Стаття 518. Заперечення боржника проти вимоги нового кредитора у зобов'я­занні

1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні за­перечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредито­ром, — на момент його виконання.

1. Вимозі нового кредитора про виконання зобов'язанняборжник може протиста­вити заперечення, які він мав проти первісного кредитора. Ці заперечення можуть ґрунтуватись не тільки на зобов'язаннях, що виникли внаслідок договору, який став підставою зобов'язання, права в якому перейшли до нового кредитора, а і на іншому зобов'язанні, якщо законодавство не виключає припинення зобов'язання зарахуванням. Важливо тільки, щоб право на такі заперечення виникло до отримання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора (слід звернути увагу на те, що до ува­ги приймається тільки письмове повідомлення). Це правило ч. 1 ст. 518 ЦК логічно узгоджується з абзацем першим ч. 2 ст. 613 ЦК, що визначає межі права на заяву про зарахування зустрічних вимог.

2. Заперечення, які боржник міг протиставити вимозі первісного кредитора про виконання зобов'язання, визначаються на момент пред'явлення вимоги новим креди­тором або на момент виконання боржником зобов'язання на користь первісного чи нового кредитора до отримання від нього вимоги, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора.

Стаття 519.   Відповідальність первісного кредитора у зобов'язанні

1. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за не­дійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

1. Ця стаття регулює відносини між первісним та новим кредитором, які виника­ють на підставі договору про передання прав і набувають форми цивільно-правового зобов'язання. Якщо за таким договором передане суб'єктивне право (вимога), що не має ознаки дійсності, особа, яка передала таке суб'єктивне право (вимогу), несе цивільно-правову відповідальність перед контрагентом за договором. Якщо ж передане
суб'єктивне право (вимога) є дійсним, зазвичай немає підстав для відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором. Зокрема, первісний кредитор не від­повідає за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання боржником.

2. Проте не виключається погодження договором між первісним та новим кредито­ром про передання права умови про те, що первісний кредитор виступає поручителем за виконання боржником зобов'язання на користь нового кредитора. Закон не пере­шкоджає укладенню первісним і новим кредиторами окремого договору поруки, від­повідно до якого первісний кредитор візьме на себе обов'язки поручителя.

Стаття 520.   Заміна боржника у зобов'язанні

1. Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. (Із змін, від 24.07.2009)

1. Якщо порівняти ст. 512 і 520 ЦК, то виявляється, що стосовно заміни кредитора в зобов'язанні законодавець досить ретельно визначає підстави такої заміни, а стосов­но заміни боржника не став слідувати тій схемі, яка розроблена ним стосовно заміни кредитора. Це вкрай ускладнює розуміння категорії заміни боржника і переведення боргу. У ст. 520 ЦК переведення боргу ототожнюється з заміною боржника, охоплює собою заміну боржника на всіх підставах, передбачених законом або договором. Отже, заміна боржника (переведення боргу) може здійснюватись на підставі правочину, що спеціально спрямований на здійснення такої заміни, на підставі подій чи дій, які тягнуть правонаступництво, а також на інших підставах, передбачених законом або договором.

2. Разом з тим із ст. 520 — 523 ЦК, що присвячені заміні боржника в зобов'язанні, не всі поширюються на будь-яку заміну боржника в зобов'язанні (переведення боргу). Стаття 520 ЦК не поширюється на відносини, що регулюються ст. 1231 ЦК (заміна боржника у зв'язку із смертю боржника, коли допускається спадкування обов'язку). Стаття 521 ЦК поширюється тільки на заміну боржника в зобов'язанні (переведення  боргу) на підставі правочину. Такий висновок ґрунтується на аналізі ст. 513 ЦК, на яку дається посилання в ст. 521 ЦК. Статті 522 — 523 ЦК поширюються на всі види за­міни боржника в зобов'язанні (переведення боргу) незалежно від їх підстав.

3. Заміна боржника в зобов'язанні (переведення боргу) — це така правова конструк­ція, що передбачає перехід від первісного боржника до нового боржника зобов'язання (обов'язків, що складають його зміст) і відповідальності за його виконання. Цим заміна боржника (переведення боргу) відрізняється від покладення виконання зобов'язання на третю особу (ст. 528 ЦК): при покладенні виконання зобов'язання на третю осо­бу відповідальним перед кредитором залишається боржник. Особа, на яку покладене виконання відповідно до ст. 528 ЦК, обов'язків перед кредитором не несе і перед ним не відповідає. Вона відповідає лише перед суб'єктом, що поклав на нього виконання, відповідно до зобов'язання (інших правовідносин) між особою, яка поклала виконання на іншу особу, та цією особою.

