Стаття 512. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні

1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права ви­моги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим по­ручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, вста­новлених законом.

3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено до­говором або законом.

1. Стаття 512 ЦК, на відміну від раніше чинного Цивільного кодексу, передбачає можливість заміни кредитора в зобов'язанні не тільки на підставі правочину, що пе­редбачає відступлення права вимоги, а й внаслідок інших юридичних фактів.

2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений у зв'язку з правонаступництвом. Зазвичай при цьому передаються не тільки права, а і обов'язки. У науці цивільного права виокремлюється правонаступництво універсальне і сингулярне. Універсальне правонаступництво має місце у випадках смерті фізичної особи, припинення юридич­ної особи з правонаступництвом (ч. 1 ст. 104 ЦК) або створення юридичної особи шляхом виділу (ст. 109 ЦК). Правотворча практика знає і таке явище, як ліквідація юридичної особи з правонаступництвом.

3. У разі смерті фізичної особи — кредитора, якщо зобов'язання не є нерозривно пов'язаним з його особою, право кредитора відповідно до ст. 1218 ЦК входить до складу спадщини і спадкується в загальному порядку.  Спадкоємець  (спадкоємці) може реалізувати це право шляхом подання у встановлений шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Зі
спливом шести місяців після відкриття спадщини спадкоємець (спадкоємці) одержує свідоцтво про право на спадщину. У разі спадкування права в зобов'язанні це право повинне бути вказане в зазначеному свідоцтві. На підставі свідоцтва пред'являється вимога до боржника про виконання зобов'язання (якщо строк виконання зобов'язання уже настав). Якщо цей строк не настав, пред'явлення вимоги до боржника є неможли­вим, але боржникові слід належно повідомити про правонаступництво, що відбулося (ч. 2 ст. 516 ЦК). До отримання свідоцтва про право на спадщину пред'явлення до боржника вимоги про виконання та прийняття виконання можливе в порядку охорони спадкового майна та управління спадщиною (ст. 1283 — 1284 ЦК).

Неприйняття спадкоємцями заходів до сповіщення боржника про заміну кредитора в порядку спадкування або до прийняття виконання в порядку охорони або управління спадщиною тягне наслідки, встановлені ч. 2 ст. 516 ЦК (новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків).

4. До складу спадщини, зокрема, належать право на вклад в банку або іншій фінан­совій установі (ст. 1228 ЦК), право на одержання страхових виплат (ст. 1229 ЦК), право на відшкодування збитків, завданих спадкоємцеві у договірних зобов'язаннях (ч. 1 ст. 1230 ЦК). У всіх цих випадках здійснюється заміна кредитора у відповідних зобов'язаннях в формі універсального правонаступництва.

5. Заміна кредитора в зобов'язанні в зв'язку зі злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням юридичних осіб, а також у зв'язку із створенням юридичної особи в порядку виділу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 104 — 109 ЦК.

6. Відповідно до ч. 1 ст. 104, ст. 110 —  112 ЦК при ліквідації юридичної особи не може наступати правонаступництво. Але це можливе в силу спеціального закону або іншого нормативно-правового акта. Такий висновок випливає із ст. 609 ЦК, яка допускає припинення зобов'язання у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, якщо законом або іншим нормативно-правовим актом виконання зобов'язання не покладено на іншу особу. Встановлення правонаступництва індивідуальним актом органу ви­конавчої влади про ліквідацію юридичної особи є неможливим. Предметом розгляду в суді була така справа. Було ліквідовано юридичну особу — представництво Фонду державного майна України в одному із міст Автономної Республіки Крим, а його пра­вонаступником відповідно до наказу про ліквідацію став фонд комунального майна міської ради. Фонд комунального майна пред'явив до одного із покупців комунального  майна вимогу про розірвання договору купівлі-продажу комунального майна, що був раніше укладений у процесі приватизації представництвом Фонду державного майна як продавцем, у зв'язку з невиконанням покупцем зобов'язання, яке випливало із такого договору. Але у задоволенні позову фонду було відмовлено, оскільки право­наступництва не було. Не було в період існування представництва Фонду державного майна і договору з фондом комунального майна про відступлення права. Такі заходи — укладення договору про відступлення права — були необхідними для заміни кредито­ра в зобов'язаннях, що виникли із договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації. Недбальство посадових осіб при ліквідації представництва Фонду державного майна України призвело до звільнення покупців об'єктів приватизації від інвестиційних та інших обов'язків перед колишнім власником та органами приватизації.

