Стаття 537. Виконання зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса

1. Боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

1) відсутності  кредитора або уповноваженої ним  особи у місці  виконання зобов'язання;

2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;

3) відсутності представника недієздатного кредитора.

2. Нотаріус повідомляє кредитора у порядку, встановленому законом, про вне­сення боргу у депозит.

1. Як виконання грошового зобов'язання або зобов'язання щодо передання цінних паперів кваліфікується в ст. 537 ЦК внесення грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса. Однак це допускається не завжди, а лише у випадках, передбачених ст. 537 ЦК: 1) за відсутності кредитора або його представника у місці виконання зобов'язання; 2) при ухиленні кредитора від прийняття виконання; 3) у разі іншого прострочення кредитора; 4) за відсутності представника недієздатного кредитора. У не передбаче­них законодавством випадках виконання шляхом передання грошової суми або цінних паперів у депозит нотаріуса не допускається, а здійснення такого виконання є нена­лежним.

2. Передання грошей у депозит нотаріуса провадиться шляхом безготівкового пере­рахування коштів на рахунок нотаріуса в банку, переказу грошей поштою або шляхом внесення готівки. При внесенні грошей готівкою не діють обмеження на розрахунки готівкою, встановлені п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні [364].

3. Прийняття нотаріусом грошей або цінних паперів у депозит провадиться за міс­цем виконання зобов'язання (ст. 85 Закону «Про нотаріат» [75]), що визначається відповідно до ст. 532 ЦК.

4. При прийнятті грошей або цінних паперів у депозит нотаріус не перевіряє підстав виникнення зобов'язання боржника, яке останній виконує у такий спосіб. Однак при внесенні грошей або цінних паперів у депозит нотаріус зобов'язаний запропонувати боржникові письмово або усно повідомити свої прізвище, ім'я, по батькові (наймену­вання юридичної особи), а також адресу. Боржник зобов'язаний також повідомити
нотаріусу прізвище, ім'я, по батькові (найменування) та останню відому адресу креди­тора, причини, з яких зобов'язання не може бути виконане безпосередньо. На боржника покладається також обов'язок зазначити підставу платежу і надати його розрахунок, Про прийняття грошей або цінних паперів у депозит нотаріус видає боржникові кви­танцію. На прохання боржника напис про це може бути зроблений на договорі.

5. На нотаріуса покладається обов'язок повідомити кредиторові про те, що борж­ник у порядку виконання зобов'язання перед ним вніс у депозит грошову суму або цінні папери. Якщо боржник не зазначив адресу кредитора і нотаріусу його адреса невідома, нотаріус не може відмовити в прийнятті грошей або цінних паперів у де­позит, але він повинен при цьому повідомити боржника про те, що той зобов'язаний
повідомити кредитора про виконання. Однак цей обов'язок боржника, встановлений п. 280 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [361], не забезпечений будь-якими санкціями. Немає підстав і для твердження про те, що не­ повідомлення боржником кредитора про вчинене виконання означає, що зобов'язання не виконане.

6. Повернення грошових сум або цінних паперів боржникові, який вніс їх у депо­зит, допускається тільки за наявності письмової згоди кредитора, на користь якого був зроблений внесок, або за рішенням суду.

7. Кредитор за умови надання документів, що посвідчують особу (документів, що посвідчують право діяти від імені юридичної особи), вправі в будь-який час одержати грошові кошти або цінні папери, внесені на його ім'я в депозит нотаріуса. Гроші при цьому можуть бути на вимогу кредитора перераховані на його рахунок у банку.

8. Вимоги до боржника, що неналежне виконав зобов'язання шляхом внесення грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, можуть бути пред'явлені в суді на за­гальних підставах.

