єктивне надання діям чи бездіяльності сторони значення відмови від договору. Так, у випадках, коли покупець не з'явився або не вчинив необхідних дій для прийняття товару у встанов­лений строк, вважається, що покупець відмовився від договору (ч. 2 ст. 701 ЦК).

41.  Відмова від договору може бути пов'язана з неповним погодженням сторона­ми істотних його умов. Так, якщо із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, але асортимент не встановлений у договорі або не визначений у порядку, встановленому договором, покупець, серед інших варіантів, отримує право відмовитись від договору (ч. 2 ст. 671 ЦК).

Розірвання договору шляхом вчинення одностороннього правочину на розсуд сторін договору

42. Поширеними є правила, що надають стороні договору право на свій розсуд від­мовитись від договору. Відповідно до загального правила ч. З ст. 651 ЦК таке право може передбачатись законом або договором.

Покупець за договором роздрібної купівлі-продажу до передання йому товару про­давцем має право відмовитись від договору за умови відшкодування продавцеві витрат, пов'язаних із вчиненням дій на виконання договору (ч. З ст. 702 ЦК).

43. Дарувальник, який передав річ підприємству транспорту, зв'язку або іншій осо­бі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному (ч. 2 ст. 722 ЦК). Обдаровуваний має право у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов'язком дарувальника передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього (ч. 2 ст. 724 ЦК). Платникові
безстрокової ренти надається право відмовитись від договору ренти. Договором можуть установлюватись умови здійснення платником ренти відмови від договору ренти, але в договорі не може встановлюватись умова, відповідно до якої платник безстрокової ренти позбавляється права на відмову від договору (ст. 739 ЦК). Якщо така умова встановлена, вона є нікчемною.

44. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може від­ мовитись від договору в будь-який час з додержанням порядку, встановленого ст. 763 ЦК або договором.

45. Наймач за договором прокату вправі в будь-який час «відмовитись від договору прокату і повернути річ наймодавцеві...» (ч. 1 ст. 790 ЦК).

46. Користувач за договором позички має право повернути річ, передану йому в ко­ристування, в будь-який час до спливу строку договору (ч. 1 ст. 834 ЦК). Повернення речі при цьому, як і в попередньому випадку, слід кваліфікувати як односторонній правочин на розірвання договору, здійснений конклюдентними діями (ч. 2 ст. 205 ЦК). Можливість учинення правочину в такий спосіб прямо передбачена ч. 1 ст. 834 ЦК. Якщо річ, що була передана позичкодавцеві за договором позички, потребує особли­вого догляду або зберігання, розірвання договору шляхом зазначених конклюдентних дій не допускається. У такому випадку користувач може розірвати договір шляхом повідомлення про відмову від договору в формі, що відповідає вимогам ст. 205 — 208 і ст. 654 ЦК.

47. Наймачеві житла надається право за згодою інших осіб, які постійно прожива­ють разом з ним, у будь-який час відмовитись від договору найму, попередивши про це наймодавця за три місяці (ч. 1 ст. 825 ЦК).

48. Замовник за договором підряду на свій розсуд вправі в будь-який час до закін­чення роботи відмовитись від договору підряду, відшкодувавши підрядникові збитки, завдані розірванням договору (ч. 4 ст. 849 ЦК). Подібне положення сформульоване також стосовно договору побутового підряду (ч. 2 ст. 867 ЦК). При цьому ніяких об­межень на стягнення збитків не встановлюється. Тому відшкодуванню підлягають всі збитки, передбачені ст. 22 ЦК, у тому числі й не отриманий підрядником дохід, який він мав отримати при виконанні договору повністю (за умови, якщо були відсутніми альтернативні роботи, що могли дати дохід).

49. Сторони договору транспортного експедирування вправі на свій розсуд відмови­тись від договору транспортного експедирування в будь-який час. Відмова здійснюється шляхом попередження другої сторони. У попередженні визначається «розумний строк», зі спливом якого після попередження договір вважається розірваним (припиненим). Таке випливає із ст. 935 ЦК.

50. Із ст. 953 ЦК випливає право поклажодавця в будь-який час пред'явити вимо­гу про повернення речі, яка передана на зберігання, хоч би передбачений договором зберігання строк і не закінчився. Пред'явлення такої вимоги слід кваліфікувати як учинення правочину на дострокове розірвання договору шляхом здійснення конклюдентних дій (ч. 2 ст. 205 ЦК).

51. Частина 1, 2 ст. 1008 ЦК надають сторонам договору доручення право в будь-який час розірвати договір в односторонньому порядку. Умови договорів доручення про відмову сторін від цього права визнаються ч. 2 ст. 1008 ЦК нікчемними. Установ­лено також механізм розірвання договору доручення шляхом відмови від нього однієї із сторін. Сторона направляє іншій стороні повідомлення про відмову від договору, в якому визначає строк, зі спливом якого дія договору буде припинена. Цей строк не може бути меншим, ніж один місяць. Зі спливом цього строку договір вважається припиненим (розірваним). Відмова від договору доручення юридичної особи, яка є комерційним представником, у зв'язку з прийняттям рішення та початком процедури ліквідації, здійснюється без попереднього повідомлення.