7. У практиці мали місце факти ліквідації державних органів та створення «на їх базі» інших державних органів. При цьому мала місце ліквідація і таких органів, які раніше видали акти, що порушують цивільні права суб'єктів, внаслідок чого виникли зобов'язання, в силу яких ці суб'єкти отримали право вимагати визнання актів недій­сними та відшкодування майнової шкоди. При вирішенні спорів за позовом до знову створених державних органів треба виходити з того, що виконавча влада є єдиною. Тому не може бути такої ситуації, що за дії державного органу, що ліквідований, не відповідає ніхто. Це дає підставу для застосування в таких випадках за аналогією правил про правонаступництво при припиненні юридичної особи в порядку злиття, приєднання, поділу чи перетворення. Викладене стосується і органів місцевого само­врядування.

8. Заміна кредитора в зобов'язанні в порядку сингулярного правонаступництва має місце на підставі заповідального відказу (ст. 1237, 1238 ЦК), а також в інших випадках, коли це передбачено законом. При цьому заміна кредитора в зобов'язанні може супроводжуватись і заміною боржника в зобов'язанні,  що разом з першим зобов'язанням утворює єдині зобов'язальні правовідносини. Так, до нового власника речі, що раніше була передана в найм, переходять права наймодавця (ст. 770 ЦК). При цьому до нового власника переходять і обов'язки нацмодавця. У ст. 814 ЦК це правило конкретизується стосовно зобов'язання найму житла.

9. Виконання поручителем або майновим поручителем (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого порукою або заставою, тягне заміну кредитора — перехід до поручителя чи майнового поручителя (заставодавця) усіх прав кредитора у цьому зобов'язанні (ч. 2 ст. 556 ЦК; частина п'ята ст. 20 Закону «Про заставу» [64]).

10.  Частина 2 ст. 512 ЦК викликає інтерес як ілюстрація руху цивільного права України від соціалізму до ринкової моделі майнових відносин. Вона дозволяє заміну кредитора в інших випадках, встановлених законом, тобто використовує соціалістичний (дозвільний) метод регулювання майнових відносин. Але ж в такому дозволі немає будь-якого сенсу, оскільки в силу ч. З ст. 512 ЦК тільки заборона законом або догово­ром може бути перешкодою для заміни кредитора. Відсутність встановленого законом дозволу на заміну кредитора не перешкоджає вчиненню правочину, спрямованого на таку заміну. Проте слід враховувати, що відповідно до ч. 12 ст. 17 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] керу­ючий санацією може здійснювати уступку вимог боржника, щодо якого здійснюються заходи згідно з планом санації, шляхом продажу таких вимог на відкритих торгах.

11. Частина 3 ст. 528 ЦК надає право третій особі, що має речові права на майно боржника (право оренди, застави), виконати зобов'язання боржника, якщо це необ­хідно для запобігання зверненню кредиторами стягнення на майно боржника, на яке зазначено вище. На підставі цього юридичного факту здійснюється заміна кредитора у зобов'язанні, яке виконала третя особа.

12. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (ст. 993 ЦК; ст. 27 Закону «Про страхування» [180]). Така ж можливість випливає також із ст. 269 КТМ [34].

13. Заміна кредитора, яка супроводжується заміною боржника у зобов'язанні, що разом з першим зобов'язанням складає єдині зобов'язальні правовідносини, можлива в порядку захисту права. Так, при порушенні переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності співвласникові надається право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця (ч. 4 ст. 362 ЦК). Наймачеві
житла при порушенні його переважного права на укладення договору найму житла на новий строк надається можливість вимагати переведення на нього прав наймача (ст. 822 ЦК). Це — положення, що відповідають ч. 2 ст. 512 ЦК.

14. Відповідно до п. 1 ст. 1 ст. 512 ЦК заміна кредитора в зобов'язанні можлива на підставі правочину щодо відступлення вимоги. У вітчизняній теорії угоду про відсту- плення вимоги прийнято іменувати цесією (див., наприклад, Іоффе О.С. Зобов'язальне право. — М.: Юридична література, 1975, с. 79; Зобов'язальне право. — К.: Юрінком Інтер, 1998, с. 47 — 48). У принципі, це відповідає розумінню цесії в римському ци­вільному праві, але слід враховувати, що в ньому виокремлювалась добровільна цесія (cessio voluntaria) і цесія за законом (cessio necessaria), коли, наприклад, поручитель одержував право вимагати, щоб при сплаті ним боргу кредитор уступив йому вимогу до головного боржника (beneficium cedendarum actionum).