Стаття 538.   Зустрічне виконання зобов'язання

1. Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обу­мовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

2. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного за­конодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

3. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за на­явності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встанов­лений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право
зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

4. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

1. Поняття зустрічного виконання зобов'язання є одним із проявів подальшого від­ходу цивільного законодавства України від того розуміння зобов'язання, що відоме з часів Стародавнього Риму. Виходячи із того, що зобов'язання є дво- чи багатосто­ронніми правовідносинами, до змісту яких входять зустрічні обов'язки його учасни­ків, ст. 538 ЦК і визначає, як же ці обов'язки повинні виконуватись. Вважається, що
обов'язки однієї сторони є обумовленими виконанням зустрічних обов'язків другої сторони. При цьому не мається на увазі, що в договорі дійсно повинно прямо визна­чатись на таку обумовленість. Якщо договором, наприклад, встановлено обов'язок підрядника виконати роботу та передати її результати замовнику, а на замовника покладаються обов'язки прийняти роботу та оплатити її (або встановлено інші вза­ємні обов'язки сторін), то це є обумовленістю виконання обов'язку однією стороною виконанням свого обов'язку другою стороною.

2. Зазвичай договорами передбачаються строки виконання зустрічних обов'язків обо­ма сторонами зобов'язальних правовідносин. Якщо це не встановлено, то це не означає, що застосуванню підлягає ч. 2 ст. 530 ЦК. Якщо обов'язки в зобов'язальних право­ відносинах мають взаємний (зустрічний) характер, обидві сторони мають виконувати свої обов'язки одночасно. Передбачається можливість відступу від цього правила, які
можуть встановлюватись актами цивільного законодавства, договорами. Вони можуть випливати також із звичаїв ділового обороту і суті зобов'язання. Це — одне із не­багатьох правил Цивільного кодексу, що допускає можливість відступати від букви положення цього Кодексу не тільки в силу спеціального акта законодавства, договору чи в силу зобов'язання, а і в силу звичаїв ділового обігу (інші правила такого роду
передбачені ст. 531, ч. 2 ст. 532 ЦК).

3. При тлумаченні ст. 538 ЦК центральне значення має зазначення на «одночас­ність». Одночасно виконуються зустрічні обов'язки, наприклад, при купівлі-продажу з розрахунками готівкою, коли одна сторона передає (вручає) іншій стороні товар і тут же отримує кошти, що становлять ціну товару. Але слово «одночасно» в контексті цієї статті треба розуміти більш широко — як максимально можливий невеликий час між виконанням обов'язку однією стороною та виконанням зустрічного обов'язку іншою стороною. Так, при безготівкових розрахунках продавець може доставити товари на склад покупця в п'ятницю в кінці дня. Виходячи із обов'язку одночасно виконати зустрічний обов'язок щодо оплати вартості товарів, покупець повинен передати пла­тіжне доручення до банку не пізніше першого робочого (для банку) дня після дня доставки товарів. Зазвичай це буде понеділок (якщо на понеділок не випадає день державного або релігійного свята, робота в який не проводиться). З вівторка уже має нараховуватись пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання (якщо вона передбачена законом або договором).

4. Виконання стороною обов'язку своєчасно повідомити другу сторону про те, що вона не зможе виконати свого обов'язку, може мати значення при визначенні розміру збитків, що стягуються з боржника відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК.

5. Відсутність стабільності у майнових відносинах у сучасних умовах ставить сто­рону зобов'язальних правовідносин, що першою виконала своє зобов'язання, в ста­новище, при якому вона не може забезпечити свої інтереси. З метою подолання такої ситуації стороні надається право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі, якщо є очевидні підстави вважа­ти, що інша сторона не виконає свого обов'язку у встановлений строк чи термін або виконає його не в повному обсязі. Отримання інформації про вірогідне невиконання стороною свого зобов'язання пов'язане з труднощами. Але це можливо. Очевидними підставами вважати, що сторона не виконає свого зобов'язання, можуть бути неви­конання нею аналогічного зобов'язання в попередній період, інформація про неви­конання аналогічного зобов'язання перед іншими контрагентами. Незаконна заява про відмову від виконання зобов'язання (договору) також є очевидною підставою вважати, що зобов'язання не буде виконане у встановлений строк і в повному обсязі. При зупиненні виконання доцільно було здійснити заходи щодо примушення борж­ника до виконання зобов'язання в натурі або до розірвання договору відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК. Оскільки зупинення виконання чи інші зазначені дії здійснюються в силу суб'єктивного права сторони зобов'язальних правовідносин, ця сторона не несе обов'язку сплатити неустойку за період зупинення виконання та відшкодувати збитки, які виникли у іншої сторони.

