Стаття 545. Підтвердження виконання зобов'язання

1. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

2. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконан­ня зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

3. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

4. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає про­строчення кредитора.

1.   Цивільний  кодекс,   хоч  і визнає дії на виконання договорів  правочинами (ч. З ст. 206 ЦК), не встановлює загальних вимог до способів і форм підтвердження (посвідчення) виконання зобов'язань. Для порівняння слід звернути увагу на правила про форми правочинів і договорів, яким присвячена значна кількість норм Цивільного кодексу. Лише розписка та повернення боргового документа як спосіб підтвердження ви­конання зобов'язань стали предметом уваги Цивільного кодексу. Відповідно до ст. 545 ЦК на кредитора покладається обов'язок на вимогу боржника видати останньому роз­писку про одержання виконання в цілому або в частині. У разі часткового виконання зобов'язання кредитор, який прийняв виконання, зобов'язаний видати розписку про одержання часткового виконання зобов'язання.

2.  Під борговим документом у ст. 545 ЦК розуміється будь-який документ, що був виданий боржником кредиторові та підтверджує зобов'язання боржника. Про один із видів боргових документів — розписку позичальника або інший документ, що під­тверджує передання йому позикодавцем грошової суми або певної кількості речей, — йдеться у ст. 1047 ЦК.

Борговими документами є квитанції, що видаються на підтвердження зобов'язання надати послуги або виконати роботу. їх передання кредитором боржникові зазвичай є неможливим, оскільки вони є доказами прав кредитора, що випливають із гарантій­них чи інших зобов'язань боржника, встановлених актами цивільного законодавства або договором. У таких випадках кредитор зобов'язаний видати розписку боржникові або вчинити свій підпис на примірникові квитанції (на її корінці), що залишається у боржника. Положення ст. 545 ЦК застосовуються до номерних жетонів, що видаються на підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (ч. 2 ст. 972 ЦК).

Знаходження боргового документа у кредитора підтверджує наявність зобов'язання. Тому у випадках, коли такий документ був виданий боржником кредиторові, на креди­тора покладається обов'язок повернути борговий документ боржникові. Якщо кредитор не має можливості повернути боржникові борговий документ (через втрату тощо), він зобов'язаний видати боржникові розписку і вказати в ній на неможливість повернення боржникові боргового документа.

3. Хоч наявність боргового документа у боржника і підтверджує виконання ним зобов'язання, кредитор не позбавлений права спростувати цю презумпцію. Для цьо­го він повинен надати докази, які б з достовірністю підтверджували, що насправді боржник зобов'язання не виконував.

4. Невиконання кредитором обов'язку належним чином підтвердити виконання боржником зобов'язання дає право боржникові затримати виконання. У цьому випадку наступають наслідки, встановлені ст. 613 ЦК на випадок прострочення кредитора. Ці на­слідки наступають і в тих випадках, коли боржник мав можливість виконати зобов'язання шляхом внесення грошей або цінних паперів в депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК).

5. Цивільний кодекс регулює лише відносини з приводу посвідчення виконання зобов'язання між такими суб'єктами,  які не зобов'язані вести облік відповідних господарських операцій. Посвідчення виконання зобов'язань за участі суб'єктів гос­подарської діяльності, зобов'язаних вести облік господарських операцій, має істотне практичне значення з урахуванням і обсягу, і кількості таких операцій, але все ж таки воно залишилося за межами дії норм загальних положень про зобов'язання та договори Цивільного кодексу.

Інші акти цивільного законодавства також не містять загальних норм такого роду. Є, однак, численні спеціальні норми щодо цього. Зокрема, ст. 39 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості вексель [5] надає трасату — платнику за векселем — право вимагати, щоб на посвідчення платежу йому був вручений держателем вексель з розпискою в одержанні платежу. У разі часткового платежу трасат може вимагати, щоб відмітка про такий платіж була зроблена на векселі, що залишається у держателя, і щоб йому була видана про це розписка.