15. Зазначення в дужках в п. 1  ч.   1ст. 512 ЦК на відступлення права вимоги не слід тлумачити так, що воно виключає буквальне тлумачення попереднього (до слів, що викладаються в дужках) тексту. Це означає, що передаватись право може як на тій стадії, коли воно набуло ознак права вимоги, так і до цього. При викладен­ні п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК законодавець не акцентував увагу на питанні про те, коли ж
суб'єктивне право, що існує в зобов'язанні, набуває якості права вимоги, а послідкував теоретичним положенням про те, що у зобов'язальних правовідносинах правомочність кредитора набуває форми вимоги. Так, в ч. 2 ст. 626 ЦК термін «право вимоги» прямо ототожнюється з суб'єктивним правом, що виникає на підставі договору та входить до змісту зобов'язання. Це відповідає і теорії. Так, стверджується, що в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право одержало назву права вимоги, а обов'язок — боргу (Цивільне право України. Книга 1. — К.: Юрінком Інтер, 2002, с. 612; див. також Іоффе О.С. Зобов'язальне право. — М.: Юридична література, 1975, с. 14).

Правда, є і такі випадки, коли законодавець змушений був досить чітко визнати, що суб'єктивне право, яке входить до змісту зобов'язання, лише на певному етапі (при настанні певних юридичних фактів, перш за все — в зв'язку із спливом встановленого строку) набуває характеру вимоги (ч. 2 ст. 1281 ЦК). У ст. 1078 ЦК визначаються два види вимог — наявна вимога (грошова вимога, строк платежу за якою настав) і май­бутня вимога (право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому). У ч. 2 ст. 191 ЦК до складу підприємства як єдиного майнового комплексу правильно віднесені права вимоги і борги (а не права та обов'язки).

16. Відповідно до ч. 2 ст. 760 ЦК майнові права можуть передаватись за договором найму. Але більш розгорнених правил про передання на умовах найму цивільних прав, що входять до змісту зобов'язань, не встановлено ні взагалі, ні стосовно окремих ви­дів таких прав. З урахуванням цього передання прав на умовах найму створювало б ситуацію правової невизначеності.

17. Насамкінець слід враховувати, що сторони зобов'язання не позбавлені права за згодою між собою та за участі третьої особи в будь-який час домовитись про заміну кредитора в зобов'язанні, що буде тягти і заміну боржника у зобов'язанні, що разом з першим зобов'язанням складає єдині зобов'язальні правовідносини. Це неможливо лише тоді, коли є встановлена законом заборона.

18. Законом або договором можуть встановлюватись правила (умови), відповідно до яких кредитор у зобов'язанні не може бути замінений. Такі правила встановлюють­ся ст. 515, 1219 ЦК тощо. Заміні боржника може перешкоджати встановлення законом обмежень змісту спеціальної правоздатності учасників зобов'язань. Так, банк як суб'єкт цивільного права, що наділений спеціальною правоздатністю, не може відступати свої права особі, що не має права надавати кредити під проценти.

Заборона договором на заміну кредитора в зобов'язанні, що виникає на підставі цього договору, також не є перешкодою для заміни кредитора в такому зобов'язанні за згоди боржника, оскільки перевагу при правозастосуванні слід надати згоді боржника як спеціальній юридичній дії, в порівнянні з якою встановлена договором заборона повинна кваліфікуватись як загальна. Зокрема, в силу спеціального правила ст. 1080 ЦК заборона договором відступати право грошової вимоги кредитора до боржника не є перешкодою для укладення договору про відступлення такої вимоги на користь фактора. Але таке відступлення не звільняє особу, що відступила грошову вимогу на користь фактора, від зобов'язань і відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням умови про заборону або обмеження відступлення права грошової ви­моги.