6. Стосовно підряду ч. 2 та 3 ст. 849 ЦК встановлюють спеціальні наслідки виявлен­ня неможливості закінчення роботи у строк або неможливості її виконання належним чином. Тому до договору підряду загальні правила ч. З ст. 538 ЦК застосовуватись не можуть.

7. Правова конструкція зупинення виконання зобов'язання використовується в чин­ному цивільному законодавстві і в інших випадках. Однією із правових форм, в якій втілюється ця правова конструкція, є мораторій. Він визначається у ст.  1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] стосовно зобов'язань як зупинення виконання боржником грошових зобов'язань, строк
виконання яких настав до введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань, які (заходи) були застосовані до прийнят­тя рішення про введення мораторію (відповідно до спеціального правила ч. 2 ст. 12 названого Закону мораторій вводиться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених цим Законом, а не стосується тільки грошових зобов'язань).
На введення мораторію господарський суд вказує в ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство.

8. Зобов'язання організації, що здійснює постачання електричною енергією, тим­ часово зупиняється на період припинення користування електроенергією у випадках проведення планового ремонту електроустановок і електричних мереж, виникнення ситуацій, безпосередньо не пов'язаних з аварією, коли обмежується відпуск електро­енергії, а також при аваріях. Про тимчасове припинення постачання енергії організація, що здійснює постачання електроенергії, повідомляє споживачам через засоби масової інформації не пізніше ніж за 10 днів. При виникненні аварійних режимів організація, що здійснює постачання електроенергії, повинна впродовж 5 днів після аварії пові­домити споживачам про причини тимчасового припинення постачання електроенергії (п. 34 Правил користування електричною енергією для населення [295]). Ці норми є чинними, оскільки Кабінету Міністрів надане повноваження затверджувати правила користування електроенергією (ст. 277 ГК [42]).

9. Тимчасове припинення газопостачання здійснюється у випадках, передбачених п. 4 Правил надання населенню послуг з газопостачання.

10. Договір між членами оптового ринку електричної енергії України [322] перед­бачає як санкцію за неналежне виконання зобов'язань, яка застосовується до членів ринку, так і способи зупинення виконання зобов'язань як тимчасове припинення продажу такому члену електроенергії,  повне відключення його від магістральної і міждержавної електромережі, часткове відключення від джерел постачання (п. 18.2 названого договору).

Стаття 539. Виконання альтернативного зобов'язання

1. Альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

1. Альтернативні зобов'язання в роки формування ринкових відносин в Україні на­були певного розвитку, особливо в зв'язку з незадовільним фінансовим станом багатьох юридичних осіб та суб'єктів підприємництва —фізичних осіб. Звичайним стало встанов­лення в договорах умови про те, що розрахунки за передані товари, виконані роботи чи надані послуги проводяться в грошовій формі або шляхом зустрічної поставки певних товарів. Зобов'язання може бути визнане альтернативним за умови, якщо принаймні два варіанти дій на його виконання on і пані в договорі з достатнім рівнем формальної визначеності. Так, якщо одним із способів дій на виконання зобов'язання в договорі назване передання індивідуально визначеної речі або речей,  визначених родовими ознаками, то в договорі повинні бути описані ці ознаки, а стосовно речей, визначених родовими ознаками, необхідне також зазначення на їх кількість (однак не виключається зазначення, наприклад, на те, що рибоконсервна продукція передається в асортименті на розсуд сторони, яка її передає, за середньою ціною її продажу в місяці, що передує
місяцю, в якому здійснюється передання). Якщо в договорі формально визначено лише один варіант дій боржника на виконання зобов'язання, останнє не може бути визнане альтернативним, а боржник не отримує права на вибір способу виконання.