6. Законодавством у низці випадків встановлюються вимоги щодо документаль­ного посвідчення фактів неналежного виконання зобов'язань боржником або іншо­го порушення прав кредитора. В окремих випадках таке посвідчення здійснюється в публічно-правових формах. Так, відмова від акцепту векселя або від сплати гро­шової суми за векселем повинна бути засвідчена актом, що складається в публічному
порядку, — протестом у неакцепті або в несплаті (ст. 44 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]). Стаття 341 — 347 Кодексу торговельного мореплавства [34] передбачає складання в публічній формі морського протесту на під­ставі заяви капітана судна, даних суднового журналу, опитування капітана, а в разі потреби — інших свідків зі складу суднового екіпажу. Заява про морський протест
подається в порту України нотаріусу, а в іноземному порту — консулу України або компетентним посадовим особам іноземної держави в порядку, встановленому зако­нодавством цієї держави, У портах України прийняття заяв про морський протест від капітанів іноземних судів і складання актів про морський протест може здійснюва­тися консульськими представниками іноземних держав в Україні на умовах взаємності
(ст. 347 КТМ). Це, очевидно, можливо і без відома органів влади України, але суди України не мають права приймати як докази морські прцтести, що не відповідають вимогам ст. 341 - 347 КТМ.

7. Є практика затвердження типових форм документів, які повинні підписуватися на підтвердження виконання зобов'язань. Так, виконання залізницею зобов'язання з передання в оренду вагонів і виконання орендарем обов'язку щодо повернення ва­гонів після закінчення терміну оренди засвідчується шляхом підписання сторонами акта за формою ДУ-6 (п. 2.5; 6.3 Інструкції про порядок передачі в оренду вантажних
вагонів [340]).

8. В умовах, коли загальні норми Цивільного кодексу переважно не визначають порядку посвідчення виконання зобов'язань, протягом тривалого часу склалася практика, відповідно до якої як докази виконання зобов'язань приймаються документи, оформлення яких як обов'язкове встановлене нормами публічного права, присвяченими переважно порядку ведення первинного бухгалтерського і податкового обліку.

9.  Виконання цивільно-правових договорів — це господарська операція, належне здійснення якої повинне фіксуватися в первинних документах бухгалтерського об­ліку.

10. Обов'язкова видача суб'єктами підприємницької діяльності, що здійснюють розрахунки зі споживачем у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг за го­тівку, касових чеків передбачена ч. 2 ст. З Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» [156] і також має насамперед публічно-правове значення. Але у відповідних випадках касовий
чек може бути підтвердженням не тільки сплати покупцем (споживачем) відповідних грошових сум, але й передання купленого товару (надання послуги), оскільки при­міткою до названої статті передбачено, що касовий чек повинен бути виданий разом з покупкою (наданою послугою).

11. Передання речей (матеріальних цінностей) суб'єктом, зобов'язаним вести бух­галтерський облік, оформляється накладною.  Факт виконання (передання речей) належній особі при видачі їх на складі відчужувача посвідчується підписом покупця на накладній. Якщо покупцем є юридична особа, обов'язковим є подання довіре­ності, оформленої на бланку суворої звітності, хоча б цінності одержував керівник
підприємства (іншої юридичної особи), як це передбачено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання ціннос­тей [321]. Порушення встановлених законодавством вимог до форми накладної, до форми довіреності на одержання цінностей не може бути підставою для безумовного висновку про те, що відповідні цінності на виконання зобов'язання не передавалися. Сторона, що передала цінності, може доводити факт передання цінностей будь-якими письмовими доказами, засобами аудіо- та відеозапису та іншими доказами, у тому числі і показаннями свідків, особливо якщо за фактом одержання цінностей і наступ­ної відмови визнати цю обставину порушена кримінальна справа, і показання свідків належно оформлені протоколами допитів.

12.   Вручення  речей  одержувачеві  відчужувачем  на складі  одержувача  при централізовано-кільцевому перевезенні (доставці) товарів провадиться особі, уповно­важеній одержувачем. При цьому п. 12 згаданої вище Інструкції передбачає можливість передання цінностей (товарів) без довіреності за умови, що юридична особа — одержу­вач повідомить відчужувачу зразок печатки (штампа), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, буде посвідчувати свій підпис на підтвердження одержання цінностей на товаросупроводжувальних документах. Таке повідомлення юридичної особи — одержувача на адресу відчужувача товарів має бути підписане осо­бами, уповноваженими підписувати довіреності.