Стаття 513.   Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні

1. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій фор­мі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

2. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі право­чину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, вста­новленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

1. Для правильного тлумачення ст. 513 ЦК слід враховувати, що вона стосується не всіх підстав заміни кредитора в зобов'язанні, а тільки тих, що зазначені в п. 1 ч. 1 цієї статті (правочинів). Хоч виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем — майновим поручителем, виконання обов'язку боржника третьою особою з урахуванням ч. З ст. 206 ЦК також мають кваліфікуватись як правочини, але стосовно заміни кредитора в зобов'язанні зазначені дії не є правочинами. Ці дії об'єктивно тягнуть за собою заміну кредитора в зобов'язанні, в той час як правочинами визнаються лише дії, спрямовані на досягнення цивільно-правових наслідків для осіб, які вчиняють дії (ч. 1 ст. 202 ЦК).

2. Цивільний кодекс не визначає характеру договору про від ступ лення права як реального або консенсуального. Це дає сторонам цього договору можливість для ви­бору. Вони можуть домовитись про те, що здійснять передання права у майбутньому шляхом підписання відповідного акта. Але в практиці такого майже не буває. Зазви­чай в договорах зазначається на передання права, що дає змогу кваліфікувати їх як реальні. Стосовно факторингу ст. 1077 ЦК допускає укладення договору як реального або консенсуального. Це пов'язане з більш диференційованим підходом законодавця в інституті факторингу до проблеми розвитку суб'єктивного права. Якщо строк плате­ жу настав, здійснюється відступ лення наявної вимоги, як правило, шляхом укладення реального договору. Майбутня вимога також може передаватись за договором факто­рингу, але вона вважається переданою з дня виникнення права вимоги до боржника. Тому в таких випадках договір факторингу (договір про від ступ лення права вимоги) слід вважати консенсуальним.

3. Із ст. 513 ЦК випливає, що правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні повинен вчинятись у тій же формі, що і правочин,  на підставі якого виникло це зобов'язання. Оскільки договір застави нерухомого майна потребує нотаріального посвідчення, спеціально встановлюється, що правочин про відступ лення прав за іпо­течним договором підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга ст. 24 Закону «Про іпотеку» [197]). Форма правочину щодо заміни кредитора повинна відповідати формі правочину, на підставі якого зобов'язання виникло, і тоді, коли цей останній правочин був нотаріально посвідчений за ініціативою його сторін (сторони), хоч би закон такої форми і не вимагав.

4. Стаття, що коментується, має заголовок «Форма правочину...». Але йдеться не тільки власне про форму правочину (відповідно до ст. 209, 210, 639, 640 ЦК дер­жавна реєстрація правочину, в тому числі і договору, виходить за межі поняття форми правочину), а й про його державну реєстрацію. Це не може бути підставою для іншого тлумачення форми правочину та його державної реєстрації, ніж це випливає із зазна­чених статей Цивільного кодексу (тобто державна реєстрація і стосовно правочину щодо заміни сторони у зобов'язанні виходить за межі поняття форми правочину).

5. У разі, коли із закону випливає обов'язковість нотаріального посвідчення пра­вочину щодо заміни кредитора, цей правочин вважається вчиненим з моменту нота­ріального посвідчення. Якщо передбачена обов'язковість державної реєстрації такого правочину, він вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.

6. Абзац восьмий ст. 2 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»  [207] визнає майнові права різновидом рухомого майна.  Відступлення права вимоги п. 7 частини першої ст. 34 названого Закону відносить до категорії об­тяжень рухомого майна. Стаття 11 того ж Закону передбачає реєстрацію обтяжень в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Реєстрація обтяження не впливає на дійсність правочину щодо відступлення права вимоги. Проте відсутність реєстрації цього правочину означає, що він не може поширюватись на третіх осіб, до яких на­лежить і боржник. Тому боржник зобов'язаний виконати вимогу нового кредитора про
виконання зобов'язання на його адресу лише за умови, що надані достовірні докази реєстрації відступлення вимоги.

Досягти більшої стабільності правочину щодо відступлення права вимоги без реєстра­ції відповідного правочину як обтяження можна шляхом укладення трьохстороннього правочину щодо відступлення вимоги за участі первісного кредитора, нового кредито­ра і боржника. У цьому разі правочин є дійсним відповідно до частини першої ст. 12 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Він є чинним і стосовно боржника, оскільки він брав участь у вчиненні трьохстороннього право-чину, і боржник не належить до третіх осіб, умовою поширення правочину на яких є реєстрація обтяження. Але ж цей правочин не є чинним стосовно третіх осіб. Пра-вочин щодо наступного відступлення раніше відступленого права є нікчемним лише за умови реєстрації попереднього відступлення (частина четверта ст. 36 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]). Цивільні права від­повідно до ст. 2 цього Закону є рухомим майном. Тому у разі набуття такого майна добросовісним набувачем (таким ст. 12 названого Закону визнає будь-якого набувача за відсутності реєстрації обтяження) він набуває його без обтяження. Виходить, що права нового кредитора захищає тільки реєстрація. Правда, відступлення кредито­ром раніше відступленого права дає попередньому набувачеві цього права можливість стягнення з кредитора збитків (частина третя ст. 10 названого вище Закону).