2. Право вибору варіанта виконання зобов'язання належить боржникові. Сторони не позбавлені права встановити в договорі умову про те, що вибір варіанта виконання належить кредиторові. При цьому треба передбачити також спосіб сповіщення креди­тором боржнику про вибраний варіант виконання. Якщо це не визначено, кредитор може сповістити про вибраний варіант у будь-який спосіб, забезпечивши докази спо­віщення, яке повинне відповідати звичаям ділового обороту.

3.   Якщо договором  передбачається,   що  варіант  виконання  альтернативного зобов'язання підлягає погодженню сторонами, то до такого погодження договір вва­жається неукладеним. У разі непогодження цієї умови, якщо сторони не домовились про передання спору на вирішення суду, сторона, що виконала зустрічне зобов'язання, вправі вимагати повернення виконаного на підставі ст. 1212 ЦК. У сфері дії Господарського кодексу договір, що передбачає погодження варіанта виконання зобов'язання, визначеного в договорі як альтернативного, слід кваліфікувати як попередній, що дає будь-якій стороні право передати на розгляд суду спір про погодження варіанта виконання як переддоговірний (ч. З ст. 182 ГК).

4. Численні правила Цивільного кодексу та інших законів надають кредиторові право вибору вимог, які він може пред'явити до боржника (наприклад, ст. 678 ЦК).

Стаття 540.   Виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників

1. Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників пови­нен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

1. У ст. 540 ЦК законодавець в силу специфіки нормативного матеріалу, що тут викладається, змушений був повернутися до розуміння зобов'язання, що випливає із ст. 509 ЦК, і бездоганно коректно оперує тут поняттями «зобов'язання», «кредитор», «боржник». Закон допускає існування на стороні і боржника, і кредитора множинності осіб. Якщо це має місце, то зобов'язання, за загальним правилом, є частковим (інше може бути передбачено актами цивільного законодавства або договором). Часткове зобов'язання на боці кредитора означає, що кожен із кредиторів вправі вимагати від боржника (боржників) виконання тільки в своїй частці. Часткове зобов'язання на боці боржника означає, що кожен із боржників повинен виконати зобов'язання тільки в своїй частці. Виконавши зобов'язання в цій частці, боржник не може бути примушений до виконання решти зобов'язання, хоча б інші боржники не мали змоги виконати зобов'язання у своїх частках.

2. Частки, в яких зобов'язання розподіляється між декількома кредиторами чи де­кількома боржниками, зазвичай визначаються договором. Вони можуть визначатися і актами цивільного законодавства. Якщо ж вони не визначені ні договором, ні актами цивільного законодавства, то діє загальне правило ст. 540 ЦК, відповідно до якого частки зобов'язання між кредиторами або боржниками розподіляються порівну.

Стаття 541.   Солідарне зобов'язання

1. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

1. Солідарні зобов'язання — це інший вид зобов'язань у порівнянні з зобов'язаннями частковими. Якщо при множинності осіб на стороні кредитора чи боржника зобов'язання відповідно до загального правила ст. 540 ЦК є частковим, то ст. 541 ЦК встановлює виняток із цього правила —  передбачає виникнення солідарних зобов'язань. Такі зобов'язання виникають у випадках, передбачених законом або договором.

2. Суть солідарного зобов'язання полягає не в тому, що відповідні права на сторо­ні кредитора чи обов'язки на стороні боржника не діляться взагалі. Вони діляться. І є варіанти їх поділу (в рівних або в інших частках). Але перед іншою стороною зобов'язання солідарні боржники і солідарні кредитори є єдиною стороною. Це дає право одному або декільком із солідарних кредиторів вимагати виконання зобов'язання
на свій розсуд повністю або в певній частці. Якщо зобов'язання є солідарним на сто­роні боржника, то кредитор на свій вибір має право вимагати виконання зобов'язання від одного, декількох або всіх боржників повністю або в частці.