13.  Суворі формальні вимоги встановлені щодо посвідчення факту передання речей (вантажів) для перевезення та приймання їх від підприємств транспорту. На підтвер­дження прийняття вантажу до перевезення перевізник видає відправникові належно підписані коносамент (ст. 137 Кодексу торговельного мореплавства), квитанцію (ст. 23 Статуту залізниць України [288]; ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР [403]).

Видача вантажу вантажоодержувачеві на морському транспорті провадиться пред'явникові коносамента, одержувачеві, відправникові, наказу одержувача або відправника в залежності від виду оформленого коносамента (ст. 162 КТМ). На за­лізничному транспорті вантаж приписується видавати одержувачеві, зазначеному в накладній (за встановленими виключеннями), який повинен посвідчити факт одержання вантажу підписом у дорожній відомості (ст. 48 СЗ).

Одержувати вантаж від імені вантажоодержувача і розписуватися в дорожній відомості має право фізична особа, якій видана довіреність (разова або на, строк) на одержання вантажів (п. 6 Правил видачі вантажів). На внутрішньому водному транспорті вантаж видається вантажоодержувачеві, зазначеному в накладній (за вста­новленими виключеннями), що засвідчується підписом вантажоодержувача в дорожній відомості (ст. 95 СВВТ). Автотранспортне підприємство видає вантаж одержувачеві, зазначеному в товарно-транспортній накладній. Факт видачі посвідчується підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача в трьох примірниках товарно-транспортної накладної.

14. Якщо матеріальні цінності, що поставляються, підлягають перевезенню авто­мобільним транспортом, обов'язковим є оформлення визначених законодавством до­кументів на вантаж, зокрема товарно-транспортної накладної (ст. 48 Закону «Про автомобільний транспорт» [222]). Форма товарно-транспортної накладної повинна відповідати типовій формі, затвердженій спільним наказом Міністерства статистики
та Міністерства транспорту [320]. Відповідно до Інструкції про порядок виготовлен­ня, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для пере­везення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи товарно-транспортна накладна названа єдиним первинним документом, який є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника  і оприбуткування
їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного і бухгалтерського обліку. Призупинення дії цієї Інструкції не змінило значення товарно-транспортної накладної, оскільки воно в такий же спосіб визначено ст. 47 Статуту автомобільного транспорту [267], що зберіг свою чинність у частині, що не суперечить Закону «Про автомобільний транспорт».

15. У момент передання в порядку виконання зобов'язання партії товарів найчастіше перевірка ваги нетто або кількості переданих товарних одиниць не провадиться, а пере­віряється тільки вага брутто або кількість тарних місць. У таких випадках набувачеві надається можливість надалі, у встановлені строки здійснити приймання матеріаль­них цінностей за вагою нетто або кількістю товарних одиниць. Порядок приймання регулюється Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю [407]. Названа Інструкція застосовується незалежно від того, на підставі якого договору проведене відчуження матеріальних цінностей (купівлі-продажу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, міни та ін.), якщо спеціальними правилами (особливими умовами поставки, стандартами, технічними умовами, іншими актами) не встановлений інший порядок.

Порушення порядку приймання, встановленого названою Інструкцією, позбавляє акт приймання, що посвідчує факт неналежного виконання зобов'язання, доказового значення. Оскільки при цьому факт неналежного виконанню залишається недоведе-ним, вважається, що зобов'язання виконане належно (у цивільному і господарському процесі кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається), а одержувач позбавляється права стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає.