Викладені правила поширюються і на факторинг, оскільки Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» підлягає переважному застосуванню перед нормами (в тому числі і спеціальними), що сформульовані в Цивільному кодексі (п. 2 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення згаданого Закону).

7. Відступлення права може бути здійснено шляхом передання векселя з дотри­манням вимог ст. 11 — 20 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості век­селі [5]. Передання векселя не регулюється ст. 512 — 516 ЦК, а підпорядковується нормам названого Уніфікованого закону, що має чинність в Україні в силу Закону від 6 липня 1999 р. [135]. Однак можлива видача іменного векселя. Це оформляється словами «не наказу» чи іншим рівнозначним виразом, який векселедавець поміщає на векселі. За наявності такої вказівки вексель може бути переданий лише з дотри­манням форми і з наслідками звичайної цесії (ст. 11 названого Уніфікованого закону), тобто згідно зі ст. 512 — 516 ЦК та Законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Передання прав, що грунтуються на інших цінних паперах, здійснюється відповідно до правил обігу іменних, ордерних цінних паперів і цінних паперів на пред'явника.

Стаття 514.   Обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні

1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не вста­новлено договором або законом.

1. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватись законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Це правило стосу­ється заміни кредитора в зобов'язанні на будь-якій підставі, що зазначена в ч. 1 ст. 511 ЦК. Так, ч. 2 і 3 ст. 1230 ЦК обмежує можливість переходу в порядку спадкування прав на стягнення моральної шкоди, неустойки. Якщо ці законом, ні договором, на підставі якого виникло зобов'язання, не встановлено обмеження на перехід прав у такому зобов'язанні до нового кредитора, первісний і новий кредитори вправі на свій розсуд вирішити питання, які саме права первісного кредитора передаються новому кредиторові. Якщо ж договором між первісним та новим кредитором це не встанов­лено, до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора на момент, що визначається ст. 514 ЦК.

2. Що стосується ст. 514 ЦК, то вона встановлює лише момент, на який визна­чається обсяг прав, що переходять до нового кредитора, та умови здійснення цих прав. Таким моментом є момент переходу цих прав. Момент переходу прямо законом не встановлюється. Якщо правочин визначається як дія особи, спрямована на на­буття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК), то такі права та обов'язки слід вважати такими, що виникли в момент, з якого правочин визнається вчиненим. Стосовно договорів прямо встановлено момент їх укладення (ст. 640 ЦК). Отже, моментом переходу прав до нового кредитора є момент, у який згода з усіх істотних умов договору про заміну кредитора виражена в формі, яка для таких договорів є обов'язковою (ст. 513 ЦК). Якщо договір про заміну кредито­ра в зобов'язанні підлягає державній реєстрації, моментом переходу прав до нового кредитора є момент державної реєстрації такого договору. Однак слід враховувати, що можливе укладення консенсуального договору про відступлення права вимоги. У такому випадку перехід права здійснюється в момент настання строку виконання обов'язку, що кореспондує цьому праву, або в момент підписання акта про передання права, або в інший момент, визначений сторонами. На цей момент буде визначатись і обсяг прав, що передаються.

3. При заміні кредитора в зобов'язанні на підставі виконання обов'язку боржника (п. З і 4 ч. 1 ст. 512 ЦК) права до нового кредитора переходять у момент, коли такий юридичний факт настав (коли обов'язок боржника виконано, а виконання прийняте кредитором).

4. При правонаступництві в зв'язку зі злиттям, приєднанням, поділом, виділом чи перетворенням юридичної особи моментом переходу прав до нового кредитора є момент внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців запису про припинення юридичної особи (при приєднанні) або запису про реєстрацію юридичної особи, що є новим кредитором (при злитті, поділі, виділі
та перетворенні юридичної особи).

5. При спадкуванні права переходять до нового кредитора в момент отримання свідоцтва про право на спадщину, а якщо право, отримане в порядку спадкування, підлягає державній реєстрації, права переходять до нового кредитора в момент ре­єстрації.