3. Можливості для встановлення законами або договорами положень або умов про виникнення солідарних зобов'язань не обмежуються. Підзаконними актами таке встановлюватись не може. Одна підстава виникнення солідарних зобов'язань вста­новлена безпосередньо ст. 541 ЦК. Такою є неподільність предмету зобов'язання. Якщо декілька власників продають або купують річ, що є неподільною, то неза­лежно від того, належить вона продавцям на праві спільної сумісної або частко­вої власності чи придбавається вона покупцями у спільну сумісну чи часткову власність, зобов'язання є солідарним на стороні продавців або покупців. Вимога про передання речі може бути пред'явлена до будь-кого із солідарних продавців. Вимога про покладення обов'язку прийняти річ може бути пред'явлена до будь-кого із солідарних покупців. Але грошове зобов'язання, що є складовою частиною зобов'язальних правовідносин з приводу купівлі-продажу неподільної речі, не є
неподільним. Тому грошове зобов'язання відповідно до договору може бути і част­ковим, і солідарним.

4. Правила про виникнення солідарних зобов'язань встановлені наступними по­ложеннями чинного цивільного законодавства України:

1)  ч. 4 ст. 92 ЦК встановлює солідарну відповідальність членів органу юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов'язків щодо представ­ництва. У коментарі до цієї статті обґрунтовується думка про те, що це положення не підлягає застосуванню;

2)   особи,  які створюють юридичну особу,  несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до ЇЇ державної реєстрації (ч. 4 ст. 96 ЦК);

3)    ч. 5 ст. 107 ЦК передбачає солідарну відповідальність перед кредиторами юри­дичної особи, що припинилася, правонаступників такої юридичної особи (якщо їх декілька, а визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо). Це правило вирішує питання, які до введення в дію нового Цивільного кодексу не були прямо вирішені;

4)    ст. 124 ЦК покладає на учасників повного товариства солідарну відповідальність перед кредиторами повного товариства, яка розподіляється між учасниками пропор­ційно їх часткам у складеному капіталі товариства. Ця відповідальність учасників повного товариства є додатковою (субсидіарною), як це передбачено ч. 1 ст. 119 ЦК (вона реалізується у випадку недостатності майна товариства для розрахунків з кре­диторами). Відповідно до ч. З ст. 133 ЦК положення про солідарну відповідальність поширюються на повних учасників командитного товариства;

5)    учасники товариства з обмеженою відповідальністю,  які не повністю внесли вклади в статутний капітал товариства,  несуть солідарну  (разом з товариством, а не субсидіарно) відповідальність за зобов'язаннями товариства в межах невнесеної частини вкладу кожного із учасників (ч. 2 ст. 140 ЦК). Таку ж відповідальність не­суть акціонери, які не повністю оплатили акції (ч. 2 ст. 152 ЦК), за умови, що це
передбачено статутом;

6)    поручитель, якщо договором поруки не встановлено інше, несе солідарну (разом з основним боржником) відповідальність перед кредитором у зобов'язанні, яке забез­печене порукою (ч. 1 ст. 554 ЦК);

7)    солідарно зобов'язаними перед кредитором є особи, які спільно дали поруку (ч. З ст. 554 ЦК);

8)    солідарно зобов'язаними є наймачі житла, якщо їх декілька (ч. З ст. 816 ЦК). Але особи, які вказані в договорі найму житла як такі, що будуть проживати разом з най­мачем, але не визнані договором наймачами, не можуть бути солідарно зобов'язаними за таким договором;

9)        правоволоділець  відповідає  солідарно  з користувачем  за вимогами,   що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця (ст. 1123 ЦК);

10)         учасники договору простого товариства солідарно відповідають за спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору простого товариства (ч. 1 ст. 1138 ЦК);

11)          учасники договору простого товариства,  який  (договір)  пов'язаний з під­приємницької діяльністю,  несуть солідарну відповідальність за всіма спільними зобов'язаннями (ч. 2 ст. 1138 ЦК);