16.  Також згодом, після одержання від відчужувача матеріальних цінностей в пев­них випадках може бути виявлена невідповідність їх умовам договору і вимогам нормативно-правових актів щодо якості. Порядок приймання матеріальних цінностей за якістю регулюється Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю [408]. Ця Інструкція з урахуванням ст. 271 ГК [42], п. 45 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення [405] та п. 31 Положення про поставки товарів народного спо­живання [406] підлягає застосуванню, якщо продукція або товари передаються за до­говором поставки. У решті випадків застосовується ст. 680 ЦК. Зазначена Інструкція встановлює численні, найчастіше чисто формальні вимоги до порядку приймання та змісту актів приймання продукції та товарів за якістю. Порушення цих вимог означає, що неналежне виконання боржником зобов'язання не посвідчене відповідно до вимог законодавства, а кредитор позбавляється прав, яких він міг би набути в разі складання акта приймання продукції або товарів за якістю відповідно до встановлених вимог.

17. Спеціальні правила встановлені щодо фіксування фактів неналежного виконання зобов'язань, на які поширюється дія Правил користування електричною енергією для населення [295]. У разі порушення електропостачальником умов договору передбачене складання акта-претензії за типовою формою. А в разі неприбуття в погоджений термін представника електропостачальника або відмови його від підписання акта-претензії, акт-претензія визнається дійсним, якщо його підписали не менш ніж три споживачі, які проживають у даному будинку, або споживач і виборна особа будинкового, вулич­ного, квартального комітету чи іншого органу самоорганізації населення (примітка до
Типового акта-претензії).

18. При виявленні факту незбереження вантажу під час перевезення (недостачі,  зіпсуття, пошкодження вантажу) факт неналежного виконання посвідчується суворо відповідно до встановлених законодавством правил. Порушення цих правил позбавляє вантажоодержувача (у відповідних випадках — вантажовідправника) права вимагати відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання з перевезен­ня.

Приймання вантажів від органів морського транспорту повинне провадитися відпо­відно до ст. 165, 166 КТМ [34], а незбереження вантажу під час перевезення засвід­чується складанням комерційного акта (п. З частини першої ст. 379, ст. 381 КТМ). Обставини, що свідчать про неналежне виконання зобов'язання залізничного перевезен­ня (про незбереження вантажу), засвідчуються шляхом складання комерційного акта та у необхідних випадках — акта загальної форми (ст. 129 СЗ [288]; п. 2.3 Правил складання актів [340]). Неналежне виконання зобов'язання по перевезенню вантажів внутрішнім водним транспортом (незбереження вантажу під час перевезення) має бути посвідчене відповідно до ст. 101 СВВТ [403] та оформлене комерційним актом (ст. 215, 219 СВВТ). На автомобільному транспорті незбереження вантажу має бути посвідчене відмітками на всіх примірниках товарно-транспортної накладної, а при необхідності — актом (п. 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні [325]), підписаним водієм транспортного засобу і представником вантажоодержувача. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну про недостачу, зіпсуття або пошкодження вантажу акт складається з участю представ­ника незаінтересованої організації (п. 15.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні). У решті випадків при прийманні вантажу від підприємств автомобільного транспорту повинні дотримуватися правила Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживан­ня за кількістю та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю.

19.  Факт виконання підрядником окремих етапів будівельних робіт посвідчується актами встановленої форми, що підписуються замовником і підрядником. Крім того, передбачене приймання закінчених будівництвом об'єктів державними приймальними комісіями (п. З Положення про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів [313]). У разі відмови однієї із сторін від підписання акта передання робіт підрядником і прийняття їх замовником акт може бути підписаний без участі цієї сторони, про що зазначається в акті. Стороні, що не брала участі в підписанні акта, надається право вимагати визнання його недійсним.

Таку вимогу суд може задовольнити, якщо відмова від підписання є обґрунтованою. Це правило ч. 4 ст. 882 ЦК не виключає пред'явлення підрядником, в тому числі у суді, вимоги про примушення замовника до виконання обов'язку прийняти виконані роботи. Дефекти в роботах, виконаних за договором будівельного підряду (підряду на капі­тальне будівництво), виявлені протягом гарантійного строку, повинні посвідчуватися двостороннім актом замовника (експлуатуючої організації) та підрядника.