6. Законодавець виявився байдужим до проблем правового становища нового кре­дитора в частині, що виходить за межі його статусу як управненого суб'єкта. Тому в статті, що коментується, та інших статтях Цивільного кодексу немає відповіді на за­питання про те, чи відповідає новий кредитор за прийняття належного виконання, чи поширюється на нього неустойка, встановлена договором між первісним кредитором
та боржником за відмову прийняти належне виконання. Відповідь на це запитання випливає із співпоставлення ч.  1 ст. 516 та ст. 520 ЦК.  Із цього співпоставлення випливає, що без згоди іншої сторони зобов'язання можна передати тільки права, оскільки боржникові, в принципі, немає різниці, на адресу якого суб'єкта виконувати зобов'язання. Передавати обов'язки без згоди іншої сторони зобов'язання було б не­
коректно, оскільки для суб'єкта важливо, хто ці обов'язки буде виконувати. Отже, відповідальним перед боржником при відступленні права вимоги залишається первісний кредитор. При правонаступництві (п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК) логічно було покласти від­повідальність за належне прийняття виконання на нового кредитора. Це ж стосується і випадків, передбачених п. З і 4 ч. 1 ст. 512 ЦК.

Стаття 515. Зобов'язання, в яких заміна кредитора не допускається

1. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

1. Чинність ст. 515 ЦК поширюється на заміну кредитора з будь-яких підстав, що встановлені ч. 1 ст. 512 ЦК. Якщо зобов'язання нерозривно пов'язане з особою кре­дитора, заміна кредитора є неможливою не тільки в силу правочину (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК) чи дій, зазначених в п. З та 4 ч. 1 ст. 512 ЦК, а і в силу правонаступництва. У разі смерті кредитора — фізичної особи або припинення кредитора — юридичної особи в таких випадках зобов'язання припиняється, припиняються і всі права, що складають зміст цього зобов'язання (ст. 608, 609 ЦК).

2. У зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю, заміна кредитора в порядку правонаступництва не до­пускається навіть стосовно тих платежів, які на момент смерті кредитора виявились простроченими.

3. Відповідно до ч.  1 ст. 448 ЦК автор має право на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здій­сненого автором. Це право не може відчужуватись за правочином, але воно переходить до спадкоємців автора та до спадкоємців цих спадкоємців в межах строку чинності
майнових прав інтелектуальної власності на твір.  Тут сформульована спеціальна правова конструкція, відповідно до якої зобов'язання щодо виплати відповідних сум пов'язується з особою кредитора, але допускаються обмежені випадки заміни креди­тора в зобов'язанні.

4. Не може бути передане за правочином право кредитора (бенефіціара) пред'явити вимогу до гаранта, якщо інше не передбачено договором (ч. 5 ст. 563 ЦК).

5. Із закону випливає неможливість відступлення права на одержання послуг у сфері освіти з видачею диплома чи іншого документа встановленого законодавством зразка, оскільки відповідне зобов'язання має особистий характер.

Право найму житлового приміщення (квартири) в будинках, що є в державній або комунальній власності, також пов'язується з особою наймача. Договір найму укладаєть­ся тільки з особами, що знаходились на квартирному обліку (ст. 31 — 42 Житлового кодексу [29]). За тимчасово відсутнім наймачем житлового приміщення право найму зберігається протягом певного строку (ст. 71 ЖК). Тому право найму житлового при­міщення в будинках державного або комунального житлового фонду переходить тільки за умов, установлених законодавством (ст. 824 ЦК; ст. 104 — 106 ЖК).

Є низка спеціальних правил, якими обмежується відступлення права або з яких випливають обмеження на відступлення права в інших випадках. Особливо несподі­ваними та істотними можуть бути для осіб, що набувають у ступлені вимоги, обмеження на відступлення, встановлені підпунктом «б» п. 8.6.1 частини 8.6 ст. 8 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]. Відповідно до цього правила платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, вправі відступити вимогу тільки за згодою відповідного органу державної податкової служби. Порушення цього припису тягне можливість визнання судом недійсним правочину про відступлення вимоги (ч. 1 ст. 215; ч. 1 ст. 203 ЦК), оскільки зазначене положення названого Закону має цивільно-правовий зміст.