12)          солідарними боржниками є інвестори в угодах про розподіл продукції, якщо вони виступають як об'єднання юридичних осіб,  яке не має статусу юридичної особи (ч. З ст. 5 Закону «Про угоди про розподіл продукції»  [138]).  Очевидно, таке об'єднання вважається створеним завжди, якщо угоду про розподіл продукції на стороні інвестора укладає кілька юридичних осіб, які спільним рішенням призна­чили оператора для представництва перед другою стороною угоди (ч. 2 ст. 9 того ж Закону);

13)          відповідно до п. 47 Уніфікованого закону про переказні векселі і прості вексе­лі [4] всі трасанти, акцептанти, індосанти та особи, що забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем. Це правило поширюється і на право регресу у випадку неплатежу за простим векселем (ст. 77 Уніфікованого закону).

Стаття 542.   Солідарна вимога кредиторів

1. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із креди­торів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі.

До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право ви­конати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд.

2. Боржник не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що грунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участі.

3. Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у пов­ному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів.

4. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

1.  Солідарне зобов'язання на стороні кредитора дає право будь-якому солідарно­му кредитору пред'явити вимогу до боржника про виконання зобов'язання повністю або в частці. Ця вимога може стосуватись виконання основного зобов'язання або до­даткового зобов'язання, в тому числі зі сплати неустойки, відшкодування збитків. Але межі солідарної відповідальності на стороні кредитора можуть бути визначені
договором у такий спосіб, що право на стягнення неустойки, відшкодування збитків тощо не буде солідарним.

2.    Солідарне    зобов'язання   на стороні    кредитора    врешті-решт підля­гає   поділу   між   солідарними   кредиторами.   Якщо   інше   не встановлене   до­говором,  частки  солідарних  кредиторів вважаються  рівними.   У  разі  отриман­ня одним або декількома кредиторами виконання,   виконане  підлягає розподі­лу між  солідарними  кредиторами  в рівних  або  інших  частках,   передбачених договором.

Стаття 543.   Солідарний обов'язок боржників

1. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

2. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти,  доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

3. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечен­ня, що грунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

4. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників при­пиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

1. При солідарному зобов'язанні на стороні боржника кредитор має право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання повністю або в частині на свій розсуд до одного з боржників, до кількох боржників або до всіх боржників. Боржники є солідарними лише перед кредитором. Між солідарними боржниками зобов'язання підлягає розпо­ділу. Зазвичай воно розподіляється порівну. Договором або законом зобов'язання між солідарними боржниками може розподілятись в інших частках. Так, учасники повного товариства за певних умов несуть солідарну відповідальність перед кредиторами повного товариства. Між ними (учасниками повного товариства) ця відповідальність розподіля­ється пропорційно часткам учасників у складеному капіталі повного товариства. Є і така законодавча практика, коли право розподілу солідарного зобов'язання між боржниками надається суду. Стаття 17 Закону «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» [117] покладає на журналіста і засіб масової інформації солідарну відповідальність за заподіяну моральну шкоду. Водночас встановлюється, що кожен із зазначених солідарних боржників несе відповідальність з урахуванням міри його вини. Це означає, що суд зобов'язаний прийняти за позовом потерпілого рішення про відшкодування моральної шкоди у відповідній сумі з обох боржників солідарно,
а для наступного розподілу відповідальності між солідарними боржниками повинен визначити розмір відповідальності кожного із солідарних боржників.

2. Національному законодавству відома і така правова конструкція, відповідно до якої виникає солідарне зобов'язання, але і при солідарному зобов'язанні за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність боржників у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 ЦК).