52. Комітент має право розірвати договір комісії шляхом відмови від нього на свій розсуд у будь-який час. Комісіонер має таке право, якщо строк дії договору не вста­новлений. Кожна із сторін повинна заявити про відмову від договору, визначивши строк, зі спливом якого припиняється договір. Цей строк не може бути меншим, ніж один місяць. Якщо в повідомленні про відмову від договору строк припинення догово­ру не визначений, договір припиняється через один місяць після отримання стороною повідомлення про відмову від іншої сторони. Таке випливає із ст. 1025, 1026 ЦК.

53. Установник управління має право розірвати договір управління майном шляхом відмови від нього за наявності причини (п. 7 ч. 1 ст. 1044 ЦК). Але про характер цієї причини в законі не говориться нічого. Звідси треба зробити висновок про те, що установник управління зобов'язаний у повідомленні про відмову від договору зробити посилання на причину. Вона може будь-якою, в тому числі суто суб'єктивною, але вона має відповідати принципам добросовісності, справедливості та розумності. Від­ мова установника управління припиняє дію договору управління майном у строк, ви­значений у повідомленні про відмову. Цей строк не може бути меншим трьох місяців, якщо інше не встановлено договором.

54. Договір банківського вкладу як з умовою про видачу вкладу на першу вимогу, так і з умовою про повернення вкладу зі спливом установленого договором строку, може бути розірваний вкладником на свій розсуд у будь-який час. Це випливає із ч. 1 ст. 1060 ЦК, що надає право вкладникові вимагати видачі або повернення вкладу на свій розсуд. Пред'явлення такої вимоги стосовно договору банківського вкладу є
правочином, що вчиняється шляхом здійснення конклюдентних дій та спрямований на розірвання договору (відмову від нього). Можливість учинення цього правочину шляхом здійснення конклюдентних дій випливає із ч. 1 ст. 1060 ЦК.

55. Договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта, тобто шляхом учинення одностороннього правочину в будь-який час (ч. 1 ст. 1075 ЦК).

56. Кожна із сторін договору комерційної концесії вправі на свій розсуд у будь-який час заявити про відмову від договору (розірвання договору шляхом учинення односто­роннього правочину). Приписується при цьому повідомити другу сторону про відмову від договору не менш як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором (ч. 1 ст. 1126 ЦК). Повідомлення (заява) про відмову від договору як од­носторонній правочин підлягає державній реєстрації (ч. 2 ст. 1126 ЦК).

57. Учасник безстрокового договору простого товариства вправі в будь-який час зробити заяву про відмову від подальшої участі у договорі. Договір стосовно цього учасника припиняється в день, указаний в такій заяві, але він не може бути мен­шим трьох місяців (ч. 1 ст. 1142 ЦК). Поряд з цим безстроковий договір простого товариства може припинятись з інших підстав, передбачених ст. 1141 ЦК, але він не може припинятись на підставі ст. 651, 652 ЦК у зв'язку з наявністю спеціальних правил ст. 1141 ЦК.

ЗМІНА ДОГОВОРУ ШЛЯХОМ УЧИНЕННЯ ОДНОСТОРОННЬОГО ПРАВОЧИНУ

58. Замовник за договором будівельного підряду незалежно від будь-яких обставин на свій розсуд вправі вносити зміни до проектно-кошторисної документації до початку робіт або під час їх виконання. Це означає відповідну зміну змісту договору підряду. Установлені такі обмеження цього права замовника: 1) додаткові роботи, викликані такими змінами, за вартістю не повинні перевищувати десяти відсотків визначеної у кошторисі ціни; 2) при цьому не повинен змінюватись характер робіт, визначених договором (ч. 1 ст. 878 ЦК).

59. Замовник має право на свій розсуд уносити і такі зміни до проектно-кошторисної документації, які передбачають підвищення вартості робіт більш як на десять відсот­ків. Але в таких випадках підрядникові надається можливість вибору: 1) він може погодитись з односторонньою зміною змісту договору замовником; 2) він може від­мовитись від договору (ч. 2 ст. 878 ЦК).

60. Не пов'язується з будь-якими обставинами право банку змінити розмір про­центів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не передбачено договором (ч. 2 ст. 1061 ЦК).

61. За наявності умов, установлених частиною десятою ст. 20 Закону «Про туризм» [171], туроператору (турагенту) надається право в односторонньому порядку змінити ціну туристичного продукту в межах п'яти процентів його первісної вартості, якщо це передбачено договором про надання туристичних послуг. Якщо туроператор (турагент) у такий спосіб змінив ціну, турист має право відмовитись від договору.

62.   Правоволоділець за договором комерційної концесії не позбавляється права в будь-який час змінити торговельну марку чи інше позначення, що є предметом та­кого договору. Але така зміна дає користувачеві право вимагати розірвання договору (ст. 1128 ЦК).