4. Цивільний кодекс не містить визначення боргу. Найближче до нього поняття борж­ника в частині першій ст. 509 ЦК розуміється як особа, зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від дій. Таке визначення поняття боржника дає підставу стверджувати, що борг у законодавстві розуміється як обов'язок, який несе суб'єкт у зобов'язанні на всіх стадіях розвитку останнього, тобто з моменту виникнен­ня зобов'язання, у період, коли строк виконання зобов'язання настав, але не минув, у період, коли строк виконання минув, до моменту припинення зобов'язання.

5. Слід враховувати, що ст. 520 — 523 ЦК не виключають чинності спеціальних правил, що встановлені законом та передбачають заміну боржника в зобов'язанні. Зокрема, підставою заміни боржника у зобов'язанні може бути правонаступництво. Так, кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припи­нення або дострокового виконання зобов'язання (ч. 1 ст. 107 ЦК). Але ж кредитор
може не слідкувати за оголошеннями про припинення юридичних осіб,  не знати про припинення юридичної особи або з інших міркувань не пред'являти вимогу про дострокове виконання чи припинення зобов'язання в зв'язку з припиненням юри­дичної особи —боржника з правонаступництвом. Якщо в такому випадку юридична особа —боржник припиняється з правонаступництвом, має місце заміна боржника
в зобов'язанні.  Вона наступає незалежно від згоди кредитора.  Заміна боржника в зобов'язанні в зв'язку з універсальним правонаступництвом має місце при спад­куванні (ст. 1231 ЦК) за умови пред'явлення вимоги до спадкоємців в строки, що встановлені ст. 1281 ЦК.

6. Заміна боржника в зобов'язанні відбувається у випадках сингулярного правонаступництва. У разі зміни власника речі, що передана в найм, до нового власника переходять не тільки права, а й обов'язки наймодавця (ч. 1 ст. 770 ЦК). Таке ж пра­вило встановлено ст. 814 ЦК стосовно житла, переданого у найм.

7. Стосовно заміни боржника в зобов'язанні іншою особою (новим боржником) на підставі правочину ст. 520 ЦК забороняє робити це без згоди кредитора. Згода може бути дана окремо шляхом заяви боржника на адресу кредитора в зобов'язанні. Така заява має бути підписана кредитором (якщо кредитором є юридична особа, заява має бути підписана органом юридичної особи і засвідчена печаткою, як це передбачено ч. 2 ст. 207 ЦК). Згода кредитора не є частиною правочину щодо заміни боржника в зобов'язанні. Такий висновок випливає із ст. 520 ЦК. Проте у випадках, коли правочин підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, доцільно було б включити згоду кредитора до змісту правочину та надати кредиторові можливість підписати правочин. Тоді правочин не буде викликати будь-яких заперечень, оскільки він став трьохстороннім, волевиявлення всіх трьох сторін підтверджені підписами і за­свідчені нотаріусом. Вищий господарський суд кваліфікував як переведення боргу, що вимагає згоди кредитора (Фонду державного майна), укладення суб'єктом, що при­
дбав об'єкт у процесі приватизації на підставі договору купівлі-продажу, договору про відчуження цього об'єкта, оскільки відчужувач за даним договором купівлі-продажу мав обов'язки перед органом приватизації за раніше укладеним в процесі приватиза­ції договором щодо внесення інвестицій в об'єкт приватизації та його реконструкції. Оскільки договір про відчуження об'єкта, раніше придбаного в процесі приватизації, був укладений без згоди Фонду державного майна, цей договір був визнаний недійсним (Оглядовий лист Вищого арбітражного суду «Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з функціонуванням ринку цінних паперів» [397]).

8.  Можна поставити під сумнів доцільність правила ч. 1 ст. 752 ЦК, відповідно до якого передання набувачем обов'язків за договором довічного утримання за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їх згодою можливе лише за умов, що встановлені цієї статтею (неможливість подальшого виконання фізичною особою обов'язків набувача з підстав, що мають істотне значення). Але ж закону належить дотримуватись. Тому за відсутності зазначених умов не слід укладати правочин щодо заміни боржника (набувача), а треба розірвати раніше укладений договір довічного утримання та укласти новий договір з участю нового боржника (набувача). Відмова відчужувача від передання обов'язків набувача за договором довічного утримання може бути оскаржена до суду. Це — унікальна для вітчизняного цивільного права конструкція. Скаргу належить подавати до суду у формі позовної заяви про визнан­ня права на передання обов'язків набувача особі, яка має бути зазначена в позовній заяві як третя особа на стороні позивача без самостійних вимог. Суд при вирішенні справи бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Але за загальним правилом, що випливає із цивільного законодавства, кредитор на свій розсуд вирішує питання про надання згоди на переведення боргу. Тому відмова кредитора дати таку згоду може бути оскаржена в суді, але такий позов не може бути задоволено. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу виключає вчинення правочину щодо переведення боргу, а укладений щодо цього правочин підлягає ви­знанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК.