6.  Стаття 380 КТМ [34] забороняє передання іншим організаціям або фізичним осо­бам права на заявлення претензій і позовів, що грунтуються на нормах цього Кодексу. Хоча в наведеному формулюванні і зроблено ухил убік процесуальних відносин (мова йде про передання права на пред'явлення претензій і позовів), все-таки його слід тлумачити як таке, що забороняє передання права, яке складає матеріальний зміст претензії (позову). Водночас ст. 380 КТМ встановлює винятки з наведеного правила: вона допускає передання такого права вантажовідправником вантажоодержувачу і на­впаки, а також передання права на пред'явлення претензії та позову (і вантажовідправ­ником, і вантажоодержувачем) органу, до сфери управління якого вони відносяться, транспортно-експедиційній організації чи страховику.

Передбачається спеціальна форма передання права в зазначених випадках — вчи­нення переуступного напису на коносаменті, накладній або квитанції. Переуступний напис — це форма одностороннього правочину, що здійснюється вантажовідправником або вантажоодержувачем. Оскільки сторона, на користь якої вчиняється переуступний напис, у вчиненні цього правочину не бере участі, суб'єкт, що вчинив такий напис, не позбавляється права пред'явити претензію до перевізника за умови пред'явлення ко­носамента, накладної або квитанції, хоча б на них було вчинено переуступний напис.

7.  Обмеження, аналогічні вищенаведеним, встановлені ст. 133 Статуту залізниць [288]. Тут також забороняється передання права на пред'явлення претензій та позовів (крім відступлення вимоги вантажовідправником вантажоодержувачу або навпаки, а також вищій організації та на користь «уповноваженої особи», яка виступає від імені ванта­жовідправника чи вантажоодержувача). Зазначається також, що відступлення вимоги на користь уповноваженої особи засвідчується довіреністю, оформленою згідно із зако­нодавством. Слід, однак, враховувати, що все ж таки ст. 133 Статуту залізниць не дає підстави для висновку про те, що на користь уповноваженої особи провадиться відсту­плення вимоги. Зазначається, що уповноважена особа діє від імені вантажовідправника чи вантажоодержувача, що її повноваження оформляються довіреністю. Отже, виконання грошового зобов'язання на вимогу уповноваженої особи залізниця повинна здійснити
на поточний рахунок вантажовідправника чи вантажоодержувача в банку.

Згідно зі ст. 133 Статуту залізниць передання права на пред'явлення претензії і позову засвідчується переуступним написом на залізничній накладній, вантажній чи багажній квитанції. Правила пред'явлення та розгляду претензій встановлюють зміст переуступного напису та порядок його засвідчення. Переуступний напис пови­нен мати такий зміст: «Право на пред'явлення претензії та позову передано...» (при цьому зазначається найменування особи, якій право передається). Переуступний на­пис повинен засвідчуватися підписами керівника і головного бухгалтера організації та засвідчуватись печаткою (§ 2 Правил пред'явлення та розгляду претензій розділу 38 Правил перевезень вантажів [340]). Оскільки передання права, яке оформляється переуступним написом, є правочином, а юридичні особи повинні вчиняти правочини за допомогою дій їх органів (ст. 29 ЦК), не цілком коректним є правило про підпи­сання переуступного напису головним бухгалтером. Але нераціонально було б ігно­рувати викладене правило і дати іншій стороні привід для оскарження (у кінцевому підсумку — неправомірного) переуступного напису.

8.  При тлумаченні положень, викладених в п. 7 коментаря до ст. 515 ЦК, необхідно враховувати наступне. Ці положення діяли і реально застосовувались в період чинності Цивільного кодексу 1963 р. Стаття 197 цього Кодексу формулювала загальний дозвіл на «уступку вимоги», якщо це не суперечить закону або договору. Тобто обмеження (заборона) передання вимоги могли встановлюватись тільки законом і договором. Але ж ніхто не заперечував чинності викладених правил Статуту залізниць. Положення нового Цивільного кодексу стали з цього приводу більш категоричними. Прямо зазначається (ч. З ст. 512 ЦК) на те, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це
встановлено договором чи законом. Крім того, в умовах формування правової держави посилюється увага до букви закону. Результатом цього може бути висновок про те, що наведені положення Статуту залізниць, що обмежують можливість відступлення права, не повинні застосовуватись як такі, що суперечать закону.