20. Відмова в акцепті переказного векселя або в платежі має бути посвідчена актом, що складається в публічному порядку (ст. 44 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5]). Протест у неплатежі вчиняється в нотаріальному по­рядку (ст. 92 Закону «Про нотаріат» [75]). Без вчинення протесту не допускається пред'явлення вимог до осіб, зобов'язаних за векселем. Встановлені гранично тверді вимоги до строків, протягом яких можливе вчинення протесту в неакцепті або в не­ платежі за векселем. Протест у неакцепті повинен бути вчинений у строки, встановлені для пред'явлення векселя до акцепту. Якщо перше пред'явлення векселя до акцепту мало місце в останній день строку, протест може бути вчинений у день, коли вексель підлягає оплаті або в один із двох наступних робочих днів (п. З ст. 2 Закон «Про обіг векселів в Україні» [170]). Протест у неплатежі переказного векселя строком на певний день або протягом певного часу від складення чи пред'явлення векселя по­винен бути вчинений в один із двох робочих днів, які йдуть за днем, у який вексель повинен бути оплачений.

21. Оформлення актів здачі-приймання за встановленою формою на посвідчення виконання зобов'язань передбачено Положенням про формування і виконання Націо­нальної програми інформатизації. Встановлено також, що датою виконання зобов'язань виконавцем за контрактом є дата затвердження замовником акта здачі-приймання (Порядок організації та виконання робіт за контрактами (договорами) — додаток 4 до Положення про формування та виконання Національної програми інформатиза­ції [290]).

22. Законодавство не встановлює вимоги про обов'язкове посвідчення документом, що підписується сторонами договору, факту одержання послуг, які надаються постій­но протягом встановленого договором часу, якщо тариф, за яким провадиться оплата послуг,  не допускає диференціації розміру оплати в залежності від інтенсивності користування послугами. Так, передання наймодавцем (орендодавцем, лізингодавцем) об'єкта найму (оренди, лізингу) наймачеві (орендареві, лізингоодержувачеві) на встановлений договором строк не вимагає щомісячного чи щоквартального складання акта про надання послуги. Не вимагає складання такого акта надання комунальних послуг, якщо не використовуються відповідні прилади обліку, і сума плати за послуги в кожному розрахунковому періоді не змінюється.

Якщо ж оплата послуг провадиться з урахуванням інтенсивності користування по­слугою (частоти, тривалості користування послугами протягом певного періоду часу, кількості одержаної енергії, води тощо), виникає необхідність підписання сторонами договору документа, що підтверджує факт одержання послуги. Часто це неможливо або організаційно недоцільно. Зокрема, надання послуг електрозв'язку (міжміського, міжнародного, мобільного телефонного зв'язку) обліковується підприємством зв'язку за допомогою сучасної електронної техніки. Навряд чи доцільним було б за таких умов установлювати правило про необхідність щомісячного підписання підприємством зв'язку та абонентом відповідних актів. З іншого боку, явно недостатнім є пред'явлення підприємством зв'язку в разі спору в суді рахунків на оплату, що направляються абонентам. У подібних випадках повинні бути представлені підписані відповідними посадовими особами підприємства зв'язку документи первинного обліку, в яких відо­бражаються дані про обсяг наданих послуг. Крім того, доцільно було б встановлювати в договорах, що одержувачеві послуги (абоненту) надається право оскаржити факт одержання послуг та їх обсяг протягом певного строку після одержання від того, хто надає послугу, рахунку на оплату (з додатком до нього у відповідних випадках до­кументів, які містять конкретні дані про асортимент і кількість послуг). Варто було б також передбачати, що у випадках, якщо одержувач послуги не оскаржив факт одер­жання послуг протягом встановленого строку, асортимент і обсяг послуг вважаються підтвердженими тим, хто одержує послугу.

23. Документи первинного обліку, що посвідчують факти виконання зобов'язань (факти неналежного виконання зобов'язань) мають одночасно і цивільно (приватно)-правове, і публічно-правове значення. Вони повинні зберігатися підприємствами, установами, організаціями протягом трьох років, якщо інший строк не встановлений законодавством (ч. З ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [137]). При виникненні суперечностей, спорів, слідчих і судових справ вони підлягають зберіганню до винесення остаточного рішення. Це передбачено ст. 315 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів [328].