9.  Оскільки заміна боржника (переведення боргу) допускається лише за наявності згоди кредитора, у ст. 520 — 523 ЦК не формулюються обмеження на заміну борж­ника (переведення боргу).

10. Якщо укладення угоди про переведення боргу зачіпає активи платника податків, що перебувають у податковій заставі, це допускається лише за згоди відповідного орга­ну державної податкової служби (підпункт «б» п. 8.6.1 частини 8.6 ст. 8 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]). За відсутності такої згоди правочин щодо переведення боргу має визнаватись недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК. При цьому наведене положення Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» має кваліфікуватись як таке, що формулює одночасно і норму податкового права, і норму цивільного права.

Стаття 521. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні

1. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відпо­відно до положень статті S13 цього Кодексу.

1. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні повинна відповіда­ти вимогам, які встановлені ст. 513 ЦК стосовно правочинів про заміну кредитора в зобов'язанні. У відповідних випадках правочин щодо заміни боржника в зобов'язанні підлягає нотаріальному посвідченню і

Стаття 522.   Заперечення нового боржника у зобов'язанні проти вимоги кредитора

1. Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним борж­ником.

1. Новий боржник має право висувати проти кредитора будь-які заперечення, що грунтуються тільки на зобов'язанні, в якому відбулася заміна боржника, а не на ін­ших зобов'язаннях. Якщо первісний боржник не скористався правом зробити заяву про зарахування зустрічних вимог до переведення боргу, новий боржник не може по­силатися на наявність зобов'язання кредитора перед первісним боржником з метою заперечення свого зобов'язання перед кредитором.

Стаття 523. Правові наслідки заміни боржника у зобов'язанні, забезпеченому порукою або заставою

1. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

2. Застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни борж­ника, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. У разі заміни боржника порука і майнова порука припиняються. Поручитель або майновий поручитель можуть дати згоду забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Така згода є правочином і повинна даватись в формі, в якій було укладено договір поруки чи договір застави за участі майнового поручителя.

2. Застава, встановлена первісним боржником, при заміні боржника в зобов'язанні зберігається в повному обсязі. Однак законом і договором може передбачатись, що заміна боржника в зобов'язанні тягне припинення застави, встановленої первісним боржником.

Стаття 524. Валюта зобов'язання

1. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні.

2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній ва­люті.

1. Приписуючи виражати зобов'язання в грошовій одиниці України, тобто в грив­нях, ст. 524 ЦК допускає визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті. В останньому випадку сума, що підлягає сплаті, визначається відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК.

2. Однак у сфері чинності Господарського кодексу [42] загальні правила ст. 524 і 533 ЦК, що допускають можливість вираження зобов'язання в іноземній валюті та встановлюють механізм визначення суми зобов'язання у валюті України, не діють. Чинними тут є правила ч. 2 ст. 198 ГК, відповідно до яких грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені в гривнях, а вираження гро­шових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою відповідно до законо­давства в іноземній валюті.

У тексті ст. 198 ГК як у краплі води проявились недоліки всього Господарського кодексу, пов'язані з невизначеністю термінології, яка в ньому використовується. Вживаються терміни  «грошові зобов'язання,  що виникають  в господарських відносинах» та «грошові зобов'язання учасників господарських відносин». Ці два тер­міни викликають схвалення, оскільки чітко виокремлюють грошові зобов'язання як частину господарських правовідносин, що зазвичай складаються із двох зустрічних зобов'язань. Але з урахуванням ст. 1 та 2 ГК наведені два терміни мають занадто широкий зміст, оскільки охоплюють собою всі види грошових зобов'язань, в яких хоча б з однієї сторони бере участь суб'єкт господарювання. Далі в ч. 2 ст. 198 ГК йдеться про те, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин можуть бути виражені в іноземній валюті, якщо розраховуватись в такій валюті між собою мають право не всі учасники господарських відносин (це — ширше, ніж учасники гос­подарських зобов'язань), а лише суб'єкти господарювання (це — вужче, ніж учасники господарських зобов'язань). За наявності очевидної нелогічності в другому реченні ч. 2 ст. 198 ГК [42] слід зробити висновок, що сфера дії ч. 2 ст. 198 ГК визначається з урахуванням ст. 175 ГК, тобто ці правила стосуються господарських зобов'язань і не поширюються на відносини, що не є предметом Господарського кодексу.