9. Відступлення права не може вести до зміни змісту зобов'язання. Тому, коли, наприклад, договором поставки передбачена вибірка товарів покупцем, відступлення права є можливим, оскільки зміст зобов'язання не змінюється. Але ж при доставці това­рів постачальником відступлення права на отримання товарів змінює місце виконання, а тому воно допускається лише за наявності згоди постачальника (боржника).

Стаття 516.   Порядок заміни кредитора у зобов'язанні

1. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним ви­конанням.

1.  За загальним правилом, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди (участі) боржника. Інше може бути встановлене законом. Не обмежується можливість включення до договорів умов про неприпустимість заміни кредитора без згоди борж­ника в зобов'язанні, що виникає на підставі цього договору.

2. Оскільки, як правило, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди (участі) боржника, останній вправі вважати кредитором ту особу, яка була кредито­ром з моменту виникнення зобов'язання, до моменту надання йому належних доказів переходу прав до нового кредитора (див. про це коментар до наступної статті). Якщо боржникові не були надані докази переходу прав до нового кредитора, він (боржник) має право виконати зобов'язання первісному кредиторові. Таке виконання буде ви­знаватись належним.

3. Про заміну кредитора в зобов'язанні боржник має бути повідомлений письмово. Несприятливі наслідки неповідомлення (в т.ч. ненадання належних доказів переходу права) несе новий кредитор. Це, однак, не позбавляє первісного і нового кредиторів права передбачити в договорі про заміну кредитора умову про те, що первісний кре­дитор зобов'язується письмово повідомити боржника про заміну кредитора і надати останньому належні докази та несе перед новим кредитором відповідальність за не­виконання чи неналежне виконання цього обов'язку. Але перед боржником обов'язок повідомити та надати докази переходу права у зобов'язанні завжди несе новий креди­тор. Такий висновок випливає із ч. 2 ст. 516 ЦК.

Стаття 517. Докази прав нового кредитора у зобов'язанні

1. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові до­кументи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

2. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до на­дання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

1. Частина 1 ст. 517 ЦК поширюється на відносини між первісним та новим креди­тором. На первісного кредитора покладається обов'язок передати новому кредиторові не тільки документи, що засвідчують права, які передаються (договір, на підставі якого виникло зобов'язання, документи, що підтверджують його часткове виконан­ня, докази виникнення додаткових зобов'язань в зв'язку з неналежним виконанням основного зобов'язання тощо), а і інформацію, яка є важливою для здійснення прав, що передаються.

2. Оскільки прямі докази завжди є більш надійними, доцільно було б в договорах про передання прав передбачати обов'язок первісного кредитора повідомляти боржника про заміну кредитора в зобов'язанні. Таке повідомлення не є правочином, оскільки права до нового кредитора перейшли в момент укладення договору між первісним та новим кредитором. Але воно є дією, що породжує певні цивільно-правові наслідки. Тому воно повинне бути підписане первісним кредитором (якщо таким є юридична особа, воно має бути підписане органом юридичної особи і посвідчене печаткою). Якщо договором між первісним та новим кредитором про передання права не передбачено обов'язок первісного кредитора повідомити боржника та надати докази передання права, такий обов'язок несе новий кредитор. Він же несе обов'язок повідомити боржника та надати докази переходу права у випадках, передбачених п. 2 — 4 ч. 1 ст. 512 ЦК. Доказами переходу прав до нового кредитора можуть бути примірник договору про передання прав, що підписується спеціально для надання його боржникові, документи, що під­тверджують правонаступництво, виконання обов'язку боржника тощо. Боржник, що отримав від нового кредитора повідомлення та докази переходу прав, має бути вкрай обережним та вимогливим щодо нового кредитора. У сфері підприємництва діють
численні структури, що зареєстровані всупереч закону чи не зареєстровані взагалі, які спеціалізуються на підробленні документів. Якщо така структура отримала виконання, стягнути вартість отриманого чи одержати в натурі раніше виконане буде неможливо. Крім того, ст. 527 ЦК покладає на сторони зобов'язання обов'язок вимагати доказів того, що зобов'язання виконується належним боржником, а виконання приймається належним кредитором.

3. Письмове повідомлення та докази заміни кредитора слід направляти цінним листом. Не виключається надсилання їх рекомендованим і навіть простим листом. Але ж у таких випадках можуть виникнути труднощі в спростуванні доводів адресата про те, що він не отримував ні письмового повідомлення, ні доказів заміни кредитора в зобов'язанні.