3. Відносини, що виникають у зв'язку з примушенням до виконання солідарного обов'язку,  урегульовані недостатньо.  Взаємодія матеріально-правових  (цивільно-правових), процесуальних (цивільних і господарських) правовідносин, а також право­відносин, що складаються в ході виконавчого провадження, законодавством належно не визначена. Це вимагає граничної обережності при виборі кредитором варіантів вимог до співборжників. Найбільш раціональним є варіант, при якому вимога про виконання зобов'язання в цілому пред'являється в суді до всіх боржників одночасно. У такому випадку суд виносить рішення про покладення на боржників солідарного обов'язку, зокрема про стягнення грошової суми солідарно. На підставі даного судового рішен­ня видається один виконавчий лист із зазначенням всіх солідарних боржників. Лише за заявою стягувача (стягувачів) може бути видано кілька виконавчих листів, якщо за рішенням суду позивачеві слід передати майно, що знаходиться у декількох місцях. При цьому ст. 368 ЦПК [44] приписує точно зазначати у виконавчих листах, яку частину судового рішення слід виконати за кожним виконавчим листом. У випадках, коли на виконання одного судового рішення видається декілька виконавчих листів, в кожному із них зазначаються всі солідарні боржники відповідно до рішення суду.

4. Стаття 116 ГПК [31] передбачає можливість видачі декількох наказів на вико­нання рішення господарського суду, якщо воно прийняте проти декількох відповідачів або якщо виконання має бути проведене в різних місцях. Приписується в кожному із наказів зазначати ту частину судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом. Зазначення на частки є необхідним, оскільки треба виключити стягнення
з боржників більшого, ніж передбачено рішенням суду.

5. Звернення з позовом до одного чи декількох із солідарних боржників є набагато менш доцільним для кредитора, ніж звернення з позовом до всіх солідарних боржни­ків. Наявність рішення суду, яке набрало законної сили та яким повністю вирішена справа, що виникла із солідарного зобов'язання, за позовом до одного чи декількох із солідарних боржників, відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу взагалі
виключає можливість пред'явлення позову до інших солідарних боржників за тим са­мим предметом і на тій самій підставі (ч. З ст. 206 ЦПК). Якщо справа розглядається господарським судом, то з п. 2 частини першої ст. 80 ГПК випливає, що пред'явлення позову до солідарних боржників, до яких раніше позов не пред'являвся, є можливим. Але ж наявність рішення суду, яке набрало законної сили, про примушення одного або декількох боржників до виконання солідарного зобов'язання в повному обсязі ви­ключає задоволення позовних вимог. Правда, не виключається зміна судом порядку виконання судового рішення.

6. Кредитор не позбавлений права у позовній заяві до солідарних боржників про­сити суд стягнути борг відповідно до часток, які кредитор визначає на свій розсуд. Це випливає з права кредитора на свій розсуд пред'явити вимогу до одного, кількох чи всіх солідарних боржників повністю або в частині. Але це буде найнесприятливішим варіантом для кредитора, оскільки при цьому він у разі неможливості стягнення
з одного чи кількох неплатоспроможних боржників не зможе пред'явити вимогу в не­ виконаній частині до платоспроможних боржників, до яких спочатку у відповідній частині позов не пред'являвся, оскільки судове рішення, що набрало законної сили і не суперечить закону, не може бути скасоване чи змінене. Підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами (ст. 361 ЦПК [44]; ст. 112 ГПК [31]) також будуть відсутні.

Розподіл позивачем часток, в яких він просить стягнути борг із кожного із солідар­них боржників, не впливає на розподіл обов'язку між солідарними боржниками, що провадиться за результатами виконання боржниками зобов'язання перед кредитором згідно з законом і договором, що регулює відносини між солідарними боржниками.

Стаття 544.   Право боржника, який виконав солідарний обов'язок, на зворотну вимогу

1. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимо­гу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом,  за вирахуванням частки,  яка припадає
на нього.

2. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене при­падає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

1. Оскільки солідарне зобов'язання на стороні боржника рештою підлягає розпо­ ділу між всіма боржниками в рівних частках або в частках, що встановлені актом цивільного законодавства або договором, за умови виконання зобов'язання одним чи декількома із солідарних боржників вони отримують право регресної вимоги в розмірі, що відповідає розподілу зобов'язання між солідарними боржниками.

2. Несплачене одним або декількома із солідарних боржників припадає на кожного із решти боржників у рівних частках.