Стаття 525.   Недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання

1. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

1.  Стаття 525 ЦК на відміну від ст. 162 раніше чинного Цивільного кодексу перед­бачає можливість відмови не від «виконання зобов'язання», а від «зобов'язання». Це —  суттєво,  оскільки  відмовитись від «виконання зобов'язання»  може тільки боржник, а відмовитись від «зобов'язання» може і боржник, і кредитор. Тлумачення положень законів та умов договорів про право сторони відмовитись від зобов'язання
ускладнюється внаслідок того, що із деяких статей Цивільного кодексу (зокрема, із ч. З ст. 510) випливає, що законодавець не готовий послідовно проводити те розуміння зобов'язання, яке закладене у визначенні зобов'язання в ст. 509 ЦК, і допускає за­стосування позначення терміном «зобов'язання» двосторонніх зобов'язальних право­відносин, що складаються із двох зобов'язань.

2. Відмова від зобов'язання можлива повна або часткова. Вона може тягти припи­нення зобов'язання або його перетворення. Той чи інший варіант наслідків відмови від зобов'язання наступає в залежності від стану того зобов'язання (умовно назвемо його другим), яке разом із зобов'язанням, від якого сторона відмовляється (умовно назвемо його першим), складає єдині зобов'язальні відносини. Відмова від першо­го зобов'язання тягне його припинення. Якщо друге зобов'язання не було виконане на момент відмови від першого зобов'язання, друге зобов'язання при цьому втрачає правову підставу (воно передбачало зустрічне виконання у відповідь на виконання першого зобов'язання) і також припиняється.

Якщо друге зобов'язання на момент відмови від першого уже було виконане, відмо­ва від першого зобов'язання тягне перетворення другого зобов'язання у зобов'язання щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК). Покажемо це на прикладах. Перший приклад. Договором про надання послуг були передбачені обов'язок замовника сплатити їх вартість до початку їх надання і пра­во замовника відмовитись від зобов'язання про надання послуг у разі прострочення початку їх надання. Замовник здійснив попередню оплату, як це було передбачено договором, але надання послуг було затримано, в зв'язку з чим замовник заявив про відмову від зобов'язання, оскільки таке право було надане йому договором. Відмовою припинено зобов'язання щодо надання послуг. Це означає, що припинився обов'язок надати послуги, і припинилось право замовника вимагати надання послуг. Але припинення зобов'язання стало юридичним фактом, що спричинив втрату правової під­стави грошовим зобов'язанням, яке замовник виконав на користь виконавця раніше. Втрата такої підстави приводить до виникнення зобов'язання внаслідок безпідставного набуття майна (грошової суми, перерахованої замовником виконавцеві в порядку по­передньої оплати послуг).

Другий приклад. Укладено договір такого ж змісту, як і в першому прикладі, але передбачена наступна оплата послуг (після підписання сторонами акта про надання послуг). Замовник відмовився від зобов'язання про надання послуг. У зв'язку з цим зазначене зобов'язання припинилось. Припинення цього зобов'язання прямо не спри­чинило пов'язаного з ним грошового зобов'язання, в якому замовник є боржником, а виконавець — кредитором, оскільки закон не передбачає прямо чи опосередковано такої підстави припинення зобов'язання. Але і стягнення вартості послуг з замовника є неможливим, бо це призвело б до безпідставного набуття майна (грошової суми) виконавцем.

3. Забороняючи, як загальне правило, односторонню відмову від зобов'язання, ст. 525 ЦК допускає це у випадках, передбачених законом. Частина 1 ст. 615 ЦК конкретизує це правило: вона допускає можливість відмови однієї сторони від зобов'язання частково або в повному обсязі у разі порушення зобов'язання іншою стороною, якщо це вста­новлено законом або договором. Але в подальшому стосовно окремих видів зобов'язань у Цивільному кодексі взагалі не вживається термін «відмова від зобов'язання», а вжи­ваються терміни, що позначають схожі, але інші правові конструкції.

4. Термін «одностороння зміна умов зобов'язання», що вживається в ст. 525 ЦК, також не застосовується стосовно окремих видів зобов'язання. Зазвичай законодавець надає перевагу термінам «одностороння зміна умов договору», «право вимагати зміни договору». Див. про це коментар до ст. 651 — 654 ЦК.